Книга розміщена на сайті



Сторінка1/15
Дата конвертації25.10.2018
Розмір2,71 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

Ця книга розміщена на сайті http://www.TrueChristianity.Info/ – ласкаво просимо відвідати наш сайт, щоб скачати іншу християнську літературу безкоштовно, а також задати питання на нашому форумі.




НОВІ ЧАСИ XV - XIX С Т .

ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ
ХРИСТИЯНСЬКЕ ЖИТТЯ ЗА

«ДОБРОТОЛЮБІЄМ»

ВИБРАНІ ФРАГМЕНТИ З ПИСАНЬ СВЯТИХ ОТЦІВ ТА УЧИТЕЛІВ ЦЕРКВИ


9
ДЖЕРЕЛА ХРИСТИЯНСЬКОГО СХОДУ

ЛЬВІВ


Монастир Свято-Іванівська Лавра • Видавничий відділ «Свічадо»

2008


ЗМІСТ
Від редакції

Віра в Бога

Страх Божий

Про смерть, страшний суд, вічні муки та райські обителі

Вузька і широка дорога

Любов до Бога і любов до ближнього

Покаяння

Смирення


Гордість і марнославство

Вузька і широка дорога

Терпіння

Молитва


Піст

Про святе причастя

Святе письмо

Благодать

Воля і божі заповіді

Божий промисел

Чесноти

Добро і зло



Про сумління

Пристрасті

Неосудження

Самолюбство

Гнів і дратівливість

Про грошолюбність і безкорисливість

Нечистота (блуд)

Сміх


Сон

Спокуси


Заздрість

Пригнічення духа

Мисленні гріхи

Наші чуття

Марнота

Друзі


Дівицтво і доброчесність

Сльози


Послух

Істинний монах

Самітництво

Подвижництво

Бесіда зі світськими

Внутрішній ворог

Про спасіння у світі

Уникання світу

Розпізнання

Мовчання і багатослів'я

Бог і ти

Духовна омана

Пильнування ума і гріх

Духова мудрість і розум

Наслідування Бога

Наслідування святих

Благочестя

Праведність, радість, святість, чистота

Діяльне і споглядальне життя

Досконалість духовного життя

Благодарення (прослава Бога)

Про здобуття Святого Духа

Божа сила

Божественна втіха

Богословствування (стан споглядання)

Священство

Оповіді з житія єгипетських старців

Іменний вказівник

Переклад за виданням: Христіанская жизнь по Добротолюбію. Избранные места изь

твореній святыхъ Отцовъ и Учитилей Церкви.

Харбинъ.:Изданіе Казанско-Богородицкаго мужского

Монастиря, 1930.

ББК 86.37 УДК 248

X 93

Переклад з російської

Мирослава Лемик

Консультант з богословськотермінологічних питань



єрм. Ілля Мамчак

Художнє оформлення



Олена Гижа

Видавництво спирається на „Український правопис.

Проєкт найновішої редакції" Інституту української мови НАН України

(Київ, 1999).



X 93 Християнське життя за Добротолюбієм. Вибрані фрагменти з писань святих Отців та Учителів Церкви/Пер, з рос. М. Лемик. - Львів: Свічадо. - 2008. - 212 с.

ІSВN 978-966-561-316-9

Добротолюбіє - одне з найцінніших та найвагоміших надбань аскетично-містичної писемної спадщини христянського Сходу, яке містить фрагменти і твори Отців Церкви ІУ-ХУ ст. Пропоноване видання - це короткі витяги з п'ятитомної антології Добротолюбія, об'єднані під тематичними заголовками. Та, у невеликій за обсягом книзі зібрані поради, настанови та досвід подвижників Ісусової молитви та християнського благочестя.

Видання призначене духовенству, чернецтву і мирянам, що прямують дорогою заповідей до досконалости у Христі.

УДК 248

ББК 860.37

© Монастир Свято-Іванівська

Лавра, український переклад,

2003

ІSВN 978-966-561-316-9


Від редакції

Святе Передання, яке містить повноту вчення про тайну Триєдиного Бога, - це низка першоджерел, серед яких канон священних книг Нового і Старого Завіту та твори святих Отців й Учителів Церкви. Ці джерела належать до єдиного життя Церкви, яку провадить Святий Дух, діючи в ній та надихаючи священних авторів. «Читаючи Біблію, Отці читали не стільки тексти, скільки живого Христа, і Христос розмовляв із ними; вони приймали Слово, як приймають євхаристійний Хліб і Вино, і Слово несло в собі глибину Христа» . Тому годі знайти авторитетніших наставників у пошуках розуміння слів Святого Письма, як також кращого дороговказу тим, хто прямує до святости.

Серед багатющого пласту святоотцівської писемної спадщини східної Церкви чи не найпопулярнішою пам'яткою є антологія аскетично-містичних текстів, що об'єднана під заголовком «Філокалія» , або «Добротолюбіє» . Це зібрання фрагментів та писань 36 авторів IV - XV ст., що творили молитву серця та провадили виснажливу, але благодатну внутрішню боротьбу з невидимим ворогом, плекаючи чесноти задля здобуття вічної нагороди - співцарювання з Христом. Значною мірою «Філокалія» є синтезом містичного досвіду східного християнства, тому вона не лише скарбниця християнської мудрости, а й відображення життя, що запрошує розділити цей досвід.

Заохочуючи всіх християн до глибшого вивчення свято-отцівського передання Церкви, усвідомлюємо, що ця спадщина є надзвичайно багатою і різноманітною і, головне, не завжди доступною для більшости зацікавлених Читачів. Тому видається доцільним ознайомлювати шукачів духовного слова з ученням віри, що його несли богонатхненні письменники, за допомогою фрагментів їхніх творів. Такою є мета нашого видання. «Християнське життя за Добротолюбієм» - це переклад українською мовою праці настоятеля Казансько-Богородичного чоловічого монастиря отця архимандрита Ювеналія, що побачила світ 1930 року в м. Харбині і відтоді зазнавала ще кількох перевидань російською мовою.

У книзі тематично згруповано вислови авторів «Добротолюбія», що стосуються до різних сфер духовного життя християнина. Аби Читач, що відразу не звертається до ширшого контексту вміщеного в нашому виданні фрагменту твору, міг краще зрозуміти певні духовні реалії, про які йдеться в тих чи тих уривках, ми подали примітки або пояснення в самому тексті до складних для зрозуміння явищ і термінів. Утім, треба пам'ятати, що кожен із авторів «Добротолюбія» був наділений чітко окресленою індивідуальністю та мав власний стиль висловлювання, а, окрім цього, писання різних авторів часто адресовані «своєму читачеві» з урахуванням історичної доби та її потреб. Так, наприклад, св. Антоній Великий скеровував своє слово до духовних дітей - ченців різних монастирів, св. Єфрем Сирійський зазвичай проповідував мирянам та повчав їх, а св. Максим Ісповідник виступав відважним ревнителем істинности віри у викритті єретичних учень та строгим наставником життя у покаянні.

Один із сучасних подвижників назвав «Добротолюбіє» Христовими вустами. Тож запрошуємо і нашого Читача прислухатися до слова, «що виходить з уст Божих» (Мт. 4, 4), та зачерпнути з цього джерела, біля якого живилися спраглі богомудрого поучення давні й сучасні святці, прямуючи своєю дорогою до досконалости у Христі.


ВІРА В БОГА

Ми маємо вірити, як проголошує наш Символ віри, у єдиного Бога, у Бога Триіпостасного, Отця, Сина і Святого Духа; маємо вірити, що Господь сотворив світ, яким управляє, що Божий Син заради нашого спасіння воплотився від Пресвятої Богородиці, страждав, умер, воскрес, вознісся на небо і вдруге прийде на землю, аби судити живих і мертвих; ми маємо вірити у святу Церкву і приймати таїнства, які вона посідає; маємо з вірою очікувати воскресення мертвих і життя будучого віку по закінченні цього світу. Оце апостольська віра! Це - отцівська віра! Це - віра православна!

Отож, що таке віра і що значить вірити? Вірити - це без сумнівів визнавати сущим те, чого не бачимо. Наприклад, не бачимо Бога, проте знаємо, що Він є, що Він сотворив світ і що ним управляє. Оце і є віра. Нашого Спасителя Ісуса Христа не бачили, проте знаємо, що Він ходив по землі, за нас страждав, воскрес і тепер возсідає на небі з Богом Отцем. Оце і є віра. Святого Духа не бачимо, проте знаємо, що Він перебуває в Церкві й освячує та спасає віруючих. Це і є віра. Вірити - значить без сумніву визнавати істинним те, чого не можемо збагнути розумом. Наприклад, єдности і триєдиности Бога - Отця, Сина і Святого Духа - не розуміємо, але приймаємо як істину - оце ж бо і є віра. Як Бог сотворив світ і як ним управляє, не розуміємо, але приймаємо як істину, - це і є віра. Як Божий Син, будучи Богом, став чоловіком і як Він спас людський рід через страждання, смерть і воскресення, - цього не розуміємо, але приймаємо за істину - оце і є віра. Як благодать Святого Духа діє через таїнства Церкви, наприклад, у святому хрещенні людина відроджується для нового духовного життя, у таїнстві покаяння очищується з гріхів, у Євхаристії причащається самих Тіла і Крови Ісуса Христа, - цього не розуміємо, але приймаємо за істину - оце і є віра. Вірити - це визнавати за істину те, що має настати в прийдешньому, і з певністю очікувати на нього. Наприклад, ми знаємо, що настане кінець світу, буде воскресення мертвих, Божий суд, і праведних очікує блаженна нагорода, а грішних - засудження, - знаємо і твердо переконані, що це все збудеться, - оце і є віра.

Будемо ж вірити смиренно і відданою душею. Знаєте, що зробила Пресвята Діва, коли архангел благовістив їй непорочне зачаття Божого Сина? Вона відказала: «...Я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!» (Лк. 1, 38). Ось як вірила Богоматір! Так і ми віритимемо. Будемо вірити несхитно і твердо, не зраджуючи своєї віри, нехай навіть за її визнання доведеться знести ненависть, гоніння чи й саму смерть, - віритимемо до останнього віддиху. Пам'ятайте, як чинили святі мученики. І що ж вони втратили? Втратили дочасне марнотне й злиденне життя, а здобули життя вічне, божественне і блаженне. І ми також будемо завжди блаженні, якщо до останку збережемо в собі Божу віру. «Будь вірний до смерти, і дам тобі вінець життя» (Одкр. 2, 10), - запевняє Христос.



Блаженний Діядох. Хто любить Бога, той і вірить щиро, і діла віри чинить преподобно. Хто ж лише вірить, а в любові не перебуває, той навіть тієї віри, яку начебто посідає, не має. Він вірить до певної міри поверхнево, не несе в собі справжнього важеля (який би утримував людину на одному) преславної любови. Лише «...віра, чинна любов'ю» (Гал. 5, 6), є великим началом чеснот.

- У тому, хто досліджує глибину віри, постає ураган помислів. А той, хто споглядає її у простоті серця, втішається солодкою внутрішньою тишею. Глибина віри, яка є водами забуття, не припускає, аби в неї дивилися чи вглядалися, керуючись лише допитливими спонуками.



Преподобний Максим Ісповідник. Без віри, надії і любови ніщо погане, що є в людині, не буде викоренене дощенту, як також ніщо добре не оселиться в ній цілковито.

Віра переконує ум, який триває в боротьбі, прибігати до Бога, і спонукує його (ум) до дерзновення, запевняючи, що в нього напоготові різноманітна духовна зброя. Надія є для ума неоманливою запорукою божественної помочі й обіцянкою винищення супротивних сил. Любов же перешкоджає уму нехтувати поєднанням із божественним, яке так споріднене з ним. Мало того, навіть упродовж самої боротьби любов залучає всю силу схильности ума до прагнення божественного.

Віра потішає ум у боротьбі, надихаючи його абсолютним запевненням помочі. Надія, являючи перед борцем гарантовану йому допомогу, відбиває напади противника, а любов умертвлює (тобто чинить нешкідливою) для боголюбивого ума сутичку з ворогами, бо цілковито знесилює його жаданим устремлінням до Господа.



Сліпу віру має той, хто, віруючи, не виконує Божих заповідей. Бо коли ці заповіді є світло, очевидно, що той, хто їх не виконує, залишиться без божественного світла і звання християнина нестиме не істинно, а безпідставно.

Преподобний Симеон Новий Богослов. Віра - це готовність умерти заради Христа за Його заповідь, будучи переконаним, що така смерть приносить життя. Віра перетворює злидні на багатство, незначне й нікчемне - на істинну славу й знаменитість, і навіть коли не посідаєш нічого, маєш певність, що володієш усім. Але особливо віра є здобутком незбагненного багатства пізнання Христа і ставленням до всього видимого як до пороху чи диму.

- Віра в Христа є не лише нехтуванням життєвих насолод, а терпеливим і благодушним триванням в усіляких спокусах, що настигають нас посеред печалей, скорбот та прикрощів, допоки Господь не зглянеться над нами. Будемо ж наслідувати пророка Давида, який казав: «Терпеливо надіявся я на Господа, і Він зглянувся на мене...» (Пс. 39, 1), тобто, зносячи скорботи, я уповав на Господню поміч (сподівався її). Тому і Всевишній, бачачи, що я несхитно очікую від Нього допомоги, споглянув на мене своїм оком і явив на мені свою милість.



- Віра в Христа, істинного Бога, породжує прагнення вічних благ і страх перед муками. Бажання ж цих дібр і боязнь страждань спричинює строге виконання заповідей, яке, своєю чергою, навчає людей глибокого усвідомлення власної немочі. Ця свідомість нашої істинної немочі породжує пам'ять про смерть. Хто ж прийняв цю пам'ять як свою співжительку (посестру), той, уболіваючи, намагатиметься дізнатися, як йому буде, коли душа вийде з тіла і покине цей світ.

Каліст та Ігнатій. Оскільки початком, серединою і (якщо хочеш) кінцем усіх благ чи моральних дібр є керманич і проводир Віра, Надія і Любов - ця троїчна і боготкана вервиця, найбільшою у якій є Любов, тому що Бог є любов (див.: 1 Йо. 4, 8), - то нерозумно було б позбавити наш твір того, чим вони можуть його збагатити. Тим паче, що, за св. Ісааком, «плоди Святого Духа довершуються тоді, коли людина сподоблюється досконалої любови». Св. Йоан Ліствичник пише: «Нині ж перебувають ці три, що все пов'язують у найтісніший союз і все в ньому утримують: віра, надія і любов, а найбільша з них - любов, бо нею іменується Бог (1 Кор. 13; 1 Йо. 4). На мою думку, перша з них - це промінь, друга - світло, а третя - коло. А всі вони є одне сяяння і один блиск. Перша може у всьому запевнити і все влаштувати; Божа милість оточує другу і чинить її неоманливою; третя ж ніколи не падає, не перестає струменіти, і тому, кого вона уразила, не дає спочинку від блаженного раювання».
СТРАХ БОЖИЙ

Святий Климентій Олександрійський. Страх - це початок любови, і переходить він у любов згодом. Страх Божий, власне, не є страхом перед Богом, а боязню відпасти від Нього і впасти у гріхи та пристрасті.

Преподобний Йоан Ліствичник. Сонячний промінь, який через щілину проникає в кімнату, просвічує все так, що можна завважити навіть порошинки, які літають у повітрі; подібно і страх Божий, приходячи в серце, покриває всі його гріхи.

Преподобний Єфрем Сирійський. Нехай на твоєму чолі завжди перебуває хрест, а в серці - страх Божий.

Блаженний Діядох. Ніхто не може полюбити Бога всім серцем, не розігрівши в його почуттях страху Божого. Бо діяльну любов душа осягає по тому, як очиститься й ушляхетниться його дією. А пройнятися страхом Божим (приймаючи плід любови до Господа) буде здатним той, хто піднесеться понад усі житейські печалі. Адже лише тоді, коли ум заспокоїться в цілковитій безмовності, не побиваючись над усілякими турботами, розпочнеться спасительна дія на нього страху Божого, який, проникаючи в почуття, очищує ум від будь-якого земної дебелости, щоб таким чином піднести його до цілковитої любови всеблагого Господа. Отже, страх є атрибутом праведника, який тільки відбуває очищення і якому властива середня міра любови. Досконалу ж любов посідають очищені, які не мають страху, оскільки «досконала любов проганяє геть страх» (1 Йо. 4, 18).

Преподобний Максим Ісповідник. Страх Божий є двоякий: один постає через погрозу карою, породжуючи поміркованість, терпеливість, уповання на Господа, безпристрасність, а з неї - любов. Инший - пов'язаний із самою любов'ю, привносить в душу благоговіння, аби вона від дєрзновення любови не стала нехтувати Бога. Страх є чистий і нечистий. Страх, що його спричинили прогрішення та очікування мук, - нечистий, бо породжений усвідомленням свого переступу, і він минущий, адже відходить разом із відпущенням гріха через покаяння. А страх, який і без цього боязкого хвилювання, спричиненого гріхами, завжди присутній в душі, є чистий і не відійде ніколи. Він якось співвластивий Богові, немов данина, принесена від імени сотворіння, виявляючи притаманне всім благоговіння перед Його величчю, яка вища від будь-якого царства і сили.

Преподобний Симеон Новий Богослов. Той, хто пройнятий страхом Божим, не боїться перебувати посеред злих людей. Маючи в душі острах Господній і несучи непереможну зброю віри, християнин усе може - і навіть те, що для багатьох видається складним і неможливим. Він ходить поміж них, немов велетень поміж мавпочок або лев серед собак і лисиць, і, уповаючи на Господа, дивує їх несхитністю розважливого мислення; жахає їх відчуття, уражаючи словами премудрости, немов залізним жезлом.

Старець Симеон Благогов[ійний]. Необхідно завжди мати страх Божий і щоденно ретельно досліджувати й оцінювати, що доброго і що злого ти вчинив упродовж дня, і те, що добре, витирати з пам'яті, аби не впасти в марнославство, яке є пристрастю. А вчинене зло треба слізно оплакувати, сповідаючись та творячи зосереджену молитву.

Преподобний Микита Ститат. Злучившись із душею, страх через покаяння робить її здатною роздумувати про Суд. Тоді її обплутують сіті Шеолу (див.: Пс. 116, 3); зітхання і скорботна нудьга, від яких щемить серце, терзають душу на згадку про майбутню відплату за лихі вчинки. Згодом рясними слізьми і трудами, зростивши в нутрі прагнення подвизатися заради спасіння, народжує душа на ниві свого серця дух спасіння, тобто рішучість. Тоді, звільнившись від мук, які приносило нагадування про ад, і позбувшись стогону, спричиненого уявою Божого Суду, душа приймає прагнення і радість прийдешніх благ, що їх другиня - чистота поєднує з доброчесністю, і вони нелицемірною любов'ю лучать душу з Господом. Тоді душа зазнає невимовного вдоволення, від якого тепер уже з утіхою і насолодою проливає сльози зворушення. Усе, чим живе світ, стає для душі чужим і більше не бентежить її, вона, немов не тямлячи себе, прямує слідом за Нареченим-Христом, взиваючи до Нього безмовним голосом: «"Тягни мене вслід за тобою: біжімо!.. Скажи мені, що його моє серце любить, де ти пасеш (твою отару), де ти розташовуєш її опівдні, щоб я безцільно не блукала коло отар твоїх друзів" (П. п. 1, 4; 1, 7) - праведників, адже ж сіяння усіх таїнств у Тебе». А Наречений, увівши душу в дарохранительницю своїх сокровенних тайн, чинить її здатною споглядати сутність творінь із премудрістю.

Преподобний Єфрем Сирійський. Якщо ти істинно полюбив Господа й докладаєш зусиль, щоб здобути прийдешнє Царство, та склав обіт трудитися, виправляючи свої прогрішення, то зберігай пам'ять про Суд і вічну муку, зі страхом очікуючи свого відходу з цього світу.
ПРО СМЕРТЬ, СТРАШНИЙ СУД, ВІЧНІ

МУКИ ТА РАЙСЬКІ ОБІТЕЛІ

Преподобний Ісихій. Якщо це під силу, постійно пам'ятаймо про смерть, бо від цього зродиться в нас відсторонене від усіляких турбот і суєти оберігання ума й безнастанна

молитва, безпристрасність щодо тіла й огида до гріха, адже правда, що кожна жива і діяльна чеснота походить від пам'яті про смерть. Тому, якщо це можливо, пам'ятаймо про неї неперервно, як неперервним є наше дихання.



Преподобний Ісаак Сирійський. Численними житлами в домі Отця, про які говорив Спаситель, є різні міри ума, що ними Він може володіти в одній державі, тобто відмінність й инакшість духовних обдарувань, якими втішатимуться праведники. Бо не за різновидом місць, а за ступенем обдарувань Спаситель назвав житла численними.

Подібно, як кожен насолоджується чуттєвим сонцем відповідно до чистоти і здатности дару бачити і як від одного світильника в одному домі буває різне освітлення, хоча світло не ділиться на різні світіння, так і в прийдешньому віці всі праведні нероздільно оселяться в одній державі, але кожен освічуватиметься одним мисленним сонцем відповідно до своєї міри і за своїм достоїнством притягуватиме до себе радість і веселість, дарма що з одного повітря, з одного місця, престолу, видіння та образу. І ніхто не відає про міру свого співтовариша, ні вищого, ні нижчого, аби, довідавшись про більшу благодать свого друга і свою втрату, не надбав він собі печалі й скорботи. Там кожен за даною йому благодаттю втішається внутрішньо своєю мірою. Проте поза тим усім - одне видіння і держава - й окрім цих двох ступенів, розумію одну державу, яка є на висотах, а иншу в долині, а поміж ними - різноманітність в инакшості винагород.



Преподобний Антоній Великий. Смерть для людей, які її розуміють, є безсмертям. А для простаків, що її не розуміють, є смертю. І цієї смерти не пристало боятися, а страхатися треба душевної погибелі, якою є незнання Бога. Ось що жахливо для душі! Життя - це поєднання ума (духа), душі і тіла; а смерть - це не загибель цих поєднаних частин, а розірвання їх союзу. Усіх їх Бог зберігає і по роз'єднанню. Як із материнської утроби виходить нага людина, так із тіла в час смерти виходить нагою душа, й одна буває чистою і світлою, а инша заплямована падінням, ще инша - чорна від багатьох прогрішень. Тому розумна і боголюбива душа, роздумуючи про посмертні біди, живе благочестиво, щоб не бути осудженою і через них покараною. А невіруючі не відчувають небезпеки і грішать, зневажаючи те, що там має бути, безумні душею. Як, вийшовши з утроби, не пам'ятаєш, що в ній відбувалося, так і, вийшовши з тіла, не пам'ятатимеш, що ти творив, будучи в ньому. Так, як, вийшовши з утроби, став ти кращим і більшим тілом, так, вийшовши з нього чистим і незаплямованим, будеш кращим і нетлінним, перебуваючи на небесах. Смертні мусять турбуватися про себе, знаючи, що на них чекає смерть. Бо блаженне безсмертя - це доля преподобної душі, коли вона є доброю, тимчасом як вічна смерть поглине душу, яка є злою. Пам'ятай, що твоя юність минула, сили занепали, а немочі додалися, і ось уже надходить година твого відходу, коли даватимеш звіт про всі свої діла, і знай, що там ні брат не викупить брата, ні батько не визволить сина. Завжди пригадуй собі про відхід душі з тіла і не позбувайся думки про вічний осуд; якщо так чинитимеш - не згрішиш повік.

Преподобний Йоан Карпатоський. З погрозою та лайкою зухвало нападає ворог на душу, яка щойно полишила тіло, і постає дошкульним і страшним викривачем її падінь. Але можна бачити й те, як боголюбива і вірна душа, хоча й була колись уражена численними гріхами, не боїться нападів і погроз, а, переживши зухвалість ворога, постає сильною в Господі, окрилюється радістю, надихається мужністю, бачачи небесні сили, які її супроводжують; і, обгородившись, немов стіною, світлом віри, з великим дерзновенням взиває, оскаржуючи злого диявола: «Що тобі й нам, супротивний Богові? Що тобі й нам, скинений з неба і рабе лукавий? Ти не маєш над нами влади - над нами й над усім владарює Божий Син; проти Нього ми згрішили, перед Ним і відповідати будемо, маючи запорукою Його милосердя до нас і наше в Ньому спасіння через Чесний і Животворящий Його Хрест. Ти ж забирайся геть від нас, окаянний! Не маєш ти частки з Христовими рабами!» Від таких дерзновенних слів душі диявол врешті кидається утікати з пронизливим криком, не маючи сили встояти перед Христовим іменем. А божественні сили переносять душу, що ширяє над ворогом як вища за нього, у приготоване для неї місце, згідно з її ж станом.

Авва Доротей. Хто без жаху може згадувати страшні місця мук, вогонь, безліч жорстоких слуг-мучителів та инші тортури, про які говорить Святе Письмо, - життя укупі з дияволом та з його ангелами, для яких саме й був приготований вогонь вічний (див.: Мт. 25, 41)? Та ж тільки сам сором осудження, який він руйнівний та згубний! Святий Йоан Золотоустий каже: «Навіть коли б не текла вогненна ріка і не предстояли б страшні ангели, а лиш були б скликані на суд усі люди, й одні, діставши похвалу, були прославлені, а инші - ганебно прогнані, щоб не споглядати їм Божої слави, - то чи кара соромом і безчестям та оплакування втрати стількох благ не були б жахливішими за будь-яку геєну?»

Каталог: media -> files
files -> Людина культурна, до найменших подробиць, європеєць з голови до п'ят… був справжнім аристократом Духа без жодного силування з свого боку… С.Єфремов
files -> Проект Художній світ Т. Г. Шевченка. Автопортрети Кобзаря
files -> Пояснювальна записка Варіативний модуль розроблено до навчальної програми «Технології. 10-12 класи»
files -> «Методика навчання природознавства та основ здоров’я»
files -> Міністерство освіти і науки України Управління освіти і науки Івано-Франківської обласної державної адміністрації Івано-Франківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
files -> Формування ключових компетентностей учнів на уроках математики
files -> Методичний кабінет Коломийської сш І-ІІІ ст. №5 імені Т. Г. Шевченка
files -> Прокатування Волочіння В. Гащак зош №7
files -> Схвалено комісією з економіки Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка