Комплекс моделей енергоспоживання регіонами України




Сторінка2/19
Дата конвертації31.10.2017
Розмір1,76 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Проаналізувавши ситуацію можна вирахувати, що потреби України у природному газі складають до 80 млрд. куб. м, в нафті - 20-25 млн. тонн щорічно. У 2008 році власний видобуток склав 3.7 млн. тонн нафти з конденсатом і 18 млрд. куб. м газу. Це дозволяє задовільнити потреби України у нафті на 12 відсотків і в газі - на 24 відсотки. Решту 53% необхідних енергоносіїв, Україна повинна забезпечувати, закуповуючи енергоресурси, передусім, нафту, газ та пальне для атомних електростанцій в інших країнах. При цьому її партнерами найчастіше виступають: по закупівлі нафти - Росія і Казахстан, газу - Росія і Туркменистан, ядерного палива - тільки Росія. Така однобока орієнтація української енергетичної промисловості у питанні забезпечення енергоносіями становить серйозну загрозу економічній безпеці та інтересам держави. Тому на перший план виходить вирішення проблеми диверсифікації урізноманітнення джерел енергопостачання.

Проаналізувавши дане можна зробити висновок про те, що зараз є дуже велика проблема із споживанням енергетичних ресурсів, особливо це стосується Донецького, Дніпропетровського, Запорізького, Одеського регіонів та міста Києва в цілому, не дивлячись на те , що вони можуть самостійно забезпечувати себе необхідною сировиною. В умовах постійного росту вартості енергоресурсів, конкурентоспроможність підприємств все більше залежить від кількості споживаної енергії на одиницю виробленої продукції. Не секрет, що у більшості українських виробників цей показник в 3-4 рази вищий, ніж у європейських, американських або японських. Ця обставина стає серйозним гальмом при просуванні вітчизняних товарів на світовий ринок.
1.2 Аналіз енергетичного комплексу України
Для економіки сучасної України характерна украй низька ефективність використання енергетичних ресурсів. Таке положення справ є наслідком ряду причин, зокрема, структури промислового виробництва з переважанням енергоємних галузей — чорної металургії і хімічної промисловості, а також що збереглася, в основному, ще з радянських часів виробничо-технічної бази, орієнтованої на тодішні низькі внутрішні ціни на нафту і газ. До недавнього часу Україна могла отримувати недорогий природний газ, що не стимулювало його економне використання, але через велику заборгованість та не вчасність повернення грошей втратила можливість і протягом року вимушена була витрачати більше та використовувати власний. У нас також великі втрати енергоресурсів при транспортуванні і розподілі.

Статистичне вимірювання обсягів видобутку, перетворення та споживання енергоресурсів ґрунтується на міжнародних стандартах щодо класифікації енергоносіїв, одиниць вимірювання та перерахунку енергетичних величин. За методологією Міжнародного агентства з енергетики (МАЕ) сумарний обсяг енергоресурсів (первинних та вторинних) і сумарне енергоспоживання країни визначається в умовних одиницях, виходячи з теплотворної спроможності енергоносіїв та єдиної одиниці вимірювання, якою визнана 1 т нафтового еквівалента - toe (tons of oil equivalent).

В умовах переходу на світові ціни на енергоносії, енергетичної і екологічної криз найважливішим завданням, що стоїть перед керівником кожного підприємства та фірми, є підвищення енергоефективності використання енергоресурсів. Ситуація в багатьох регіонах України є критичною, як показано в табл. 1.2. по індексам енергоспоживання, і сьогодні потрібно швидкі і рішучі дії із зміни існуючого положення.
Таблиця 1.2

Індекси енергоспоживання у порівнянні із країнами світу



Країни

Індекс сумарного енергоспоживання

Індекс споживання електроенергії

Коефіцієнт випередження споживання електроенергії

А

1

2

3

Увесь світ

1,36

1,88

1,4

США

0,19

1,52

1,3

Канада

1,23

1,52

1,2

Японія

1,48

1,8

1,2

Китай

1,86

3,75

2

ОЕСР

1,25

1,63

1,3

ІСНД

0,89






Найбільш дохідливим і загальновизнаним в світі узагальнювальним показником ефективності використання енергетичних ресурсів служить їх витрата на одиницю вироблюваного валового внутрішнього продукту (ВВП). Ці розрахунки по країнах проводяться Міжнародним енергетичним агентством (МЕА). Всі первинні енергетичні ресурси (виробництво, сальдо експорту і імпорту, зміна запасів) переводяться в умовний нафтовий еквівалент вказаний у табл. 1.3. При цьому розраховується, скільки кілограмів палива в цьому еквіваленті витрачається на 1000 дол. ВВП. Причому, що треба відмітити, порівняльні дані переводяться з національних валют в долари США не по офіційному валютному курсу, а по найбільш правильних для міжнародних зіставлень паритетах купівельної спроможності (ППС). Ці паритети враховують реальні співвідношення цін на всі товари і послуги, а не лише по зовнішньоторговельних операціях, на які переважно орієнтовані офіційні валютні курси. У країнах з розвиненою ринковою економікою співвідношення національних валют по ППС і офіційних валютних курсах розрізняються трохи (плюс-мінус 5—10%). А в країнах, що розвиваються, і країнах з перехідною економікою, включаючи Україну, ВВП в перерахунку по валютному курсу виявляється менше, ніж по ППС, до п'яти разів.


Таблиця 1.3

Перехід до нафтового еквіваленту



Вид палива та енергії

Одиниця виміру

Калорійний еквівалент

Тонна нафтового еквіваленту

Кам’яне вугілля

т

0,726

0,7

Газ природній

куб.м.

1,15

0,932

Нафта, включаючи газоконденсат

т

1,43

1,018

Бензин автомобільний

т

1,49

1,05

Електроенергія ККД=100%

кВт-год

0,325

0,084

Теплова енергія

Гкал

0,172

0,101

Далі буде показане співвідношення по валютних курсах, порівняння по яких виглядає ще гнітючішим. Але саме по офіційному доларовому курсу Україні доводиться розплачуватися за тих, що імпортуються газ, нафта і нафтопродукти.

У 2006 році в Україні ефективність використання енергоносіїв була в 2,4 разу нижче, ніж в цілому у світі, в 2,6 разу нижче, ніж в 26 країнах ОЕСР, і в 3,1 разу нижче, ніж в 25 країнах Євросоюзу.

Україна по ефективності витрачання умовного нафтового палива відстає (за даними 2007 року) від Польщі в 2,4 разу, Словаччині — 1,95, Угорщині — 2,9 разу. Відставання від крупних західноєвропейських країн ще значніше: від Франції —в 3,1 разу, Італії — 4,3. Показники енергоефективності нашої країни набагато нижчі, ніж навіть в найбільших країнах світу, що розвиваються, — Китаї, Індії, Бразилії.

У 2006 році Україна спожила 140,3 млн. тон енергії в нефтяному еквіваленті, що у порівнянні із іншими країнами світу досить значна кількість. А якщо б наші вагомі показники витрат енергоресурсів були на середньосвітовому рівні (210 кг нефтепалива на 1000 долл. ВВП проти 500 кг в Україні), то вітчизняні потреби в енергоносіях составляли б не 140, а тільки 60 млн. тон, хоч і наведені цифри в табл. 1.4. свідчать про інше. При середній ціні нафти в 2007-му приблизно в 400 дол. за тону це дозволило б нам скоротити витрати на умовну нафтосировину на 32 млрд. дол. — с 56 до 24 млрд. дол. резерви для макроекономіки більш ніж вражаючі .Виникає необхідність пояснити причини настільки високої витрати енергоресурсів в Україні. Тим більше що з 1999 по 2008 рік витрата енергоресурсів у нас все ж помітно знизилася — з 720 до 500 кг (2000 рік — 640 кг, 2002-й — 580, 2003-й — 570 кг) на 1000 дол. ВВП, або майже на третину.

За оцінками фахівців з енергоменеджменту, потенціал енергозбереження в Україні складає до 48% від імпорту енергоресурсів. Найбільшу кількість енергії споживають металургійні, хімічні і нафтохімічні виробництва. У табл.1.4. приведені дані витрати первинних енергоресурсів у нафтовому еквіваленті.

У металургії найбільш енергоємним переділом є аглодоменне виробництво, якого припадає на частку до 70% енергоспоживання усього металургійного циклу.

Можна вважати, що ці зміни багато в чому визначалися наступним: у 2001 році в Україні фізичний об'єм ВВП складав лише 48% від рівня докризового 1990-го.А споживання енергоресурсів в житлово-комунальній сфері (побутове споживання електроенергії, газу, опалювання, гаряче водопостачання) що сумарно формують значну долю енергопотреб, практично залишалося на рівні 1990-го.


Таблиця 1.4

Витрата первинних енергоресурсів у нафтовому еквіваленті



Регіон, країна

За ПКС, млн. т.

За валютним курсом, млн. дол.

1999

2004

2008

2008

Світ

240

220

210

320

Україна

720

640

500

3190

Росія

670

590

490

1950

Білорусь

700

510

430

1610

ЄС

180

160

160

200

ОЕРС – всі країни

210

200

190

200

ОЕСР-Європа

180

160

160

200

ОЕСР-Північна Америка

260

230

220

230

ОЕРС-Тихий океан

180

180

170

150

Африка

320

300

290

880

Латинська Америка

160

160

160

320

Близький Схід

370

360

370

650

Азія

210

200

190

710

Китай

320

220

230

850

Україна значною мірою залежить від імпорту енергоносіїв (43 % від загальних потреб). Крім того, значні світові ціни, які встановлювалися на основні енергоресурси, вимагають раціонального використання ПЕР та подальшого планування рівнів власного видобутку.

За 1999-2008 роки наш ВВП зріс на 28%, хоча і залишався на 39% нижче за рівень 1990 року. В останні роки помітно збільшилося виробництво ВВП у промисловості та інших галузях економіки. А споживання енергоресурсів на житлово-комунальні послуги, мабуть, навіть дещо скоротилося, зокрема у зв'язку із зменшенням чисельності населення за ці роки на 4 млн. чоловік (або на 8%). Таким чином, ці структурні зміни в деякій мірі зумовили зниження споживання умовного палива на одиницю ВВП після 2001 року. Можна передбачити, що і в найближчі декілька років, поки не буде досягнутий і перевищений фізичний об'єм ВВП докризового 1990 року, ці тенденції збережуться.

Однією з дієвих доріг формування стратегії зниження витрат енергоресурсів в Україні, окрім зазначених у табл. 1.4., могло б бути виділення, скажімо, 15—20 виробництв і галузей, що є найбільшими споживачами енергоресурсів. По ним було б необхідно порівняти питому витрату енергії на одиницю продукції з аналогічними показниками в інших країнах, що використовують найбільш прогресивне устаткування і сучасні технології. На базі цієї інформації можна було б виконати варіантні економічні розрахунки потреб у фінансових ресурсах (в основному капіталовкладень).

Таблиця 1.4

Організаційно-економічна система енергозбереження



Організаційно-економічна система енергозбереження

Техніко-технологічні

Конструкційні

Організаційні

Соціально-економічні

Резервно-іноваційні

Удосконалення технологічних процесів з метою мінімізації витрат енергоресурсів

Конструкційні рішення відносно удосконалення кінцевого продукту

Удосконалення організації виробництва та праці

Вплив на менеджмент підприємств за допомогою соціально-економічних методів

Іноваційна політика підприємства направлена на пошук енергоресурсів

Поліпшення інформаційно-статистичного забезпечення формування і використання енергоресурсів і енергоспоживання обумовлює необхідність складання трьох видів енергетичних балансів. Два з них розроблялися і раніше. Це баланси основних енергопродуктів і енергетичний (або, використовуючи радянську термінологію, — паливний) баланс, в якому різні види енергоносіїв виражені в умовних паливних одиницях. Третій баланс, розробка якого раніше не велася, передбачає складання принципово нового енергобалансу у вартісному вираженні. Потреба в цьому балансі обумовлена, зокрема, значним подорожчанням нафти, що імпортується, і газу, а також відмінностями в цінах на вітчизняні енергопродукти, що імпортуються.

Натуральні баланси повинні охоплювати всі найбільш значимі енергопродукти, такі як вугілля з додатковим виділенням енергетичного вугілля, що коксується, природний газ, нафта, основні продукти нафтопереробки, електро- і теплоенергія.

У витратній частині (використанні) необхідно передбачити виділення всіх найбільш значимих споживачів, власне споживання, відобразити технологічні і наднормативні втрати. При необхідності слід проводити і регіональну розробку цих балансів.

При складанні енергетичних балансів в умовному паливі всі види первинних енергетичних ресурсів перераховуються в умовний еквівалент. Необхідно перейти від колишньої радянської схеми їх побудови у вугільному еквіваленті на розрахунки в умовному нафтовому паливі, як це робить МЕА.

Орієнтація, що продовжується, на умовне паливо у вугільному еквіваленті, швидше за все, пояснюється традиціями. Коли в СРСР ще в довоєнні роки розроблялися планові і звітні паливні баланси, в них домінувало вугілля, а нафта і газ займали досить скромне місце. Так, в 1940 році на вугілля у видобутку палива (у вугільному еквіваленті) доводилося 59,1%, на нафту з газовим конденсатом — в три рази менше, 18,7%, а на газ — лише 1,8% (у вісім разів менше, ніж на дрова, і в три рази менше, ніж на торф).

Однією з перешкод для розрахунків енергобалансів, особливо регіональних, залишається відсутність досить точних даних про здатність виділення тепла різних видів вугілля.

Розробка енергобалансів у вартісній формі — завдання нове, важливе і необхідне. Вона витікає з наполегливої необхідності зв'язати натуральні і вартісні показники і вимагає додаткових зусиль. Один із можливих шляхів її вирішення — використання даних міжгалузевих балансів.

Взагалі-то відсутність енергобалансів для національної економіки, енергетичній безпеці країни за значимістю аналогічно відсутності бюджету країни для керівництва економікою, фінансами, соціальною сферою, регіональним розвитком.

Енергобаланси МЕА для України не розробляються в Україні, в Києві, але складаються за нас Міжнародним енергетичним агентством в Парижі. Причому за методологією цієї організації, що робить їх порівнянними з аналогічними балансами інших країн і регіонів. Енергетичний баланс по Україні за 2004 рік представлений в публікації Energy Balances of NON-OECD Countries. У MЕA розуміють, що енергетичні баланси важливі не лише для 26 країн–членів ОЕСР, але і для інших держав, і розраховують ще по 105 країнам.

Методика складання енергетичних балансів МЕА істотно відрізняється від методики розробки радянських паливних балансів. Вже згадувалося, що баланси МЕА складаються не у вугільному, а в нафтовому еквіваленті. Радянські баланси включали дві основні складові. Перша — паливні ресурси, друга — їх проміжне і кінцеве використання.

Баланси МЕА зберігають, в принципі, першу складову — первинні ресурси палива і енергії. Друга частина відображає трансформацію частини первинних видів енергії (вугілля, нафти, газу, ядерної сировини і гідроресурсів) в продукти угле- і нафтопереробки і виробництво електричної і теплової енергії.

Третя частина характеризує кінцеве використання п'яти видів енергії (вугілля, продуктів нафтопереробки, газу, електро- і теплоенергії) основними групами кінцевих споживачів — промисловістю, транспортом, сільським, житлово-комунальним господарством, іншими галузями економіки.

Сумарно первинні енергоресурси України в 2008 році складали в нафтовому еквіваленті 140,3 млн. тонн, з них близько половини — 46,9% доводилося на газ, 23,6 — на вугілля, 18,5 — на нафту, 16,2% — на ядерне паливо. Скромна роль гідроенергії — 0,72% і особливо поновлюваних видів енергії — лише 0,19%.

З невідповідно високої енергоємності виробництва в Україні та низької ефективності використання енергоносіїв слідує необхідність виділити і в розгорненому вигляді відобразити енерговитрати в спільних витратах на виробництво по галузях економіки, рівень споживання представлений в табл. 1.5. На жаль, в Україні ці витрати в спільній структурі матеріальних витрат не виділяють.
Таблиця 1.5

Рівень споживання та енергетична ефективність України у порівнянні із країнами світу



Країни

Рівень енергоспоживання

Енергетична ефективність

ОЕСР

1,093

1,256

США

1,013

1,333

Канада

1,01

1,19

Китай

1,487

2,667

Польща

0,776

1,75

Угорщина

0,924

1,187

Болгарія

0,766

1,25

Румунія

0,671

1,166

Росія

0,731

0,857

Україна

1,513

0,428

За радянських часів, коли економіка не зазнавала особливих труднощів із забезпеченням енергоресурсами, а нафта і газ були досить дешевими, в структурі витрат на виробництво в промисловості, сільському господарстві, транспорті окремо виділялися витрати на паливо і енергію. Так, в 1985 році, коли нафта (у місцях видобутку) коштувала 12 крб., до того ж не за баррель, а за тонну, та при собівартості видобутку 13,82 крб., а природного газу за 1000 кубометрів — відповідно 7,81.


1.3 Огляд публікацій за напрямком роботи
Прогнозування енергоспоживання є основою для розробки розвитку електро- та теплоенергетики регіону. Цій проблемі присвячено роботи Енергетичного Інституту ім. Г.М. Крижановського, ВГПІ та НДІ «Енергосітьпроект» і ряд інших досліджень.

Сьогодні енергетична промисловість України - це розгалужений потужний промисловий комплекс, який об'єднує понад 500 підприємств і організацій різних форм власності. Його складають 14 теплових електростанцій (ТЕС); 27 теплоелектроцентралей (ТЕЦ) загального користування, які входять до складу систем централізованого теплопостачання міст, та 243 промислових ТЕЦ; 4 атомні електростанції (АЕС); 8 великих гідроелектростанцій (ГЕС); майже 36 тис. км газопроводів; 4000 км магістральних нафтопроводів; 6 нафтопереробних заводів; понад 180 шахт та інше. В енергетичному комплексі України працює понад 800 тис. чоловік, ці дані приводить Закіров Д.Г. в книзі «Концептуальні основи енергозбереження в промисловості України» .

Методи моделювання являють собою досить широкий спектр економіко-математичних, економетричних та інших моделей, що мають спільну рису — спробу побудувати моделі об’єктів реальної дійсності, особливо (в межах можливості) їхньої динаміки, щоб на їх основі створити підвалини для відпрацюванняоптимальних управлінськихрішень [22].

Найважливішими функціями в системі стратегічного планування енергоспоживання, які виділяються у статті Малишева Е.А. «Методологія формування механізму ефективного енергоспоживання в регіональному енергетичному комплексі» є:

визначення можливих цілей і напрямків розвитку об’єкта прогнозування;

оцінка соціальних, економічних, наукових, технічних та екологічних наслідків реалізації кожного з можливих варіантів розвитку об’єктів прогнозу;

визначення змісту заходів щодо забезпечення реалізації можливостей та послаблення загроз кожного з можливих варіантів розвитку прогнозованих подій;

оцінка необхідних витрат і ресурсів для впровадження розроблених заходів і наслідків щодо обмежень у системі «час — гроші».

Коган Ю.М. у своїй роботі «Сучасні проблеми прогнозування потреби в електроенергії» відзначає, що у стратегічному плануванні регіонального енергоспоживання прогнози використовуються в різних варіантах:

побудова системи прогнозів для різних співвідношень «продукт — ринок»;

оцінка впливу різних факторів на розвиток ситуації, в тому числі по окремих ринках (наприклад, вплив нових технологій виробництва, зміни в потребах окремих груп споживачів тощо);

виявлення ймовірності «точок зростання» у макро- та мегасистемах і вплив на них окремих факторів (наприклад, зростання попиту на певний вид товару внаслідок зростання доходів споживачів);

зміни у співвідношеннях «можливості — загрози» (наприклад, нереалізована можливість може стати загрозою, якщо її використає у повному обсязі конкурент);

розробка цілей та альтернативних стратегій їхнього досягнення.

Однак деякі підприємства для прийняття рішень про майбутнє організації або зовсім не застосовують прогнози, або застосовують їх незначною мірою описують Бурий О. В., Калинина А.А. та Кукреш Л.Я. в своїй праці «Енергоекономічне прогнозування розвитку регіонів». Як правило, такі фірми функціонують недовго, тому що навіть ті зміни у середовищі, які можна передбачити, стають несподіванкою: підприємство неготове для повної реалізації можливостей, що надаються зовнішнім середовищем, або терпить крах під впливом будь-якої, навіть незначної загрози.

Досвід процвітаючих підприємств свідчить про обмеженість екстраполяційних та інтуїтивних прогнозів. Тенденції, виявлені на основі аналізу інформації про події, що відбулися в недалекому минулому, можуть бути ненадійними індикаторами майбутніх тенденцій [21].

Більша частина галузей української економіки (такі як видобувна та хімічна промисловість) є енергоємними описує в своїй статті «Проблеми прогнозування електроспоживання по підприємствах і енергосистемах» Вокін Е.В., що негативно вливає на загальний показник енергоємності. Незважаючи на істотний спад промислового виробництва та відповідне скорочення енергоспоживання в середині 90-х років минулого століття, використання енергії в найбільш енергоємних секторах скоротилось значно менше, ніж в економіці в цілому, оскільки робився основний вклад у ВВП та державну казну. В певних виробничих галузях енергоємність збільшилась під час економічного спаду через великі обсяги фіксованого енергоспоживання.

Прогнозування енергоспоживання є основою для розробки розвитку електро- і теплоенергетики регіону на перспективу. Цій проблемі присвячені роботи Енергетичного Інституту ім. Г.М. Крижановського, ВГПІ і НАН «Енергосітьпроект» і ряд інших досліджень . На протязі багатьох років в Київському науковому центрі УРО АН проводилися методичні розробки і розрахунки перспективних рівнів і режимів електроспоживання регіонів. Останніми роками ці дослідження ускладнилися, що пов'язане як з необхідністю вирішення нових методичних і інформаційних проблем, так і з підвищенням невизначеності соціально-економічного розвитку регіону.

Відома безліч всіляких підходів, методів і моделей прогнозування енергоспоживання на віддалену перспективу, але всі вони не позбавлені недоліків стверджує у своїй статті Успенська І.Г. «Прогнозування режимів електроспоживання». Основний недолік статистичних методів полягає в недостатній деталізації прогнозованих показників і низькому рівні довіри до отримуваних результатів. Це обумовлено тим, що в рамках останіх тенденцій приховані конкретні причини змін рівня енергоспоживання, що відбуваються, відсутні взаємозв'язки і із змінами в соціально-економічному розвитку регіону, і із співвідношенням споживання електроенергії, тепла і палива.

Методи екстраполяції, базуються на припущенні про незмінність або відносну стабільність наявних тенденцій розвитку. Інакше кажучи, гіпотеза економічного передбачення базується на схожості та спадковості глобальних умов існування підприємств у минулому, теперішньому та майбутньому. В цьому й полягає обмеженість даного підходу, оскільки чим тривалішим є період прогнозування, тим більш імовірним є змінність тенденцій розвитку під впливом різних факторів.

Експертні методи базуються на знаннях та досвіді спеціалістів різної кваліфікації.

В основу експертних методів покладено п’ять основних умов групового вибору рішень:

універсальність, тобто наявність достатньої різноманітності можливостей вибору експертів та можливостей визначення для них індивідуальних профілів переваг;

наявність позитивного зв’язку колективних та індивідуальних переваг, при якому відмова (або доповнення) від однієї альтернативи в індивідуальних перевагах окремого експерта не повинна змінити направленості переваги відносно колективної;

незалежність непов’язаних альтернатив (якщо переваги кожного експерта однакові в кількох профілях, то й відповідні по альтернативах ступені переваг суспільства мають бути однакові для цих профілів);

наявність суверенності експертів, тобто відсутність «нав’язаного» товариством ступеня переваг;

відсутність диктаторства (як правило, з боку одного експерта, переваги якого визначають переваги товариства, а інші члени впливають на вибір альтернатив лише в тому разі, якщо ці альтернативи не мають ніякого значення для названого індивідуума).

У зв'язку з цим виникає необхідність розробки нової методики (методологічних підходів) прогнозування рівнів енергоспоживання регіону для вирішення проблеми забезпечення перспектив розвитку як власне підприємств здобичі палива і електроенергетики, так і регіону в цілому. Така методика передбачає використання залежності динаміки зміни укрупнених питомих показників споживання енергії і палива від обсягу виробництва (натурального або товарного випуску) продукції.

Метод кінцевих приростів економічного факторного аналізу застосовувався для дослідження процесів споживання електричної енергії та природного газу - двох основних видів енергоресурсів, які використовуються у виробничому циклі підприємств.

Для планування обсягу потреби в електричній енергії на підприємствах, як правило, використовується класична мультиплікативно-адитивна модель, яка може бути представлена у вигляді:

W=Σni=1Ni * Qi + Σmj=1Lj * tj,
де W - загальний обсяг потреби в електроенергії (кВтг); Ni - питома витрата (норма) енергії на одиницю продукції (кВтг / од.); Qi - обсяг кінцевої продукції або напівфабрикату, випущений i-им цехом (агрегатом) за аналізований період (од.); Lj - добовий ліміт витрат електроенергії (кВтг); tj - кількість календарних днів у звітному періоді.

Перша частина правій частині виразу описаного вище дозволяє розрахувати пореби в електроенергії для тих видів продукції (напівфабрикатів), для яких є можливість і доцільність існує розвивати норму витрати електроенергії по переділах (технологічним операціям), що беруть участь у випуску товарного продукту, що відпускається на сторону (чавун, сляби, прокат тощо) або промислового продукту, викорисристовуються для подальшого виробництва кінцевої продукції.

При цьому слід зазначити, що встановлення норм витрати електроенергії, диференційованих за видами й типорозміру продукції, оправдано тільки стосовно найбільш енергоємним кінцевим продуктам . Для решти доцільно розраховувати укрупнені норми або ліміти, які стосуються груп продукції різної номенклатури або групам агрегатів різної продуктивності та енергоємності.

У цьому випадку в розрахунках використовується друга частина формули згаданої вище, яка застосовується для визначення планового обсягу електроенергії з тим агрегата, для яких відсутні власні норми витрати, але в ході статистичних спостережень обчислена величина, що характеризує середовищне добове споживання енергії (ліміт). Множенням ліміту на кількість дисть календарних днів звітного періоду розраховується сумарна потреби цеху (агрегату) в електроенергії. Слід зазначити, що лімітва схема розрахунку як правило використовується для невеликих цехів (груп агрегатів) з низькою енергоємністю і значним асортиментом проізводімой продукції.

Для розрахунку потреби в природному газі використовується модель, практично ідентична, але враховує специфіку споживання газоподібного палива в металургійному виробництві.

Комплексний підхід до аналізу господарської діяльності підприства, що спирається на застосування алгоритмів економічного факторного аналізу та передбачає надання у повному обсязі достоної інформації особі, що приймає рішення, дозволяє не тільки получіть об'єктивну оцінку причинно-наслідкових зв'язків у системі, Але і спрогнозувати ймовірні наслідки керуючого впливу.

В результаті проведення дослідження була проаналізована структура енергетичного комплексу України і виявлені найбільш енергоспоживаючі регіони. Також були виявлені недоліки існуючих технологій та обладнання , що застосовуються на підприємствах та житлово – комунальних господарствах, котрі є одними з найбільших споживачів усіх видів енергоресурсів. Особливу увагу необхідно приділити таким регіонам як Донецький, Запорізький, Дніпропетровський, АР Крим та містам мільйонерам Київу, Севастополю, Одессі, споживання яких дорівнює сумарному в деяких областях.

Проведений аналіз публікацій, що стосуються погіршення стану енергоспоживання та енергозбереження, виявив, що зараз в Україні існує велика проблема із нестачею ресурсів, а отже вимушеними додатковими витратами на закупівлю та транспортування. Необхідно також зауважити, що родовища ресурсів, як указано в пункті 1.2., розташовані нерівномірно по території держави, що також викликає небажані збитки та втрати часу.

Погіршення стосунків з Росією відобразилося на постачанні дешевого газу в Україну, основного ресурсу діяльності підприємств, а отже і на ціни на продукцію.
Розділ 2. Методи та моделі енергоспоживання регіонами України
2.1 Постановка задачі побудови комплексу моделей енергоспоживання регіонів
Енергетичні ресурси є чинниками економічного зростання, тому, оцінка їх використання повинна здійснюватися з врахуванням темпів зростання, об'ємів реалізації продукції та цін на енергоресурси. Дані ресурси відносяться до невідтворних, що зумовлює необхідність особливо економного їх вживання у виробничому процесі. Основоположним принципом їх використання в умовах розширеного відтворення має бути випереджаюче зростання обсягів виробництва продукції, в порівнянні із зростанням енергетичних витрат. Використання енергетичних ресурсів повинне здійснюватися у взаємозв'язку з темпами їх відтворення. Також необхідно приділити особливу увагу постачальникам та виробникам, адже вони є невід’ємною часткою самого процесу енергоспоживання .

У 2007 р. споживання енергії українською промисловістю становило 40 % загального обсягу її споживання в Україні. У житлово-комунальному секторі щорічно споживається 20 % усіх необхідних Україні паливно-енергетичних ресурсів і електроенергії і 30 % тепловій енергії. По об'ємах енергоспоживання ЖКГ займає третє місце після енергетики і чорної металургії. У виробничій сфері енергоспоживання сконцентроване в кількох енергоємних секторах, які складають лише незначну частку в загальній величині доданої вартості. Найбільш енергоємними секторами є металургія та хімічна промисловість. Нерівномірне розміщення ресурсів на території держави дуже впливає на енергоспоживання у регіонах, наприклад одними з найбільш енергоємних є Донецький та Запорізький. Як наслідок виникають проблеми з транспортуванням або купівлею із-за кордону, що призводить до збільшення цін, а отже додаткових витрат користувачів енергоресурсів. Вітчизняні підприємства та ЖКГ характеризуються високою енергоємністю та низькою енергоефективністю, причиною чого стає використання застарілого обладнання та технологій, що були прийняті ще за часів радянського союзу.

Для вирішення завдань моделювання складних систем існують добре оброблені методології і стандарти. До таких стандартів відносяться методології сімейства IDEF. З їх допомогою можна ефективно відображувати і аналізувати моделі діяльності широкого спектру складних систем в різних розрізах. При цьому широта і глибина обстеження процесів в системі визначається самим розробником, що дозволяє не перенавантажувати створювану модель зайвими даними.

Idef0 - методологія функціонального моделювання. За допомогою наочної графічної мови Idef0, система, що вивчається, з'являється перед розробниками і аналітиками у вигляді набору взаємозв'язаних функцій (функціональних блоків - в термінах Idef0).

Як правило, моделювання засобами Idef0 є першим етапом вивчення будь-якої системи. При побудові Idef0 - діаграм переважно правильно відокремлювати вхідні інтерфейсні дуги від керівників, що часто буває непросто.

В даному випадку на рис. 2.1, на вході IDEF0 повинні бути присутні постачальники, ціни та обсяг енергоресурсів, а на виході те, що повинні отримати у результаті проведення моделювання: структуру та обсяг енергоспоживання регіонів.



Існує ряд чинників, що можуть впливати на моделювання енергоспоживання регіонів України, а саме: кон’юктура ринку, науково-технічний прогрес як постачальники необхідних даних, а також слід виділити діяльність галузевих(регіональних) міністерств та науково-дослідницьких організацій, адже саме вони приймають рішення відносно енергоспоживання та розробляють відповідні програми, керуючись якими регіони можуть зназити свое енергоспоживання. Необхідно загострити додаткову увагу саме на цих чинниках, бо саме вони формують сьогоденний стан української регіональної енергетики.

Рис. 2.1. IDEF модель аналізу енергоспоживання регіонами України

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка