Комп'ютерні мережі




Скачати 358,97 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації25.12.2017
Розмір358,97 Kb.
  1   2
Міністерство освіти і науки

Фінансово-економічний коледж


кафедра інформаційних технологій

Курсова робота на тему:Комп'ютерні мережі

Виконав студент ІІ курсу

Прізвище, інііали

Перевірив старший викладач Воронов В.О.
м. Хмельницький


Зміст




Вступ

3

1. Загальні відомості про комп'ютерні мережі

4

2. Встановлення простої мережі

13

3. Сумісне використання мережевих ресурсів

24

4. Використання віддаленого доступу до мережі

29

5. Характеристика місця практики

34

Висновок.

35

Література.

37

Вступ

В даний час більшість комп’ютерів використовується не ізольовано від інших комп’ютерів, а постійно або час від часу підключаються до локальних або глобальних комп’ютерних мереж для отримання тієї чи іншої інформації, відправлення та отримання повідомлення та ін.

Windows – це операційна система, яка містить широкий набір мережевих компонентів. Ця операційна система підтримує як однорангові мережі, так і конфігурацію клієнт/сервер. Зберігаючи та розвиваючи мережеві засоби, Windows підтримує нові технології, такі як Automatic Private IP Addressing (автоматичне привласнення зарезервованих ІР-адресів) та Microsoft Family Logon.

Автоматичне привласнення ІР-адресів призначено для невеликих локальних мереж, основаних на популярному пакеті протоколів ТСР/ІР (Windows використовує його за замовчуванням). Це позбавляє користувача від необхідності вручну настроювати адреси або сервери DHCP.

Microsoft Family Logon дозволяє користувачу не вводити своє ім’я при вході в систему, а вибрати його зі списку користувачів, зареєстрованих на робочій станції.

Віртуальні локальні мережі (Virtual Private Networks – VPN) дозволяють співробітникам під’єднуватись до офісної мережі у безпечні “тунелі” в глобальних мережах, наприклад в Internet.

Враховуючи розвиток технологій величезного значення набуває не тільки вміння користувачів працювати з компонентами мережі, але й можливість розібратися в настройках мережі, принципи роботи з Інтернет, безпека роботи.


  1. Загальні відомості про комп'ютерні мережі

Локальна мережа являє собою набір комп'ютерів, периферійних пристроїв (принтерів і т.п.) і комутаційних пристроїв, з'єднаних кабелями. Як кабель використовуються «товстий» коаксіальний кабель, «тонкий» коаксіальний кабель, вита пара, волоконно-оптичний кабель. «Товстий» кабель, в основному, використовується на ділянках великої довжини при вимогах високої пропускної здатності. Волоконно-оптичний кабель дозволяє створювати протяжні ділянки без ретрансляторів при недосяжній за допомогою інших кабелів швидкості і надійності. Однак вартість кабельної мережі на його основі висока, і тому він не знайшов поки широкого поширення в локальних мережах. В основному локальні комп'ютерні мережі створюються на базі «тонкого» кабелю або крученої пари.

Спочатку мережі створювалися за принципом "тонкого" Ethernet. В основі його — кілька комп'ютерів з мережними адаптерами, з'єднані послідовно коаксіальним кабелем, причому всі мережні адаптери видають свій сигнал на нього одночасно. Недоліки цього принципу виявилися пізніше.

З ростом розмірів мереж нормальна робота багатьох комп'ютерів на одній єдиній шині стала практично неможливою: дуже великі стали взаємні впливи один на одного. Випадкові виходи з ладу коаксіального кабелю (наприклад, внутрішній обрив жили) надовго виводили всю мережу з ладу. А визначити місце обриву чи виникнення програмної несправності, “спіткнувшоїся” мережі, ставало практично неможливо.

Тому подальший розвиток комп'ютерних мереж відбувається на принципах структурування. У цьому випадку кожна мережа складається з набору взаємозалежних ділянок — структур.

Кожна окрема структура являє собою кілька комп'ютерів з мережними адаптерами, кожний з який з'єднаний окремим проводом — витою парою — з комутатором. При необхідності розвитку до мережі просто додають нову структуру.

При побудові мережі за принципом витої пари можна прокласти більше кабелів, чим встановлено в даний момент комп'ютерів. Кабель проводиться не тільки на кожне робоче місце, незалежно від того, потрібний він сьогодні його власнику чи ні, але навіть і туди, де сьогодні робочого місця немає, але можлива поява в майбутньому. Переїзд або підключення нового користувача в підсумку зажадає лише зміни комутації на одній чи декількох панелях.

Структурована система трохи дорожче традиційної мережі за рахунок значної надмірності при проектуванні. Але зате вона забезпечує можливість експлуатації протягом багатьох років.

Для мереж, побудованих по цьому принципі, з'являється необхідність у спеціальному електронному устаткуванні. Один з таких пристроїв — хаб — є комутаційним елементом мережі. Кожен хаб має від 8 до 30 рознімань (портів) для підключення або комп'ютера, або іншого хабу, мал. 1.
Малюнок 1. Комутаційний елемент мережі – хаб.
До кожного порту підключається тільки один пристрій. При підключенні комп'ютера до хабу виявляється, що частина електроніки мережного інтерфейсу знаходиться в комп'ютері, а частина — у хабі. Таке підключення дозволяє підвищити надійність з'єднання. У звичайних ситуаціях, крім посилення сигналу, хаб відновлює преамбулу пакета, усуває шумові перешкоди і т.д.

Хаби є серцем системи і багато в чому визначають її функціональність і можливості. Навіть у найпростіших хабах існує індикація стану портів. Це дозволяє негайно діагностувати проблеми, викликані поганими контактами в розніманнях, ушкодженням проводів і т.п. Істотною властивістю такої структурованої мережі є її висока поміхостійкість: при порушенні зв'язку між двома її елементами, інші продовжують зберігати працездатність. Задача з'єднання комп'ютерних мереж різних організацій, найчастіше створених на основі різних стандартів, викликала появу спеціального устаткування (мостів, маршрутизаторів, концентраторів і т.п.), що здійснює таку взаємодію.

Основна частина комп'ютерів західного світу об'єднана в ту чи іншу мережу. Досвід експлуатації мереж показує, що близько 80% всієї інформації, що пересилається по мережі, замикається в рамках одного офісу. Тому особливу увагу розроблювачів стали викликати так звані локальні обчислювальні мережі (LAN). Локальні обчислювальні мережі відрізняються від інших мереж тим, що вони звичайно обмежені помірною географічною областю (одна кімната, один будинок, один район).

Існує два типи комп'ютерних мереж: однорангові мережі і мережі з виділеним сервером. Однорангові мережі не передбачають виділення спеціальних комп'ютерів, що організують роботу мережі. Кожен користувач, підключаючи до мережі, виділяє в мережі які-небудь ресурси (дисковий простір, принтери) і підключається до ресурсів, наданими у мережу іншими користувачами. Такі мережі прості в установці, налагодженні; вони істотно дешевше мереж з виділеним сервером. У свою чергу мережі з виділеним сервером, незважаючи на складність настроювання і відносну дорожнечу, дозволяють здійснювати централізоване керування.

Для підключення до вилучених комп'ютерних мереж використовуються телефонні лінії.

Процес передачі даних по телефонних лініях повинний відбуватися у формі електричних коливань - аналога звукового сигналу, у той час як у комп'ютері інформація зберігається у виді кодів. Для того щоб передати інформацію від комп'ютера через телефонну лінію, коди повинні бути перетворені в електричні коливання. Цей процес зветься модуляцією. Для того щоб адресат зміг прочитати на своєму комп'ютері те, що йому відправлено, електричні коливання повинні бути назад перетворені в машинні коди - демодуляція. Пристрій, що здійснює перетворення даних з цифрової форми, у якій вони зберігаються в комп'ютері в аналогову (електричні коливання), у якій вони можуть бути віддані по телефонній лінії, і назад називається модем (скорочено від МОдулятор-ДЕМодулятор). Комп'ютер у цьому випадку повинний мати спеціальну телекомунікаційну програму, що керує модемом, а також відправляє й одержує послідовності сигналів переданої інформації, мал. 2.




Малюнок 2. Зовнішній модем.


З розвитком комунікацій, все частіше в користувачів персональних комп’ютерів стала виникати необхідність виходу у зовнішній світ, так стали виникати глобальні мережі і одна з них Internet. Одна з перших версій INTERNET була розроблена в сімдесятих роках Департаментом Оборони США, щоб дати можливість дослідницьким інститутам, що працювали над особливо важливими для оборони в той час проблемами, обмінюватися інформацією. До того ж передбачалося, що цей спосіб зв'язку дозволить зберегти обмін інформацією між ними у випадку такої світової катастрофи, як ядерна війна. У той час мережу звалася ARPAnet - по імені організації, що фінансувала ці розробки. Основна операційна система була Unix. У 80-х роках, коли персональні комп'ютери почали одержувати все більш широке поширення в США, з'явилися мережі, що зв'язали між собою дослідницькі центри університетів. З'єднавши мережі, університети одержали можливість спілкуватися між собою, подібно оборонним інститутам у сімдесятих роках. Однак цей новий зв'язок мав додаткову якість: користувач університетської мережі, знаходячись вдома чи в школі, підключаючись до мережі, одержував також доступ до будь-якого місця, до якого ця мережа була приєднана. Такий зв'язок одержав назву "міжмережа" (internet), і, таким чином, з'явилася мережа INTERNET, що назвали основною мережею, міжмережею або мережею мереж.

Кожен користувач INTERNET має свою мережну адресу. Існує компанія (у штаті Вірджинія), що стежить в INTERNET за адресами для того, щоб серед користувачів не з'явилося дві однакових адреси.


  1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка