Конспект лекцій вибіркової навчальної дисципліни циклу гуманітарної підготовки логіка для студентів




Сторінка16/55
Дата конвертації11.03.2019
Розмір5,22 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   55
ТЕМА 3 СУДЖЕННЯ

Лекція 5

1. Визначення і структура судження.

2. Види простих суджень.

3. Відношення між видами простих суджень.

1. Визначення і структура судження. Судження – це форма раціонального мислення, в якій стверджується або заперечується існування предмета думки, зв'язок предметів з їх ознаками або відношення між предметами.

Мовною формою визначення судження є речення, але тільки розповідне, в якому існує інформація про щось («Криза надвиробництва – циклічне явище в економіці»). Питальні («А де він»?), спонукальні («Дай Бог усім людям доброго здоров'я»), називні («Яка любка сердечна!») і безособові («Вже розвиднилось») речення судження не виражають. За своїм змістом будь-яке судження відображає в мові певні ознаки, які належать предмету судження. Предметом судження є все те, про що щось стверджується або заперечується. Слід знати, що граматична структура речення нетотожна логічній структурі судження. Незважаючи на їх подібність за наявністю основних і допоміжних елементів, для логіки є основним у реченні логічний підмет і логічний присудок, а також, зв'язок, що відображає їх, логічна зв'язка. Різноманітні другорядні члени речення (визначення, обставини місця, часу, образу дії, доповнення) логічно несуттєві, тобто суттєвої інформації не виражають.

Формальна логіка вивчає судження з боку їх форми і структури. Традиційна і класична логіка є двозначною. Тут кожне судження є або істинним, тобто в якому стверджується/заперечується існування (навіть неіснуючого)/неіснування предмета і притаманних/непритаманних йому ознак, наявність/відсутність зв'язку між предметами або їх ознаками, про які йде мова в судженні («Київ є столицею України», «Харків не є столицею України»), або неістинним, тобто в якому все відбувається навпаки («Київ не є столицею України», «Харків є столицею України»). Чи є неістинне судження заблудженням (неусвідомлена невідповідність знань дійсності) або хибою (навмисне, усвідомлене спотворення дійсності), логіка не з'ясовує, оскільки суб'єктивне усвідомлення неадекватності відображення дійсності самому об'єкту або відсутність такого усвідомлення – за межами предмета логіки. Значення істинності судження є логічним значенням.

Але деякі твердження не належать ні до істинних, ні до неістинних суджень.

Наприклад, «a є таким. Цей вираз перетвориться на судження тоді, коли на місце логічних змінних (а, b) будуть підставлені імена об'єктів (a=8, b=9), після чого логічна постійна перетворює вираження з невизначеним логічним значенням на істинне (в даному випадку) судження – «8<9».

Це є пропозиційною функцією, тобто висловлюванням, в якому йдеться про певну властивість предмета або відношення між предметами по невизначеності самого предмету (предметів), позначеного лише змінною, зміст якого (висловлювання) перетворюється на істинне або неістинне при підстановці замість змінної імені предмета з певної предметної області.

Виділяють також іменну функцію. Іменна функція – це вираз, який при заміні змінних постійними перетворюється на позначення предмету.

Так, в іменній функції «батько у», підставивши ім'я «філософ Вол.С.Соловйов», отримаємо «батько філософа Вол.С.Соловйова» ім'я предмету (тут ім'я людини).

Деякі судження можуть мати невідомий або невияснений характер і вимагають додаткового дослідження.



Структура судження:

  • суб'єкт (від лат. subjektum – предмет), або логічний підмет елемент судження, який позначає предмет думки – матеріальний об'єкт, явище або процес (позначається прописною латинською літерою S);

  • предикат (від лат. praedikatum – ознака), або логічний присудок – елемент судження, який позначає ознаку предмета думки (позначається прописною латинською літерою P);

  • зв'язка – елемент судження, який виражає відношення між суб'єктом і предикатом, тобто стверджує або заперечує наявність у предмета думки S ознаки P (позначається символом «», тобто «тире» або виражається дієсловами (словосполученнями) «є», «не є», «суть», «не суть», які можуть випускатися і лише матися на увазі);

  • квантор, який показує, в якій кількості береться суб'єкт судження (висловлюється «усі», «деякі», «жоден» та ін.).

Отже, логічна структура судження («Жоден двигун не є вічним») складається з суб'єкта (S – «двигун»), предиката (P – «вічний»), зв'язки («ні») і квантора («жоден»). Тут головними елементами є перші три, серед яких логічний підмет (суб'єкт) і логічний присудок (предикат) називаються термінами судження.

2. Види простих суджень. Просте судження – це судження, яке не містить у собі як самостійну частину будь-яке інше судження, тобто в простому судженні міститься не більше за одне твердження або заперечення про ознаку предмета або про відношення між різними предметами або про існування одного предмету думки.

Судження підрозділяють на види суджень за кількісною, якісною і якісно-кількісною підставами.



Якість судження визначається логічною зв'язкою, а не змістом термінів.

Прості судження за якістю поділяють на такі види суджень за якістю: стверджувальні і заперечувальні, атрибутивні (від лат. attributo – наділяння; атрибутивні категоричні – від грец. κατηγορικες – ясний, безумовний), судження існування (екзистенціальні категоричні – від лат. existential – існування) і судження відношень (релятивні – від лат. relativus – відносний).

Види простих суджень за якістю:

  • атрибутивне, або судження властивості – це судження, в якому стверджується або заперечується наявність певних властивостей у предметів (загальна формула: S – P: стверджувального: S є Р: «Україна – суверенна держава», заперечувального: S не є Р, або ¬(S є P), тобто «Невірно, що S є Р»: «Україна не є членом НАТО», або «Невірно, що Україна є членом НАТО». Зв’язки: «є», «не є», «суть», «не суть» та ін. Атрибутивне судження є категоричним, тобто атрибутивним категоричним судженням, оскільки воно строге і однозначне, не припускає невизначеності у розумінні його змісту. В атрибутивному судженні про належність або неналежність ознаки предмету виражається в безумовній формі, третє виключене. Оскільки постійними елементами атрибутивного судження є суб’єкт, предикат і зв’язка, дане судження має суб’єктно-предикатну структуру, де зв’язка є іманентний закон і виконує конструктивну функцію, а квантор непостійний. А значить, між термінами можуть мати місце усі види відношень між порівнюваними поняттями: тотожність, перетин, підпорядкування, супідрядність, протиріччя і протилежність: (Терміни судження «Московська немощена вулиця 17 ст. була дуже неохайна» є загальними, позитивними, порівнюваними, сумісними поняттями, що знаходяться у відношенні субординації. Терміни судження «Моральні норми не є цінностями матеріальної культури» – загальні, порівнювані, несумісні поняття, що знаходяться у відношенні координації. Терміни судження «Мова є форма суспільної культури, що представляє собою матеріальну знаково-символічну систему для спілкування і передачі інформації між людьми» – загальні, позитивні, порівнювані, сумісні поняття, що знаходяться у відношенні тотожності. Терміни судження «Деякі свідки зобов’язані надавати показання» – загальні, позитивні, порівнювані, сумісні поняття, що знаходяться у відношенні перетину. Терміни судження «Жодна людина не є особою, звільненою від виконання закону» – загальні, порівнювані, несумісні, що знаходяться у відношенні протиріччя);

  • екзистенціальне, або судження існування – це судження, в якому виражається факт існування або неіснування предмета судження (формула: S): стверджувального: S є: «Буття є», заперечувального: S не є, або ¬(S є), тобто «Невірно, що S існує»: «Небуття немає», або «Невірно, що небуття є». Зв’язки: «є», «не є», «існує», «не існує». Тут чітко виділяється лише суб’єкт. Предикат в екзистенціальних категоричних судженнях поєднаний зі зв’язкою, або у предикаті не вказується інших ознак, крім відношення до буття («то, що є (існує»);

  • релятивне, або судження відношення – це судження, в якому встановлюються або заперечуються об’єктивні відношення між двома і більше предметами думки – просторові, часові, причинно-наслідкові, кількісні, родинні (aRb, де a, b члени відношення, а R відношення між ними: «Біле море холодніше Чорного»). Зв’язки: «більше», «менше», «рівно», «старше», «молодше», «вище», «нижче», «швидше», «повільніше», «правіше», «лівіше», «північніше», «детермінується», «породжується» і т.п. Специфіка цих суджень визначається відсутністю суб’єкта і предиката. Постійна складова релятивних суджень – поняття-терміни і поняття-зв’язки. Поняття-елементи релятивного судження, що позначають предмети думки, називаються термінами (від лат. terminus – межа), або членами відношення. Поняття-елемент, що позначає відношення між предметами, – предикатор. Залежно від місця відносно зв’язки виділяють два виду термінів: попередній і наступний члени відношення. Кількість термінів у релятивному судженні називається місткістю. Якщо відношення пов’язує два терміни, то судження називається двомісним, три – тримісним і т.д. З тримісного судження («Внук молодше батька і діда»), а також із судження, в якому відображається більш одного відношення («Рейк’явік північніше і західніше Делі»), починаються складні релятивні судження;

  • стверджувальне – це судження, в якому констатується існування предмета думки, наявність зв’язку між предметами або приналежність предмету певної ознаки: (формула: «Усі (деякі, дане) S є Р»: «Усі люди є живими істотами»; «Деякі з країн світу розташовані у Європі»; «Париж є столицею Франції»);

  • заперечувальне – це судження, в якому констатується відсутність у предмета певної ознаки, відсутність зв’язку між предметами або неіснування предмета думки: (формула: «Усі (деякі, дане) S не є Р»: «Жоден лев не є травоїдною твариною»; «Деякі з людей не є приватними підприємцями»; «Ханін І.О. не працює у театрі»).

Прості судження усі є або стверджувальними («Диференціальна рента є надлишок прибутку понад середнього прибутку»), або заперечувальними («Ціна виробництва товару не менше надлишку його виробництва»), незалежно від їх видів за іншими підставами.

Кількість судження визначається кількістю поняття, що відображає предмет думки. У судженні кількість виражена квантором (від лат. quantum – скільки). Квантор – це додатковий елемент судження, що виражає кількісну характеристику предмета думки.

Існують два виду кванторів: загальності та існування.



Квантор загальності вказує, що в обсязі суб’єкта мисляться усі елементи даного класу (позначається символом – , і виражається словами: «усі», «будь-який», «усякий», «кожний», «без виключення», «жоден» і т.п.): «У будь-якій ринковій економіці діє закон вартості».

Квантор існування вказує, що в обсязі суб’єкта мислиться лише частина елементів даного класу (позначається символом – , і виражається словами: «частина», «більшість», «меншість», «не всі», «не кожний», «деякі», «окремі» і т.п.): «Не всі громадяни мають виборчі права».

Прості судження за кількістю поділяють на такі види суджень за кількістю: загальні, часткові і одиничні.

Види простих суджень за кількістю:

  • загальне – це судження, в якому за кожним мислимим у суб’єкті елементом множини стверджується або заперечується певна ознака: (формула: «Усі S є (не є) Р»): «Усі літаки призначені для польотів у повітрі»; «Жодна людина не живе на Марсі»;

  • часткове – це судження, яке містить знання про наявність або відсутність певної ознаки у частини предметів, що мисляться в суб’єкті: (формула: «Деякі S є (не є) Р»): «Деякі військові є курсантами»; «Деякі робочі не працюють на держпідприємстві»;

  • одиничне – це судження, суб’єктом якого є одиничне поняття, яке позначає один предмет думки (формула: «Дане S є (не є) Р»): «Планета Марс знаходиться в Сонячній системі»; «Київ не є столицею Франції».

Прості судження за якісно-кількісною підставою підрозділяють на такі види судження за якісно-кількісною підставою: загальностверджувальні (А), частковостверджувальні (І), загальнозаперечувальні (Е), частковозаперечувальні (О).

Тип

суджен-ня

По-

зна-чен-

ня

Фор-му-ла

Як

читається

Розподіленість

термінів

Діаграма

відношень S і Р

Визначення типів судження

S

P

Загальностверджувальне

А

S а P


Усі

S є P

+



+









P S S P


Загальне за кількістю і стверд-не за якістю

Частковостверджувальне

І

S i P


Деякі

S є P





+








S P S P


Часткове за кількістю і стверд-не за якістю

Загальнозаперечувальне

Е

S е P


Жоден

S не є P


+



+



S P



Загальне за кількістю і заперечувальне за якістю

Частковозаперечувальне

О

S о Р


Деякі

S не є P


+







S P S P


Часткове за кількістю і заперечувальне за якістю


1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   55


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка