Конспект лекцій з дисципліни „Аудит у зарубіжних країнах к е. н. Ст викладач: Машика Ю. В. Зміст Тема Сутність аудиторської діяльності, її призначення і сфера. Сутність і визначення аудиту




Сторінка1/7
Дата конвертації05.02.2017
Розмір1,68 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7



Опорний конспект лекцій з дисципліни „Аудит у зарубіжних країнах”

к.е.н. Ст. викладач:Машика Ю.В.


Зміст
Тема 1. Сутність аудиторської діяльності, її призначення і сфера.

1. Сутність і визначення аудиту.

2. Виникнення аудиту і його розвиток в Україні та країнах СНД.

3. Відмінність аудиту від ревізії фінансово-господарської діяльності.


Тема 2. Предмет, метод та об’єкти аудиту.

1. Предмет, метод і об’єкти аудиторської діяльності.

2. Національні і міжнародні нормативи аудиту.

3. Класифікація аудиту.

4. Мета зовнішнього аудиту.

5. Процедури, що застосовуються в зовнішньому аудиті.

6. Організація управління аудитом в Україні.
Тема 3. Організація аудиту в Україні, права та обов’язки аудиторів.

1. Підготовка і сертифікація аудиторів.

2. Порядок створення аудиторських фірм.

3. Процедури вибору замовника та укладання договору.

4. Функціональні завдання аудиту.

5. Оплата аудиторських послуг.


Тема 4. Принципи регулювання аудиторської діяльності в Україні.

1. Основні принципи, які регулюють аудит.

2. Професійна етика аудиторів.

3. Права, Обов’язки і відповідальність аудиторів та аудиторських фірм.

4. Організація праці аудитора.

5. Етапи проведення аудиту.


Тема 5. Аудит фінансового стану.

1. Критерії та методи аудиторської оцінки фінансової звітності.

2. Аудит споріднених сторін.

3. Аудит облікових оцінок.

4. Економічний аналіз аудиторських послуг.

5. Події, які мають суттєвий вплив на аудиторський звіт і відбуваються після дати складання фінансового звіту.

6. Аудит фінансового стану підприємства.

7. Аудит фінансових результатів.

8. Особливості аудиту інвестиційної діяльності.
Тема 6. Аудиторський ризик та методи його визначення.

1. Сутність аудиторського ризику та його види.

2. Методика визначення аудиторського ризику.

3. Суттєвість та взаємозв’язок аудиторської перевірки з ризиком.

4. Оцінка помилок і ризику в аудиторській діяльності.

Тема 7. Виявлення помилок і шахрайство.

1. Визначення помилок і шахрайства.

2. Відповідальність керівництва підприємства й аудитора.

3. Оцінювання помилок та шахрайства.

4. Дії аудиторів у разі виявлення шахрайства та помилок.
Тема 8. Планування, стадії та процедури аудиту.

1. Визначення цілей і процес аудиторської вибірки.

2. Визначення сукупності й одиниці вибірки допустимих відхилень.

3. Визначення розміру вибірки.

4. Визначення методу вибірки.

5. Загальний план аудиту.

6. Аудиторська програма.

7. Стадії і процедури аудиту.


Тема 9. Аудиторські докази.

1. Поняття аудиторських доказів (свідчень).

2. Джерела отримання аудиторських доказів.

3. Процедури та прийоми отримання аудиторських доказів.


Тема 10. Аудиторські висновки та звіти.

1. Загальне поняття та мета складання робочих документів аудитора.

2. Сутність аудиторського висновку та звіту.

3. Варіанти складання аудиторського висновку.

4. Види аудиторських висновків.
Тема 11. Особливості методології та організації внутрішнього аудиту.

1. Сутність внутрішнього аудиту, його організація і необхідність.

2. Об'єкти внутрішнього аудиту.

3. Функції та завдання внутрішнього аудиту.


Тема 12. Аудит у комп’ютерному середовищі.

1. Використання комп'ютерної техніки в аудиторських послугах.

2. Сутність і зміст інформаційного забезпечення аудиторської діяльності.

3. Організація технічного забезпечення аудиту.


Список використаної літератури .
Тема 1. Сутність аудиторської діяльності, її призначення і сфера.

1. Сутність і визначення аудиту.

2. Виникнення аудиту і його розвиток в Україні та країнах СНД.

3. Відмінність аудиту від ревізії фінансово-господарської діяльності.
1. Сутність і визначення аудиту.

Економічна наука дає багато визначень аудиту.

Наведемо деякі з них: аудит - це процес, під час якого компетентна, незалежна особа збирає й оцінює свідчення про кількісну інформацію, яка стосується конкретного економічного суб'єкта, з метою встановлення і відображення у звіті ступеня відповідності цієї кількісної інформації встановленим критеріям.

Існує і таке визначення: аудит - це незалежна експертиза фінансових звітів та іншої інформації про господарсько-фінансову діяльність суб'єкта господарювання з метою формування висновків про його реальний фінансовий стан.

Це визначення суттєво відрізняється від визначення аудиту згідно з Законом України "Про аудиторську діяльність". За законом, аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

У західних країнах публічною є не бухгалтерська, а фінансова звітність. Якби бухгалтерська звітність була опублікована, то виявилась би дуже складною для користувачів. Крім того, у багатьох країнах світу не існує єдиного Плану рахунків бухгалтерського обліку.

Користувач дістає легку для сприйняття і розуміння інформацію у вигляді фінансових звітів, ця інформація є повною, оскільки подається розшифрування окремих статей фінансової звітності.

В Україні ж за наявності Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій опублікування бухгалтерської звітності або інформації можна вважати позитивним явищем, проте бухгалтерська інформація є, з одного боку, докладною, а з іншого - обмеженою, оскільки вона не розкриває повністю деяких важливих моментів, наприклад усіх конкретних дебіторів і кредиторів підприємств.

Сутність аудиту полягає у перевірці бухгалтерської звітності, обліку, первинних бухгалтерських документів та іншої інформації, що стосується фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах і відповідність вимогам законів України та національним положенням (стандартам) бухгалтерського обліку або іншим правилам згідно з вимогами її користувачів.

Аудит - це вид підприємницької діяльності аудиторів або аудиторських фірм, які покликані захищати інтереси власників, інвесторів, держави.

Відомий автор книги "Основи аудиту" Р.Адамс дав класичне визначення суті аудиту, за яким аудит - це процес, за допомогою якого компетентний незалежний працівник нагромаджує й оцінює свідчення про інформацію, яка піддається кількісній оцінці і стосується специфічної господарської системи, з тим щоб визначити і виразити у своєму висновку ступінь відповідності цієї інформації установленим стандартам.
2. Виникнення аудиту і його розвиток в Україні та країнах СНД.

Історична наука свідчить, що аудит виник у глибоку давнину. Офіційна реєстрація перших професійних аудиторів відбулася в 1853 р. у Великобританії, проте згадки про аудиторів містяться у документах, датованих 1299 р.

Термін "аудитор" - латинського походження, що в перекладі на українську мову означає "він вислуховує".

У давні часи контроль на приватному рівні найбільшого розвитку набув у древній Греції та Римі, на державному - у Вавилоні, Єгипті та Китаї. Тенденція паралельного співіснування контролю на приватному і державному рівнях зберігається в багатьох європейських державах.

Визнання необхідності оцінювання ефективності системи внутрішнього контролю як невід'ємної частини аудиторської перевірки у XIII-XVI ст., й особливо у перші десятиріччя XX ст., стало підставою зародження внутрішнього аудиту. У міру розвитку аудиту поступово змінювались його цілі і методи. В еволюції аудиту з певною часткою умовності можна виділити такі етапи: у 1600 р. аудит був державним та незалежним, його основним завданням було викриття шахрайства; масштаби перевірки були детальні і глибинні. У 1600-1850 рр. цей вид аудиту також мав на меті викриття шахрайства та виявлення помилок в облікових записах; перевірки проводились глибокі, проте оцінка ефективності внутрішнього контролю на достатньому рівні не здійснювалась.

У 1850-1905 рр. аудиторські перевірки проводились з метою визначення правдивості та якості фінансової звітності й викриття шахрайства, застосовувались окремі тести з тих чи інших важливих питань. У 1905-1940 рр. існував державний, незалежний та внутрішній аудит, основним завданням їх також було визначення достовірності фінансової звітності, розроблялися тести і вже давалася оцінка внутрішньому контролю на об'єктах, де надавались аудиторські послуги. Достовірність та правдивість фінансової звітності перевірялись аудиторами у 1940-1960 рр., а з 1960 р. і донині основна мета аудиту - це визначення достовірності фінансової звітності, при цьому особлива увага приділяється ефективності внутрішнього контролю. Розвиток аудиту сприяв появі нових нормативно-правових документів, що важливо.

У Великобританії існує серія законодавчих актів про компанії, які повинні один раз протягом року запрошувати незалежного аудитора для перевірки і підтвердження звітності та звіту перед акціонерами. Аналогічні законодавчі акти щодо проведення обов'язкового незалежного аудиту в компаніях були прийняті у Франції (1867 р.), США (1887 р.), Швеції (1895 р.), Німеччині (1931 р.), Канаді та інших державах. Підтверджуючи інформацію фінансової звітності, аудитор виступає певним гарантом порядності відносин між акціонерами та іншими учасниками господарської діяльності, у цьому і полягає його суспільне значення. У країнах з ринковою економікою існує громадський інститут аудиту зі своїм правовим статусом, проте відносини державних структур з аудиторськими організаціями в європейських країнах і США різні. Якщо в США і Великобританії аудиторські організації самостійні, вони самі ведуть підготовку аудиторів, дають їм відповідну кваліфікацію та стежать за тим, як вони виконують свої обов'язки, то в багатьох країнах Європи аудиторська діяльність організовується урядовими установами. Розвиток аудиту сприяв утворенню великих транснаціональних компаній і фірм, які мають свої філії в багатьох країнах світу. Насамперед це "Велика четвірка" - "Ернст і Янг", "КПМГ", "Ділойт і Туш", "Прайсвотерхаус Куперс".

Аудиторська діяльність почала розвиватись в Україні з переходом до ринкових відносин. Аудиторські послуги особливо були потрібні спільним підприємствам, іноземний інвестор вимагав підтвердження звітності аудитором. Розвиток аудиту й організація його здійснюються з використанням досвіду, набутого світовою практикою.

В Україні аудиторська діяльність включає такі основні рівні.

Перший - це ухвалення Закону України "Про аудиторську діяльність" у 1993 р., який визначив у правовому полі місце аудиту, що дуже важливо.

Другий рівень - розроблення системи нормативно-правового регулювання аудиту, яка включає національні нормативи і кодекс професійної етики аудиторів України.

Третій рівень - розроблення документів, які потрібні для реалізації нормативів і використання їх.

З прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. становлення і розвиток аудиту здійснювалися прискореними темпами. Йдеться насамперед про сертифікацію аудиторів, створення аудиторських фірм та надання ліцензії (дозволу) на цей вид діяльності. У 1994-1995 рр. критерієм високої якості роботи аудитора й аудиторської фірми була гарантія своєчасності і правильності сплати податків та інших платежів у бюджет і позабюджетні фонди підприємствами після аудиторської перевірки.

Відносний спад в аудиті відбувся у 1997 р. у зв'язку із законодавчим звуженням кола об'єктів обов'язкового аудиту. В останні роки спостерігається ускладнення ділових господарських операцій, що вимагає підвищення надійності та достовірності фінансової інформації в економіці. Тому саме на незалежний аудит покладаються функції отримання та висловлення достовірної думки про фінансову звітність окремих підприємств, доведення своїх висновків до заінтересованих користувачів такої інформації.

Набуває розвитку аудит і в країнах СНД. Ще у колишньому Радянському Союзі у 1987 р. почали утворюватися спільні підприємства (СП), і для контролю за їх фінансово-господарською діяльністю було засновано першу незалежну аудиторську організацію - акціонерне товариство "Інаудит" на базі Головного управління валютного контролю Міністерства фінансів СРСР. Основною метою створення такої структури на першому етапі був дійовий контроль за діяльністю СП і певною мірою консультування учасників спільних підприємств у галузі фінансового і податкового законодавства.
З 1989-1990 рр. - це період, коли почали з'являтися аудиторські фірми, створені на недержавній основі. Їх засновниками були банки, комерційні та торговельні організації, приватні особи. Надзвичайно важливим питанням цього періоду було створення нормативної бази для роботи аудиторів і аудиторських фірм. Її відсутність давала можливість протягом тривалого часу будь-якій людині або організації проводити аудит. Для цього потрібно було вказати у засновницьких документах аудиторську діяльність як один із видів підприємницької діяльності.
У Росії аудит з'явився за Петра І. Інститут аудиторів був уведений в армії, де аудитори вивчали майнові питання та різного роду конфліктні ситуації.
У Російській Федерації були затверджені Правила аудиторської діяльності, які визначили організаційні основи побудови аудиту, його цілі і завдання. Цей нормативний документ мав великий позитивний вплив на розвиток не тільки аудиторської діяльності, а й усієї системи ринкових відносин. У Росії аудиторська діяльність розвивається досить активно, збільшується кількість аудиторських фірм і сертифікованих аудиторів, з'являється багато професійних періодичних видань, розвивається система підготовки аудиторів. У 1994 р. затверджено критерії обов'язкового аудиту, відповідно до яких розширилося коло підприємств, які підлягають аудиту, і зріс попит на аудиторські послуги. Розроблені нормативи аудиту, що сприяло підвищенню якості перевірок.

Основною метою аудиторської діяльності є встановлення достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності організацій і відповідності здійснених ними фінансових і господарських операцій нормативним актам, чинним у Російській Федерації.

Постійне зростання попиту на аудиторські послуги в Росії визначається такими факторами, як розвиток господарського законодавства і розвиток ринку як такого.

У Республіці Білорусь прийнято Закон "Про аудиторську діяльність" у листопаді 1994 р. Цим законом аудиторська діяльність визначається як незалежна перевірка аудитором і аудиторськими організаціями бухгалтерської (фінансової) звітності та інших документів суб'єктів господарювання з метою оцінки достовірності та відповідності здійснених фінансових і господарських операцій законодавству Республіки Білорусь. Ця діяльність спрямована на захист інтересів власників та надання допомоги суб'єктам господарювання, сприяння їм в організації розрахунків з бюджетом і в підвищенні ефективності їхньої діяльності. Отже, зміст аудиторської перевірки значно розширено.

У республіці Казахстан Закон "Про аудиторську діяльність" ухвалено в жовтні 1993 р. У Законі розрізняються поняття аудиту й аудиторської діяльності. Закон визначає аудит як перевірку бухгалтерської звітності, обліку первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення їх достовірності, повноти і відповідності чинному законодавству і встановленим нормативам.

Аудиторську діяльність розуміють як підприємницьку діяльність у вигляді організаційного і методичного забезпечення аудиту.

Казахстані багато положень, що стосуються аудиту, в основному збігаються з аналогічними положеннями інших країн СНД. Відповідні законодавчі акти прийняті в Естонії, Латвії, Литві та інших країнах СНД.

В Україні аудиторська діяльність включає в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне здійснення аудиторських перевірок (аудиту) та надання інших аудиторських послуг.

Професія аудитора є саморегульованою. Це означає, що держава встановлює лише вимогу здійснення аудиту, а методику його проведення визначають професійні організації у стандартних положеннях, нормативах.
3. Відмінність аудиту від ревізії фінансово-господарської діяльності.

Спільним між аудитом і ревізією насамперед є те, що вони проводяться на основі документально перевірених показників. Однак між ними є і суттєві відмінності, які можна розглядати за їх сутністю, цілями, характером, правовим регулюванням, об'єктами, зв'язками, принципом оплати роботи, практичними завданнями і результатами.

Ревізія проводиться на підставі наказів державних органів управління. Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і матеріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і звітності в міністерствах та інших центральних органах виконавчої влади, державних комітетах, державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували) кошти з бюджетів усіх рівнів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Аудит є видом підприємницької діяльності, тоді як ревізія являє собою виконавчу діяльність. Контрольно-ревізійний апарат і аудитори використовують під час перевірки фінансово-господарської діяльності підприємств однакові методичні прийоми, джерела інформації, зокрема, законодавчі і нормативно-правові акти, первинні документи і регістри бухгалтерського обліку, баланс і звітність.

Правове регулювання ревізії та аудиту також різне.

Аудит як незалежна форма контролю добровільно обирається власником, котрий формулює питання, на які аудитори мають дати обґрунтовані висновки для подальшого удосконалення роботи підприємства.

Кредитори, акціонери, засновники, власники цінних паперів та інші суб'єкти заінтересовані, щоб перевірка достовірності звітності була проведена належним чином, щоб правильно були нараховані і сплачені податки до бюджету, бо в цьому разі, якщо будуть конфліктні ситуації з податковою адміністрацією, вони матимуть надійний захист в особі аудитора або аудиторської фірми.

Аудит відрізняється від ревізії не тільки цілями, а й організаційними формами проведення. Аудит виконують незалежні аудиторські фірми чи особи, які здійснюють приватну підприємницьку діяльність, мають сертифікат і включені до Національного реєстру на проведення аудиту, причому на платній основі за договорами з адміністрацією різних підприємницьких структур. Аудитор і аудиторські фірми несуть відповідальність перед зовнішніми споживачами (акціонерами, кредиторами) щодо якості зробленого висновку згідно з укладеним договором і чинним законодавством.

Суттєвою відмінністю аудиту від ревізії є не тільки перелік виявлених недоліків, а й детальні вказівки аудитора щодо того, як їх виправляти.
Тема 2. Предмет, метод та об’єкти аудиту.

1. Предмет, метод і об’єкти аудиторської діяльності.

2. Національні і міжнародні нормативи аудиту.

3. Класифікація аудиту.

4. Мета зовнішнього аудиту.

5. Процедури, що застосовуються в зовнішньому аудиті.

6. Організація управління аудитом в Україні.
1. Предмет, метод і об’єкти аудиторської діяльності.

Одним із важливих питань загальної теорії аудиту є визначення його предмета. Виходячи з загального положення про предмет науки можна зробити висновок, що визначення предмета аудиту і його змісту потребує системного підходу, тобто має охоплювати економічні, організаційні, інформаційні та інші характеристики систем, що перебувають у сфері аудиторських послуг. Сам зміст предмета аудиту повинен розкривати його значення та роль у системі ринкових відносин.

Аудит як складова економічного контролю виявляє і розкриває нові можливості підприємницької діяльності, визначає її ефективність та відповідність чинному законодавству, правовим документам, досліджує організацію виробництва, планування, збереження фінансових ресурсів, дотримання технологічної і трудової дисципліни, якість випущеної продукції, достовірність відображення господарсько-фінансових операцій в обліку та звітності у межах окремого підприємства. Крім цього, предметом аудиту є договірні відносини, виконання договорів, тобто здійснення контролю за усіма формами обороту суспільне необхідного продукту.

Метод аудиторської діяльності.

Метод - шлях пізнання, дослідження. Загальний метод пізнання - діалектика. Метод - це спосіб дослідження явищ, процесів створених людиною систем та сукупність прийомів, за допомогою яких оцінюється стан об'єкта, що вивчається.

В аудиті застосовуються загальнонаукові методичні прийоми дослідження: спостереження й експеримент, ідеалізація і формалізація, аналіз та синтез, індукція та дедукція, гіпотеза й аналогія, вимірювання та обчислення, опитування і порівняння тощо.


За останні роки в науку увійшли методичні прийоми соціології, математичної логіки, теорії та інформації. Систематичні завдання і мистецтво аудиторів полягає в тому, щоб застосовувати під час проведення аудиторських послуг найефективніші методичні прийоми для успішного виконання поставлених завдань.
У межах загального діалектичного методу застосовуються дедуктивні та індуктивні методи. За індуктивного методу об'єкт вивчають, поступово переходячи від малого, часткового до загального. Загальні положення при цьому ґрунтуються на багатьох фактах.
Дедуктивний метод, котрий передбачає логічне виведення конкретних положень із загальних, використовують при вивченні фінансово-господарської діяльності підприємства для оцінки напрямку й ефективності системи управління, в межах якої діє об'єкт. А для оцінки окремих господарських операцій, розв'язання різних локальних завдань використовується в основному індуктивний метод. Об'єкти аудиторської діяльності. Під об'єктами аудиторської діяльності розуміють окремі і взаємозв'язані економічні, організаційні, інформаційні та інші форми функціонування системи, що вивчається, стан яких може бути оцінено кількісно та якісно.
Об'єкти аудиту можуть бути різними за складом і структурою, належністю до різних сфер діяльності, за іншими характеристиками. До об'єктів аудиту, зокрема, відносять:

- установчі документи організації (підприємства), які визначають відносини щодо регулювання її (його) фінансової діяльності, формування та змін статутного капіталу;

- розрахунки з оплати праці;

- ресурси - засоби і предмети праці, трудові ресурси, фінансові ресурси, матеріальні активи;

- господарські процеси - економічні процеси впровадження нової техніки, забезпечення робочою силою, матеріально-технічне забезпечення, технічне, енергетичне й господарське обслуговування, основне й допоміжне виробництво і забезпечення фінансовими ресурсами та ін.;

- економічні результати діяльності;

- організаційні форми управління;

- методи управління - системи стимулювання, внутрішньовиробничий госпрозрахунок;


- функції управління - планування, облік, контроль, економічний аналіз і регулювання, стимулювання та ін.

Необхідно розрізняти об'єкти, стан яких оцінюється в минулому, теперішньому та в майбутньому часі.

Минулий стан об'єкта аудиту оцінюється тоді, коли необхідно мати висновок про достовірність бухгалтерської звітності і доцільність господарських операцій, ефективність використання ресурсів.

Фактичний (теперішній) стан об'єктів оцінюють під час перевірки наявності матеріальних цінностей і коштів, тобто коли з'ясовують реальний стан бухгалтерського обліку, систем планування і стимулювання.

Оцінка майбутнього стану об'єкта - результат аудиторського дослідження проблем удосконалення відповідних сторін системи управління.

Віднесення об'єктів до конкретної групи часто залежить від завдань, котрі вирішує аудитор. Якщо він оцінює стан бухгалтерського обліку з погляду достовірності звітності, тоді облік розглядається в теперішньому часі, але якщо аудитор досліджуватиме його з метою вдосконалення, то він буде визначати майбутній стан.


2. Національні і міжнародні нормативи аудиту.

Стандартами аудиту називають загальні вимоги щодо проведення аудиту, яких повинні дотримуватись аудитори під час виконання ними своїх професійних обов'язків, тобто здійснюючи аудит фінансової звітності. Ці вимоги стосуються як професійної підготовки аудиторів (компетентність та незалежність аудиторів), так і аудиторської звітності та достатності аудиторських свідчень і доказів.

Найзагальніші вимоги щодо проведення аудиту містяться у десяти загальноприйнятих стандартах аудиту. Ці стандарти були розроблені Американським інститутом дипломованих громадських бухгалтерів багато років тому і досі залишаються майже незмінними.

Загальноприйняті стандарти згруповані в три групи: загальні, робочі та стандарти звітності.

Загальні стандарти:

- Аудиторська перевірка повинна виконуватись особою (особами), яка має необхідну академічну і технічну підготовку як аудитори.

- Аудитор (аудитори) повинен бути неупередженим і незалежним від об'єкта перевірки.

- Виконуючи процедури перевірки і готуючи аудиторські звіти, аудитори повинні відповідально ставитися до роботи, яку вони виконують.


Робочі стандарти. Робота має бути належним чином спланована, за нею повинен здійснюватись відповідний нагляд з боку керівництва аудиторської фірми. Аудитор повинен бути достатньо обізнаним зі структурою внутрішнього контролю, щоб спланувати проведення аудиту і визначити характер і необхідну кількість тестових перевірок, які необхідно виконати. За допомогою перевірок, спостережень і опитувань аудитор повинен отримати таку кількість компетентних свідчень, яка є достатньою для аудиторського висновку про фінансову звітність, що перевірялася.

Стандарти аудиторської звітності. Аудиторський звіт повинен визначити, чи відповідає фінансова звітність загальноприйнятим принципам, вказати на причини, з яких не було дотримано цих принципів у поточному звітному періоді, якщо у попередніх звітних періодах такі принципи дотримувалися.

Вважається, що повнота відображеної у фінансовій звітності інформації є достатньою, якщо інше не вказано в аудиторському звіті.

В аудиторському звіті має бути висловлена думка аудиторів щодо фінансової звітності в цілому, або зазначено, що ця думка висловлена бути не може. Якщо в аудиторському звіті не висловлюється думка аудиторів щодо фінансової звітності в цілому, то потрібно вказати причину цього. В усіх випадках звіт повинен чітко вказувати характер проведеної аудиторами перевірки (якщо вона була проведена) і ступінь відповідальності аудиторів.

Загальні стандарти підкреслюють важливі особисті якості, які повинен мати аудитор.

Перший загальний стандарт - достатня технічна підготовка і професіоналізм. Як правило, він означає вимогу до аудитора мати академічну освіту в галузі бухгалтерського обліку й аудиту та достатній практичний досвід аудиторської роботи. Крім того, аудитор повинен постійно підвищувати свій професійний рівень.

Другий загальний стандарт - незалежність і неупередженість. Цей стандарт вимагає від аудиторів дотримуватись певних правил поведінки й етичних норм. Детально цей стандарт викладено у Кодексі професійної етики аудитора, розробленому Американським інститутом дипломованих бухгалтерів.

Третій стандарт - відповідальне ставлення до роботи. Він означає, що аудитор - це професіонал, який мусить виконувати свої обов'язки відповідально і ретельно. Зокрема, це передбачає повноту робочої документації, достатність аудиторських доказів і свідчень, правильність аудиторського висновку тощо.

Робочі стандарти стосуються збирання аудиторських свідчень і доказів під час безпосереднього проведення аудиторських перевірок. Перший стандарт - планування і нагляд за роботою. Він вимагає, щоб аудиторська фірма належним чином спланувала перевірку. Насамперед це стосується призначення аудиторського персоналу, який міг би виконувати передбачену планом аудиту роботу, а також призначення керівника, котрий наглядав би за роботою персоналу.

Другий стандарт вимагає розуміння структури внутрішнього контролю клієнта. Якщо аудитор впевнений, що клієнт має відмінну структуру внутрішнього контролю, яка передбачає надійний внутрішній контроль за складанням фінансової звітності і за збереженням фінансових активів та інформації, то він може значно зменшити кількість аудиторських свідчень і доказів, які вважає за необхідне зібрати. І навпаки, в деяких випадках структура внутрішнього контролю клієнта може бути настільки недосконалою, що проводити аудит буде просто недоцільно.

Третій стандарт - достатність компетентних аудиторських свідчень і доказів. Згідно з цим стандартом аудитор повинен сам прийняти рішення, яку кількість аудиторських свідчень і доказів він вважає за необхідне зібрати за обставин, що склалися.
Стандарти аудиторської звітності вимагають, щоб аудитор підготував висновок щодо фінансової звітності в цілому, вказавши при цьому, чи є опублікована у фінансовій звітності інформація достатньою і чи опублікована вона в повному обсязі.
Аудиторська палата України прийняла рішення № 73 від 18.02.1998 р. і затвердила Національні нормативи аудиту в Україні, аналогічні міжнародним нормативам аудиту. Залежно від виду аудиту їх поділяють на нормативи зовнішнього аудиту і внутрішнього.

Розроблені Національні нормативи аудиту в Україні є досить прогресивними, і за умови їх дотримання аудиторська практика в державі могла б наблизитись до міжнародного рівня. Проте Національні нормативи аудиту є настільки новими, що багато аудиторів, особливо тих, хто не має досвіду, їх просто не розуміє і тому не може використовувати. Застосування нормативів потребує роз'яснювальної роботи серед самих аудиторів, особливо тих, які не бачать суттєвої різниці між аудитом та ревізією або вважають, що кожен кваліфікований

бухгалтер може зразу ж стати аудитором.

Міжнародні стандарти аудиту Стандарт.

100-199 Вступ.

100 Передмова до міжнародних стандартів аудиту та супутніх послуг.

110 Глосарій.

120 Концептуальна основа Міжнародних стандартів аудиту.

200-299 Обов'язки.

200 Ціль та загальні принципи аудиту фінансової звітності.

210 Умови договору про аудит.

220 Контроль якості аудиторської роботи.

230 Документація.

240 Шахрайство та помилки.

250 Урахування законів і нормативних актів у процесі аудиту фінансової звітності.

300-399 Планування.

300 Планування.

310 Знання бізнесу.

320 Значущість в аудиті.

400-499 Система внутрішнього контролю.

400 Оцінка ризиків і система внутрішнього контролю.

401 Аудит в умовах комп'ютерних інформаційних систем.

402 Аудит суб'єктів, які користуються послугами обслуговуючих організацій.

500-599 Аудиторські докази.

510 Перша аудиторська перевірка - початкові сальдо.

500 Аудиторські докази.

501 Аудиторські докази, додатковий розгляд особливих статей.

520 Аналітичні процедури.

530 Аудиторська вибірка та інші процедури вибіркової перевірки.

540 Аудит оцінних значень.

550 Пов'язані сторони.

560 Подальші події.

570 Припущення про безперервність діяльності підприємства.

580 Заяви керівництва.

600-699 Використання результатів роботи третіх осіб.

600 Використання результатів роботи іншого аудитора.

610 Розгляд роботи внутрішнього аудиту.

620 Використання роботи експерта.

700-799 Аудиторські висновки та заключення.

700 Аудиторські висновки щодо фінансової звітності.

710 Зіставлення.

720 Інша інформація в документах, які вміщують перевірену фінансову звітність.

800-899 Спеціальні сфери аудиту.

800 Звітність аудитора за спеціальним аудиторським завданням.

810 Перевірка прогнозної фінансової інформації.

900-999 Супутні послуги.

910 Завдання з огляду фінансової інформації.

920 Завдання з виконання узгоджених процедур,

930 Завдання з підготовки фінансової інформації.

1000-1100 Положення про міжнародну аудиторську практику.

1000 Процедури міжбанківського підтвердження.

1001 Середовище комп'ютерних інформаційних систем (КІС) - автономні мікрокомп'ютери.

1002 Середовище КІС - інтерактивні комп'ютерні системи.

1003 Середовище КІС - системи баз даних.

1004 Взаємодія інспекторів з банківського нагляду та зовнішніх аудиторів.

1005 Особливості аудиту малих підприємств.

1006 Аудит міжнародних комерційних банків.

1007 Контакти з керівництвом клієнта.

1008 Оцінка ризиків та система внутрішнього контролю-характеристики КІС та пов'язані з ними питання.

1009 Методи аудиту з використанням комп'ютерів.

1010 Облік екологічних питань під час аудиту фінансової звітності.

Здійснюючи роботу, спрямовану на дальший розвиток й удосконалення аудиту в нашій державі, необхідно вивчати передовий досвід аудиторських послуг в інших країнах з метою використання його в аудиторській практиці.


Аудитор повинен виконувати свої функції неупереджено, для чого він мусить бути незалежним, чесним та об'єктивним на всіх етапах його роботи. Прагнення до підвищення свого професійного та загальноекономічного рівня є обов'язком аудитора. Аудитор зобов'язаний зберігати в таємниці всю інформацію, яка стосується стану справ клієнта.


3. Класифікація аудиту.

За характером виконуваної аудиторської роботи виділяють три типи аудиту:

- Операційний аудит.

- Аудит на дотримання нормативних вимог.

- Аудит фінансової звітності.
Операційний аудит. Операційний аудит - це перевірка будь-яких існуючих на підприємстві, в організації процедур і методів з метою оцінки їх ефективності. Результатом проведення операційного аудиту стають рекомендації керівництву щодо шляхів підвищення ефективності роботи організації.

Через те, що операційний аудит проводиться у багатьох сферах, у яких можна оцінити операційну ефективність, неможливо точно охарактеризувати типовий операційний аудит. В одній організації аудитори можуть оцінити надійність і достатність інформації, що використовується керівництвом для прийняття управлінських рішень (наприклад, щодо придбання нових основних засобів), тоді як в іншій організації аудитори можуть оцінити ефективність документообороту, пов'язаного з процесом продажу. У процесі операційного аудиту перевірка не обмежується тільки перевіркою процедур ведення бухгалтерського обліку.

Результати операційного аудиту значно важче визначити, ніж результати двох інших видів аудиту. Причина полягає в тому, що ефективність проведення певних операцій оцінити об'єктивно значно важче, ніж дотримання нормативних вимог або опублікування фінансової звітності відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку. Установлені для оцінки операційної ефективності критерії є дуже суб'єктивними, тому з цього погляду операційний аудит часто відносять скоріше до управлінського консультування, ніж до аудиту.

Метою аудиту на додержання нормативних вимог є визначення, чи дотримується організація, аудит якої проводиться, процедур і правил, установлених для неї.

Аудит на дотримання нормативних вимог, що проводиться для організацій, які ведуть комерційну діяльність, передбачає, зокрема, таке:

- визначення, чи дотримуються працівники бухгалтерського відділу компанії установлених для них керівництвом процедур ведення бухгалтерського обліку;


- перевірку ставок заробітної плати, з метою визначити, чи дотримуються при нарахуванні заробітної плати встановлених законодавством мінімальних ставок заробітної плати;

- перевірку дотримання компанією умов договорів із позичальниками та ін.


В окремих підрозділах складність проведення аудиту на дотримання нормативних вимог значно зростає, оскільки їх діяльність регулюється великою кількістю нормативних актів.

Аудит фінансової звітності проводиться, з тим щоб визначити, чи дотримано під час складання фінансової звітності в цілому спеціально встановлених критеріїв. Цими критеріями звичайно є загальноприйняті принципи бухгалтерського обліку.


Проводячи аудит фінансової звітності, з самого початку припускають, що ця звітність буде використовуватись різними групами людей і для різних цілей.

Зокрема, користувачами фінансової звітності можуть бути:

- кредитори або потенційні кредитори, які використовують фінансову звітність, щоб оцінити ризик, пов'язаний із кредитуванням даного підприємства;

- фінансові аналітики або потенційні інвестори, які оцінюють доцільність інвестування у підприємство;

- банки або спеціальні рейтингові агентства, яких цікавить фінансовий стан підприємства. Працівники даного підприємства, яких цікавить можливість збільшення заробітної плати і стабільність роботи;

- урядові структури, які використовують фінансову звітність для законодавчих чи статистичних цілей.

Зрозуміло, що підхід, за якого один аудитор проводить аудит і готує загальний висновок, котрий може задовольнити усіх користувачів фінансової звітності, є значно ефективнішим за підхід, коли кожен користувач фінансової звітності здійснює аудит сам. Якщо ж користувачеві недостатньо загального аудиторського висновку, він завжди може отримати додаткові дані.

Наприклад, загальний аудит фінансової звітності дає достатньо інформації для банку, до якого компанія звертається за кредитом, але корпорація, яка хоче злитися з цією компанією, може потребувати докладнішої інформації (наприклад, про вартість заміни основних засобів та ін.). У цьому разі корпорація може скористатися послугами своїх власних аудиторів, щоб отримати потрібну їй інформацію.


Види аудиту. За організаційно-процесуальними ознаками аудит поділяють на регламентований, договірний, внутрішній, однопредметний, багатопредметний і комплексний, за функціями - запобіжний, предметний, ретроспективний і стратегічний та ін.


Розрізняють також аудит зовнішній і внутрішній.

Внутрішній аудит визначають як незалежну діяльність в організації (на підприємстві) з перевірки й оцінки роботи цієї організації в її інтересах. Внутрішні аудитори вивчають господарські операції з метою надання рекомендацій щодо економного й ефективного використання ресурсів, досягнення найкращого кінцевого результату і вироблення політики компанії. Аудит повинен допомагати керівникам у виконані їхніх функцій і сприяти збільшенню прибутковості підприємства.


Для досягнення цілей, які ставить перед собою аудит, спочатку необхідно визначитись, у достовірності яких саме тверджень аудиторам потрібно пересвідчитися.


Твердження керівництва тісно пов'язані з загальноприйнятими принципами бухгалтерського обліку. Ці твердження - частина критеріїв, якими користується керівництво для відображення бухгалтерської інформації у фінансовій звітності.


Згідно зі Стандартами аудиторської звітності установленими Американським інститутом дипломованих громадських бухгалтерів, твердження класифікуються за п'ятьма категоріями.

Існування або виникнення. Згідно з цими твердженнями, активи, зобов'язання й акціонерний капітал, включені у баланс, справді існують; надходження і витрати, включені у звіт про доходи, справді мали місце (виникли) протягом звітного періоду.


Наприклад, керівництво корпорації стверджує, що товарно-матеріальні запаси, включені до балансу, справді існують і можуть бути реалізовані станом на вказану в балансі дату. Так само керівництво стверджує, що у звіті про доходи показані суми надходжень від продажу, які справді мали місце.

Повнота. Відповідно до цих тверджень, усі господарські операції і залишки на рахунках бухгалтерського обліку, які мають бути відображені у фінансовій звітності, туди включені (тобто включені у повному обсязі). Наприклад, керівництво корпорації стверджує, що весь обсяг продажу товарів і послуг документально оформлений і включений до фінансової звітності. Так само керівництво стверджує, що всі векселі, видані корпорацією, включені до балансу як зобов'язання цієї корпорації.


Твердження щодо повноти є протилежними твердженням щодо існування і виникнення. Твердження щодо повноти враховують можливість невідображення в балансі статей, які мають бути до нього включені, а твердження щодо існування і виникнення припускають можливість включення до фінансової звітності сум, які туди не повинні входити. Звідси відображення в документах продажу, який реально не відбувся, було б порушенням твердження щодо виникнення, а невідображення у документах продажу, що реально мав місце, було б порушенням твердження щодо повноти.

Права і зобов'язання. За цими твердженнями відображені в балансі активи є правами, які має юридична особа, а пасиви - зобов'язаннями цієї юридичної особи на звітну дату.

Оцінка або розподіл. Згідно з цими твердженнями статті активів, пасивів, акціонерного капіталу, надходжень і витрат включені у фінансову звітність належними сумами. Наприклад, керівництво стверджує, що дебіторська заборгованість, включена до балансу, відображена у реальних сумах, які очікується отримати.

Подання і відкритість.

Необхідно зауважити, що наведена вище класифікація тверджень є далеко не єдиною. Багато аудиторських фірм розробляють свою власну класифікацію тверджень керівництва, керуються нею у своїй роботі, підтверджуючи ці твердження чи заявляючи в аудиторських звітах про їх недотримання.

Методичні основи проведення аудиторської перевірки бухгалтерської звітності підприємства. Проводиться загальний огляд наявності та правильності оформлення форм звітності, про що роблять відмітки в робочих документах аудиту.
Достовірність звітності і своєчасність її подання відповідним органам перевіряється аудитором на підставі нормативних документів про бухгалтерські звіти і баланси. При цьому аудитор перевіряє графіки подання звітності, пояснювальної записки і річного звіту, а також те, як на підприємстві виконуються зауваження податкових служб, пропозиції і рішення фінансових органів, банків щодо поточної і періодичної звітності, зокрема з'ясовує, чи внесені корективи до балансу, зроблені при затвердженні звіту за минулий рік.

Установлюється реальність балансу, повнота і своєчасність проведення інвентаризації всіх товарно-матеріальних цінностей і розрахунків, дебіторської і кредиторської заборгованості, правильність відображення фінансових результатів. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок звітних форм поточної і річної бухгалтерської та статистичної звітності. Одночасно з'ясовує, як на підприємстві здійснюються аналіз і затвердження звітності структурних підрозділів, чи обговорюється поточна і річна звітність на виробничо-технічних нарадах, зборах засновників та акціонерів, наявність протоколів про затвердження звітності і розподіл прибутків, як виконуються рішення цих нарад, зборів.

Аудитор вивчає всі зауваження щодо поточної і річної звітності, які надходять на підприємство від місцевих фінансових органів, податкових служб, з'ясовує, що зроблено керівником підприємства для усунення недоліків і поліпшення фінансово-господарської діяльності.

Для впевненості у правильності складання бухгалтерського балансу (ф. №1), звіту про фінансові результати та їх використання (ф. №2) і звіту про фінансово-майновий стан підприємства (ф. №3) аудитору необхідно перевірити взаємну погодженість показників фінансової звітності. Досвід показує, що для такої перевірки аудитору необхідно скласти спеціальну таблицю взаємозв'язків показників, які відображені у звітних формах.

Після того як аудитор перевірив взаємну погодженість показників фінансової звітності підприємства за рік, який контролюється, і виявив певні розбіжності, він разом з головним бухгалтером підприємства встановлює їх причини. У разі потреби до звітності керівництвом підприємства вносяться необхідні корективи. Переконавшись у достовірності фінансової звітності, яка складена за даними бухгалтерського обліку, підтвердженого первинною документацією про господарську діяльність підприємстві аудитор має підстави підтвердити правильність її складання.
4. Мета зовнішнього аудиту.

Метою перевірки звітності аудитором є висловлення своєї думки про достовірність цієї звітності та її подання відповідно до загальноприйнятих принципів бухгалтерського обліку.

Бухгалтерська або фінансова звітність - це відображення керівництвом підприємства фінансового стану і результатів діяльності фірми. Ця звітність містить у собі зовнішні і внутрішні твердження керівництва, які стосуються активів, зобов'язань, господарських операцій і подій.

Отже, щоб досягти мети, що ставить перед собою аудит, спочатку необхідно визначитися, в достовірності яких саме тверджень аудиторам потрібно пересвідчитися.

Розглянемо класифікацію тверджень менеджменту, якою керується під час проведення аудиту одна з провідних аудиторських фірм світу. Згідно з концепцією цієї фірми, мета фінансового аудиту визначається на двох рівнях:

- мета фінансового аудиту для фінансової звітності в цілому;

- мета фінансового аудиту для кожного окремого компонента фінансової звітності.

Для фінансової звітності в цілому характерне твердження керівництва, яке можна охарактеризувати як достовірне подання і відкритість.

Активи, зобов'язання і господарські операції фірми повинні правильно і постійно підсумовуватися, відноситися до відповідних статей бухгалтерської і фінансової звітності і повністю відображатися у фінансовій звітності.
Для компонентів фінансової звітності характерні такі твердження.

Достовірність. Згідно з цим твердженням, підприємство справді є власником указаних у статтях фінансової звітності активів і має відповідні зобов'язання. Активи існують; господарські операції мали місце; господарські операції належним чином дозволені.

Підраховано й оцінено. Господарські операції підраховані (підраховано) і відображені відповідними сумами (включаючи операції в іноземній валюті). Активи й зобов'язання показані за їх реальною ціною (оцінені) згідно з існуючими принципами бухгалтерського обліку. При відображенні активів і зобов'язань ураховано події й обставини, які впливають на їх реальну вартість (включаючи операції в іноземній валюті).

Записано і підсумовано. Господарські операції, активи і зобов'язання, які повинні бути включені до фінансової звітності, відображені у записах бухгалтерського обліку (записано). Господарські операції відображені відповідними сумами (підсумовано) згідно з їх характером та існуючими принципами бухгалтерського обліку і віднесені до відповідного періоду. Окремо господарські операції і залишки на рахунках бухгалтерського обліку підсумовані у тих статтях фінансової звітності, до якої вони належать.


5. Процедури, що застосовуються в зовнішньому аудиті.

Аудиторські процедури можна поділити на такі категорії:

- Аналітичні процедури.

- Аналіз структури внутрішнього контролю.

- Перевірка господарських операцій і сальдо рахунків із застосуванням аудиторської перевірки.
Аналітичні процедури включають вивчення й оцінку фінансової інформації через порівняння її з іншими фінансовими або нефінансовими даними. Діапазон існуючих аналітичних процедур дуже широкий - від простого порівняння до складних математичних моделей з кількома змінними. В основі використання аналітичних процедур лежить припущення, що існує певний зв'язок між різними типами даних і цей зв'язок продовжуватиме існувати за інших рівних умов. Якщо існування таких зв'язків у цій звітності, яка піддягає аудиту, очевидне, то аудитор має свідчення, що основні події і господарські операції відображені у цій звітності правильно.

Основні етапи процесу аудиту - укладення угоди на проведення аудиторських послуг, планування, вивчення, оцінка і тестування внутрішнього контролю на підприємстві, підтвердження залишків на рахунках бухгалтерського обліку, аналіз тенденцій, коефіцієнтів, системний аналіз, статистичний метод аналізу фінансової звітності ін. Підготовка і підписання аудиторського висновку.

Зміст процедур - попередня оцінка властивого ризику та ризику контролю на підприємстві, глибока оцінка загального аудиторського ризику, отримання правильної оцінки ризику контролю для підприємства та рахунків бухгалтерського обліку, уточнення процедур підприємств.

Одним із видів аналітичних процедур є порівняння фінансових показників поточного року з даними підготовлених клієнтами фінансових планів. Однак перш ніж використовувати ці дані в процесі подальшого аналізу необхідно визначити, наскільки інформація є надійною. При цьому звичайно отримують відповіді на такі питання:

- Чи не ставить клієнт за мету досягти нереально високих результатів, коли розробляє внутрішні фінансові плани?

- Чи не перебуває менеджмент компанії чи корпорації під тиском необхідності досягти встановлених фінансовими планами результатів, через що дані фінансової звітності будуть підігнані під "бажані"?

Аналіз трендів (тенденцій). Аналіз трендів - це прогноз певних показників поточного періоду, який базується на вивченні значень цих показників за минулі періоди. Основною перевагою аналізу трендів є його простота.

На жаль, простота аналізу трендів обмежує його ефективність. Візьмемо, наприклад, суму грошових надходжень. З погляду суттєвості вважається, що похибка в 1% для такої статті фінансової звітності, як грошові надходження від продажу, є несуттєвою. Припустимо, що ця стаття фінансової звітності була завищена на 1,5 % через помилкове віднесення обсягу продажу початку наступного року до кінця попереднього року. Отже, замість збільшення на 8,2 % було показано збільшення обсягу продажу за рік на 9,7 %. Здається малоймовірним, щоб просте порівняння з попередніми роками виявило цю помилку. Імовірність виявлення помилки можна було б збільшити, якби була використана модель, побудована для прогнозування продажу, а дані аналізувалися б поквартальне або помісячне, а не щорічно і при цьому враховувалися б сезонні коливання.

Аналіз коефіцієнтів - це вивчення взаємозв'язку між двома або більше змінними (коефіцієнтами), взятими з фінансової звітності.
6. Організація управління аудитом в Україні.

Організацію управління аудитом очолює Аудиторська палата України (далі АПУ). Аудиторська палата є незалежним самостійним органом, мета якого - сприяти розвитку, вдосконаленню та уніфікації аудиторської справи в країні. АПУ функціонує на засадах самоврядування, є юридичною особою, має свою печатку, емблему, рахунки в банках, веде бухгалтерський облік та складає звітність в установленому порядку.

Повноваження АПУ визначаються чинним законодавством і статутом, вона здійснює сертифікацію осіб, що мають намір вести аудиторську діяльність, затверджує норми і стандарти аудиту та програми підготовки аудиторів, веде Національний реєстр аудиторських фірм та аудиторів, створює регіональні відділення, визначає їхні повноваження і контролює діяльність, установлює розмір плати за проведення сертифікації осіб, розглядає скарги на діяльність окремих аудиторів та аудиторських фірм з питань її компетенції. АПУ застосовує до аудиторів стягнення за неналежне виконання своїх професійних обов'язків у вигляді попередження, зупинення дії сертифіката строком до одного року або анулювання його та виключення з Реєстру. АПУ формується делегуванням до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Мінфіну України, Головної податкової адміністрації України, Національного банку України, Мін'юсту України, Держкомітету зі статистики. Передбачається також участь представника Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку й окремих фахівців від навчальних наукових та інших організацій.

Усі рішення АПУ приймаються на засіданнях простою більшістю голосів за наявності двох третин її членів, за винятком рішень з питань затвердження статуту, внесення змін та доповнень до нього, які ухвалюються двома третинами голосів від загальної кількості членів АПУ.

При АПУ діє секретаріат та спостережна рада. Включення в Національний реєстр аудиторських фірм і приватних аудиторів здійснює АПУ. Реєстр аудиторів і аудиторських фірм проводиться з метою забезпечення контролю за дотриманням вимог законодавства України, які ставляться до аудиторської діяльності.

Для включення в Національний реєстр, з тим щоб мати право вести аудиторську діяльність, до секретаріату подаються в основному такі документи:

- клопотання в установленій формі;

- для аудиторських фірм: нотаріально засвідчені копії свідоцтва про державну реєстрацію, установчі документи, копії сертифікатів на право здійснення аудиторської діяльності на території України засновників аудиторської фірми, документ про призначення керівника аудиторської фірми, копія сертифіката на право здійснення аудиторської діяльності на території України на ім'я керівника аудиторської фірми, копія свідоцтва органу статистики;

- для приватних-аудиторів: нотаріально засвідчена копія свідоцтва про державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності, копія сертифіката на право здійснення аудиторської діяльності на території України, копія трудової книжки, засвідчена за місцем роботи чи нотаріально;

- копія платіжних документів про перерахування плати та номер Національного реєстру.


Виключення з Національного реєстру на здійснення аудиторської діяльності проводиться на основі рішення комісії АПУ у випадках, передбачених Інструкцією про порядок видачі аудиторським фірмам й окремим аудиторам права на здійснення аудиторських послуг на території України.

Усі рішення АПУ ухвалюються на його засіданнях простою більшістю голосів за умови, що присутні дві третини його членів, за винятком рішень з питань затвердження статуту, внесення змін і доповнень до нього, які приймаються двома третинами голосів від загальної кількості членів АПУ. Для виконання своїх функцій АПУ створює кваліфікаційний комітет і дисциплінарну та науково-методичну комісію.

Професійна громадська організація аудиторів України. Аудитори України, дотримуючись вимог чинного законодавства, мають право об'єднатися в громадську організацію за професійними ознаками - у Спілку аудиторів України (САУ), яка має фіксоване індивідуальне членство в особі окремих аудиторів або їхніх колективів.

Повноваження професійної громадської організації аудиторів України визначається Законом України "Про аудиторську діяльність", а також Законом України "Про об'єднання громадян" та статутом САУ. Відповідно до порядку, встановленого цим Законом, САУ має право делегувати своїх представників до АПУ та достроково їх відкликати, порушувати клопотання про припинення повноважень членів Аудиторської палати, які делеговані Міністерством фінансів України, Податковою адміністрацією України, Національним банком України, Міністерством юстиції України та Держкомітетом статистики; вносити на розгляд АПУ проекти норм і стандартів аудиту. Рішення та клопотання з питань делегування, відкликання та припинення повноважень членів АПУ приймаються з'їздом Спілки аудиторів України або правлінням з наступним затвердженням таких рішень з'їздом.

Професійна громадська організація здійснює контроль за дотриманням аудиторами - її членами - вимог Закону України "Про аудиторську діяльність", стандартів аудиту, норм професійної етики, регулює взаємовідносини між аудиторськими фірмами в процесі здійснення аудиторської діяльності. Член однієї професійної громадської організації аудиторів не може бути одночасно членом іншої професійної організації аудиторів.

Основними напрямками діяльності САУ є такі: науково-методичне забезпечення аудиту, навчання, перенавчання діючих аудиторів, регулювання ринку аудиту, поінформованість аудиторів, інтегрованість у світове товариство та ін.


  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка