Конспект лекцій з дисципліни „Аудит у зарубіжних країнах к е. н. Ст викладач: Машика Ю. В. Зміст Тема Сутність аудиторської діяльності, її призначення і сфера. Сутність і визначення аудиту




Сторінка5/7
Дата конвертації05.02.2017
Розмір1,68 Mb.
1   2   3   4   5   6   7
Тема 8. Планування, стадії та процедури аудиту.

1. Визначення цілей і процес аудиторської вибірки.

2. Визначення сукупності й одиниці вибірки допустимих відхилень.

3. Визначення розміру вибірки.

4. Визначення методу вибірки.

5. Загальний план аудиту.

6. Аудиторська програма.

7. Стадії і процедури аудиту.
1. Визначення цілей і процес аудиторської вибірки.

Термін "вибіркова перевірка" означає використання аудиторських процедур стосовно менш ніж 100 % бухгалтерських проведень або показників фінансової звітності, котрі дають змогу аудитору отримати аудиторські докази і, оцінивши окремі відібрані дані, поширити дієвість цих доказів на всю сукупність даних. Вибіркові методи використовують тоді, коли достовірні аудиторські докази неможливо одержати ефективнішим способом з інших джерел. У випадках здійснення тривалих фінансово-господарських операцій задовільний доказ можна отримати з аналітичного обліку, отже, тут вибіркові методи не потрібні. Проте такі аналітичні кроки не будуть ефективними там, де внутрішній контроль недостатній.


Питання про аудиторську вибірку тісно пов'язане з такими поняттями аудиторської справи, як аудиторські докази, методи пошуку аудиторських свідчень, оцінка системи бухгалтерського обліку та системи внутрішнього контролю замовника.
Вибіркова перевірка може бути двох видів: на відповідність і по суті. Завдання вибіркової перевірки на відповідність полягає в установленні порушень норм внутрішнього контролю. Така перевірка ще називається атрибутивною. Прикладом атрибутивної вибірки може бути перевірка такого елемента внутрішнього контролю, як дозвіл керівництва підприємства на оплату рахунку-фактури на купівлю матеріальних цінностей і т.п. Вибіркова перевірка полягає у вимірюванні порушень внутрішнього контролю У вартісному виразі, тому її ще називають кількісною.
Метод вибіркової перевірки базується на законах теорії імовірності, під час контролю можна отримати точні дані в цілому на основі його відносно малої частини. Організація вибіркового Дослідження передбачає визначення популяції вибірки, одиниць відбору, методів відбору та одиниць обстеження, а також обсягу вибірки.

Популяція - це набір відповідних елементів, тобто в аудиті це можуть бути проведення, статті, записи, з яких робиться вибірка.

Плануючи процес аудиторської вибірки, його розбивають на такі етапи: визначення цілей, визначення сукупності й одиниці вибірки, установлення обмежень, визначення розміру вибірки й методів виконання плану аудиторської вибірки й оцінка результатів аудиторської вибірки.
2. Визначення сукупності й одиниці вибірки допустимих відхилень.

Визначення сукупності, яку необхідно перевірити, часто обумовлюється цілями аудиту. Наприклад, якщо необхідно встановити, чи дотримано під час оплати рахунків-фактур усіх установлених процедур, то сукупністю будуть всі оплачені рахунки-фактури за період, який необхідно перевірити.

Одиниця вибірки звичайно визначається як окремий елемент, що входить до складу сукупності. Такими елементами можуть бути: документи, бухгалтерські проведення та ін.
Якщо сукупність складається з неоднорідних елементів, то необхідно з'ясувати можливість розподілу цієї сукупності на дві чи більше частин і розглядати кожну з них як окрему сукупність. Такий розподіл називається стратифікацією. Стратифікація широко використовується для вибірки за кількісними ознаками для того, щоб зменшити розмір сукупності там, де суми мають випадковий характер.

Визначення допустимих відхилень. Перед виконанням аудиту необхідно встановити межі допустимих відхилень. Якщо на стадії планування аудиту не визначено, яке відхилення вважати допустимим, а яке - ні (виявлене недопустиме відхилення потребує подальших аудиторських процедур), то ефективність виконання аудиторських процедур буде дуже низькою. Це й зрозуміло, адже за умов невизначеності аудитор, виявивши помилку, не зверне на неї уваги, бо не вважатиме її помилкою. Звідси визначення помилки або відхилення не повинно бути ні занадто загальним, ні занадто вузьким.

Як правило, найбільший інтерес для аудиторів становлять помилки або відхилення, які пов'язані з твердженнями керівництва щодо компонентів фінансової звітності.
3. Визначення розміру вибірки.

Визначаючи розмір вибірки, дотримуються таких правил:

- розмір вибірки при використанні статистичного і нестатистичного методів вибірки має бути приблизно однаковим;

- розмір вибірки повинен збільшуватись у міру того, як важливість проведення тестової перевірки зростає;

- розмір вибірки повинен збільшуватись у міру того, як очікувана сума помилки, що буде виявлена у сукупності, збільшується;

- розмір вибірки повинен зменшуватись у міру того, як важливість наявності помилки у даній сукупності зменшується;

- чим більший розмір вибірки, тим більша ймовірність того, що помилка у сукупності буде виявлена.

Із наведених вище тверджень можна зробити такий висновок. Якщо інші аудиторські процедури дають змогу отримати достатню кількість аудиторських свідчень, то немає необхідності проводити тестування за допомогою аудиторської вибірки у великих розмірах. Однак якщо аудиторські процедури з використанням аудиторської вибірки забезпечують основну кількість аудиторських свідчень, то розмір аудиторської вибірки має бути великим.


Визначаючи розмір аудиторської вибірки, завжди необхідно пам'ятати про існування пов'язаного з цим так званого ризику неправильного визначення розміру вибірки. Цей ризик має два аспекти.

Перший аспект називається ризиком неправильного відхилення. Він полягає у тому, що в результаті проведення аудиторської вибірки аудитор вирішить не покладатися на процедури внутрішнього контролю, оскільки вважає їх неефективними. Результатом такого неправильного висновку буде необхідність виконання додаткових аудиторських процедур, які, втім, доведуть, що фінансова звітність подана правильно. Цей аспект ризику впливає на ефективність окремих аудиторських процедур, але не аудиту в цілому.

Другий аспект називається ризиком неправильного прийняття. Він полягає у тому, що у результаті проведення аудиторської вибірки аудитор вирішить покластися на процедури внутрішнього контролю, які не забезпечують виявлення і виправлення помилок, що виникають у процесі обробки інформації і підготовки фінансової звітності. Цей аспект ризику впливає на ефективність аудиту в цілому.
4. Визначення методу вибірки.

Існуючі методи аудиторської вибірки можна поділити на статистичні і нестатистичні.


Статистичні методи вибірки базуються на припущенні, що кожна одиниця скупності має наперед відому (хоча і не обов'язково однакову) ймовірність бути вибраною під час тестування.

Найчастіше використовуються такі статистичні методи:



Вибір випадковим способом. Цей метод означає, що кожна одиниця сукупності має однакову ймовірність бути обраною. При цьому одиниці із сукупності вибираються випадковим способом, із можливим використанням таблиці випадкових чисел.

Систематична вибірка. У разі використання систематичної вибірки одиниці із сукупності вибираються через певні однакові інтервали. Величина однакового інтервалу визначається діленням кількості одиниць у сукупності на розмір вибірки, яку необхідно зробити.

Наприклад, якщо розмір сукупності 20000 одиниць, а розмір вибірки - 100 одиниць, то величина інтервалу має бути:

20000/100=200одиниць.

Багатоступенева вибірка. Багатоступенева вибірка означає кількаразове проведення вибірки на різних рівнях. Прикладом багатоступеневої вибірки може бути вибір кількох сальдо рахунків бухгалтерського обліку, які необхідно підтвердити, з наступним відбором кількох рахунків-фактур чи накладних для кожного рахунку. У такий спосіб аудитор може оцінити достовірність цілого компонента фінансової звітності, до складу якого входять відібрані рахунки.


Що стосується нестатистичних (довільних) методів вибірки, то у разі їх застосування ймовірність кожної одиниці сукупності бути обраною для тестування наперед невідома. Тому, застосовуючи нестатистичні методи вибірки, аудитор має бути впевненим, що обрані ним для тестування одиниці сукупності є справді типовими для цієї сукупності.

Оцінка результатів аудиторської вибірки. Оцінка результатів вибірки є найважливішою і найважчою частиною процесу аудиторської вибірки. Оцінюючи результати аудиторської вибірки, аудитори роблять два типи висновків: вони або залишаються задоволеними результатами аудиторської вибірки, отримавши достатню кількість аудиторських свідчень, або вирішують збільшити обсяг вибірки. При вибірковій перевірці застосовують метод статистичної вибірки до елементів популяції тоді, коли з неї вже вибрані найбільш значні елементи перевіркою суцільним способом.

Вживається також групування елементів за однаковими ознаками, наприклад відокремлюють рахунки на приблизну однакову суму і вибірку роблять зі створеної підгрупи.

Існують три методи відбору елементів вибірки: систематичний, довільний і безсистемний. За систематичного методу відбору потрібно підрахувати інтервал вибірки, вибрати початок відліку та всі відповідні елементи популяції. Наприклад, популяція становить 350 елементів, потрібний розмір вибірки - 35. Тоді інтервал вибірки буде (350:35).


5. Загальний план аудиту.

Найважливішим методологічним принципом аудиту є планування.


Планування - це вироблення головної стратегії і конкретних підходів до характеру, періоду, а також часу проведення аудиту.

Аудиторові слід розробити і документально оформити загальний план аудиту, визначити в ньому суттєвість помилок, а потім здійснити аудит за цим планом. Загальний план аудиту розробляється настільки детально, що аудитор має можливість завдяки йому підготувати програму аудиту. Під час розроблення загального плану аудитор здійснює аналіз таких питань, які визначені у нормативі № 9 "Планування аудиту".

Розуміння аудитором бізнесу клієнта:

- головних факторів, які мають вплив на діяльність підприємства;

- найважливіших характеристик підприємницької діяльності підприємства, його організаційної структури, процесу виробництва, надання послуг, фінансового стану, а також порядку його звітування, включаючи зміни, які, можливо, мали місце після попереднього аудиту;

- розподілу обов'язків між керівництвом підприємства. Розуміння аудитором обліку і системи внутрішнього контролю:

- методології і принципів бухгалтерського обліку, які застосовувались бухгалтерією підприємства;

- можливого ефекту від змін в обліковій політиці;

- питань бухгалтерського обліку і системи внутрішнього контролю, які можуть бути використані аудитором у тестах оцінки надійності внутрішнього контролю підприємства та в незалежних аудиторських процедурах.

Вивчення ризиків і суттєвості помилок:

- оцінка аудитором ризику внутрішнього контролю та ефективності системи внутрішньогосподарського контролю підприємництва, тобто її спроможності попереджати помилки на підприємстві, оцінка розміру особистого аудиторського ризику не-виявлення суттєвих помилок у звітності підприємства, яка існує під час проведення аудитором аудиторських процедур і визначення на підставі цього найважливіших напрямків аудиту;

- визначення суттєвості помилок для цілей аудиту з кожного виду операцій;

- імовірність існування суттєвих помилок в обліку, яка оцінюється аудитором з огляду на попередній період перевірки і знайдені ним раніше помилки;

- визначення складних бухгалтерських операцій, включаючи ті, які робилися з використанням суб'єктивної думки бухгалтера. Види, час і повнота процедур:

- існування можливості оперативного внесення змін в окремі напрямки аудиту;

- вплив інформаційних технологій на процес аудиту;

- робота внутрішніх аудиторів підприємства та можливий вплив її на аудиторські процедури зовнішніх аудиторів. Координація, керівництво, супроводження і нагляд:

- участь в аудиті інших аудиторів, аудиторських фірм (перевірка іншими аудиторами дочірніх підприємств, філій та відділень головного підприємства);

- участь в аудиті експертів та інших фахівців, які не є аудиторами;

- місцезнаходження підрозділів підприємства;

- підбір виконавців аудиту і розподіл між ними обов'язків, враховуючи їх професійний рівень і стаж роботи.

Інші питання:

- можливість оперативного включення до програми аудиту наприкінці аудиторської перевірки питання безперервності діяльності підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність буде продовжуватись найближчим часом;

-умови, які повинні привернути особливу увагу аудитора, відносини підприємства зі спорідненими сторонами. Порядок визначення споріднених сторін наводиться в Національному нормативі аудиту № 19 "Споріднені сторони".


Для проведення аудиту складається загальний план аудиту за формою, наведеною в Національному нормативі.

Планування роботи дає можливість приділити належну увагу найважливішим напрямам аудиту і сприяє більш ефективному розподілу роботи серед перевіряючих.

Обсяг аудиторської роботи залежить від розмірів економічного суб'єкта, складності аудиту, аудиторського досвіду, знання діяльності клієнта. Визначаючи мету перевірки, аудитору потрібно обговорити з клієнтом характер, обсяг і умови роботи, з'ясувати, чого чекає від нього клієнт, його вимоги. Потім необхідно ознайомитися з обліковою політикою клієнта, визначити, чи відповідає вона стандартам бухгалтерського обліку і звітності, вимогам чинного законодавства, вивчити систему внутрішнього контролю, окремі специфічні напрямки діяльності клієнтів).
6. Аудиторська програма.

Аудитор розробляє і документально оформляє аудиторську програму. У цій програмі види аудиту, зміст і час проведення запланованих аудиторських процедур повинні збігатися з загальним планом проведення аудиту. Ця програма допомагає здійснювати загальне керівництво з боку фірми проведенням аудиту та контролювати роботу аудиторів.


В аудиторську програму включається перелік об'єктів аудиту за його напрямами, а також визначається час, який необхідно витратити на кожен напрямок. У програмі оцінюється рівень ризику контролю та ризику аудиту, визначається термін проведення аудиторських тестів і незалежних процедур, координується робота всіх працівників, які беруть участь в аудиті. Під час розроблення аудиторської програми слід упорядкувати аудиторські процедури, установити методи їх виконання, уточнити і деталізувати масштаб роботи, яку необхідно виконати. Записи і висновки аудитора за кожним розділом програми фіксуються в робочій документації і є тим фактичним матеріалом, котрий використовується аудитором у процесі підготовки й обґрунтування аудиторського звіту. Події чи мотиви, які примусили аудитора внести значні зміни до аудиторської програми, документуються. Під час розроблення аудиторської програми необхідно дотримуватися вимог параграфів 9-10 Національного нормативу України №9.

З метою правильного розподілу обов'язків між аудиторами, якщо аудит проводиться кількома спеціалістами, розробляється програма перевірки. У ній вказуються: мета аудиту; основні ділянки роботи підприємства і розділи обліку, які будуть перевірені; характер перевірки (суцільна чи вибіркова);

закріплення обов'язків за членами бригади; терміни початку і закінчення аудиту. Формулювання мети аудиту має важливе значення. Вона чітко визначає для чого аудитор з'явився на підприємстві і яку користь може принести ця перевірка. Програма аудиторської перевірки передається керівникові підприємства для ознайомлення і узгодження об'єктів та стадій перевірки. На прохання керівника підприємства у програму можуть бути внесені зміни.
7. Стадії і процедури аудиту.

Аудиторський процес складається з таких стадій: початково-організаційної (або дослідної), дослідної та завершальної.

Переддослідна стадія включає процедури організаційного характеру, спрямовані на створення необхідних умов для якісного проведення аудиту в установлені терміни.

Дослідна стадія - це виконання аудиторських процедур із перевірки виробничої і фінансово-господарської діяльності підприємства за допомогою найпростіших засобів обчислювальної техніки, а також способом діалогового спілкування з ЕОМ.

Завершальна стадія - це узагальнення результатів аудиту.

Господарські операції аудитори досліджують за допомогою методичних прийомів та відповідних аудиторських процедур. Так, інвентаризація цінностей як методичний прийом передбачає перевірку цінностей у натурі, лічильну та бухгалтерську обробку документів, отримання пояснень від матеріально відповідальних і осіб за результатами інвентаризації, розгляд їх центральною інвентаризаційною комісією, прийняття рішень щодо виявлених нестач і лишків цінностей.


Аудит може досліджувати всі господарські операції за період, наприклад щодо руху коштів у касі, або вибірковим способом - розрахунки з покупцями і постачальниками, проведення інвентаризації перед складанням річного звіту. У процесі дослідження використовують загальнонаукові і конкретні методичні прийоми вивчення операцій і процесів господарської діяльності. Так, на великих підприємствах аудитор широко використовує дедуктивні методичні прийоми для виявлення конфліктних ситуацій у господарській діяльності (збільшення браку продукції, неконкурентоспроможність продукції на ринку), які потім досліджують за допомогою органолептичних (інвентаризація, контрольні заміри) та документальних (дослідження документів, які відображають господарські операції) методичних прийомів.

Тільки всебічне дослідження в процесі аудиту господарських операцій із застосуванням різних прийомів дає змогу правильно оцінити об'єкти контролю й уникнути помилок.

Під час дослідження документів за формою аудитор особливу увагу приділяє з'ясуванню достовірності товарно-транспортних накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень, прибуткових та видаткових касових ордерів, банківських грошових чеків, векселів, платіжних відомостей на заробітну плату та інших первинних документів, якими стверджується діяльність проведення господарської операції, її кількісні та вартісні вимірники. Нерідко з метою зловживань виготовляють повністю підробні документи або у справжні документи вносять зміни первинних записів способом дописування, підчищення, витравлювання тексту, а також підроблюють підписи осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, або вказують вигаданих посадових чи матеріально відповідальних осіб.

Дослідження фактів підроблювання документів не входить до професійних обов'язків аудитора. Це здійснюють судово-технічні та почеркознавчі експертизи, які призначаються господарськими, місцевими судами та іншими правоохоронними органами. Обов'язок аудитора у разі виявлення фактів викривлення первинних документів, які застосовуються в обліку цінностей, - довести їх до відома керівництва підприємства, яке перевіряється.


Незалежність. На стадії планування обов'язковими є процедури, які дають змогу аудиторській фірмі пересвідчитися в незалежності її посадових осіб усіх рівнів відносно клієнта.

Деякі з можливих процедур описані в даному розділі. Але, безумовно, специфічні процедури, які використовуються аудиторської фірмою щодо підбору фахівців, можуть значною мірою відрізнятися від запропонованих тут.

Загалом питання незалежності кожного співробітника фірми від клієнта багато в чому залишається на совісті аудитора. У зв'язку з цим, керівникові перевірки треба знати про своїх співробітників трохи більше, ніж просто про колег.
Аудитору, відповідальному за проведення аудиту, потрібно перевірити щорічні анкети фахівців і пересвідчитися в тому, що персонал, відібраний для аудиту, справді незалежний від клієнта.

Небажані практично будь-які ділові відносини з близькими родичами, особливо, якщо вони обіймають керівні посади або можуть впливати на зміст фінансових звітів клієнта. Потрібно також вивчити суми, які надходили будь-коли від клієнта на рахунок аудиторської фірми, з тим щоб пересвідчитися, що вони не мають характеру кредиту і не впливають, таким чином, на незалежність фірми.

Якщо для проведення аудиту в якій-небудь його частині залучаються інші аудиторські фірми, потрібно отримати від них письмове підтвердження незалежності від клієнта.

Потрібно передбачити можливість відкликання аудиторського висновку, або обмежити обсяг робіт тільки перевіркою правильності складання балансу. Аудитору потрібно документувати всі процедури, пов'язані з підбором і затвердженням фахівців для кожної перевірки.

Знання бізнесу клієнта. Аудитор повинен мати такий рівень знань про бізнес клієнта, який дасть змогу йому спланувати і провести аудит відповідно до загальноприйнятих аудиторських стандартів. Такий рівень знань забезпечить аудитору розуміння подій, що виникають, а отже і якісну перевірку фінансової звітності. Зазвичай рівень знань, що відносять до бізнесу клієнта, значно вищий у керівництва аудиторської фірми, ніж у рядового аудитора, який проводить перевірку.

Інформація про бізнес-клієнта сприяє правильному визначенню напрямків аудиту, під час вивчення яких можуть бути потрібні спеціальні дослідження. Це допомагає оцінити умови, в яких відбувається отримання, обробка і зберігання бухгалтерської інформації за завершеними операціями клієнта, а також контроль під час обробки такої інформації. Знання бізнесу клієнта дає можливість визначити обґрунтованість оцінок. Наприклад, оцінку вартості інвестицій, знос, резерви за сумнівними боргами, ступінь виконання довгострокових контрактів та інших не менш важливих сторін діяльності.

Без цих знань неможливо достовірно визначити правильність прийняття управлінських рішень всередині компанії і виробити думку щодо адекватності облікових принципів, які застосовуються клієнтом.
Тема 9. Аудиторські докази.

1. Поняття аудиторських доказів (свідчень).

2. Джерела отримання аудиторських доказів.

3. Процедури та прийоми отримання аудиторських доказів.
1. Поняття аудиторських доказів (свідчень).

Відповідно до Національного нормативу аудиту №14 "Аудиторські докази", аудитор повинен отримати таку кількість аудиторських доказів, яка б забезпечила можливість підготувати аудиторський висновок.

Аудиторські докази отримуються в результаті належного поєднання тестів систем контролю і процедур перевірки на суттєвість. У деяких випадках докази можуть бути отримані тільки в результаті процедур перевірки на суттєвість.

Термін "аудиторські докази" означає інформацію, одержану аудитором для вироблення думок, на яких ґрунтується підготовка аудиторського висновку та звіту. Аудиторські докази складаються із первинних документів і облікових записів, що кладуться в основу фінансової звітності, а також підтверджувальної інформації з інших джерел.

Для одержання аудиторських доказів щодо відповідності і структури та ефективності функціонування системи обліку використовують тести систем контролю та процедури перевірки на суттєвість.

Аудиторські докази та їх зміст залежать від способів їх отримання. Аудитор проводить незалежну процедуру виявлення стану об'єкта аудиту й одержує об'єктивну і повну характеристику. В іншому випадку аудитор використовує дані внутрішнього аудиту, інформацію, отриману від керівництва підприємства або третіх осіб. При цьому він може отримати другорядні докази про стан об'єктів аудиту. До цих доказів він повинен ставитись упереджено, оскільки на практиці можуть з'явитися факти, що їх спростовують.

Вивчення матеріалів попередніх перевірок і результатів проведення внутрішнього аудиту є другорядними доказами правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності даних бухгалтерської звітності. Незважаючи на наявність другорядних доказів, аудитор мусить переконатися в їх правильності і правдивості.

Аудиторські докази бувають таких видів:

- внутрішні - інформація, отримана від клієнта в письмовій або в усній формі;

- зовнішні - інформація, отримана від третіх осіб у письмовому вигляді;

- змішані - інформація, отримана від клієнта в письмовій чи усній формі і підтверджена третьою стороною у письмовому вигляді.

Найбільшу цінність і достовірність для аудиторської фірми становлять зовнішні докази, далі за ступенем цінності і достовірності йдуть змішані докази і внутрішні докази.

Докази, отримані самою аудиторською фірмою, є достовірнішими, ніж докази, які наведені економічними суб'єктами.

У процесі підготовки аудиторського висновку використовують документовані докази. Документованими називаються докази, що містяться в конкретних документах. Докази у формі документів і письмових свідчень зазвичай достовірніші, ніж усні показання. Аудитор зобов'язаний використовувати докази, які б дали змогу забезпечити високу якість аудиторського висновку стосовно передбаченого в договорі на проведення аудиту підприємства.

Аудиторські докази повинні відповідати ряду вимог, до яких відносять:

- необхідність;

- достатність;

- обґрунтованість;

- правильність (достовірність).
На підготовчому етапі надання аудиторських послуг важливо визначити їх об'єкти і встановити, які докази необхідні, щоб скласти аудиторський висновок.

Під достатністю доказу розуміють обсяг інформації, яка достатня для визначення стану об'єкта аудиту. Якщо аудиторський доказ одержано за результатом суцільної перевірки руху господарських операцій, то аудитор може бути впевнений у повноті отриманої характеристики об'єкта аудиту і скласти відповідний аудиторський висновок. Коли ж аудиторський доказ містить дані, отримані за допомогою вибіркового дослідження об'єкта контролю, то, приймаючи на їх основі остаточне рішення, аудитор допускає певний ступінь ризику.


Критерії достатності і необхідності взаємно пов'язані і стосуються аудиторських свідчень, отриманих як під час тестування систем контролю, так і застосовуючи процедури перевірки на суттєвість. Достатність є виміром кількості аудиторських свідчень, а необхідність - їх якості і надійності та відповідності конкретному твердженню.

На аудиторську думку про достатність і необхідність аудиторських свідчень впливає низка факторів, а саме:

- оцінка аудитором характеру і розміру ризику, властивого на рівні як фінансової звітності, так і на рівні залишків на рахунку чи класу операцій;

- характер систем обліку і внутрішнього контролю й оцінка ризиків контролю;

- значущість питань, які вивчаються і розглядаються;

- досвід, набутий протягом попередніх аудиторських перевірок;

- результати аудиторських процедур, включно з можливими виявленими випадками шахрайства чи помилок;

- джерело і надійність отриманої інформації.


Обґрунтованість аудиторського доказу забезпечується тоді, коли він містить дані, наведені в первинних документах і звітах, облікових регістрах, формах звітності та інших документах, зміст яких підтверджується підписами конкретних виконавців.

Під правильністю розуміють вимогу, відповідно до якої в аудиторському доказі мають бути наведені всебічно (формально, арифметичне і логічно) перевірені аудитором дані.

Дотримання вказаних вище вимог забезпечує одержання достовірної інформації про стан об'єктів аудиту, необхідної для складання аудиторського висновку.
2. Джерела отримання аудиторських доказів.

Якість доказів залежить від їхніх джерел. Найціннішими вважаються відомості, зібрані аудитором у результаті вивчення господарських операцій клієнта. Аудиторський ризик зменшується, якщо аудитор використовує докази, отримані з різноманітних джерел і різні за формами подання. Якщо докази, отримані із одного джерела, суперечать доказам, добутим з іншого джерела, аудитору необхідно використовувати додаткові аудиторські процедури. Це дасть змогу розв'язати цю суперечність і бути впевненим у достовірності зібраних доказів та обґрунтованості отриманих висновків.

Залежно від змісту об'єкта контролю аудитор вибирає відповідні джерела інформації, які дають повну характеристику досліджуваного об'єкта. Такими джерелами можуть бути:

- дані первинних документів, у яких відображається зміст відповідних господарських операцій чи первинних звітів, де містяться узагальнюючі дані про об'єкт контролю за певний період;

- облікові регістри, де узагальнюється і нагромаджується інформація з відповідних документів і звітів у розрізі їх економічного змісту;

- Головна книга - регістр синтетичного обліку, де відображаються залишки на початок і кінець звітного періоду та обороти за дебетом і кредитом відповідних рахунків бухгалтерського обліку;

- бухгалтерська звітність;

- плани, кошториси, калькуляції, розпоряджувальні документи (накази, розпорядження і т. д.);

- матеріали перевірок, проведених державними податковими інспекціями, органами державної контрольно-ревізійної служби та іншими органами управління;

- матеріали внутрішньогосподарського контролю підприємства, у тому числі за результатами раптових перевірок та інвентаризацій:

основних засобів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, розрахунків тощо.

- дані, отримані аудитором під час проведення документального і фактичного контролю об'єктів аудиту;

- письмові та усні заяви робітників підприємства і третіх осіб стосовно змісту досліджуваних об'єктів.

У міжнародних стандартах аудиту вказано, що коли аудиторські докази, отримані з різних і незалежних один від одного джерел, збігаються, то це має кумулятивний ефект. Іншими словами, достовірність подібних доказів, взятих разом, вища від простої суми таких доказів, взятих окремо.

Отримані в ході аудиту докази необхідно обов'язково документувати, тобто відображати в робочих документах аудитора. Вимоги до змісту, оформлення і порядку зберігання робочої документації аудиту визначені в Національному нормативі аудиту №6 "Документальне оформлення аудиторської перевірки".
3. Процедури та прийоми отримання аудиторських доказів.

Для збору аудиторських доказів застосовуються різні процедури.


Аудиторська процедура - це певний порядок і послідовність дій аудитора для отримання необхідних аудиторських доказів на конкретній ділянці аудиту.
Аудитор отримує аудиторські докази за допомогою застосування однієї чи кількох із вказаних нижче процедур:

- перевірка;

- спостереження;

- опитування та підтвердження;

- підрахунок;

- аналітичні процедури.


Перевірка складається із вивчення бухгалтерських регістрів, документів чи матеріальних активів. Перевірка бухгалтерських регістрів і документів дає аудиторські докази різного рівня надійності залежно від їх характеру, джерела отримання й ефективності засобів внутрішнього контролю підприємства. До трьох основних категорій документальних аудиторських доказів, які мають для аудитора різний рівень надійності, відносять: документальні аудиторські докази, які створені і зберігаються у третіх осіб; документальні аудиторські докази, які створені третіми особами і зберігаються на підприємстві; документальні аудиторські докази, які створені і зберігаються на підприємстві.

Процедура спостереження полягає в нагляді за процесами чи процедурами, які виконуються іншими особами.

Опитування полягає в пошуку інформації, яку можна отримати від обізнаних осіб підприємства чи за його межами. Опитування може варіювати від формальних письмових записів, адресованих третім особам, до неформального усного опитування працівників підприємства. Відповіді на опитування можуть дати інформацію, якою аудитор раніше не володів чи яка підтверджує аудиторські докази. Підтвердження полягає в отриманні аудиторами підтверджувальної інформації, яка міститься в бухгалтерських регістрах. Наприклад, аудитор, як правило, шукає пряме підтвердження сум дебіторської заборгованості, зв'язуючись із боржниками підприємства.

Процедура підрахунку полягає в перевірці арифметичної точності первинних документів і регістрів обліку або в самостійному здійсненні підрахунків.

Аналітичні процедури передбачають аналіз найважливіших показників і співвідношень, включаючи підсумкове дослідження відхилень і взаємозв'язків, що суперечать іншій інформації, які стосуються даної справи, або відхиляються від очікуваних показників. Визначення понять перевірки, процедури спостереження, опитування, аналітичної процедури дає Національний стандарт №14.

Для того щоб отримати аудиторські докази залежно від змісту об'єктів аудиту та умов їх дослідження, використовують загальнонаукові та спеціальні прийоми документального і фактичного контролю.

Зміст документів аудитор перевіряє суцільним чи вибірковим способом.
З метою отримання аудиторських доказів досліджується зміст операцій, при цьому аудитор установлює їх законність, доцільність та достовірність.

Законною операція вважається тоді, коли її зміст не суперечить чинному законодавству, постановам уряду, положенням та інструкціям відповідних органів управління.

Доцільність операцій визначається їх цілеспрямованістю на виконання завдань, які стоять перед підприємством за умов дотримання законності.

Слід зазначити, що операція може бути законною, але недоцільною, і навпаки. Наприклад, за рахунок коштів капіталовкладень придбано верстат, у якому на цей період не було необхідності. Така операція є законною, але недоцільною. Це дає змогу аудитору зробити висновок про недоцільність використання коштів на капітальні вкладення.

Достовірність господарської операції встановлюється під час формальної і арифметичної перевірки документів.

Основними прийомами фактичного контролю, які застосовуються з метою отримання аудиторських доказів, є: інвентаризація; контрольний замір; експертна оцінка; спостереження на місцях; контрольний запуск сировини і матеріалів на виробництво та ін.

Інвентаризація - методичний прийом контролю фактичного стану підконтрольних об'єктів, здійснюваний з метою забезпечення збереження цінностей і раціонального використання їх у фінансово-господарській діяльності. Під час інвентаризації установлена наявність (фактична) майна приводиться у відповідність з даними поточного обліку. Таким чином, на основі зіставлення фактичних даних за об'єктами контролю з відповідними даними бухгалтерського обліку з'ясовується стан об'єкта, який перевіряється (надлишок чи нестача цінностей і грошових коштів; реальна чи нереальна дебіторська і кредиторська заборгованість тощо).

Документи, які відображають результати інвентаризації, є доказом фактичного стану цінностей на певну дату, підтвердженого підписами членів інвентаризаційної комісії і матеріально відповідальних осіб. Таким чином, у ході інвентаризації аудитор отримує докази стосовно реальності активів і пасивів, які перевіряються.

Контрольні заміри робіт - прийом фактичного контролю, що застосовується під час перевірки виконаних будівельно-монтажних робіт та проведення фактичного контролю обсягів виробництва, робіт і послуг. За допомогою цього методу аудитор перевіряє правильність звітних даних щодо виконання будівельних, монтажних і ремонтних робіт з метою отримання аудиторського доказу про достовірність відображених в обліку обсягу та вартості робіт.

У процесі аудиту для отримання доказу правильності складання проектно-кошторисної та іншої технічної документації або для підтвердження якості готової продукції і виконаних робіт застосовується експертна оцінка. Для цього залучають спеціаліста необхідної кваліфікації - експерта. Висновок експерта використовується як аудиторський доказ.

Прийом обстеження на місцях застосовується аудитором для отримання ряду доказів, наприклад, для підтвердження готовності об'єктів, побудованих за рахунок власних капіталовкладень, до введення їх в експлуатацію; об'єктів основних засобів після ремонту; дотримання інструкцій щодо зберігання, оприбуткування, відпуску і вивозу матеріальних цінностей і т. д.

З метою отримання доказів про правильність застосування норм витрат на виробництво продукції, сировини і матеріалів аудитор застосовує прийом контрольного запуску сировини і матеріалів на виробництво. Для цього залучаються спеціалісти-технологи. Результати контрольного запуску оформляються актом, де обов'язково вказується, хто проводив перевірку (склад комісії, прізвища працівників, які брали участь у запуску); назва, кількісна та якісна характеристика сировини або основних матеріалів, направлених на перероблення; вихід продукції чи напівфабрикатів за нормативним розрахунком; фактичний випуск; назва та кількість отриманих і безповоротних відходів.


Під час аудиту для отримання аудиторських доказів широко використовуються такі основні прийоми документального контролю, як зустрічна перевірка документальних даних, техніко-економічні рахунки, нормативна перевірка тощо.

Зустрічна перевірка документів застосовується з метою встановлення достовірності операцій, зафіксованих у документах. Цей прийом дає можливість виявити факти часткового або повного неоприбуткування матеріальних цінностей на підприємстві, одержаних від постачальників або з оптових баз.
Для виявлення подібних випадків потрібна письмова відповідь на запитання аудитора про обсяг і дату відпуску матеріалів, їхню вартість. Письмова відповідь підлягає зустрічній перевірці з документами підконтрольного підприємства.

Зустрічна перевірка документів дає змогу виявити випадки крадіжок, які вуалюються виправленням даних в окремих документах, складанням нових, підробних документів та заміною ними справжніх; неправильним відображенням на рахунках бухгалтерського обліку господарських операцій або невідображенням їх у бухгалтерському обліку.

Техніко-економічні розрахунки проводяться аудитором під час отримання доказів про правильність окремих показників бізнес-плану, правильність складання кошторисів загальновиробничих та загальногосподарських витрат, капітального ремонту, списання матеріалів на обсяг виробництва продукції або будівельних матеріалів на обсяг виконаних будівельно-монтажних робіт тощо.
Прийом нормативної перевірки застосовується аудитором для отримання доказів про виконання певного завдання.

Виявлені при цьому відхилення підлягають ретельному вивченню з метою встановлення причин їх виникнення і відповідальних осіб. На основі отриманих даних аудитор дає оцінку виконання показників і розробляє пропозиції, які дадуть змогу попередити в подальшому виникнення відхилень негативного характеру.

Під час проведення аудиту й отримання аудиторських доказів застосовується прийом взаємного контролю операцій. Цей прийом здійснюється аналогічно зустрічній перевірці документів. Але при цьому досліджують документи, які ведуться за операціями, що виконуються на підприємстві, котре контролюється. Контролю підлягають первинні документи, облікові регістри, машинограми. Перевірка здійснюється за допомогою вивчення і зіставлення окремих реквізитів, які повторюються в ряді документів і відображають взаємозв'язані операції.

За наявності в аудитора сигналів про крадіжку товарно-матеріальних цінностей або грошових коштів, не виявлених проведеними на підприємстві інвентаризаціями, застосовується прийом хронологічної перевірки руху вказаних цінностей. Це дає змогу виявити необліковані товарно-матеріальні цінності, тобто наявні цінності, оприбуткування яких не підтверджено документами; відпуск цінностей, не зафіксованих у документах тощо.


На практиці застосовуються й інші методи документального контролю для розкриття змісту здійснених господарських операцій та процесів і підтвердження їх законності, достовірності й правильності.

Виявлені за допомогою прийомів документального і фактичного контролю докази порушень чинного законодавства, постанов уряду, інструкцій аудитор систематизує і використовує в подальшому під час складання висновків за результатами аудиторської перевірки. Чим більше свідчень буде зібрано під час аудиту, тим обгрунтованішим буде висновок.

Якість аудиторських доказів пов'язана з рівнем ризику і з рівнем суттєвості. Так, в умовах високого властивого ризику контролю потрібно більше достовірних доказів (тих, до яких вищий рівень довіри), а рівень допустимої помилки встановлюється вищим. За умов низького властивого ризику та ризику контролю аудитор може довіряти внутрішнім свідченням (документам, що є на підприємстві), рівень суттєвої помилки знижується.

1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка