Конспект лекцій з дисципліни «Соціологія» для студентів спеціальностей




Сторінка1/10
Дата конвертації20.07.2017
Розмір2,08 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10
ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ДОНЕЦЬКИЙ ТРАНСПОРТНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ»

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ СУСПІЛЬНИХ ДИСЦИПЛІН

К О Н С П Е К Т
лекцій з дисципліни «Соціологія»

для студентів спеціальностей

5.07010602 «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів»

5.0701110101 «Організація і регулювання дорожнього руху»

5.03060102 «Організація обслуговування на транспорті»

5.05030301 «Збагачення корисних копалин»

5.07010102 «Організація перевезень і управління на автотранспорті»

5.04010602 «Прикладна екологія»

5.03050401 «Економіка підприємства»

5.03050901 «Бухгалтерський облік»




2013
Введення.

Соціологія як наука про суспільство.
Соціологія (лат. Societas, тобто суспільство і греч.logos,т.е. навчання)- наука, яка вивчає суспільство. Соціологія вивчає не все і вся в суспільстві, а тільки соціальне. Разом з тим і завдяки цьому соціологія – наука про цілісність суспільного організму, суспільного життя, про цілісність суспільних відносин.

Чому необхідно вивчати соціологію?

Необхідність вивчення соціології визначається, перш за все, зростанням ролі і значення цієї науки в сучасних умовах.



1. Країна переживає період глибокого реформування всіх сторін життя суспільства. В цих умовах особливо актуально теоретично, політично і практично значущо ретельне вивчення і використовування тенденцій і закономірностей розвитку і функціонування суспільства як цілісного організму, механізму їх дії і взаємодії, що зв'язано, раніше всього, з соціологією.

2. Зростання ролі і значення соціологічних чинників і соціальної сфери суспільного життя. Ігнорування або серйозна недооцінка ролі і значення соціальних чинників і соціальних наслідків реформ, що проводяться, ставить під реальну загрозу успішне проведення цих реформ як в суспільстві в цілому, так і в його окремих сферах.

3.Одним з головних і складних завдань прогресивного розвитку суспільства є формування цивільного суспільства.

Як вважав французький соціолог Е.Дюркгейм, соціологія не коштувала б і години праці, якби не дозволяла поліпшити суспільство.

Вже сам факт зосередження уваги соціологів на дослідженні визначених явищ і процесів примушує суспільство звернутися до цих питанням, почати практичне їх рішення.

Соціологія – не умоглядна наука. Дані, отримані за допомогою соціологічного дослідження, можуть бути використані будь-якою суспільною наукою. Але найважливішу роль соціологічні знання відіграють при їх практичному застосуванні у житті.

По-перше, соціологія породжує особливий погляд на світ, особливий спосіб бачення навколишнього середовища. Світосприймання соціолога регулюється категоріальною структурою соціологічного мислення, що створює особливий рід інтуїції – здатність схоплювати тонку матерію соціальної взаємодії.

По-друге, соціологія допомагає студентам, а потім молодим спеціалістам розібратися в складних соціальних системах, соціальних інститутах і соціальних організаціях, що створюються людьми для забезпечення своєї життєдіяльності, регуляції суспільних відносин, відтворення нових поколінь, збереження суспільства як цілісної системи у цивілізованому стані.

По-третє, соціологія дає відповіді на багато інших суспільних питань, без яких нерідко важко зрозуміти і пояснити поведінку людей у різних життєвих ситуаціях. Студент, який отримав необхідний рівень соціологічних знань, буде впевнено почувати себе серед великої кількості людей, бо він зможе професійно осмислити та пояснити соціальні процеси, які відбуваються між людьми, і з легкістю визначиться та увіллється до певних суспільних формувань, спільнот.

По-четверте, вивчення курсу «Соціологія» має стати підготовкою не вузькопрофільного фахівця, а громадянина суспільства, здатного зрозуміти, що вища цінність соціального світу – людина й понад усе слід робити в ім’я її та на її благо.

Таким чином, основне завдання соціології – навчити студента використовувати соціологічні знання у формуванні власної високої культури і поведінки як громадянина суспільства і майбутнього високопрофесійного фахівця. Якими б вузькопрофесійними проблемами не займався фахівець, він завжди повинен розглядати їх з висоти «пташиного польоту», враховувати не тільки суто технічні, технологічні, а й соціальні наслідки своїх рішень, а для цього треба мати соціологічне мислення, світосприйняття, що починаються з конкретних знань, набутих у навчальному курсі «Соціологія».

Тема: Предмет і об'єкт соціології. Структура соціології.

Закони і категорії соціології. Функції соціології.


  1. Предмет і об'єкт соціології.

  2. Структура соціології.

  3. Закони і категорії соціології.

  4. Функції соціології.

  1. Предмет і об'єкт соціології.

Термін "соціологія" походить від латинського слова Societas — суспільство і грецького logos — слово, вчення. Таким чином, соціологія є в буквальному розумінні наукою про суспільство. Соціологія — це наука, яка вивчає відносини між групами людей, які займають різне становище в суспільстві, беруть неоднакову участь в економічному, соціальному, політичному і духовному житті, різняться не лише рівнем, але і джерелом своїх доходів, структурою споживання, способом, якістю та стилем життя, а також структурою ціннісних орієнтирів, мотивами і типом поведінки.

Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізм і принципи їх взаємодії.

Вперше термін "соціологія" в науку ввів французький мислитель Огюст Конт, він визначив соціологію як загальну науку про структуру суспільства, його розвиток.

Об'єкт і предмет науки тісно взаємозв'язані, але не тотожні. Об’єктом є все, на що спрямоване дослідження. Предмет завжди чітко окреслює сферу й мету дослідження.

Об’єкт соціологічного пізнання – суспільство, соціальна реальність.

Предметом соціології є суспільство як цілісний організм, соціальні механізми його функціонування і розвитку. Об'єкт науки існує поза і незалежно від наукового пізнання, але предмет науки не існує поза такого пізнання.

Предмет соціології не може бути стабільним. Його розвиток залежить від двох чинників: процесу самого наукового знання і цілеспрямованих змін запитів, потреб сучасного суспільства . Соціологія вивчає не все в суспільстві, а соціальне .

Соціальне – це не просто одна з сфер суспільного життя, разом з економічною, політичною і духовною, а суспільне життя в цілому, узята у взаємозв'язку з дією і взаємодією суб'єктів історичного розвитку . При цьому необхідно мати на увазі, що поняття “соціальне” ширше за поняття “соціальні відносини”, оскільки включають в свій зміст також і соціальну структуру, соціальні інститути, соціальні норми і т.д.

Соціальне (лат. socialis – товариський, громадський) — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах ,яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Основна категорія соціології - соціальна спільність. Це не проста сума індивідів і не будь-яка група людей,а більш менш стійке і цілісне соціальне утворення, суб’єкти якого з'єднані загальним інтересом і знаходяться у взаємодії один з одним. Саме завдяки такій взаємодії складаються соціальні відносини, в суспільстві виділяється область соціального, а кожна людина придбаває свою соціальну якість.



2. Структура соціології.

Залежно від рівня одержуваних знань соціологічні дослідження підрозділяють на :



-теоретичні,

-эмпіричні.

Для теоретичного соціального. дослідження вирішальне значення має глибоке узагальнення накопиченого фактичного матеріалу в області соціального життя. В центрі эмпіричних соціальних. досліджень знаходиться саме накопичення, збір фактичного матеріалу у вказаній області і його первинна обробка, яка включає і початковий рівень узагальнення.

Соціологія має складну структуру.

Складові частини соціології:

- загальнотеоретична соціологія як макросоціологічне дослідження направлене на з'ясування загальних закономірностей функціонування і розвитку соціуму як цілого.



- соціологія середнього рівня (мезосоціологія) як дослідження меншого ступеня спільності спрямоване на вивчення закономірностей дії і взаємодії окремих структурних частин соціологічної системи. (соціологія міста, родини, культури)

- мікроціологія, вивчає соціальні явища і процеси крізь призму дії і взаємодії людей, їх поведінки.



3. Закони і категорії соціології.

Закони соціології. У процесі функціонування спільнот формується безліч різних соціальних зв’язків. Всі вони зумовлені суспільними зв’язками, відносинами, що характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв’язки називають законами.

Соціальний законоб’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами, виявляючись в їх діяльності. Як і закони природи, соціальні закони перебувають у природному плині подій, є результатом цілеспрямованих послідовних дій більшості індивідів, у соціальних ситуаціях та об’єктивних зв’язках.. Об’єктивність соціального закону полягає в тому, що нові покоління успадковують готові відносини, зв’язки, тенденції, сформовані без їх участі.

За масштабом реалізації соціальні закони поділяються на загальні й специфічні. Загальні закони, що виявляються протягом усієї історії розвитку людства, діють в усіх суспільних системах і характеризують функціонування всього суспільства. Дія специфічних законів обмежена однією чи кількома суспільними системами (закони первинного накопичення капіталу, закони класової боротьби).

За способом прояву в соціології розрізняють динамічні і статистичні закони.



Динамічні закони визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують твердий, однозначний зв’язок між послідовністю подій у конкретних умовах. Динамічні закони поділяються на причинні і функціональні. Причинні динамічні закони фіксують точно визначені зв’язки розвитку соціальних явищ. (роль способу виробництва при переході від одного типу суспільних відносин до іншого). Функціональні динамічні закони відбивають зафіксовані емпірично і чітко повторювані взаємозалежності між соціальними явищами. Динамічні закони охоплюють усі без винятку соціальні об’єкти і виражають причинні і функціональні зв’язки соціальних явищ.

Статистичні закони не детермінують соціальні явища, а відображають головні напрями змін, їх тенденцію до збереження стабільності соціального цілого. Ці закони обумовлюють зв’язок явищ і процесів соціальної дійсності не точно, а з визначеним ступенем імовірності. Різновидами статистичних законів є закони соціального розвитку і закони функціонування. Закони розвитку характеризують переходи від одного етапу, стану соціального об’єкта, явища чи процесу до іншого етапу, стану, тобто їхні якісні зміни, перетворення. Закони функціонування виражають зв’язки і взаємодії елементів соціального явища, процесу, цілісного соціального організму, спосіб їх взаємного існування у визначеній якості, соціальному просторі і часі. Важливо розрізняти форми прояву законів соціального розвитку і функціонування. Закони розвитку виявляються у причинах зміни процесів, ситуацій. Форма прояву законів функціонування — це наслідок функціонування явища, що служить збереженню соціальної системи, у якій дане соціальне явище діє.

Таким чином, соціологічні закони складаються як рівнодіюча сукупних дій усіх членів суспільства і реалізуються через зіткнення інтересів різних соціальних груп. Соціологічні закони не можуть бути довільно скасовані людьми і діють незалежно від того, бажані вони людям чи ні, пізнали вони їх чи ні.



Соціологічні категорії є основними і найбільш загальними поняттями соціології, що відображають об’єктивну соціальну дійсність в узагальненому вигляді, у її становленні, розвитку й утвердженні і, крім того, виступають "сходинками" пізнання соціальної дійсності, "цеглинками" соціологічної науки і соціологічного знання. Вони складають основу процесу мислення про соціальну дійсність, про ті явища і процеси, що протікають у тому чи іншому суспільному організмі.

Соціологічні категорії мають свої визначені особливості.



  1. Вони відображають не суспільство в цілому, а конкретні його компоненти різної функціонально-структурної спрямованості.

  2. Вони не є загальними, як філософські категорії, а специфічними, тобто діють лише в соціології.

  3. Вони мають подвійне призначення: з одного боку, їхній розвиток збагачує спеціальні соціологічні теорії, що складають спеціальну методологічну основу соціології, а з іншого боку—поповнення їх арсеналу сприяє більш глибокому проведенню польових робіт із прикладної соціології.

Розрізняють дві основні групи категорій соціології:

1. Категорії, що пояснюють статику суспільства, його структуру з виокремленням її основних підсистем та елементів. Серед них такі категорії, як "соціальна спільність", "соціалізація", "особистість", "соціальна група", "соціальна поведінка".

2. Категорії, що характеризують динаміку суспільства, його основні зміни — причини, характер, етапи. Ці категорії вказують, як змінюється соціальний об’єкт, якими є особливості його розвитку. Серед них такі категорії, як " соціальний розвиток", "соціальна трансформація", "соціальна мобільність".

Однією з особливих і найуживаніших у соціології є категорія "соціальне".



Соціальне (лат.socialis — спільний, товариський, громадський) — сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставлення до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Будь-яка система суспільних відносин характеризується стосунками між людьми, а також відносинами особи та суспільства. Тому кожна з цих систем завжди має свій чітко визначений аспект.

- соціальне — це внутрішня властивість, притаманна індивідам і спільнотам, що формується в результаті процесів соціалізації й інтеграції людини в суспільство, у суспільні відносини.

- соціальне відбиває зміст і характер взаємодій між суб’єктами (індивідами, групами, спільнотами) як результат виконуваних людиною визначених соціальних ролей , що він бере на себе, стаючи членом певної соціальної спільноти.

- соціальне є результатом взаємодії і може бути виражене в культурі, оцінках, поведінці, духовній діяльності, способі життя людей.

Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Саме в процесі взаємодії індивіди, спільноти впливають один на одного, сприяють інтегруванню певних рис суспільних відносин.

Категорія "соціальне" тісно взаємодіє з категорією "соціальні відносини".

Соціальні відносини — самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Багатоманітність соціальних відносин є своєрідним відображенням суспільного життя, наслідком впливу на них конкретної суспільної діяльності, що надає їм специфічних відтінків. Розвиток соціальних відносин у кожній конкретній сфері породжує відповідні суперечності, вирішення яких і становить сутність процесу соціального розвитку.



4. Функції соціології. Функції соціології визначають основні її обов’язки перед суспільством, найважливішу спрямованість і коло її діяльності. У соціологічній літературі по-різному підходять до їх тлумачення та визначення кількості. Відсутність єдиного погляду на класифікацію функцій соціологічного знання пов’язана насамперед зі складною структурою та значною кількістю завдань, які соціологія має вирішувати, а також з різноманітністю соціальної дійсності, яку вона вивчає.

Головними функціями соціології є пізнавальна, практична, прогностична, критична, функція соціального контролю, управлінська, ідеологічна, гуманістична



Пізнавальна функція пов’язана з вивченням закономірностей соціального розвитку, тенденцій зміни різних соціальних явищ і процесів, виявляє закономірності й перспективи розвитку суспільства, дають наукові відповіді на актуальні проблеми сучасності, вказують шляхи і методи соціального перетворення світу.

Практична функція визначається ступенем участі соціології у розробці практичних рекомендацій і пропозицій щодо підвищення ефективності управління різними соціальними процесами та суспільством у цілому.

Прогностична функція полягає у підготовці соціальних прогнозів. Соціологічні дослідження завершуються обгрунтуванням прогнозу досліджуваного об’єкта.



Критична функція. Соціологія, даючи об’єктивне знання, покликана попереджувати, соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.

Функція соціального контролю полягає у виробленні і науковому обгрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості.

Управлінська функція пов’язана з використанням знань для розробки і створення ефективних моделей управління різноманітними соціальними системами та інститутами, соціальними процесами і об’єктами.

Ідеологічна функція випливає з об’єктивної участі соціології в духовному житті суспільства, виробленні перспектив його розвитку, поширенні наукової ідеології серед населення, підготовці висококваліфікованих і компетентних спеціалістів.

Гуманістична функція полягає в розробці цілей соціального розвитку, формуванні соціальних ідеалів і цінностей, програм науково-технічного й соціокультурного розвитку суспільства. Сучасного соціолога характеризують загострене почуття соціальної дійсності, відповідальність, використання своїх знань на благо людства.

В практиці суспільного життя функції реалізуються значною мірою завдяки розгалуженій та багаторівневій структурі соціологічного знання.



Завдання. Запитання.

  1. У чому сутність і зміст соціології як сфери наукового знання?

  2. Як визначити об’єкт і предмет соціології?

  3. Яка структура системи соціологічного знання? Дайте характеристику її складових елементів.

  4. За якими критеріями класифікують соціологічні закони?

  5. Які основні категорії базової соціології?

  6. В чому полягає зміст поняття "соціальне"?

  7. Назвіть функції соціології.

  8. У чому суть основних функцій соціології?

  9. Які основні завдання соціологічної науки на сучасному етапі?.

Теми рефератів.

  1. Роль соціології в соціальному реформуванні сучасного суспільства.

  2. Дискусія про предмет соціології.

  3. Функції соціального проектування, конструювання соціологічних технологій.

  4. Суспільство і соціологія на початку ІІІ тисячоліття.

  5. Основи структурування соціологічного знання.

Література.

  1. Соціологія. Посібник /За ред.. В.Г. Городяненка. – К.: Вид. центр «Академії», 2004.- с-384

  2. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології від античності до початку ХХ ст. – К.: Либідь, 1993. – с.212

  3. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Соціологія. Базовий курс. – К., 2005. – с.312

  4. Соціологія: Підручник/ За ред. В.М.Пічі.-Львів, 2010.-296с.


Тема: Етапи і тенденції розвитку соціологічної думки. Зародження соціології як науки. Історія розвитку соціології

  1. Передумови виникнення соціології.

  2. Античний період.

  3. Новий час.

  4. Сучасний етап. Класичний період в розвитку соціології. (2-а половина19в – нач.20в).

  5. Сучасні соціологічні школи.

  6. Історія соціології в Україні.

1. Передумови виникнення соціології.

З давніших часів людину цікавили проблеми, пов’язані з її власним існуванням серед інших людей. Чому люди прагнуть жити серед інших людей, а не відокремлено? Що змушує їх проводити між собою кордони, розділятися на окремі держави і ворогувати один з одним? Чому одним дозволено користуватися багатьма благами, а іншим відмовлено у всьому?

Пошук відповідей на ці й інші запитання змусив вчених і мислителів стародавності звернути свій погляд на людину і на суспільство, в якому вона існує. Прикладом таких роздумів слугують книги філософів даоської школи Моцзи, з яких починалися перші спроби на основі спостережень і міркувань визначити шляхи найкращого правління, виховання молоді, а також умови діяльності з найбільшою користю. А індійські тексти "Махабхарати", наприклад, визначають порядок громадського життя, необхідний для досягнення могутності правителів і щастя для всіх людей.

2. Античний період. Античний період розвитку протосоціологічних знань охоплює І тис. до н.е. — ІV ст.н.е. Найхарактерніші його особливості у політико-соціальних вченнях давніх Єгипту, Дворіччя, Індії, Китаю, Риму, Греції. Головними були питання політичного управління, функціонування влади та правосуддя.

Перших соціологів античності називають соціальними філософами.

Одним з найвідоміших античних суспільствознавців є Платон, справжнє ім’я — Арістокл (427 — 347 до н.е.). Роздумуючи над тим, якою має бути ідеальна держава, стверджував, що більшість людей завдяки лише власним зусиллям не можуть наблизитися до досконалості, що спричиняє необхідність у державі й законах.

Ідеальна держава, на думку Платона, створюється не в інтересах індивіда або окремого прошарку, а заради цілого, тобто самої держави, поза якою індивід існувати не може.

В античності “суспільство” і “держава” не розрізнялися, обидва поняття вживалися як синоніми.

Платон в праці “Держава” підкреслював особливу роль розподілу праці і створив першу в світі теорію стратифікації, згідно якої будь-яке суспільство ділиться на 3 класи:

- вищий; що складається з мудреців, що управляють державою;

- середній включає воїнів, що охороняють державу від смути і безладдя.

- низький; там числилися ремісники і селяни.

Щоб вищий клас не зловживав владою, його потрібно позбавити приватної власності, яка розбещує вдачі людей. До управління суспільством було слід допускати людей, що досягли 50 років, високоосвічених і талановитих, що ведуть суворий спосіб життя.

Держава Платона — це ідеократія. Задля соціальної справедливості він пропонував скасувати сім’ю як соціальний інститут і підпорядковував сімейні стосунки людей державі. . вважав, що індивідуального щастя його держава не передбачає — члени ідеальної держави щасливі гуртом.



Арістотель (387-322 до н. э.) вважав, що першим елементом будь-якої історичної одиниці є родова община. Держава є об’єднання родових громад.

Інший основний елемент будь-якої історичної держави — рабство. Жодна держава, за Арістотелем, немислима без панів і рабів.

Арістотель вважав, що

- опора порядку – середній клас. Окрім нього існують:

- багата плутократія;

- позбавлений власності пролетаріат.

Держава краще всього управляється в тому випадку, якщо:



  1. Маса бідняків не була усунена від участі в управлінні;

  2. Егоїстичні інтереси багатих обмежені;

  3. Середній клас численніше і сильніше, ніж два інших.

Арістотель учив,що:

- Недосконалість суспільства виправляється не зрівняльним розподілом, а моральним поліпшенням людей. Законодавець повинен прагнути не до загальної рівності, а до вирівнювання шансів.

- Приватна власність розвиває здорові егоїстичні інтереси. Коли вони є, люди не ремствують один на одного, так як кожен зайнятий своєю справою. Якщо в суспільстві є такі, хто працює багато, а отримує мало, вони завжди будуть незадоволені тими, хто працює мало, а отримує багато.

Грецька думка античного періоду сприймала і зображувала людину як істоту, створену для життя в державі. Людина ідентифікувалася з громадянином — взаємозалежним, нерозривним елементом у суспільстві.



3. Новий час (15—–17 ст.)

Нікколо Макіавеллі (1469—1527 рр.)

В творі “Государ” ставив акцент не на структуру суспільства, а на поведінку політичного лідера.

Макіавеллі говорив, що правитель, охочий добитися успіху, повинен знати закони поведінки людей.

1-й закон свідчить, що нашими діями правлять честолюбство і мотив влади.

Спроможними людьми рухає страх втратити те, що вони накопичили, а бідняками – пристрасть придбати те, чого їх позбавили.



2-й закон: розумний правитель не повинен виконувати всі свої обіцянки, інакше

потрапиш в залежність від підлеглих. Заслужити ненависть за добрі справи так само легко, як і за злі, але зло — ознака твердості. Звідси порада: щоб завоювати владу, треба бути добрим, а щоб її утримати, треба бути злим.



3-й закон: творити зло треба відразу, а добро – поступово. Нагородами люди дорожать, коли вони рідкісні, покарання ж потрібно проводити відразу і у великих дозах. Одноразова жорстокість переноситься з меншим роздратуванням і вважається більш справедливою, ніж розтягнута в часі

Заслугою Макіавеллі є подолання теологічних ідей і дослідження держави як суспільного явища.



Томас Гоббс(1588—1679 рр.)

Розробив теорію суспільного договору, що послужила основою вчення про цивільне суспільство. Усі люди народжуються рівними, і кожен має однакове з другими "право на все". Взаємне побоювання спонукає людей створювати суспільство, допомагаючи вижити в конкуренції.

До виникнення держави люди перебували у стані загальної війни, постійного суперництва, жорстокої конкуренції. Догромадянське суспільство: війна всіх проти всіх або соціальна боротьба за виживання.

Громадянське суспільство: вищий етап розвитку. Воно покоїться на суспільному договорі і юридичних законах. Громадяни добровільно обмежують свою свободу, одержуючи замість захист держави

З появою держави припиняється війна всіх проти всіх.

Одним з перших в європейській науці до ідеї розмежування держави і суспільства прийшов Джон Локк (1632—1704рр.). Він вважав, що влада — це похідна від суспільства, яка покликана виконувати його волю. Якщо ж вона узурпує права, загрожує життю, майну громадян, то вона не тільки не потрібна, а й шкідлива. Тому народ має право на заміну такої влади на ту, яка йому до вподоби.



  1. Сучасний етап (сер.19 – поч.20 ст.)

Класичний період в розвитку соціології. (2-а половина19ст. – поч.20ст.)

Європейське суспільство вступає на шлях капіталістичного розвитку. О. Конт і

К. Маркс застали початкову стадію капіталізму. Э. Дюркгейм і М. Вебер – просунуту. Природно, що перші і другі описували абсолютно різні суспільства. Звідси і відмінність їх поглядів.

Засновником соціології був відомий французький вчений Огюст Конт.



Огюст Конт (1798 – 1875) виразив в своїй творчості ідеали прогресу політичної і економічної свободи, надії на те, що за допомогою науки можна розв'язати всі соціальні проблеми. О. Конт вивів закон трьох стадій розвитку соціального розуму:

- теологічного;

- метафізичного;

- наукового (позитивного);

Це значить, що людський розум через свою природу користується спочатку теологічним, потім метафізичним і, нарешті, науковим методом мислення.

Саму соціологію Конт підрозділяв на 2 основні частини:

- соціальна статика покликана вивчати умови існування і закони функціонування соціальних систем (суспільств).

- соціальна динаміка вивчає закони розвитку і зміни суспільства.

Соціальна статика, по Конту – це анатомія суспільства, теорія суспільного порядку, досягнення соціальної гармонії.

Соціальна динаміка – це позитивна теорія суспільного розвитку.

Характер суспільства на кожному історичному етапі і напрям його розвитку визначається у Конта “Станом людського розуму”.

У соціології англійського вченого Герберта Спенсера (1820 — 1883) суспільство уподібнюється біологічному організму, що розвивається за законами загальної еволюції. Спенсер розвиває вчення про соціальні інститути як про механізм самоорганізації спільного життя людей, розробляє типологію суспільств.

Спенсер – визнаний у світі теоретик органіцизму, еволюціонізму як напрямків у соціології та один із фундаторів структурно-функціонального підходу до аналізу суспільних явищ.

Вчений намагався створити систему синтетичної філософії, що поєднувала б сучасні на той час надбання усіх теоретичних наук, без чого, на його думку, соціологія існувати не може.

Одним із центральних понять в поглядах Спенсера є поняття еволюція. Він відстоює принцип вільного розвитку суспільства від втручання урядів та реформаторів. В основу своєї філософії мислитель поклав модні на той час дарвінівські та мальтузіанські ідеї про природний відбір і боротьбу за існування.

Вчений першим почав систематично використовувати у соціології поняття “система”, “функція”, “структура”, “інститут”.



Карл Маркс(1818 – 1883) висунув абсолютно інший підхід до розуміння суспільства. Його вважають винахідником теорії соціального конфлікту. Якщо для Конта і Дюркгейма головне – стабілізація суспільства, то для Маркса – його знищення і заміна на новий, більш справедливий. Маркс виступав за революційний спосіб зміни суспільства, а всі інші соціологи – за реформістський.

Еміль Дюркгейм(1858 – 1917) пропонував спиратися на соціальні факти і вивчати статистично. Під соціальними фактами він розумів колективні звички, традиції, звичаї, правила поведінки. Головним в людському суспільстві, що цементує і об'єднує його, Дюркгейм рахував соціальну солідарність, а силою, створюючої суспільне, вважав розподіл праці тобто спеціалізацію і розподіл людей по професіях.

Макс Вебер(1864 – 1920) над усе ставив індивіда, причиною розвитку суспільства називав культурні цінності, вірив в інтелігенцію. Згідно Веберу, тільки індивід володіє мотивами, цілями, інтересами і свідомістю. Мотиви інших людей розкриваються завдяки знанню того, що в схожих ситуаціях більшість людей поступає однаково.

  1. Сучасні соціологічні школи.

Розвиток суспільства соціологи-позитивісти розглядали як прямолінійну еволюцію, а його структуру зводили до механічного підпорядкування різних елементів. Залежно від того, що висували вони на передній план— природні чинники, рушійні сили соціального розвитку, методологічні зразки певної природничої науки, формувалися певні натуралістичні школи в соціології.

Географічна школа. Вона охоплювала натуралістичні вчення, які головну роль у розвитку суспільств, народів відводили їх географічному положенню і природним умовам.

Школа німецької геополітики. Визначальними вважала суто природничі причини географічно детерміновані тенденції політичного розвитку та експансії держав-організмів. З арсеналу геополітики були почерпнуті сумнозвісні аргументи щодо дефіциту "життєвого простору" і неприродності політичних кордонів Німеччини для виправдання фашистської агресії.

Расово-антропологічна школа. ЇЇ представники інтерпретували суспільний розвиток у поняттях спадковості, "расового добору", боротьби "вищих" і "нижчих" рас.

Органічна школа. Розглядала суспільство як живий організм, а соціальну диференціацію суспільства—аналогічно до розподілу функцій між різними органами.

Соціал-дарвіністська школа. Спиралася на вчення Г.Спенсера, зводячи закономірності розвитку людського суспільства до закономірностей біологічної еволюції і принципів природного добору, боротьби за існування і виживання найбільш пристосованих організмів.

Новими напрямами теоретизування в сучасній соціології є дослідження глобальних проблем світового розвитку, зокрема нерівномірності темпів соціального розвитку окремих регіонів нашої планети, соціальних аспектів національного розвитку і розбудови демократичних інститутів, проблем соціального захисту окремих груп, становища молоді та жінок тощо.



  1. Історія соціології в Україні.

Звертаючись до історичних джерел соціологічної думки в Україні, варто згадати роботи митрополита Іларіона, Клима Смолятича, Володимира Мономаха, Ф.Прокоповича, а також соціально-філософські здобутки Г.С.Сковороди. Вони заклали основи духовної традиції, особливості якої проявилися й у розвитку української соціологічної думки.

Початком самостійних соціологічних праць слід вважати дослідження женевського гуртка українських вчених у 80-х роках ХІХст., які друкувалися в часописі "Громада", що виходив у Женеві.

Члени женевського гуртка українських вчених-істориків, до якого належали С.Подолинський, М.Драгоманов, Ф.Вовк, по суті першими в своїх соціологічних студіях звернулись до потреб соціально-культурного життя українського народу.

Значний внесок вніс М.Ковалевський у розвиток історико-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб’єктивізму.

І.Я.Франко "прагнув проаналізувати генезу творення людської суспільності" і держави, вірив у майбутню справедливість, новий соціальний порядок матеріального і духовного процесу суспільства. В такому суспільстві "над народом не буде управи з гори, але сам народ з долу (тобто від громад) управляє сам собо., працює сам на себе, сам образується і сам обороняється".

М.Грушевський обгрунтував неможливість моністичного розуміння історії, а також неправомірність застосування природничого розуміння закону для пізнання соціальної реальності.

Вчений-економіст, мислитель М.Туган-Барановський вважав, що без соціології немає сучасної науки про суспільство, обгрунтував роль господарства в соціальному житті. М.Туган-Барановський дійшов до висновку, що тільки найбідніші борються за "чисте" існування. Люди значно більш прагнуть до багатства як шляху до влади, ніж навпаки.

Сприятливішими для розвитку соціології стали 80-і роки. Наприкінці 80-х років виник Всесоюзний центр вивчення громадської думки. Восени 1990р. створено Інститут соціології Академії наук України, відкрито факультети і відділення підготовки професійних соціологів.

25 квітня 2001р. вийшов Указ Президента України "Про розвиток соціологічної науки в Україні", яким передбачено започаткування державних наукових програм у галузі соціології, створення банку соціологічних даних, розвиток соціологічних і соціально-психологічних служб на підприємствах, установах, навчальних закладах, поширення соціологічних знань серед населення.

Запитання.

1. Що сприяло виникненню і розвитку соціології як окремої науки?

2. Яка роль О.Конта у становленні соціології"?

3. Який метод лежить в основі соціологічних поглядів Г. Спенсера?

4. Чому К. Маркса називають класиком соціології"?

5. Який вкладу соціологію зробив Е. Дюркгейм?

6. Хто був творцем розуміючої соціології і теорії соціальної дії"?

7. Назвіть перших представників соціологічного психологізму

8. Чим зумовлена поява у XX ст. різних соціологічних шкіл і концептуальних напрямків

у соціологи

9. Хто започаткував і розвивав соціологічну думку в Україні у XIX ст?

10. У чому полягають особливості розвитку вітчизняної соціології XX ст?

11. Які основні етапи свого розвитку пройшла соціологічна думка України?

12. На що націлює Указ Президента України від 25 квітня 2001 р. '"Про розвиток соціологічної науки в Україні"?



Теми рефератів, доповідей:

  1. Основні досягнення емпіричної соціології ХХ ст.

  2. Соціологічні погляди М.М.Ковалевського.

  3. Соціологічні погляди І.Франка.

  4. М.Грушевський і українська соціологія.

  5. Розвиток української соціологічної думки в еміграції.

Література.

  1. Соціологія. Посібник /За ред.. В.Г. Городяненка. – К.: Вид. центр «Академії», 2004.- с-384

  2. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології від античності до початку ХХ ст. – К.: Либідь, 1993. – с.212

  3. Лукашевич Н.П., Туленков Н.В. Соціологія. Базовий курс. – К., 2005. – с.312

  4. Соціологія: Підручник/ За ред. В.М.Пічі.-Львів, 2010.-296с.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка