Конспект лекцій з навчальної дисципліни "безпека життєдіяльності" для студентів денної та заочної форм навчання




Сторінка5/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3,07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Застосування ризик орієнтованого підходу для побудови імовірнісних структурно-логічних моделей виникнення та розвитку НС

  1. Загальний аналіз ризику небезпек

  2. Концепція прийнятного ризику

  3. Методи визначення ризику

  4. Ідентифікація ризику


1. Загальний аналіз ризику небезпек

Аналіз небезпек починають з попереднього дослідження, яке дозволяє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Методи цих аналізів та прийоми, які використовуються при їх виконанні, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з них:

Типи аналізу:


  • попередній аналіз небезпек (ПАН),

  • системний аналіз небезпек (САН),

  • підсистемний аналіз небезпек (ПСАН),

  • аналіз небезпеки робіт та обслуговування (АНРО).

Методи та прийоми, що використовуються при аналізах:

  • аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ),

  • аналіз дерева помилок (АДП),

  • аналіз ризику помилок (АРП),

  • прорахунки менеджменту та дерево ризику (ПМДР),

  • аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ),

  • аналіз поетапного наближення (АПН),

  • програмний аналіз небезпек (ПрАН),

  • аналіз загальних причин поломки (АЗПП),

  • причинно-наслідковий аналіз (ПНА),

  • аналіз дерева подій (АДПд).

Ознайомимось з основами двох наведених вище методик, а саме з попереднім аналізом небезпек (ПАН) і аналізом дерева помилок (АДП).

Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. Це перша спроба в процесі безпеки систем визначити й класифікувати небезпеки, які мають місце в системі. Виконується він у такому порядку:



  • вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали;

  • встановлюють їхні небезпечні й шкідливі властивості;

  • визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджується на даний об'єкт, систему чи процес;

  • перевіряють технічну документацію на її відповідність законам, правилам, принципам і нормам безпеки;

  • складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані джерела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.

Після того, як виявлено головні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу.

Базові запитання, які мають бути вирішені:



    • який процес / система аналізуються?

    • чи залучені до цієї системи люди?

    • що система повинна звичайно робити?

    • чого система не повинна робити ніколи?

    • чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до системи?

    • чи використовувалась система раніше?

    • що система виробляє?

    • які елементи включено в систему?

    • які елементи вилучено із системи?

    • що може спричинити появу небезпеки?

    • як оцінюється ця поява?

    • що і де є джерелами та перешкодами енергії?

    • чи існує критичний час для безпечності операцій?

    • які загальні небезпеки притаманні системі?

    • як може бути покращений контроль?

    • чи сприйме керівництво цей контроль?

Аналіз дерева помилок (АДП) − застосовується при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Використовує дедуктивний логічний метод (тобто поступово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості професійних інженерів з охорони праці, які мають досвід

розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються під впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок у процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Розташовуючи кожний фактор у відповідному місці дерева, дослідник може точно визначити, де відбулись будь-які пошкодження в системі, який зв'язок існує між подіями і яка взаємодія відбулася.

При побудові основного дерева помилок використовують спеціальні символи, які забезпечують аналітика ілюстрованим зображенням події і того, як вона взаємодіє з іншими подіями на дереві. Спеціальна форма символів дає наочність і полегшує побудову дерева помилок.

Виконання аналізу дерева помилок можливе лише після детального вивчення робочих функцій усіх компонентів системи, що розглядається. При цьому слід враховувати, що на роботу системи впливає людський фактор, тому всі можливі «відмови оператора» теж необхідно вводити у склад дерева. Оскільки дерево помилок показує статичний характер подій, розвиток подій у часі можна розглянути, побудувавши кілька дерев помилок.

2. Концепція прийнятного ризику

Сучасний світ відкинув концепцію абсолютної безпеки і прийшов до концепції прийнятного (допустимого) ризику, суть якої − в прагненні до такої безпеки, яку сприймає суспільство у даний період часу. Ця концепція реалізується через ризик орієнтований підхід (РОП).

Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику полягає у прагненні створити таку малу небезпеку, яку сприймає суспільство у даний час, виходячи з рівня життя, соціально-політичного та економічного становища, розвитку науки й техніки.

Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні й політичні аспекти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягнення. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний механізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення заданого рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтримувати відповідне співвідношення витрат у вказаних сферах, оскільки порушення балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і його рівень вийде за межі прийнятних значень.

Із збільшенням витрат на забезпечення безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціально-економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних систем, в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері, наприклад, погіршити медичну допомогу.

Сумарний ризик має мінімум при оптимальному співвідношенні інвестицій у технічну й соціальну сфери. Цю обставину потрібно враховувати при виборі ризику, з яким суспільство поки що змушене миритися.

Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, який дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.

Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосована для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.

Безперечно, не існує абсолютної безпеки, завжди буде існувати деякий рівень залишкового ризику.

Наскільки ризик є прийнятним чи неприйнятним, вирішує керівництво держави та конкретного підприємства, установи і організації. Результат цього рішення впливатиме на багато вхідних даних та міркувань, серед яких не останнє місце займає вартість ризику, оскільки головним завданням управління є і завжди буде визначення вартості ризику.

Розрізняють індивідуальний і соціальний ризик. Індивідуальний ризик характеризує небезпека певного виду для окремого індивідуума. Соціальний або груповий - це ризик для групи людей. Соціальний ризик може бути визначений як залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей.

Величину ризику (R) можна розрахувати за формулою


n

R = ----,

N

де п − число нещасних випадків; N − загальна кількість людей.



У табл. 2.1 наведені дані, що характеризують ймовірність фатального результату від різних надзвичайних ситуацій на прикладі США.

Таблиця 2.1



Індивідуальний ризик фатального результату на рік, обумовлений різними причинами надзвичайних ситуацій (Арустамов, 2006)

N п/п

Причини надзвичайних ситуацій

Індивідуальний ризик

1.

Автомобільний транспорт

3 • 10 -4

2.

Падіння

9 • 10 -5

3.

Пожежі та опік

4• 10 -5

4.

Утоплення

3 • 10 -5

5.

Отруєння

2• 10 -5

6.

Вогнепальна зброя

1 • 10 -5

7.

Верстатне обладнання

1 • 10-5

8.

Водний транспорт

9 • 10 -5

9.

Повітряний транспорт

9 • 10 -5

10.

Предмети, які падають

6 • 10 -5

11.

Електричний струм

6• 10-5

12.

Залізниця

4 • 10 -7

13.

Блискавка

5 • 10 -7

14.

Атомна енергія

2• 10 -10

15.

Усі інші

4 • 10 -5

16.

Загальний ризик

6 • 10 -4

Існують чотири головних методичних підходів до визначення ризику.



  1. Інженерний, що спирається на статистику, розрахунок частот, імовірнісний аналіз безпеки, побудова дерев небезпеки.

  2. Модельний заснований на побудові моделей впливу шкідливих чинників на окрему людину, соціальні, професійні групи тощо.

  3. Експертний, при якому ймовірність подій визначається на основі опитування досвідчених фахівців, тобто експертів.

4. Соціологічний, заснований на опитуванні населення.

Перераховані методи відображають різні аспекти ризику, тому застосовувати їх необхідно в комплексі.





3. Методи визначення ризику

При управлінні проектами важливо вчасно звернути увагу на визначення ризику в процесі оцінки доцільності прийняття тих чи інших рішень. Метою аналізу ризику є надання потенційним партнерам необхідної інформації та даних для прийняття рішень про доцільність участі в проекті та розробки заходів по захисту від можливих фінансових втрат.

Організація робіт по аналізу ризиків може виконуватись в наступній послідовності:


  1. підбір досвідченої команди експертів;

  2. підготовка спеціальних запитань та зустрічі з експертами;

  3. вибір техніки аналізу ризику;

  4. встановлення факторів ризику та їх значимості;

  5. створення моделі механізму дії ризиків;

  6. встановлення взаємозв'язку окремих ризиків та сукупного ефекту від їх дії;

  7. розподіл ризиків між учасниками проекту;

  8. розгляд результатів аналізу ризиків, частіше всього у вигляді звіту.

Аналіз ризиків поділяють на два види: кількісний та якісний. Кількісний аналіз ризику повинен дати можливість визначити число та розміри окремих ризиків та ризику проекту в цілому. Якісний аналіз визначає фактори, межі та види ризиків. Для аналізу ризику використовують метод аналогії, метод експертних оцінок, розрахунково-аналітичний метод та статистичний метод.

Метод аналогій передбачає використання даних по інших проектах, які вже виконані. Цей метод використовується страховими компаніями, які постійно публікують дані про найбільш важливі зони ризику та понесені витрати.

Експертний метод, який відомий як метод експертних оцінок, стосовно підприємницьких проектів може бути реалізований шляхом вивчення думок досвідчених керівників та спеціалістів. При цьому доцільно встановити показники найбільш допустимих, критичних та катастрофічних втрат, маючи на увазі як їх рівень так і ймовірність.

Розрахунково-аналітичний метод базується на теоретичних уявленнях. Хоча прикладна теорія ризику добре розроблена лише для страхового та грального ризику.

Статистичний метод спочатку використовувався в системі ПЕРТ (PERT) для визначення очікуваної тривалості кожної роботи та проекту в цілому. Останнім часом найбільш застосовуваним став метод статистичних випробувань (метод "Монте-Карло").

До переваг цього методу відносять можливість аналізувати та оцінювати різні шляхи реалізації проекту.

Розглядаючи питання методики визначення ризику, слід звернути увагу, що початковим пунктом в аналізі ризику проекту є встановлення невизначеності, притаманної грошовим потокам проекту. Цей аналіз можна проводити декількома шляхами, починаючи з неформального судження до комплексних економічних та статистичних аналізів, що включають самостійні підрахунки до великомасштабних комп'ютерних моделей.

Зупинимось на таких методиках визначення ризику проекту:

1. Аналіз чутливості реагування. Ми знаємо, що більшість із змінних, що
визначають грошові потоки проекту, базуються на ймовірності розподілу, а отже, з
впевненістю невідомі. Також ми знаємо, що більшість їх змінна у ключовій вхідній
змінній величині (такій як обсяг продажу) зумовлює чисту теперішню вартість (ЧТВ)
проекту змінюватись. Метод ЧТВ базується на методології дисконтування грошових
потоків.

Очікувані фіксовані та змінні витрати проекту будемо називати базовими, так як у ході управління вони будуть змінюватись. В аналізі чутливості, ми змінюємо кожну змінну величину на декілька визначених процентних пункти, вище та нижче очікуваної величини, не зачіпаючи інші фактори. Таким чином, визначаємо вплив кожного фактора (обсяг продажу, змінні фактори і вартість капіталу) на значення ЧТВ. Набір значень ЧТВ зображується на графіку разом із змінною величиною, що була змінена. Схема показує графіки чутливості проекту для трьох ключових вхідних змінних величин (чим крутіший нахил, тим чутливіша ЧТВ до змін у змінних величинах. Якщо ми розглядаємо два проекти, то той, який з крутішими лініями чутливості, буде ризикованішим).



  1. Аналіз сценарію. Методика аналізу ризику, яка розглядає чутливість реагування
    ЧТВ до змін в ключових змінних величинах та можливий інтервал значень цих змінних.
    При цьому економіст відбирає "поганий" набір обставин (низька ціна продажу, низький
    обсяг продажу, високі змінні витрати на одиницю тощо), базовий та "добрий". Потім
    розраховуються ЧТВ при поганих і сприятливих обставинах і порівнюються з очікуваною
    ЧТВ або ЧТВ у базовому випадку.

Таблиця прикладу розрахунку чистої теперішньої вартості (NPV)



Сценарій

Ймовірність виходу (Рі)

Обсяг

продажу, од.

Ціна продажу, грн.

ЧТВ (NPV), тис. грн.

Найгірший випадок

0,25

15000

1500

5768

Базовий випадок

0,50

20000

2000

6989

Найкращий випадок

0,25

25000

2500

23390

NPV = 0,25х(-5768)+0,5х6989+0,25х23390 = 7900 тис. грн. Стандартне відхилення від NPV дорівнює 10439 тис. грн.

Коефіцієнт варіації ЧТВ проекту можна порівняти з коефіцієнтом «середнього проекту», щоб отримати уявлення про відносну ризиковість проекту. Існуючі проекти корпорації, в середньому, мають коефіцієнт варіації приблизно 1,0. Таким чином, на основі цього виміру ризику проекту менеджери корпорації прийдуть до висновку, що даний проект більш ризикований, чим «середній» проект корпорації.

3. Ринковий ризик (або бета-ризик).


Розглянемо за допомогою прикладу.

Середніми ризиками вважаються ті, що мають тенденцію підніматися й зменшуватися синхронно з розвитком загального ринку. Визначимо рівняння ризику:

де, безризикова ставка прибутку;

потрібна ставка прибутку;

бета-коефіцієнт по прибутку.

Наприклад, = 1,1; = 8%; = 12%. Таким чином, вартість капіталу дорівнює 12,4 %.

Тобто, інвестори дадуть гроші в борг компанії для інвестування в проекти з середнім ризиком тільки у тому випадку, якщо вона сподівається заробити 12,4%, або більше на цих грошах.

Якщо загальний бета-коефіцієнт корпорації знаходиться в інтервалі між 1,1 та 1,5, то його точне значення буде залежати від розміру інвестицій у проект.

Результати розрахунків можна зобразити графічно, де на осі X - ризик (=0,5; 1,1; 1,5), а на осі У - норма прибутку (10%, 12%, 14% . відповідно до розрахунків). Якщо ймовірна норма прибутку даного проекту знаходиться вище прямої, тоді цей проект варто реалізовувати, оскільки його ймовірної норми прибутку більш, ніж достатньо для компенсації ризику, і навпаки. Отже, чим вище бета-ризик, тим більш необхідна норма прибутку для компенсації інвесторам за цей ризик.

4. Визначення точки беззбитковості. Даний показник характеризує обсяг продажу,


при якому виручка від реалізації продукції співпадає з витратами виробництва. Показник
розраховується як на основі графічного методу, так і за математичною формулою. При визначенні даного показника витрати на виробництво продукції поділяються на умовно-постійні (Вп) та змінні (Вз). Відповідно, точка беззбитковості визначається за формулою: де, О - точка беззбитковості, од.

Вп - постійні витрати (не змінюються при зміні обсягу виробництва) на всю програму проекту, грн.;

Ц - ціна одиниці продукції, грн.;

Вз - витрати змінні (змінюються прямопропорційно обсягу виробництва) на од.,

грн.

5. Дерево рішень. Для побудови «дерева рішень» аналітик визначає склад і


тривалість фаз життєвого циклу проекту; виділяє ключові події, які можуть вплинути на
подальший розвиток проекту, та можливий час їх настання; аналітик обирає всі можливі
рішення, які можуть бути прийнятими в результаті настання кожної із подій, та визначає
ймовірність кожного із них; останнім етапом аналізу даних для побудови "дерева рішень"
є встановлення вартості кожного етапу здійснення проекту (вартості робіт між ключовими
подіями) в поточних цінах. На основі даних будується «дерево рішень». Його вузли
представляють ключові події, а стрілки, що їх поєднують - перелік робіт по реалізації
проекту. Окрім того, приводиться інформація відносно часу, вартості робіт і ймовірності
розвитку того чи іншого рішення. В результаті побудови дерева рішень визначається
ймовірність кожного сценарію розвитку проекту, а також чистий приведений дохід (ЧПД)
по кожному сценарію та по проекту в цілому.

Наприклад,



  1. - 1 - передінвестиційні дослідження;

  2. - 2 - розробка пакета технічної та економічної документації;

  3. - 3 - проведення торгів, підписання контрактів тощо;

  4. - 4 - реалізація проекту;

  5. - 5 - отримання прибутку від першого року реалізації проекту.

В даному прикладі подано спрощений лише один сценарій «дерева рішень», на практиці таких сценаріїв декілька, по кожному з яких визначається їх теперішня вартість, позитивний інтегральний показник якої вказує на можливий ступінь ризику.

6. Метод «Монте-Карло». Цей метод базується на використанні імітаційних


моделей, що дозволяють створити певну кількість сценаріїв, які узгоджуються із заданими
обмеженнями по конкретному проекту. На практиці даний метод можливо застосовуватше
з використанням комп'ютерних програм, що дозволяють описати прогнозні моделі і
розрахувати велику кількість можливих сценаріїв. В якості прогнозної моделі виступають
математичні залежності, отримані при розрахунку показників економічної ефективності (як правило, ЧПД). Повинні бути виявлені всі змінні, що впливають на кінцевий результат, якомога точно з описом ступеню цих залежностей.


  1. Застосування у розрахунках ризику

Апарат аналізу стану небезпеки

Основні поняття про небезпеки дають змогу перейти до іншого важливого кроку -аналізу стану і розвитку небезпек. Аналіз передбачає використання окремих відповідних методів. Кожний метод дає змогу підійти до вирішення проблем аналізу з різних боків і отримати необхідні результати. Поєднання результатів під час використання сукупності методів створює більш широкі можливості в складанні повної і вірогідної картини виникнення і розвитку небезпек.



Метод аналізу джерела небезпек

Основою для подальшого розглядання понятійних уявлень є розуміння існування небезпеки за терміном. Весь термін можна розглядати в системі станів: 1) до появи небезпеки; 2) під час появи небезпеки; 3) існування небезпеки; 4) придушення дії небезпеки; 5) ліквідація небезпеки.

1. До появи небезпеки — стан може бути охарактеризований наявністю (чи
відсутністю) джерела небезпек. Аналіз умови існування джерела дає змогу казати — чи
може і коли почнеться дія небезпеки.

Що стримує початок стану ліквідації безпеки (чи, що стримує перехід джерела небезпеки у стан, коли воно буде генерувати ці небезпеки, чи, навпаки, що забезпечує можливість цього переходу).

Відповідними умовами впливу на незмінність стану безпеки є: запобігання появи джерела небезпек; вплив на існуюче джерело з метою недопущення утворення небезпек (неприпустимість подолання умов безпеки); вплив на умови, що породжують виникнення небезпек в його джерелі.

Для цього необхідно знати механізми утворення, існування та генерування небезпек і їх джерел. Знати кінетику (послідовність) їх розвитку, щоб вибрати оптимальне місце і час втручання в розвиток і перебіг подій.

2. Під час появи небезпеки (це стан, коли заходи за змістом пункту 1 не були
виконані) − виникає необхідність мати якомога більше інформації про місце; межі дії;
небезпечний фактор, що діє на людину, середовище; параметри (величину), що оцінює
дію; термін дії; основні характерні риси і властивості фактора; прогнозні уявлення про наслідки небезпеки.

Відповідними діями, що дадуть змогу зменшити вплив появи небезпеки, є використання прогнозів для інформування людей, забезпечення заходів з їх захисту на рівні як колективного, так і особистого; попередження про можливі зміни в умовах життєдіяльності і питаннях оперативного управління, запобігання негативного впливу і поширення небезпеки.

3. Існування небезпеки (її дія) − на цьому стані необхідно визначити епіцентр
(місце) цього існування, простір поширення і характеристику розташування небезпек
(наявність місць з максимумом чи мінімумом характеристик небезпеки), наявність періоду
подальшого розвитку, стабілізації чи зменшення небезпеки.

Відповідними діями є розробка заходів зі зменшення розповсюдження небезпеки на основі вивчення механізмів чи умов, сприятливих цьому поширенню, використання факторів, що стабілізують становище в зонах діючих небезпек і на джерела небезпек.



  1. Придушення небезпеки − цей етап визначає методи, заходи і послідовність їх придушення, визначення місць початку придушення (епіцентр, периферія, комбінована дія), можливість появлення та придушення нових небезпечних факторів внаслідок перших дій; зміст запобігань і правил при придушенні нових небезпечних факторів.

  2. Ліквідація небезпеки − цей етап дає змогу відновити етап безпеки, визначити на практиці найбільш ефективні засоби подолання небезпеки, механізму її дії і поновити досвід з усіх питань відновлення безпеки.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка