Конспект лекцій з навчальної дисципліни "безпека життєдіяльності" для студентів денної та заочної форм навчання




Сторінка9/14
Дата конвертації23.10.2016
Розмір3,07 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14

Класифікація надзвичайних ситуацій на території України

1. За масштабом можливих наслідків

  1. Загальнодержавного рівня

  2. Регіонального рівня

  3. Місцевого рівня

  4. Об'єктового рівня

2.У сфері виникнення


  1. Техногенні

  2. Природні

  3. Соціально-політичного характеру

  4. Воєнного характеру

  5. У житловій, комунальній і побутовій сфері

3. За галузевою ознакою

  1. На будівництві

  2. На виробництві

  3. У сільському господарстві

  4. У лісовому господарстві

  5. На транспорті

  1. На повітряному

  2. На водному

  3. Наземному

  4. На підземному


2. Пожежна безпека.

Пожежа − неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що поширюється у часі та просторі.

У народному господарстві України діє понад 1200 великих вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів, на яких зосереджено понад 13,6 млн т твердих і рідких вибухо- та пожежонебезпечних речовин.

Вибухи, і як їх наслідок − пожежі, трапляються на об'єктах, які виробляють або зберігають вибухонебезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском (до 100 атм), а також на газо- і нафтопроводах.

В процесі виробництва за певних умов стають небезпечними і легко спалахують деревний, вугільний, торф'яний, алюмінієвий, борошняний та зерновий пил, а також пил з бавовни та льону.

Переважна кількість вибухо- та пожежонебезпечних об'єктів розташована в центральних, східних і південних областях країни, де сконцентровані хімічні, нафто- і газопереробні, коксохімічні, металургійні та машинобудівні підприємства, функціонує розгалужена мережа нафто-, газо-, аміакопроводів, експлуатуються нафто- та газопромисли і вугільні шахти, у тому числі надкатегорійні по метану та вибухонебезпеці вугільного пилу.

Щорічно в дим та попіл перетворюються цінності на мільярди гривень. Кожну годину у вогні гине 1 особа і близько 20 осіб отримують опіки та травми. Внаслідок 121 пожежі (вибухів) на промислових об'єктах та на транспорті загинуло 141 та постраждало 154 особи. Крім того, зареєстровано 83 побутові пожежі (вибухи), внаслідок яких загинуло 134 та постраждало 99 осіб.

Вибухи та їх наслідки − пожежі, виникають на об'єктах, які виробляють вибухонебезпечні та хімічні речовини. При горінні багатьох матеріалів утворюються високотоксичні речовини, від дії яких люди гинуть частіше, ніж від вогню. Раніше при пожежах виділявся переважно чадний газ. Але в останні десятиріччя горить багато речовин штучного походження: полістирол, поліуретан, вініл, нейлон, поролон. Це призводить до виділення в повітря синильної, соляної й мурашиної кислот, метанолу, формальдегіду та інших високотоксичних речовин.

Найбільш вибухо- та пожежонебезпечні суміші з повітрям утворюються при витоку газоподібних та зріджених вуглеводних продуктів метану, пропану, бутану, етилену, пропілену тощо.

В останнє десятиріччя від третини до половини всіх аварій на виробництві пов'язано з вибухами технологічних систем та обладнання: реактори, ємності, трубопроводи тощо. Пожежі на підприємствах можуть виникати також внаслідок ушкодження електропроводки та машин, які перебувають під напругою, опалювальних систем.

Певний інтерес (щодо причин виникнення) можуть становити дані офіційної статистики, які базуються на проведених у США дослідженнях 25 тисяч пожеж та вибухів:

• несправність електрообладнання − 23%;


  • куріння в неналежному місці − 18%;

  • перегрів внаслідок тертя в несправних вузлах машин − 10%;

  • перегрів пальних матеріалів − 8%;

  • контакти з пальними поверхнями через несправність котлів, печей, димоходів

-7%;

• контакти з полум'ям, запалення від полум'я горілки - 7%;

• запалення від пальних часток (іскри) від установок та устаткування для спалювання - 5%;


  • самозапалювання пальних матеріалів - 4%,

  • запалювання матеріалів при різці та зварюванні металу - 4%.

Більше 63% пожеж у промисловості обумовлено помилками людей або їх некомпетентністю. Коли підприємство скорочує штати й бюджет аварійних служб, знижується ефективність їх функціонування, різко зростає ризик виникнення пожеж та вибухів, а також рівень людських та матеріальних втрат.

3. Радіаційна безпека.

Серед потенційно небезпечних виробництв особливе місце займають радіаційно небезпечні об'єкти (РНО). Вони, як відомо, являють собою особливу небезпеку для людей і навколишнього природного середовища і вимагають дотримання специфічних заходів попередження і захисту. В зв'язку з тим, що небезпека прихована від органів чуття людини, потрібно при всіх видах робіт на РНО звертати на це особливу увагу, щоб не допустити ураження (зараження) людей через їхню необізнаність і недостатню захищеність.

До типових РНО належать, які є джерелами радіації: атомні електростанції (АЕС), підприємства з виготовлення ядерного палива, з переробки ядерного палива і поховання радіоактивних відходів; науково-дослідницькі та проектні організації, які працюють з ядерними реакторами; ядерні енергетичні установки на об'єктах транспорту та інше.

На території України діють 5 атомних електростанцій з 16 енергетичними ядерними реакторами, 2 дослідних ядерних реактори та більше 8 тис. підприємств і організацій, які використовують у виробництві, науково-дослідній роботі та медичній практиці різноманітні радіоактивні речовини, а також зберігають та переробляють радіоактивні відходи.



Радіаційні аварії − це аварії з викидом (виходом) радіоактивних речовин (радіонуклідів) або іонізуючих випромінювань за межі, не передбачені проектом для нормальної експлуатації радіаційно небезпечних об'єктів, в кількостях понад установлену межу їх безпечної експлуатації.

Атомні електростанції.

Найбільш небезпечними з усіх аварій на РНО є аварії на атомних електростанціях з викидом радіонуклідів в атмосферу і гідросферу, що призводить до радіоактивного забруднення навколишнього середовища.

Для території України транскордонну потенційну небезпеку становлять аварії з викидом радіоактивних продуктів на АЕС інших держав.

Виробництво, транспортування, зберігання і використання радіоактивних матеріалів суворо регламентовані спеціальними правилами. Проте при аваріях на атомних реакторах можуть виникати пошкодження конструкцій, технологічних ліній, пожежі, викиди у навколишнє середовище радіоактивних речовин, а також опромінення людей. У 1998 році на АЕС сталося 44 надзвичайні події об'єктового характеру, постраждала 1 людина.



Радіоактивні відхоли (РАВ). На території України розташовано понад 8 тис. різних установ та організацій, діяльність яких призводить до утворення радіоактивних відходів.

Основними виробниками радіоактивних відходів і місцями їх концентрації на сьогодні є:

1. АЕС (накопичено 70 тис. м3 РАВ).

2. Уранодобувна і переробна промисловість (накопичено 65,5 млн т РАВ).

3. Медичні, наукові, промислові, інші підприємства та організації. Виконання робіт із збирання, транспортування, переробки і тимчасового зберігання радіоактивних відходів та джерел іонізуючого випромінювання (ДІВ) від усіх цих підприємств і організацій, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, здійснює Українське державне об'єднання "Радон" (накопичено 5 тис м3 РАВ).

4. Зона відчуження Чорнобильської АЕС (понад 1,1 млрд м3 РАВ). Важливим завданням сьогодні, на додачу до державної програми поводження з радіоактивними відходами, є потреба здійснення перепоховання твердих радіоактивних відходів із сховищ та реконструкцій. Поховання джерел іонізуючого (гамма- та нейтронного) випромінювання має проводитися тільки у спеціалізованих сховищах шляхом безконтейнерного розвантаження джерел, проте в Україні ДІВ ховають здебільшого у захисних контейнерах. На сьогоднішній день сховища для твердих РАВ заповнені майже повністю або на 80−90 % на більшості спецпідприємств, крім Харківського та Львівського спец комбінатів.

Ознаки радіаційного ураження. Режим захисту населення

Заходи щодо укриття людей застосовуються, якщо впродовж перших десяти діб очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищити 5 mЗ



Ефективна доза опромінення − розрахункова доза опромінення людини, яка враховує вклади ефектів опромінення різних органів і тканин людини на стан її здоров'я у цілому.

Опромінення − вплив на людину іонізуючого випромінювання, яке може бути зовнішнім опроміненням, внаслідок практичної діяльності від джерел іонізуючого випромінювання, за винятком професійного і медичного опромінення та опромінення, зумовленого природним радіаційним фоном.

Природний радіаційний фон − опромінення, зумовлене технічним випромінюванням та випромінюванням природних радіонуклідів, природно розподілених у землі, воді, повітрі та інших елементах біосфери.

Основна дозова межа опромінення − максимально допустимий рівень індивідуальної ефективної дози опромінення людини, встановлений цим Законом, перевищення якого вимагає застосування заходів захисту людини. Основна дозова межа індивідуального опромінення населення не повинна перевищувати 1 мілізіверта (1 мЗ) ефективної дози опромінення за рік, при цьому середньорічні ефективні дози опромінення людини, що належить до критичної групи, не повинні перевищувати встановлених основних дозових меж опромінення, незалежно від умов та шляхів формування цих доз.

Основна дозова межа індивідуального опромінення персоналу об'єктів, на яких здійснюється практична діяльність, введених в експлуатацію після набрання чинності цим Законом, не повинна перевищувати 20 мілізівертів (мЗ) ефективної дози опромінення на рік, при цьому допускається її збільшення до 50 мЗ за умови, що середньорічна доза опромінення протягом п'яти років підряд не перевищує 20 мЗ. Основна дозова межа індивідуального опромінення персоналу об'єктів, на яких здійснюється практична діяльність, введених в експлуатацію до набрання чинності цим Законом, не повинна перевищувати 50 мЗ ефективної дози опромінення за будь-які 12 місяців роботи підряд.

Залучення осіб до ліквідації радіаційних аварій та їх наслідків допускається лише на добровільних засадах, за контрактом, в якому повинна зазначатися можлива доза опромінення за час ліквідації радіаційної аварії та її наслідків. Опромінення осіб вище встановлених разових меж опромінення допускається лише за їх згодою, у випадках, якщо не можна вжити заходів, які виключають їх перевищення і можуть бути виправдані лише рятуванням життя людей та попередженням подальшого небезпечного розвитку аварії і опроміненням більшої кількості людей.

Заходи щодо укриття людей застосовуються, якщо впродовж перших десяти діб очікувана сукупна ефективна доза опромінення може перевищити 5 мЗ.

Тимчасова евакуація людей здійснюється у разі, якщо протягом не більш як одного тижня ефективна доза опромінення може досягти рівня 50 мЗ.

Йодна профілактика застосовується у разі, якщо очікувана поглинута доза опромінення щитовидної залози від накопиченого в ній радіоактивного йоду може перевищити 50 мілігрей.

В дозиметрії розрізняють наступні види доз випромінювання: експозиційна, поглинута та еквівалентна.

Експозиційна доза − кількісна характеристика поля іонізуючого випромінювання. Позасистемною одиницею цієї дози є рентген (Р).

Поглинута доза − кількість енергії, яка поглинута одиницею маси опроміненої речовини. Позасистемна одиниця дози - 1 рад, в міжнародній системі СІ - і Грей (І Гр). 1 Гр = 100 рад. Для біотканин 1 Р = 1 Рад.

Еквівалентна (біологічна) доза введена для оцінки дії випромінювання на біотканини. Позасистемною одиницею вимірювання еквівалентної дози є бер -біологічний еквівалент рентгену, а в системі СІ - зіверт (ЗВ).



Захисні та лікувально-профілактичні заходи при радіаційних аваріях Забезпечення радіаційної безпеки на електростанціях досягається реалізацією принципу глибоко ешелонованого захисту, а також виконанням комплексу спеціальних заходів, які включають:

  • постійний нагляд за радіаційною обстановкою, як на станції, так і в межах зони спостереження (здійснюється за допомогою спеціальних систем радіаційного контролю -СРК, автоматизованої системи контролю радіаційної обстановки АСКРО, а також безпосередньо персоналом відділу радіаційної безпеки і охорони навколишнього середовища);

  • створення локальної системи оповіщення персоналу і населення в 30-кілометровій зоні;

-перелік населених пунктів та чисельності населення, яке підлягає захисту на місці або евакуації;

- створення запасів медикаментів, перш за все препаратів стабільного йоду, засобів індивідуального захисту та інших засобів, що необхідні для захисту населення та його життєзабезпечення;

- розробку оптимальних режимів поведінки населення іпідготовку його до дій у разі аварії;

- створення на АЕС спеціальних формувань і т.д.

Основним критерієм для прийняття рішення про міри захисту є індивідуальна доза опромінення. Вона залежить від багатьох причин. Одна з основних - це відстань, на якій знаходилася людина від пошкодженого реактора.

I. Біля реактора:

а) захист часом;

б) використання сховищ.

II. Перша - друга зони:

а) обмеження перебування людей на відкритій місцевості. У приміщеннях


залишаються тільки за необхідності і на короткий час;

б) при виході на відкриту місцевість органи дихання захищають за допомогою


респіраторів, пов'язок, підручних засобів, а також використовують плащі-накидки і
табельні засоби захисту шкіри. Після повернення в приміщення необхідно переодягтися,
скласти одяг у пластиковий пакет або загорнути в плівку, зачинити вікна, двері, вимкнути
вентиляцію;

в) провести герметизацію приміщення та захистити продукти харчування,


поклавши їх в поліетиленові пакети, забезпечити запас води в закритих ємкостях. Під час
приготування їжі всі продукти, що витримують дію води, - промивають;

г) дотримання правил особистої гігієни (частіше митися, бажано голити голову


наголо)

д) забороняється споживання молока місцевого виробництва та


листових овочів;

е) проведення йодної профілактики.



г) дотримання правил особистої гігієни (частіше митися, бажано голити голову
наголо);

д) забороняється споживання молока місцевого виробництва та


листових овочів;

е) проведення йодної профілактики.

Для забезпечення високої ефективності йодної профілактики необхідно приймати препарат стабільного йоду в найкоротші терміни. Встановлено, що прийом йодистого калію через годину після потрапляння в організм радіоактивного йоду зменшує дозу опромінення щитовидної залози на 90%, через 2 години - на 85 %, через 3 години - на 60 %, через 6 годин - на 50 %. Для цього використовують препарати, що знаходяться в індивідуальній аптечці (АІ-2) або в АІМЗ.

4. Хімічна безпека

Аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин і зараженням навколишнього середовища виникають на підприємствах хімічної, нафтопереробної, целюлозно-паперової і харчової промисловості, водопровідних і очисних спорудах, а також при транспортуванні сильнодіючих отруйних речовин.



Джерела хімічних аварій

• викиди та витоки небезпечних хімічних речовин;



  • загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища;

  • аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій є:

  • порушення правил безпеки й транспортування,

  • недотримання техніки безпеки,

  • вихід з ладу агрегатів,

  • механізмів,

  • трубопроводів,

  • ушкодження ємностей тощо.

Головною особливістю хімічних аварій (на відміну від інших промислових катастроф) є їх здатність розповсюджуватись, на значній території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища.

Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а й у прилеглих районах. В США для кожної з 336 особливо небезпечних хімічних речовин, які можуть потрапити в навколишнє середовище внаслідок аварії, встановлено три рівні впливу:

1. Виникає дискомфорт у постраждалих.

2. 3’являється втрата працездатності.

3. Виникає загроза життю.

До числа небезпечних для здоров'я людини газоподібних сполук, які забруднюють атмосферу при хімічних аваріях та катастрофах, можна віднести: СЬ, НС1, HF, HCN, SO3, S02, CS2, CO, С02, NH3, СОСІ3, оксиди азоту та інші.



Сильнодіючими отруйними речовинами називаються хімічні сполуки, які в певних кількостях, що перевищують ГДК, негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.

Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сірчана й азотна кислоти, фтористий водень та інші) і можуть утворюватись при пожежах на об'єктах народного господарства (чадний газ, оксиди азоту та сірки, хлористий водень).



Класифікація небезпечних хімічних речовин

1. Речовини переважно загально отруйної дії

Вони поділяються теж на дві підгрупи: отрути крові (окис вуглецю, окиси азоту) та отрути тканинні (синильна кислота, ціаніди, сірководень та інші). Для СДОР цієї групи характерна здатність вступати у взаємодію з біохімічними структурами організму, які супроводжуються порушенням енергетичних процесів, що призводить до його загибелі.



Окис вуглецю (CO). Безколірний газ, із слабким часниковим запахом. Щільність до повітря 0,967. Практично не збирається активованим вугіллям (тому звичайний протигаз неефективний). Концентрація 1,7 - 2,3 мг/л небезпечна після дії впродовж 1 години, 4,6 мг/л і вище - смерть при експозиції -1-10 хвилин. Новонароджені більш стійкі до CO і можуть вижити при дозах смертельних для дорослих. В клінічній картині переважають явища, які свідчать про порушення функції центральної нервової системи і апаратів кровообігу та дихання. У більшості випадків картину отруєння можна поділити на З стадії.

Синильна кислота. Безколірна рідина, із запахом гіркого мигдалю. Температура кипіння -26°С. Щільність пару за повітрям -0,93. Смертельна токсодоза 1,5-2,0 мг-хв/л, при прийомі всередину смертельна доза -1 мг/кг.

Всмоктування синильної кислоти відбувається дуже швидко через слизові оболонки дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту і трохи повільніше через шкіру.

При повільній формі інтоксикація відбувається поступово: хворі скаржаться на гіркий смак у роті, загальну слабкість, заніміння слизової оболонки. Далі з'являється нудота, шум у вухах, задуха, біль в серці, затруднене мовлення.

Якщо не перешкодити надходження отрути в організм, то з'являється запах гіркого мигдалю, металевий смак в роті, заніміння слизової порожнини рота. Пульс частий, дихання стеторозне (короткий вдих, подовжений затруднений видих). Зіниці розширені. Далі - втрата свідомості, клоно-тонічні судоми, екзофтальм.

Врешті-решт, судоми завершуються (паралітична стадія). Тонус м'язів падає. Рефлекси відсутні. AT різко знижений, пульс ниткоподібний, дихання аритмічне - смерть.
2. Речовини задушливої і загальної дії

Третя група, яка при інгаляції викликає набряк легень, а при резорбції -загальноотруйну дію.



Сірководень. Безколірний газ із запахом тухлих яєць, t° кипіння 70°С. При дії в малих концентраціях - з'являються симптоми подразнення кон'юнктиви, нежить, нудота, задуха, кашель, біль за грудиною, тахікардія, слабкість. При концентрації 1 мг-хв/л і вище -втрата свідомості, судоми, смерть (апоплексична форма).

Протидії:



  1. Винести потерпілого.

  2. Тепло, спокій.

  3. Штучне дихання з киснем.

4. При втраті свідомості - кровопускання 300,0 - 400,0 з наступним в/в введенням
хромосмона 20-30 мл.

5. Дихальні аналептики, пресорні аміни за показами.


3. Нейротропні отрути

Це речовини, що діють на проведення і передачу нервового імпульсу.



Типовим представником цієї групи є фосфорорганічні сполуки. Серед них:

  • фосфорорганічні інсектициди (ФОІ);

  • фосфорорганічні лікарські засоби (ФОЛЗ);

  • фосфорорганічні отруйні речовини (ФОР);

Ураження легкого ступеня виникає через 30-60 хвилин після вдихання парів у невеликих концентраціях. Скарги на стискуючий, біль за грудиною, нестачу повітря, погіршення зору («туман», «сітка» в очах, зниження гостроти зору), біль в очних яблуках, запаморочення, нудота, тривога, страх, зниження пам'яті. Об'єктивно: вологість шкіряних покривів, фібриляція м'язових груп, гіперемія кон'юнктиви, міоспазм акомодації, рінорея, салівація, часте дихання, помірна тахікардія та гіпертензія. Ця симптоматика триває добу.

Отруєння середнього ступеня характеризується більш швидким розвитком інтоксикації. До описаних симптомів додаються порушення дихання, розлад кровообігу, функцій центральної нервової системи (ЦНС).

Об'єктивно: часте дихання з шумом, приступи задухи, кашель з виділенням мокроти, слинотеча, ціаноз шкіри, пітливість, міоз, фібриляція м'язів обличчя, тулуба, кінцівок.

Важкий ступінь характеризується швидкими проявами ураження дихальної і серцево-судинної систем, розвитком судомного синдрому та коматозного стану. Судоми носять характер нападу, хворий втрачає свідомість, дихання стає аритмічним, поверхневим, з рота в значній кількості виділяється слина, слиз, шкіра синюшного кольору, вкрита холодним липким потом, пульс аритмічний, AT - спочатку підвищений, потім різко падає. Параліч замінюють судоми, смерть від пошкодження дихального центру.


4. Речовини, що мають властивості задушливої та нейротропної дії

Один з найбільш відомих представників цієї групи - аміак.



Аміак. Безколірний газ з гострим задушливим запахом нашатирного спирту. Температура кипіння 33°С. Легший за повітря, тому розповсюджується у верхніх шарах атмосфери. Взимку осередок стійкий, влітку - нестійкий. Час дії до 1 години. Аміак використовується в м'ясо-молочній промисловості. Дія: вражає нервову та дихальну систему. Місцева дія на епітелій слизових оболонок вже в перші хвилини може викликати рефлекторний ларингоспазм, рефлекторне пригнічення дихального центру, вагусне пригнічення серцевої діяльності. Смерть наступає від гострої' дихальної та серцево-судинної недостатності.
5. Отруйні технічні рідини

Антифризи. Цю групу складають хімічні сполуки, які не замерзають при низькій температурі та використовуються як речовини, що перешкоджають замерзанню рідини в системах охолодження двигунів. Гостре отруєння можливе внаслідок прийому речовини. Вдихання парів не представляє загрози. 100-200 мл етиленгліколю (представник антифризів) викликає смерть.

Дія: одразу після прийому короткочасна ейфорія. Від 2 до 12 годин латентний період. Далі - головний біль, загальна слабкість, запаморочення, нудота, блювота. Це легкий ступінь важкості. Через декілька днів - повне одужання.



Середній ступінь. Після латентного періоду вражається ЦНС. Сильний головний біль, запаморочення, збудження або навпаки сонливість, почуття оніміння в пальцях, зниження слуху, розширення зіниць з в'ялою реакцією на світло.

Важкий ступінь. Страждає пам'ять, сплутаність свідомості, погана орієнтація в навколишньому середовищі. Далі втрата свідомості, поява патологічних рефлексів. Додається симптоматика зі сторони серцево-судинної та дихальної систем, патологічні явища в шлунково-кишковому тракті до «гострого живота». Смерть через 24-48 годин. Тетраетилсвинець (ТЕС). Використовується як антидетонатор в двигунах. Основна властивість - дуже леткий, може випаровуватися навіть при температурі нижче 0°С. Не має подразнювальної дії на слизову оболонку та шкіру, тому людина не помічає, як він потрапляє в організм.

ТЕС потрапляє через:



  • непошкоджену шкіру;

  • органи дихання;

  • шлунково-кишковий тракт (рідше).

Дія. Гостра форма: латентний період від декількох годин до 10 діб. Ранні ознаки проявляються у вегетативних розладах (підвищена пітливість, салівація, гіпотонія, гіпотермія, брадикардія), нудота, блювота, швидка втомлюваність, слабкість, запаморочення, втрата апетиту, порушення сну, головний біль. З'являються дані, які вказують на психопатологічні явища - страх, поганий настрій, поганий сон, психомоторне збудження, також на ураження ЦНС (розлад мови, хитка хода, відсутність критики до своєї поведінки), спастичний парапарез нижніх кінцівок та інші.

Хронічна форма. Захворювання розвивається повільно, іноді присутні токсичні явища. Така сама симптоматика без тенденції до прогресу.



Ртуть. Метал сріблясто-білого кольору, в 13,5 разів важчий за воду. У звичайних умовах легко рухома рідина, яка при ударі ділиться на дрібні кульки. Температура плавлення - +38,9°С.

Максимально допустима концентрація парів ртуті: для житлових, дошкільних, навчальних і робочих приміщень - 0,0003 мг/м3; для виробничих приміщень - 0,0017 мг/м3. Пари ртуті дуже отруйні.

Ознаками хронічного отруєння є зниження працездатності, швидка втомлюваність, послаблення пам'яті, головний біль, кровотечі з ясен, розлад шлунка, апатія й емоційна нестійкість.

Протидії:

1. Якщо у приміщенні розбито ртутний термометр:


  • вивести з приміщення всіх людей;

  • відчинити усі вікна;

  • захистити органи дихання вологою марлевою пов'язкою;

-негайно почати збирати ртуть спринцівкою і скидати кульки в розчин (на 1 літр
води 2 г перманганату калію). Використання пилососа - забороняється; ,

-вимити забруднені місця мильно-содовим розчином (400 г мила, 500 г кальцинованої соди на 10 літрів води).

2. Якщо ртуті розлито більше, ніж у термометрі:

-перший, другий, третій пункти ті самі, що в попередньому випадку;

- вимкнути електрику та газ, залишити будинок;

викликати працівників, які проведуть демеркуризацію.



Метиловий спирт (деревинний спирт, метанол). Безколірна рідина із запахом спирту. Використовують як розчинник при виробництві лаків, фарб, мастик, політур та інше. Токсичність залежить Не тільки від прийнятої кількості, а також від індивідуальних особливостей організму.

Дія дуже характерна. Одразу після вживання першої порції -нудота, блювота. Далі латентний період від 30 хвилин до 3-4 діб. Потім з'являються скарги на головний біль, нудоту, повторну блювоту, загальну слабкість, „сітку", „туман" в очах з наступною втратою зору до сліпоти. Порушуються функції дихання, серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту. Найбільш небезпечні перші три доби.

ТЕМА 5

1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   14


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка