Конспект проведення лекційного заняття з теми №2 «Методологія І методика емпіричного соціологічного дослідження»




Скачати 292,4 Kb.
Дата конвертації08.01.2017
Розмір292,4 Kb.



МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

КАФЕДРА КРИМІНОЛОГІЇ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА
ПЛАН КОНСПЕКТ ПРОВЕДЕННЯ ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

з теми № 2

«Методологія і методика емпіричного соціологічного дослідження»


з навчальної дисципліни «Соціологія»
Категорія слухачів: курсанти

Мета занять з теми:

Навчальна:

– закріплення теоретичного матеріалу, поширення отриманих під час лекцій і самостійної роботи знань під час навчальної дискусії;

– проводити наукові дослідження у формах доповідей, рефератів та інших видів робіт, передбачених навчальною програмою;

– розв’язувати ситуаційні завдання, передбачені робочою навчальною програмою та додатковою літературою за вказівкою науково-педагогічного працівника.

– вивчення закономірностей виникнення, становлення, функціонування суспільних явищ і процесів. Вивчення курсу «Соціологія» є: освоєння понятійного апарату даної науки; основних концептуальних підходів до вивчення суспільного життя; дослідження методології та методики соціологічного вивчення світу; формування соціологічної культури, соціологічного мислення; визначення шляхів раціонального управління людської поведінки; вміння правильно розпорядитися владою; вирішення конфліктних ситуацій, запровадження реформ та інновацій; оцінка політичних пріоритетів тощо.

Виховна:

– організація правового виховання, орієнтованого на використання соціологічних даних про суспільні явища та процеси з використанням їх у практичній та науковій діяльності.



Розвивальна:

– формування у курсантів науково обґрунтованих уявлень про суспільство;

– можливість використання соціологічної методології при проведенні досліджень;

– формування навичок системного аналізу сучасного стану правових явищ та процесів.



Навчальний час: 2 години

Навчальне обладнання та технічні засоби навчання, використання наочних засобів:


ноутбук, мультимедіатека, мульмедійний проектор

 схеми з навчальної дисципліни «Соціологія».

Міжпредметні та міждисциплінарні зв’язки. Тема заняття пов’язана з темами № 3, 5, 7, 8, 9 ґрунтується на положеннях навчальної дисципліни «Соціологія», а також використовує положення навчальних дисциплін: «Психологія», «Політологія», «Конституційне право України», «Соціологія права», «Кримінологія», «Юридична конфліктологія».
ПЛАН ЛЕКЦІЇ:


  1. Теоретична підготовка дослідницької програми.

  2. Методи збору соціальної інформації (вибірка, аналіз документів, спостереження, опитування: анкетування та інтерв’ю).

  3. Експериментальна перевірка гіпотез в соціології.

  4. Способи аналізу та інтерпритація даних, отримання емпірично обгрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій.

  5. Соціальна інженерія.


ЛІТЕРАТУРА:


  1. Бандурка А.С. Строката ковдра мультикультуралізму: монографія.- Харків: Золота миля, 2013.- 197с.

  2. Бліхар В.С. Державно-церковні відносини як експлікація дихотомії влади та суспільства у європейській філософії: монографія/ Львів. ДУВС.- Львів, 2013.- 515с.

  3. Єзеров А. Конфліктологічна експертиза актів конституційного законодавства/ А.Єзеров// Право України.- 2013.- № 1-2.- С. 275-283.

  4. Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів: постан. КМ України від 30 січня 2013р. №61// Офіційний вісник України.- 2013.- №9.- Ст.343.

  5. Проблеми реформування моделі етнонаціональної політики України/ І. Кресіна// Вісник Академії правових наук України.- Харків: Право, 2012.- № 1(68).- С.46-54.

  6. Медведчук В. Держава і громадянське суспільство : український вибір/ В. Медведчук// Право України.- 2012.- № 3-4.- С.375-384.

  7. Радзієвський В. (Радзієвський, Віталій.) Громадянське суспільство та кримінальна субкультура/ В. Радзієвський// Підприємництво, господарство і право.- 2012.- № 6.- С.100-103.

  8. Савчук К. Соціологічна школа міжнародного права В. М. Корецького/ К.Савчук, О.Кресін// Право України.- 2012.- № 3-4.- С.580-583.

  9. Сеник О. (Сеник, Оксана.) Аналіз наукових підходів до розуміння природи правового конфлікту/ О. Сеник// Підприємництво, господарство і право.- 2012.- №3.- С.103-106.

  10. Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні: Закон України від 06 вересня 2012 р.№5207-VI// Офіційний вісник України.- 2012.- №76.- Ст.3071.

  11. Шатіло В. Проблеми співвідношення конституційного механізму державної влади та механізму реалізації її функцій/ В. Шатіло// Право України.- 2012.- №1-2.- С.336-344.

  12. Яхно Т.П. (Яхно, Тетяна Петрівна) Конфліктологія та теорія переговорів: навчальний посібник/ Т.П.Яхно, І.О.Куревіна; МОН України. Львівська комерційна акдемія.- Київ: ЦУЛ, 2012.- 175с.

  13. Бєлкін Л. Генеза правового нігілізму в контексті теорій бюрократизму/ Л. Бєлкін// Право України.- 2012.- №1-2.- С.313-320.

  14. Блясова И.Ю. (Блясова, Ирина Юрьевна.) Социально-правовая природа предупреждения делинквентного поведения подростков/ И. Ю. Блясова// Российский следователь.- 2012.- №14.- С. 41-44.

  15. Василевич В. В. Соціологія: Альбом схем. / В. В. Василевич, Ю. О. Левченко, А. В. Микитчик, О. О. Соловей. – К.: Національна академія внутрішніх справ, 2011. – 122 с.

  16. Павленок П. П. Краткий словарь по социологии. – М.: Инфра–М , 2011. –256 с.

  17. Фролов С. С. Общая социология. – М.: Проспект, 2011. – 384 с

  18. Демидов Н. М. Основы социологии и политологии. – М.: Академия, 2011. – 208 с

  19. Шелер М. Проблемы социологии знания. – М.: Ин.-т общегуманитарных исследований, 2011. – 304 с.

  20. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання / 5-те вид., перероб. і доп./ Н.Й.Черниш. – К.: Знання, 2009. – 486 с.

  21. Вербець В.В. Соціологія: навчальний посібник для студ. вищих навчальних закладів – Київ: Кондор, 2009. – 550 с.

  22. Добреньков В. И. Методология и методика социологического исследования: учебник / В.И. Добреньков, А.И. Кравченко. – М.: Альма Матер, 2009. – 537 с.

  23. Нестуля О. О., Нестуля С. І. Соціологія: навч. пос. [для студ. вищ. навч. закл.] – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 272 с

  24. Сірий Є. В. Соціологія: загальна теорія та методологія, історія розвитку, спеціальні та галузеві теорії : навчальний посібник / Є. В. Сірий ; МОНУ. – Вид. 3-є, виправл. та доп. – Київ : Атіка, 2009. – 492 с.

  25. Соціологія / Навчальний посібник за ред. д. соц. н. Макєєва С.О. – К.: Знання, 2008. – 566 с.

  26. Соціологія Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За редакцією В. Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр "Академія", 2008. – 392 с.

  27. Осипов Г.В. Социология. Основы общей теории / Г.В. Осипов, Л.Н. Москвичев, А.В. Кабыща. – М.: Норма, 2009. – 912 с.

  28. Соціологія / Навчальний посібник за ред. д. соц. н. Макєєва С.О. - К.: Знання, 2008. - 566 с.

  29. Соціологія другого модерну: проблема перевизначення понять суспільствознавчого дискурсу: зб. наук. – Луганськ: ДЗ «ЛНУ ім. Тараса Шевченка», 2009. – 296 с.

  30. Соціологія Посібник для студентів вищих навчальних закладів/ За редакцією В.Г. Городяненка. – К.: Видавничий центр "Академія", 2008. – 392 с.

  31. Сучасний стан і перспективи розвитку соціології в Україні та Європі / За наук. ред. Є.І. Головахи та О.Г. Стегнія. – К.: ІС НАНУ, 2008. – 188 с.

  32. Тенденції соціальних змін в Україні та Європі: за результатами "Європейського соціального дослідження", 2005–2007–2009/ Є.І. Головаха, А.П. Горбачик; НАН України, Ін-т соціології, Міжнар. фонд "Відродження". – К.: [Ін-т соціології НАНУ: ТОВ "РПФ "Азбука"], 2010. – 117 с.: табл. –ISBN 978–966–02–5815–0

  33. Черниш Н.Й. Соціологія: Підручник за рейтингово-модульною системою навчання / 5-те вид., перероб. і доп./ Н.Й.Черниш. – К.: Знання, 2009. – 486 с.

  34. Фролов С. С. Общая социология.-М.: Проспект, 2011.- 384 с

  35. Демидов Н. М. Основы социологии и политологии.-М.: Академия, 2011.- 208 с


1. Теоретична підготовка дослідницької програми.
В емпіричному соціологічному дослідженні більшість авторів-соціологів ВИДІЛЯЮТЬ ТРИ ОСНОВНИХ ЕТАПИ, кожний із яких включає в себе ряд важливих процедур:

  1. підготовчий (розробка програми дослідження);

  2. основний (проведення емпіричного дослідження);

  3. завершальний (обробка і аналіз даних. формування висновків і рекомендацій).

Доцільно також, на наш погляд, виділити і четвертий етап, а саме СОЦІАЛЬНУ ІНЖЕНЕРІЮ (в результаті дослідження створення (розробка) і використання комплексу засобів впливу на поведінку та настанови людей з метою розв’язання гострих соціальних проблем, адаптації соціальних інститутів до умов, що змінюються, а також збереження соціальної стабільності).

Всяке дослідження починається з визначення якоїсь проблеми. Проблема дослідження може бути замовлена зовні або обумовлена пізнавальним інтересом.



Проблема – це завжди розбіжність між знаннями про потреби людей в якихось результативних практичних або теоретичних діях і незнаннях шляхів і засобів їх реалізації. Вирішити проблему - означає отримати нове знання або створення теоретичної моделі, що пояснює те чи інше явище, виявляє фактори, що дозволяють здійснювати тиск на розвиток явищ в бажаному напрямку.

Замовлення соціологу частіше всього формується у вигляді визначення якоїсь проблемної ситуації, вказівки на якусь соціальну розбіжність або просто на незадовільний стан справ в тій чи іншій сфері виробництва, управління і т. п. Соціологу належить перекласти проблемну ситуацію в формулу проблеми, яку він буде досліджувати. Для цього він повинен провести спеціальну теоретичну роботу:



  1. визначити реальну наявність даної проблеми: а) чи є показник, який кількісно або якісно характеризує дану проблему; б) чи є облік і статистика по цьому показнику; в) чи достеменні облік і статистика по цьому показнику;

  2. виокремити найбільш суттєві елементи або фактори проблеми, рішення яких відноситься до соціології, а не до якоїсь іншої галузі науки. Наприклад, визначено завдання – розібратися в причинах низької ефективності дії законів і інших правових та управлінських актів. Соціолог визначає, які соціальні групи і особистості приймають учась у виникненні і вирішенні даної проблеми, як впливають їх інтереси, як стимулюється їх участь у вирішенні даної проблеми тощо;

  3. Виокремити уже відомі елементи проблемної ситуації, які не потребують спеціального аналізу і виступають як інформаційна база для розгляду невідомих елементів (уже дані статистики та обліку являють собою готовий важливий матеріал);

  4. виділити в проблемній ситуації головні і другорядні компоненти, щоб визначити основний напрямок дослідницького пошуку;

  5. проаналізувати наявні рішення аналогічних проблем. З цією метою слід вивчити всю літературу по даному питанню. Провести бесіди з компетентними людьми – експертами. В ролі експертів, як правило, виступають спеціалісти – вчені або досвідчені практики.

Проблема може бути описана з допомогою п’яти основних характеристик:

1). Сутність або зміст. Наприклад, низька ефективність нормативно-правових актів, від чого висока соціально-політична та психологічна напруга в суспільстві. При визначенні проблеми слід виявити, з чим це порівнюється і на якій підставі. В цьому випадку слід відповісти на запитання: чому ми рахуємо, що ефективність нормативно-правових актів низька, а соціально-політична та психологічна напруга висока? Низька і висока в порівнянні з якими стандартами?

2). Організаційне і фізичне розташування. В яких організаціях та фізичних підрозділах (сферах, галузях, регіонах) була виявлена проблема? Наскільки широко вона розповсюджена в суспільстві? Які регіони, галузі права, сфери діяльності вона заторкує?

3). Володіння проблемою. Чи є проблема “відкритою” (відомою всім) або “закритою” (тобто відомою лише групі осіб)? Які люди (управлінці, спеціалісти, законодавці та законотворчі) володіють проблемою і більше всього зацікавлені в її вирішенні?

4). Абсолютна та відносна величина. Наскільки важлива проблема в абсолютних величинах? Наскільки вона впливає на нестабільність в суспільстві? Наскільки вона важлива у відносному вигляді? Як вона впливає на сфери, галузі, регіони, в яких вона вишукана, і на людей, що володіють нею? Наскільки вона важлива для суспільства в цілому? Що може отримати суспільство від її вирішення?

5). Часові рамки. З якого часу існує дана проблема? Спостерігалась вона один раз, декілька раз, чи виникає періодично? Яка тенденція: проблема стабілізувалась, посилюється чи послаблюється?

В результаті попереднього аналізу проблемна ситуація отримує чітке визначення у вигляді формули проблеми. При тому ця формула може значно відрізнятися від попередньої, що була визначена замовником.

На основі попереднього аналізу розробляється програма дослідження даної проблеми. Програма є обов’язковим вихідним документом любого соціологічного дослідження, незалежно від того, являється це дослідження теоретичним чи прикладним.

Вона включає в себе наступні розділи:



  1. теоретичний (мету, завдання, предмет і об’єкт дослідження, визначення понять, формулювання гіпотез);

  2. методичний (обгрунтування вибірки, методів збору даних, методів обробки і аналізу даних);

  3. організаційний (план дослідження, порядок дослідження елементів, розподіл людських і фінансових ресурсів тощо).


Цілі і завдання дослідження. Цей розділ регулює відносини замовника і соціолога на стадії попереднього визначення очікуваного результату, а також визначає обсяг витрат, часу і фінансових ресурсів, необхідних для отримання результату.

Цілі дослідження можуть бути різноманітними. Наприклад, якщо сформована проблема як недостатня ефективність застосування нормативно-правових документів, то і ціль буде визначена в аналізі реальної ситуації причин низької ефективності застосування (дії) нормативно-правових актів, виявленні скритих резервів,ь а також розробці практичних рекомендацій по зміні даної ситуації. Завдання дослідження являє собою змістовну. методичну і організаційну конкретизації мети (цілі).



Предмет і об’єкт дослідження. Коли соціолог вибирає предмет дослідження, він в той же час формулює і гіпотезу можливих шляхів вирішення проблеми, а також форми і методи проведення соціологічного дослідження. В нашому прикладі дослідження соціолог може передбачати, що причиною незадовільного застосування нормативно-правових актів є неефективна система прийняття і втілення нормативно-правових актів, тоді предметом дослідження буде система прийняття і втілення в життя цих актів, а це буде стимулювати:

  1. дослідження шляхів прийняття і втілення нормативно-правових актів;

  2. роль правотворчих і парвозастосовних органів у підготовці, прийнятті і втіленні нормативно-правових актів;

  3. Роль, компетентність і рівень професійної підготовки законодавців і спеціалістів по втіленню прийнятих норматвно-правових актів;

  4. вирішальна і дорадча роль осіб, що наділені неофіційним впливом, відповідальність за якість законодавчих актів. їх втілення і контроль за втіленням.

Але соціолог може також передбачати і інше, а саме, що причиною неефективності застосування нормативно-правових актів є низький рівень стилю керівництва правотворчими органами. Тоді дослідження буде розгортатися по іншому сценарію. Якщо в першому випадку велике значення буде мати аналіз документів, то в другому – анкетне опитування і психологічне тестування.

Теоретична і емпірична інтерпретація понять дозволяє вирішити три основні завдання:



  • визначити ті аспекти теоретичних понять, які використовуються в даному дослідженні;

  • це дає можливість вести аналіз практичних проблем на рівні теоретичного знання і тим самим забезпечити наукове обгрунтування його результатів, висновків і рекомендацій;

  • забезпечити вимір і реєстрацію соціальних явищ, що досліджуються, з допомогою кількісних. статистичних показників.

Теоретична інтерпретація понять втілюється через ряд послідовних етапів:

  1. переведення проблемної ситуації в формулювання в твердих наукових рамках і термінах;

  2. кожне поняття цього формулювання розпадається на такі операційні складові. які можуть бути досліджені кількісним методом;

  3. окрім структурної інтерпретації понять, що описують предмет дослідження, необхідно провести їх факторну інтерпретацію, тобто визначити систему його зв’язків з зовнішніми об’єктами і внутрішніми суб’єктивними факторами.

Кінцевою метою всієї цієї роботи буде розробка таких понять, які доступні обліку і реєстрації. Поняття, що визначають такі елементарні фрагменти соціальної реальності, називаються поняттями-індикаторами.

Формування гіпотези – заключна частина теоретичної підготовки емпіричного соціологічного дослідження. Гіпотеза дослідження – це науково обгрунтоване припущення про структуру соціального явища, що досліджується або про характер зв’язків між його компонентами.

Існують відповідні правила висування і перевірки гіпотез:



  • гіпотеза повинна знаходитись у згоді або, в крайньому разі, бути поєднана з усіма фактами, яких вона торкається;

  • із багатьох антагоністичних гіпотез, що висунуті для пояснення серії фактів, перевага віддається тій, яка одноманітно пояснює велику їх кількість;

  • для пояснення серії фактів необхідно висувати як можна менше гіпотез, і їх зв’язок повинен бути по можливості тіснішим;

  • привисуненні гіпотези необхідно усвідомлювати цілком можливий характер її висновків;

  • неможливо керуватися суперечливими гіпотезами.

Гіпотези – це посилкові чинники для дослідження. Подальші етапи емпіричного дослідження знаходяться в прямій залежності від висунутих гіпотез. Для відпрацювання гіпотези і процедури дослідження проводять попереднє ПІЛОТАЖНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ.

В залежності від теоретичного рівня інтерпретуючих понять гіпотези діляться на основні і вивідні (гіпотези причини і гіпотези наслідків). Таким чином вони створюють ієрархічні ланцюги, що дублюють теоретичну інтерпретацію понять.

Формування гіпотези – це розробка логічної бази для збору і аналізу емпіричних даних. Якщо дослідником були сформульовані гіпотези, то емпіричні дані служать для їх перевірки, підтвердження або спростування. Якщо ж гіпотези з самого початку не висувалися, то різко падає науковий рівень соціологічного дослідження,а в результаті і узагальнення зводяться до описання процентних обчислень тих чи інших індикаторів і до досить тривіальних рекомендацій.


  1. Методи збору соціальної інформації (вибірка, аналіз документів, спостереження, опитування: анкетування та інтерв’ю).

Поряд з теоретичним велике значення в дослідженні має методичний розділ програим, який включає в себе опис методики і організації дослідження. Центральне місце в цьому розділі займає аргументація ВИБІРКИ. Характер проблеми, цілі і завдання дослідження визанчають, яким повинен бути об’єкт дослідження. Деколи. коли об’єкт дослідження порівняно невеликий і соціолог має під рукою достеменні сили і можливості його вивчити, він може дослідити його повністю. Тоді говорять, що об’єкт дослідження ідентичний генеральній сукупності. Але часто складне дослідження енможливо або в ньому немає необхідності. Тому для реалізації завдань дослідження здійснюється вибірка.

В програмі повинно бути чітко визначено:

Який об’єкт емпіричногодослідження?

Являється дослідження повним чи вибірковим?

Якщо воно вибіркове, чи претендує воно на репрезентативність?



Репрезентативність це якість вибіркової цілісності відтворювати параметри і значні елементи генеральної цілісності.

Генеральна цілісністьце цілісність всіх можливих соціальних об’єктів, яку належить вивчити в кордонах програми соціологічного дослідження.

Вибірка (або другорядна цілісність)це частина об’єктів генральної цілісності. що з допомогою спеціальних прийомів відібрана для отримання інформації про всю цілісність в цілому.

Число одиниць спостереження. що складають вибіркову цілісність, називається обсягом вибірки. Існує декілька процедур виконання вибірки:



  • дослідник повинен вказати, скільки ступенів відбору застосовується у вибірці, яка одиниця (кількість) відбору на кожній ступені і який темп відбору застосовується на кожній ступені;

  • що являється основою вибірки (список, картотека, карта)?

  • яка одиниця (кількість) спостереження на останній ступені вибірки?

Спробуємо на дослідженні соціально-психологічного портрету населення України розглянути вибірку. Щоб досягти репрезентативності вибірки (див. “зеркало недели” №9, від 4 березня 2000 року) УЦЕПД (Український центр економічних і політичних досліджень) спочатку виявив найбільш характерні регіоникраїни (7 зон). В кожній зоні з урахуванням статистичних і демографічних даних дорослого населення України в процентному відношенні було визначено 2002 респонденти по таких параметрах: а) по віку; б) по статі; в) по професійних ознаках; г) міське і сільське населення; д) заняті у державному і приватному секторі виробництва; е) з урахуванням громадян з різним рівнем прибутків; ж) працюючих і безробітних, пенсіонерів тощо. Звісно. що для отримання більш точних даних можна розширити параметри вибірки, а також масив дослідження, але соціологи рахують, що вибірка репрезентативна по 7-8 показниках в 2-2,5 тис. чоловік.

Важливою частиною методичного розділу програми є обгрунтування методів збору емпіричних даних.

Якщо буде використано метод аналізу документів, то слід вказати, які документальні джерела будуть вивчатися, а також які методи аналізу їх змісту будуть втілюватися. При використанні методів опитування необхідно визначення його техніки, організаційної структури і змісту, де проводиться опитування: на робочому місці, на відпочинку, інших місцях, які види анкетування, зміст анкети та ін.

При визначенні методів збору інформації соціолог повинен враховувати наступне:



  • оперативність і економічність дослідження не повинні забезпечуватися за рахунок втрати якості даних;

  • ні один метод не являється універсальним і має свої чітко визначені можливості. Тому не існує взагалі “хороших” чи “поганих” методів, є методи, адекватні або не адекватні визначеному завданню; надійність методу забезпечується не тільки його обгрунтованістю, але й дотриманням правил його застосування.

Найбільш ефективним з точки зору працевитрат і фінансів є АНАЛІЗ ДОКУМЕНТІВ. Він має і ряд інших преференцій у порівнянні з іншими методами:

по-перше, - аналіз документів дозволяє оперативно отримати фактографічні дані про предмет дослідження;

по-друге, - ця інформація носить об’єктивний характер.

Але не слід забувати про обмеженість, пов’язану, перш за все, з якістю такої інформації: а) облікова і звітна інформація не завжди буває достеменною і потребує контролю, з допомогою спостереження і опитування; б) частина цієї інформації швидко старіє; в) цілі розробки документів частіше всього не співпадають з тими завданнями. що вирішує дослідник, тому інформація, що розміщена в документах повинна перероблятися, переосмислюватися соціологом; г) більшість даних документів не має інформації про стан свідомості респондентів. Тому аналіз документів достатній лише в тих випадках, коли для вирішення завдань достатньо фактографічної інформації.

Але в більшості випадків в соціології використовуються інші методи збору інформації, а саме:


  • СПОСТЕРЕЖЕННЯ,

  • ОПИТУВАННЯ: АНКЕТУВАННЯ, ІНТЕРВ’Ю,

  • ТЕСТУВАННЯ.

Під спостереженням в соціологічному дослідженні розуміється метод збору інформації (емпіричних даних), що визначають як передбачливе, цілеспрямоване, систематичне сприйняття і реєстрацію соціальних фактів, що піддаються контролю і перевірці. Головною перевагою безпосереднього спостереження є те, що воно дозволяє фіксувати події і елементи людської поведінки в момент їх скоєння, в той час як інші методи збору первинних даних базується на попередніх або ретроспективних розсудах індивідів. Іншою важливою перевагою цього методу є те, що дослідник у відповідній мірі не залежить від об’єкту свого дослідження, він може збирати факти незалежно від прагнення індивідів чи груп говорити або від їх уміння відповідати на запитання.

В спостереженні закладена відповідна доля об’єктивності, яка покликана самою установкою фіксування ситуацій, явищ і фактів, що мали місце. Але в цій процедурі є і суб’єктивний елемент. Спостереження передбачає нерозривний зв’язок спостерігача з об’єктом спостереження, який залишає слід і в сприйманні спостерігачем соціальної дійсності і в розумінні суттєвості явищ, які спостерігаються та їх інтерпретацію. Чим сильніше спостерігач зв’язаний з об’єктом спостереження, тим більший елемент суб’єктивізму, тим більше емоційна забарвленість його сприйняття. Ще одною важливою особливістю методу спостереження, що обмежує ефективність його застосування, є складність, а інколи і неможливість проведення повторного спостереження.

В залежності від характеру процесу спостереження виділяють наступні його типи:


  1. контрольовані чи неконтрольовані,

  2. включені чи невключені,

  3. польові і лабораторні,

  4. випадкові і систематичні.

Але найбільш поширеним методом збору соціологічної емпіричної інформації є МЕТОД ОПИТУВАННЯ.

Метод опитування передбачає:

  • словесне або письмове звернення дослідника до відповідної сукупності людей (респондентів) з питаннями, зміст яких виставляє проблему, що досліджується на рівні емпіричних індикаторів;

  • реєстрацію і статистичну обробку отриманих відповідей, а також їх теоретичну інтерпретацію.

По формах і умовах спілкування соціолога з респондентами відрізняють: письмові (анкетування) і словесні (інтерв’ю), по місцю проживання і по місцю роботи, цільові аудиторії (глядачі в кінотеатрах, пацієнти в клініках тощо), очні (особисті), заочні (звернення з анкетою через газету, телебачення, по телефону), групові, індивідуальні та ін.

Метод опитування використовується в ряді випадків:



  • коли досліджувана проблема недостатньо забезпечена документальними джерелами або коли такі джерела взагалі відсутні;

  • коли предмет вивчення або окремі його характеристики недоступні для спостереження;

  • коли предметом дослідження є елементи суспільної чи індивідуальної свідомості: потреби, інтереси, мотивації, настрої, цінності, переконання людей тощо;

  • в якості контрольного (додаткового) методу для розширення можливостей описування та аналізу характеристик і для перевірки даних, які отримані іншими методами.

При виборі анкетування як методу збирання необхідної інформації слід також знати його позитивні та негативні характеристики. До переваг анкетування належать:

- можливість. яка дозволяє при обмежених ресурсах провести широкомасштабні дослідження і охопити опитуванням великі маси людей у різних регіонах;

- при поштовому, пресовому чи телефонному методах опитування не вимагається мобілізації великої групи анкетерів;

- порівняно дешевий і економічний метод збирання достовірної інформації. який займає мало часу;

- можливість за порівняно короткий час одержати велику кількість даних з різних сфер життєдіяльності, які цікавлять дослідників;

- дозволяє. і це найголовніше, проводити повторні дослідження через певний проміжок часу.

Наведені переваги анкетування обернулись. на жаль, на практиці в його “недоліки, оскільки сприяли розвиткові “анкетоманії”. за якою майже кожному здається, що складання анкети це проста справа, яка не потребує копіткої праці і спеціальних знань. Непрофесійний підхід до анкетування сприяв і сприяє девальвації цього методу у соціології, а зловживання телефонним опитуванням викликає серйозні нарікання людей. Також, при груповому анкетуванні виникають певні труднощі. пов’язані із забезпеченням повного повернення анкет та їх якісним заповненням.

До складання анкети є певні вимоги: вона повинна бути складена таким чином, щоб у процесі її заповнення домогтися від респондента трьох важливих моментів:



  • адаптації респондента до завдань дослідження;

  • досягнення поставленого основного завдання, тобто отримання достовірних відповідей на основні питання досліджуваної проблеми;

  • зняття або усунення психологічного навантаження, пов’язаного із заповненням анкети; титульний аркуш повинен мати коротку лаконічну назву, яка відбиває тему опитування.

ІНТЕРВ’Ю як метод опитування. Головна відмінність між анкетуванням і інтерв’юванням полягає у формі контакту дослідника з опитуваним. Якщо у першому випадку основну роль відіграє анкета, зміст якої осмислюється семантично респондентом і відповідні відповіді даються так, як це диктується інструментарієм, то у другому випадку контакт здійснюється за допомогою інтерв’юера, який задає иптання і сам спрямовує бесіду з кожною людиною згідно з опрацьованим сценарієм і фіксцє одержані відповіді. Це вимагає від інтерв’юера повного трудового навантаження, великих затрат часу, відповідних знань, щоб говорити мовою співрозмовника і максимально пристосувати у кожному конкретному випадку підготовлений бланк-інтерв’ю до опитуваної людини. її характеру і манери спілкування, соціального стану, зовнішньої ситуації тощо.

Інтерв’ю має також свої переваги і недоліки, які слід враховувати при виборі методів збирання соціологічної інформації. До переваг можна віднести те, що тут підвищується можливості надійності зібраних даних, додатково з’ясовуються нові дані з досліджуваного процесу, поглиблюється розуміння між дослідником і респондентами. Все це в цілому підвищує ефективність і достовірність опрацьованих результатів, практичних рекомендацій. проектів та реальність їх використання.

Щодо недоліків, то дослідження за допомогою інтерв’ю охоплює передусім обмежений контингент, потрібно мати добре підготовлених та досвідчених інтерв’юерів, сильний вплив інтерв’юера на опитуваного тощо. Тому інтерв’ю добре зарекомендували себе в експертному опитуванні.

У прикладній соціології використовуються три види інтерв’ю: фіксоване (стандартизоване), фокусовано і вільне. У першому виді спілкування інтерв’юера і респондента суворо регламентоване детально опрацьованим питальником за інструкцією процесу інтерв’ювання.



Фокусове інтерв’ю, як правило, застосовується у тому випадку. коли опитуваного заздалегідь знайомлять з темою (предметом), явищем. його причинами і наслідками, навколо яких вестиметься розмова і на яких слід акцентувати увагу. Вільне інтерв’ю відзначається мінімальною стандартизацією поведінки інтерв’юера. Тут інтерв’юер може максимально вільно поводити себе, використовуючи емоційні, характерологічні властивості респондентів для ефективного збирання необхідної соціологічної інформації.

Метод експертних оцінок. Для її проведення як методу збирання необхідних даних насамперед формується група добре інформованих осіб, яка відбирається за такими ознаками: професійний статус ( посада, науковий ступінь і вчене звання, стаж роботи тощо); результати їх тестування (з урахуванням оцінки їх попередньої діяльності як експертів), а також атестації їх колегами, врахування громадської думки, іміджу у даній сфері суспільного життя.

Перший проект списку, як правило, досить широкий. Однак соціолог повинен над ним попрацювати, або звести його до оптимального у плані кількісного і якісного рівня експертів. Для визначення компетентності експертів застосовується як самооцінка, так і колективна оцінка його авторитетності.

Основний робочий інструментарій експертних опитувань – анкети або бланк-інтерв’ю, опрацьовані за спеціальною програмою. Згідно з цим процедура одержання інформації може виглядіти як анкетування чи інтерв’ювання експертів.

Метод експертних оцінок може мати різні форми – від заочного індивідуального опитування за допомогою анонімної анкети до відкритої групової дискусії, обміну думками, особливо щодо прогнозних оцінок певного явища, строку здійснення того чи іншого проекту та ін. Відомо, як за допомогою експертних оцінок американці в достовірно передбачений строк дали правдивий прогноз висадки людини на Місяць.

Експертні оцінки можуть одержувати у вербальній формі або у вигляді ймовірних оцінок. Перші дослідження традиційними методами аналізу документів. Другі опрацьовуються методом аналізу на проблемних мережах. Як правило, результати експертних оцінок є величинами, які можуть бути виміреними за відповідними шкалами, тому при їх обробці доводиться застосовувати досить складні статистичні методи.

Соціальний експеримент як метод збирання соціологічної інформації. Для поглибленого аналітичного вивчення соціальної реальності у соціології використовують соціальний експеримент як метод збору інформації про чинники, які на неї впливають, результати та наслідки такого впливу. ВІн являє собою спосіб одержання нових знань зв’язків між показниками функціонування, діяльності, поведінки соціального об’єкту і впливаючи на нього факторами, якими можна управляти з метою поліпшення даної соціальної реальності. Отже, це метод отримання інформації в умовах, які контролюються і управляються, тобто в експериментальній групі чи колективі, що вимагає створення відповідної експериментальної ситуації.

Використання цього методу вимагає чітко сформулювати основну гіпотезу про причинно- наслідкові зв’язки, можливості кількісного та якісного впливу факторів, які вводяться під час експеримету і змінюють поведінку об’єкту дослідження; контролю діючих факторів, стану об’єкту та умов за час проведення експерименту. Головне завдання експерименту полягає в тому, щоб, вибравши для експериментування ту чи іншу групу, впливати на неї певними факторами і стежити за зміною характеристик, які цікавлять дослідників для вирішення завдань управління суспільними процесами.

Планування і логіка проведення експерименту вимагає послідовного вирішення таких питань: визначення мети експерименту, формулювання гіпотез та завдань, вибір об’єкта і чітке означення предмета експерименту, контрольних факторних і нейтральних характеристик, уточнення умов і створення відповідної експериментальної ситуації, вибір індикаторів та способу контролю за ходом експерименту, визначення методу фіксації його результатів, узагальнення та аналіз результатів експерименту, визначення його значення для практики і теорії соціального управління. Особлива увага приділяється визначенню факторних характеристик, індикаторів їх виміру, вибору груп експерименту. Для цього використовують метод попарного відбору характеристик, метод структурної ідентифікації вибраних груп. метод випадкового відбору тощо. Слід також не забувати про соціально- психологічні фактори експерименту і заздалегідь їх врахувувати, бо це може мати вирішальне значення для попередження конфліктних ситуацій, ефективності проведення і широти розповсюдження експерименту.

Виходячи з вище сказаного, можемо зробити висновок, що:



  • кожний метод характеризується тими чи іншими позитивами і діапазон дії кожного з них досить широкий;

  • ефективному проведенню соціологічного дослідження сприяє раціональний вибір і комплексне поєднання певного методу, залучення фахівців різного профілю: соціологів, соціальних психологів, математиків, педагогів та інших спеціалістів;

  • доцільність застосування того чи іншого методу у даному дослідженні залежить від потенціалу методу, від змісту і завдань дослідження, ступеня опрацювання проблеми, людських, фінансових і економічних ресурсів, якими володіє дослідний колектив.

  • часто для збирання соціологічної інформації використовуються комбінації різних методів, що нерідко формує нові методи її збирання та аналізу, приводить до утворення нових нетрадиційних способів отримання даних (наприклад, фокус група, мозкова атака тощо).


4. Способи аналізу та інтерпритація даних, отримання емпірично обгрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій

Наступний етап соціологічного емпіричного дослідження передбачає обробку, аналіз та інтерпретацію даних, отримання емпірично обгрунтованих узагальнень, висновків і рекомендацій.



Обробка даних включає в себе наступні компоненти:

  1. Редагування та кодування інформації. Основне призначення цього кроку направлено на уніфікацію і формалізацію тієї інформації, яка була отримана в ході дослідження.

  2. Створення змінних. Зібрана на основі анкет інформація в ряді випадків прямо відповідає на ті запитання, які необхідно вирішить у дослідженні, поскільки питання отримали форму індикаторів в процесі операціоналізації. Зараз же необхідно провести зворотну процедуру, тобто перевести дані в форму, яка б відповідала на запитання дослідження.

  3. Статистичний аналіз. Цей крок є визначальним у процесі аналізу соціологічних даних. В ході статистичного аналізу виявляються деякі статистичні закономірності і залежності, які дозволяють соціологу зробити відповідні узагальнення і висновки. Для проведення статистичного аналізу соціолог використовує велику кількість математичних методів, що дозволяють повно і всебічно аналізувати зібрану інформацію.

В залежності від методів отримання первинної інформації можливо застосування різних прийомів обробки і аналізу даних. Так, якщо соціолог відповідну частину інформації отримує із документальних джерел, то він використовує два основних методи аналізу документів: НЕФОРМАЛІЗОВАНИЙ (ТРАДИЦІЙНИЙ) і ФОРМАЛІЗОВАНИЙ (КОНТЕНТ-АНАЛІЗ).

Традиційний аналіз заснований на сприйнятті, розумінні, осмисленні та інтерпретації змісту документів у відповідності з метою дослідження.

Формалізований аналіз документальних джерел (контент-аналіз – аналіз змісту) розрахований на вилучення соціологічної інформації з великих масивів документальних джерел, недоступних традиційному інтуїтивному аналізу. Він заснований на виявленні деяких кількісних статистичних характеристик текстів або повідомлень.

При цьому передбачається, що кількісні характеристики змісту документів відображають деякі суттєві риси досліджуваних соціальних явищ і процесів.

Формалізований аналіз документів заснований на стандартизації процедур пошуку, визначення в змісті документу одиниць рахунку, якими можуть бути окремі слова (терміни, географічні назви, прізвища політичних діячів тощо), розсуди, окреслені у вигляді пропозицій, абзаців, фрагментів текстів тощо, а також різні види публікацій (по жанру, типу авторів, тематиці). Одиниці рахунку визначаються в залежності від цілей соціологічного дослідження. Процедура дослідження, основаного на техніці контент-аналізу, складається із 18 операцій, які описані в спеціальній літературі.

При обробці і аналізі даних, отриманих методом опитування, широко застосовуються методи ранжування, шкалювання та кореляції.

Останнім моментом даного розділу є формування висновків, пропозицій і рекомендацій, які повинні носити конкретний, реалістичний характер, мати необхідні обгрунтування в матеріалах дослідження, підтверджуватися документальними і статистичними даними.
5. Соціальна інженерія
Закінчується емпіричне соціологічне дослідження втіленням результатів дослідження в практику повсякденного життя. Цей етап називається СОЦІАЛЬНОЮ ІНЖЕНЕРІЄЮ.

Соціальна інженерія (від франц. ingenieur – винахідний, мистецький) – термін, що приміняється в соціології по відношенню до тієї галузі прикладної соціології, завдання якої вбачається у розробці і використанні засобів впливу на поведінку і установки людей, з метою розв’язання гострих соціальних проблем, адаптації соціальних інститутів до умов що змінюються і збереження соціальної стабільності.

Передбачається, що такими засобами може бути соціологічно обгрунтоване регулювання механізмів управління на чотирьох рівнях:

1) окремих правових і економічних механізмів (наприклад, законодавства про податки або трудових конфліктах, державних асигнувань на соціальне забезпечення, освіту та охорону здоров’я тощо);

2) засобів масової комунікації (способів відбору і надання матеріалів, що поступають до споживачів масової культури);

3) управління організаціями різного типу (наприклад, практика доктрини “людських відносин”);

4) організації безпосередньої допомоги “проблемним” групам населення (непрацездатним, людям похилого віку, безробітним та ін.).



Соціальна інженерія виконує як інструментальні функції так і стабілізуючі і управлінські. Цілі соціальної інженрії формулюються і визначаються, як правило, замовником – державними або приватними організаціями, які фінансують і визначають соціальне замовлення, тобто його напрямок і результати.

Особливе значення соціальна інженерія надає психологічним факторам і засобам впливу (методи соціометрії, психодрами, соціодрами, соціально-психологічного тренінгу тощо).







База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка