Контрольна робота з дисципліни: «Цивільний процес»



Скачати 162,62 Kb.
Дата конвертації09.03.2020
Розмір162,62 Kb.
ТипКонтрольна робота
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний університет
«Одеська юридична академія»

Кафедра цивільного процесу




Контрольна робота

З дисципліни:


«Цивільний процес»

Студентки ІV курсу
факультету заочного та вечірнього навчання


Спеціалізації «Цивільна та господарська юстиція»
Жуковської К.В.


Одеса-2019

1.Учасники процесу. Їх правоздатність та дієздатність.
Цивільна процесуальна правоздатність- це встановлена законом можливість мати цивільні процесуальні права і обов'язки сторони, третьої особи, заявника, заінтересованої особи. Цивільну процесуальну правоздатність мають всі фізичні та юридичні особи (ст. 28 ЦПК).

Цивільна процесуальна правоздатність фізичних осіб виникає з моменту народження і припиняється зі смертю. Юридичні особи мають процесуальну правоздатність з моменту державної реєстрації. Припинення дії юридичної особи веде до припинення її процесуальної правоздатності.

Правоздатність у матеріальному праві не тотожна процесуальній правоздатності. Якщо правоздатність у матеріальному праві - це можливість мати відповідні матеріальні права та обов'язки, то цивільна процесуальна правоздатність- це можливість мати цивільні процесуальні права й обов'язки.

Цивільна процесуальна дієздатність - це здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК), тобто здатність особисто здійснювати процесуальні дії. Цивільна процесуальна дієздатність громадян настає в повному обсязі з досягненням повноліття, тобто з 18 років. Юридичні особи мають процесуальну дієздатність з моменту виникнення. Процесуальні права й обов'язки юридичної особи здійснюються її органами безпосередньо або через представників.

Повну процесуальну дієздатність можуть набувати фізичні особи, які не досягли повноліття, але зареєстрували шлюб - з моменту реєстрації шлюбу. Також повня цивільна процесуальна дієздатність надається неповнолітній особі, якій у порядку, встановленому законодавством, надано повну цивільну дієздатність (ч.3ст. 29 ЦПК). Матеріальні підстави надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі передбачені у ст. 35 ЦК України.

Ст. 18 СК України закріплено право неповнолітніх осіб - учасників сімейних правовідносин особисто звертатись до суду за захистом свого права або інтересу. Така дитина має право самостійно подати позовну заяву на захист свого права або інтересу, зокрема, позовну заяву про розірвання шлюбу чи визнання шлюбу недійсним, визнання батьківства, стягнення аліментів, скасування усиновлення чи визнання усиновлення недійсним. Вона має усі процесуальні права позивача в процесі. Також вона може бути позивачем і відповідачем. Дитина, якій виповнилося шістнадцять років, може сама звернутися до суду з заявою про надання їй права на шлюб (ст. 23 СК). А відповідно до ст. 156 СК України неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини.

Законом неповнолітнім особам віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особам, цивільна дієздатність яких обмежена, може надаватися можливість особисто здійснювати свої процесуальні права та виконувати обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, в яких вони особисто беруть участь.

Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років відповідно до ст. 32 ЦК України може, крім вчинення дрібних побутових правочинів, самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами, здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, має право бути учасником (засновником) юридичних осіб, самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися таким вкладом без згоди законних представників. Крім того, неповнолітні особи можуть особисто нести цивільну відповідальність за договорами, укладеними ними самостійно чи за згодою батьків, а також відповідальність за шкоду, завдану нею іншій особі (ст. 33 ЦК). Таким чином, щодо досить широкого кола відносин неповнолітня особа може самостійно виступати в суді. В інших випадках її інтереси в суді будуть представляти законні представники.

Стосовно осіб, що обмежені в дієздатності, то відповідно до ст. 37 ЦК України такі особи можуть вчиняти без згоди піклувальника тільки дрібні побутові правочини. Всі інші правочини можуть неї вчинятися лише за згодою піклувальника. Водночас така особа несе самостійну відповідальність. Тобто лише у спорах, що виникають з названих правовідносин, а також у справах окремого провадження щодо поновлення дієздатності (ч.2 ст. 241 ЦПК), ця категорія осіб можуть витупати в суді самостійно.

Проте навіть якщо неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років і особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто виступати в суді, суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, дієздатність якої обмежена. В цьому випадку участь законних представників не є обов'язковою, питання про їх залучення вирішується судом на власний розсуд з урахуванням обставин справи (її складність, важливість, значимість для неповнолітнього, стосунки з батьками тощо). Залучення законних представників відбувається за ухвалою суду.

Особи віком до чотирнадцяти років, а також недієздатні фізичні особи не мають цивільну процесуальну дієздатність, тому їх права та інтереси захищаються в суді законними представниками (батьками, опікунами, усиновлювачами чи іншими особами, визначеними у законі (ст. 39 ЦПК)).

Малолітні особи, недієздатні особи не мають цивільної процесуальної дієздатності, але якщо спір стосується її прав чи інтересів, то вони мають цивільну процесуальну правоздатність і саме вони будуть тією особою, яка бере участь у справі. Тому стороною у таких справах слід вказувати саме їх.



2. Поняття належної та неналежної сторін. Умови, порядок та наслідки заміни неналежної сторони.
Виходячи із ст. 119 ЦПК, де йдеться про зміст позовної заяви, саме позивач встановлює відповідача у справі. Пред'являючи позовну заяву, позивач може зазначити відповідачем особу, яка не є носієм спірного обов'язку, тобто неналежного відповідача. При пред'явленні позову суд не завжди здатен одразу ж встановити, чи є позивач або відповідач належними сторонами, оскільки при пред'явленні позову вони є передбачуваними суб'єктами спірних матеріальних правовідносин і питання про їхню належність до справи вирішується тільки на підставі застосування норм матеріального права та з ураху­ванням поданих доказів у справі.

За загальним правилом, позов має пред'являтися до суду належним позивачем, тобто особою, яка має право вимоги за позовом, оскільки саме її права, свободи та інтереси порушені, оспорюються або невизнані (ст. 3 ЦПК) та лише до належного відповідача - особи, яка повинна відповідати за позовом. Таке процесуальне право та обов'язок позивача та відповідача бути належним суб'єктом цивільних процесуальних відносин зумовлено матеріально - правовими відносинами, учасниками яких вони є. Належні сторони у цивільному процесі є носіями суб'єктивних прав та обов'язків, які складають зміст матеріально-правових відносин.

Якщо судом буде встановлено, що позов пред'явлено неналежним позивачем, тобто тією особою, яка не має права вимоги, то суд не може на цій підставі відмовити позивачеві у відкритті провадження у справі (ст.122 ЦПК) чи закрити провад­ження (ст.205 ЦПК), оскільки такі підстави у цих нормах не передбачено. Суд також із власної ініціативи не може замінювати неналежного позивача, оскільки порушуватиметься такий принцип цивільного процесу, як диспозитивність. Суд має розглянути вимогу неналежного позивача по суті та ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову, оскільки неналежний позивач не має права вимоги. Суд за власною ініціативою може лише залучити особу до участі у справі належного, на його думку, позивача, як третю особу без самостійних вимог на боці цього позивача (ст. 36 ЦПК).

Щодо неналежного відповідача - особи, яка не повинна відповідати за позовом, оскільки не є суб'єктом спірних матеріально-правових відносин та не має обов'язків, які з них випливають, перед позивачем та щодо якої виключається «передбачення», яке мало місце при пред'явленні позову, про його відповідальність перед позивачем, то законом передбачено порядок його заміни.

Заміна неналежного відповідача. Відповідно до цієї статті заміна неналежного відповідача може бути допущена за клопотанням або за згодою позивача.

Якщо позивач згоден на заміну, суд виносить ухвалу про відсторонення неналежного відповідача від участі в справі і привертає належного відповідача в процес. У разі якщо позивач не згоден на заміну неналежного відповідача іншою особою, суд розглядає справу за пред'явленим позовом.

Після заміни неналежного відповідача належним підготовка і розгляд справи виробляються з самого початку. У разі, якщо позивач не згоден на заміну неналежного відповідача іншою особою, суд розглядає справу за пред'явленим позовом.

3. Наука цивільного процесу. Поняття, об’єкт та предмет цивільного процесу.
У теорії цивільного процесуального права виділяють особливості цивільного процесуального права як самостійної галузі права, так і науку цивільного процесуального права, яка має свої особливості, предмет наукового пізнання та наукові методи дослідження. Поняття науки цивільного процесуального права даються по різному:

- це складова частина юридичної науки, предметом якої є цивільне процесуальне право, цивільне судочинство і теорія цивільного процесуального права;

- це система теоретичних поглядів, понять, ідей, теорій та концепцій у сфері цивільних процесуальних відносин;

- вивчає сферу соціальної політики і є складовою частиною правознавства;

- ця вся система теоретичних та практичних знань про цивільне судочинство як в Україні, так і за її межами.

Дати універсальне визначення науки цивільного процесуального права достатньо проблематично, оскільки її предмет є складним та з розвитком науки він постійно змінюється та розширяється. Це вже не лише система знань про цивільне процесуальне право, цивільне судочинство, а й вирішення питань про правозастосовну практику судів, які розглядають цивільні справи, формування пропозицій подальшого удосконалення такої діяльності. Це і дослідження окремих питань самої науки (історії, методології, структури, системи тощо).

Отже, предмет науки цивільного процесуального права є досить складним, який включає елементи, тобто явища, пов'язані з цивільним процесуальним правом і відображені у змісті науки, розвитку цивільного процесуального права, реалізація цивільних процесуальних норм, правосвідомість, наукові поняття, теорії і концепції, історія всіх вище названих елементів, аналогічні правові утворення в зарубіжних країнах.

Наука цивільного процесуального права вивчає джерела галузі, судову практику, розробляє перспективи розвитку цивільного процесуального законодавства.

Предмет науки цивільного процесуального права - це те, що вивчає наука, що є її об'єктом дослідження, вивчення, аналізу з подальшим формуванням системи юридичних знань, теорій, концепцій, пропозицій, прогнозів.

Завданнями науки цивільного процесуального права є визначення шляхів подальшого розвитку демократії в сфері цивільного судочинства і усестороннє удосконалення інститутів цивільного процесуального права з метою їх найбільшої ефективності. Перед наукою стоять завдання з дослідження проблем і тенденцій судового захисту з метою удосконалення як законодавства, так і правозастосовчої діяльності. Особлива увага повинна приділятися виховній ролі правосуддя, її моральним засадам. Сфера предмета науки цивільного процесуального права буде постійно розширюватись. Поряд з традиційними питаннями (предмет, метод, джерела, принципи цивільного процесуального права, цивільні процесуальні правовідносини, позов, судові постанови тощо) будуть досліджуватися нові явища, які включаються в об'єкт дослідження.

Метод науки цивільного процесуального права - це сукупність прийомів, способів, підходів які використовуються для дослідження правових явищ, що становлять предмет науки цивільного процесуального права. Наука цивільного процесуального права використовує цілу систему методів пізнання і дослідження. Вибір методу обумовлюються об'єктом дослідження і напрямком пізнання. На основі використання методів науки формуються нові знання, удосконалюються існуючі.

У науці використовуються філософські методи (діалектики, соціологічний, системності), загальнонаукові (історико-правовий, порівняльно-правовий, формально-логічний тощо), приватно-правові (аналіз судової практики, анкетування, аналізу тощо).

Цивільне процесуальне право знаходиться в прямій залежності від рівня розвитку його науки, що зумовлено пізнавальною природою останньої. На розвиток цивільного процесуального права здійснюють вплив філософські ідеї, досягнення природничих наук.

Від рівня розвитку науки цивільного процесуального права залежить якість правотворчого процесу, ефективність судового правозастосування. Цьому сприяють науково-теоретичні пропозиції, щоб цивільний процес набув цивілізованої демократичної форми.

Будь-яка демократична реформа лише тоді буде мати позитивний результат, якщо попередньо суть предмета реформування буде піддано теоретичному дослідженню, вивченню та оцінці з точки зору практичної значимості, для обрання найбільш ефективного та оптимального варіанту, який буде відповідати соціальним потребам, потребам судової практики, стану цивільного судочинства в цілому і стане основою для подальшого розвитку цивільного процесуального законодавства в Україні.

4. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та учасника процесу.

Принципи виступають підґрунтям системи норм цивільного процесуального права, центральним поняттям, основою системи процесуальних законів. Правовий принцип завжди отримує конкретне закріплення у нормах права або має бути абстрагований з норм чинного права. Правові ідеї, концепції, не закріплені у нормах права, залишаються існувати лише в галузі правового вчення, доктрини.

У принципах цивільного процесуального права конкретизуються погляди законодавця на характер і зміст сучасного судочинства з розгляду і вирішення судом цивільних справ. Принципи цивільного процесуального права отримали відображення як в окремих нормах найбільш загального змісту, так і в низці процесуальних норм, які передбачають гарантії реалізації загальних правових приписів.

Зважаючи на те, що принципи цивільного процесуального права реалізуються у процесуальній діяльності, вони є не лише принципами права, а й принципами цивільного процесу, тобто діяльності.

До принципів цивільного процесуального права, закріплених Конституцією України, належать: здійснення правосуддя виключно судами (ст. 124); територіальність і спеціалізація побудови системи судів загальної юрисдикції (ст. 125); здійснення правосуддя суддею одноособово, колегією суддів, а також за участю народних засідателів (статті 127, 129); незалежність і недоторканність суддів та підкорення їх тільки законові (ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 129); законність (и. 1 ст. 129); рівність усіх учасників процесу перед законом і судом (и. 2 ст. 129); змагальність сторін та свобода в наданні ними судові своїх доказів і доведенні перед судом їх переконливості (п. 4 ст. 129); ухвалення судами рішень іменем України та їх обов'язковість до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124); доступність і гарантованість судового захисту прав і свобод людини та громадянина (ч. З ст. 8, ч. 4 ст. 32) тощо. Детальніше зупинимось на принципах цивільного процесуального права, закріплених законодавством про цивільне судочинство. Зокрема, до них належать:

- принцип диспозитивності - полягає у можливості заінтересованих осіб, які беруть участь у справі, вільно здійснювати свої права, розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи у суді. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, не порушуючи при цьому прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб. Таким правом користуються і особи (за винятком осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (ч. 2 ст. 11, ст. 46 ЦПК);

- принцип процесуальної рівноправності сторін, закріплений у ст. 31 ЦПК, відповідно до якого сторони у цивільному процесі мають рівні (але не однакові) процесуальні права і несуть рівні обов'язки;

- принцип раціональної процесуальної форми, реалізація якого має створювати найсприятливіші умови для процесуальної діяльності суду, доступу до цивільного процесу заінтересованих осіб; їх процесуальної діяльності;

- принцип неможливості процесуального сумісництва, відповідно до якого суб'єкт цивільних процесуальних правовідносин не може в одній і тій самій справі перебувати більш як в одному процесуальному становищі (позивач не може в тій самій справі бути третьою особою, відповідач - свідком тощо);

- принцип гласності та відкритості судового розгляду, згідно з яким розгляд справ у всіх судах проводиться усно і відкрито, за винятком випадків, коли відкритий розгляд може призвести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняється законом. Закритий розгляд також допускається з метою забезпечення таємниці усиновлення, запобігання розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їх честь і гідність. Відкритість судового розгляду також означає, що особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки, мають право на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду відповідної справи, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень і ухвал (ч. 9 ст. 6 ЦПК).



Задача
Гр. Петренко В.О. звернувся до суду з позовом до Сироти В.А. по

визнання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинку

недійсним. У справі проводилась технічна експертиза будинку. Із заявою

до суду звернулась громадянка Сирота С.В., оскільки відчуженням

будинку їй було завдано матеріальної шкоди, адже будинок є спільним

майном подружжя. Нотаріус посвідчив цей договір без її згоди.

Визначте даний вид провадження та суб’єктів даної справи. Між ким

склались цивільні процесуальні правовідносини, які підстави їх

виникнення?

Вид провадження – позовне провадження.

Справи позовного провадження характеризуються наявністю двох сторін

з протилежними інтересами і спірністю їх майнових та особистих немайнових правовідносин, які передаються на розгляд суду.

Суб’єктами даної справи є:

1) суд; 2) особи, які беруть участь у справі; 3) інші учасники цивільного

процесу.

Суд є головним учасником процесу, від якого залежить рух цивільної

справи. Усі інші учасники цивільного судочинства здійснюють процесуальні дії

під контролем суду. Згідно із ст. 18 ЦПК від імені суду виступає і суддя, який

одноособово розглядає цивільну справу у суді першої інстанції.

До осіб, які беруть участь у даній справі, відносяться: сторони, третя

особа.

Сторони є головними учасниками (особами), які беруть участь у



цивільній справі. Сторонами в цивільному процесі згідно з ч. 1 ст. 30 ЦПК є

позивач і відповідач.

Позивач є активною стороною, тому що він спрямовує свою вимогу для

того, щоб цивільна справа була відкрита з метою захисту своїх прав та

інтересів.

З огляду на зазначене, позивачем іменується та сторона у цивільному

процесі, яка звернулась з відповідною цивільною позовною заявою до суду і

переконана, що її права порушені чи оспорюються.

В даній справі позивачем є Петренко В.О.

Під особою відповідача розуміється особа, яка за цивільною позовною

заявою позивача притягається до відповідальності за порушення чи

оспорювання її прав та охоронюваних законом інтересів, а також у

передбачених законом випадках, й інші особи, на адресу яких спрямована

вимога позивача, яка знайшла своє аргументування та вираження у відповідній позовній заяві.

В даній справі відповідачем є Сирота В.А.

Третьою особою в даній справі є Сирота С.В., яка є учасником спірного

матеріального права.

Процесуальна заінтересованість третьої особи дістає вияв у тому, щоб не

дозволити ухвалення судом несприятливого для себе рішення у цивільній

справі. Так, третя особа намагається, щоб суд при розгляді цивільного позову

ухвалив таке судове рішення, котре буде співпадати з її інтересами,

обумовленими існуючими між нею та процесуальною стороною

правовідносинами. Так, щодо даної справи, то відчуженням будинку третьої

стороні було завдано матеріальної шкоди.

До інших учасників цього цивільного процесу можна віднести секретаря

судового засідання, судового розпорядника, експерта (ст. 47 ЦПК).

Між ким склались цивільні процесуальні правовідносини, які підстави

їх виникнення?

Процесуальні правовідносини склалися між сторонами Петренко В.О.

(позивача) та Сироти В.А. (відповідача) з приводу визнання нотаріально

посвідченого договору купівлі-продажу будинку недійсним. Крім того,

учасником спірного матеріального права є третя особа Сирота С.В., права якої порушені.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину сформульовані в ст. 215 ЦК.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення

правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6ст. 203 ЦК. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

З умов задачі випливає, що Сирота В.А. і Сирота С.В. – подружжя, в

спільній власності яких знаходиться будинок, який Сирота В.А. продав

Петренко В.О. і зазначений договір купівлі-продажу відповідно положень ст.

640 ЦК нотаріально посвідчив.

Приводом позову Петренко В.О. стало визнання нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинку недійсним, який, вірогідно, згодом дізнався що Сирота В.А. замовчує ту обставину, що будинок є спільною

власністю подружжя (обман). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу,

крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної

власності подружжя, - так зазначено у ч. 2 ст. 60 СК. До того ж із заявою до

суду звернулась громадянка Сирота С.В., оскільки відчуженням будинку їй

було завдано матеріальної шкоди, адже будинок є спільним майном подружжя.

Нотаріус посвідчив цей договір без її згоди.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які

можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх

існування. (абз. 2 ч. 1 ст. 230 ЦК).

Норма ч. 3 ст. 215 ЦК передбачає право однієї зі сторін або іншої

заінтересованої особи, яка заперечує дійсність правочину, вимагати його

недійсності судом, коло позивачів не може обмежуватися лише сторонами.

Сторона, яка застосувала обман (Сирота В.А.), зобовязана відшкодувати

другій стороні (Петренку) збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що

завдані у звязку з вчиненням цього правочину (ч. 2 ст. 230 ЦК).
Висновки

1. Дане провадження є позивним.

2. Суб’єктами цього провадження є суд; особи, які беруть участь у

справі; інші учасники цивільного процесу.

3. Особи, які беруть участь у справі – це позивач, відповідач, третя

сторона.


4. Процесуальні правовідносини склалися між сторонами Петренко В.О.

(позивача) та Сироти В.А. (відповідача) з приводу визнання

нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу будинку

недійсним як такого, що укладений внаслідок обману (замовчування



факту, що будинок, який продається, є спільною власністю

подружжя.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка