Лекция 2 Методика підготовки екскурсії




Скачати 288,89 Kb.
Дата конвертації24.08.2017
Розмір288,89 Kb.
Лекция 2

Методика підготовки екскурсії

1. Підготовча робота

2. створення екскурсії

3. завершальний етап
1. Підготовча робота

Підготовчий етап починається з визначенням теми, мети та завдання екскурсії. Вірно сформульована мета має виключно важливе значення. Їй підпорядковується все, що буде показано та про що йтиме розповідь у ході екскурсії.

Метою екскурсії може бути виховання громадянської свідомості, сприяння формуванню національної ідеї, ідеї державності України, відповідальності за історичний спадок, прилучення до розуміння української національної культури у світовій цивілізації, моральне, естетичне виховання тощо.

Наприклад, ось як визначено мету екскурсії “У Сорочинці на ярмарок”, яку створено в Полтавському туристично-екскурсійному комплексі “Еней”: “виховання патріотизму, любові до рідного краю поваги до народних традицій України, розуміння важливості надбань наших предків, непересічної естетичної та моральної вартості спадщини у формуванні свідомості наших сучасників”.

Крім загальної мети, звичайно, обумовлюється і конкретне завдання, яке в названій екскурсії визначено так: “Познайомити з історією українських ярмарків, побувати на найбільшому у країні Сорочинському ярмарку, переконати учасників екскурсії, що сучасний ярмарок – не атрибут епохи феодалізму, а потужний центр торгівельних та культурних зв’язків,
Мета та завдання екскурсії визначають актуальність теми, а саме того, що покладено в її основу, на чому будується показ та розповідь. Вірне визначення теми відображується найрішучішим чином на змісті екскурсії та методиці її проведення. Важливо, щоб тема розкривалась уже у назві екскурсії.
Для визначення теми та мети екскурсії вирішальне значення мають екскурсійні об’єкти.

Об’єктами екскурсії, як правило, бувають пам’ятки історії та культури, експозиції музеїв та виставок, пам’ятки природи, інженерні споруди, місця, пов’язані з перебуванням відомих людей тощо.


Починати підготовчу роботу слід з найповнішого вивчення існуючих наукових, літературних джерел по темі та складання бібліографії.

Не менш важливе значення має робота в музеях, художніх галереях.


Після визначення екскурсійних об’єктів слід їх ретельно вивчити. В одних випадках можна починати з натурного огляду, в інших – зі знайомства з літературою. Практика визначає, що попередній огляд пам’ятки доцільний лише у випадку, коли екскурсовод має хоча б мінімальну інформацію про неї.
Паралельно з вивченням об’єкту можна створювати додаткову технологічну документацію – картки (паспорти) екскурсійного об’єкту, куди занести дані про нього. Чим докладніше картка буде заповнена, тим легше буде з нею працювати при упорядкуванні тексту екскурсії, визначенні її маршруту.

До картки (паспорту) об’єкта слід занести:



  • найменування пам’ятки (первісне та сучасне), а також назву, під якою пам’ятка відома серед населення;

  • історичну подію, її дату, з якою пов’язана пам’ятка;

  • місцезнаходження об’єкта, поштову адресу;

  • опис пам’ятки (під’їзд до неї, її автор, дата спорудження, матеріал, з якого виготовлена, текст меморіального напису);

  • джерела відомостей (література, де є опис пам’ятки та подій, пов’язаних з нею, архівні дані, усні перекази, основні опубліковані роботи та місця знаходження неопублікованих робіт);

  • збереження пам’ятки (стан та територія, на якій знаходиться; дата останнього ремонту, реставрації);

  • на кого покладено охорону пам’ятки;

  • в яких екскурсіях використовується;

  • дата складання та прізвище складача.

До картки додається фото об’єкта, яке відтворює його сучасний та минулий вигляд.
Під час попереднього огляду об’єкта екскурсоводу слід проаналізувати, на що звернути увагу екскурсантів, де краще поставити групу (для цього необхідно самому знайти найбільш виграшні точки для огляду), передбачити запасний варіант, оскільки найзручніша позиція може бути зайнятою. Вибираючи місце показу, екскурсовод повинен звернути увагу і на зовнішні обставини, які здатні полегшити чи, навпаки, утруднити його роботу: інтенсивність вуличного руху, шум від електропоїзда, який проходить неподалік, та ін.

Після завершення підготовчої роботи творча група приступає до другого її етапу – створення самої екскурсії, її основної технологічної документації, яка затверджена державним стандартом ДЕСТ 28681.1-95 “Туристично-екскурсійне обслуговування. Проектування туристичних послуг", і де зазначено, що “результатом проектування послуги “екскурсія” є наступні технологічні документи:



  • 3.11. технологічна карта екскурсії (додаток Є);

  • 3.13. контрольний текст екскурсії;

  • 3.14. матеріали “Портфеля екскурсовода”;

  • схема траси маршруту транспортної екскурсії (додаток Ж)”.1

Технологічна документація, яка не зазначена Міждержавним стандартом, але використовується при роботі над екскурсією, вважається додатковою чи допоміжною: картки (паспорти) екскурсійних об’єктів; бібліографія, рецензія фахівця, додаткові матеріали по темі: реферати, довідки, таблиці, цифрові матеріали, копії документів, цитати з літературних творів тощо. Вона може розроблятися паралельно з виконанням певної роботи в процесі підготовчого та завершального етапів.

Після завершення добору, вивчання та дослідження екскурсійних об’єктів слід приступати до складання маршруту екскурсії.

Міждержавним стандартом не розмежовуються туристичний та екскурсійний маршрути, там дано наступне визначення: “Туристичний маршрут – заздалегідь визначений шлях туристичного походу (екскурсії, подорожі), характерною ознакою якого є певний порядок переміщення туристів по географічних точках”.1 Крім того, там дано поняття “Туристична траса – маршрут, що затверджений і обладнаний належним чином”.2

В екскурсії - це переміщення екскурсантів від одного об’єкту до іншого. Маршрут знаходиться в прямій залежності від теми екскурсії та об’єктів показу.

До кожного екскурсійного маршруту ставляться дві головні вимоги: він повинен забезпечувати цілісність та логічну послідовність викладення матеріалу, а також мати зорову основу для розкриття теми.

Існує три принципи побудови маршруту: хронологічний, тематичний та комплексний (хронолого-тематичний). На практиці суворо виконати хронологічний принцип маршруту буває дуже важко, а іноді і зовсім неможливо через розкиданість об’єктів по місту. Але прагнути цього слід.

Прикладом хронологічної побудови можуть бути літературно-, художньо-біографічні екскурсії про життя і творчість видатних людей. За тематичним принципом будуються тематичні оглядові екскурсії “Літературна Одеса 1920-х років”. Усі ж оглядові міські екскурсії в основному побудовані за тематико-хронологічним принципом. Послідовність викладення матеріалу по хронології в таких екскурсіях зберігається, як правило, тільки в підтемах.

Екскурсійний маршрут повинен бути складений компактно. Бажано, щоб переїзд від одного об’єкту до іншого не займав більше, ніж 10-15 хвилин, довгі інтервали слід чергувати з короткими. Намагатися не допускати повторних переїздів по одних і тих самих вулицях або повз одного і того ж самого об’єкту.

У піших екскурсіях інтервали між об’єктами повинні бути незначними: довгі переходи порушують ритм та сприйняття екскурсії, відволікають увагу екскурсантів. Раніше відмічалося, що екскурсійні об’єкти поділяються на основні та додаткові. Як правило, при показі основних об’єктів розкривається одна з підтем екскурсії. Біля кожного такого об’єкту передбачено вихід екскурсантів з автобусу. Але при цьому не слід зупиняти автобус, виводити з нього людей тільки для того, щоб сказати кілька слів про черговий об’єкт.

Після розробки маршруту слід неодмінно здійснити його об’їзд чи обхід. При цьому уточнити трасу руху, місцезнаходження об’єктів на вулицях та площах, під’їзди до них чи місць стоянок, вибрати основні та резервні точки показу і т. ін. Під час об’їзду чи обходу проводиться хронометраж часу переїзду (переходу) від об’єкта до об’єкта, визначається кілометраж для підведення точних розрахунків часу екскурсії. Від результатів хронометражу до маршруту можуть бути внесені необхідні зміни. Слід передбачити невеликий резерв часу (10-15 хв.), оскільки можливі затримки на дорогах.

Схему траси маршруту слід оформити згідно з вимогами Міждержавного стандарту:
ДЕСТ 28681.1-95
ДОДАТОК Ж1

(обов’язковий)




Затверджую

Керівник туристичної організації

________________________

________________________

Прізвище, ім’я, по-батькові, дата, печатка





Погоджено

Представник Державтоінспекції

________________________

________________________

Прізвище, ім’я, по-батькові, дата, печатка



СХЕМА ТРАСИ МАРШРУТУ ТРАНСПОРТНОЇ ЕКСКУРСІЇ

Маршрут екскурсії _________________________________________

перелік об’єктів показу
Тривалість (год.)___________________________________________
Протяжність (км) __________________________________________

СХЕМА МАРШРУТУ

(графічне подання ділянок переміщення, місць зупинок з визначенням тривалості (хв.) та протяжність (км)




РОЗШИФРУВАННЯ СХЕМИ МАРШРУТУ





  1. Перелік географічних точок слідування транспорта по маршруту.

  2. Перелік зупинок.

  3. Визначення місць початку екскурсії.

Як бачимо, Схема траси маршруту транспортної екскурсії обов’язково затверджується керівником туристичної організації та погоджується з Державною автоінспекцією, чим остання підтверджує проїзд автобусу та дозвіл для зупинок та виходів групи до об’єктів.

Крім того, нині часто виникають складності з паркуванням автобусів. Ці питання знаходяться в компетенції міських комунальних господарств “Парксервіс”, тому їх слід вирішити з зазначеною службою і отримати спеціальні дозволи, пластикові картки-перепустки, як це зроблено Дитячим культурно-просвітницьким центром “Кобзар” (м. Київ).

У своїй суті вся робота по створенню екскурсії – це робота над її змістом. Вона починається вже під час пошуків, накопичення матеріалу, вивчення першовитоків, спеціальної літератури. Безпосередньо все це закладається в Контрольний текст екскурсії, який Міждержавним стандартом визначено як головний “технологічний документ, що включає в себе науковий актуалізований вміст інформації, яка надається екскурсантам”.1

Виходячи з цих положень, творча група працює над створенням контрольного тексту, який виконує і контрольні функції по відношенню до індивідуального тексту – а саме, при підготовці до проведення екскурсії екскурсовод будує свою роботу згідно з вимогами контрольного тексту. Матеріал контрольного тексту слід викладати, виходячи з мети та теми екскурсії, не забувати, що він служить основою для всіх екскурсій, які проводяться за названою темою.

Існує ще один вид тексту екскурсії – індивідуальний. Такий текст кожен екскурсовод складає самостійно після вивчення літератури, що рекомендована по темі.

Контрольний текст, як правило, містить хронологічний виклад матеріалу. Це допомагає працювати з ним при підготовці нових варіантів текстів для різних груп екскурсантів, а також при складанні індивідуальних текстів.

Контрольний текст не відтворює структури екскурсії і маршрутної послідовності, розподілу викладання матеріалу по зупинках, де аналізуються екскурсійні об’єкти і йде розповідь про історичні події.

Фактично контрольний текст – це ретельно подібраний та вивірений за науковими джерелами матеріал. Використовуючи положення, фактичний матеріал та висновки, що вміщені в контрольному тексті, екскурсовод створює свій індивідуальний текст.

До контрольного тексту вміщуються матеріали, які відповідно до вимог технологічної карти екскурсії повинні складати зміст вступного слова та завершення, а також логічних переходів між підтемами екскурсії.

У контрольному тексті на відміну від індивідуального можуть бути вміщені матеріали, які не мають відношення до об’єктів і підтем, що включені в маршрут певної екскурсії. Отже, контрольний текст – це розгорнутий матеріал для допомоги екскурсоводам, які готуються проводити або вже проводять екскурсію на названу тему.

У тих випадках, коли матеріал неможливо викласти в хронологічній послідовності, наприклад, у міській та позаміський оглядових екскурсіях, у контрольному тексті він подається відповідно підтемам.

Робота над технологічною картою екскурсії.

Підготовку екскурсії завершує складання технологічної карти – основного технологічного документу, який визначає, як краще провести екскурсію, організувати показ об’єктів, які методичні прийоми краще використати, щоб екскурсія була проведена якнайкраще. За визначенням Міждержавного стандарту, “Технологічна карта екскурсії – технологічний документ, який визначає логічну послідовність визначених об’єктів на маршруті.

Примітка: Технологічна карта включає характеристики окремих етапів екскурсії у просторі та часі (тривалість, протяжність, місцезнаходження зупинок, місць огляду тощо), основні творчі завдання екскурсовода на кожному етапі”.1 Обов’язковий додаток “Є” визначає оформлення технологічної карти екскурсії.2

Технологічна карта складається на кожну тему екскурсії. Відповідно до “Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з організації іноземного, внутрішнього, зарубіжного туризму, екскурсійної діяльності", затверджених наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва і Державного комітету молодіжної політики, спорту і туризму України від 17.01.2001 № 762 технологічна карта екскурсії обов’язково “затверджується керівником суб’єкта туристичної діяльності і визначає логічну послідовність перегляду історико-культурних об’єктів на туристичному маршруті”.

Якщо екскурсія проводиться з різними групами (школярі, доросла аудиторія), доцільно мати окремі технологічні карти.

Технологічна карта, як і текст, складається з вступу, основної частини та заключного слова. Вступ та заключне слово розміщуються до та після матеріалів основної частини. Мета екскурсії формулюється окремо та вміщується перед вступом.

Матеріали основної частини технологічної карти розміщуються за схемою, визначеною Міждержавним стандартом. Зазначена схема є обов’язковою для всіх туристично-екскурсійних організацій України.

Всі графи технологічної карти вміщують відомості, необхідні для успішного проведення екскурсії, які викладено гранично коротко (подібно плану). Цим визначається обсяг карти: він не повинен перевищувати 6-12 сторінок друкованого тексту, що залежить від теми та тривалості екскурсії у часі. Послідовність та зміст граф технологічної карти допоможе екскурсоводу зробити екскурсію логічно побудованою, компактною, цілісною.


ДЕСТ 28681.1-95

ДОДАТОК Є


(обов’язковий)


Затверджую

Керівник туристичного закладу

________________________________

________________________________

прізвище, ім’я, по батькові, дата, печатка




ТЕХНОЛОГІЧНА КАРТА ЕКСКУРСІЇ

Тема екскурсії ____________________________________________


Тривалість (год.)___________________________________________
Протяжність (км) __________________________________________
Автор-розробник __________________________________________

автор, колектив авторів, підприємство

Зміст екскурсії ____________________________________________
_________________________________________________________
Маршрут екскурсії _________________________________________
у т. ч. варіанти маршруту ___________________________________
(літній, зимовий) __________________________________________


Ділянки (етапи) пересування за маршрутом від місця збору до останнього пункту на конкретному маршруті

Місця зупинок


Об’єкт показу



Тривалість огляду


Основний зміст інформації


Вказівки по організації*



Методичні вказівки**





















Вміння користуватися технологічною картою – обов’язкова умова для роботи кожного екскурсовода.

У графі “Ділянки маршруту” називаються вулиці, провулки, проспекти, бульвари, шосе, площі, по яких проїжджає (проходить) екскурсійна група. Перш за все визначають місце, де екскурсовод починає екскурсію і робить вступ. Далі слідує шлях до першого об’єкту показу, де розкривається перша підтема, далі – від першого об’єкту до наступного. Іноді тут доцільно робити уточнення, називаючи пункти, між якими проходить маршрут.

Записуючи в технологічній карті маршрут екскурсії, необхідно пам’ятати, що це – найбільш раціональний шлях пересування екскурсійної групи для послідовного огляду об’єктів, які передбачає тема екскурсії. Тому екскурсійний маршрут необхідно ретельно продумати. У міських екскурсіях переходи та переїзди від об’єкту до об’єкту не повинні перевищувати 10-15 хвилин, щоб довгі паузи не порушували цілісності маршруту, не відволікали увагу екскурсантів. Під час розробки маршруту обов’язково слід враховувати об’єкти показу, можливості їх огляду, доцільність та зручність пересування групи.

Маршрути, як і теми екскурсій, у своїй більшості тематичні, рідше – тематико-хронологічні і дуже рідко носять хронологічний характер (часто це пішохідні екскурсії).

Музейні експозиції, як правило, будуються за тематико-хронологічним принципом показу музейних експонатів. Це і обумовлює побудову маршруту більшості музейних екскурсій. У виробничих екскурсіях побудова маршруту залежить від особливостей показу виробничого процесу та специфіки підприємства.

У графі “Місця зупинок” визначається, де автобус чи піша група зупиняються для показу об’єкта та розповіді про нього. Зупинки визначають конкретно і точно. Наприклад, “Біля головного входу до університету, проти пам’ятника Т. Г. Шевченку”. Якщо на зупинці передбачається вихід, це також зазначається у технологічній карті. У міській автобусній екскурсії, яка проходить 4 академічних години, звичайно буває 3-6 виходів. Тут доцільно визначити зимові та літні варіанти виходів з автобусу. Взимку, якщо сильний мороз, кількість виходів зменшується, припускається огляд об’єкта без виходу з машини. Слід також передбачити зупинки на випадок дощу та літніх несприятливих погодних умов.

У позаміських екскурсіях, особливість яких полягає у тому, що за порівняно короткий проміжок часу (14-16 год.) автобус проходить до 400-500 км, слід робити зупинки через кожні 50 км на 2-3 хв. без виходу і через 100-150 км на 8-10 хв. – з виходом, враховуючи тему, мету, завдання, об’єкти екскурсії та категорію екскурсантів, вважаючи, що головне в екскурсії – обумовленість показу та розповіді, необхідність здорового сприйняття, потреба екскурсантів побувати “тут”, “саме на цьому місці”.

У графі “Об’єкти показу” зазначаються пам’ятки історії та культури, інші екскурсійні об’єкти (основні та додаткові), які показують групі на зупинці. Об’єкти перелічуються по мірі їх значення для розкриття теми.

У міській екскурсії об’єктом показу, поряд з пам’ятками історії та культури, може бути вулиця або площа, інженерна споруда тощо.

У позаміській – в цілому місто, село, селище міського типу, а під час проїзду на маршрут – їх здаля видимі частини (висока будівля, вежа, дзвіниця тощо).

У графі “Тривалість огляду” зазначається час, необхідний для показу об’єктів та розповіді про них на зупинці і для пересування групи до іншої зупинки (об’єкту чи групи об’єктів). Тут же слід враховувати час, який витрачається на рух поблизу об’єктів, які оглядаються, якщо технологічною картою передбачено огляд об’єктів по ходу без зупинки автобусу.

У графі “Основний зміст інформації” необхідно врахувати вимоги до технологічної карти Міждержавного стандарту та Ліцензійних умов, а саме “логічну послідовність перегляду історико-культурних об’єктів на маршруті”. Щоб досягти цього, слід не повторювати текст екскурсії і викладати зміст розповіді екскурсовода, а визначити підтему і для розкриття її – 3-5 основних питань, які будуть висвітлені при показі певного об’єкту і розповіді екскурсовода.

У ході проведення екскурсії має значення виконання всіх вимог технологічної карти. Вибір місця розташування екскурсійної групи залежить від правильно обраної точки огляду, звідки об’єкт буде сприйматися найбільш виразно, повно, переконливо. Точки показу об’єкту можуть бути різними залежно від пори року, погодних умов, більшого чи меншого одночасного знаходження екскурсійних груп. Екскурсовод повинен дбати, щоб ніщо не заважало проведенню екскурсії. Всі питання, пов’язані з порядком пересування та розміщення групи біля об’єктів, правилами поведінки біля пам’ятних місць, пам’яток історії та культури, вимогами охорони природи, забезпеченням безпеки екскурсантів та виконання санітарно-гігієнічних вимог, заносяться до графи “Вказівки по організації”. Тут же зазначаються найкращі точки, ракурси огляду об’єктів показу; виходи екскурсантів з автобусу, конкретні моменти надання інформації. Записи тут слід робити конкретні: “Групу вивести з автобусу, перевести через дорогу та розмістити біля меморіальної дошки на будинку № 35”, “Автобус зупинити біля пам’ятника М. В. Лисенку так, щоб краще було видно будівлю театру”, “Автобус зупинити біля пам’ятника Т. Г. Шевченку, після виходу групи автобус проїде в центр площі до театру і тут чекатиме групу”. Детальні рекомендації екскурсоводу з техніки ведення екскурсії, занесені до технологічної карти, пропорційні зростанню його методичної майстерності. Бо кожний об’єкт вимагає відбору певних точок огляду, а їх кількість завжди обмежена. Наприклад, якщо об’єкт знаходиться на значній відстані – його не видно. При дуже близькому наближенні до об’єкту порушуються його пропорції та розміри. Відстань, з якої найбільш повно можна роздивитись об’єкт, дорівнює приблизно двом його висотам.

Методичні рекомендації екскурсовода слід розміщувати у графі “Методичні вказівки”. Тут необхідно помічати, де зупинити автобус, групу або уповільнити рух машини залежно від погодних умов, пори року, сонячного освітлення протягом дня так, щоб показ об’єкта був найбільш ефективним та повним. Екскурсоводу слід досконало вивчити ті об’єкти, їх оточення, до яких він привезе чи приведе екскурсантів. Крім того, він повинен вміти орієнтуватися за будь яких обставин.

Методичні вказівки – найважливіша частина технологічної карти. У цій графі перелічуються конкретні деталі об’єкта, на які екскурсоводу слід звернути увагу при показі, послідовність їх аналізу; називаються методичні прийоми показу, розповіді, руху, які слід використати, і зазначається, як це слід зробити, даються вказівки по створенню певного емоційно-психологічного настрою екскурсантів, подаються варіанти логічних переходів, поради по використанню фотографій, документів, схем та інших матеріалів “портфеля екскурсовода". При цьому слід пам’ятати, що показ об’єкта – це не вказівка екскурсантам “куди і на що дивитись”. У цій графі можливі і такі вказівки: “Підготувати групу до сприйняття зорових об’єктів самостійно”, “Пояснити терміни...”, “При показі місць знаходження війська, чітко орієнтувати групу” тощо.

При цьому слід завжди пам’ятати, що сутність екскурсії – показ, розповідь та їх взаємозв’язок, а також “ефект присутності”, - “тут, саме на цьому місці” та “вживання” в епоху чи подію. Один з зачинателів екскурсійної справи Н. П. Анциферов визначав цей стан екскурсанта як історико-топографічне відчуття. “Відвідування місць визначених подій – давня культурна потреба. Слова “ на тому самому місці” мають якусь особливу владу над свідомістю. Ніби місце, яке ознаменоване пам’ятною подією, перемагає час. Коли знаходишся на ньому, розмикається ланцюг часу, сучасний момент ніби прикладається до неповторно відійшовшого в історії та яскравою іскрою спалахує переживання згаслого минулого”.1

Називаючи в технологічній карті конкретні методичні прийоми, слід пам’ятати, що саме за їх допомогою розкривається зміст екскурсії, досягається її пізнавальна та виховна мета. Всі методичні прийоми взаємообумовлені, використовуються у комплексі, іноді один переходить в інший. Їх взаємозв’язок, перехід здійснюється за допомогою додаткових методичних прийомів.

Залежно від теми, мети, змісту екскурсії, категорії екскурсантів змінюється роль, функції та взаємообумовленість методичних прийомів. Одні з них стають основними, інші – додатковими. Так, при проведенні екскурсій архітектурно-містобудівної та мистецтвознавчої тематики більше використовуються прийоми показу, аналізу, в літературних – прийоми розповіді, літературного монтажу.

У посібнику наводиться зразок технологічної карти екскурсії Київського ліцею туризму “Пуща-Водиця – чарівний куточок Києва”, підготовлений студентами ліцею під керівництвом викладачів Т. Г. Сокол та В. М. Федорченка (Табл. 1).

Одним з останніх етапів технологічного процесу підготовки екскурсії є комплектування “портфеля екскурсовода”.

“Портфель екскурсовода” – комплект інформаційних матеріалів (фотографій, копій документів, географічних карт, схем, репродукцій з картин тощо), які використовуються екскурсоводом у ході екскурсії”.1

Призначення “портфеля екскурсовода”:

відтворити відсутні ланцюжки зорового ряду. Це особливо важливо в тих випадках, коли в екскурсії з певних причин не все можна показати в натурі, наприклад, історична споруда, яка давно зазнала руйнації від часу та втручання людини;



  • показати фото людей, які мають відношення до об'єкту чи подій, з ним зв’язаних;

  • показати копії справжніх документів, рукописів, літературних творів, про які розповідає екскурсовод;

  • дати зорову уяву про рослини, мінерали, механізми тощо шляхом показу справжніх зразків, фотографій, муляжів.

Важливо, щоб наочні посібники для екскурсії не обмежувались фотографіями, щоб “портфель екскурсовода” не перетворився у фотопортфель. Це значно збіднить екскурсію і не дасть змоги “портфелю” виконати своє призначення. Тому до нього, крім фотографій, можна і слід включати географічні карти, схеми, креслення, малюнки, копії справжніх документів, зразки продукції підприємств (якщо вони не великі за розміром), гербарії, колекції мінералів тощо.

“Портфель” – постійний супутник екскурсовода, він допомагає зробити кожну екскурсію більш наочною та цікавою. Його зміст підказується темою екскурсії.

Наприклад, в екскурсіях на історичні та архітектурні теми фотографії, репродукції з гравюри чи малюнка повинні дати змогу екскурсантам зорово уявити будівлі або їх частини, давні фортеці, споруди у їх первісному вигляді.

Всі наочні посібники “портфелю” доцільно пронумерувати, вони повинні бути зручними у використанні, демонструватися вміло у помірних дозах, щоб не відволікати уваги екскурсантів від основних об’єктів – пам’яток історії та культури.


До кожного експонату, який включено до “портфелю”, можна прикласти листок з поясненнями. Іноді пояснення подаються на зворотньому боці експонату, що сприяє кращому ознайомленню з ним екскурсантів.

Іноді мовний портрет експоната прикладається у вигляді окремої довідки, яка носить назву “Пояснення до “портфеля екскурсовода” екскурсії на тему (назва)”. Кожне пояснення в довідці має той самий порядковий номер, що й експонат.

В екскурсії слід використовувати різні прийоми показу наочних посібників “портфеля”. Найбільше розповсюджений ілюстративний прийом. Наприклад, розповідь екскурсовода про рослинний та тваринний світ місцевості супроводжується показом фотографій, гербаріїв, муляжів, які ілюструють і роблять більш наочним та зрозумілим те, про що йдеться.

Ефективним є коментуючий прийом, коли показ фотографій здійснюється перед розповіддю. Остання є лише поясненням тому, що бачать екскурсанти.

Третій прийом – прийом контрасту, коли фотографії демонструються для того, щоб показати екскурсантам, як змінилося місце (вулиця, будівля), яке вони оглядають. При цьому фотографія чи малюнок контрастують з об’єктом. Прийом побудовано на порівнянні з інформацією, яка наводиться.

Відбір наочних посібників – справа клопітка. Велику допомогу в цьому можуть надати працівники архівів, музеїв, виставок. Кожний експонат доцільно обговорити з фахівцями, якщо щось викликає питання, доречно попросити висновок наукової установи. Особливо обережно слід використовувати матеріали з особистих архівів.

Після завершення комплектування “портфеля екскурсовода”, його “експонати” заносять до технологічної карти екскурсії (вказуючи номери).

Робота по створенню нової екскурсії вважається завершеною, якщо підготовлені всі необхідні документи. Документація з екскурсійних тем, окрім індивідуальних текстів, повинна зберігатися в методичному кабінеті.




Документація, що необхідна для екскурсійної теми


пп

Назва документа

Зміст документа

1.

Технологічна карта екскурсії на тему

Рекомендації по проведенню екскурсії. Зазначаються методичні прийоми показу та розповіді, визначаються послідовність демонстрації об’єктів, наочних матеріалів і техніка ведення екскурсії з урахуванням диференційованого підходу до екскурсійної аудиторії.

2.

Контрольний текст екскурсії

Відібраний і вивірений за джерелами матеріал, що розкриває тему. Зміст тексту підтеми, що розкривається, та основні питання, що слугують основою для складання індивідуальних текстів екскурсоводів.

3.

Індивідуальні тексти екскурсоводів

Матеріал, викладений конкретним екскурсоводом у відповідності до технологічної карти екскурсії, структури екскурсії, її маршруту на підставі контрольного тексту. Подає характеристику об’єктів і подій, складається із вступу, основної частини, заключного слова, має логічні переходи.

4.

Схема (карта) маршруту

На окремому аркуші зазначений шлях слідування групи. Позначений початок і кінець маршруту, об’єкти показу, місце їх спостереження, зупинки для виходу групи до об’єктів.

5.

„Портфель екскурсовода”

Тека з фотографіями, схемами, картами, кресленнями, малюнками, репродукціями, копіями документів, зразками продукції фірми, інші наочні матеріали.

6.

Картки (паспорти) об’єктів, включених до маршруту

Відомості, що характеризують екскурсійний об’єкт. Вид об’єкта, його найменування, подія, з якою він пов’язаний, місцезнаходження, короткий опис, автори і час створення об’єкта, джерела.




7.

Список літератури по темі

Перераховуються усі книги, брошури, статті, документи архівів, що були використані при підготовці екскурсії.

8.

Матеріали екскурсії

Все, що відноситься до теми: реферати, довідки, таблиці, цифровий матеріал, витяги з документів, копії, цитати з літературних творів.

9.

Список екскурсоводів, які мають допуск до проведення екскурсії за темою

Поповнюється по мірі допуску до проведення екскурсії нових екскурсоводів.

10.

Рецензія фахівця

Окремо подається рецензія спеціаліста з цієї теми на контрольний текст екскурсії, окремо – спеціаліста з екскурсійно-методичної роботи на методичну документацію.

Процес створення нової екскурсії також включає підготовку калькуляції витрат і розрахунок ціни на екскурсійну послугу, затвердження екскурсії у встановленому порядку, рекламу екскурсійного маршруту.
3.3. Методика екскурсійного показу
Показ в екскурсії – процес реалізації принципу наочності, наочний спосіб ознайомлення з екскурсійним об’єктом, дія (сума дій) екскурсовода, спрямована на виявлення сутності об’єкту.

Завдання екскурсійного показу:

1) показати екскурсійні об’єкти, які знаходяться у полі зору екскурсантів;

2) показати об’єкти, які не збереглися, використовуючи фотографії та малюнки;

3) показати об’єкт таким, яким він був у період події, що описується;

4) відтворити зорову картину історичної події, що відбувалася на цьому місці;

5) відтворити дії відомої особи, які відбувалися на цьому місці.

Показ має первісний характер. Без об’єкту і його показу немає екскурсії. У більшості екскурсій зорові об’єкти є єдиним доказом положень, висунутих екскурсоводом.

Показ – не пасивне, а цілеспрямоване спостереження об’єктів, процес, що потребує активних дій як з боку екскурсовода, так і з боку екскурсантів. Цілеспрямованість показу – це відбірковість і послідовність демонстрації об’єктів відповідно до логічності викладання матеріалу, виділення основних об’єктів, зв’язок нових будівель зі старими.

Показ повинен бути логічно послідовним, цілеспрямованим, а отже, вибірковим. Послідовність показу об’єктів означає виділення основних об’єктів, ув’язку нових зі старими, поглиблення уявлень екскурсантів про них.

Показ об’єктів повинен здійснюватися у напрямі від загального до окремого, від відомого до невідомого, від близького до далекого.

Пожвавлює екскурсію, активізує екскурсантів сюжетний показ. Більш чітка сюжетна лінія проглядається в тематичних екскурсіях. Але існує і безсюжетний показ при демонстрації, наприклад, творів, виконаних у таких жанрах образотворчого мистецтва як пейзаж, натюрморт, портрет.

„Ефективний показ буде мати місце в екскурсії при виконанні ряду умов, до яких належать: правильно обране місце і час показу; можливість відволікти увагу екскурсантів від об’єктів, не пов’язаних з темою; використання руху екскурсантів при показі; підготовленість екскурсантів до спостереження об’єктів; вміння та навички екскурсовода”.1

Для показу потрібно обирати об’єкт, що справляє найбільш велике враження. Якщо поруч з об’єктом за темою екскурсії розташований інший об’єкт, який має відношення до теми, але більш привабливий за зовнішнім виглядом, то екскурсійна методика пропонує декілька шляхів вирішення цього питання: 1) дати коротку довідку про об’єкт; 2) промовчати про об’єкт; 3) розмістити групу екскурсантів так біля об’єкта, щоби сторонній об’єкт екскурсанти не бачили, або побачили пізніше.

Показ об’єктів під час автобусної екскурсії має свої особливості. Н. Л. Сєдова виділяє чотири види показу, характерних для автобусної екскурсії:

1) показ з вікон автобуса при швидкості руху 50-60 км/год. Більше значення має попередня підготовка екскурсантів до огляду, особливо важливо зорієнтувати екскурсантів на об’єкт, завчасно зазначити, де і в якому оточенні він розташований, тому розповідь про об’єкт необхідно починати до його появи в полі зору екскурсантів;

2) показ з вікон автобуса при уповільненні руху. Показ навіть при швидкості 20 км/год. не може бути детальним, екскурсанти отримують поверхові уявлення про об’єкт, звертаючи увагу лише на головні і характерні його риси; зазвичай такий показ використовується для знайомства з додатковими об’єктами;

3) показ з вікон автобуса при його повній зупинці без виходу з салону. Відбувається більш ґрунтовне знайомство з об’єктами і пам’ятками, проте екскурсовод обмежений у використанні методичних прийомів показу;

4) показ при повній зупинці автобуса з виходом екскурсантів з нього. Тут має місце повноцінний показ об’єкта, його оточення, надається можливість вибору і співставлення різних точок огляду об’єкта, екскурсовод вільний у виборі та використанні методичних прийомів показу, зокрема, може бути застосований методичний прийом руху; вирішуючи питання про вихід екскурсантів з автобусу, необхідно враховувати тему екскурсії, значення об’єкта, погодні умови, вік екскурсантів; у 3-годинній екскурсії по місту передбачається 4-7 виходів.

При визначенні техніки екскурсійного показу доцільно звернути увагу на наступні моменти.



Вибір місця розташування групи екскурсантів. Необхідно знайти найбільш сприятливу точку, звідки об’єкт зорово сприймається найбільш об’ємно і переконливо.

Потрібно гарантування безпеки і зручностей екскурсантам. Оглядовий майданчик повинен бути віддалений від проїжджої частини дороги, надійно захищений від руху транспорту і потоку пішоходів, а також від яскравого сонця, вітру, шуму; знаходитися осторонь небезпечних зон ремонтних, будівельних та реставраційних робіт. Потрібно уважно слідкувати за дорожніми знаками і попереджуючими надписами і слідувати їх вимогам.



Розстановка екскурсійної групи. Важливо прослідкувати, щоби всі екскурсанти могли добре бачити об’єкт, а також добре чути розповідь екскурсовода. Найбільш зручним є розташування групи напівколом. Екскурсовод при цьому займає місце з краю і стоїть упівоберта до екскурсантів, що дозволяє йому бачити екскурсійний об’єкт і тримати у полі зору екскурсантів.

Слід пам’ятати, що об’єкти сприймаються по-різному в залежності від віддаленості від них. Під кутом зору 18˚ (на значному віддаленні) об’єкт сприймається разом з оточенням.

Крім того, необхідно звертати увагу на положення об’єкта відносно до екскурсантів – ракурс. Розглядаючи будівлю з близької відстані екскурсант добре сприймає її деталі, але верхні частини бачить у перспективному скороченні. Разом з тим він чітко сприймає і відстань до цих частин і тим самим може найбільш повно визначити дійсну висоту і розміри споруди.

Засоби показу об’єкта. При показі екскурсовод орієнтує екскурсантів на об’єкт завдяки жесту. Жест супроводжує розповідь, відбиває особисте ставлення екскурсовода до того, про що він повідомляє. Він може зробити виклад більш емоційним, допомагає захопити екскурсантів розповіддю.

Жести повинні відповідати змісту, темпу розповіді та руху транспорту. Потрібно застосовувати жест лише за потребою. Жест використовується одночасно зі словом, а може бути використаний і після слова, як завершальний акорд.




1 Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95. "Туристично-екскурсійні послуги. Проектування туристичних послуг". - К.: Держстандарт України, 1996. – С. 7.

1 Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.1-95. "Туристично-екскурсійні послуги. Проектування туристичних послуг". - К.: Держстандарт України, 1996. – С. 2.

2 Там само.

1 Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95: "Туристично-екскурсійне обслуговування: Проектування туристичних послуг". – К.: Держстандарт України, 1996. – С. 19.

1 Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95: "Туристично-екскурсійне обслуговування: Проектування туристичних послуг". – К.: Держстандарт України, 1996. – С. 2.


1 Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95: "Туристично-екскурсійне обслуговування: Проектування туристичних послуг". – К.: Держстандарт України, 1996. – С. 2.

2 Там само. – С. 18.

1 Анциферов Н. П. Теория и практика литературных экскурсий. - М., 1925. – С. 43.

1 Міждержавний стандарт ДЕСТ 28681.1-95 "Туристично-екскурсійне обслуговування: Проектування туристичних послуг". – К.: Держстандарт України, 1996. – С. 2.

1 Седова Н. Л. Культурно-просветительный туризм. - М.: Советский спорт, 2003. – С. 53.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка