Лекція 6 Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні План



Скачати 215,32 Kb.
Дата конвертації07.06.2018
Розмір215,32 Kb.
ТипЛекція



Ділова українська мова


Лекція 6

Науковий стиль

і його засоби у професійному спілкуванні

План


  1. Особливості наукового викладу думки.

  2. Первинні (основні) та вторинні (похідні) жанри наукового стилю.

  3. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.


Рекомендована література:

  1. Ботвина Н.В. Ділова українська мова (офіційно-діловий та науковий стилі): Навчальний посібник. 3-є вид., доп. та перероб. – К.: “АртЕк”, 2001. – 280 с.

  2. Культура фахового мовлення: Навчальний посібник / За ред. Н.Д. Бабич. – Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. – 496 с.

  3. Линчак І.М. Українська мова (за професійним спрямуванням) [Текст] : навч. посіб. для студентів ВНЗ напряму підгот. “Туризм” / І.М. Линчак, Г. В. Матвєєва. – Херсон : Олді-плюс, 2014. – 329 с.

  4. Українська мова. Мова фаху, мова науки, мова спілкування. Тестово-комунікативне навчання [Текст] : навч. посіб. / Л. О. Ткаченко, О. В. Любашенко, С. Є. Мельник [та ін.] ; за ред. О. В. Любашенко. – Київ : Компас, 2014. – 255 с.

  5. Шевчук С. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. – 6-те вид., випр. і допов. – К. : Алерта, 2008. – 301 с.

  6. Шевчук С.В., Клименко І.В. Українська мова за професійним спрямуванням. Підручник. За програмою МОНУ. 4-те видання. – К : Алерта, 2014. – 696 с.

  7. Українсько-російський словник наукової термінології: Близько 100 000 термінів і термінів-словосполучень / НАН України; Інститут української мови. Комітет наукової термінології / Л.О. Симоненко (заг.ред.), М.П. Годована (уклад.). — К. ; Ірпінь : Перун, 2004. — 403 с.

  8. Лучик А.А. Російсько-український та українсько-російський словник еквівалентів слова. – К.: Довіра, 2004. – 495 с.


1. Особливості наукового викладу думки.
Активно функціонуючи у різних формах вираження наукової думки (найчастіше – у письмовій, рідше – в усній формі), науковий стиль основною своєю функцією має інформативну (повідомлення, пояснення, з’ясування, обґрунтування, роз’яснення, класифікація понять, систематизація знань, аргументований доказ), а основним завданням – передавання інформації; обставини мовленняофіційні.

Науковий текст – спосіб репрезентації наукової інформації, результат (первинний чи вторинний, основний чи похідний) наукового дослідження.
Особливості наукового тексту:

  • науковий текст обов’язково відображає ту чи іншу проблему, тобто орієнтований на досягнення дослідницької мети та завдань, орієнтує на нові знання;

  • у кожному науковому тексті широко використовуються поняття (та терміни, які їх називають) тієї чи іншої галузі знань. Поняття і терміни використовуються як загальнонаукові, так і вузькоспеціальні;

  • науковий текст ґрунтується не на образі, тобто “звертається” не до емоційної, а до раціональної сфери мислення людини;

  • призначення наукового тексту не в тому, щоб йому повірили, а в тому, щоб довести, обґрунтувати, аргументувати істину.


Структура наукового тексту:

  • вступна (теоретична) частина, у якій окреслюють проблему, мету і завдання, гіпотези і методи дослідження;

  • дослідна (практична) частина тексту описує дослідження і його результати;

  • висновкова частина систематизує висновки і рекомендації для проведення подальших наукових досліджень.


Загальні вимоги до наукового тексту:

  • текст має бути чітко структурованим, логічно поділятися на розділи і підрозділи, мати вступну, основну й висновкову частини;

  • під час викладу матеріалу слід уникати понять, які мають двозначне тлумачення;

  • науковий текст позбавлений авторського “Я” (так звана “пошанна множина”). Перевагу слід надавати безособовим формам викладу;

  • науковий текст має вирізнятися стислістю і ясністю виклду, відповідати формулі “Думкам просторо, а словам тісно”.

2. Первинні (основні) та вторинні (похідні) жанри наукового стилю.
Науковий стиль української мови має свої особливості.

Зокрема, широким є діапазон його використання – наукові праці (дисертації, монографії, статті, доповіді, реферати, рецензії, анотації, тези), підручники і навчальні посібники для вищих навчальних закладів, науково-популярні журнали тощо.



Опанування у вищому навчальному закладі мовою спеціальностіце засвоєння передусім наукового стилю як функціонального різновиду національної літературної мови в межах обраної галузі знань, зокрема нормативних зразків наукових текстів на всіх рівнях їх ієрархічної організації, а також формування умінь і навичок з таких актуальних видів професійної мовленнєвої діяльності, як продукування та компресія наукової інформації за фахом у вигляді плану, тез, конспекту, анотації, реферату, рецензії, повідомлення, доповіді, курсової роботи, наукової роботи, статті тощо.

Науковий стиль унаслідок різнорідності галузей науки й освіти поділяють на такі підстилі: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний, науково-публіцистичний, виробничо-технічний. Виокремлюється також науково-фантастичний стиль.



Власне науковий підстиль використовують під час написання текстів (жанрів наукового стилю) двох різновидів – основних та похідних.
Система основних (первинних) жанрів наукового стилю (їх мета – доведення віднайденої самостійно наукової істини):

  • наукові статті;

  • тези;

  • монографії;

  • дисертації;

  • студентські наукові роботи: курсові, бакалаврські, дипломні та магістерські;

  • наукові доповіді (усна форма) тощо.


Система похідних (вторинних) жанрів наукового стилю (вони ґрунтуються на первинних (основних); їх мета – опис та / або виклад змісту основних текстів):

  • тези;

  • конспекти;

  • реферати;

  • анотації;

  • рецензії;

  • огляди тощо.


Наукова статтянаукова праця невеликого розміру, присвячена певній темі, розрахована на фахівців відповідного профілю, надрукована у фаховому журналі чи збірнику наукових праць.

Наукові статті бувають повідомлювальні (інформують про нові результати дослідження), оглядові (аналіз подій, явищ тощо, зіставлення їх, виявлення найважливіших напрямів у розвитку науки), аналітичні (всебічний аналіз репрезентативних фактів, який виводить на розв’язання наукової проблеми), дискусійні (про спірні питання).



Наукова стаття має такі неодмінні елементи:

  • постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок з важли­вими науковими чи практичними завданнями;

  • аналіз останніх досліджень та публікацій, в яких започатковано розв’язання конкретної проблеми і на які спирається автор, виділення тих частин загальної проблеми, яким присвячено статтю;

  • формулювання мети та завдань статті;

  • виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуван­ням одержаних наукових результатів;

  • висновки з проведеного дослідження і перспективи подальших розвідок у цьому напрямі.

Оформлення статті залежить переважно від вимог фахового журналу чи збірника наукових праць, куди її подано.
Тези є одним із найстійкіших жанрів. Вони мають суворо нормативну змістово-композиційну структуру, в якій виділяються: преамбула, основне теоретичне положення, завершальна теза (висновок). Чітке логічне членування змісту тез підкреслюється рубрикацією, а в деяких випадках — і виділенням абзаців під однією рубрикою.

За змістом тези поділяють на три типи:

  1. Тези визначення проблеми (короткий вступ про актуальність теми; огляд існуючих поглядів на проблему чи опис ситуації в предметній галузі; окремі власні думки на цю тему; передбачувані напрями дослідження; висновок).

  2. Тези, що висвітлюють результати дослідження (короткий вступ як постановка проблеми; гіпотеза (у випадку експериментального дослідження); перелік застосованих методів; параметри вибірки; власне результати; інтерпретація і висновки).

  3. Тези, що репрезентують нову методику роботи (вступ, що описує сферу застосування методики; опис існуючих методик; опис результатів застосування, методику оцінювання ефективності; висновки).

Мовностилістичне оформлення тез також має відповідати нормам наукового стилю. Це – висока насиченість висловлювання предметно-логічним змістом, тер­мінами й абстрактними словами, абсолютна недопустимість емоційно-експресивних означень, метафор, інверсій тощо. Тези повинні мати характер модально стверджувального судження чи висновку, а не конкретно-фактологічної констатації. Твердження у тезах мають бути короткими і місткими, обґрунтованим.
Монографія — наукова праця (книга), в якій досліджується одна проблема, обмежене коло питань. Монографія передбачає опрацювання великої кількості фактичного матеріалу, переконливих висновків. Автор монографії пропонує власну наукову гіпотезу чи концепцію розв’язання важливої наукової проблеми. У монографії обов’язково мають бути теоретичні розділи, висновки і наукова література.

Монографія це одноосібно написана книга, в якій зібрано, систематизовано й узагальнено значну кількість фактичного матеріалу, результати великого наукового дослідження, одержано переконливі висновки. Чим вiдрiзняється монографiя вiд дисертацiї? У монографії дозволяється оперувати фактами, як, власне, зібраними особисто і тими, хто попередньо виконував це дослiдження. Дисертацiя ж – це обов’язково власне дослiдження.

Крiм того, структура дисертацiї чiтко регламентована, а монографiї – нi. Автор дисертацiї бiльше зосереджений на описовi нових фактiв, їх точному представленнi науковiй громадськостi. Автор монографiї бiльше переймається iнтерпретацiєю фактiв, аргументацiєю своїх поглядiв, через що стиль текстiв монографiй iнколи включає елементи публiцистичного викладу, що не допустимо в дисертацiях.
Дисертація — наукова праця, підготовлена для прилюдного захисту на здобуття вченого ступеня кандидата чи доктора наук. У дисертаційних дослідженнях відкривають нові напрями в науці, започатковують досі невідомі підходи до розв’язання складної проблеми, вивчають ще невідоме або з’ясовують питання, які забезпечують подальше просування в цій проблемі чи галузі.

Дисертація це оригінальне самостійне науково завершене дослідження, яке може сприяти відкриттю нових напрямів у науці; започаткуванню досі невідомих підходів до розв’язання складної проблеми. Дисертація має визначені розмір і чітку структуру, стандартні композиційно-мовленнєві форми, які мають бути наповнені оригінальним змістом дослідження. Дисертація, зазвичай, є завершенням довготривалої продуманої праці, свідченням наукової зрілості виконавця.


Існують також такі жанри студентських наукових робіт:

Курсова робота — невелика за обсягом дослідницька робота із значною реферативною частиною. Курсова робота передбачає закріплення, поглиблення й узагальнення знань з певної фахової чи професійно орієнтованої дисципліни (з окремих розділів або повного навчального курсу), розвиток дослідницьких навичок, спроможності самостійного осмислення певної наукової проблеми.

Залежно від спеціальності, курсові роботи пишуть на різних курсах – від першого до останнього. Курсова робота як обов’язкове самостійне навчально-наукове дослідження студента є першоосновою для виконання дипломної, магістерської роботи з означеної проблеми.



Бакалаврська робота – це кваліфікаційна науково-дослідницька робота випускника, яка готується з метою прилюдного захисту і отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня “бакалавр”. Пишеться найчастіше після 4 курсу.

Дипломна робота — кваліфікаційна науково-дослідницька робота студента, яка готується з метою прилюдного захисту й отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня “спеціаліст”. Виконання дипломної роботи та її захист перед державною екзаменаційною комісією є перевіркою підготовки фахівця до самостійної діяльності з обраної спеціальності, його здатності самостійно аналізувати стан проблем у певній галузі науки, розробляти необхідні про­позиції. Пишеться у кінці останного курсу, найчастіше – п’ятого.

Дипломна робота за своїм статусом прирівнюється до одного або всіх державних екзаменів з відповідних дисциплін, що визначається на основі висновків керівника роботи, рецензентів та ради факультету. Спеціально передбачений час (тобто відведений час у розкладі занять) для виконання дипломних робіт не передбачається, тому цей вид наукової роботи пропонують виконувати насамперед тим студентам, котрі виявили схильність до науково-дослідницької діяльності, виконали всі вимоги навчального плану, мають лише добрі та відмінні оцінки з профільних дисциплін.

Дипломна робота може мати комплексний характер, бути поглибленою розробкою теми курсової чи бакалаврської роботи, а також виконувати функції підготовчого етапу до магістерського дослідження.

Магістерська робота — це кваліфікаційна науково-дослідницька робота випускника, яка готується з метою прилюдного захисту і отримання освітньо-кваліфікаційного ступеня “магістр”. Її автор покликаний продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Пишеться у кінці останного курсу, п’ятого чи шостого.

Магістерська робота, виконана на основі ґрунтовного теоретичного дослідження, може становити підґрунтя для подальшої роботи над кандидатською дисертацією. Правила оформлення магістерської роботи та її захист мають багато спільного з дипломною роботою студента і дисертацією здобувача наукового ступеня. Тому в процесі її підготовки слід застосувати відповідні методичні і технічні прийоми підготовки наукової праці.

На відміну від дипломних робіт, написання магістерських (для магістрів), як і курсових (для всіх студентів) є обов’язковим, їх невиконання розцінюється як академічна заборгованість.

Повідомлення – невеликий публічний виступ, невелика доповідь на якусь тему. Повідомлення здебільшого пишуть за одним джерелом.
Система похідних (вторинних) жанрів наукового стилю

На відміну від наукового повідомлення, наукова доповідь становить критичний огляд і вивчення ряду публікацій учених методами наукового опрацювання літератури.
Конспект (від лат. conspectus – огляд) – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Конспект складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів. Конспект ведеться в окремому зошиті.

Етапи конспектування:


  1. Занотувати паспортні дані книги, над якою працюєте:

Коваль А.П. Ділове спілкування: Навч. посіб. – К.: Либідь, 1992. – 280 с.

  1. Записати план конспекту. Його основою може бути зміст книги. У тексті конспекту треба пронумерувати чи подати назви пунктів плану.

  2. Сам конспект. Під час записування слова треба скорочувати так, щоб вони однозначно встановлювалися за контекстом. Варто використовувати загальноприйняті скорочення, також можна виробити свою систему умовних позначень, символів. Найважливіші фрагменти авторського тексту слід оформляти шляхом цитування. Цитата, як відомо, – різновид прямої мови. Варто нагадати, що цитата береться в лапки; у кінці цитати в конспекті треба зазначити в дужках джерело – сторінку (с. 14); на місті пропуску слів у цитаті ставлять крапки (…), пропуску речень – крапки в кутових дужках ([…]).

Узагальнення та “згортання” інформації наукового джерела до рівня плану (питального, тезового, номінативного) – важливий етап конспектування. Кожен пункт плану в невеликому тексті відповідає абзацу чи кільком абзацам.



Етапи складання плану:

  1. Уважно прочитати текст, визначити ключові слова, словосполучення та речення.

  2. Поділити текст на структурно-змістові частини (фрагменти).

  3. Вилучити головну інформацію з кожного фрагмента тексту.

  4. Записати кожен пункт плану.

Відомо, що записати кожен пункт плану можна по-різному: у формі запитань, відповідей на запитання, у формі односкладних номінативних речень. Саме тому існують різні види планів: питальний, тезовий, номінативний. Якщо необхідно виокремити додаткову інформацію, то складають розгорнутий план (пункти ділять на підпункти).

Пам’ятайте:



  • при складанні питального плану кожне наступне запитання повинно бути пов’язане з попереднім;

  • тези – це стисло сформульовані положення, твердження, ідеї того чи іншого тексту; зв’язок між тезами лише логічний; тези – це, як правило, прості поширені речення; тезовий план найчастіше містить 5-6 тез;

  • у називних речення підмет виражено іменником або субстантивованою частиною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у формі називного відмінка.

Спробуймо скласти різні види планів до наведеного тексту.

У 20 – 30-ті роки далеко не однозначно розв’язувалося в українській мові, зокрема, питання про активні дієприкметники. Ряд мовознавців (наприклад, М.Сулима, О.Курило, С.Смеречинський) повністю заперечували право на вживання в українській літературній мові активних дієприкметників на -чий (плануючий, незадовольняючий, керуючий); заперечувалися вони в багатьох посібниках з української мови, що тоді з’являлися друком. Учені вважали, що українська мова не знає таких дієприкметників, а в ній є лише пасивні на -ний, -тий, наприклад, вимірний, обслуговний, затискний, захопний, швидкорізальний тощо; або пропонувалося замінювати активні дієприкметники описовими конструкціями. В таких реченнях перевага надавалася займенникові що як єдиному властивому українській мові засобу граматичного сполучення підрядних означальних речень з головним, а котрий і який вважалися невластивими українській мові.

Невластивими українській мові мовознавці тих років вважали і віддієслівні іменники з суфіксом -к- на означення процесу дії (заготовка, рубка, переналадка, посадка, перевозка, переплавка, сушка, правка, чистка, доставка тощо), хоч у ті роки вони все частіше стали з’являтися в українській мові. Ці іменники присутні у всіх слов’янських мовах, але ніде вони так не поширені, як у російській мові. Саме тому збільшення кількості віддієслівних іменників з суфіксом -к- в українській мові того періоду, особливо в сфері термінологічної лексики, розцінювалося мовознавцями як наслідок негативного впливу російської мови; їх рекомендувалося заміняти на іменники з суфіксом -ання ( -яння) (доставляння, трактування, копання, відмивання, відкочування) або безсуфіксні іменники (перевіз, розтяг, навар, похід, вичерп, розпоряд).

Питальний план.

  1. Чому у 20 – 30-ті роки ХХ ст. українськими вченими далеко не однозначно розв’язувалося питання про активні дієприкметники?

  2. Як вчені розцінювали збільшення кількості віддієслівних іменників із суфіксом –к- в українській мові?

Тезовий план.

  1. Учені вважали, що українська мова не знає активних дієприкметників на -чий, а в ній є лише пасивні на -ний, -тий.

  2. Збільшення кількості віддієслівних іменників з суфіксом -к- в українській мові мовознавці розцінювали як наслідок негативного впливу російської мови.

Номінативний план.

  1. Питання про активні дієприкметники на –чий в українській мові.

  2. Трактування українськими мовознавцями віддієслівних іменників з суфіксом -к- на означення процесу дії.


Анотаціякоротка, стисла характеристика змісту книги, статті тощо; це стисла характеристика роботи з погляду змісту і призначення.

Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту і характеру. Анотація допомагає в пошуку, відборі та систематизації необхідної інформації. Сутність і призначення анотації полягає в тому, що, стисло характеризуючи джерело інформації, вона відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Таким чином, анотація дозволяє користувачеві скласти достатнє й об’єктивне попереднє уявлення про незнайому для нього наукову публікацію і тим самим допомагає в пошуку, відборі та систематизації необхідної інформації.

Вимоги до анотації:



  • мова анотація має бути науковою, нормативною, лаконічною, без довгих і занадто складних речень; не варто вживати зайві фрази, вставні слова, перенасичувати текст складними підрядними конструкціями;

  • загальний обсяг анотації не повинен перевищувати 500 друкованих знаків;

  • інформація в анотації не повинна повторюватись;

  • в анотації обов’язково повинно зазначатись, що нового несе анотоване наукове джерело в порівнянні з іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням;

  • в кінці з абзацу треба зазначити адресата наукового джерела.

Анотація до книги обов’язково складається з двох частин: бібліографічного опису (вихідні дані джерела у відповідності до чинних Державних стандартів) і власне тексту. Сутність і призначення анотації полягають у тому, що вона є стислою характеристикою джерела інформації та відповідає на питання, про що йдеться в цьому джерелі. Анотація не розкриває змісту наукового джерела, а лише інформує про наявність наукового джерела певного змісту і характеру.

Характерною особливістю змісту анотації є те, що в ній обов’язково має зазначатися, що нового несе анотоване наукове джерело в порівнянні з іншими, близькими до нього тематикою й цільовим призначенням; чим відрізняється це видання від попередніх. Щоб вилучити з наукового джерела основну і нову інформацію та сформулювати й правильно оформити її в жанрі анотації, необхідно мати як достатні знання у відповідній галузі знань, так і сформовані навички й уміння у складанні анотації.

Бобров В. Я. Основи ринкової економіки: Підручник. – К.: Либідь, 1995. – 320 с.

У підручнику вперше в Україні, виходячи з надбань світової та української економічної думки, викладено новий курс “Основи ринкової економіки”. Подано ґрунтовне тлумачення найважливіших категорій і законів ринкового механізму. Особлива увага звертається на розкриття суті таких нових для нашої економіки понять як менеджмент, менеджер, маркетинг та ін. Теоретичні положення і висновки пов’язуються із сьогоднішніми завданнями України в умовах переходу її економіки до ринку, ілюструються таблицями, графіками, схемами. Підручник містить докладний термінологічний словник. Для студентів вищих навчальних закладів.


Реферат – це короткий письмовий (або усний) виклад змісту наукової праці, результатів наукової діяльності; доповідь на будь-яку тему, що складається на основі огляду літературних та інших джерел і в якій викладають найголовніше з обраної теми, подають як чужі, так і влас­ні думки та оцінки, роблять висновки.

Реферат обов’язково містить такі елементи:



  1. Титульну сторінку.

  2. Зміст.

  3. Текст, який складається зі вступу, основної частини, висновків
    (назв цих частин не подають).

  4. Список використаної літератури.

Титульна сторінка — це перша сторінка реферату, яка призначена для початкового ознайомлення з роботою. Вона містить такі елементи:

  1. Назва міністерства, якому підпорядковується установа.

  2. Назва закладу, в якому навчається автор.

  3. Тема реферату.

  4. Вказівка на тип роботи (реферат).

  5. Відомості про автора роботи.

  6. Місце і рік написання.

Реферати класифікують за різними параметрами.

  1. За ступенем повноти викладу змісту першоджерела : інформативні, або реферати-конспекти, що містять в узагальненому вигляді всі основні положення наукового джерела, та індикативні, або реферати-резюме, які містять лише основні положення.

  2. За кількістю реферованих джерел: монографічні (складені за одним науковим джерелом) та оглядові (підготовлені за кількома науковими джерелами однієї тематики).

  3. За читацьким призначенням: загальні (розраховані на широке коло читачів) та спеціалізовані (виклад змісту джерела орієнтований на фахівців відповідної галузі знань).


Рецензія – це невеличка стаття науково-теоретичного, науково-популярного чи художньо-публіцистичного характеру, яка містить крити­чне осмислення первинної продукції (наукової праці, вистави, фільму).

Науково-теоретичні рецензії, поряд з бібліографічними описами, анотаціями, оглядами та рефератами, є, по суті, вторинними текстами. Вони утворюються в результаті перетворень інформації після вивчен­ня першоджерел (праці, монографії, винаходу).



Структурні елементи тексту наукової рецензії:

  1. Введення в проблематику зі стислою характеристикою історіографічної традиції, ступеня опрацювання теми.

  2. Характеристика структури роботи, викладення найважливіших висновків і процедури їх отримання.

  3. Виправлення фактичних і мовних помилок, висловлення пропозицій, побажань та зауважень, полеміка з автором на засадах діалогу.

  4. Висновки щодо відповідності роботи встановленим критеріям, оцінювання.

Реквізити (елементи) рецензії:

  1. Назва документа.

  2. Заголовок, що містить вказівку на:

а) характер та назву роботи;

б) прізвище, ім’я та по батькові її автора;

в) місце та рік видання (для рукописних робіт – написання);

г) загальна кількість сторінок.

3. Текст, який містить:

а) короткий виклад змісту та структури роботи;

б) зауваження, висновки, пропозиції автора рецензії.


  1. Дата.

  2. Підпис особи, яка рецензувала роботу.

У разі потреби подають засвідчення підпису (печатку відділу кадрів та установи, де написано рецензію).

3. Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів.
Поняття «професійна мова» охоплює три функціональні різновиди літературної мови – офіційно-діловий, науковий, розмовний.

Офіційно-діловий і науковий стилі не допускають (або майже не допускають) уживання художніх засобів мовлення, звуконаслідувальних слів, вигуків, питальних та окличних речень та ін. Вони розраховані на раціональне, а не емоційне сприйняття. В обох стилях по можливості уникають викладу від першої особи однини (крім документів щодо особового складу) («я дослідив» «я повідомляю») і замінюють її першою особою множини («ми дослідили», «ми повідомляємо») або безособовими конструкціями («було досліджено», «дослідження було проведено»).

Для цих стилів характерні спільні метатекстові одиниці, за допомогою яких можна:


  1. наголосити на чомусь важливому, привернути увагу читачів до важливих фактів: слід (варто) зауважити, особливо важливо виокремити, розглянемо (наведемо) тепер приклад, особливу увагу треба зосереджувати, перейдемо до питання, зауважимо насамперед, тільки, аж ніяк не..;

  2. пояснити, уточнити, виділити щось: наприклад, для прикладу, як-от, приміром, зокрема, а саме, тобто, як ось, це значить, передусім (передовсім), так, тільки, лише, навіть;

  3. поєднати частини інформації: (й), також, тобто, іншими словами, інше кажучи, або інакше, крім того, разом з тим, між: іншим, мало того, заразом, згідно з цим, відповідно до цього, як зазначалося раніше, як про це йшлося;

  4. вказати на порядок думок і їх зв’язок, послідовність викладу: по-перше, по-друге, з одного боку, з другого боку, ще раз, почнемо з того, що..., перейдемо до...;

  5. висловити впевненість або невпевненість (оцінку повідомлюваного): безсумнівно, безперечно, без усякого сумніву, беззаперечно, поза всяким сумнівом, напевно (напевне), звичайно, природно, обов’язково, необмінно, безпомилково, розуміється, не потребує доведення..., можливо, ймовірно, самозрозуміло;

  6. узагальнити, зробити висновок: у результаті можна дійти висновку, що...; узагальнюючи, є підстави стверджувати; із сказаного випливає; з огляду на важливість (авторитетність); отже, таким чином, зрештою, врешті, після всього, сутність викладеного дає підстави потвердити про...; на основі цього ми переконалися в тому...;

  7. зіставити або протиставити інформацію, вказати на причину (умову) і наслідки: а, але, проте, однак не тільки (не лише), а й...; всупереч положенню (твердженню); як з’ясувалося, попри те, внаслідок цього, а отже, незважаючи на те, як з’ясувалося;

  8. зробити критичний аналіз відомого або бажаного: автор аналізує (розглядає, характеризує, порівнює, доводить, обґрунтовує, підкреслює, виокремлює, зупиняється на..., формує, наголошує на важливості, пояснює це тим, що...; звичайно, особливо слід (варто) відзначити, загальноприйнято, одним з найвизначніших досягнень є; у дослідженні викладений погляд на..., викладені дискусійні (суперечливі, невідомі, загальновідомі, істинні) відомості, зроблено спробу довести, наведені переконливі докази, враховані попередні висновки, взяті то уваги, схвальним є те, що, варто спробувати, необгрунтоване твердити, можна погодитися.

Отже, професійна сфера репрезентує офіційно-діловий і науковий стилі у єдності спільних мовних засобів досягнення комунікативної мети, адже кожна людина, незалежно від фаху, віку, статі, соціального становища, стикається з проблемою написання заяви, службової довідки, листа, виступу.



Для забезпечення комунікативної досконалості мовлення (точності та логічності викладу і їхнього обов’язкового складника – мовної унормованості) кожний фахівець має доцільно послуговуватися мовними засобами різних рівнів. З цією метою студенти мають навчитися аналізувати наукові, науково-популярні тексти на лексичному, лексико-семантичному, стилістичному і граматичному рівнях, редагувати, скорочувати (компресія) тексти, конструювати елементи висловлювання з урахуванням запропонованої мовленнєвої ситуації. Правильно підібраний текст допоможе сформувати уміння спочатку правильно складати вторинні наукові тексти (конспект, анотацію, реферат), а потім підготуватися до написання власного наукового тексту, наприклад, дипломної роботи.

Основою професійної підготовки є комунікативна компетенція, то уміння і навички говорити, запитувати, відповідати, аргументувати, переконувати, висловлювати точно і ясно думку, правильно поводити себе в конкретній ситуації. І тут на допомогу прийде розмовний стиль, зокрема його різновид – розмовно-професійний. Під час занять студенти відтворюватимуть фрагменти професійної діяльності, вирішуватимуть ситуативні задачі, в яких можна запропонувати будь-яке мовне явище чи комунікативну проблему. З цією метою варто проводити тренінги, які орієнтуватимуть студентів на створення діалогів чи вміння вступати в дискусію, уважне слухання опонента чи втручання в розмову, висловлення власного погляду чи узагальнення думок тощо.
Каталог: depart -> iryna.babii -> resource -> file
depart -> Тема. Вступ
depart -> Методичні рекомендації до виконання курсової роботи з дисципліни «політекономія»
depart -> Методичні рекомендації до виробничої практики для студентів ІV курсу напряму підготовки 030508 «Фінанси І кредит»
depart -> Програма навчального курсу «основи педагогічниих досліджень»
depart -> Issn 2312–1165 Державний вищий навчальний заклад
depart -> Навчально-методичний посібник для студентів Інституту історії І політології
file -> Програма навчальної дисципліни ділова українська мова напрям підготовки: 020205 Образотворче мистецтво
file -> Лекція 2 Стилі сучасної української літературної мови у професійному спілкуванні План
file -> Українська лексикографія


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка