Лексико-семантичне поле посесивності в сучасній англійській мові




Сторінка1/3
Дата конвертації23.10.2016
Розмір0,7 Mb.
  1   2   3





Курсова робота

на тему:

Лексико-семантичне поле посесивності в сучасній англійській мові

1. СИСТЕМНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНОГО ПОЛЯ ПОСЕСИВНОСТІ В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

1.1 Визначення поняття лексико-семантичного поля у сучасній лінгвістиці та особливості його структури

Огляд літератури останніх десятирічь, присвяченої розробці теоретичних питань лексичної семантики, зокрема, лексико-семантичного поля, свідчить про постійний інтерес дослідників до принципів об'єднання лексем у різні лексико-­семантичні структури.

Семантичне поле є такою системою, завдяки якій здійснюється вивчення семантичних змін у мові. Теорії поля більше ніж сто років, однак це не зменшує цікавості науковців до її дослідження. Про закономірності семантичних зв'язків між мовними одиницями і про системный характер лексики писали в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. (О. Потебня, М. Покровський, Р. Мейер, Г. Іпсен та ін.).

Інакше розглядає «семантичне поле» В. Порціг. Він досліджує слова як самостійні мовні одиниці та основні зв’язки їх значень, що виявляються у словосполученнях та словах. В. Порціг намагався виявити зв’язки, що закладені в самих значеннях слів (наприклад, «цілувати» пов’язано з «губи», «хватати» пов’язано з «рука»). Поля В. Порціга – прості співвідношення, які складаються з дієслова та суб’єкта чи об’єкта або прикметника і іменника[1; 192]. При цьому домінуючими є слова, здатні виражати ознаки та виконувати предикативну функцію, тобто дієслова та прикметники.

Отже, тільки дієслово та прикметник може бути ядерним елементом «семантичного поля», саме ж поле включає до себе ті мовні елементи, що сполучаються з ядерним. Таким чином, «семантичне поле» В. Порціга ґрунтується на валентних властивостях слів та є синтагматичним утворенням, на відміну від парадигматичних полів Й. Тріра.

Й. Трір став основоположником теорії про системний характер мови.Він розробив нові принципи системного аналізу лексики та використав y своїх дослідженнях обшиpний фактичний матеріал. Теорія Й. Тріра тісно пов'язана з ученням В. Гумбольдта про внутрішню форму мови, також вона опирається на думки Ф. де Соссюра про мовні значенневості.[ ? ] Глобальну систему мови, за Й. Тріром, можна розділити на два паралельні види полів – понятійні та словесні.

Згідно визначенню, яке ввів Й. Трір, поле – це сукупність мовних (головним чином лексичних) одиниць, об’єднаних згідно спільності змісту (іноді також спільністю формальних показників). Вони відображають понятійну, наочну або функціональну схожість явищ, що позначаються. З цього визначення можна зробити висновок, що кожне слово в мові входить в певне лексико-семантичне поле, а найчастіше не в одне. Наприклад, багатозначні слова можуть входити в різні поля.

Згідно А. А. Уфрімцевій [3, с. 274] лексико-семантичне поле – це велике об’єднання семантично пов’язаних лексем, що включають лексико-семантичні групи, одна з яких є ядерною, а в свою чергу лексико-семантична група слів – це сукупність слів, які відносяться до однієї частини мови вониоб’єднані внутрішньомовними зв’язками на основі взаємообумовлених та взаємо пов’язаних елементів значення.

Ф. П. Філін [4, с. 228]визначає лексико-семантичне поле як «чітко структуровану лексичну мікросистему, що має тенденцію до постійних перетворень, заснованих як на змінах кількісного й якісного складу периферійних лексем поля, так і на семантичному розвитку його ядерних елементів, які об’єднані спільним семантичним компонентом.

Варта уваги думка Ф.Т. Жилка, який визначав семантичне поле як складну функціональну системно-структурну одиницю лексично-семантичного рівня [5; с. 25].Він наголошував на тому, що об’єднання слів у лексико-семантичне поле можливе лише за наявності спільних значеннєвих сем, що забезпечують семантико-смислові зв’язки в межах утвореної одиниці.

О.О. Селіванова розглядає лексико-семантичне поле як парадигмальне об’єднання певної частини мови за спільністю інтегрального компонента значення[6; с.282]. Вона зазначає, що лексико-семантичне поле має свій центр, котрий включає найбільш уживані слова з яскравим інтегральним компонентом, та периферію, яка містить слова менш частотні за вживанням, стилістично забарвленні.

Також це питання досліджувала В. Н. Ярцева. На її думку лексико-семантичне поле – це сукупність мовних одиниць, об’єднаних спільністю змісту (іноді навіть спільністю формальних показників), які відображають понятійний, предметний чи функціональний збіг позначених явищ. Однак усі ці відмінності об'єднані думкою, що лексико-семантичне поле – це спосіб відображення системної організації словника.

У сучасній лінгвістиці лексико-семантичне поле – це семантико-парадигматичне утворення, що має певну автономність і специфічні ознаки організації: спільну нетривіальну частину у тлумаченні, ядерно-периферійну структуру, існування зон семантичного переходу. Їхня будова повторює принципову будову багатозначних слів (Ю. Апресян, М. Нікітін).

Як одне з найактуальніших питань у лексичній семантиці О. Антомонов розглядає структуру лексико-семантичного поля. Вiн називає фактором, що об'єднує погляди дослідників, розуміння лексико-семантичного поля як структури, що має ядро і периферію [9].

Семантичне поле має наступні характерні властивості:

1) наявність семантичних відношень (кореляцій) між складовими його словами;

2) системний характер цих відношень;

3) взаємозалежність та взаємообумовленість лексичних одиниць;

4) відносність автономності поля;

5) безперервність позначення його смислового простору;

6) взаємозв’язок семантичних полів у межах всієї лексичної системи.

Аналіз зазначених властивостей семантичних полів демонструє, що вони, будучи абстрактною конструкцією, мають складну структуру з можливимвзаємопроникненням одиниць одних класів в інші класи. У структурі семантичного поля можна виділити такі частини:

Розглядаючи семантичне поле, варто зупинитись на його структурі. У структурі семантичного поля можна виділити такі частини:

1) ядро поля, що представлене родовою семою-компонентом, навколо якого розгортається поле. Оскільки ядро є лексичним вираженням змісту, або семантичних ознак, воно може замінити кожен із членів парадигми, і бути представником усієї парадигми;

2) центр поля складається з одиниць, які мають інтегральне, спільне з ядром і між собою, значення;

3) периферія поля представлена одиницями, що є найвіддаленішими за своїм значенням від ядра. Вони деталізують та конкретизують основне значення поля. Зазвичай периферійні елементи перебувають у зв’язку з іншими семантичними полями, утворюючи при цьому лексико-семантичну цільність мовної системи;

4) фрагменти поля є вертикальною ядерною і центро-периферійною структурою, яка за своєю семантикою утворює окрему гіперо-гіпонімічну структуру однотипного/різнотипного складу.

Основний зміст підходів до аналізу та опису лексичної семантики полягає в тому, що поступово формувався системний погляд на значення слів, який знайшов своє вираження у «методі семантичного поля». Згідно визначенню В. Порціга, лексикон або словник є сукупністю лексики. Сукупність лексики(інакше - весь словниковий склад мови) побудований зв ієрархічною ознакою. Він поділяється на групи слів - семантичні поля, які, у свою чергу, діляться на більш дрібні лексико-семантичні групи, сім'ї, кубла слів, окремі слова.

Р. Мейер, [8; ст.105] наприклад, виділяє три типи семантичних полів: 1) природні (назви дерев, тварин, частин тіла та ін.), 2) штучні (назви військових звань, складові частини механізмів та in.), 3) напівштучні (термінологія мисливців і рибалок, етичні понятгя та iн.

Л. Вейсгербер розглядав теорію поля як систему, законом розвитку якої вважав закон органічного виокремлення з цілого. Вчений приділяє увагу словесним полям і досліджує безпосередньо значення слів. Намагаючись створити поле, Л. Вейсгербер починав дослідження із головного слова, вивчав диференціальні ознаки значень cлів у цьому полі. Таким чином він заклав основи компонентного аналізу. Вивчення лінгвістичних пoлів продовжили Г. Іпсен, В. Порциг, Ф.П. Філін та В.І. Кодухов.

С.П. Денисова зазначає, [10; ст.65] що семантична будова поля (ядерно-периферійна структура в мові) «утворена не за ознаками бінарної опозиції (релевантність­нерелевантність), а за принципом градуювання – ступеня виявлення ознак із центром, що складається з ознак високого ступеня детермінованості, і периферії - явищ із високим рівнем варіативності».

М.В. Жгенті зазначає, що семантична впорядкованість словесного поля зумовлена семантичною ознакою – словесним значенням одиниць, що входять до його складу[11;ст.12 – 14]. Дослідник пропонує методику «семантичних ознак», що дозволяє порівнювати структурно-семантичні організації полів різнихмов.

Семантичні поля, що належать різним мовам, представляють структурну організацію навколишнього світу, що вдається вербалізуватиза допомогою мови. Вони є способами мовленнєвого опису дійсності.Оскільки концептуальний і мовний зміст у лінгвокультурах різних мовваріюється, то семантичні поля як спосіб репрезентації мовних картинсвіту залежать від національного сприйняття світу.

Семантичне поле – це компактна частина словника, що розкриває якусь певну «понятійнусферу» цієї мови. Воно неповторне, керується своїми внутрішнімизаконами і реалізує свої уявлення про світ, і часто не збігається заналогічним явищем яке представлене як в різних мовах, так і в історіїоднієї й тієї ж мови. Завдання полягає в тому, щоб визначитиспецифічний для даної мови розподіл, зв'язок і взаємозумовленістьзначень. Отже, семантичне поле являє собою сукупністьвзаємообумовлених значень слів (наборів сем), об'єднаних спільністюбудь-якої понятійної сфери мови, має певну структурно-функціональнуспрямованістю і виражає спосіб світосприйняття даним народом,етносом.

На думку О.С. Ушакової семантичне поле може розглядатися і якзасіб репрезентації реальності, як лінгвістична категорія і як методопису лексичного складу мови. Крім того, семантичне поле єфілософською категорією, спрямованою на пізнання закономірнихзв'язків явищ мовної дійсності. Будучи категорією вищого порядку,семантичне поле виступає в іншому плані як метод системно-функціонального аналізу мови. Інтерпретація того чи іншого фрагментадійсності у вигляді ієрархічно організованого в мові семантичногопростору представляється найбільш повним і адекватним методомпізнання світу і найважливіших зв'язки між його об'єктами.

При описі семантичних полів важливо враховувати ієрархічнувпорядкованість компонентів змісту в структурі значення. Удослідженні 3.Н. Вердієвої встановлені наступні відносини між семами:вони описуються синтаксичними позиціями, які займають компоненти уфразі і виділяються шляхом логічного аналізу та фіксують родовидовівідносини, тобто наявність одних сем обов'язково передбачає наявністьінших сем.

М. М. Покровський вважає, що слова мають схильність доструктурації незалежно від свідомості, а їх угрупування ідеальнісутності: «Слова та їх значення живуть не відокремленою один відодного життям, а з'єднуються в нашому мовленні, незалежно від нашоїсвідомості, в різні групи, причому підставою для груповання служитьподібність або пряма протилежність за основним значенням».

Н.Н. Полонская вважає що семантичне поле – це структура високогоступеня абстракції, формування якої відбувається на підставі виділенняпевного компоненту змісту, спільного для значення всіх членів даноїструктури незалежно від їх приналежності до тієї чи іншоїморфологічної категорії. Основним критерієм виділення семантичнихполів є спільність значень на основі спільності сем, при цьому невраховується граматична парадигматика.

Традиційно дослідження лексики в аспекті польової організації здійснюється у двох напрямах. 1) ономасіологічному (від поняття) і 2) семасіологічному (від слова). Ю.М. Караулов вважає, [12; ст.57] що домінантним є другий підхід, визначаючи лексико-семантичне поле як групу слів однієї мови, що мають досить тісний смисловий зв'язок.

Щодо різноманітних груп лексики, то варто відзначити досить довільне використання терміна «поле» у мовознавстві. В одних із визначень подано максимальний, дещо надлишковий перелік ознак семантичного поля (обширність, смислова атракція, цілісність, впорядкованість, взаємовизначеність елементів, повнота, безперервність, довільність і розмитість меж [14,13,с.11], в інших наголошено на належності до поля слів зі спільним компонентом значення та різним граматичним значенням або на зв'язок з однією і тією ж темою.

Отже, лексико-семантичні поля характеризуються зв'язком слів або їх окремих значень, системним характером цих зв'язків, що забезпечує безперервність смислового простору. Кожне поле – це своєрідна мозаїка слів, де кожне окреме слово має певне місце в лексико-семантичному просторі. Ця мозаїка не збігається в різ них мовах, бо кожна мова по-своєму членує об'єктив ний світ. [7; с. 109].Національна специфіка лексико-семантичних полів виявляється в кількості наявних у полі слів і в характері опозиції між компонентами поля.
1.2 Трактування явища посесивності в англістиці

У сучасній англістиці посесивність (від англ. to possess – «володіти ким, чимось») – це універсальна семантико-синтаксична категорія, що відображає відношення між двома об’єктами зовнішньої реальності: один із них представлений як елемент особистої сфери іншого об’єкта (особи) або має право власності та користування ним.

Власника прийнято називати «посесором», а те, чим/ким володіють, – «корелятом» посесивного відношення. Посесора розглядають разом з корелятом. У таких випадках ідеться про посесивну конструкцію, до якої входять і всі необхідні для встановлення посесивного зв’язку службові слова. Посесивна ситуація передбачає такі відносини між посесором і об’єктом посесивності, коли об’єкт належить посесору або складає його частину чи пов’язаний з ним будь-яким іншим способом. Такі відносини можна звести до формули «посесор – відносини посесивності – об’єкт»

Посесором, як правило, виступає людина, група людей або тварина(жива істота), тому центральним для посесивного відношення є володіннялюдиною якимось предметом чи навпаки належність об’єкта якійсь особі.Наприклад, в українській мові: батьків дім = дім, який належитьбатькові. Проте, інколи форм присвійного відмінка в англійській мові набувають іменники,що означають назви територій (London’sunderground), час (an hour and a half’s time – півторигодини часу їзди автомобілем), тривалість подій, явищ (three days’ leave –триденна відпустка), сталі словосполучення з іменником у присвійномувідмінку (to keep someone at arm’s length – тримати когось на відстані,for old sake’s sake – задля пам’яті минулого) тощо. В українській мові посесивність виражається морфологічно, тобтоза допомогою спеціальних посесивних/присвійних суфіксів у складіслова, яке позначає власника (батьківський дім). Посесивні відношення можуть виражатися морфологічно – за допомогою закінчень родовоговідмінка (дім батька), а також і синтаксично – за допомогою різнихприйменникових конструкцій (папери в нього (у значенні його папери)завжди в порядку).

Так само і в англійській мові посесивність може виражатисяморфологічно – через закінчення присвійного відмінка (the King’s wife –дружина короля) і синтаксично – за допомогою прийменника of (the first wife of the King – перша дружина короля).

Понятійна категорія присвійності в сучасній англійській мові, як правило, виражається двома способами: за допомогою прийменниковоїсубстантивної (іменної) конструкції (NofN) та іменної конструкції запострофом та закінченням s (N’sN), яке нерідко називають показникомприсвійного відмінка. Отже, засоби вираження присвійності як понятійноїта граматичної категорії в українській та англійській мовах зумовлюютьсяособливостями їхньої морфологічної будови.

Так званий загальний відмінок немає морфологічного оформлення,його нульовий експонент не передає ніякого відношення; іменник позаконтекстом виражає лише значення числа, але не відношення до іншихчленів речення. Порівняємо: the house was comfortable, the walls of the house, behind the house. Ізольована форма house не несе ніякої інформації.

Отже, важко визначити, яке граматичне значення виражає формазагального відмінка. Разом із тим, якщо існує протиставлення загальний відмінок - присвійний відмінок, то, можливо, перший можна схарактеризувати якформу, що не передає відношень, притаманних присвійному відмінкові.

Як вже зазначалося, категорія посесивності досить широко досліджена в науковій літературі, перш за все, з точки зору її зв’язку з іншими категоріями – локативності та екзістенціальності. Сутність категорії посесивності складають власне посесивні відносини між суб’єктом-посесором та об’єктом. Типові випадки представленості посесивності у мові є включають в себе наступні складові: посесивний суб’єкт – посесор (власник, особа, котрій щось належить, котра щось має), предикат посесивноїнаявності/відсутності (вказує на наявність/відсутність чогось у посесора) й об’єктпосесивності як ключове поняття посесивності (предмет, об’єкт володіння, наявності), сутність якого визначена відношенням відчужуваної та невідчужуваної власності.

Невідчужувана власність – це таке відношення посесивності, за якого існуванняпосесивного об’єкта нерозривно пов’язане з існуванням посесора, тобто є його частиною або сприймається як така [15, c. 193].Невідчужувану власність поділяють на:

1) абсолютно невідчужувану – частини тіла людини, внутрішні органи та властивості, пов’язані з універсальним проявом їхньої діяльності (голос, дихання, зір, слух,почерк); фізичні константи людини (зріст, вага, розміри); абстрактні поняття, що характеризують інтелектуальну та духовну діяльність людини (розум, пам’ять, настрій,почуття), етапи її життя (минуле, майбутнє);

2) відносно невідчужувану – частини тіла, що відростають (борода, вуса); родинніта соціальні стосунки (мати, син, сусід, товариш);

3) оказіонально невідчужувану – семантика такого виду посесивних відношеньактуалізується лише в мовному контексті [16; 3].

До відчужуваної власності належать такі матеріальні й абстрактні об’єкти, які нерозглядаються мовним менталітетом як властивий посесору обов’язковий або ймовірний елемент, зазвичай пов’язані з посесором за функцією. Це предмети особистоївласності (одяг, житло), майнові відношення, зв’язки в соціумі (класова приналежність, професія) [16, с. 61-66].

У сучасних дослідженнях посесивність розглядають у вузькому та широкому значенні. Згідно з вузьким підходом, посесивні відношення виникають лише за умови,коли в ролі суб’єкта виступає особа, а об’єкт належить до відчужуваної власності. Уширокому розумінні, посесивний суб’єкт може бути представлений особою, неістотою чи абстрактним поняттям, а об’єкт володіння репрезентований як відчужуванийабо невідчужуваний.

Але незважаючи на досить велику кількість досліджень ця категорія є досить спірним питанням. Доказом цього є велика кількість різних підходів та неоднозначність трактовки даної категорії багатьма лінгвістами.Домінуюча точка зору на категорію посесивності полягає в тому, що посесивність – це категорія, властива насамперед іменникам (напр., англ. hand, leg, укр. рука, нога тощо), присвійним займенникам (напр., англ. his, her, укр. мій, його) та присвійним прийменникам (напр.: англ. bearded ‘бородатий’, укр. безногий тощо).

Також загальновизнаною є точка зору, запропонована ще Дж. Лайонзом, у подальшому підтримана та поширена іншими лінгвістами (Л.А. Булаховського, Н.В. Гуйванюк, М.А. Жовтобрюха, І.І. Слинька), що дієслова мати та бути є універсальними для вираження значення володіння. Менш поширеною є думка, що семантикою володіння також характеризується більш широка група дієслів, різних за семантикою, напр., англ. to buy, to sell, to fail, to steal, to tear, укр. купувати, продавати, бракувати, красти, відривати тощо. Ключовим для категорії посесивності є поняття об’єкта володіння або, за іншим визначенням, посесивного об’єкта, адже саме семантика посесивного об’єкта та характер його логіко-семантичного відношення до посесора визначає зв’язок між Y та Z як посесивний.

За визначенням А.В. Головачової, характер логіко-семантичного зв’язку між Y та Z «є частиною картини світу». Посесивність належить до числа таких лінгвістичних понять, які допомогають краще зрозуміти мовну картину світу носіїв мови, адже посесивні синатксичні конструкції відображають особливості зав’язків, які існують у мовній дійсності та мисленні, що її відображають. В.Н. Топоров розглядав посесивні відносини в історичній перспективі. Він стверджував, що для посесора володіння об’єктом означає «володіти (займати) місце» та «домінувати, виявляти перевагу, володіти». Він вважав категорію посесивності антропоцентричною. Він це пояснював генезисом людського і мовного менталітету: усвідомлення людиною самого себе, свого тіла і його частин, а також найближчих до нього об'єктів зовнішнього світу як «своїх», потім «привласнення» їм більш віддалених і абстрактних сутностей і, нарешті, перенесення вже сформувалася моделі на ці розташовані поза людини неживі сутності. Не випадково у всіх відомих мовах посесивне відношення має більш повне у формальному і більш багате в семантичному відношенні вираження у зв'язку зі сферою людини, а не з предметною аботваринною сферами.

Г. М. Воронцова вказувала на особливий характер форманта ’s, який здатнийоформляти не тільки окремі іменники, але й словосполучення. Вона пропонувала вважати форми на ’s формами категоріїприсвійності, а сам формант – аглютинативним формантом. Термін «аглютинативний» все частіше використовується у мовознавстві, коли йдеться про англійські афікси, які вільноприєднуються до основ.

ФормаN’sN, по-перше, обмежена лексично, оскільки вона вживається зіменниками, що позначають істот: the girl’s voice – голос дівчини, the dog’s bark – гавкання собаки. Однак є окремі випадки вживання посесива зіменниками на позначення неістот, за умови, якщо ці назви неістот єназвами конкретних предметів: the house’s roof. По-друге, посесивобмежений позиційно: він завжди стоїть у препозиції. По-третє, посесив невживається у формі множини: the boy’s room, але the boys’ room. Формант поссесива здатен оформлятиодиниці, більш і за слово. Формант ’s використовують условосполученнях, у яких головним членом є іменник (John and Tom’s room (кімната Джона та Тома), the Prime Minister of England’s speech (промова прем’єр міністра Англії)), а також у тих, де головний іменниквідсутній: at the barber’s (у цирульні), at the chemist’s (в аптеці).

Посесив виступає тільки в одній синтаксичній функції – означення.Отже, до перерахованих вище обмежень додається ще одне – посесивфункціонує лише в межах іменного словосполучення. Прибічники цієї ідеївважають, що таке обмеження функціонування аналізованої категоріїдоводить, що в межах атрибутивного сполучення посесив і головнийкомпонент реалізують категорію, вужчу, ніж відмінок. Цю категорію можнаназвати категорією іменної характеристики, а саме категорією присвійності.

Так, формант ’s у структурній моделі присвійної конструкції N’sN, належить безпосередньо залежному компонентові N, є службовимсловом-морфемою і представляє разом з іменником, до якого вінвідноситься, аналітичний спосіб вираження категорії присвійності. Як івсі морфеми, формант ’s не несе самостійного смислового значення,оскільки в процесі свого історичного розвитку він втратив лексичнезначення і став використовуватися у формах іменників будь-якого роду.

Щоб довести існування категорії присвійності, необхідновстановити категоріальне протиставлення її форм за граматичнимзначенням. Так, у словосполученні John’s house у семантиці слова house зявляється сема «належність», а у семантиці слова John – «володіння».Проаналізувавши зв’язок і взаємозалежність між формою та значеннямприсвійних конструкцій, можемо стверджувати, що явище присвійності всучасній англійській мові справді є граматичною категорією.

  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка