Леверидж не є суто фінансовим механізмом, оскільки може реалізовуватись за допомогою удосконалення таких виробничо-господарських процесів, як постачання, виробництво, збут




Сторінка3/3
Дата конвертації09.09.2018
Розмір0,59 Mb.
1   2   3


  • невизначеність кадрової політики організації;

  • відсутність системи інформаційного забезпечення управління організацією;

  • брак управлінського досвіду, що виражається в обмеженості управлінського інструментарію, який застосовується для досягнення цілей організації тощо.

В умовах левериджу фінансового стану та прибутковості інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства важливим є також формалізувати виробничо-господарські процеси організації. Як вже зазначалось, цикли діяльності машинобудівного підприємства розглядають у розрізі циклів: постачання підприємства ресурсами, виробництва продукції, її збуту, а також фінансово-інвестиційного забезпечення. За методикою Є.Мниха формалізація циклу постачання (забезпеченості) підприємства ресурсами зводиться до параметризації умов поставок, ідентифікування характеру виробничих матеріальних запасів і їх структури, визначення норм виробничих запасів і потреб в матеріальних ресурсах, виділення напрямів і заходів щодо виявлення та використання резервів зниження понаднормативних витрат ресурсів. Автор, пропонує визначати потребу підприємства у певному виді матеріалів за формулою [174, с. 349].

де Пз – загальна потреба в ресурсах;

Пп – потреба на виробництво продукції;

Пе – потреба на експериментально-дослідні роботи;

Пр – потреба на ремонт;

Пзв – потреба на утворення нормативних залишків на кінець аналізованого періоду;

Зо – запас на початок аналізованого періоду.

Загальна потреба у ресурсах, як правило, корегується на величину ресурсів, які на поточний момент часу є у розпоряджанні підприємства. Рівень наявних на підприємстві матеріальних ресурсів визначають як співвідношення запасу певного виду матеріалу до визначеної потреби підприємства у даному матеріалі у майбутніх періодах. Скорегований обсяг потреб у ресурсах є об’єктом аналізу альтернативних умов їх постачання, зокрема здатності потенційних постачальників своєчасно і у повному обсязі виконати договори на предмет постачання матеріальних ресурсів за мінімальними закупівельними цінами.

Визначення потреби і забезпечення раціонального використання матеріальних ресурсів тісно пов’язані з визначенням гранично допустимих витрат конкретного матеріального ресурсу на виробництво одиниці продукції, тобто з їх нормуванням. Норми витрат включають витрати на безпосереднє виконання технологічного процесу виробництва продукції чи робіт з урахуванням технологічних відходів матеріалів і втрат, зумовлених використовуваною технологією [174, с. 351]. Ключовим аспектом формалізації нормування витрат є ідентифікування характеру (інтенсивний, екстенсивний) розвитку підприємства. Норми витрат, як відомо, формують в розрахунку на одиницю продукції. З огляду на це, інтенсивність розвитку характеризується зниженням питомих витрат, а екстенсивність їх зростанням. Проведені дослідження показали, що діючі підприємства можна в цілому поділити на три групи: ті, які використовують галузеві норми витрат; ті, які встановлюють норми витрат на основі фактичних витрат, що мали місце у минулих звітних періодах; а також, ті, які встановлюють норми залежно від обраної стратегії їх економічного розвитку. Інші підходи також мають місце, але вони є рідко використовуваними. З огляду на сучасні реалії національної та світової економіки найбільш перспективним є застосування нормування на засадах обраної стратегії економічного розвитку підприємства відносно конкретного виду продукції. Так, при стратегії активного зростання значення показників економічного розвитку, як правило, плануються на рівні вищому від вже досягнутого. При цьому рівень витрат на виробництво і збут продукції розглядаються як резерв збільшення обсягу прибутку. З огляду на це, на підставі формування організаційних об’єднань, заради отримання економії на витратах, а також у результаті залучення сучасних більш економних технологій встановлюють норми витрат нижчі за ті, які мали місце у минулих звітних періодах. При стратегії помірного розвитку значення показників економічного розвитку планують на рівні не нижчому від вже досягнутого. При цій стратегії незмінними залишаються і норми витрат. Щодо стратегії скорочення або згортання, то їх застосування, як відомо, передбачає, збереження норм витрат на виробництво та збут продукції на рівні, що мав місце протягом минулих звітних періодів.

Щодо формалізації напрямів і заходів щодо виявлення та використання резервів зниження понаднормативних витрат ресурсів, то більшість науковців [11-16; 24; 28; 113; 121; 131] і практиків пропонують здійснювати її на засадах визначення різних видів матеріаломісткості продукції. Здебільшого виділяють абсолютну (рівень витрат матеріалів на одиницю виготовленої продукції), пераметральну (рівень витрат матеріалів на одиницю продуктивності, праці, потужності обладнання тощо), конструктивну (рівень чистої ваги виробів, що припадає на одинцю технічного параметра) та відносну (відношення конструктивної матеріаломісткості до коефіцієнта використання матеріалів) матеріаломісткість продукції [31; 36; 43; 63; 67; 239; 258]. На рис. 4.5 наведено етапи процесу виявлення та використання резервів зниження понаднормативних витрат ресурсів.



Рис. 4.5. Етапи процесу виявлення та використання резервів зниження понаднормативних витрат ресурсів.

Для фінансових менеджерів джерелами інформації при аналізі циклу постачання підприємства ресурсами є: вимоги виробничих підрозділів на сировину та матеріали, замовлення на закупівлю сировини і матеріалів, звіти складських підрозділів про постачання сировини і матеріалів виробничим підрозділам, рахунки-фактури постачальників, аналітичні журнали дебіторської і кредиторської заборгованостей, картотека акцептів тощо. Найбільш використовуваними методами отримання інформації про показники, які характеризують цикл постачання підприємства ресурсами є: спостереження, ознайомлення із первинною документацією та реєстрами обліку, здійснення запитів тощо.

Наступним циклом підприємства, який має безпосереднє відношення до ФЗФІПМП на засадах застосування двокритеріального левериджу є цикл виробництва. Його формалізація, як і циклу постачання підприємства ресурсами, необхідна для можливості оперативно у графічній або параметричній формі визначати поточний стан виробництва у розрізі обсягу незавершеного виробництва та готової продукції, а також рівня наявних та спожитих запасів сировини і матеріалів, бракованої продукції, втрачених запасів. Для фінансових менеджерів важливим є формалізувати процедуру отримання інформації про значення вказаних показників. Особливості отримання цієї інформації полягають у можливості застосування на підприємстві різних методів калькулювання собівартості. Здебільшого виділяють позамовний та процесійний методи калькулювання собівартості. Головними характеристиками процесійного методу є те, що при обліку витрат дані про витрати на окремі замовлення, як правило, не виділяються, а також те, що при калькулюванні собівартості важливим є звітний період, а не час, необхідний для виконання замовлення. Процесійний метод калькулювання собівартості ґрунтується на розрахунку умовного обсягу виробництва; аналізі собівартості одиниці продукції та визначенні загальної собівартості всього обсягу виробленої продукції. Головна відмінність процесійного калькулювання від позамовного полягає у використанні усереднення як способу списання витрат на готову продукцію.

В умовах системи калькулювання собівартості процесійним методом розраховують кількість умовних одиниць продукції за кожен звітний період. Цей підрахунок необхідний для того, щоб мати можливість визначити обсяг витрат на одиницю продукції. Умовний обсяг виробництва - це кількість: виробів виготовлених за певний період часу. Ця величина дорівнює сумі загальної кількості виробів, виробництво яких розпочато і завершено в межах цього звітного періоду; це відображає також роботу, яка виконана над незавершеними виробами із залишків на початок і кінець періоду.

Умовний обсяг виробництва проводиться окремо для матеріалів і окремо для витрат на оброблення продукції (оплата праці виробничого персоналу і загально накладні витрати виробничого підрозділу). Витрати оброблення виникають у міру протікання виробничого процесу. Відповідно і умовний обсяг виробництва для цих витрат розраховується так: продукція, виробництво якої розпочато і завершено у цьому звітному періоді, мінус обсяг продукції виробництво якої було завершеним на початок періоду плюс обсяг продукції виробництво якої було завершеним на кінець звітного періоду. Щодо умовного обсягу виробництва для матеріалів, то його розраховують так: обсяг продукції, виробництво якої розпочато і завершено у цьому звітному періоді, плюс усі витрати матеріалів на ту продукцію, яка на кінець періоду залишилась незавершеного. Це пов'язано з тим, що витрати на матеріали, що використовуються у виробничому процесі відносяться повністю на виробництво на початку процесу.

За умов виробництва продукції виключно за замовленнями клієнтів калькулювання собівартості здійснюють позамовним методом. Він передбачає віднесення на собівартість усіх витрат, що мали місце у зв’язку із виробництвом продукції на замовлення клієнта. Процес отримання інформації про значення показників, які характеризують виробничий цикл підприємства показано на рис. 4.6.

Джерелами інформації для про значення показників, які характеризують виробничий цикл підприємства є квитанції робочого часу працівників виробничих підрозділів, картки табельного обліку часу, журнали обліку матеріалів на складі сировини і матеріалів, журнали обліку витрат часу, замовлення виробничих підрозділів на сировину і матеріали, виробничий звіт, звіт зі складу готової продукції. Налагодженість системи документообігу на підприємстві, зокрема повнота і своєчасність відображення господарських операцій у реєстрах обліку суттєво спрощує отримання і аналізування інформації про поточний стан виробничого циклу.



Рис. 4.6. Процес отримання інформації про значення показників, які характеризують виробничий цикл підприємства.



Щодо циклу збуту або циклу отримання доходів, то ключовими показниками, які його характеризують є: обсяг реалізації продукції та отриманого доходу, величина дебіторської заборгованості, дати виникнення податкових зобов’язань. До джерел інформації про ці показники належать первинні документи на відвантаження та видачу зі складу продукції і цінностей, реєстри документів із реалізації продукції, облікові реєстри. Метою формалізації цього циклу є оперативний моніторинг стану збутової діяльності машинобудівного підприємства задля можливості своєчасного реагування керівників підприємства на виниклі податкові зобов’язання, сумнівну дебіторську заборгованість, а також для володіння інформацією про поточний додатний (позитивний) грошовий потік. Проведені дослідження показали, що для фінансового менеджера важливим є формалізувати процес отримання вищевказаної інформації (рис. 4.7).

Рис. 4.7. Етапи процесу отримання інформації про показники, які характеризують цикл збуту готової продукції.



Наскрізним до всієї виробничо-господарської діяльності машинобудівного підприємства є фінансово-інвестиційний цикл. Він охоплює етап формування фінансових ресурсів підприємства і етап їх використання. Формування фінансових ресурсів передбачає роботу фінансових менеджерів щодо отримання підприємством кредитів у комерційних банків, прийняття рішень щодо доцільності використання комерційних кредитів при закупівлі сировини, матеріалів тощо, необхідності здійснення емісії боргових або корпоративних цінних паперів, а також щодо розподілу коштів отриманих у формі нерозподіленого прибутку між цільовими фондами підприємства. Щодо етапу використання (інвестування) фінансових ресурсів, то його реалізація передбачає сукупність дій фінансових менеджерів щодо придбання або створення активів на найбільш оптимальних для підприємства умовах. У даному випадку під оптимальністю мається на увазі здійснення інвестування на умовах, які максимально відповідають обраній керівництвом підприємства стратегії розвитку. Як стверджують фахівці, формалізація фінансового-інвестиційного циклу має забезпечити керівників підприємства інструментарієм ухвалення раціональних управлінських рішень щодо формування і використання фінансових ресурсів підприємства. Це завдання досить успішно виконане низкою науковців, які досліджують проблеми управління інвестиційною діяльністю організацій [16; 143; 145; 193; 201; 248]. Узагальнення літературних джерел та ознайомлення із матеріалами підприємств дозволило виділити етапи процесу отримання інформації про показники, які характеризують фінансово-інвестиційний цикл підприємства, що здійснює розвиток інвестиційної діяльності (рис. 4.8).

Рис. 4.8. Етапи отримання інформації про показники, які характеризують фінансово-інвестиційний цикл організації.



Узагальнену графічну схему формалізації управлінських процесів під час формування левериджу показано на рис. 4.9.

Рис. 4.9. Процес ідентифікування поточного стану реалізації цілей організації і формування рішень щодо його покращання.



Проведені дослідження показали, що поняття «леверидж фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності підприємства» характеризується базовими (рис. 4.10 а, б) і варіативними співвідношеннями (табл. 4.5). Базові співвідношення стосуються таких категорій, як умовно-постійні витрати, умовно-змінні витрати, собівартість машинобудівної продукції, обсяг виробництва продукції, умовний обсяг валового доходу та прибутку машинобудівного підприємства від інвестиційної діяльності.




Обсяг виробництва машинобудівної продукції, %

Рис. 4.10. Базові співвідношення між показниками левериджу фінансової стійкості і прибутковості інвестиційної діяльності підприємства

Щодо варіативних співвідношень, то вони стосуються таких категорій, як величина валюти балансу, обсяг поточних активів, поточних і сукупних зобов’язань, власного капіталу, величина фактично отриманого підприємством чистого та реінвестованого прибутку.

Як бачимо, на рис. 4.10 а показано взаємозалежності між зміною обсягу виробництва продукції та її собівартістю, зокрема у розрізі умовно-постійних та умовно-змінних витрат. Пряма К1 репрезентує пряму залежність частки умовно-змінних витрат від обсягу виробництва продукції. Пряма К2 показує, що збільшення обсягу виробництва машинобудівної продукції безпосередньо залежить від обсягу умовно-змінних витрат. За допомогою прямих К3 і К4 бачимо, що частка зміни умовно-змінних витрат у структурі собівартості машинобудівної продукції дорівнює зміні частки умовно-постійних витрат.

На рис. 4.10 б пряма С1 відображає залежність між відносною зміною обсягу виробництва машинобудівної продукції та її ціною, С2 – між зміною обсягу виробництва машинобудівної продукції та зміною величини умовного валового доходу від інвестиційної діяльності підприємства, С3 – між зміною умовного валового доходу від інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства та рівнем умовного прибутку підприємства, С4 – між зміною частки собівартості машинобудівної продукції у валовому доході та часткою умовного прибутку від інвестування.

У даному випадку під умовним обсягом валового доходу підприємства від інвестиційної діяльності мається на увазі добуток обсягу виробленої машинобудівної продукції та її ціни. Валовий дохід названо умовним, оскільки обсяг реалізації готової продукції залежить від інших факторів ніж обсяг виробництва. Оптимальним є досягнення здатності підприємством реалізовувати у запланований період весь обсяг виробленої продукції. Якщо цієї здатності досягнуто, то умовний валовий дохід тотожний фактичній виручці підприємства від реалізації готової продукції. Те саме стосується і умовного прибутку підприємства, який отриманий у результаті інвестиційної діяльності підприємства. Фактичний прибуток підприємства може дорівнювати умовному або бути меншим за нього. У будь-якому випадку фінансовий менеджер має проаналізувати як його величина вплинула на фінансовий стан підприємства та рівень прибутковості інвестиційної діяльності. Для виконання цього завдання необхідно використати варіативні співвідношення між показниками фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності (табл. 4.5).

Таблиця 4.5

Співвідношення між показниками фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства



Види моделей за якісними параметрами

Моделі фінансової стійкості підприємства

Моделі ліквідності та платоспроможності

Моделі прибутковості

Моделі, які не потребують коригування





Моделі, які потребують коригування





Примітки: Ap - активи поточні; Zs - зобов’язання сукупні; Zp - зобов’язання поточні; Kv - капітал власний; Rvb - рентабельність валюти балансу у базовому періоді; Rvz - рентабельність валюти балансу у звітному періоді; - середньоринкова рентабельність валюти балансу у звітному періоді; Wp - величина приросту активів у результаті вкладення коштів у інвестиційну діяльність; Wk - величина витрат, пов’язаних з реалізацією інвестицій у розвиток інвестиційної діяльності; CV - коефіцієнт варіації.

Ідентифікація стану досліджуваного об’єкта полягає у визначенні типу моделі фінансової стійкості та рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства. Як бачимо з табл. 4.5 моделі розподілено на ті, які потребують коректування і ті, які коректування не потребують. У залежності від виду ідентифікованої моделі з числа тих, що потребують коректування, аналітик повинен розглянути альтернативні заходи покращення фінансового стану та підвищення рівня ефективності інвестиційної діяльності підприємства, при цьому він повинен визначити рівень співвідношень між змінними конкретної моделі. Так, рівень ефективності інвестиційної діяльності двох різних підприємств можна ідентифікувати приналежністю до моделі , проте в одного з підприємств значення Wp менше від значення Wk на 2%, а у другого у двічі. З огляду на це, ідентифікація фінансового стану та інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства призначена лише для визначення напряму коректування відповідних показників, а вибір конкретних регулюючих заходів слід здійснювати у результаті аналізу рівня виявлених проблем і розгляду різних варіантів їх розв’язання.

Як вже зазначалось, під левериджем слід розуміти сукупність методів управління виробничо-господарськими процесами, які націлені на забезпечення оптимальних співвідношень між показниками економічного розвитку підприємства з метою досягнення стратегічних орієнтирів. З огляду на це, результати ідентифікування впливу фактичного прибутку підприємства на рівень фінансової стійкості підприємства та прибутковість його інвестиційної діяльності вимагає вибору та застосування конкретних методів покращання варіативних співвідношень.

У результаті ідентифікації фінансового стану та рівня прибутковості інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства фінансовий аналітик володіє інформацією про характер виявлених проблем (проблеми ліквідності, платоспроможності, прибутковості). Ця інформація лягає в основу вибору напряму та заходів їх розв’язання. У системі фінансового менеджменту сукупність заходів, які націлені на покращання фінансового стану та підвищення рівня ефективності інвестиційної діяльності машинобудівного підприємства можна поділити на продуктивні і непродуктивні. Продуктивні і непродуктивні заходи націлені на збільшення частки поточних активів і власного капіталу у структурі валюти балансу підприємства, збільшення величини прибутку у структурі валового доходу підприємства, прискорення оборотності використовуваних фінансових і матеріальних ресурсів. Продуктивними слід вважати заходи, у результаті застосування яких забезпечено об’єктивні причини довгострокового покращання значень фінансових показників. До заходів, за допомогою яких можна досягнути цих цілей належать:



  • диверсифікування методів реалізації готової продукції;

  • використання нових ринків збуту продукції;

  • розширення видів діяльності і джерел отримання прибутку;

  • встановлення гнучкої системи регулювання дебіторської заборгованості;

  • реалізації неприбуткових та малоприбуткових активів;

  • залучення до участі в капіталі підприємства нових інвесторів;

  • збільшення частки прибутку підприємства, що ре інвестується тощо.

Щодо непродуктивних заходів, то їх застосування націлене на тимчасове покращання рівня фінансової стійкості підприємства та підвищення прибутковості інвестиційної діяльності. Як правило, ці заходи застосовують для забезпечення презентабельності фінансової та управлінської звітності підприємства на певну дату або за конкретний період. Ці заходи здебільшого передбачають:

  • здійснення переоцінки капіталу підприємства;

  • зміну методів нарахування амортизації, оцінювання величини товарно-матеріальних запасів, калькулювання собівартості;

  • укладання факторингових та інших угод, які передбачають продаж боргів підприємства іншим організаціям тощо.

Вибір конкретного методу або їх сукупності для покращання фінансової стійкості та прибутковості інвестиційної діяльності залежить від рівня управлінського досвіду керівників підприємства, від юридичного статусу організації, від стану ринкової кон’юнктури, від специфіки діяльності машинобудівного підприємства тощо.

1   2   3


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка