Ліричний герой в поезіях Джона Донна”



Скачати 212,24 Kb.
Дата конвертації31.10.2017
Розмір212,24 Kb.
Національний університет “Києво-Могилянська академія”

кафедра філології

Робота з курсу “Світова література – 1” на тему:
Ліричний герой в поезіях Джона Донна”

Виконав: Дроздовський Дмитро Ігорович,

ФГН, спеціальність: українська мова та література
Перевірив:

Шалагінов Борис Борисович,

доктор філологічних наук, професор

Оцінка: 100


Київ – 2005р.


Історичні передумови нового мислення

Стрімке розширення фізичних меж світу, яке відбулося у XV – XVII ст. завдяки географічним і астрономічним відкриттям, примушувало людей тієї епохи відчувати себе беззахисними перед експансією «зовнішнього». «Посткоперниківський і постколумбівський» світ виявився дуже великим, непристосованим до людини, яка перестала бути «мірою всіх речей», перетворилася на піщинку, загублену посеред Всесвіту. Це, безсумнівно, мало визначальний вплив на людську свідомість, на мистецтво взагалі. “В бароковій літературі у порівнянні із Відродженням, ствердилася більш складна і разом із тим більш драматична за своєю суттю картина уявлень про людину і довкілля, дійсність, Бога” [7, 82]*. Але мене в даному разі насамперед буде цікавити поезія тієї доби – барокова лірика. “Оспівування кохання і жіночої вроди, яке притаманне Ренесансу, переростає в оспівування краси світу, в якій поети знаходять відтінки дивовижності і примхливої таємничості” [9; 241]. Тож предметом дослідження в цьому рефераті є творчий доробок відомого англійського письменника Джона Донна, який у своїй творчості зумів відбити тенденції барокової свідомості своєї доби. Варто наголосити, що “художню цінність європейської поезії XVII століття часто недооцінюють” [7, 79]. Я, власне, і спробую розкрити феномен барокової поезії, спробую дослідити особливість англійської барокової лірики, ґрунтуючись на творчості Донна, розкрити її витоки, філософію, тенденційність. Це і буде становити мету мого дослідження в цьому рефераті. Актуальність роботи насамперед пов’язано із тим, що сьогодні в українському літературознавстві є дуже невелика кількість робіт, присвяченнях англійській ліриці доби бароко, та й сама творчість Донна і досі залишається малодослідженою, мало хто працював над перекладом творів цієї геніальної особисті на українську мову. Хоча, мені хочеться відмітити, свого часу творчість Джона Донна високо оцінив відомий поет Йосип Бродський, який в 1987 році став лауреатом Нобелівської премії у царині літератури, що свідчить про небуденний талант цієї людини, який він назавжди залишив у своєму поетичному вимірі барокової доби. В роботі я, зокрема, спирався на дослідження Ю.Б Віппера “Поэзия барокко и классицизма”, І. Шайтанова “Уравнение с двумя неизвестными. Поэты-метафизики Джон Донн и Иосиф Бродский”, О. Горбунова “Джон Донн и английская поэзия XVI - XVII веков” тощо.


Барокові уявлення про людину

Поезія доби Бароко знову прагнула гармонізувати стосунки між людиною і Всесвітом. У філософських творах активно розробляється уявлення про людину як малого дзеркала великого світу, про віддзеркалення макрокосму Всесвіту в мікрокосмі індивідума. При цьому ідея мікро- і макрокосму виходила за рамки “встановленої філософської парадигми, – вона активно переживалась на всіх рівнях культури: з неї виходила астрологія, що відігравала значну роль не тільки в ухваленні приватних рішень, але і у формуванні державної політики” [6; 55]. На ній будувалася лікувальна і діагностична медицина. Можна помітити, як захват різноманіттям і грандіозністю зовнішнього світу у таких митців слова, як Донн, Герберт тощо заміщується рефлексивною увагою до світу внутрішнього і до метафізики.


Отче Того, Ким природу для нас,

А нас для небес із недійсного вчинено,

Творче в той час і Царю повсякчас,

Тепер із руїни перествори мене:

Глина ж бо серце зогниле моє,

Рудо іржавіє самогубством.

Вичисти цю його порошну персть,

Вичисти все, що в ньому зіпсуто,

Щоб, перш ніж померти, я смерті позбувся*.
На зміну експансії зовнішньої приходить «експансія внутрішня», коли встає питання про межі приватного світу особи – і з цієї миті поезія все більше орієнтується на вираз індивідуального і особливого [1, 43]. Увага до трагічних нот притаманна цій епосі [7, 83]. Отже, метою цього реферату і буде дослідження феномену поезії – а саме феномену барокової лірики в контексті творчості великого англійського поета Джона Донна. Тож, що зробило поезію Донна безсмертною? В чому тут полягає барокова символіка, нове світовідчуття? На це я і спробую дати відповідь в цьому рефераті.
Філософсько-алхімічний вимір поезії Джона Донна

Хворобливо відчуваючи недосконалість світу, що розпався, за словами Донна, на атоми, поет все життя шукав точки опори. Ми відчуваємо зіткнення між початком тілесним і духовним, між розумінням краси світу і минущості буття [7, 86]. Внутрішній розлад – головний мотив лірики Донна. Саме тут, на мою думку, причина її складності, її болісних суперечностей, поєднання фривольного гедонізму і гіркоти втрати Бога, непідробленої радості життя і глибокого трагізму. В його поезії є щось незрозуміле, я би навіть сказав – алхімічне.


О Сине Божий, що, бачивши гріх


І нестворену смерть, що з ним уповзла,

Взяв її в Себе і тим переміг

Силу ворожого нам жала,

Тепер розп’яттям Себе прибий

Знову до серця мого,

Де б не було, залишайся з ним,

Щоб, успоріднившись крові Твоїй,

Терпіння Твоє осягнути змогло.
І дійсно, богословський контекст доннівської елегії зовсім не знаходиться в суперечності з контекстом алхімічним [8, 21].

Богослов’я деколи вдавалося до мови алхімічних описів, не бачачи в цьому нічого негожого. Так в «Мові в здоров'ї» Лютер пише: «Наука алхімія мені дуже подобається: це дійсно природна філософія стародавніх. Вона подобається мені не тільки численними можливостями застосування, наприклад, при вариві металів, при дистиляції і сублімації рідин, але також алегорією і її таємним, вельми принадним значенням, що стосується воскресіння мертвих в день Страшного суду.

Бо так само, як вогонь в печі витягає і виділяє з однієї субстанції інші частини і витягує дух, життя, здоров'я, силу, тоді як нечисті речовини, осад залишаються на дні, як мертве тіло, що не має ніякої цінності, точно також Бог в день Страшного суду розділить все, відділить праведних від неправедних» [4, 26-32]. З характерним пасажем зустрічаємося ми в одній з проповідей Д. Донна: «Тому Давид, який був металом, сім разів випробуваним полум'ям, бажаючи стати золотом, що піде в скарбницю Господа, міг зрозуміти, що при трансмутації металу не достатньо тому пройти через стадію кальцинації або розчинення ... або обмивання, що відділить шлак від чистого єства, і навіть трансмутації, яка метал ушляхетнюватиме – мало: необхідна фіксація, закріплення, щоб метал не пішов парою і не став нічим, не повернувся б в колишній свій низький стан. Так пізнав він, що мало одного розчинення, мало розплавитися в сльозах, мало обмивання і трансмутації, якої досяг він цим очищенням і обмиванням, - потрібна фіксація, закріплення...» [2; 100–101]. Донн – це бароковий поет, в його поезіях поєднано містику і сакральне, він звертається до сонму янголів, до Бога, до Богоматері, оскільки в світ доби Донна – це світ, в якому сакральне і містичне поєднано в один ланцюг. “Це химерний і водночас Божественний світ” [8, 23]. Це гріховний світ, в якому гріх є атрибутом свідомості, але і в той же час людина прагне пізнати Бога, розуміючи, що після смерті Людина все рівно опиниться в пеклі.

Благословенній Матері-Діві,

Що нам відімкнула втрачений рай,

Гріх поганьбивши, освячений тілом

Втілила змогу спокутніх благань;

Лоно ж її - незбагненне небо,

В нього бо вдягся Бог;

Їй же ми зносимо вдячність ревну,

Бо не має скорбот, окрім наших хвороб.

Бог же чутиме благословенну з жінок.
Саме вживання алхімічної образності в проповіді, як на мене, показує достатньо ясно, наскільки була зрозуміла «пересічному читачеві» тієї епохи символічна мова алхімії... І алхімічно-символічна мова Донна!

Душе Святий, Чиїм храмом я був би,

Якби не ті мури, що бридко брудні,

Блюзнірськи ж бо пихою й хіттю задув я

Юначі всередині храму вогні.

Новим же вітром у серці роздми

Вогонь, що займає вівтар,

Нехай воно, кляте, від сяйва болить,

Хай плавиться плотяний серця ліхтар,

Та буде й жертовник, і жертва, і жар.
Ліричні герой поетичних блукань Донна

Поезія Дона пройшла “складну і різку еволюцію” [7, 93]. Як і більшість поетів епохи, Донн не призначав свої вірші для друку. Довгий час вони були відомі лише за списками, які часом сильно відрізнялися один від одного.

Вперше лірику Донна було видано тільки після його смерті, в 1663 році. Тому зараз достатньо важко вирішити, коли був написаний той або інший його вірш. Проте текстологи, звіривши рукописи, що збереглися, і вивчивши численні алюзії на події епохи, довели, що Донн став писати вже на початку 90-х років XVI століття. Його першу сатиру датують 1593 роком. Вслід за нею поет склав ще чотири сатири. Всі разом вони містилися в рукописі як "книга сатир Донна". Окрім неї з-під пера поета в 90-і роки також вийшло досить багато віршів в інших жанрах: епіграми, послання, елегії, епіталами, пісні тощо. Донн писав їх, наче навмисно змагаючись зі Спенсером, Марло, Шекспіром та іншими поетами, що робить його новаторство особливо очевидним. В сатирах Донн бере за зразок не національну, але давньоримську традицію Горація, Персія і Ювенала і перетворює її у дусі власного світобачення. Вже перша його сатира була написана в незвиклій для єлизаветинців формі драматичного монологу – сатирик, умовна фігура "від автора", спочатку розмовляє з "безглуздим диваком", а потім розказує про їхні подорожі вулицями Лондона. Відмовившись від знайомої Спенсерової стилізації під алегорію або пастораль, Донн звертається до зображення реального життя Англії. При цьому його цікавлять не стільки окремі особи і їх взаємовідносини, скільки певні соціальні явища і типи людей. Зір Донна набагато гостріший, ніж у поетів старшого покоління. Поет вдається до різких контрастів [7, 93]. Контраст – це відображення парадоксальності, яка панує в світі. Всього декількома штрихами він вельми точно, хоча і з гротесковим перебільшенням, малює портрети своїх сучасників: капітана, що набив гаманець платнею загиблих в битві солдат, жвавого придворного, від якого виходить запах дорогих духів, судді, що виряджається в оксамит модного франта і інших перехожих, а їдкі коментарі сатирика, який оцінює кожного з них, допомагають відтворити картину життя столичного суспільства. Тут панують легковажність і пихатість, жадібність і лицемір’я.

Особливо дістається від сатирика його супутнику, порожньому і дурному чепуруну, який судить про людей лише з їхньої зовнішності і суспільного положення і за всією цією мішурою, що не помічає чеснот. Персонажі подібні йому, незабаром проникли в англійську комедію; в поезії ж вони з'явилися вперше в сатирах Донна. Принципово новим було тут і авторське ставлення до героя. Якщо в ренесансній сатирі він завдяки своїй моральній перевазі звичайно підносився над людьми, яких висміював, то у Донна він перевершує їх швидше в інтелектуальному плані, бо ясно бачить, що вони собою представляють. Мабуть, і його теж притягує до себе, хай і мимохіть, строкатий вир лондонських вулиць. Так, характерна для маньєризму подвійність свідомості, проникає вже в ранні вірші Донна.

В сатирах Джона Донна можна вловити і нотки розчарування в самому монархові, адже в реальності всемогутня королева нічого не знає про несправедливість, що панує в Лондоні, а тому і не може нічого виправити. Поступово об'єктом сатири стає вся єлизаветинська Англія 90-х років.
Поетичний досвід адогматичності у творчості Джона Донна

На відміну від поетів старшого покоління, що оспівували цей час як новий "золотий вік", який приніс країні після розгрому Непереможної армади (1588р.) щастя і добробут, Донн знімає ореол героїки зі своєї епохи. Він називає її століттям "проіржавленого заліза", тобто не просто залізним століттям, гіршої зі всіх міфологічних епох людства, але століттям, в якому і залізо-то проїла іржа. “Подібний скептицизм був явищем принципово новим не тільки в поезії, але і у всій англійській літературі” [7, 93]... Особливо цікава в плані подальшої еволюції Донна його сатира про релігію, де поет порівнює католицьку, пуританську і англіканську церкви. Жодна з них не задовольняє поета, і він приходить до висновку, що шлях до істини довгий і тернистий:



Звелася люта велич нанівець –

Так церква у вогні знайшла кінець.

Вітрила ремонтує екіпаж,

Немов лахміття, звис наш такелаж.

Уламки скрізь. У тій шаленій грі


Було сигнальні збито лихварі.

В цій мертвій тиші, де нема надій,

Рятуюсь я від божевільних мрій (...)

Хаос світу торкнувся і земної церкви. І в цьому найважливішому для Донна питанні душевна роздвоєність дає про себе знати із самого початку. Всі в світі є відносним і пізнається через зіставлення [7, 94].

Радикальним чином переосмислив Донн і жанр епістоли. Послання його старших сучасників, звичайно, були немов піднесені компліменти, яскравим прикладом цього є ціла група сонетів-присвячень, якими Спенсер передував першій частині "Королеви фей" (1590). Донн навмисно понизив стиль жанру, додавши віршу розмовно-невимушеного характеру. В цьому поет спирався на досвід Горація, який називав свої епістоли "бесідами".

Відомий вплив на Донна справили і теми епістол Горація, в яких вихвалялася гідність відокремленого способу життя. Так, в посланні до Генрі Оттона, порівнявши життя в селі, при дворі і в місті, Донн радить другові не надавати значення зовнішнім обставинам і вибрати шлях етичного самовдосконалення. В моральному пафосі вірша, в його проповіді стоїчного ідеалу явно відчутні ремінісценції з Горація.


Тема кохання у бароковому переосмисленні Д. Донна

В 90-і роки Донн звертається і до інших жанрів, зокрема до любовної лірики. Вірші про любов він продовжував писати і в перші два десятиріччя XVII століття. В посмертному виданні (1633р.) ці вірші було надруковано разом з іншими, але вже в наступній збірці (1635р.) укладачі зібрали їх в єдиний цикл, назвавши його за аналогією із популярним в XVI столітті збіркою Р. Тотела "Піснями і сонетами". В мові тієї епохи слово “сонет”, крім його загальноприйнятого значення, часто вживався також в значенні "вірш про любов". В цьому значенні використали його і упорядники книги Донна.

Читача, що вперше звернувся до "Пісень і сонетів", зразу ж вражає надзвичайне різноманіття настроїв і ситуацій, відтворених уявою поета. "Блоха", перший вірш циклу з видань 1635 року, дотепно переосмислює поширений в еротичній поезії XVI століття мотив: поет заздрить блосі, що торкається тіла його коханої. Донн же примушує блоху кусати не тільки дівчину, але і героя, роблячи докучливу комаху символом їхнього плотського союзу:

Поглянь і розсуди: ось блішка

Куснула, кров полила трішки,

Спершу - моєї, потім - твоєї,

І наша кров перемішалася в ній (...)
Вже вірш "Доброго ранку" набагато серйозніший. Поет розказує в ньому про те, як закохані, прокинувшись удосвіта, усвідомлюють силу відчуття, яке створює для них особливий світ, що протистоїть всьому Всесвіту:

Прокинулися наші душі лише тепер

Прокинулися - і застигнули у чеканні;

Любов на ключ замкнула наші двері


Комірка – всесвіт, це любов, страждання .

Хто хоче, хай пливе на край землі

Світи златі відкрити вдалині -

А ми свої світи у нас знайшли...
Потім ідуть "Пісня", яка грайливо доводить, що на світі немає вірних жінок, і за настроєм вона близька до елегій у дусі Овідія "Жіноча вірність" з її псевдомакіавеллівською мораллю. Після них – "Подвиг" (в одному з рукописів - "Платонічна любов"), в якому вихваляється високий союз душ закоханих, що забувають про тілесний початок відчуття.

"Пісні і сонети" нічим не схожі на єлизаветинські цикли любовної лірики, такі, скажімо, як "Астрофіл і Стела" Сидні, "Amoretti” Спенсера або навіть на сміливо "Сонети" Шекспіра. У віршах Донна повністю відсутній який-небудь сюжетний початок, який би скріплював їх. Немає в них і героя в звичному для того часу значенні. Та і сам Донн, мабуть, не сприймав їх як єдиний поетичний цикл. Та все ж видавці поступили правильно, зібравши ці вірші разом, бо вони зв'язані багатозначною єдністю авторської позиції. Основна тема "Пісень і сонетів" – місце любові в світі, підлеглому змінам і смерті, у всесвіті, де царює час, що "вийшов з пазів".

"Пісні і сонети" є серією різноманітних замальовок, свого роду моментальних знімків, що “фіксують широку гаму відчуттів, позбавлених єдиного центру” [7, 94]. Герой циклу, пізнаючи різні аспекти любові безуспішно шукає душевної рівноваги. Потрапляючи у все нові й нові ситуації, він наче безперервно змінює маски, за якими не так-то просто вгадати його істинну особу. В усякому разі ясно, що герой не тотожний автору, в його намір зовсім не входило відкрити себе. Лірична сповідь, відверте виявлення почуттів – характерні риси більш пізніх епох, перш за все романтизму, і до "Пісень і сонетів" вони не мають жодного відношення.

При першому знайомстві із циклом може виникнути враження, що він взагалі не піддається ніякій внутрішній класифікації. Така думка, як на мене, оманлива, хоча, звичайно ж, будь-яке розчленовування навмисно спрощує всю строкату складність досвіду любові, розкриту в "Піснях і сонетах".

Дослідники, звичайно, ділять вірші циклу на три групи. Проте не всі вірші "Пісень і сонетів" вміщаються в них ("Вечірня в день Св. Люції"), а деякі ("Алхімія любові") займають як би проміжне положення. І все ж такий розподіл зручний, бо він враховує три головні літературні традиції, якими керувався Донн.

Перша з них – вже знайома традиція Овідія. Таких віршів досить багато, і вони вельми різноманітні за характером. Є тут і грайливо-цинічна проповідь законності "природних" для молодого гульвіси бажань (так, наприклад, це присутнє у вірші "Спільність"):



Отже, бери будь-кого ти

Як ми з гілок беремо плоди:

З'їж цю і візьмися за ту;

Адже зміна блюд - не гріх

І всі шпурнуть порожній горіх

Коли ядро вже буде в роті (...).

Є в Донна і жартівливе звернення до Амура з проханням про заступництво юнацьким проказам героя ("Лихварство Амура"), і майстерні переконання коханій поступитися бажанню героя ("Блоха"), і навіть написаний від особи жінки монолог, що відстоює і її права на повну свободу стосунків із чоловіками ("Скута любов"), і багато чого іншого в такому ж ключі. Як і в елегіях Донна, героя і автора в цій групі "Пісень і сонетів" розділяє іронічна дистанція, певною мірою ці вірші теж протистоять петрарківській традиції. Але, на мій погляд, є в "Піснях і сонетах" і особливий поворот теми, вельми далекий від зухвалого франтівства елегій. Випробувавши різноманітні мінливості любові, герой розчаровується в ній, бо вона не приносить полегшення його спустошеній душі.

Герой "Алхімії любові" порівнює пристрасть з мильними міхурцями і не радить шукати розуму в жінках, бо в кращому разі вони наділяють лише ніжністю і дотепністю. В іншому ж – ще більш відвертому вірші "Прощання з любов'ю" герой сміється над юнацькою ідеалізацією любові, стверджуючи, що в ній немає нічого, окрім хоті, наситившись якою людина впадає в смуток:

Так спрагла дитина гостинець

Готова сховати і вкрасти

Але через день це бажання немає

І той апетит неймовірний зникає.

Закоханий дивний та несамовитий


Добившись мети, вже чомусь він не радий

Він сумом і смутком тепер обійнятий.
Філософська маніфестація людини в контексті бароко

Серед ранніх послань Донна безперечно найкращими є "Шторм" і "Штиль" (1597), які складають поєднаний загальною думкою диптих. Вірші розказують про реальні події, що трапилися з поетом в час плавання на Азорські острови. Описуючи зустріч з непідвладними людині стихіями, Донн настільки яскраво відтворює свої відчуття, що читач мимохіть стає співучасником гротескової трагікомедії, що розігралася на борту корабля. Стихії бентежної бурі і виснажливо-нерухомого штилю протилежні одна одній, і їхній помітний контраст висвічує головну тему диптиха – крихкість людини перед світом незбагненного для нього всесвітом, його залежність від допомоги вищих сил:



Що б мене ні підштовхнуло в путь -

Любов або надія потонути,

Прогниле століття, досада, їхня суть.

Або міраж жадоби щоб утнути -

Вже неважливо. Будь ти тут сміливець

Або огидний боягуз – тобі кінець.

Між гончаком і оленем нема різниць,

Коли доля їх тут наздоганяє.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

А ми - ніщо і ні на що не гідні,

В душі ні сил, ні відчуттів... Але

Що я брешу? Я сум лише відчувати можу! (...)
Цими багатозначними рядками поет закінчує диптих. Принципово новими для англійської поезії 90-х років XVI століття були і елегії Донна. Як вважають дослідники, за три роки – з 1593 по 1596 поет написав цілу маленьку книжку елегій, яка зразу ж отримала славу в рукописі. Елегії Донна присвячено любовній тематиці і носять полемічний характер.

Очевидно, віхи цієї моди дуже швидко відкрилися Донну, мабуть, раніше, ніж Шекспіру, і в суперечці з англійськими петраркістами він вибрав свій самобутній шлях.

Поет і тут звернувся до античної традиції, узявши "Любовні елегії" Овідія як зразок для наслідування. Донна привернула легка іронічність Овідія, його ставлення до любові як до заняття несерйозного, забавної гри або мистецтва, яке прикрашає життя.

З властивим його епосі вільним ставленням до запозичення Донн бере в Овідія ряд персонажів і деякі ситуації. В елегіях англійського поета з'являються і невблаганний сторож, і старий ревнивець, і дівчина, яка, пізнавши всю красу "пристрасті ніжної", зраджує любові. Проте все це переосмислено Донном і служить матеріалом для цілком самобутніх віршів. На противагу петраркістам Донн свідомо знижує образ коханої, сміливо акцентуючи плотську сторону любові. В його елегіях все перевернуто з ніг на голову. Поет свідомо намагався епатувати публіку: деякі рядки Донна були настільки відвертими, що цензура викинула п'ять елегій з першого видання віршів поета.

Та все ж критики, що сприйняли ці елегії буквально і що побачили в них проповідь свободи відчуттів, явно спростили їх значення. Лірика Донна, як правило, взагалі не піддається однозначному прочитанню. Адже в один період з елегіями він писав і третю сатиру, і "Штиль", і "Шторм". Для молодого поета, як і для більшості його читачів, негативне значення макіавеллізму було достатньо ясним.

Іронічна дистанція постійно відділяє героя елегій від автора. Як і Овідій, Донн теж сміється над своїм героєм*. В інших віршах Донн, різко відмежувався від сучасних імітаторів Петрарки, дуже несподіваним чином звертається до традиції італійського поета і створює власний варіант петраркізму. Але несподіванка – одна з найхарактерніших властивостей поезії Донна. Мабуть, йому було мало просто спародіювати штампи петраркістів у віршах в дусі Овідія, його герой повинен був ще і сам переосмислити досвід пристрасті, оспіваної Петраркою.

Вірші цієї групи обіграють типову для традиції Петрарки ситуацію –неприступна пані прирікає героя на страждання, відкинувши його любов. З лірики "Пісень і сонетів", мабуть, найближчим до традиції італійського майстра був "Твікнамський сад", в якому пишне цвітіння весняного саду протиставив безплідним мукам героя, що ллє сльози через неподілену любов:

В тумані сліз, печалями укритім,

Я входжу в сад, немов в забутий сон;

І ось до моїх вух, до очей повитих

Стікається бальзам, що в унісон

Загоїти він здатен мою рану;

Але є монстр, що в мені сидить

Павук любові, він усе мертвить

На жовч віг перетворює і манну;

Воістину тут дивно, як в раю, -


Але я, зрадник, в рай привів змію.

Неоплатонічна концепція в ліриці Донна
Ще одна група віршів є пов'язаною з популярною в епоху Ренесансу традицією неоплатонізму. Цю доктрину, химерним чином суміщаючи християнство з язичництвом, розвинули італійські гуманісти – Марсиліо Фічино, Піко делла Мірандола, Леоні Ебрео та інші мислителі, праці яких були добре відомі Донну. Італійські неоплатоніки обґрунтували вельми складне вчення про любов як про єдність закоханих, що містичним чином пізнають у вигляді коханого образ Творця. Англійські поети XVI століття вже зверталися до цього, але Донна йде тут своїм шляхом. Неоплатонічна доктрина послужила для нього початковим моментом розвитку.

Відштовхуючись від нього, поет створив ряд сцен-замальовок, іноді прямо, а іноді побічно пов'язаних із неоплатонізмом.

І тут Донн теж відтворює достатньо широкий спектр відносин закоханих. В деяких віршах поет стверджує, що любов – непізнаване чудо. Вона не піддається раціональному визначенню і описати її можна лише в негативних категоріях, вказавши на те, чим вона не є ("Ніщо"):

Я не з тих, хто любить тільки

Самі оченята, губи, щічки,

І не з тих я, чия є мрія

Це тільки душі одна краса;

Тих палить вогонь любові: йому би –


Лиш палива! Пристрасть уся проста.

Навіщо ж зі мною тоді рівняти?

Хай мені взаємності і не знати

Я ж пристрасті хочу суть пізнати.(...)

В любові духовне і тілесне не тільки протистоять одне одному, але і взаємодоповнюють один одного спочатку [7, 93].



А що недолітки ми зроду й аж до скону,

Щокроку нас пильнують янголи,

Відроду мешканці тих осяйних хоромів,

Що в них без Тебе ще ніхто не оселивсь.

Не так, як землю, що від сонця зачинає

Своє барвисте розмаїття,

Не знаючи, з якого світло краю,
Навчи мене достойно те чинити,

Чого тих воїнів Твоїх не треба вчити.
Як гармонійну єдність духовного і плотського начал Донном показано любов в кращих віршах циклу. Назву серед них "Доброго ранку", де герой роздумує про значення взаємного почуття, що несподівано відкрилося закоханим, "Роковини" і "Висхідному сонцю", де непідвладна тлінню любов протиставлялася тлінному світові, поет розвиває думку про те, що змінне з часом почуття все ж таки залишається незмінним в своїй основі, і в "Прощанні, яке забороняє сум", герой доводить, що нерозривному союзу закоханих не страшна ніяка розлука.
Висновок: бароково-містичний світ поезії Д.Донна

Проаналізувавши поезію Донна, можна прийти до висновку, що Джон Донн – поет дуже складний, а часом і трохи загадковий. Його вірші абсолютно не вміщуються в рамках готових визначень і немов навмисно дратують читача своєю багатозначністю, несподіваними контрастами і поворотами думки, поєднанням тверезо-аналітичних думок із сплесками пристрастей, постійними пошуками і постійною незадоволеністю. “Поезія бароко стверджує прогрес ірраціональних умонастроїв, відчуття розпачу, сум’яття, відчаю, катастрофи” [7, 85]...



Донн був всього на вісім років молодшим від Шекспіра, але він належав вже до іншого покоління. Гамлету в останньому акті шекспірівської трагедії 30 років; таким чином, вік данського принца дуже близький до віку Донна. І дійсно, для Донна, як і для шекспірівського героя, час вийшов зі своєї колії, і місце стрункої гармонії всесвіту зайняв непідвладний розумному осмисленню хаос який супроводжував зміну епох історії. В уривку з поеми "Перші роковини" поет так описав свій вік:
Всі нові філософи у смутку.

Ефір відкинули немає і вогню.

Зникло Сонце, і Земля у свитку

Як знайти їх – я вже не збагну.

Визнають усі, що світ скінчився

Грізно щось шукають між планет...
Про себе ж самого в одному з сонетів Донн сказав:

Пішов останній акт моєї драми,

Остання миля мандрівок моїх,

Все швидше рух до рубежів сумних,

До всім навстріч розчахнутої брами!
Завдяки своїм творам Джон Донн зумів посісти значне місце в англійській ліриці. Жоден поет в Англії ні до, ні після нього не залишив такого яскравого зображення любові, взаємної і всепоглинної, яка приносить героям радість і щастя. Тільки це щастя інколи може розпастися на тисячі клаптиків в темряві світу. Поезія Донна – це бароковий вимір складних суперечностей і непорозумінь, це світ ірреальний і нераціональний, в цьому світі панують вищі сили, а “людина – це вічний мандрівник у чужому світі” (писав колись Ганс Гріммельсгаузен) [9, 231]...

Список використаної літератури:


  1. Donne John. Devotions upon emergent occasions. London, 1975.

  2. Donne John. The Sermons of John Donne/ Ed. by G.R.Potter and E.M.Simpson. V. III. Berkley - Los Angeles, 1957.




  1. Виппер Ю.Б. Поэзия барокко и классицизма. – М.: Художественная литература, 1977.

  2. Головин Е. Франсуа Рабле: алхимический вояж к Дионису/ Литературное обозрение. 1994, № 3 – 4. С. 26 - 32.

  3. Горбунов А.Н. Джон Донн и английская поэзия XVI - XVII веков. Москва: «Издательство Московского университета», 1993. С. 118.

  4. Нестеров А.В. Игра о сэре Уолтере Рэли, славном его возвышении и трагическом его конце/ Литературное обозрение. № 5, 1997. С. 53 – 60.

  5. Творческие судьбы и история: (О западноевропейских литературах XVI-первой половины XIX века)/Ю.Б. Виппер. М.: Художественная литература, 1990 – 317с.

  6. Шайтанов И. Уравнение с двумя неизвестными. Поэты-метафизики Джон Донн и Иосиф Бродский/ Вопросы литературы 1998, ноябрь-декабрь. С. 19 – 29.

  7. Шалагінов Б.Б. Зарубіжна література від античності до початку ХІХ сторіччя: Історико-естетичний нарис. – К.: ВД “КМ Академія”, 2004. – 360с.

  8. XVII век в мировом литературном развитии /ред. Ю.Б. Виппер ... [и др.]. - М.: Наука, 1969 – 499 с.




* Всі цитати в роботі не з іншомовних джерел подаю у власному перекладі на українську мову.

* Вірші Джона Донна в рефераті я подаю в перекладі Віктора Коптілова


* Andreasen N. J. З. John Donne. Conservative Revolutionary, Princeton, 1965. P. 78-130



Каталог: txt -> drozdovsky
drozdovsky -> Спроба структурно-семіотичного аналізу твору дж. К. Роулінг "гаррі поттер" І наративних творів-близнят у стилі фан-фікшн
drozdovsky -> Lingua Sovetica як феномен тоталітарної політичної культури
drozdovsky -> Народна демонологія: розкриття образу нечистої сили (чортів і бісів) в народних уявленнях”
drozdovsky -> Школа \"Анналів\"
drozdovsky -> Мови і мовенятка, або дещо про піджини та креольські мови
drozdovsky -> Народна демонологія: розкриття образу нечистої сили (чортів і бісів) в народних уявленнях”
drozdovsky -> Ліричний герой в поезіях Джона Донна”
drozdovsky -> Спроба структурно-семіотичного аналізу твору дж. К. Роулінг "гаррі поттер" І наративних творів-близнят у стилі фан-фікшн


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка