Луганського




Сторінка11/22
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4,31 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22

Література

  1. Ананьич Б.В. Банкирские дома в России 1860–1914 гг.: Очерки истории част­ного предпринимательства. – 2-е изд., испр. и доп. / Б.В. Ананьич. – М. : РОССПЭН, 2006. – 296 с.

  2. Ананьич В.Б., Ганелин Р.Ш. Опыт критики мемуаров С.Ю. Витте (в связи с его пуб­лицистической деятельностью в 1907 – 1915 гг.) / В.Б. Ананьич, Р.Ш. Ганелин // http://www.prometeus.nsc.ru/biblio/vitte/memcrit.ssi.

  3. Витте С.Ю. 1849 – 1894: Детство. Царствования Александра II и Александра III / С.Ю. Витте // Воспоминания. – М. : Соцэкгиз, 1960. – Т. 1. – 556 с.

  4. Витте С.Ю. 1894-окт. – 1905: Царствование Николая Второго-I / С.Ю. Витте // Воспоминания. – М. : Соцэкгиз, 1960. – Т. 2. – 639 с.

  5. Витте С.Ю. 1905 – 1911: Царствование Николая Второго-II / С.Ю. Витте // Вос­поминания. – М. : Соцэкгиз, 1960. – Т. 3. – 723 с.

  6. Куксенко С.В. Формирование и развитие буржуазной концепции финансовой по­литики России в конце XIX – начале XX века: автореферат диссертации на соис­ка­ние ученой степени кандидата исторических наук (07.00.02)/ Сергей Владимирович Кук­сенко. – Ярославль : Б/и, 2004. – 21 с.

  7. Мельников М.В. Финансовая реформа С.Ю. Витте : автореферат дис. ... кан­ди­дата исторических наук : 07.00.02 / М.В. Мельников. – Владимирский гос. пед. ун-т.

  8. Тарле Е.В. Граф С.Ю. Витте. Опыт характеристики внешней политики / Е.В. Тар­ле. – Л., 1927.

  9. Без минулого немає нації. До 160-річчя з дня народження А.Я. Антоновича // http://yurincom.com/ru/yuridichnyi_visnyk_ukrainy/overview/?id=3270.


Literatura

  1. Anan'ich B.V. Bankirskie doma v Rossii 1860 – 1914 gg.: Ocherki istorii chastnogo pred­prinimatel'stva. – 2-e izd., ispr. i dop. / B.V. Anan'ich. – M. : ROSSPJeN, 2006. – 296 s.

  2. Anan'ich V.B., Ganelin R.Sh. Opyt kritiki memuarov S.Ju. Vitte (v svjazi s ego pub­li­cisticheskoj dejatel'nost'ju v 1907 – 1915 gg.) / V.B. Anan'ich, R.Sh. Ganelin // http://www.prometeus.nsc.ru/biblio/vitte/memcrit.ssi.

  3. Vytte S.Yu. 1849 – 1894: Det·stvo. Tsarstvovanyya Aleksandra-I y Aleksandra-III / S.Yu. Vytte // Vospomynanyya. – M. : Sotsэk·hyz, 1960. – T. 1. – 556 s.

  4. Vytte S.Yu. 1894-okt. – 1905: Tsarstvovanye Nykolaya Vtoroho-I / S.Yu. Vytte // Vos­pomynanyya. – M. : Sotsэk·hyz, 1960. – T. 2. – 639 s.

  5. Vytte S.Yu. 1905 – 1911: Tsarstvovanye Nykolaya Vtoroho-II / S.Yu. Vytte // Vos­po­mynanyya. – M. : Sotsэk·hyz, 1960. – T. 3. – 723 s.

  6. Kuksenko S.V. Formirovanie i razvitie burzhuaznoj koncepcii finansovoj politiki Ros­sii v konce XIX – nachale XX veka: avtoreferat dissertacii na soiskanie uchenoj stepeni kan­didata istoricheskih nauk (07.00.02)/ Sergej Vladimirovich Kuksenko. – Jaroslavl' : B/i, 2004. – 21 s.

  7. Mel'nikov M.V. Finansovaja reforma S. Ju. Vitte : avtoreferat dis. ... kandidata isto­richeskih nauk : 07.00.02 / Vladimirskij gos. ped. un-t.

  8. Tarle E.V. Graf S. Ju. Vitte. Opyt harakteristiki vneshnej politiki / E.V. Tarle. – L., 1927.

  9. Bez minulogo nemaє nacії. Do 160-rіchchja z dnja narodzhennja A.Ja. Antonovicha // http://yurincom.com/ru/yuridichnyi_visnyk_ukrainy/overview/?id=3270.


Радченко Н.Н. Становление кредитно-банковской системы Украины в мемуарах С.Ю. Витте

Проанализирован информационный потенциал мемуаров С.Ю. Витте «Вос­по­ми­на­ния» (1866-1911 гг.) для исследования истории развития кредитных учреждений Ук­раины. Критическое использование фактического материала, содержащегося в этих воспоминаниях в сопоставлении с другими источниками информации по­зво­ля­ет более полно воссоздать разные стороны событий той эпохи – от внешней поли­ти­ки и международных отношений до народного хозяйства и вопросов финансов.

Условно в «Воспоминаниях» можно выделить три группы информации о кредитно-фи­нансовой системы: во-первых, данные о государственной политике в данной об­лас­ти, создание и деятельность общегосударственных банкирских организаций; во-вто­рых, информация отдельных банкирских домов Украины; в-третьих, портреты по­литических, общественных деятелей и представителей финансовых кругов. В то же время, практически отсутствует информация о деятельности организаций мел­кого кредита.

С.Ю. Витте в мемуарах описывает деятельность одесского банкирского дома «Ра­фалович и Кº», Русско-Азиатского, Волго-Камского банков и роботу Харьковского от­дела Государственного банка. Автор говорит о сложном характере взаимо­от­но­ше­ний банкирских домов с одной стороны и Государственного банка и Министерства фи­нансов с другой на примере падения одного из крупнейших украинских банкирских до­мов того времени – одесского банкирского дома Рафаловичей.

Ключевые слова: исторический источник, кредитно-финансовые учреждения, мемуары, учреждения мелкого кредита.
Radchenko N.M. N.M. Formation of credit and banking system of Ukraine in memoirs S.Y. Witte

For many years, scientists turn to the memoirs of Minister of Finance and connections (1892-1903), Chairman of the Committee of Ministers (1903-1905), Chairman of the Council of Ministers (1905-1906) S.Y. Witte as an important source of the history of the Russian Empire late XIX – early XX century.

Critical use of factual material containing these memories in comparison with other sources of information allows better recreate different sides of events of that epoch – from foreign policy and international relations to the economy and finance issues. In general, memoirs or reminiscences – a special kind of historical source that reflects the author's understanding of past events and historical self-identity. In his memoirs, the story of the past is based, to a greater extent on personal impressions authors of the events that he observed or was their active member, from their personal perception. Information that was described in memoirs of S.Y. Witte included data which could not be found in other sources. It is clear that in memoirs of S.Y. Witte is not possible to find disinterested photographic transfer of major events, the member and creator he was of which, he was. Especially, this concerns characteristics of political and public figures with whom he worked and to a lesser extent refers to recreation of actual events, such as the establishment of banking institutions, and the development of policy in the credit and financial sphere. And occupying the most important positions, as no one else S.Y. Witte knew the work of financial institutions.

Key words: historical source, financial institutions, memoirs, small credit institutions.
УДК 94(477)"1914/1918"
А.І. Торопцева
ВІЙСЬКОВО-ПОЛІТИЧНА ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

У МЕМУАРАХ ІНОЗЕМНИХ АВТОРІВ (1914-1918 рр.)
У статті представлений огляд іноземних мемуарів щодо військової іс­то­рії України періоду Першої світової війни. Автори висвітлювали різнобічні ас­пек­ти української історії на тлі військових подій: суспільний, політичний, еко­номічний тощо.

Основною метою статті було проаналізувати загальне ставлення іно­зем­ців до української держави, українського народу; розглянути державне са­мо­визначення та становлення України на фоні військових дій. За допомогою ме­тоду аналізу були досліджені мемуари російських, німецьких, британ­сь­ких, латиських, польських авторів, виокремлено їхні особливості та основні ри­си; метод синтезу дозволив систематизувати інформацію та історичні ві­домості; методом порівняння було розгалужено різнобічні думки щодо ролі та участі України у війні 1914-1918 рр.

Ключові слова: іноземні мемуари, іноземна мемуаристика, Перша сві­то­ва війна, мемуарні джерела.
Військова історія України періоду Першої світової війни є актуальною та зна­чущою темою. Саме через історію війни висвітлюється самовизначення ук­раїнської нації, становлення української держави, її військовий, еко­но­міч­ний та політичний потенціал. Досить детально зазначена тематика окрес­лю­єть­ся у мемуаристиці.

Мемуарні джерела є специфічним жанром джерелознавчої галузі. Вони є по­єднанням історичного та інформаційно-художнього джерела. Іноземні ме­му­ари, у свою чергу, дозволяють більш широко та поглиблено дослідити по­став­лене питання. Вони демонструють детальний опис військових подій, суб’єк­тивні позиції авторів-представників різноманітних країн, різних по­лі­тич­них блоків (щодо періоду Першої світової війни).

Подібна тематика вже вивчалася на теренах України. Дослідженням цієї проб­лематики займалися такі вчені-історики, як Ю. Каліберда, який у своїй ди­сертації вивчав історію українських військових формувань 1917-1921 рр. (Українська гетьманська держава, Українська Народна Республіка часів Цент­ральної Ради, Західноукраїнська народна республіка тощо) за вій­сько­вою мемуаристикою [12]; А. Малик, що розглядав мемуари як джерело до іс­то­рії української революції (1917-1918 рр.) [13]; В. Пархоменко, що до­слі­джу­вав вітчизняну мемуаристику у якості джерельної бази з історії національно-ви­звольних змагань 1914-1921 рр. [14]. Однак іноземні мемуари досі не роз­гля­далися детально, ні в контексті військової, ні загальної історії України. Са­ме дослідження іноземної мемуаристики дозволить скласти загальне уяв­лен­ня зарубіжних авторів щодо українського питання 1914-1918 рр., ви­ок­ре­мити їхнє ставлення безпосередньо до української держави та народу, а та­кож більш детально дослідити окремі військові події періоду Першої світо­вої війни на території сучасної України, що є основними цілями даної статті.

Військова історія Першої світової війни дуже влучно викладена у ме­му­а­рах видатного полководця Олексія Олексійовича Брусилова.

О.О. Брусилов висвітлював окремі історичні факти та події, розповідав про перехід Збруча та спалення Гусятина. Згадував автор і про Львів, а та­кож про його значення для росіян під час Першої світової війни: «Считалось, что Львов укреплен, обладает большим гарнизоном и что он представляет собой сильное препятствие для нашего дальнейшего продвижения» [1, с. 93].

У мемуарах полковника Генерального штаба П.А. Ігнатьєва «Моя миссия в Па­риже» знаходимо ще історичну інформацію щодо Львова, Галичини та без­по­середньо України. У творі він згадував період зайняття міста Львів армією ге­нерала Брусилова, а також надає опис становища та настроїв міста у за­зна­чений період: «Чем ближе мы подъезжали ко Львову, тем больше глубокое спо­койствие галицийских полей сменялось лихорадочной суетой этого ты­ло­во­го города. Гром пушек становился все отчетливей. Столица Галиции, такая мир­ная и тихая, превратилась в военный лагерь» [2].

Німецький військовий діяч Вільгельм Кейтель, описуючи своє життя та влас­ну військову кар’єру у мемуарах «12 ступенек на эшафот... », присвячує знач­ну увагу тематиці війни. Знаходячись у Галіції у липні 1915 р., німець вже тоді був цілком упевнений у перемозі німецької сторони над російською: «Где будет одержана победа – не суть важно. Главное – что мы уже в обо­зри­мом будущем добьемся решающего превосходства над русскими. У нас есть все для этого...[4, c. 34]».

У майбутній перемозі над Російською імперією військовий діяч вбачав го­лов­ну мету ведення війни; він ні на мить не сумнівався у силах та ресурсах ні­мецької армії.

Спомини німецького старшини-радіста лінійного крейсера «Гебен» Георга Коп­па являють собою також, перш за все, джерело військової історії, що є за­кономірним через життєвий шлях автора та, як слідство, через специфіку ме­муарів. Г. Копп висвітлив історію морських боїв Першої світової війни, зо­кре­ма військових дій на Чорному морі. У творі розповідається про німецько-ту­рецьку атаку крейсерів «Гебен» і «Бреслау» головної бази Чорноморського фло­та – міста Севастополь. Ця історична подія стала значущою для подаль­шої війни, адже атака призвела до вступу у неї Туреччини на боці Четвер­но­го союзу.

Німецький автор у мемуарах із захопленням описував Севастополь, го­во­рив про нього наступне: «Севастополь сильнейшая морская крепость России, к тому же одна из сильнейших в мире! Нечто угрожающее, таинственное из­лу­чает это имя, словно что-то непобедимое скрывается за ним» [5, c. 32].

Г. Копп упродовж розповіді демонстрував жорстокий характер бою, го­во­ря­чи, що Севастополь подібен до пекла, яке відкрило свої пащі: «Адский шум со­трясает воздух. На суше бушует смертоносный огонь, русские бешено от­стре­ливаются. Разверзлись сотни огненных жерл – Севастополь подобен аду, ко­то­рый открыл свои пламенеющие пасти» [5, c. 33].

Окреслюючи військово-політичні процеси 1917 р., латиський автор Р. Бау­зе, у свою чергу, згадував про два осередки боротьби проти Радянської влади – на Дону та Україні, на подолання яких були спрямовані усі радянські сили [6, c. 49].

Спомини мистецтвознавця – поляка Богдана Януша – є безперечно змі­стов­ними та значущими для дослідження історії України 1914-1918 рр. Ці­ка­­вою є безпосередньо особистість історика та археолога. Б. Януш мав ук­ра­їн­ське походження, народився на Львівщині, тим не менш, він також мав при­належність до народу польського; публікував свої праці польською мовою під прізвищем Януш та українською мовою – під псевдонімом Карпович. З од­ного боку, він був дослідником української історії, з іншого боку – діячем поль­ської культури. У роботі розглянутий його мемуарний твір «293 дні ро­сій­ської влади у Львові», виданий польською мовою у 1915 р. Твір є емоційно на­сиченим, у ньому передані переживання жителів Львова під час вій­сько­вих подій, усі реалії воєнної дійсності та їх відображення у житті людей. Упро­довж викладення Б. Януш не тільки висвітлює власні спомини та по­гля­ди, а й ілюструє свою розповідь витримками з офіційних документів та нор­ма­тивно-правових актів, що безперечно є цінним для історичного до­слі­джен­ня.

Значну увагу дослідник приділив атмосфері у Львові під час російської ін­ва­зії, він описав хвилювання львівських жителів напередодні зайняття ро­сі­я­нами міста, зокрема безпосередньо його становище, порядки та засоби уря­до­вого врегулювання ситуації. Автор наголошував на жорсткості засобів уре­гу­лювання, що було слідством підвищеного рівня небезпеки для життя гро­ма­дян. Б. Януш згадував численні накази управління поліції, в яких вста­нов­лювався комендантський час для львів’ян, а громадянам без посвідчення осо­би не дозволялося з’являтися на вулицях міста після 10 вечора; за по­ру­шен­ня вказаних правил встановлювалися санкції, серед яких – штрафи та об­меження особистої воли [10, c. 3].

Автор описав місто восени 1914 р., говорив про те, як львів’яни, чуючи но­вини щодо російського вторгнення, реагували на ситуацію не покидаючи сво­їх домівок. Місто було поринене у паніку. Він зазначав, що важко було опи­­сати відчай, депресію та особисті страждання пригнічених жителів. Б. Януш емоційно описав день, коли стало офіційно відомо про вхід ро­сій­сь­кої армії до міста. Автор розповів про те, як зі сльозами на очах читали льві­в’­я­ни ко­рот­ку прокламацію, що підтверджувала реалії дійсності. У ній го­во­ри­лося про вступ російської армії до Львова та було присутнє попередження що­до пра­вил поведінки під час зайняття міста росіянами: «Будь-яка не­роз­важ­лива ви­тівка одного божевільного може спровокувати лихо» [10, c. 15-16].

Автор з болем висвітлював дійсність, на яку був приречений Львів у ті дні. Він описував різноманітні злочини, пограбування, убивства, що скоювалися в місті; зазначає, що міська атмосфера була просто могильною. Більшість на­селення, за його словами, просто замикалася у своїх домівках, перебуваючи у нескінченному відчаї та паніці.

Морис Палеолог, характеризуючи воєнно-політичні процеси у Російській ім­перії, згадував становище на «галіцийських територіях». Дипломат на­во­дить звернення Великого Князя Миколи Миколайовича: «Вам, – народы Авст­рии и Венгрии Россия приносит свободу и исполнение ваших национальных меч­таний. Россия желает, чтобы впредь каждый народ мог развиваться, со­хра­няя свои драгоценные дары: язык и религию» [8].

Тим не менш, дипломат описував процес поширення російського націо­на­ліз­му у Галичині. Він зачіпав також релігійну проблематику у регіоні на той пе­ріод. Автор зазначив, що з п’яти мільйонів населення Галичини три міль­йо­ни сімсот тисяч належать до Уніатської церкви, у той час, як російська вла­да заперечувала усі відгалуження від трьох основних, за думкою ро­сій­сь­ко­го генерал-губернатора В.А. Бобринського, що стояв на чолі адмі­ні­ст­ра­тив­ної влади у Галичині, релігій: православної, католицької та іудейської. Уні­атів же російський діяч назвав «изменниками православию, ренегатами и ере­тиками, которых силой следует вернуть на истинный путь» [8, c. 96].

М. Палеолог висвітлив наслідки подібних ідеологічних переконань: чис­лен­ні переслідування, арешт уніатського митрополита А. Шептицького, ви­гнан­ня уніатських монахів, конфіскація майна уніатських церков, відправлення ді­тей «русинів» до Києва та Харкова для їхнього виховання у православній ві­рі та ін. До того ж, він додав політичні заходи впливу, а саме «закрытие всех руссинских газет, университета, увольнение галицийских чиновников и за­мена их русскими» [8, c. 96].

Польський правознавець та політичний діяч Ян Хупка висвітлив своє істо­рич­не бачення у власних споминах «З часів великої війни», що були опуб­лі­ко­ва­ні у 1936 р. Твір характеризується своєю змістовністю та наявністю опи­сів багатьох історичних фактів; присутнє неодноразове згадування Львова, Схід­ної Галичини. Цікавим є опис військових подій, що дозволяє віднести ме­муари до джерел військової історії Першої світової війни. Значущим є ре­тель­ний та детальний авторський аналіз фактів та подій, описаних у творі. Ін­формація подана у докладному вигляді з точним указанням місця та дати по­дій, що додає джерелу точності та достовірності та полегшує сприйняття ма­теріалу. Загалом Я. Хупка згадував міста Краків, Варшаву, Львів, Відень та ін. [9].

Автор також був свідком російської окупації Львова, що він неодноразово зга­дував упродовж розповіді. Наголошував на сумі та побоюваннях львів­сько­го населення, з якими вони дивилися на те, що відбувалося, у той час, як росіяни вже розподіляли свої владні повноваження в межах міста.

Автор описує характер війни як жорстокий та безкомпромісний. Його роз­повідь насичена елементами детального огляду подій військової історії.

Британський дипломат та письменник Брюс Локхарт висвітлив історію Ро­сії та України у власному мемуарному творі «Мемуари британського аген­та». Постать зазначеного автора є цікавою через його професійну діяльність. З 1912 по 1917 рр. Б. Локхарт перебував на посаді віце-консула та гене­раль­но­го консула Великобританії у Росії. А у 1918 р. він був назначений головою спе­ціальної британської місії у Радянській Росії. Безпосередня участь автора спо­минів у політичних подіях періоду 1914-1918 рр. характеризує їхню усе­біч­ність та розгорнутість. Б. Локхарт приділяє увагу саме дипломатичному ас­пек­ту історії Росії, зокрема революції 1917 р., очевидцем якої він був, по­діям Першої світової війни та участі в ній як російської держави, так і інших єв­ропейських країн, а також ролі України у війні. У творі також висвітлені ук­раїнсько-російські стосунки на період 1914-1918 рр.

Яскраво описував Б. Локхарт становище російської держави на тлі сві­то­вої війни. Упродовж розповіді він детально описав хід військових подій та їх­ній вплив на політичну ситуацію у Росії. Як приклад можна навести його ви­словлювання щодо погіршення ситуації на російському фронті: «Після цьо­го, однак, настала нова криза. Справи Російському фронті стали ще гірші, ніж були. Відступ у Галичині та в Карпатах не подіяло на Москву так, як очі­ку­валося, через зріст кількості поранених…» [11].

Британський дипломат Б. Локхарт у споминах розповідав про умови укла­дання Брест-Літовського мирного договору, а також побіжно згадав роль ук­ра­їнців у цій історичній події. Стосовно останнього питання автор на­го­ло­шу­вав на прихильності українців до німців та назвав це відступництвом: «Він також надав мені останні новини щодо Російсько-Німецьких мирних пе­ре­говорів у Брест-Літовську. На мою думку, вони були підбадьорливими. Спо­чатку німці хотіли укласти мир як можна швидше, але зараз, під­бадьо­ре­ні відступництвом українців, що змінили віру на їх користь, вони намага­ли­ся принудити більшовиків на найбільш неможливі для них умови» [11, c. 128].

Говорячи про україно-німецькі стосунки, Б. Локхарт наголошував на ан­ти­більшовицькій стратегічній політиці Німеччини та пов’язував її з ук­ра­їн­сь­ки­ми політичними вподобаннями, підкреслював лояльне ставлення укра­їн­ців до німецької сторони: «Німеччина була тепер центром антибільшовицької лі­ги. Її підтримували буржуазні прошарки у Фінляндії, Румунії, а також Ук­раї­на» [11, c. 134].

Взагалі, у мемуарах Б. Локхарта неодноразово підкреслюються анти­біль­шо­вицькі настрої української держави, що на той час сприймалося за зрад­ни­цтво інтересів Росії, а у майбутньому – Росії Радянської. Автор розповідав про свою зустріч із Л. Троцьким, що різко висловлював свою точку зору з при­воду не тільки діяльності на міжнародній арені Британії та Франції, а й учас­ті українців у військово-політичних подіях Першої світової війни: «У той час, як ви намагалися пускати пил мені в очі, ваші співвітчизники та фран­цузи плели інтриги проти нас з українцями, що вже продали себе німцям» [11, c. 138].

Україна в очах російського керівництва виглядала як зрадниця та про­тив­­ниця російській більшовицькій політиці.

Загалом, сам автор, відокремлюючи український регіон від російської дер­жави, неодноразово вказував на українську прихильність до німців. Тим не менш, Україну він розглядав як окреме утворення з власними полі­тич­ни­ми інтересами та налаштовуваннями. У мемуарному творі Б. Локхарт де­таль­но висвітлював протистояння українців та більшовицької влади та їхню роль у політичній історії Європи, а також безпосередньо в історії Росії.

Спогади німецького воєначальника Вінценца Мюллера «Я нашел под­лин­ную родину. Записки немецкого генерала» є джерелом історичної інформації що­до подій здебільшого Другої світової війни, однак, автор також приділив ува­гу періоду Першої світової війни, висвітлив свої думки щодо військово-по­літичних подій цього періоду, проаналізував участь у подіях країн-учас­ни­ків війни, зокрема російської держави. В. Мюллер у мемуарах згадував та­кож Україну. Головними питаннями, що стосувалися української держави на той момент, за його думкою, було питання німецької інвазії в українські зем­лі, питання їх економічного потенціалу та значення України у рішенні гео­по­літичних спорів.

Німецький військовий надав джерельну інформацію щодо підписання Брест-Літовського договору та охарактеризував основні вигоди німецької сто­рони після його укладання: «В начале марта 1918 года в Брест-Литовске был заключен мир с Россией, которая оказалась вынужденной подчиниться гер­манскому диктату. Этим диктатом от России в пользу Германии отре­за­лись обширные территории» [7, c. 56].

Автор наголошував також на договорі з Україною, яка протистояла біль­шо­вицькому уряду; цей нормативно-правовий акт дозволив би Німеччині до­сягти дві мети, за словами автора: перша – нанести удар більшовицькій вла­ді, друга – забезпечити себе економічно: «Новое, большевистское пра­ви­тель­ство в России обратилось к германскому правительству с предложением на­чать мирные переговоры, которые и велись теперь в Брест-Литовске. С пред­ставителями богатой зерном и ископаемыми Украины, враждовавшей с боль­шевиками, уже был заключен весьма важный для немецкого коман­до­ва­ния договор с целью, как писали газеты, подавить большевизм и получить от­туда хлеб и сырье» [7, с. 55].

В. Мюллер досить високо оцінював економічний потенціал українських зе­мель, наголошуючи на її широких економічних ресурсах. Він також ви­світ­лив характер німецького вторгнення до України, розповів про його керів­ни­ків: «Поэтому уже в марте началось наступление немецких войск на Укра­и­ну. Операции развивались вдоль железных дорог, и продвижение вглубь Ук­раи­ны было очень быстрым. Руководил этой акцией сначала генерал-фельд­мар­шал фон Эйхгорн, а затем его начальник штаба генерал-лейтенант Тре­нер» [7, с. 56].

Аналізуючи причини погіршення перспектив німецької армії на перемогу у Першій світовій війні, автор вказав на економічні проблеми у Німеччині, та­кі, як нестача робочої сили у промисловості та сільському господарстві, що бу­ли доволі значущими для держави у цілому. В. Мюллер згадує також, що ви­рішити вказані питання не допомогли й українські ресурси, на які Ні­меч­чина покладала надії. З цього приводу він говорив наступне: «Однако улуч­шения военного положения Германии в начале 1918 года в связи с предпо­ла­гавшимся высвобождением войск на Востоке так и не произошло. Там бы­ли скованы крупные силы, главным образом солдаты ландвера. Хотя боль­шей частью они не были пригодны для использования в боях на Западе, все же их можно было бы в широких масштабах привлечь к строительству ук­реп­лений или уволить из армии, поскольку недостаток рабочей силы в про­мыш­ленности и тем более в сельском хозяйстве вызывал серьезную тревогу. Не оправдались и надежды на крупные поставки из Украины зерна и стра­те­гического сырья» [7, c. 56].

Загалом, німецький автор надав досить позитивну оцінку українським зем­лям, які на той момент були важливим економічним джерелом для його кра­їни.

Перебування французьких військ на Україні описував у своїх мемуарах «Фран­цузы в Одессе» суспільний діяч, публіцист Володимир Абрамович Кан­то­­рович, який після революції 1917 р. був причетним до боротьби з анти­се­мит­ськими виступами, що також позначилося на його мемуарних творах.

У спогадах він показав ставлення одеського населення до німців, що вва­жа­лися ворогами, та до французів, які виявилися «переможцями»: «Побе­ди­те­лями оказались французы, и город ждал появления представителей могу­ще­ственной республики» [3, c. 4].

Розповідаючи про характер влади французького консула Енно, він також на­дав відомості про діяльність на Україні Директорії, її основні політичні цілі та таємні взаємовідносини з французьким консулом. Автор вказував на ло­яль­не ставлення Директорії до Антанти, а також на їх бажання закріпити не­за­лежність України, одночасно французи визнавали директорію легітимним уря­дом: «На Украине к концу 1918 года уже царила так называемая дирек­тория (правительство, образовавшееся на обломках гетманщины). Свергнув гет­мана, директория импонировала тем самым Антанте, которая не без осно­вания в гетмане видела фокус германского влияния на Украине. Пра­вительство директории не прочь было вести с кем угодно переговоры, лишь бы добиться закрепления своей власти и независимости Украины. Под­держ­ка директории французами имела и для последних определенный смысл, по­сколь­ку директория была реальной властью» [3, c. 5].

Говорячи про характер політики Енно в Одесі, згідно зі спогадами В.А. Кан­торовича можна виділити наступні напрямки: встановлення монопольної вла­ди консула, який хоча і неофіційно, але втручався у внутрішню політику; вве­дення спеціально-французької цензури; поширення французького впливу на законодавчу ініціативу, що виражалося в тому, що кожен закон, кожна нор­ма чи правова гарантія вводилися лише за розсудом консула.

Достатньо яскраво забарвленим є опис тимчасового переходу влади в Оде­сі до української влади, які, за В.А. Канторовичем, мали достатньо під­став вважати себе у праві захопити владу ім’ям української директорії [3, c. 200]. Автор зазначає, що місто було поділено на дві зони: французьку та укра­їн­сь­ку: «Город тем временем был разбит на две зоны: французская и укра­ин­ская. Деление это носило совершенно анекдотический характер. Проволокой бы­ла обведена аристократическая часть города и проходы к морю. В пре­де­лах этой зоны действовал авторитет Антанты, за проволокой начиналось гос­по­дство украинской державы. Население, переступая через заветную про­во­локу, попадало за границу» [3, c. 7].

Треба зауважити, що В.А. Канторович досить скептично описував цей епі­зод, простежується досить саркастичне його ставлення до французів: «Вся эта история носила чисто-мексиканский характер. Участие в ней французов до­статочно неопределенно. Энно действовал в одном стиле, командный и офи­церский состав французских экипажей – в другом. Кто-то провоцировал укра­инцев, кто-то подогревал добровольцев» [3, c. 7].

У цілому мемуарний твір В.А. Канторовича є своєрідним відтворенням по­лі­тичного та соціального становища Одеси під час французької інтервенції, який відрізняється детальністю опису, присутністю власного авторського ана­лізу та емоційною забарвленістю.



Таким чином, іноземна мемуаристика являє собою невичерпний масив істо­ричної інформації, що надає нам відомості щодо військової історії Ук­раїни 1914-1918 рр. Автори зачіпали різноманітну тематику: внутрішнє сус­піль­но-політичне становище української держави та окремих українських міст, зміни, що там відбулися внаслідок військових дій, як політичні, так і со­ціально-психологічні; значення та вплив подій в Україні на розвиток стану ре­гіональної безпеки в Європі тощо. Загалом, іноземні автори надавали Ук­раї­ні вагомого значення на тлі політичних процесів, зазначали про її роль у вій­ськовому протистоянні 1914-1918 рр. та вплив на участь у Першій сві­то­вій війні Росії.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка