Луганського




Сторінка14/22
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4,31 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22

Література

  1. Державний архів Хабаровського краю (ДАХК). – Ф. 830. Документи Головного бю­ро у справах радянських емігрантів в Маньчжурської імперії. – 286 арк.

  2. ДАХК. – Ф. 831. Особливий відділ Біньцзянского штабу Кіо-Ва-Кай. Організація Кіо-Ва-Кай

  3. ДАХК. – Ф. 832 Матеріали Комітету з переселення в Тоогенскій район – 342 арк.

  4. ДАХК. – Ф. 849. Документи В.І. Чернишової. – 322 арк.

  5. ДАХК. – Ф. 1127. Відділення Бюро у справах російських емігрантів на ст. Прикордонна. – 586 арк.

  6. ДАХК. – Ф. 1128. Харбінського комітету допомоги російським біженцям. – 1865 арк.

  7. ДАХК. – Ф. 5873. Особистий фонд І.І. Серебренникова. – 568 арк.

  8. Бендик Н.Н. Харбинская россика в Государственном архиве Хабаровского края / Н.Н. Бендик // Россия и Китай на дальневосточных рубежах: Материалы Тре­тьей мез­к­дунар. науч. конф. – Благовещенск : Амурский гос. ун-т, 2003. – С. 276.

  9. Балакшин П. Финал в Китае. Возникновение, развитие и исчезновение белой эми­грации на Дальнем Востоке: В 2-х т. / П. Балакшин. – Сан-Франциско; Нью-Йорк; Па­риж : «Сириус», 1958-1959. – Т.1. – 1958; Т.2. – 1959.

  10. Коммерческий Харбин: 1931-1932. – Харбин : «Информатор» К.И. Суд­ни­чен­ко, Б.г.

  11. Любимов Л.И. Очерки по экономике Маньчжурии / Л.И. Любимов. – Харбин, 1934.

  12. Нилус Е.Х. Исторический обзор КВЖД. 1896-1923 гг. / Е.Х. Нилус. – Хар­бин : Изд-во Правления общества КВЖД, 1923.


Literatura

1. Derzhavnyy arkhiv Khabarovs'koho krayu (DAKhK). – F. 830. Dokumenty Ho­lov­no­ho byuro u spravakh radyans'kykh emihrantiv v Man'chzhurs'koyi imperiyi. – 286 ark.

2. DAKhK. – F. 831. Osoblyvyy viddil Bin'tszyanskoho shtabu Kio-Va-Kay. Orha­ni­za­tsiya Kio-Va-Kay

3. DAKhK. – F. 832 Materialy Komitetu z pereselennya v Toohenskiy rayon – 342 ark.

4. DAKhK. – F. 849. Dokumenty V.I. Chernyshovoyi. – 322 ark.

5. DAKhK. – F. 1127. Viddilennya Byuro u spravakh rosiys'kykh emihrantiv na st. Pry­kordonna. – 586 ark.

6. DAKhK. – F. 1128. Kharbins'koho komitetu dopomohy rosiys'kym bizhentsyam. – 1865 ark.

7. DAKhK. – F. 5873. Osobystyy fond I.I. Serebrennykova. – 568 ark.

8. Bendyk N.N. Kharbynskaya rossyka v Hosudarstvennom arkhyve Khabarovskoho kraya / N.N. Bendyk // Rossyya y Kytay na dal'nevostochnыkh rubezhakh: Materyalы Tre­t'ey mezkdunar. nauch. konf. – Blahoveshchensk : Amurskyy hos. un-t, 2003. – S. 276.

9. Balakshyn P. Fynal v Kytae. Voznyknovenye, razvytye y yscheznovenye beloy эmyhratsyy na Dal'nem Vostoke: V 2-kh t. / P. Balakshyn. – San-Frantsysko; N'yu-York; Paryzh : «Syryus», 1958-1959. – T.1. – 1958; T.2. – 1959.

10. Kommercheskyy Kharbyn: 1931-1932. – Kharbyn : «Ynformator» K.Y. Sud­ny­chenko, B.h.

11. Lyubymov L.Y. Ocherky po эkonomyke Man'chzhuryy / L.Y. Lyubymov. – Khar­byn, 1934.

12. Nylus E.Kh. Ystorycheskyy obzor KVZhD. 1896-1923 hh. / E.Kh. Nylus. – Khar­byn : Yzd-vo Pravlenyya obshchestva KVZhD, 1923.
Коваленок С.С. Источники по истории повседневности украинцев в Китае в период японской оккупации

В статье подана база источников исследования повседневности украинцев в Ки­тае в период японской оккупации. Проанализированы разнообразные источники по ми­грантской жизни украинцев. Исследован массив неопубликованных эмигрантских до­кументов Государственного архива Хабаровского края. Проанализированы уни­каль­ные документы Главного бюро по делам советских эмигрантов в Маньчжурской им­перии: приказы, распоряжения, доклады и отчеты Бюро, материалы съездов ГБРЕМ, переписка ответственных чиновников с эмигрантами и официальными ли­ца­ми Японской военной миссии. Подана информация об эмигрантском прави­тель­ст­ве, созданном японскими спецслужбами на территории оккупированной Маньч­жу­рии.

В статье размещена информация о деятельности созданной японцами полити­чес­кой организации Кио-Ва-Кай. Представлены документы Харбинского комитета по­мощи российским беженцам: анкетные карточки беженцев, которые обратились в комитет по поводу получения вида на жительство, разного рода статистические дан­ные, прощение о материальной помощи и трудоустройстве, данные о благотво­ри­тельной деятельности коммитета.

Проанализированы документы личных фондов, которые хранятся в Государ­ст­вен­ном архиве Российской Федерации: И.И. Серебренникова, В.Н. Иванова. Поданы до­ку­менты и материалы архивов и библиотек США.

В статье очерчен круг использованных опубликованных источников, который вклю­чает: а) документы официального происхождения; б) эмигрантские материалы.

Ключевые слова: исторические источники, украинская эмиграция, база ис­точ­ни­ков, украинцы в Китае, японская оккупация.
Kovalonok S.S. Sources on the history of Ukrainian everyday life in China du­ring the Japanese occupation

The article represents the source base study of Ukrainian everyday life in China during the Japanese occupation. Various sources of Ukrainian migrant life have been analyzed. Im­migrant unpublished documents of the State Archives of Khabarovsk Territory have been studied. The unique documents of the Main Office for Soviet immigrants in the Manchurian Empire: orders, reports and records of the Bureau, materials congresses HBREM (Main Office for Soviet emigrants), correspondence with emigrants of the responsible officials and officials of the Japanese military mission have been analyzed. Information about immigrant government established by Japanese secret services in occupied Manchuria has been given.

The article contains the information on the activities of political organization created by the Japanese Kio-Va-Kai. The article contains the documents of Harbin Committee 's assistance to refugees: personal cards of refugees who have applied to the Committee for obtaining a residence permit, various statistical data, request for financial aid and employment information about charity committee.

The documents of personal funds that are kept in the State Archive of the Russian Fe­deration: I.I .Serebrennikov, B.H. Ivanov have been analyzed. The documents and materials from the archives and libraries of the United States: University of California (Berkeley, CA), archival library Bancroft (The Bancroft Library, Berkeley, California) have been given.

The article outlines the range of used published sources include: a) documents of official origin: acts of international policy, normative documents of the period of Japanese occu­pation of Manchuria (Manchukuo government published Di Guo, Kio-Va-Kai and the Bureau of Russian immigrants), the criminal investigation cases re-emigrants etc. b) emigrant materials: collections, letters, campaign materials Kio-Va-Kai and BREM (HBREM), diaries, monographs, articles, calendars, periodicals.

Key words: historical sources, the Ukrainian emigration, the source base, Ukrainians in China, Japanese occupation.

УДК 930.1(477)
Т.О. Саррий
ЖИТТЯ ТА ЛІТЕРАТУРНА ТВОРЧІСТЬ ДАНИЛА МОРДОВЦЯ:

ДО ІСТОРІОГРАФІЇ РАДЯНСЬКОГО ПЕРІОДУ
У статті відображено основні історіографічні аспекти сприйняття твор­чос­ті відомого письменника, критика, публіциста та громадського діяча Да­ни­ла Мордовця представниками радянського історичного та літературного про­стору. Метою статті є комплексне дослідження радянської історіо­гра­фії життя та творчості Д. Мордовця. У статті досліджено та проана­лі­зо­ва­но комплекс джерел, які відображають оцінку творчості письменника, її міс­це у радянській історії та літературі. Проаналізовано причини замов­чу­ван­ня та непопулярності творчості Данила Мордовця у досліджуваний пе­рі­од. Доведено, що оцінка радянськими вченими творчості письменника безпо­се­редньо залежала від політичної лінії партійного керівництва, водночас пред­ставники закордонного українства більш об’єктивно оцінювали твор­чість Данила Мордовця.

Ключові слова: Данило Мордовець (Мордовцев), радянська історіографія, лі­тературна творчість, історія, публіцистика.
Український письменник, поет, історик, етнограф та публіцист Данило Лу­кич Мордовець (Мордовцев) (7 (19) XII 1830 р. – 10 (23) VI 1905 р.) походив зі старовинного українського козацького роду та народився в слободі Да­ни­лів­ці Усть-Медведицького округу Ростовської губернії. Автор численних істо­рич­них романів, описів, повістей та наукових монографій увійшов до плеяди ві­домих письменників 2-ї пол. ХІХ ст.

На сьогодні немає усталеної думки щодо приналежності Д. Мордовця до ук­раїнської чи російської літератури: «Незважаючи на різноманітну ді­яль­ність Мордовця в українському літературному житті того часу, сучасне ро­сій­ське радянське літературознавство вважає його чисто російським пись­мен­ником, іноді навіть не згадуючи про його українську діяльність» [10, с. 1649]. Він належить до майже забутих громадських діячів, але це, ні в яко­му разі, не зменшує цінності його творів та громадської діяльності.

Між іншим, наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. він був одним із популяр­них та найбільш затребуваних авторів. Громадські та літературні інтереси пись­менника були досить широкі, а творчість вирізнялася великим жан­ро­вим розмаїттям (вірші, поеми, розповіді, нариси, повісті, романи, драми, пуб­ліцистичні твори, історичні дослідження, фольклорні та етнографічні роз­від­ки, спогади, мандрівні арабески та спостереження, переклади).

Прижиттєве видання художньої прози Данила Мордовця налічувало 50 то­мів, його твори хвилювали читачів, викликали суперечки, видавалися за кор­доном на вісімнадцяти мовах. Д. Мордовець відчував гоніння з боку цар­ської цензури, перебуваючи у числі опальних, він був складним та ба­га­то­гран­ним письменником, сучасники були вражені його глибокими та різно­біч­ними знаннями, енергією та творчою наснагою.

Біографія, особиста та літературна спадщина Данила Мордовця сьогодні все частіше стає об'єктом спеціальних досліджень. Йому присвячені дисер­та­цій­ні дослідження, більшою частиною пов'язані з критикою та аналізом його істо­ричних романів (Момот В.С. [17], Мещерякова Л.О), статті, які висвіт­лю­ють різні сторони творчості та взаємин із сучасниками (Глінський Б.Б., Фран­ко І.Я., Аржаная Г.І. [3], Самосюк Г.Ф. [28], Бєляєв В.Г. [5], Луцишин О., Пут­ря Н.В., Буряк Л.І.). В українській історіографії та літературознавстві твор­чість Д. Мордовця все ще лишається малодослідженою, оскільки українською мо­вою автор, насправді, писав небагато. Проте, осмислюючи на схилі літ свою працю, Д. Мордовець розмірковував: «Десь і рідну мову забув у чужій сто­роні!.. Так ніж, не забув, а так якось-то одбився трохи, як ото одби­ва­єть­ся весною та літом птиця од своєї стаї, а восени знов пристає до стаї, щоб уку­пі летіти до вирію» [20, с. 139-147].

За життя Д. Мордовця його творчість активно обговорювалася та крити­ку­валась. Данило Мордовець був представником українства у Петербурзі, мав як своїх прихильників, так і опонентів.

Після революції творчість письменника критики не дуже шанували. Основ­ною причиною було те, що радянська ідеологія не приймала його пере­ко­нання у тому, що Україна була старшим братом Росії. Лише зрідка з'яв­ля­ли­ся статті, у яких робилися спроби проаналізувати його життєдіяльність.

У передмові до роману «Знамения времени» (перше видання після ре­во­лю­ції) О. Мартинов неоднозначно оцінює творчість Д. Мордовця: спочатку ствер­джує, що він не був самостійним дослідником історії і був пересічним пись­менником, а потім акцентує увагу на тому, що він добре відображає на­строї передової демократичної інтелігенції кінця 60-х – початку 70-х рр. ХІХ ст. Висновок також суперечливий: хоча роман і немає особливих ху­дож­ніх переваг, проте користується популярністю серед молоді [15].

З нагоди 100-річного ювілею письменника у 1930 р. у журналі «Україна» ви­хо­дить друком нарис Г. Дорошкевича про життя та творчість Д. Мордов­ця, у якому наведено перелік літературознавчих публікацій, присвячених твор­­чості письменника. Дорошкевич також робить класифікацію творів Д. Мор­довця, поділяючи їх на праці з історії України, твори з російської історії з ук­ра­їнськими персонажами, твори без українських персонажів [9, с. 68-69]. Він дає оцінку Д. Мордовцю як літературному та громадському діячу, зупи­ня­ється на деяких моментах біографії письменника, висвітлює русько-ук­ра­їн­ські зв'язки того часу та робить спробу визначити місце Данила Мордовця в українській літературі. Автор вважає ідейну позицію Д. Мордовця 50-х рр. ХІХ ст. не достатньо визначеною, не беручи до уваги той факт, що в той час пись­менник знаходився під впливом О.І. Герцена, М.Г. Чернишевського та Т.Г. Шевченка. У 1930 р. виходить об’ємна стаття доньки Данила Мордовця із особистими спогадами про життя та творчість свого батька [1]. Також у 1933 р. була опублікована історична повість Данила Мордовця «Гайдамаки» з пе­редмовою М. Голубця [8].

Черезтри роки світ побачила дослідницько-аналітична стаття М. Се­ре­брян­ського про радянський історичний роман. У статті надається рецензія ро­ману О.П. Чаплигіна «Разин Степан» і, мабуть, щоб зробити позитивну оцін­ку більш переконливою, він протиставляє йому роман Д. Мордовця «За чьи гре­хи?», звичайно не на користь останнього. Критика М. Серебрянського щодо Д. Мордовця і порівняння його роману із романом О. Чаплигіна необ'єк­тив­на, перш за все тому, що письменники ставили різні цілі при написанні тво­рів та підходили до творчого процесу з різних позицій [30, с. 34-36].

Відомий радянський історик М.Л. Рубінштейн у роботі «Русская историо­гра­фия» обмежився лише констатацією того, що праці Д.Л. Мордовця «стоят на грани между историей и романом» [25, с. 421].

Окрім наведених недоліків у працях критиків 1930-х рр. слід відзначити і де­які позитивні моменти у тих розділах досліджень, що стосувалися твор­чос­ті Д. Мордовця. С. Сергєєв у першому номері альманаху «Дон» за 1946 р. ко­рот­ко описує біографію Д. Мордовця, а особливо моменти, пов'язані з Доном та Ростовом, оцінює деякі його публіцистичні та історичні твори. Він від­зна­чає твори Данила Мордовця на фоні тогочасної історичної літератури, які ви­різнялися доступністю і саме цим привертали увагу читачів.

У 50-х рр. ХХ ст. критики згадували про Д. Мордовця лише у загальних ро­ботах або у вступних статтях до окремих творів. У 1951 р. у журналі «Но­вый мир» І. Рябов пише рецензію на твір Г. Башкірцева «Честь». Рецензія не при­вернула би уваги, якби автор не згадав у ній статтю Д. Мордовця «Пе­чать в провинции» (1875 р.) та не почав звинувачувати її автора у при­на­леж­но­сті до реакціонерів [27, с. 224-225].

Автор розділу «Проза шестидесятых годов» в «Истории русской лите­ра­ту­ры» Г.А. Бялий стверджує, що роман «Знамения времени» далекий від рево­лю­ційно-демократичної традиції, при цьому ліберальні погляди письменника на­бувають легкого народницького забарвлення. Консервативні елементи у сві­тогляді та творчості Д. Мордовця Г. Бялим значно перебільшені, крім того, не слід ототожнювати автора з його героями. Г. Бялий також проігнорував по­зитивні відгуки революційно-демократичної критики щодо роману «Зна­мения времени» [6, с. 294-295].

У 1957 р. був перевиданий роман Д. Мордовця «Знамения времени» з пе­ред­мовою Г. Аржаної, яка подає коротку біографію автора, а також робить де­тальний аналіз роману та історичної ситуації, яка в ньому зображена. З бо­ку Г. Аржаної ми бачимо неупереджене тлумачення ідейного змісту роману «Зна­мения времени»[3].

Стаття про Д. Мордовця в «Большой советской энциклопедии» на­пи­са­на ду­же стисло, хоча про менш відомих письменників інформація була на­да­на у знач­но більшому обсязі. Там він позиціонується як суто російський пись­менник.

У 1958 р. виходить друком двотомник творів письменника з вступною стат­тею В.Г. Бєляєва, у якій, разом із біографічними даними подається де­таль­на характеристика української творчості Д. Мордовця [5, с. 14-15].

У 1966 р. виходить стаття про Данила Мордовця в Енциклопедії україно­знав­ства, де коротко подаються основні факти біографії письменника та опи­сана його творча діяльність. Автори статті зазначають, що Д. Мордовець є як російським, так і українським письменником, у той же час радянське лі­тературознавство вважає його суто російським письменником [10, с. 1649].

У 1960-1980-х рр. окремі критики, звертаючись до тих чи інших творів Д. Мор­довця, у загальних оглядах з деяких проблем української та російської лі­те­ратури, продовжують ставитися до письменника досить суб'єктивно. С.М. Петров із багатьох романів Данила Мордовця обрав для аналізу далеко не кращий твір «Господин Великий Новгород» і не вніс нічого нового у його оцін­ку порівняно із М.В. Шелгуновим, який рецензував цей роман у 1882 р. Ре­цензія С. Петрова на роман «Идеалисты и реалисты» – крок назад, по­рів­ня­но із О. Скабічевським та С. Венгеровим, які, відзначуючи слабкі сторони ро­ману, наголошували і на його перевагах [23, с. 434-436].

М.І. Соколов у роботі «Русская литература и народничество» негативно оці­нює роман «Знамения времени», а думку про повість «Новые русские лю­ди» взагалі не висловлює, посилаючись на думку М.Є. Салтикова-Щедрина. Мір­кування М. Соколова про ідейну позицію Д. Мордовця вельми ка­те­го­рич­ні та вкрай суб'єктивні [31, с. 57, 69, 103].

Об'єктивно та неупереджено підходять до критики творчості Д. Мордовця у своїх статтях Ф.Я. Прийма та Є.С. Шабліовський. Досліджуючи життя та твор­чість Т. Шевченка, вони побіжно аналізували і літературні пошуки Д. Мор­довця. Як і В. Бєляєв, вони вважають, що історичні та соціальні романи Да­ни­ла Мордовця українською та російською мовами, його діяльність у ро­сій­ській пресі повною мірою сприяли розвитку та затвердженню реалістичних та демократичних тенденцій у літературі [24, с. 345].

Суб'єктивну точку зору щодо роману «Знамения времени» висловлює М.С. Горячкіна у статті, опублікованій у бібліографічному словнику «Русские пи­сатели» (1971 р.). Вона критикує чимало сторін творчості Д. Мордовця, дає су­перечливу оцінку його ідейній позиції, не беручи до уваги спілкування пись­менника з О.М. Пипіним, М.Г. Чернишевським, Т.Г. Шевченком, М.О. Не­красовим, співпрацю з журналами «Русское слово» і «Отечественные запис­ки», перелічуючи лише журнали консервативного спрямування. Все вище­за­зна­чене засвідчує упереджене ставлення М.С. Горячкіної до Д. Мордовця, з її бо­ку присутня негативна оцінка українських творів письменника, яка йде всу­переч з думкою І.Я. Франка та відомих літературознавців Ф.Я. Прийми та Є.С. Шабліовського, які наголошували на позитивній ролі цих творів у ста­новленні української художньої прози [26, с. 447-449].

Важко погодитися і з іншим дослідником роману «Знамения времени» О.Б. Му­ратовим, який у статті зібрав до купи всі оцінки роману дорево­лю­цій­ною та радянською критикою і звинувачує Д. Мордовця у тому, що у його ро­мані нема чіткого розмежування між публіцистикою, науковістю та ху­дож­нім вимислом [21, с. 125-155].

Найбільш повне дослідження життя та творчості Данила Мордовця на­ле­жить В.С. Момоту. У праці 1980 р. синтезовано та систематизовано критичні ма­теріали про письменника. В.С. Момот вважає, що прижиттєва критика в осо­бі Окрейца, Щебальського, Буреніна, Булгакова, Суботіна, Соколова при­мен­шувала значення творчості Д. Мордовця, виявляючи певний суб'єктивізм зга­даних рецензентів [17, с. 25]. Також об'єктивна і думка дослідника щодо твор­чості Д. Мордовця, яку не можна відокремлювати від тієї боротьби ідей, яка велася у середині та 2 пол. ХІХ ст. у Російській імперії [18, с. 362]. Його дослідження можна віднести до жанру критично-біографічного нарису, він зосередив увагу на виявленні основної проблематики творчості Д. Мордовця, на сьогодні його робота є єдиною працею узагальнюючого характеру.

Р.Д. Костилєва характеризує світогляд Д. Мордовця як передовий для свого часу і підкреслює його прихильність до ідеалів лібералізму, соціальної спра­ведливості та близькість до народництва – все це залишило відбиток на твор­чій позиції Д. Мордовця. У якості історика-популяризатора, у своїх ро­бо­тах він розкривав «тіньові сторони» минулого, належав до «викривального» напрямку [13, с. 20].

О. Агєєва подає коротку біографію Д. Мордовця, розповідає про його ди­тин­ство та шкільні роки [2, с. 278-285]. Аналізуючи роман «Цар i гетьман» ав­тор­ка пише: «... искренним восхищением, любовью и теплотой насыщены стра­ницы, посвященные Малороссии, ее природе, песням, людям, жизнь ко­то­рых создала пресимпатичный и препоэтичный тип вольного казака, ко­то­рый не терпел никакой узды, ни повода. Но вот автор переходит к описанию Рос­сии, и оно становится разительным контрастом по отношению к мно­го­кра­сочной, окутанной дымкой очарования, поэзии, чего-то чудесного Укра­ине. Восхищение сменяется жалостью и горечью. Перед читателем встает Рос­сия – «дурна Москва»... [2, с. 284].

У 1990 р. перевидаються твори Д. Мордовця «За чьи грехи?», «Великий рас­кол» з вступною статтею та коментарями С.І. Панова та А.М. Ранчина. Ав­тори зробили спробу об'єктивно розглянути попередню критику творів Да­ни­ла Мордовця та дійшли висновку, що автори рецензій намагалися по­до­ла­ти традиційну сюжетну конструкцію історичних романів та повістей і від­тво­рити образ та стиль того часу. С.І. Панов зазначає, що твори Д. Мордовця чи­тати не нудно – письменник зміг поєднати цікавість та достовірність, він пе­редав світовідчуття минулого часу, змусив побачити людей за хресто­ма­тій­ними історичними іменами та невиразними образами [22, с. 5].

У 1991 р. у монографії «Т.Г. Шевченко и русские историки-демократы» Ю.Д. Марголіс характеризує Д. Мордовця як «ліберально налаштованого, але близь­кого до демократів», друга та соратника М.І. Костомарова, М.Г. Чер­ни­шев­ського, Т.Г. Шевченка [14].

Ю. Сенчуров у вступній статті до видання Данила Мордовця «Державный плот­ник» робить спробу розглянути історичні бачення письменника. У статті та­кож детально розглянута біографія письменника: його дитинство, юність, сту­дентські роки та ін. Автор подає короткий перелік рецензій на твори Да­нила Мордовця та дає йому оцінку як об’єктивному історикові [29].

В.М. Бекетова у дисертації «Журнал «Исторический вестник» и его место в исто­рической науке ХІХ – нач. ХХ ст.» згадує Д. Мордовця як відомого пред­став­ника історичної науки та літературознавця поряд з М.І. Костомаровим, К.І. Бес­тужевим-Рюміним, М.І. Петровой, І.Є. Забеліною, В.М. Герьє, А.Ф. Міл­ле­ром та ін.[4].

Розглянута нами історіографія про життєвий шлях та творчість Д. Мор­дов­ця, залишена нам у спадок радянськими дослідниками свідчить про те, що автори зробили певний внесок у вивчення окремих аспектів життя та твор­чості видатного письменника. Оцінка доробку письменника, звісно, по­лі­тично заангажована, не завжди об’єктивна та часто суперечлива. У твор­чос­ті Данила Мордовця були як слабкі, так і сильні сторони, які ще по­тре­бу­ють свого неупередженого вивчення.


Література

1. Александрова В.Д. Данило Лукич Мордовець (Спогади його доньки) / В.Д. Алек­сандрова. – Україна, 1930. – Січень-лютий. – С. 117.

2. Агеева О.Г. Послесловие / О.Г. Агеева // Мордовцев Д.Л. Царь и гетьман. – М. : Кни­га, 1990. – 293 с.

3. Аржаная Г. Предисловие / Г. Аржаная // Мордовцев Д.Л. Знамения времени. – М., 1957. – 411 с.

4. Бекетова В.М. Журнал «Исторический вестник» і його місце в історичній науці кін­ця ХІХ – поч. ХХ ст.: автореф. дис. … канд. іст. наук / Бекетова В.М. – Дніпро­пет­ровськ, 1993. – 21 с.

5. Бєляєв В. Життя і творчість Данила Мордовця / В. Бэляев // Мордовець Д.Л. Тво­ри. В 2-х т. – К. : Держліт, 1958. – 606 с.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка