Луганського




Сторінка16/22
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4,31 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22
Тематика повідомлень за 1967 р. (вибірково)

№ п/п

Випуск

Тематика

1.

№ 38 ч. 5

від 4 лютого 1967 р.



Світовий Конгрес Вільних Українців у Ню Йорку 16-19 листопада 1967 р.

2.

№ 38 ч. 11

від 18 березня 1967 р.



Світовий Конгрес Українців: перспективи, значення і завдання.

3.

№ 38 ч. 40

від 7 жовтня 1967 р.



Південна Америка і СКВУ.

4.

№ 38 ч. 41

від 14 жовтня 1967 р.



Південна Америка і СКВУ (продовження).

5.

№ 38 ч. 46

від 18 листопада 1967 р.



Українки і Світовий Конгрес.

6.

№ 38 ч. 48

від 2 грудня 1967 р.



Великий Успіх Світового Конгресу Вільних Українців у Ню Йорку.

Так в частині 5 за 4 лютого 1967 р. розміщується інформація про органі­за­цію та перше скликання Світового Конгресу Вільних Українців.

Вперше мова про скликання Світового Конгресу Вільних Українців йшла в період між Першою і Другою світовою війною на Західних Українських Зем­лях. Відразу після Другої світової війни Пан-Американська Українська Кон­ференція (далі – ПАУК) оголосила 21 листопада 1947 р. відозву, в якій за­кли­кала до «українського всесвітнього об’єднання». Та відозва закінчувалася сло­ва­ми «Об’єднані, переможемо, а з Вами й увесь український народ» [7, с. 127]. Але після того майже десять років не було на тому відтинку жодних по­мітних зу­силь у тому напрямку.

З повідомлення ми дізнаємося, що 18 травня 1957 р. голова Проводу Ук­ра­їнських Націоналістів, полк. Андрій Мельник, у своїй ромові з нагоди Юві­лей­них Святкувань 25-річчя Українського Національного Об’єднання (далі – УНО) Канади видвинув ідею скликати Світовий Конгрес Вільних Українців та створити Світовий Союз Українців.

В статті наводиться текст резолюції, яку було прийнято в липні 1959 р. у Він­ніпегу на VI Конгресі Українців Канади (далі – КУК): «Шостий Конгрес Ук­ра­їнців Канади стверджує: Добро української справи вимагає об’єднання всіх українських національних громадських організацій у всіх країнах для до­сягнення координації праці й збереження духовно-культурної й на­ціо­нал­ь­ної єдності. І тому, в умовах назріваючих світових подій, Шостий Конгрес Ук­раїнців Канади вважає необхідним скликати Світовий Конгрес Українців. Шос­тий Конгрес Українців Канади доручає Президії КУК негайно по­ро­зу­мітися з Президією Українського Конгресового Комітету Америки і скликати в найближчому часі конференцію ПАУК, щоб сформувати підготовчий Ко­мі­тет для скликання Світового Конгресу Вільних Українців» [7, с. 128].

Згідно інформації наведеної у статті 20-22 січня 1967 р. у Нью Йорку від­бу­лася сесія, в якій взяли участь уповноважені делегати та представники скла­дових організацій ПАУК і члени обох Комісій підготовки СКВУ.

У висліді нарад Підготовчого Комітету ПАУК для скликання Світового Кон­гресу – Організаційної комісії (УККА) й Програмової комісії (КУК) 12 та 13 грудня 1966 р. в Торонто було скликано VIII сесію ПАУК, щоб остаточно ви­рі­шити місце й реченець Світового Конгресу Вільних Українців [10, с. 4; 11, с. 10]. Таким чином було вирішено, що перше засідання Світового Кон­гре­су відбудеться 16-19 листопада 1967 р. [11, с. 10].

У номері 38 в частині 11 від 18 березня 1967 р. докладно подається сут­ність створення та перспективи і значення діяльності організації Світового Кон­гресу.

У цьому повідомленні наголошується, що після остаточного поселення ук­ра­їнської еміграції в діаспорі і завершення політичної консолідації на базі Дер­жавного Центру УНР, у всій ширині виникло питання ролі громадського сек­тора у допомозі української еміграції визвольній дії українського народу. На всіх територіях нашого поселення, зокрема ж в Америці й Канаді буйно роз­­ви­нулося громадське життя у всій його різноманітності й многогранності. Цей роз­ви­ток виник із розуміння потреби самозбереження в чужому світі та по­треби до­помоги Батьківщині. Великий ісход з рідних земель не був втечею чи па­ні­кою українських патріотів, він був великою і масовою демонстрацією пе­ред віль­ним світом проти ворожої окупації України, висловом бажання до­по­мог­ти українському народові в його боротьбі за національну самобутність [3, с. 5].

Автор статті наводить приклади, що у нових післявоєнних обставинах, ко­ли всі, майже без винятку, українські землі перебували під терором мос­ков­сько­го окупанта, країни поселення української еміграції мали бути запіллям ук­раїнської визвольної боротьби, базою допомоги визволенню України. Таке, ви­значене історичною долею, призначення і завдання української еміграції. Її ж розселення по різних країнах і зрізничкування в різних суспільно-гро­мад­ських, політичних чи церковно-релігійних формах вимагає організа­цій­но­го вирішення у загально-еміграційному, світовому аспекті для кращого на­ціо­нального самозбереження, більш ефективної допомоги Україні і, в окре­мих випадках, майбутнього повороту у вільну Україну. Таке вирішення по­вин­но відбутися у таких трьох формах:

– на церковно-релігійному проміжку – створення українських като­лиць­ко­го й православного Патріярхів;

– на політичному проміжку – консолідація українських політичних груп на базі Державного Центру УНР;

– на суспільно-громадському проміжку – скликання Світового Конгресу Віль­них Українців і створення його постійної централі [3, с. 5].

Про міжнародну діяльність Конгресу йдеться мова в статті Ю. Пундика «Пів­денна Америка і СКВУ», яка розміщена в частинах 40 та 41 газети «Но­вий шлях» за 7 та 14 жовтня 1967 р. відповідно.

Ю. Пундик доводить, що великим досягненням було те, що українці Ве­не­суе­ли здобули приятелів для української справи у високих урядових колах кра­їни, які ще двадцять років тому не хотіли визнавати існування укра­їн­сь­кої на­ції; що проф. М. Чигринців розбудував і очолив відділ харчової хемії при ка­ра­каському університеті, з форуму якого він і інші українці-про­фе­со­ри мо­жуть подавати авторитетні і правильні інформації про Україну; і що го­лова Ук­раїнської Громади у Венесуелі, інж. В. Васюк, у липні 1967 р. був від­зна­че­ний однією з найвищих державних заслуг, Орденом Франціска Мі­ран­ди [9, с. 8].

В статті повідомляється про величний концерт у день 50-річчя смерті М. Ли­сенка, влаштований Українською Центральною Репрезентацією в Ар­ген­тині в міському театрі Буенос Айресу, «Кольон», у 1962 р. Це був єдиний та­ко­го маштабу концерт, який випередив, а правдоподібно і спонукав свят­ку­ван­ня Лисенка в Україні [9, с. 8].

Значним досягненням були результати роботи Хліборобсько-Освітнього Со­юзу в Бразилії, зокрема ж його довголітнього голови інж. С. Коби­лян­сь­ко­го, в ділянці пропаганди української справи сотками статей у найбільших бра­зилійських часописах; матеріали, що їх зачитували на різних наукових бра­зилійських з’їздах, на сесіях парляменту і навіть передавали їх у пас­тир­ських листах католицького примаса Бразилії, архиєпископа Ріо де Жанейро; ви­ступами українського фольклорного ансамблю, що його навіть вислали як ре­презентацію естадо Парана на відкриття нової столиці Бразилії; дов­го­літ­ньою офіційною участю української репрезентації у Центрі Вільної Европи у Ріо де Жанейро (українець, інж. А. Мазай, є тепер заступником голови Цент­ру), в якого врочистих щорічних маніфестаціях з участю представників бра­зи­лійського уряду, Україну і український національний прапор вшановують разом з іншими державами Европи [9, с. 8].

Автор наголошує на тому, що українські щотижневі радіопередавання че­рез державні радіостанції в Буенос Айресі, які веде д-р Лідія Іваницька були пат­ріотичними та відігравали значну роль у вихованні українців за кор­доном [9, с. 8].

З матеріалів статті ми дізнаємося, що не легкий був шлях південно-аме­ри­кан­ських українців до їхніх теперішніх досягнень, а подекуди навіть багато важ­чий, ніж у інших країнах.

Українська еміграція в Південній Америці мала цілий ряд проблем, які тре­ба було розв’язувати в загальному масштабі і українськими силами.

Великою проблемою для південно-американських українців була нестача фа­хової інтелігенції для виконування праці в освітній сфері і культурному жит­ті [10, с. 4].

В статті наголошується на тому, що ідея Світового Конгресу Вільних Укра­їн­ців була популярною в Південній Америці. Про Конгрес при кожній зу­стрі­чі розпитували і бажали на нього поїхати, але тут треба ствердити, що пів­ден­но-американські українці відчувають себе дещо покривдженими у по­рів­нян­ні з північно-американськими українцями: «Якщо учасниками на Кон­гре­сі з правом голосу можуть бути тільки присутні на Конгресі делегати, то кіль­касот-тисячна українська еміграція в Південній Америці не могтиме бу­ти на ньому повністю заступлена, бо ж тисяча долярів на видатки делегата Кон­гресу це велика сума грошей для наших організацій в Аргентині чи Бра­зи­лії, коли брати до уваги, що робітник не заробляє там навіть одного доляра на годину (напр. офіційно державою установлена платня для звичайного ро­біт­ника в Бразилії виносить тільки коло 40 центів на годину), а в деяких кра­ї­нах, наприклад Парагвай, вартість доляра зростає кожного дня, тоді як за­ро­бітки не зростають. І цей факт організаторам Конгресу треба враховувати, як­що вони бажають, щоб і українські переселенці в Південній Америці були як слід на Конгресі заступлені» [10, с. 4].

Ю. Пундик робить висновки в статті та подає їх у вигляді вимог і бажань пів­денно-американських українців до Конгресу: 1) він не сміє бути форумом бо­ротьби за групові впливи і намагання будь-кого захопити в ньому «владу», а має бути виявом дійсної консолідації всіх українських сил; 2) якщо Сек­ре­та­ріят СКВУ не буде відзеркалювати принципу консолідації і зговорення, то ми такого Секретаріату не визнаємо [10, с. 4].

Дослідивши та проаналізувавши текст Ю. Пундика ми доходимо ви­снов­ку, що далекі від «центрів» українські поселення залишаються без уваги ук­ра­їн­ського керівництва в еміграції та необхідність створення та поширення за­гально-національної організації всіх українських сил за кордоном. Ко­ор­ди­на­ційна діяльність цієї організації повинна була підсилити працю українців у сві­ті і обїєднати їх на суспільно-громадському рівні. Автор сподівався на те, щоб діяльність СКВУ не привела до важкого розчарування та не відбилася на подальшій праці та житті української спільноти за кордоном [10, с. 4].

З номеру 38 ч. 41 від 14 жовтня 1967 р. ми дізнаємося про активну ді­яль­ність СКВУ у країнах Південної Америки та визначаємо їх провідних діячів. (див. табл. 2)

Табл. 2.


Провідні діячі української нації СКВУ у Південній Америці

№ п/п

Країна

Представники

1.

Бразилія

Інж. С. Кобилянський, В. Куц, П. Бак, Луценко-Ва­силевський

2.

Буенос Айрес

Д-р Лідія Іваницька

3.

Венезуела

Проф. М. Чигринців

4.

Ріо де Жанейро

Інж. А. Мазай

В діяльності Світового Конгресу активну участь брали не тільки чоловіки, а й жінки. Про це свідчить матеріал поданий у тижневику «Новий шлях» за 18 листопада 1967 р.

Для українського жіноцтва ідея Світового Конгресу Вільних Українців – не но­визна. Більш того, вона навіть йому дуже близька, бо саме українки блис­куче зорганізували й перевели свій перший Світовий Конгрес ще в 1934 р. в Ста­ниславові, в тяжких умовах польської окупації [6, с. 4].

А втім, хоч політика – не найсильніша домена жінок узагалі, то україн­ський жіночий рух був чітко з нею пов’язаний самою історичною долею ук­ра­їнського народу, та нераз визначався в своєму розвитку політичною зрі­ліс­тю, поклавши заслуги для української державно-національної ідеї. Згадати б його соборність і єдність у початковій стадії (поїздка Олени Доброграїв до Га­ли­чини та Наталії Кобринської в Східну Україну), його державно-творчу роль в 1917 р. і наступних роках, його буйний розквіт у Західній Україні між дво­ма війнами. Не йнакше і на еміграції: жіночі організації творилися саме для до­помоги українським визвольним змаганням своїми грошовими збірками, про­пагандивною акцією, протестаційними вічами, демонстраційними похо­да­ми [6, с. 4].

Колись наші попередниці живіше цікавилися самим проектом, його здійс­нен­ням серйозно турбувалися, як каже їхня резолюція у справі Все­укра­їн­сь­кого Національного Конгресу:

«Український Жіночий Конгрес:



  1. Вітає ідею скликання Всеукраїнського Національного Конгресу, вва­жа­ючи його необхідним засобом національної консолідації українського народу в найтрагічнішу добу його історії.

  2. Уповажнює представництво цілого українського жіноцтва взяти ак­тив­ну участь у Конгресі, дотримуючись напрямних, вказаних Українським Жі­но­чим Конгресом.

  3. Домагається від організаторів Всеукраїнського Національного Конгресу на­лежного заступництва так у підготовчій праці, як і в самому Конгресі, яке від­повідає значенню українського жіноцтва в суспільному житті нації» [6, с. 4].

Голова Всесвітнього Союзу Українок – Софія Русова – докоряла жінкам за над­то малу участь у підготовній конгресовій акції:

«…Хто знає українську жінку, той не зможе не здивуватися її відсутності в цім історичнім масовім виступі українського народу. Досі ми не чули її на­т­х­нен­ного слова за Конгрес, не бачимо її живої діяльності! Українська жінка за­вж­ди стояла обік чоловіків у національній боротьбі. В усіх постановах, у рево­лю­ції, на війні, вона за всіх часів ішла сміливо вперед, підбадьорювала то­ва­ри­шів, підтримувала їх своєю вірою в кінцевий успіх, оживляючи всяку пра­цю, усякий обов’язок своїм ентузіязмом… І для Всеукраїнського Конгресу, – щоб осяяти його глибокою вірою в творчі політичні сили нашого народу, по­трібне палке слово й віддана праця української жінки…» [6, с. 4].

Наступну інформацію про Світовий Конгрес ми дізнаємося з матеріалів га­зети «Новий шлях» за 2 грудня 1967 р. «Великий успіх Світового Конгресу Віль­них Українців у Ню Йорку», які містять інформацію про інавгурацію ді­ячів та відкриття другого СКВУ.

Автор статті звертає увагу, що кожне важливе діло українського народу роз­починалося зі звернення до Богом. З Богом розпочався і Світовий Кон­грес Вільних Українців у Ню Йорку. В неділю 12 листопада у церквах трьох ук­раїнський віровизнань відбулися урочисті богослужебні відправи в намі­рен­ня українського народу і успіх Конгресу [2, с. 15].

В статті звернено увагу на те, що інавгурація «Конгресменів» відбувалася од­ра­зу в трьох церквах. У православному катедральному храмі св. Во­ло­ди­ми­ра при 82 вулиці архиєпископ Української Православної Церкви Мстислав у сослуженні єпископа Олександра та численного духовенства відправив со­бор­ну Архиєрейську Службу Божу. Катедральний храм був заповнений вір­ни­ми, а тому й делегатами з Аргентини, з Европи та інших країн [2, с. 15].

Матеріали статті звертають увагу, що на цьому урочистому Богослуженні бу­ли присутні, між іншими вірними, президент УН Республіки в екзилі Ми­ко­ла Лівицький, його заступник проф. Микола Степаненко, голова виконного ор­гану УНРади Атанас Фіголь, і голова політичного представництва УНРади в ЗСА Іван Крамаренко. На Богослуженні був приявним також президент ПАУК о. прелат д-р Василь Кушнір, якого привитого з окремими почестями. Були ще на Богослуженні проф. д-р Роман Смаль-Стоцький – президент Наукового то­вариства імені Тараса Шевченка, проф. Олександр Архімович – президент Ук­раїнської Вільної Академії Наук, о. В. Боровський – представник Ук­ра­їн­сь­ко­го Євангельського Об’єднання й інші видатні діячі. Під час молебня від­бу­ва­лась урочиста символічна церемонія передачі клейнодів Гетьмана Івана Ма­зепи – нашийної скричечки для ношення мощів – президентові УНР в ек­зи­лі п. Миколі Лівицькому [2, с. 15].

В Українській католицькій церкві св. Юра відправили урочисте соборне Бо­гослуження в наміренні українського народу і СКВУ митрополит українців ка­толиків українсько-візантійського обряду Амврозій Сенишин в сослуженні єпи­скопа Стемфорду Йосифа Шмондюка та численного духовенства. Після єван­гелії релігійну і високопатріотичну проповідь виголосив єп. Йо­сиф Шмон­­дюк. На Богослуженні були присутні виделегований єпископом Мсти­сла­вом пред­ставник Української Православної Церкви митрофорний про­то­є­рей о. Оме­лян Мицик і численні делегати СКВУ з різних країн світу [2, с. 15].

У пресвітерській церкві при 42 вул. відбулася Богослужба, присвячена 50-річ­чю Української Національної Революції і Світовому Конгресові Українців у Віль­ному Світі.

В проведенні Богослуження брали участь, разом із Архиєпископом Мсти­славом і єпископом Олександром, о. протопр. І. Бачина, о. протопресвітер Л. Весоловський, о. протопр. І. Гундяк, о. протопр. А. Селепина, о. мітрат Ми­­цик, о. мітрат Сікорський, о. протоєрей Б. Желехівський, о. прот. П. Фаль­ко, на якому було до 500 вірних [2, с. 15].

З другої частини статті, яка має підзаголовок «Величаве відкриття Сві­тового Конгресу Вільних Українців» ми дізнаємося про склад СКВУ, який відоб­ражено в таблиці № 3.



Табл. 3.

Кількісний та якісний склад СКВУ

№ п/п

Країна

Кількість делегатів

1.

Австрія

2

2.

Австралія

6

3.

Аргентина

21

4.

Бельгія

4

5.

Британія

15

6.

Бразилія

6

7.

Венезуеля

4

8.

Італія

1

9.

Голляндія

1

10.

Люксембург

1

11.

Німеччина

12

12.

Парагвай

1

13.

Франція

8

14.

Чілі

1

15.

Швейцарія

1

16.

Канада

224

17.

ЗСА

695




РАЗОМ

1003


Зі статті також стає відомими програма та порядок денний заходів 17 ли­с­то­пада 1967 р. автор пише що здійснилася мрія української еміграції у сві­ті й у віль­них країнах постійного поселення та завершились нетерпеливі ожи­дан­ня під­невільного народу в Україні: урочисто розпочав свої праці Пер­ший Ук­ра­їн­сь­кий Світовий Конгрес першою пленарною сесією. Його відкрив о. д-р Ва­силь Куш­нір – президент Комітету Українців Канади і Пана­ме­ри­кан­ської Конфе­рен­ції, відповідальної за підготовку й переведення СКВУ аж до ви­бору пре­зи­дії Секретаріату СКВУ, що в його руки передасть долю ук­ра­їн­сь­кого віль­но­го світу в громадському секторі [2, с. 15].

В статті наголошено, що більш 20 молодіжних і ветеранських формацій та ін­­ших організацій зайняли позиції за Президією Конгресу, на цьому свя­щен­но­му місці, де розглядають долю українського поселення й знаходять шляхи ви­­зволення поневоленої Батьківщини [2, с. 15].

З промов видатних діячів української еміграції о. д-ра Василя Кушніра та проф. Л. Добрянського ми збільшуємо свої уявлень про значення та вагомість від­криття Світового Конгресу Вільних Українців.

«Сьогодні ми починаємо нову сторінку нашої історії!» – сказав до пред­став­ників української спільноти у вільному світі президент Пан-Амери­кан­ської Конференції, ініціатор скликання СКВУ – о. д-р Василь Кушнір із Кана­ди. Привітавши Достойників Церков, делегатів, усіх «присутніх тут і непри­сут­ніх братів і сестер українців», він передав привіт усім урядам вільних дер­жав, з яким ми прибули на Конгрес української волі, що є також волею світу, бо крига і вогонь довго поруч існувати не можуть. «Високий Конгресе, світ­лий Конгресе!» – звертався промовець: «Мрії і задуми українських поколінь спов­няються сьогодні», сповняються у єдності зусиль, у рішучість добитись сво­го у ці бурхливі часи людства. Але «… земля наших батьків, наша Україн­ська земля, сьогодні спрофанована Москвою, залишиться в недолі, якщо ми бу­демо українцями лише на папері!». О. д-р В. Кушнір закликав розбудити со­вість, розпалити вогонь любові, найніжніші почуття: «Україна мусить бути ук­раїнською! Найніжніші почування наших душ мусять бути українськими, на­ша наймолодша генерація мусить бути українською!» – звучало як палкий мо­литовний заклик. Коротко розповівши про консолідаційні попередні зу­сил­ля, з який повстав і ПАУК та у висліді яких скликано цей Конгрес, про­мо­вець підкреслив, що важливий наступ Москви не заломив духу українського на­роду і що «наша доля нерозривно поєднана з долею українського народу», звер­тає увагу на величезне значення національної української культури; за­кликає розбудовувати в усіх країнах, де є українська еміграція, всі форми ор­ганізованого життя; підкреслює, що українство і християнство – цебто ук­ра­їнська громадськість і Українська Церква – «ці поняття не розлучні одне від одного». Хто відходить від українства, цей насправді відходить від хри­сти­янських чеснот і заповідей, хто відходить від християнства – той відійде і від українства. Промовець щиро вітає, а з ним оплесками і уся зала, До­стой­ни­ків Української Православної Церкви, Української Католицької Церкви, про­відників Українських Євангельських угрупувань, знову нагадуючи, що «ук­раїнство і християнство – це Божий акорд» та закликаючи не лякатись під­водних скель, з якими ми не раз стрічаємося і ще зустрінемось на шляху. «Сьо­годнішній Конгрес говорить усім велику правду: українська людино, ти не стоїш сьогодні сама»! – з тобою поруч мільйони і мільйони людей: «Разом – ми непереможні» - це був мотив промови [8, с. 17].



Голова УККА, професор столичного Джорджтавнського університету д-р Лев Добрянський, уродженець Америки, розпочав промову мовою своїх пред­ків: «Ми можемо тут всі бачити, що Світовий Конгрес Вільних Українців – це факт реальний!», кажучи далі, вже англійською мовою, що СКВУ для американців ук­раїнського походження – це теж історична подія, бо вона – знаменує для нас відродження через вільну Україну свободи всього світу! Д-р Добрянський звернув увагу, що це саме Американський Конгрес у 1959 р. виніс закон про По­неволені Нації – перший у світі, і що ми всі пліч-о-пліч маємо працювати для остаточного завершення великої справи свободи; звернув увагу й на те, що це Америка найперша в світі дала площу своєї столиці під пам’ятник Та­ра­сові Шевченкові. «Українська національна революція, – сказав д-р Л. Доб­рянський, – яка розпочалася у 1917 році, ще не закінчилась, вона триває і те­пер! Наш СКВУ – це трамплін, щоб рватись далі вперед у боротьбі за сво­бо­ду народів – проти російської імперії. Ми спільно тут зійшлися, щоб потім спів­працювати, бо спільно – ми переможемо» - сказав промовець, закін­чу­ючи знову по українськи: «Щоб раз на все ясне сонце засвітило в українське вікон­це»! [8, с. 17].

Таким чином проаналізувавши номери газети «Новий шлях» за 1967 р. ми ви­ділили шість номерів, в яких згадується діяльність Світового Конгресу Віль­них Українців. Дослідивши матеріали зазначених номерів ми встановили те­матику цих повідомлень: 1) створення, перспективи, значення і завдання Сві­тового Конгресу; 2) засідання СКВУ у Ню Йорку; 3) міжнародна діяльність СКВУ (на прикладі країн Південної Америки); 4) роль діяльності жінок у роз­вит­ку Світового Конгресу. Усі матеріали які містяться у виданні «Новий шлях» є дуже інформативними та дають змогу якнайширше окреслити зна­чен­ня діяльності СКВУ на тлі консолідації українців за кордоном. Досліджені ма­теріали розкривають кількісний та якісний склад провідних діячів СКВУ, ха­рактеризуючи різні соціальні прошарки українського закордону. Ма­те­рі­а­ли статей доводять важливу роль Світового Конгресу як консолідатора різ­но­ма­нітних та різнопланових громадських, релігійних, культурних організації ук­раїнців за кордоном.



1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка