Луганського




Сторінка18/22
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4,31 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Література

1. Іщенко Я. Проблеми геральдики та комплексу спеціальних історичних дис­цип­лін в науковій спадщині Ф.П. Шевченка / Я. Іщенко // «Істину встановлює суд істо­рії»: Зб. на пошану Ф. П. Шевченка: В 2-х т. – К., 2004. – Т. 2. – С. 48-54.

2. Колесник І. Федір Шевченко: інтелектуальна генеалогія українського радян­сько­го історика / І. Колесник // Український історичний журнал (далі – УІЖ). – 2005.  № 2. – С. 178-192.

3. Шевченко Ф. Про створення «Вступу до історичної науки» / Ф. Шевченко // УІЖ. – 1959. № 1 – С. 90-99.

4. Варшавчик М. Спеціальні історичні дисципліни / М. Варшавчик // Історична на­ука: термінологічний і понятійний довідник. – К., 2002. – 349 с.

5. Шевченко Ф. Питання спеціальних історичних дисциплін у світлі ленінського вчен­ня / Ф. Шевченко // УІЖ – 1970. – № 4 – С. 31-40.

6. Апанович О. Федір Павлович Шевченко: історик, архівіст, історіограф, дже­ре­ло­знавець, археограф, організатор науки, Людина / О. Апанович. – К., 2000. – 179 с.

7. Шевченко Ф. Праці мовознавців з топоніміки / Ф. Шевченко // УІЖ. – 1957. № 3. – С.147-149; Шевченко Ф. Про використання кінофотодокументів у історичній нау­ці / Ф. Шевченко // УІЖ. – 1976. № 6. – С. 64-72.

8. Шевченко Ф. Своеобразная археографическая экспедиция XVIII на Украине / Ф. Шевченко // Проблемы общественно-политической истории России и славянских стран. – М., 1963. – С. 330-334.

9. Шевченко Ф. Документи з історії Північної Буковини XIV-XV ст. в сучасному ру­мунському археографічному виданні / Ф. Шевченко // УІЖ. – 1958. – № 2. – С. 122-130.

10. Шевченко Ф. Археографія / Ф. Шевченко // Радянська енциклопедія історії Ук­раїни. – К., 1969. – Т. 1. – С. 78-80.

11. Шевченко Ф. Археографія у зв’язках із спеціальними історичними дис­цип­лі­на­ми / Ф. Шевченко // Українська археографія: сучасний стан та перспективи роз­вит­ку: Тези доповідей. Грудень 1988 р. – К., 1988. – С. 194-195.

12. Документи Богдана Хмельницького // Упоряд. І. Крип'якевич, І. Бутич. – К., 1961. – 740 с.; Суспільно-політичний рух на Україні в 1856-1862 роках: Документи і ма­теріали // Збірник документів. – К., 1963. – Т. 1 – 388 с.; Гайдамацький рух на Ук­ра­їні в XVIII ст. Збірник документів // Упоряд. І. Бутич, М. Бутич, О. Купчинський, Л. Про­ценко, В. Чунтулова. – К., 1970. – 660 с.

13. Гуржій І., Молодчиков О. Стан і завдання історико-географічних досліджень на Україні / І. Гуржій, О. Молодчиков // Український історико-географічний збірник. – 1971. – № 1. – С. 3-32.

14. Харченко А. Про створення національного атласу Української РСР та складові час­тини історичного атласу / А. Харченко // УІЖ. – 1966. № 4. – С. 6-11.

15. Маркова О., Молодчиков О. До створення Атласу історії Української РСР / О. Мар­кова, О. Молодчиков // УІЖ. – 1979. № 4. – С. 76-80.

16. Яцунский В. Про створення історичного атласу / В. Яцунский // УІЖ. – 1965.  № 7. – С. 74-79.

17. Жилко Ф. Історичний атлас України внесок у розвиток суспільних наук / Ф. Жил­ко // УІЖ. – 1961. № 9. – С. 4-49.

18. Жупанський Я., Сидор В. До питання про створення історичного атласу Ук­раї­ни / Я. Жупанський, В. Сидор // УІЖ. – 1966. № 2. – С. 18-23.

19. Сарбей В. Актуальні проблеми радянської історіографії / В. Сарбей // УІЖ. – 1965. № 10. – С. 34-48.

20. Шевченко Ф. Про структуру та список карт історичного атласу України / Ф. Ше­вченко // УІЖ. – 1966. № 4. – С. 85-86.

21. Комплексне картографування виробничих сил Української РСР. – К., 1967. – 272 с.

22. Шевченко Ф. Про принципи створення історичного атласа України // Третя рес­публіканська наукова конференція з архівознавства та спеціальних історичних дис­циплін. – К., 1968. – С. 3-7.

23. Яцунский В. Роль исторической географии в разработке важнейших проблем оте­чественной истории / В. Яцунский // Вопросы истории. – 1964. № 12. – С. 18-26.

24. Інтерв’ю з директором Інституту історії АН УРСР, членом-кореспондентом АН УРСР Ю.Ю. Кондуфором про створення «Атласу історії Української РСР» // УІЖ. – 1981. № 12. – С. 25-29.

25. Дмитрієнко М., Попельницька О. Проблеми історичної географії у висвітленні праць відділу спеціальних історичних дисциплін Інституту історії України НАН Ук­раї­ни (1994-2004 рр.) / М. Дмитрієнко, О. Попельницька // Історико-географічні до­слі­джен­ня в Україні. – К., 2004. – № 7. – С. 5-28.

26. Історико-географічне вивчення природних та соціально-економічних про­це­сів на Україні: Зб. наук. праць. – К., 1988. – 112 с.

27. Маркова О. Стан роботи і досвід підготовки карт дожовтневого періоду для «Ат­ласу історії Української РСР» / О. Маркова // Історико-географічне вивчення при­род­них та соціально-економічних процесів на Україні: Зб. наук. праць. – К., 1988. – С. 3-12.

28. Маркова О. Картографічні принципи розробки «Атласу історії Української РСР» / О. Маркова // Історичні дослідження. Вітчизняна історія: Зб. наук. праць. – К., 1981. – № 7. – С. 3-10.
Literatura

1. Ishchenko Ya. Problemy heral'dyky ta kompleksu spetsial'nykh istorychnykh dys­tsyp­lin v naukoviy spadshchyni F.P. Shevchenka / Ya. Ishchenko // «Istynu vstanovlyuye sud istoriyi»: Zb. na poshanu F.P. Shevchenka: V 2-kh t. – K., 2004. – T. 2. – S. 48-54.

2. Kolesnyk I. Fedir Shevchenko: intelektual'na henealohiya ukrayins'koho ra­dyan­s'ko­ho istoryka / I. Kolesnyk // Ukrayins’kyy istorychnyy zhurnal (dali – UIZh). – 2005. № 2. – S. 178-192.

3. Shevchenko F. Pro stvorennya «Vstupu do istorychnoyi nauky» // UIZh. – 1959. № 1 – S. 90-99.

4. Varshavchyk M. Spetsial'ni istorychni dystsypliny / F. Shevchenko // Istorychna nau­ka: terminolohichnyy i ponyatiynyy dovidnyk. – K., 2002. – 349 s.

5. Shevchenko F. Pytannya spetsial'nykh istorychnykh dystsyplin u svitli lenins'koho vchen­nya / F. Shevchenko // UIZh – 1970. – № 4 – S. 31-40.

6. Apanovych O. Fedir Pavlovych Shevchenko: istoryk, arkhivist, istoriohraf, dzhe­re­lo­znavets', arkheohraf, orhanizator nauky, Lyudyna / O. Apanovych. – K., 2000. – 179 s.

7. Shevchenko F. Pratsi movoznavtsiv z toponimiky / F. Shevchenko // UIZh. – 1957. № 3. – S. 147-149; Shevchenko F. Pro vykorystannya kinofotodokumentiv u isto­rych­niy nautsi / F. Shevchenko // UIZh. – 1976. – № 6. – S. 64-72.

8. Shevchenko F. Svoeobraznaya arkheohrafycheskaya ekspeditsiya XVIII na Ukray­ne / F. Shevchenko // Problemy obshchestvenno-politicheskoi istorii Rossii i slavyan­skikh stran. – M., 1963. – S. 330-334.

9. Shevchenko F. Dokumenty z istoriyi Pivnichnoyi Bukovyny XIV – XV st. v sucha­s­no­mu rumuns'komu arkheohrafichnomu vydanni / F. Shevchenko // UIZh. – 1958. – № 2. – S. 122-130.

10. Shevchenko F. Arkheohrafiya / F. Shevchenko // Radyans'ka entsyklopediya isto­riyi Ukrayiny. – K., 1969. – T. 1. – S. 78-80.

11. Shevchenko F. Arkheohrafiya u zv’yazkakh iz spetsial’nymy istorychnymy dys­tsyp­linamy / F. Shevchenko // Ukrayins'ka arkheohrafiya: suchasnyy stan ta pers­pek­ty­vy rozvytku: Tezy dopovidey. Hruden' 1988 r. – K., 1988. – S. 194-195.

12. Dokumenty Bohdana Khmel'nyts'koho // Uporyad. I. Kryp’yakevych ta I. Bu­tych. – K., 1961. – 740 s.; Suspil'no-politychnyy rukh na Ukrayini v 1856-1862 ro­kakh: Do­ku­­menty i materialy // Zbirnyk dokumentiv. – K., 1963. – T.1 – 388 s.; Haydamats'kyy rukh na Ukrayini v XVIII st. Zbirnyk dokumentiv // Uporyad. I. Butych, M. Butych, O. Kup­chyns'kyy, L. Protsenko, V. Chuntulova. – K., 1970. – 660 s.

13. Hurzhiy I. Stan i zavdannya istoryko-heohrafichnykh doslidzhen' na Ukrayini / I. Hur­zhiy, O. Molodchykov // Ukrayins'kyy istoryko-heohrafichnyy zbirnyk. – 1971. – № 1. – S. 3-32.

14. Kharchenko A. Pro stvorennya natsional'noho atlasu Ukrayins'koyi RSR ta skla­do­­vi chastyny istorychnoho atlasu / A. Kharchenko // UIZh. – 1966. – № 4. – S. 6-11.

15. Markova O. Do stvorennya Atlasu istoriyi Ukrayins'koyi RSR / O. Markova, O. Mo­lodchykov // UIZh. – 1979. – № 4. – S. 76-80.

16. Yatsunskyy V. Pro stvorennya istorychnoho atlasu / V. Yatsunskyy // UIZh. – 1965. – № 7. – S. 74-79.

17. Zhylko F. Istorychnyy atlas Ukrayiny vnesok u rozvytok suspil'nykh nauk / F. Zhyl­ko // UIZh. – 1961. – № 9. – S. 45-49.

18. Zhupans'kyy Ya. Do pytannya pro stvorennya istorychnoho atlasu Ukrayiny / Ya. Zhu­pans'kyy, V. Sydor // UIZh. – 1966. – № 2. – S. 18-23.

19. Sarbey V. Aktual'ni problemy radyans'koyi istoriohrafiyi / V. Sarbey // UIZh. – 1965. – № 10. – S. 34-48.

20. Shevchenko F. Pro strukturu ta spysok kart istorychnoho atlasu Ukrayiny / F. Shev­chenko // UIZh. – 1966. – № 4. – S. 85-86.

21. Kompleksne kartohrafuvannya vyrobnychykh syl Ukrayins'koyi RSR. – K., 1967. – 272 s.

22. Shevchenko F. Pro pryntsypy stvorennya istorychnoho atlasa Ukrayiny / F. Shev­chen­ko // Tretya respublikans'ka naukova konferentsiya z arkhivoznavstva ta spet­sial'­nykh istorychnykh dystsyplin. – K., 1968. – S. 3-7.

23. Yatsunskyy V. Rol' ystorycheskoy heohrafyy v razrabotke vazhneyshykh problem ote­chestvennoy ystoryy / V. Yatsunskyy // Voprosy ystoryy. – 1964. – № 12. – S. 18-26.

24. Interv’yu z dyrektorom Instytutu istoriyi AN URSR, chlenom-korespondentom AN URSR Yu.Yu. Konduforom pro stvorennya «Atlasu istoriyi Ukrayins'koyi RSR» // UIZh. – 1981. – № 12. – S. 25-29.

25. Dmytriyenko M. Problemy istorychnoyi heohrafiyi u vysvitlenni prats' viddilu spet­sial'nykh istorychnykh dystsyplin Instytutu istoriyi Ukrayiny NAN Ukrayiny (1994-2004 rr.) / M. Dmytriyenko, O. Popel'nyts'ka // Istoryko-heohrafichni doslidzhennya v Uk­rayini. – K., 2004. – № 7. – S. 5-28.

26. Istoryko-heohrafichne vyvchennya pryrodnykh ta sotsial'no-ekonomichnykh protsesiv na Ukrayini: Zb. nauk. prats'. – K., 1988. – 112 s.

27. Markova O. Stan roboty i dosvid pidhotovky kart dozhovtnevoho periodu dlya «Atlasu istoriyi Ukrayins'koyi RSR» / O. Markova // Istoryko-heohrafichne vyvchennya pry­rodnykh ta sotsial'no-ekonomichnykh protsesiv na Ukrayini: Zb. nauk. prats'. – K., 1988. – S. 3-12.

28. Markova O. Kartohrafichni pryntsypy rozrobky «Atlasu istoriyi Ukrayins'­koyi RSR» / O. Mar­kova // Istorychni doslidzhennya. Vitchyznyana istoriya: Zb. nauk. prats'. – K., 1981. – №7. – S. 3-10.
Марченко А.В. Место специальных исторических дисциплин в научном наследии Ф.П. Шевченко

В статье исследуется развитие специальных исторических дисциплин в Инс­ти­ту­те истории Украины НАН Украины на примере научного наследия Ф.П. Шевченко. Ана­лизируются основные исследования ученого, которые определяют теоре­ти­чес­кие аспекты специальных исторических дисциплин и отношение автора к месту этих дисциплин в системе исторической науки. Раскрывается роль историка в про­цессе становления и развития специальных исторических дисциплин в 60-80-х гг. ХХ в. Особое внимание, уделено активной научно-исследовательской и ор­га­ни­за­тор­ской деятельности ученого, которая дала большой толчок для развития в Ин­сти­ту­те истории Украины и Украины целого комплекса таких дисциплин, как архео­гра­фия, историческая география, историческая картография и др.

Ключевые слова: специальные исторические дисциплины, Ф.П. Шевченко, Ин­сти­­тут истории Украины НАН Украины, историческое исследование, исто­рио­гра­фия.
Marchenko О.V. The place of special historical sciences in scientific heritage by F.P. Shevchenko

The article presents the researchers’ points of view for the historiographical problems at studying the development of special historical sciences in the Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine an example of scientific achievements by F.P. Shevchenko.

The actuality of the common article is determined by the necessity comprehensive analyzed of scientific works, ideas, methods and principles by F.P. Shevchenko for understand the formation of studies of special historical sciences in the Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine. The scientific activity of the outstanding Ukrainian historian F.P. Shevchenko devoted to historical geography and cartography, diplomatics, heraldry, etc., became a model and a basis for future research in the field of historical knowledge and understanding.

The main conclusions of the article related with determined complex of special historical sciences like a one of the favorite in scientific heritage by F.P. Shevchenko. Sciences occupied a prominent place among a wide range of scientific research by scientist. Through scientific and organizational efforts F.P. Shevchenko in the Institute of History of Ukraine were formed a new basis of theoretical and practical knowledge and understanding of history via the prism of activation of specific areas of history. Active research and organizational work of the investigator gave impetus to the development whole range of disciplines such as archeography, historical geography, historical cartography, etc. in Ukraine and the Institute of History of Ukraine in particular.

Key words: special historical sciences, F.P. Shevchenko, the Institute of History of Ukraine of the National Academy of Sciences of Ukraine, historical research, historiography.

УДК: 930: 929 «Халмурадов»
А.А. Халмурадова
А.Г. ХАЛМУРАДОВ

ТА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА БІОХІМІЇ ВІТАМІНІВ
У статті на значній джерельній базі висвітлюється вплив української шко­ли біохімії вітамінів на формування відомого українського та узбецького біо­хіміка, мікробіолога, біотехнолога й організатора науки А.Г. Халмурадова (1939-1997). Він був одним з найздібніших та найулюбленіших учнів ака­де­м­і­ка АН УРСР Р.В. Чаговця, під керівництвом якого юний дослідник пере­тво­рив­ся на крупного вченого, продовжувача традицій класичної функціональної біо­хімії, закладених О.В. Палладіним та розвинутих Р.В. Чаговцем та одного із засновників української школи молекулярної вітамінології.

А.Г. Халмурадов підготував цілу плеяду науковців та сприяв подальшому роз­виткові біохімії та мікробіології в Україні та Узбекистані.

Ключові слова: А.Г. Халмурадов, Р.В. Чаговець, біохімія, вітаміни, віта­мі­но­логія, Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна АН УРСР, українська школа біо­хімії вітамінів.
Однією з найважливіших проблем сучасної історії науки є створення твор­чих біографій видатних учених, визначення впливу їхніх ідей на подаль­ший розвиток різних галузей науки, реконструкція наукових родоводів, ви­зна­чення приналежності до наукових шкіл.

Метою цієї статті є визначення місця в історії вітчизняної вітамінології ук­ра­їнського та узбецького біохіміка, мікробіолога, біотехнолога й організатора на­уки, доктора біологічних наук, професора, завідувача відділу коферментів Ін­ституту біохімії ім. О.В. Палладіна АН УРСР, лауреата премії ім. О.В. Пал­ла­ді­на АН УРСР, а згодом – директора Інституту мікробіології і біотехнології АН УзРСР, академіка та віце-президента АН УзРСР Аскара Ганійовича Хал­му­ра­до­ва, висвітлення впливу української школи біохімії вітамінів на форму­ван­ня вченого та роль останнього у прищепленні її традицій узбецьким нау­ков­цям.

Вивчення наукової біографії А.Г. Халмурадова ще тільки починається. Од­нак є вже деякі успіхи на цьому шляху. Перші підсумки діяльності вченого бу­ли наведені у некролозі, написаному його другом та колегою Г.В. Дон­чен­ком [1]. Цікаві матеріали щодо становлення молодого науковця містяться у статті, присвяченій діяльності Р.В. Чаговця та формуванню його школи [2]. 2005 р. побачило світ фундаментальне видання, що висвітлює славну історію Ін­ституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України. У книзі у загальному кон­тек­сті розвитку наукових досліджень Інституту наводиться інформація й про на­укову та науково-організаційну діяльність А.Г. Халмурадова, його значний вне­сок у розвиток вітчизняної вітамінології [3]. Надзвичайне цінною є також збір­ка, опублікована в Ташкенті до 70-річного ювілею вченого. Тут зібрано різ­номанітні матеріали – спогади українських та узбецьких колег науковця, ро­дичів, друзів, стисла біографія та бібліографія А.Г. Халмурадова [4]. Однак ство­рення фундаментальної біографії вимагає подальших досліджень, залу­чення архівних джерел, що відклалися як у вітчизняних, так і узбецьких на­у­ко­вих установах, аналізу його наукових праць, оцінки його науково-ор­га­ні­за­ційної, педагогічної, громадської діяльності.

А.Г. Халмурадов народився 10 травня 1939 р. у м. Яккабаг Каш­ка­дар’їн­сь­кої області Узбецької РСР у родині вчителя, згодом директора місцевої шко­ли. 1960 р. він успішно закінчив біологічно-ґрунтознавчий факультет Се­ред­ньоазіатського державного університету ім. В.І. Леніна (САДУ) в Ташкенті за спеціальністю фізіологія людини та тварин. Ще за студентських років А.Г. Хал­мурадов розпочав наукову діяльність, виступаючи з доповідями на сту­дентських конференціях [5, арк. 75-77 зв., 82].

Після закінчення університету у жовтні 1960 р. він, за рекомендацією Вче­ної ради САДУ, вступив до аспірантури, згодом перевівся до аспірантури Нау­ково-дослідного інституту тваринництва Узбецької академії сільсь­ко­гос­по­дарських наук (УзАСГН) за спеціальністю біохімія тварин [5, арк. 78, 88; 6, арк. 2 зв.]. Проте з метою розвитку національної школи біохімії, яка пере­бу­ва­ла ще у стадії формування, 13 грудня 1960 р. президент УзАСГН К.З. За­кі­ров звернувся з листом на ім’я президента АН УРСР О.В. Палладіна з про­хан­ням прикомандирувати А.Г. Халмурадова до аспірантури Інституту біохімії АН УРСР [5, арк. 83]. Обрання саме цього інституту було невипадковим, оскіль­ки авторитет української школи біохімії був надзвичайно високим у всьо­му світі, а для більшості радянських республік та країн соціалістичного та­бору ця установа стала кузнею кадрів [7, с. 93]. У листі К.З. Закірова за­зна­чалось: «У нас велике бажання, щоб аспірант А.Г. Халмурадов засвоїв хо­ча б мінімум знань Вашої школи» [5, арк. 83]. 1 лютого 1961 р. А.Г. Халму­ра­до­ва було зараховано до аспірантури, а його науковим керівником за­твер­дже­но Р.В. Чаговця [5, арк. 84, 89].

Основи української школи біохімії вітамінів заклав О.В. Палладін, який 1919 р. надрукував першу в СРСР статтю з вітамінології [8]. Заснувавши 1925 р. у Харкові Український біохімічний інститут Народного комісаріату осві­ти УРСР, нині – Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України, О.В. Пал­ладін сформував основні напрями наукових досліджень, серед яких най­пер­шим стала біохімія харчування, особливо біохімія вітамінів [9, с. 13-14].



Під час Другої Світової війни колектив Інституту під керівництвом О.В. Пал­ладіна сконцентрувався на дослідженнях із проблем біохімії зсідання крові, зок­рема вивченні кровоспину та такої, що прискорює загоєння ран, дії ана­ло­гів вітаміну К – метилнафтохінону (вітаміну К3) і його водорозчинного пре­па­рату вікасолу. Було налагоджено виробництво цих препаратів на Уфим­ському вітамінному заводі і широке використання їх у фронтових і тилових ліку­вальних установах [9, с. 17; 10, с. 322].

Після реевакуації Інституту біохімії до Києва, науковий колектив за стислі тер­міни відновив дослідження з традиційних для нього і української біохімії проб­лем динамічної і функціональної біохімії, в тому числі і біохімії вітамінів. У зв’язку з підвищенням методичного і науково-технічного рівня досліджень, во­ни поступово переходили з органно-тканинного до клітинно-субклітинного і суборганоїдного, а потім і до молекулярного рівня [11, с. 113].

З цією метою за ініціативи О.В. Палладіна в Інституті було створено кіль­ка наукових підрозділів, в тому числі 8 грудня 1944 р. лабораторію біохімії ві­тамінів, яку 1945 р. очолив один з перших аспірантів О.В. Палладіна – док­тор біологічних наук, професор С.І. Винокуров. У цей час зусилля науковців бу­ли спрямовані на вивчення обміну аскорбінової кислоти в печінці. Спектр до­сліджень був значно розширений зі збільшенням чисельності лабораторії, яку 1948 р. очолив Р.В. Чаговець, під керівництвом котрого відбулося фак­тич­но становлення вітчизняної школи біохімії вітамінів [11, с. 113; 2, с. 7]. Ака­демік АН УРСР Р.В. Чаговець протягом наступних 28 років очолював ла­бо­раторію біохімії вітамінів (з 1948 р.), а з 1966 р. і однойменний відділ Ін­ституту біохімії ім. О.В. Палладіна АН УРСР. Саме ним та його учнями були сфор­мовані основні напрями фундаментальних досліджень у вітчизняній ві­та­мінології – вивчення метаболізму та механізму дії вітамінів В1, В2, РР, А та Е [11, с. 113; 2, с. 8, 9].

Із 1950-х рр. Р.В. Чаговець, беручи до уваги певні важливі властивості ні­котинової кислоти (вітамін РР) та його аміду, і величезне їх значення для лі­кування, розпочав дослідження метаболізму цих сполук. Згодом основним спо­движником Р.В. Чаговця у цих дослідженнях став його аспірант А.Г. Хал­му­радов [2, с. 12].

У 1964 р. А.Г. Халмурадов підготував до захисту кандидатську дисер­та­цію, в якій досліджував особливості обміну одного з похідних піридину – бе­та-піколіну – з метою отримання нових даних про його перетворення в пі­ри­ди­новмістовні коферменти та перевірки його РР-вітамінних якостей [12; 6, арк. 4]. У результаті досліджень було одержано дані, які мали суттєве нау­ко­ве і практичне значення. Перевірка PP-вітамінних якостей бета-піколіну та його солей у тваринницьких господарствах дала позитивні результати, що до­зволило скоротити витрати на збагачення кормів вітаміном РР (заміна од­нієї тони нікотинової кислоти бета-піколіном скорочувала витрати на 15 тис. карб., а річна потреба тваринництва у вітаміні PP становила 600 – 800 т). Ди­сертант також запропонував методику визначення концентрації бета-піколіну після його введення у тканини тварин [5, арк. 106].

1963 р. А.Г. Халмурадов разом із Р.В. Чаговцем та Ю.І. Чумаковим у Комі­те­ті у справах винаходів та відкриттів СРСР зареєстрував розробку «Об ис­поль­зовании бета-пиколина и его комплексных солей в качестве заменителя ни­котиновой кислоты в кормовом рационе животных» [6, арк. 7].

Після закінчення аспірантури та блискучого захисту дисертації А.Г. Хал­му­радов був зарахований до лабораторії біохімії вітамінів, але у зв’язку із за­пи­том Президії Академії наук УзРСР у жовтні 1965 р. переведений до но­во­ство­реного відділу біохімії та біофізики Інституту зоології та паразитології АН УзРСР [5, арк. 108-11; 6, арк. 2 зв.].

Однак, у вересні 1966 р. А.Г. Халмурадов повернувся до Києва та був при­йнятий на посаду старшого наукового співробітника у відділ біохімії віта­мінів Інституту біохімії АН УРСР [6, арк. 6, 17, 18]. Молодий вчений від­разу включився до роботи колективу, продовжуючи та розвиваючи свої до­слі­дження й ідеї свого вчителя Р.В. Чаговця.

А.Г. Халмурадовим разом із колегами було виявлене значне підвищення вміс­ту нікотинамідних коферментів у печінці тварин після введення їм ні­ко­ти­нової кислоти або її аміду, що супроводжувалося зміною активності відпо­від­них дегідрогеназ. Наступні дослідження, в яких вивчалися метаболічні пе­ре­творення нікотинової кислоти у тканинах тварин, дали можливість одер­жа­ти нові дані про безпосереднє перетворення її на нікотинамід, локалізацію ок­ремих стадій поліферментного процесу синтезу нікотиноамідних кофер­мен­тів та встановлення загальних принципів регуляції метаболізму вітаміну РР [6, арк. 43-43 зв., 62-67].

Важливим етапом у вивченні нікотинової кислоти було встановлення Р.В. Ча­говцем та А.Г. Халмурадовим можливості перетворення в організмі щу­рів і голубів 3-метилпіридину на біохімічно повноцінні нікотинамідні ди­ну­клеотиди. Той факт, що 3-метилпіридин, дешевий замінник дорогої ні­ко­ти­нової кислоти, може бути сировиною для промислового синтезу високо­ак­тив­них препаратів вітаміну РР, послужив основою для синтезу комплексних спо­лук 3-метилпіридину із солями двовалентних металів. Аналіз їх дозволив ре­комендувати одну з цих сполук – препарат «Корнік» – для використання у тва­ринництві. Міністерство сільського господарства СРСР дозволило впро­вадження препарату у промислове птахівництво. 1977 р. за розробку «Кор­ні­ка» А.Г. Халмурадов був нагороджений бронзовою медаллю ВДНГ СРСР [6, арк. 102, 125]. Ці дослідження стали фактично експериментальною базою док­торської дисертації А.Г. Халмурадова (науковий консультант – Р.В. Ча­го­вець), яку він успішно захистив 1974 р. [6, арк. 81, 102; 13].

На цей час наукова діяльність А.Г. Халмурадова вже отримала визнання у СРСР, так і за кордоном. Він був автором 70 наукових розвідок, опуб­лі­ко­ва­них у фахових часописах, збірниках і колективних працях, та 10 науково-по­пулярних статей і брошур, покликаних популяризувати науку про вітаміни [6, арк. 102 зв.]. У своїх працях А.Г. Халмурадов заклав основи вітчизняної мо­лекулярної вітамінології, яка згодом стала одним з основних напрямів ук­ра­їнської біохімії. А.Г. Халмурадов також набув значного науково-орга­ні­за­цій­ного досвіду, оскільки за дорученням Р.В. Чаговця очолював окрему до­слід­ницьку групу в середині відділу [6, арк. 70].

2 лютого 1976 р. за поданням Р.В. Чаговця А.Г. Халмурадов був призна­че­ний виконувачем обов’язків завідуючого відділом біохімії вітамінів, а 12 трав­ня за конкурсом очолив відділ, перейменований 1976 р. з огляду на зміну прі­­оритетів досліджень у відділ біохімії коферментів [6, арк. 88, 99, 100, 116]. Про те, що А.Г. Халмурадов був заздалегідь обраний Р.В. Чаговцем як на­ступник на посаді керівника наукового колективу, свідчать спогади чле­на-кореспондента НАН України Г.В. Донченка, нинішнього завідувача від­ділу: «Аскар Ганієвич був одним зі здібних, талановитих учнів академіка Р.В. Чаговця, чудовим його помічником у науково-організаційній роботі… Са­ме тому 1976 р. керівництво відділом Р.В. Чаговець передав д.б.н. А.Г. Хал­мурадову. У 1976 – 1985 рр. Аскар Ганієвич успішно продовжив та розвинув до­слідження школи Р.В. Чаговця, сформулював нові напрями у галузі мо­ле­ку­лярних механізмів біологічної дії водо- та жиророзчинних вітамінів та їх спе­цифічних вітамінозв’язувальних білків» [14, с. 101].

А.Г. Халмурадову вдалося створити колектив однодумців, об’єднати на­вко­ло себе та своїх ідей людей, захоплених наукою. Відомий український біо­хі­мік, доктор біологічних наук, професор М.Д. Курський зазначає: «Продов­жу­ючи традиції класичної функціональної біохімії, закладені О.В. Пал­ла­ді­ним та розвинуті Р.В. Чаговцем, Аскар Ганієвич започаткував створення су­час­ної української школи молекулярної вітамінології» [7, с. 97]. Під його ке­рів­ництвом були захищені одна докторська та дев’ять кандидатських ди­сер­та­цій [6, арк. 127-129]. Відділ працював над дослідженнями вітамінів РР, В1, В2, А та їхніх похідних, а також природних біологічно активних хінонів. Ба­гато розпочатих тоді напрямів та висунутих робочих гіпотез залишаються ак­туальними і сьогодні. А.Г. Халмурадовим разом з В.М. Тоцьким та Р.В. Ча­гов­цем було підготовлено дві фундаментальні монографії, за першу з яких ав­торському колективу було присуджено Премію ім. О.В. Палладіна АН УРСР. Подані у зазначених книгах експериментальні дані та теоретичні узагаль­нен­ня є цінними для практичної медицини і тваринництва. Ці праці й досі зали­ша­ються класичними для вітамінологів [15].

Із січня 1986 р. і до раптової та передчасної смерті 17 січня 1997 р. доля А.Г. Хал­мурадова була пов’язана з його історичною Батьківщиною – Узбе­ки­ста­ном. Тут він продовжував наполегливо працювати: публікував свої роз­від­ки, організовував конференції, створив школу узбецьких вітамінологів і біо­технологів, розробив та зареєстрував низку авторських свідоцтв і па­тен­тів. Але вчений підтримував тісні зв’язки з Інститутом біохімії ім. О.В. Пал­ла­ді­на – як особисті, так і наукові: постійно консультував співробітників свого ко­лишнього відділу, які продовжували дослідження, розпочаті ним, брав участь у спільних проектах. Свій величезний досвід, ідеї та традиції ук­ра­їн­ської школи біохімії вітамінів А.Г. Халмурадов прищепив науковцям Інс­ти­ту­ту мікробіології та біотехнології УзРСР.



Підсумовуючи наведені факти, можемо зазначити, що А.Г. Халмурадов як на­­уковець сформувався цілком під впливом української школи біохімії ві­та­мі­­нів, був одним з учнів і продовжувачем ідей Р.В. Чаговця, яскравим пред­ста­в­ником вітчизняної біохімічної науки та справив значний вплив на роз­ви­ток як вітчизняної вітамінології, так і формування узбецької національної шко­­ли.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка