Луганського




Сторінка19/22
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4,31 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Література

1. Донченко Г.В. Аскар Ганиевич Халмурадов / Г.В. Донченко // Український біо­хі­мічний журнал. – 1997. – Т. 69. – № 3. – С. 134-135.

2. Донченко Г.В. Ростислав Всеволодович Чаговець. Творчий шлях та наукова шко­ла (до 100-річчя від дня народження) / Г.В. Донченко, Ю.М. Пархоменко, Т.М. Куч­меровська // Український біохімічний журнал. – К., 2004. – Т. 76. – № 4. – С. 7-22.

3. Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України – 80 (1925-2005): До 120-річ­чя академіка О.В. Палладіна / Відп. ред. С.В. Комісаренко. – К. : Альфа-Прайм, 2005. – 496 с.: іл.

4. Яккабоғда тоғлар ҳам бор. Академик Асқар Холмуродов қиссаси / Ҳаким Сат­торий. – Тошкент : «Akademnashr», 2009. – 180 с.

5. Науковий архів Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна НАН України (далі – НА ІБП НАНУ). – Оп. 1-Л. – Спр. 101. Особові справи робітників та службовців інституту, звіль­нених у 1965 р.; від «Т» до «Я». – 306 арк.

6. НА ІБП НАНУ. – Оп. 3-Л. – Спр. 614. Особова справа доктора біологічних наук Халмурадова А.Г. 1986 р. – 149 арк.

7. Курский М.Д. Когда мы были молодыми… / М.Д. Курский // Яккабоғда тоғлар ҳам бор. Академик Асқар Холмуродов қиссаси / Ҳаким Сатторий. – Тошкент : «Akademnashr», 2009. – С. 93-99.

8. Палладин А.В. Роль витаминов в питании. К вопросу о физико-химических свойствах витамина / А.В. Палладин // Врачебное дело. – 1991. – № 18-19. – С. 620-625.

9. Комісаренко С.В. Інституту біохімії ім. О.В. Палладіна Національної академії наук України – 80 років / С.В. Комісаренко, Я.В. Бєлік // Інститут біохімії ім. О.В. Пал­ладіна НАН Україна – 80 (1925-2005): До 120-річчя академіка О.В. Палладіна / Відп. ред. С.В. Комісаренко. – К. : Альфа-Прайм, 2005. – С. 12-43.

10. Палладіна Т.О. Сторінки спогадів про батька / Т.О. Палладіна // Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН Україна – 80 (1925-2005): До 120-річчя академіка О.В. Палладіна / Відп. ред. С.В. Комісаренко. – К. : Альфа-Прайм, 2005. – С. 316-327.

11. Донченко Г.В. Відділ біохімії коферментів / Г.В. Донченко // Інститут біохімії ім. О.В. Палладіна НАН Україна – 80 (1925-2005): До 120-річчя академіка О.В. Пал­ла­діна / Відп. ред. С.В. Комісаренко. – К.: Альфа-Прайм, 2005. – С. 113-132.

12. Халмурадов А.Г. Об особенностях обмена бета-пиколина в животном ор­га­низ­ме: автореф. дис. … канд. биолог. наук / Халмурадов Аскар Ганиевич; Ин-т био­химии АН УРСР. – К., 1964. – 11 с.

13. Халмурадов А.Г. О метаболизме никотиновой кислоты и 3-метилпиридина в тканях животных и его регуляции: автореф. дис. … док. биолог. наук / Халмурадов Аскар Ганиевич; Ин-т биохимии им. А.В. Палладина АН УССР. – К., 1974. – 44 с.

14. Донченко Г.В. Сын двух народов / Г.В. Донченко // Яккабоғда тоғлар ҳам бор. Ака­де­мик Асқар Холмуродов қиссаси / Ҳаким Сатторий. – Тошкент : «Akademnashr», 2009. – С. 99-103.

15. Томазов В. Аскар Ганієвич Халмурадов – відомий вітчизняний біохімік та ор­га­нізатор науки / В. Томазов, А. Халмурадова // Спеціальні історичні дисципліни: пи­тання теорії та методики. Генеалогія та геральдика. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2012. – Число 20. – С. 61-70.
Literatura

1. Donchenko G.V. Askar Ganievich Khalmuradov / G.V. Donchenko // Ukrayins’kyy bio­khimichnyy zhurnal. – 1997. – Т. 69. – № 3. – S. 134-135.

2. Donchenko G.V. Rostyslav Vsevolodovych Chahovets’. Tvorchyy shkyakh (do 100-rich­chya vid dnya narodzhennya) / G.V. Donchenko, Yu.M. Parkhomenko, T.M. Kuch­me­rov­s’ka // Ukrayins’kyy biokhimichnyy zhurnal. – К., 2004. – Т. 76. – № 4. – S. 7-22.

3. Instytut biokhimiyi im. O.V. Palladina NAN Ukrayiny – 80 (1925 – 2005): Do 120-rich­chya akademika O.V. Palladina / Vidp. red. S.P. Komisarenko. – К. : Al’fa-Praym, 2005. – 496 s.: il.

4. Yakkabogda toglar kham bor. Akademik Askar Kholmurodov kissasi / Khakim Sat­to­riy. – Тоshkent : «Akademnashr», 2009. – 180 s.

5. Naukovyy arkhiv Instytutu biokhimiyi im. O.V. Palladina NAN Ukrayiny (NA IBP NANU). – Оp. 1-L. – Spr. 101. Osobovi spravy robitnykiv ta sluzhbovtsiv instytutu, zvil’­ne­nykh u 1965 r.; vid «Т» do «Ya». – 306 ark.

6. NA IBP NANU. – Оp. 3-L. –Spr. 614. Osobova sprava doktora biolohichnykh nayk Khal­muradova A.G. 1986 r. – 149 ark.

7. Kurskiy M.D. Kogda my byli molodymi… / M.D. Kurskiy // Yakkabogda toglar kham bor. Akademik Askar Kholmurodov kissasi / Khakim Sattoriy. – Тоshkent : «Aka­dem­nashr», 2009. – S. 93-99.

8. Palladin A.V. Rol’ vitaminov v pitanii. K voprosu o fiziko-khimicheskikh svoystvakh vitamina / A.V. Palladin // Vrachebnoye delo. – 1991. – № 18-19. – S. 620-625.

9. Komisarenko S.P. Instytut biokhimiyi im. O.V. Palladina Natsional’njyi akademiyi nauk Ukrayiny – 80 rokiv / S.P. Komisarenko, Ya.V. Byelik // Instytut biokhimiyi im. O.V. Palladina NAN Ukrayiny – 80 (1925-2005): Do 120-richchya akademika O.V. Pal­la­dina / Vidp. red. S.P. Komisarenko. – К. : Al’fa-Praym, 2005. – S. 12-43.

10. Palladina Т.О. Storinky spohadiv pro bat’ka / Т.О. Palladina // Instytut bio­khimiyi im. O.V. Palladina NAN Ukrayiny – 80 (1925-2005): Do 120-richchya akademika O.V. Palladina / Vidp. red. S.P. Komisarenko. – К. : Al’fa-Praym, 2005. – S. 316-327.

11. Donchenko G.V. Viddil biokhimiyi kofermentiv / G.V. Donchenko // Instytut bio­khimiyi im. O.V. Palladina NAN Ukrayiny – 80 (1925-2005): Do 120-richchya akademika O.V. Palladina / Vidp. red. S.P. Komisarenko. – К. : Al’fa-Praym, 2005. – S. 113-132.

12. Khalmuradov A.G. Ob osobennostyakh obmena beta-pikolina v zhivotnom orga­niz­me: avtoref. … kand. biolog. nauk / Khalmuradov Askar Ganiyevych; Instytut bio­khi­miyi AN URSR. – К., 1964. – 11 s.

13. Khalmuradov A.G. О metobolizmye nikotinovoy kisloty i 3-metilpiridina v tka­nyakh zhivotnykh i yego regulyatsii: avtoref. … dok. biolog. nauk / Khalmuradov Askar Ga­niyevych; Instytut biokhimiyi im. O.V. Palladina AN URSR. – К., 1974. – 44 s.

14. Donchenko G.V. Сын двух народов / G.V. Donchenko // Yakkabogda toglar kham bor. Akademik Askar Kholmurodov kissasi / Khakim Sattoriy. – Тоshkent : «Aka­dem­nashr», 2009. – S. 99-103.

15. Tomazov V. Askar Ganiyevych Khalmuradov – vidomyy vitchyznyanyy biokhimik ta orhanizator nauky / V/ Tomazov, A. Khalmuradova // Spetsial’ni istorychni dis­tsyp­liny: pytannya teoriyi ta metodyky. Henealohiya ta heral’dyka. – К. : Instytut istoriyi Uk­ra­yiny NAN Ukrayiny, 2012. – Chyslo 20. – S. 61-70.
Халмурадова А.А. А.Г. Халмурадов и украинская школа биохимии ви­та­ми­нов

В статье на значительной источниковой базе освещается влияние украинской шко­лы биохимии витаминов на формирование известного украинского и узбекского биохимика, микробиолога, биотехнолога и организатора науки А.Г. Халмурадова (1939-1997). Он был одним из способнейших и любимейших учеников академика АН УССР Р.В. Чаговца, под руководством которого юный исследователь превратился в круп­ного ученого, продолжателя традиций классической функциональной биохимии, за­ложенных А.В. Палладиным и развитых Р.В. Чаговцем, и одного из основателей ук­раинской школы молекулярной витаминологии.

А.Г. Халмурадов подготовил целую плеяду ученых и способствовал дальнейшему раз­витию биохимии и микробиологии в Украине и Узбекистане.

Ключевые слова: А.Г. Халмурадов, Р.В. Чаговець, биохимия, витамины, вита­ми­но­логия, Институт биохимии им. А.В. Палладина АН УССР, украинская школа био­химии витаминов.
Khalmuradova A.A. A.G. Khalmuradov and Ukrainian school of vitamins bio­chemistry

One of the major problems of the modern history of science is reconstruction the creative bio­graphies of famous scientists, determination the impact of their ideas on the deve­lop­ment of various branches of science, the definition of membership in scientific schools.

The methodological basis of the article to attract methods of historicism, comparative and historical method, objective method, analysis and synthesis.

The purpose of the article: determination of place in the history of national vitaminology Uk­rainian and Uzbek biochemist, microbiologist, biotechnologist and science manager, doctor of biological sciences, professor, head of the Department of coenzymes of the O.V. Pal­ladin Institute of Biochemistry the Academy of Sciences of the USSR, Laureate O.V. Pal­ladin Prize of the Academy of Sciences of the USSR, and later – the director of the In­stitute of microbiology and biotechnology of the Academy of Sciences of the UzSSR, aca­demician and vice-president of the Academy of Sciences of the UzSSR Askar Ganiiovych Khal­muradov (1939-1997).

Some aspects of the eminent scientist examined in the works by G. Donchenko, Yu. Par­kho­menko and memoirs colleagues.

This article on a significant source base highlights the influence of the Ukrainian school of vitamins biochemistry on the formation of A.G. Khalmuradov. He was one of the most capable and favourite disciple of R.V. Chagovets AS USSR academician, under his guidance the young researcher turned into a great scientist, continuator of the classical functional biochemistry traditions, established by A.V. Palladin and developed by R.V. Chagovets, one of the Ukrainian school of molecular vitaminology founders. A.G. Khalmuradov prepared the whole pleiad of scientists and contributed the further development of biochemistry and microbiology in Ukraine and Uzbekistan.

Key words: A.G. Khalmuradov, R.V. Chagovets, biochemistry, vitamins, vitaminology, A.V. Palladin AS USSR Institute of Biochemistry, Ukrainian school of vitamins biochemistry.

ІСТОРИЧНЕ КРАЄЗНАВСТВО



УДК 7(1.4:908(477.87)"18/19"
В.В. Горнецкі
ОСОБЛИВОСТІ МІСТОБУДУВАННЯ ЗАКАРПАТТЯ

У КІНЦІ XIX – ПОЧАТКУ XX ст.
У статті автор досліджує архітектурні стилі, які були найбільш поши­ре­ними на Закарпатті в кінці XIX-го і на початку XX ст., а саме: еклектика і модерн. Кожен з них мав свої ознаки і техніки будівництва. Перший вклю­чав елементи всіх попередніх стилів, другий же відмовився від прямого копі­ю­вання форм та образів.

Мета дослідження полягає у визначенні особливостей містобудування За­кар­паття, в цей період, з використанням історичного та логічного методів.

Нові матеріали для будівництва та колосальна спадщина, як підґрунтя, да­ли натхнення для митців будувати індивідуальні та неповторні споруди, від вишуканих палаців та вілл, до багатоповерхівок.

Україна загалом та Закарпаття зокрема, піддалися активній транс­фор­ма­ції та увійшли в епоху визначних технічних здобутків та активного їх впро­вадження у суспільне життя. Визначено та охарактеризовано основні, зна­кові споруди створення яких припадала на досліджуваний період. Різно­ма­нітна та багатогранна архітектура, це те що залишив період Австро-Угор­щини для наступних поколінь.

Ключові слова: архітектура, стилі архітектури, містобудування, па­м’ят­ки культури, історія, краєзнавство.
Здавна архітектура була важливою складовою життя людства. Про цей на­­прям мистецтва було написано більше ніж про живопис і скульптуру. Ві­до­мими є праці іноземних дослідників: Джексон Е., Харпер Ф., Хемлін Т., Хар­корт Г., Белл Е., Белл Дж., а також Ясиєвича Я.Е., Гоголя Н.В., Лобанов­сько­го Б.Б.

Короткий огляд праць присвячених архітектурі Закарпаття, кінця XIX – по­чатку XX ст., не дає можливості повністю уявити картину тогочасного міс­то­будування. Зокрема малодослідженим залишається архітектурні об’єкти міст: Берегово, Виноградів, Мукачеве та Ужгород, збудовані в період з 1867 по 1918 рр. Таким чином, виникла необхідність у проведенні всебічного до­слі­дження архітектурних здобутків Закарпатської області під владою Австро-Угорщини.

У кінці XIX – початку XX ст. найпопулярнішим стилем визначали еклек­тизм, де поєднувалися здобутки всіх попередніх напрямків, зберігаючи ос­нов­ні традиції будівництва, але з урахування тогочасних мистецьких віянь. По­ступово етап еклектики змінює модерн (від фр. Moderne – сучасний) – уза­галь­нююча назва стилю в європейській і американській архітектурі та ми­сте­цтві, поширений в 1886-1914 рр. Його поява пояснювалась намаганням знайти новий великий стиль, подолати еклектизм та історизм. У Франції та Ве­ликобританії модерн відомий під назвою «Ар Нуво» (або флоріальний»), у Ні­меччині – «югенд-стиль» (молодий стиль), в Австрії – «сецесіон» (відокрем­лен­ня) [11, с. 151].

2-га пол. ХІХ ст. характеризується швидкими темпами урбанізації, змі­на­ми у співвідношенні сільського і міського населення на користь останнього. Це призвело до хаотичної їх забудови, зменшення кількості зелених на­са­джень, зростання вартості земельних ділянок. Наслідком швидкого розвитку міст було стрімке збільшення чисельності населення [4, с. 203].

В цей час на Закарпатті було 9 великих міст. Особливо швидко розви­ва­лись міста: Унгвар (сучасний Ужгород), Мункач (сучасне Мукачеве), Берегсаз (су­часне Берегово), Севлюш (сучасний Виноградів). Тому необхідність в бу­дів­ництві стала величезною.

Під впливом цих процесів та стильових віянь міста Закарпаття активно мі­няли свої «обличчя». Виникають ансамблі будов в стилі сецесії (Унгвар, Мун­кач), перебудовуються або реставруються визначні художні споруди (Ка­фе­дральний собор в Унгварі, готична церква в Берегсазі). Найвизначнішими па­м’ятками у стилі еклектизм є будова ратуші в Мункачі, ансамбль будов уж­го­родського «Корзо» та будова казино в Берегсазі [2, с. 428].

Значно активізувалось і заміське будівництво. Лише за кілька кілометрі від Севлюша, у с. Тисобикень, розташовано палац родини Фогораші, які зве­ли собі типовий «панський» маєток, одноповерхову будівлю в неокласичному сти­лі. Остання має прості та стрункі форми. Фасад без прикрас, але з 4 коло­на­ми тосканського ордеру, без канелюр, при вході з цоколем та трикутним кар­низом.

Замок Шенборн біля Мукачева також відноситься до заміського будів­ни­цт­ва. Палац був збудований Шенборном-Бухейном (представник аристо­кра­тич­ної німецької династії відомої з X ст., найбільші землевласники на Закар­пат­ті) у 1890-1895 рр. на місці старого мисливського замка та своєрідної літ­ньої графської резиденції, зведеної у першій половині XVIII ст. Замок збу­довано на висоті 400 м над рівнем моря, довкола нього був розбитий сад ден­драрій з декоративним озером в центрі, яке повторювало обриси Угор­сько­го королівства [16].



Зодчий прагнув втілити основні риси палацового будівництва попередніх епох, створивши біля Мункачу невеличкий «Версаль», заміський палац. Ро­ман­тич­ний замок належить до стилю неоренесанс (неоренесанс – одна з по­ши­ре­них форм архітектурної еклектики XIX ст., що відтворювала зовнішні ар­хі­тек­тур­ні рішення часів Відродження. Відмінні риси – тяжіння до си­мет­рії, раціо­наль­не членування фасадів. Отримав значне поширення у Австро-Угорщині, цілі квартали в Будапешті збудовані в цьому стилі. В основі його ле­жить більш ран­ній французький ренесанс поширений з кінця XV до по­чат­ку XVII ст.).

Палац мав астрономічну структуру. Кількість вікон складала 365, що від­по­відає кількості днів в році, мав 52 кімнати – кількості тижнів та 12 входів – кількості місяців. Вхідні двері та вікна над ними, прикрашені вітражами, на біблейську тематику. Над будівлею палацу височіють 4 башти різної фор­ми на кожній з яких прикріплений флюгер з вирізаною датою його будів­ни­цт­ва (1890 р.) [9, с. 214].

Пам’ятка являє собою складний архітектурний об’єм, умовно складається з парадної частини, завершеної домінантною вежею з годинником (південне кри­ло), господарської частини (північне крило), і каплиці, що їх об’єднує. Оби­дві частини палацу двоповерхові, башта з годинником має 4 поверхи. Схід­на частина має цокольний поверх, для спорудження якого використали ка­мінь з найближчих копалень. Замок побудований з цегли. Тут поєднуються ба­гато різних елементів, фігур, конструкцій та форм, таким чином ство­рю­ючи легкість та вишуканість будівлі [9, с. 214].

Вікна вздовж всього палацу переважно прості, прямокутної форми, без кар­низів, вузькі. Трохи схожі на бійниці. Світло в приміщення подається в біль­шій мірі завдяки значній кількості віконних отворів, а не їх величині. Над декількома з них є трикутний фронтон без оздоблення та прикрас. Складні конструкції та форми вплинули і на дах будівлі покритий фігурною че­репицею. Дах в основному двохскатний іноді вальмований. Є численні ди­ма­рі, що завершуються димовими трубами. Дах на баштах пірамідальний (шат­ровий). На дахові є кілька слухових (мансардних) вікон. Прикрасою ви­ступають голландські та фігурні фронтони.

Не менш вражаючими є інтер’єр. Внутрішнє оздоблення відзначається роз­кішним каміном, вишуканими дерев’яними сходами, геральдичними ле­ва­ми. Вікна каплиці розташованої на другому поверсі, прикрашені віт­ра­жа­ми – герби та хрести [9, с. 214].

Подібні особняки мали проміжну позицію між житлом, палацом і музеєм, що пізніше дасть змогу перетворити їх саме на музеї. Палацовий ансамбль фор­мувався у 1890-ті рр. З тих часів, крім палацу, зберігся парк із плата­на­ми та липами і сімейна графська каплиця (зараз – діюча греко-католицька цер­ква).

Цей період був також часом прискорення наукового прогресу та зростан­ня наукових розробок в галузі містобудування, пошуку нових архітектурних сти­лів, появи нової естетики промислових та інженерних споруд. Одно­по­вер­хові будівлі вже не задовольняли потреб населення тому почали з’яв­ля­тись дво- та трьо поверхові будівлі. В 1912 р. збудовано першу п’ятипо­вер­хів­ку – Василіанський монастир (нині приміщення одного з факультетів Уж­го­родського національного університету) [10, с. 10].

Розвиток архітектури західних областей України, що перебували до 1918 р. під владою Австро-Угорської монархії йшов етапами характерними для періоду промислового капіталізму. Дев'ятнадцяте століття було часом пе­ре­важно промислового прогресу. Його найбільш яскраві досягнення від­но­си­ли­ся до механічного, наукового і комерційного напрямків. В результаті цього ма­теріального прогресу, умови проживання людства в цивілізованих кра­ї­нах, безсумнівно, були значно поліпшені. Популярність освіти і кни­го­дру­ку­ван­ня також підняли інтелектуальний рівень суспільства, що зробило на­вчан­ня привілеєм навіть найбідніших. Розвиток будівельних технологій та поя­ва залізобетону, нових металевих конструкцій, нових технічних прийомів було викликано відповідними завданнями часу та забезпечило майже необ­ме­жені можливості вирішення будівельних проблем [1, с. 65].

Активний розвиток освіти в регіоні викликав виникала потребу в ство­рен­ні нових шкільних приміщень. Однією з таких новобудов стала Ужгород­ська гімназія, початок будівництва якої припав на 1893 р. Головний корпус збу­довано в стилі італійського ренесансу. Попри те, що це був стиль серед­ньо­віччя, його простота та доступність не залишила байдужими і митців на­ступ­них століть. Дотримання чітких пропорцій, прямі лінії, переважання гео­метрії, а не пластики, ось його визначаючі ознаки. До того ж навіть в XV ст. майстри з Італії використовували найсучасніші будівельні матеріалів і тех­ніки. А це власне і було визначальним в кінці XIX – початку XX ст., коли по світі ширилися досягнення наукового прогресу [5, с. 103].

Ренесансні будівлі характеризувалися численними профільованими еле­мен­­тами, арками, колами. Всі деталі відрізнялися точністю, досконалими про­порціями. Це дозволяє сприймати і читати будівлі навіть непідго­тов­ле­но­му глядачеві. Італію втілюють в собі колони при вході, в яких чітко можна про­сте­­жити тосканський ордер зі стовбуром без канелюр. Карниз трикутної фор­­ми.

У місті Виноградів досі діє дитячий будинок, що знаходиться в будівлі, ти­по­вому зразку стилю еклектика. У 1898 р. крайовому товариству «Білий Хрест» було доручено організувати дитячі установи для виховання і навчання дітей-си­ріт. Гроші для будівництва такого закладу збирало місцеве населення і ли­ше частину давала держава. Утримання їх було надзвичайно мізерним, не ви­стачало навіть на основні потреби: харчування, одяг та інше. Тому 1901 р. угор­ський уряд видав закон, яким зобов’язав місцеве керівництво будувати но­ві будинки для безпритульних дітей на державні кошти. В 1904-1906 рр. у Виноградові були побудовані корпуси нинішнього будинку для розумово від­сталих дітей, що розпочав свою роботу в 1907 р. [7, с. 8].

Приміщення дитбудинку розподілялись на декілька частин: головний кор­пус – кімнати для дітей та канцелярії, другий корпус – квартира директора, тре­тій – квартири обслуговуючого персоналу. До цього закладу перевели ді­тей з Виноградівського будинку дитини і приймали безпритульних дітей та ді­тей з фізичними та розумовими вадами Угочанського, Мараморошського і Са­тумарського регіонів. Він проіснував тільки до осені 1908 р. Всі діти були пе­реведені для дальшого виховання в дитячі притулки Мункача, Дебрецена, Нодь-Варод. Сама будівля була передана Крайовому товариству для охорони ді­тей, яке організувало в ньому трудову колонію для хлопців віком від 12 до 21 року. Тут також відкрилась початкова чотирикласна школа (12-16 років), і ремісниче училище, так звана промислова школа (16-21 років). Крім ди­рек­то­ра колонії тут було 4 вчителі, яких оплачувала держава. Навчання прово­ди­лось угорською, дітей було приблизно 150 осіб. В школі працювали май­стерні – столярна, взуттєво-кравецька, лозоплетіння [7, с. 8].

За технікою роботи та обраними стилістичними напрямками зодчих тих ча­сів можна поділити на «класиків» (послідовників античних ордерних форм), «романтиків» (прихильників Західного і Східного середньовіччя), і «ра­ціо­налістів» (прибічників нових конструкцій і функціональності). Втім, ар­хі­тек­тура розглядуваної доби відзначалась цілісністю. «Класики» й «романтики» ви­користовували сучасні матеріали та конструкції, а «раціоналісти» опе­ру­ва­ли різними історичними формами. Усі вони приділяли увагу проблемам на­ціо­нального та регіонального в архітектурі. Позначилось це і на архітектурі За­карпаття, що увібрала в себе основні риси європейського містобудування з вкрапленням місцевих традицій.

Вчені не могли дійти єдиного висновку щодо того, що лежало в основі ук­ра­їнських стилів цього періоду. Хтось вбачав їх у Візантії, інші в архітектурі Схо­ду, деякі вказували на спорідненість із західноєвропейським напрямком [12, с. 136]. Основними ж протиріччями у використанні національних форм в архітектурі були наступні: невідповідність між призначенням будівлі та його просторовим рішенням; введення функціонально невиправданих еле­мен­тів, як башта в мукачівській Ратуші, що є однією з найбільш знакових бу­дівель міста. Стара будівля ратуші була побудована ще в 1810 р. та зна­хо­ди­лась позаду сучасної споруди. У 1879 р. вона була дещо добудована і тро­хи розширена. Тут майстерно поєднуються традиції та новаторство [8, с. 231].

Проте швидкі темпи розвитку міста спонукали до ще більшого роз­ши­рен­ня побудови. Тому управління бургомістра, навесні 1898 р. прийняло рішен­ня на цій же земельній ділянці побудувати новий адміністративний корпус. 30 жовтня 1998 р. оголосили відкритий конкурс на кращий проект і з 12 за­про­понованих, найбільш вдалим тоді назвали проект «Бескид». За нього ав­тор отримав 400 форинтів. Будапештський архітектор Янош Бабула-молод­ший створив свій проект без назви, але в середньовічному стилі та отримав 200 форинтів призових. Міська рада депутатів саме його проект згодом за­твер­дила. Витрати на будівництво склали 200 000 крон, виділених із амо­р­ти­заційної суми позики, асигнованої на 50 років [11, с. 5].

Не зважаючи на мішанину стилів, деякі архітектори прагли створити єди­ну форму, не забуваючи також про практичні складові будівлі. Спочатку ви­зна­чалось призначення споруди (релігійна, громадська чи житлова), а вже зго­дом, розроблявся проект за яким велось будівництво. Прямі лінії допов­ню­вались вишуканою ліпниною та оригінальним декором [15, с. 162].

Використання елементів так званих «історичних» архітектурних стилів (нео­ренесанс, необароко, неорококо, неоготика, неомавританський стиль, нео­візантійський стиль, псевдоросійський стиль, індо-сарацинський стиль) на­зивають еклектикою в радянській практиці. У зарубіжному мисте­цт­во­знав­стві вживається термін романтизм (для 2-ї чверті XIX ст.) і боз-ар (для 2-ї пол. XIX ст.), а також історизм. Нововведення повністю відповідали істо­ризму, що звертався до різноманітних стилів минулого. Він передбачав сво­боду вибору митця залежно від його естетичних переконань. Історизм і ви­значив високу професійну майстерність архітекторів цього періоду, тому так багато не схожих між собою будівель та об’єктів [12, с. 126].

Так, на Закарпатті з’явився «новий» ренесанс (санаторій «Карпати» біля Му­качева) та «нове» бароко, як в Кафедральному Хресто-Воздвиженському со­борі в Ужгороді. Радикальних змін собор зазнав саме в кінці XIX – початку XX ст., за періоду Австро-Угорщини. Власне ці перетворення і надали храму су­часного вигляду, та зробили однією з візитівок міста. На засіданні кон­систорії мукачівської єпархії 9 квітня 1876 р. було прийняте рішення про онов­лення храму в новокласичному стилі.

Собор був перебудований за проектом Луки Фабрі, що прагнув оновити спо­руду та надати йому більш сучасного вигляду, згідно з пануючими в той час європейськими тенденціями. Оскільки тоді популярним було пере­ос­мис­лен­ня старовини, повернення до джерел тож набуває сили пропаганда стилів ми­нулих років з приставкою нео-, тобто новий. Згідно з цими віяннями до онов­леного собору поєднались риси класицизму і необароко. Такою пам’ятка збе­реглася і до сьогодні.

За його проектом змінили дві вежі на західному фасаді та додали портик із чотирма іонічними колонами на високих цоколях-балюстраді. Колони з ба­зою, стовбуром, прорізаним канелюрами. Декоровані у два ряди пишним ві­зе­рунком листків аканта. По кутах капітелей – 4 великі волюти, по 2 малі та зо­б­­раження квітів. Верхня частина колони має темне, майже чорне забарв­лен­ня.

Починаючи з другого поверху, обидві вежі стають восьмикутними з ак­тив­но виступаючими пілястрами, які фланкують високі, з півциркульним за­вер­шенням, вікна. Яруси розділені між собою масивними карнизами, особ­ли­во виразне членування між третім та четвертим ярусами, останній з яких має шоломоподібне завершення. Третій ярус порізаний круглими вікнами, в яких вміщено циферблати годинників. За перебудовами кафедрального со­бо­ру стежила вся громадськість. Наприклад, газета «Унг» за 1876 р. спо­ві­щає, що спорудження однієї із веж уже завершено і висловлює надію на за­вер­шення в цьому році і другої. Між вежами розташований трикутний фрон­тончик із волютами. Роботи були завершені в 1877 р. Проводились вони за рахунок Релігійного фонду [6, с. 15].

Тогочасні архітектори звертались не тільки до античної та європейської ар­хітектурної спадщини, але й перейняли багато від Сходу та Африки. Нео­мав­ританський стиль – поширений напрямок в еклектичній архітектурі 2-ї пол. ХІХ ст. і 1-ї пол. ХХ ст., що полягає в переосмисленні та імітації архі­тек­тур­них прийомів, іспанського португальського, мавританського та іслам­ського середньовічного зодчества. Для культових та громадських будівель ха­рак­терна велика кількість стрілчатих, підковоподібних, фестончатих арок, ку­полів, фризів та настінної різьби. Колони облицьовані ізразцьовими та ке­ра­мічними плитами. Застосовували мозаїки, кольорові вітражі, та прикраси з мармуру. Даний стиль у Європі довгий час використовувався як стиль си­на­гог. У багатьох містах світу єврейські громади надавали перевагу розбу­до­ві синагог саме в цьому стилі. Найхарактернішим прикладом для такого на­прям­ку є синагога в Ужгороді.

Кобаль у своїй книжці «Ужгород відомий і невідомий» висунув припу­щен­ня, що саме ця синагога стала першою залізобетонною спорудою міста. Ін­ший варіант наводять Петро Сова в роботі «Минуле Ужгорода» та дослідниця Са­біна Вірон у «Ужгород. Подорож по пам’ятним місцям єврейської історії», вва­жаючи, що першою залізобетонною будівлею і справді була синагога, але не ортодоксальна, а хасидська (сучасний телеграф).

За формою будівля нагадує квадрат, проте добре вписаний в навколиш­ній пейзаж. Проста форма, доповнена вишуканими декоративними елемен­та­ми. Матеріали для оздоблення привозили аж з Італії. Швидше за все си­нагога стояла на цоколі з рожевого мармуру. Принаймні так зазначає Сергій Фе­дака у книжці «Ужгород у старовинній листівці». Стіни облицьовані клін­кер­­ною цеглою і червоними керамічними плитами, а портал вікон оздоб­ле­ний чер­воним штучним мармуром. Мавританських мотивів додавали гли­ня­ні фі­гур­ні башти на даху та бляшані трикутнички по всій його довжині. Увін­чу­ва­ли споруду символічні скрижалі Завіту (дві кам’яні плити, на яких, згід­но з Біб­лією були написані 10 Заповідей, які Бог передав Мойсею). Дах під­три­му­ють мавританського стилю підковоподібні і мереживні арки із мар­му­ру.

Головним девізом представників напрямку еклектизм була свобода ви­бо­ру історичного джерела, для створення нових витворів у відповідності з їх при­значенням та ідейними уявленнями замовника та архітектора. Головний те­зис – рівність всіх епох в архітектурі (а не лише класики античного світу), но­ве розуміння корисного та прекрасного, звернення до народної творчості як одного з можливих джерел. Це був, в певному розуміння, необхідний етап у створенні нового стилю – модерн [12, с. 126].

Хоча стиль і не проіснував довго, в своїй початковій формі, а на зміну йому прийшов раціоналізм, він залишив за собою значний слід в історії. На ос­нові промислового виробництва шукались нові орнаментальні форми, а для самого стилю стало характерним застосування значної кількості рослин­них форм, у різних втіленнях [3, с. 12].

Модерн не став винятком в загальних тенденціях і до основних скла­дових, як то чіткість форм та простота виконання, додавались більш на­ціо­наль­ні елементи та деталі. Один з дослідників стилю, Райнер Грюнтер, пише: «Ор­намент модерну не прикрашає, він сам є прикрасою». Його аплікаційна фун­кція стає самоціллю. Він не прикрашає; прикраса сама виявляється ав­то­номним художньою освітою. Орнамент модерну – не орнамент на пред­ме­тах, він орнаменталізує предмети (квіти – орхідея, лілія, тюльпан, соняшник, пта­хи – лебідь, павич, фазан). Скультурніі орнаменти були скупчені, в основ­но­му, біля дверей та віконних рам [14, с. 4].

Спочатку характерною особливістю модерну стала так звана вигнута лінія (ви­гнуті стебла рослин, морські хвилі). Для нього також було характерно за­хоп­лення національно-романтичними ідеями, демонстрація нових мож­ли­во­стей металу та скла, створення нового інтер’єру приміщень [4, с. 205].

Стилі вибирались переважно з урахуванням призначень будівель (храми, освіт­ні заклади…) та наявних ресурсів. Часто існували протилежності: бага­тий декор і проста форма або використаний матеріал (червона та біла цегла). В ньому головну роль грали технічні та художні особливості цегли. Стіни біль­шості таких будівель, в фасадах яких застосовувались елементи різних сти­лів, залишались не штукатуреними та фактура цегли добре поєднувалась з ліп­ними деталями. Часто будівничі відмовлялись від будь-яких стильових ознак, прикрашаючи фасади лише цегляним декором.

Типовий зразок цього стилю можна побачити і в Ужгороді. На розі з ву­ли­цею Волошина знаходиться велика трьохповерхова будівля з білої силікатної цег­ли. Це «Білий корабель». Збудований архітектором М. Феготером протягом 1902-1903 рр. Назву будинок отримав на честь корчми, яка тут знаходилась до початку будівництва. Будівля корабля 4 січня 1909 р. згоріла, згодом її від­­будували.

Архітектура Берегсазу, як і на решті територій тогочасного Закарпаття, роз­вивалась під впливом загальноєвропейських будівельних традицій. Особ­ливий вплив на місцеву архітектуру справила будапештська сецесія, зокрема в цьому стилі створений Будинок казино, що знаходиться в центрі міста, най­кращий зразок даного напрямку на Закарпатті.

Будівля королівського суду є окрасою головної площі міста. Вона має склад­ну структуру та вражає своєю величчю та багатогранністю. Трьох по­вер­хова з цокольним поверхом. В центрі та по боках головного фасаду розташовані силь­но витягнуті ризоліти. Вони покриті високими мансардними дахами, плос­кими та зі скатами. Вздовж другого та третього поверхів ряд дво­сто­рон­ніх тосканських колон, вершини яких обрамлені тимпаконами. Над входом 2 колони без канелюр, але з волютами та трикутними фронтонами. Рамочні вік­на третього поверху закінчуються у напівкруглих арках. Зверху є декілька слу­хових (мансардних) віконець. Фасад будівлі оперізують три ряди вікон. Вер­хні вікна арочні, нижні прямокутні з карнизами.

Спираючись на здобутки минулих століть та використовуючи старі стилі, ар­хітектура вступила в нову фазу свого розвитку. Переломним в містобу­дів­ній справі став кінець XIX – початок XX ст. Поява бетону і сталі змінили ар­хітектурні поняття та значно спростили технологію будівництва.

Різноманітна та багатогранна архітектура, це те що залишив період Авст­ро-Угорщини для наступних поколінь. Найбільш популярні стилі того часу: ек­лектизм та модерн, як і по всій Європі, відзначались орнаментальним ба­га­тством, та орієнтацію на функціональне призначення будівлі.

Зростала кількість населення, тому виникла потреба в розширенні меж міст та активній забудові. Актуальними ставали багатоповерхові будівлі та по­кращена інфраструктура.



Значна частина пам’яток архітектури, що нині охороняються нашою дер­жа­вою, споруджені саме в ХІХ ст. Найбільші населені пункти отримали нові ви­шукані архітектурні споруди:

    1. Ужгород:

      • Будинок СШ № 4 (1880 р.);

      • Будинок СШ № 1 (1912 р.);

      • Будинок СШ № 9 (1885 р.);

      • Синагога (мур.) (1911 р.);

      • Будинок хімічного факультету (1896 р.);

    2. Берегово:

      • Лазня (1912 р.);

      • Будинок СШ № 1 (1903 р.);

      • Комітатський будинок (1880 р.);

      • Будівля Королівського суду (1907 р.);

      • Готель «Гранд Роял» (1909 р.).

    3. Виноградів:

      • Будинок держбанку (1909);

      • Дитячий будинок № 3 (1897 р.);

      • Будинок родини Фогороші (поч. XX ст.);

      • Парафіяльний будинок реформатської громади (1912 р.);

      • Дитячий будинок для хлопців (1904 р.).

    4. Мукачеве:

      • Міська ратуша (1904 р.);

      • Драматичний театр (1895 р.);

      • Будівля інтернату (1910 р.);

      • Дитячий садок по вул. Духновича (1905 р.).

      • Міський вокзал (1872 р.) [16].

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка