Луганського




Сторінка20/22
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4,31 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Література

  1. Арсиєв Ю.С. Стили в архитектуре Украины / Ю.С. Арсиєв. – К. : Будивельник, 1989. – С. 65-70.

  2. Гранчак І.М., Данилюк Д.Д. Нариси історії Закарпаття Том.1 (з найдавніших ча­сів до 1918 р.) / І.М. Гранчак, Д.Д. Данилюк. – Ужгород : Госпрозрахунковий ре­дак­ційно-видавничий відділ Закарпатського обласного управління по пресі, 1993. – С. 427-428.

  3. Грубе Г.Р., Кучмар А. Путеводитель по архитектурным формам: Справочник / Г.Р. Грубе, А. Кучмар. – М. : Стройиздат, 1990. – С. 12.

  4. Клапчук С.М., Остафійчук В.Ф. Історія укр. та зарубіжної культури: Навч. по­сіб. / С.М. Клапчук, В.Ф. Остафійчук – К. : Знання, 2004. – С. 202-205.

  5. Кобаль Й. Ужгород відомий та невідомий / Й. Кобаль. – Львів : Світ, 2003. – 196 с.

  6. Ключевський І. Ужгородський Кафедральний собор / І. Ключевський. – Уж­город : Патент, 2012. – 24 с.

  7. Кривін Ф. З досвіду роботи Виноградівського дитячого будинку № 3 / Ф. Кри­він. – Виноградів : Друкарня Закарпатського обласного управління культури, 1959. – С. 8-9

  8. Павленко Г. Історія Мукачева / Г. Павленко. – Ужгород : Патент, 1998. – 264 с.

  9. Федака С.Д. Ужгород: Роки і люди / С.Д. Федака. – Ужгород : Ліра, 2013, – 248 с.

  10. Филип А. Мукачево в XX веке. Краткая историяодного города за 100 лет / А. Фи­лип. – Ужгород : Лира, 2013. – 36 с.

  11. Ясиевич В.Е. Архитектура Украины на ребеже XIX – XX векав / В.Е. Ясиевич. – К. : Будивельник, 1988. – C. 126-160.

  12. Хроніка Закарпаття: 1867-2010 // Серія «Studia Regionalіstica» НДІ полі­тич­ної регіоналістики ДВНЗ Ужгородський національний університет. – Ужгород : Кар­па­ти, 2011. – С 13-28.

  13. Bittermann E. Art in modern Architecture. – New York: Reinhold Publishing Cor­po­ration, 1952. – P. 3-8.

  14. Thomas H., Adams R., Bragdon C. Six Lectures on architecture. – The Seammon Lec­tures, 1917. – P. 162.

  15. Державний реєстр нерухомих пам'яток України. Пам'ятки національного зна­чення // http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/294593.


Lіteratura

1. Arsiyev YU.S. Styli v arkhitekturi Ukrayiny. – K.: Budivelnik, 1989. – S. 65-70.

2. Hranchak I.M., Danylyuk D.D. Narysy istoriyi Zakarpattya. Тom. 1 (z nay­dav­ni­shikh chasiv do 1918 r.). – Uzhhorod : Hosprozrakhunkovyy redaktsiyno-vydavnychyy vid­dil zakarpat·skoho oblasnoho upravlinnya po presse, 1993. – S. 427-428.

3. Hrube H.R., Kuchmar A. Putivnyk po arkhitekturnym formam: Dovidnyk. – M. : Stroyyzdat, 1990. – S. 12.

4. Klapchuk S.M., Ostafiychuk V.F. Istoriya ukr. ta zarubizhnoyi kultury: Navch. Po­sib. – K.: Znannya, 2004. – S. 202-205.

5. Kobal Y. Uzhhorod vidomiy ta nevidomyy. – Lviv : Svit, 2003. – 196 s.

6. Klyuchevskiy I. Uzhhorodskyy Kafedralnyy sobor. – Uzhhorod : Patent, 2012. – 24 s.

7. Krivin F. Z dosvidu roboty Vinohradivskoho dytyachoho budynku № 3. – Vy­no­hradiv : Drukarnya Zakarpat·skoho oblasnoho upravlinnya kultury, 1959. – S. 8-9.

8. Pavlenko H. Istoriya Mukacheva. – Uzhhorod : Patent, 1998. – 264 s.

9. Fedaka S.D. Uzhhorod: Roki i lyudy. – Uzhhorod : Lira, 2013. – 248 s.

10. Filip A. Mukachevo v XX stolitti. Korotka istoriyaodnoho mista za 100 rokiv. – Uz­h­horod : Lira, 2013. – 36 s.

11. Yasievich V.YE. Arkhitektura Ukrayiny na Rebezha XIX-XX stolittya. – K. : Bu­di­velnik, 1988. – C. 126-160.

12. Khronika Zakarpattya: 1867-2010 // Seriya «Studia Regionalistica» NDI Po­li­tych­noyi rehionalistiki DVNZ Uzhhorodskyy natsionalnyy universytet. – Uzhhorod : Kar­paty, 2011. – S 13-28.

13. Bittermann E. Art in modern Architecture. – New York : Reinhold Publishing Cor­po­ration, 1952. – S. 3-8.

14. Thomas H., Adams R., Bragdon C. Six Lectures on architecture. – The Seammon Lec­tures, 1917. – S. 162.

15. Derzhavnyy reyestr nerukhomosty pam'yatok Ukrayiny. Pamyatky natsionalnoho zna­chennya // http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/294593.
Горнецки В.В. Особенности градостроения Закарпатья в конце XIX на­ча­ле XX вв.

В статье автор исcледует архитектурные стили, которые были наиболее рас­про­страненными в Закарпатье в конце XIX-го и в начале XX вв., а именно: эклек­ти­ка и модерн. Каждый из них имел свои признаки и техники строительства. Первый вклю­чал элементы всех предыдущих стилей, второй же отказался от прямого ко­пирования форм и образов.

Цель исследования заключается в определении особенностей градостро­итель­ст­ва Закарпатья, в этот период, с использованием исторического и логического ме­то­дов.

Новые материалы для строительства и колоссальное наследие, дали для ар­хи­тек­торов возможность строить индивидуальные и неповторимые сооружения, от изы­сканных дворцов и вилл, до многоэтажек.

Украина в целом и Закарпатья в частности, подверглись активной транс­фор­ма­ции и вошли в эпоху выдающихся технических достижений и активного их внедрения в общественную жизнь. Определены и охарактеризованы основные, знаковые со­ору­же­ния, создание которых приходилась на исследуемый период. Разнообразна и мно­го­гран­на архитектура, это то, что оставил период Австро-Венгрии для следующих по­ко­лений.

Ключевые слова: архитектура, стили архитектуры, градостроительство, па­мят­ники культуры, история, краеведение.
Gornetski V.V. City duilding peculiarataes in Trapnscarpathia at the end of XIX – the beginning of XX centuries

In this research paper the author explores architectural styles the most widely spread in Transcarpathia at the end of XIX – the beginning of XX centuries, specifically: eclecticism and modern. Each of the mentioned above styles had its own features and construction techniques. The first combined the elements of all the previous styles while the latter refused from the direct copying of forms and architectural appearances.

The use of historical and logical methods for defining city building peculiarities in Transcarpathia of the period is the research objective. The main and architecturally iconic buildings of the region were defined and described in the research paper.

Both up-to-date materials and the rich heritage serving as an underground inspired the architectures of the time to build unique constructions – from elegant palaces and villas to multistoried buildings. Ukraine as a whole and Transcarpathia in particular underwent dynamic transformations and entered the epoch of considerable technical achievements and their active implementation into social life. Diverse and multifaceted architecture is the legacy left for next generations in the period of the end of XIX – the beginning of XX centuries.

Key words: architecture, style of architecture, urban planning, cultural monuments, history, local history.

УДК 94(477.61) «1932/1933»
М.Т. Вихватенко
НАСЛІДКИ ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОКІВ

НА СТАРОБІЛЬЩИНІ
В статті розглядаються питання наслідків Голодомору на Старо­біль­щи­ні. Викладено думку про необхідність розширення часових рамок до­слі­джен­ня Голодомору на Старобільщині до 1928 р., оскільки підґрунтям тих тра­гіч­них подій слугувала недалекоглядна економічна політика радянської вла­ди на той час. Наведені у роботі документи свідчать про те, що в багатьох ра­йонах України, зокрема на Старобільщині, голод вирував вже у 1930 р. По­ка­зана роль репресивних органів, місцевих органів влади, партійного керів­ни­цт­ва у подіях на Старобільщині у 1928-1933 рр.

Зазначено, що на согодні у вітчизняній науці існує проблема в розширенні й доповненні фактологічної бази Голодомору. Необхідно продовжити пошук ар­хівних документів стосовно проблем Голодомору, адже практично не до­слідженими залишаються ці проблеми на регіональному рівні.

Ключові слова: Голодомор, колгосп, колективізація, репресивні органи, Ста­робільщина, хлібозаготівля.
У 2015 р. світова спільнота вшановуватиме пам’ять мільйонів загиблих у страш­ні часи Голодомору 1932-1933 рр. За історичним виміром 82 ріки – не дуже великий проміжок часу. І хоча в Україні вже виросло нове покоління лю­дей, які не знають страхіть голоду, пам’ять про ті події не згасне у віках.

На жаль, і до сьогодні ведуться постійні дискусії деякими науковцями, по­лі­тиками, які стосуються не лише Голодомору-геноциду, а й навіть факту го­ло­ду в Україні у 1932-1933 рр. За останні роки було відкрито й система­ти­зо­вано десятки тисяч архівних документів, що підтверджують і доводять факт Голодомору в Україні.

Над цією проблемою працювало багато вчених з різних країн. Справжній про­рив у дослідженні обставин, причин, наслідків Голодомору відбувся після на­буття Україною незалежності. Значну увагу питанням Голодомору при­діляли такі відомі вчені, як В. Толочко, Ю. Шаповал, С. Кульчицький, М. Пан­чук, В. Савельєв, Р. Пиріг, В.Сергійчук та ін.

Актуальність досліджень питань Голодомору з роками лише зростає. На жаль, багато живих свідків цих подій ідуть із життя, з роками зменшується і до­кументальна база. Існує проблема в розширенні й доповненні фак­то­ло­гіч­ної бази Голодомору. Необхідно продовжити пошук архівних документів сто­сов­но проблем Голодомору. Практично не дослідженими залишаються ці проб­леми на регіональному рівні.

Мета статті – дослідити причини та наслідки Голодомору на Старобіль­щи­ні (на підставі архівних документів, в тому числі нових документів з архіву ФСБ Росії).

Під назвою «Старобільщина» маємо на увазі територію в межах Ста­ро­біль­сько­го округу, який існував з 1923 по 1930 рр., та з 1933 по 1938 р. До скла­ду округа входило на той час 11 районів.



Дослідженнями Голодомору на Луганщині займалося багато вчених. Серед них слід відзначити працю М. Старовойтого «Голодомор на Луганщині 1932-1933 роки», збірку спогадів учасників тих подій «Врятована пам’ять» (упо­ряд­ник І. Магрицька), працю С. Блєндова «Голодомор у Донбасі (1932-1933 рр.)» та ін.

На нашу думку, необхідно розширити часові межі дослідження Голо­до­мо­ру на Старобільщині, і почати з 1928 р., оскільки вважаємо, що підґрунтям тих трагічних подій слугувала безглузда економічна політика влади на той час. Під час розгортання нової економічної політики вже у 1928 р., коли став­ся недорід зерна, розгорілася найгостріша криза хлібозаготівель. Саме в цей час «питання про кулака» перейшло з площини політичних дискусій у пло­щину конкретних дій з боку органів влади. Дефіцит зерна у січні 1928 р. скла­дав 2,6 млн. т. Протягом вирішального 1929 р., в липні якого були вве­де­ні обов’язкові планові завдання хлібоздачі, ані «хлібна», ані «селянська» проб­леми не були вирішені. Вже взимку 1928-1929 рр. запровадили об­ме­же­ні норми споживання хліба [9]. Починаючи з 1929 р. примусові заходи від­носно селянства стали застосовуватися значно ширше й жорсткіше. Офі­цій­ні 3,9 % «кунацьких» господарств фізично не могли забезпечити вико­нан­ня плану заготівлі зерна, тому місцеві органи влади ставали на шлях терору. У відповідь на ці дії селяни чинили опір. Не оминули ці події і Старо­біль­щи­ну.

У липні 1929 р. в селі Байдівка Старобільського району після того, як у сім’ї Хамчич за борги по хлібоздачі описали майно, селяни, озброївшись ви­ла­ми, колами не пустили до дворів комісію сільради. Опір було придушено за­гоном районної міліції. Всіх винуватців заворушень було засуджено.

За постановою окружного прокурора від 10 липня 1929 р. обвинувальний ви­рок Старобільського окружного відділу ДПУ було затверджено. 15-16 жов­т­­ня 1929 р. надзвичайною сесією Старобільського окружного суду М. Ха­м­чич та М. Шаповаленко засуджені до позбавлення волі на 1 рік кожний із ви­се­лен­ням за межі Старобільського округу строком на 3 роки, М. Буркова, Р. Ге­єн­ко, І. Корочинський, В. Сорока, А. Хамчич, І. Хамчич засуджені до по­збав­лен­ня волі на 1 рік кожний, Г. Кулачка – до 6 місяців позбавлення волі. Всі во­ни не були реабілітовані [23].

За участь у подібних виступах у лютому 1930 р. було розстріляно М. Жи­ва­го з села Новоборова. За вказівками зверху місцеві сільради поділили се­лян на кулаків першої, другої, третьої категорії та підкулачників. Сім’ї ку­ла­ків першої та другої категорії виселяли з території України, третьої категорії – виселяли за межі села на ярки. Зі станції Сватове відправлялися поїзди з роз­кулаченими селянами на північ Росії.

Вже у лютому 1930 р. зі Старобільського району було вивезено 168 сімей ку­лаків [8]. Близько зі 600 сіл Старобільського округу було виселено з кож­но­го від 12 до 27 сімей. Під шаленим тиском влади селяни змушені були всту­па­ти до колгоспів. Навесні 1930 р. колективізували більше половини госпо­дар­ств [21].

На сьогодні, коли значну частину документів голодомору розсекречено, мож­на (хоча і в неповному обсязі), дослідити ту страшну трагедію, яка ви­ру­ва­ла на Старобільщині. Нами було досліджено значну кількість документів тих часів, які під грифом «цілком таємно», зберігалися в різних архівних уста­новах, зокрема у Центральному архіві ФСБ РФ. Ці документи свідчать, що вже влітку 1930 р. 17 округів України були охоплені продовольчими труд­но­щами, а у деяких районах ці труднощі прийняли гостру форму голоду, про що говориться у доповідній записці інформаційного відділу ГПУ УРСР до ГПУ СРСР «Про продовольчі труднощі на Україні» [10]. У Старобільському окрузі, в селі Єпіфанівці, бідняки і середняки харчувалися хлібом зі значним від­сот­ком домішок жолудів, лободи та інших сурогатів. У селах Боровеньки, Нянь­чи­но селяни від голоду пухли, поширювалися антиколгоспні настрої.

У червні 1930 р. через продовольчі труднощі у багатьох районах розпо­ча­ли­ся масові селянські виступи. Найбільш гострі виступи відбулися у Луган­сь­ко­му та Старобільському округах [11]. У доповідній записці «Про продовольчі труд­нощі на Україні» міститься 18 аркушів додатку, в якому детально опи­са­но всі страхіття, які відбувалися в цей період в Україні, значну частину при­свя­чено саме Старобільському округу як одному з більш постраждалих. На­ве­демо мовою оригіналу лише деякі факти: «В селе Целуйково, Бело­ку­ра­кин­ско­го района голодает до 50 % населения. В селе Рудово, вышеуказанного ра­йона голодает до 600 человек. В селе Белокуракино большая группа кре­сть­ян, собравшаяся возле кооператива, обсуждая вопрос о про­доволь­ствен­ных затруднениях, пришла к общему мнению, что «во всем виновата хле­бо­за­готовка». Так, Рогозянова-беднячка говорила: «Прошлой осенью мы ак­тив­но выполняли требования власти. Отдали свой хлеб и помогали его искать у ку­лаков… сейчас мы голодные, муки нам не дают… пусть попробуют при­ехать к нам за хлебом – они посмотрят, что издеваться над крестьянами дол­гое время нельзя».

По всем сельсоветам Мостковского района фиксируется недостаток хлеба. Нуж­дается в продовольствии более 5000 хозяйств. Наряды, выданные на хлеб для нуждающихся в отдельных селах Мостковского района, не удов­лят­во­ряют спроса. В селе Барыкино зарегистрирован случай, когда бедняк Си­зых принес в сельсовет кусок хлеба, который был испечен из примеси устю­ков на 95%.

В селе Шульгинке, Старобельского района испытывает нужду в хлебе 1200 че­ловек. В Чмировском сельсовете нуждается в хлебе 300 человек. В селе Вер­хняя Покровка, Старобельского района, в коммуне им. Буденного на­блю­да­ется голодовка. Члены коммуны по 10 дней не имеют хлеба. В таких усло­ви­ях о работе в поле не приходится говорить, так как колхозники отка­зы­ва­ют­ся от нарядов. В селе Тецком, Старобельского района, члены артели по­да­ют заявления о выходе оттуда на почве продзатруднений. В селе Лиман, ко­ли­чество голодающих колхозов с каждым днем увеличивается.

В некоторых коллективах продовольствием удовлетворяется всего 50% нуж­дающихся. Имеются факты выхода бедняков из колхозов.

Между членами коллективов идут ссоры на почве продзатруднений. В ху­то­ре Сеньково, Беловодского района, в сельсовет приходят десятки крестьян за хлебом. В сельсовете группы мужчин и женщин сидят с пустыми меш­ка­ми и говорят: «Спасите нас, ведь вы же забрали у нас хлеб. Мы не хотим сды­хать с голоду… рабочие пьянствуют и едят добытый нами хлеб, а мы го­ло­даем».

В некоторых селах Меловского района положение с питанием признано угро­жающим. Большинство середняцких хозяйств этих населенных пунктов, го­лодая, едят суррогаты. Имеются заболевания на почве голода»[12].

В Україні з 1931 р. по березень 1932 р. пройшли масові виступи селян про­ти дій влади. Всього зареєстровано 257 виступів, в яких взяли участь 23039 осіб. Апогеєм селянських бунтів став голодний березень 1932 р., коли від­бу­ло­ся 180 виступів селян, в яких взяло участь 16602 осіб [23, с. 142]. Зро­­зу­мі­ло, що влада у відповідь на виступи селян проводила широко­масш­табні акції по знешкодженню ворогів народу. Лише за серпень – листопад 1932 р. у зв’яз­ку із хлібозаготівлею було засуджено 21197 осіб.

У доповідній С. Редеса С. Косиору «Про заходи по проведенню оператив­но­го натиску на кулацько-петрюлівські та контрреволюційні елементи» за­зна­чено: «У листопаді 1932 р. було заплановано до ліквідації 3425 чоловік у 243 районах України, які за агентурними розробками були членами контр­ре­во­люційних організацій». У Білолуцькому районі розкрито контрреволюційну ді­яльність Української повстанської організації молоді та сільських учителів під назвою «Братерство Визволення Пригніченого Народу України», у Біло­вод­ському районі – молодіжну контрреволюційну терористичну органі­за­цію – «Спілка визволення студентів» [26].

Не лише прості селяни організовували опір владі, а й значна кількість пар­тійних, господарчих керівників не підтримували дії центральної влади. Про це свідчить супровідний лист голови ДПУ УРСР С. Реденса до гене­раль­но­го секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора із зверненням про ставлення партійців і ком­сомольців на селі до хлібозаготівель (ГДА СБ України. – Ф. 16. – Оп. 25. – Спр. 3. – Арк. 3). У 1932-1933 рр. виступи партійних, господарчих керів­ни­ків відбувалися у Сватівському, Міловському. Старобільському районах.

Зафіксовано висловлювання заступника Старобільського райвиконкому Нє­дельченко: «План не реален, заберут все. В стране нет правды, а у нас в ра­йоне тем более. Уйду из партии и пойду бить молотом. План навязали, нуж­но сплочение честных людей – революционеров для борьбы с гадами, ко­то­рые творят антисоветские дела с хлебозаготовкой» [24, с. 239].

Про голод на Старобільщині свідчить багато документів, які збереглися до цьо­го часу. Три роки перед страшним голодом радянська влада присвятила бо­ротьбі проти селянства. Поставивши перед собою мету перемоги кол­госп­но­го устрою на селі, влада знищила ще до голодомору сотні тисяч українців.

Починаючи з 1929 по 1932 рр., влада вела під виглядом боротьби з ку­ла­ка­ми боротьбу з українським народом. Саме в ці роки українські села були спус­тошені. Наведені нами документи дозволяють говорити про те, що в ба­га­тьох районах України, зокрема на Старобільщині, голод вирував вже у 1930 р. Знищення середняків, виселення та фізичне знищення так званих «кур­кулів», непомірні норми здачі зерна державі, штучне прискорення ство­рен­ня колгоспів, – усі ці дії були фактично направлені проти народу України.

Апогею голод досяг у 1932-1933 рр., разом з тим, знаючи про становище на місцях, 11 січня 1932 р було прийнято Постанову Політбюро «О хлебо­за­го­тов­ках». У ній давалася вказівка – подовжити після виконання річного плану хлі­бозаготівлю понад плану. На місцеві потреби дозволялося залишати 40 % зер­на, яке було відібрано у селян понад плану [13]. Навесні 1932 р. влада, ро­зу­міючи, що катастрофа неминуча, і в Україні нічого сіяти, оскільки вивезли все зерно, прийняла цілу низку постанов з метою допомогти селянам по­сів­ним зерном. Усі ці документи починалися цинічними словами «як виняток» ви­ділити Україні певну кількість посівного зерна: «В виде исключения от­пус­тить УССР семссуду ячменя 1млн. 350тыс. пуд» [14]. Цю постанову було при­йня­то 20 березня 1932 р., слідом виходять Постанови Політбюро «О семпо­мо­щи Украине» (26.03.1932 р., 19.04.1932 р.) [15].

У квітні того ж року Політбюро було прийнято ще дві постанови про ви­ді­лен­ня Україні зернової позики, в тому числі постанову про додаткову без­від­сот­кову позику колгоспам у вигляді посівного зерна [16].

Важко сказати, як вплинули на хід подій ці постанови партійного ке­рів­ни­цтва СРСР, одне безперечно, що ці заходи не вирішили проблеми голоду в Ук­раїні. Про це говорять і ті факти, що вже на початку травня, червня 1932 р. було прийнято низку рішень про постачання в Україну продоволь­чо­го зерна (Постанова Політбюро «О завозе хлеба на Украину» від 8 червня та від 16 червня 1932 р. «Об отпуске Украине хлеба, овса, кукурузы») [17]. Си­туа­ція і надалі явно погіршувалася. На це вказує той факт, що влада пішла на неприпустимі для неї дії – закупівлю зерна за кордоном, зокрема з Персії (По­станова Політбюро «О завозе хлеба из Персии» от 28 июня 1932 г.) [18]. Про­довольче зерно до України повертали навіть з портів, яке було готове до від­правки за кордон (Постанова Ради Народних Комісарів № 637/157 під грифом «цілком таємно»). Документи свідчать, що ця допомога була не тільки як прояв піклування про голодуючих селян, а перш за все, це була спроба будь-яким чином захистити, утримати діючу владу.

Влітку 1932 р. кількість виступів селян проти влади значно зросла. Най­більш активно селяни виступали проти радянської влади на Донбасі, зок­ре­ма і на Старобільщині. Про це говорять факти, які наведені у спеціальному по­відомленні таємно-політичного відділу Державного Політичного Управ­лін­ня Української РСР «Про активні антирадянські прояви на Україні, факти лю­дожерства на підґрунті голоду» (від 29 червня 1932 р.) [19]. Тільки з серп­ня по листопад 1932 р. по справах з хлібозаготівлею було засуджено в Ук­раї­ні 21197 осіб. Для Старобільщини, як і для всієї України, 1932-1933 рр. бу­ли роковими. Війна проти українського народу завершувалася мільйонами по­мерлих від голоду, тюрмами, таборами. З цього приводу секретар ЦК КП(б)У М. Ха­таєвич сказав: «Между нашим режимом и крестьянством идет бес­по­щад­ная война. Это борьба не на жизнь, а на смерть. Этот год (1933) был го­дом проверки нашей силы и их выносливости. Нужен был голод, чтобы по­ка­зать им, кто здесь хозяин. Это стоило миллионов жертв, но колхозная сис­те­ма останется навеки. Мы выиграли войну» [26].

У доповідній записці секретаря Харківського обкому партії Терехова до ЦК КП(б)У «Про надзвичайне становище в окремих районах області» (1933), по­відомлялося, що голод охопив 32 райони області, зокрема і Старобільський ра­йон.

У 1932-1933 рр. (за деякими даними – з 1931 р.) влада ввела так звані «Чор­ні дошки», які стали ще одним із знарядь радянського геноциду в Україні, не­від’єм­ною складовою «боротьби за хліб», а, вірніше, – проти українського на­ро­ду. Так звані «чорні дошки» стали найпотужнішим знаряддям з арсеналу ка­раль­них заходів комуністичного режиму. Звинувачення у «невиконанні пла­ну» за­сіву або хлібозаготівель, який було заверстано нагорі і зазвичай пе­ре­ви­щу­вав реальні можливості селян, слугувало лише приводом для ство­рен­ня на селі умов, несумісних із життям, що є однією з ознак геноциду. До цих до­щок по­тра­пи­ли с. Байдівка – Байдівської сільради, с. Новопреображене – Сва­тів­сь­ко­го ра­йо­ну, вісім артілей Біловодьського району, зокрема артіль «Яков­лє­ва» [22].

У травні 1933 р. за підписами В. Молотова та Й. Сталіна вийшов секрет­ний документ «Інструкція усім партійно-радянським робітникам та всім ор­га­нам ОГПУ, суду і прокуратури» [1]. Підводячи підсумки боротьби проти ку­ла­ків, у цій інструкції зазначалося, що «… повна перемога колгоспного уст­рою на селі забезпечена, тепер завдання полягає в тому, щоб піти на зустріч зро­стаючим бажанням одноосібних селян вступати до колгоспів, де тільки во­ни і можуть уберегти себе від загрози зубожіння та голоду» [1, с. 441]. У інст­рукції також йшлося про те, що на селі змінилася ситуація і вже більше не потрібно гострих репресій, арештів, тотального виселення кулаків та під­ку­лачників на північ. Арештами займались керівники будь-якого рангу: го­ло­ви сільрад, секретарі партійних ланок, голови колгоспів, члени правлінь, упов­новажені з районів, не кажучи про каральні органи. Вся ця владна ка­раль­на машина втратила відчуття міри і зупинити її було вкрай важко. Це ро­зуміли й у Кремлі: «Незважаючи на наявність нової ситуації, яка потребує пе­реносу усіх зусиль на масову політичну та організаторську роботу, ці то­ва­ри­ші чіпляються за віджилі форми роботи, які вже не відповідають новій об­ста­новці та створюють загрозу послаблення авторитету радянської влади на селі» [1, с. 443]. Очевидно, влада зрозуміла, що такими «формами» та «мето­да­ми» перемоги, хоча вона була вже заявлена, на селі не досягти.

У 1933 р. від місцевих органів влади до Москви надійшли заявки на висе­лен­ня більш ніж 100000 сімей куркулів, в тюрмах, крім таборів та колоній, зна­ходилося 800000 людей. Цікаво, що у завершальній частині ця інструкція пе­ретворюється вже на постанову ЦК ВКП(б) та РНК СРСР, якою було пе­ред­бачено зупинити масові виселення та встановлено квоту на виселення в за­галь­­ній кількості – 12000 сімей, зокрема з України – 2000 сімей. До 400000 осіб установлювалася норма кількості ув’язнених у тюрмах, крім таборів та ко­лоній. Проблему розвантаження місць позбавлення волі влада намагалася ви­рішити не тільки цією інструкцією (постановою).

25 травня 1933 р., коли в Україні з усією силою вирував голод, під гри­фом «таємно» вийшла Постанова Центральної Контрольної комісії № 3751, яка теж висвітлювала такі ж самі проблеми.

1933-1934 рр. учені називають роками невеликої відлиги від масових репресій (вона тривала до вбивства С. Кірова 1 грудня 1934 р.). На наш по­гляд, ніякої відлиги не було, оскільки влада винайшла нову, більш ефективну «форму» класової боротьби – Голодомор.

Знущання над селянами під час хлібозаготівлі мали масовий характер. Піз­ніше їх назвали «перекручування лінії партії, зв’язаних з проведенням гос­подарчо-політичних кампаній на селі». В інформаційному листі тимчасово ви­конуючого обов’язки наркома юстиції УРСР А. Приходька для секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора про порушення законності від квітня 1932 р., гово­ри­лося, що: «Такі перекручення зафіксовано в багатьох районах, а особливо не­при­пустимих форм вони набрали в районах: Старобільському, Мир­го­род­сько­му, Лохвицькому…» [2, с. 96]. У документі йшлося про те, як прокурор Ста­робільського району (Світненко) порушив кримінальну справу за пере­кру­чування проти голови Піщанської сільради. За це секретар РПК (Вайс­блат) дав розпорядження уповноваженому ДПУ про арешт прокурора; якого та­кож було виключено з партії.

У цей час «… в низці сіл Старобільського району, в колгоспах і комунах спо­­живають дохлу худобу. Колгоспниці, зібравшись юрбою, силоміць роз­би­ва­ли замки і відбирали корів» [7].

Уже у 1934 р. було прийнято документ, за яким затверджено список ра­йо­нів Іванівської області, з яких сільське населення переселялося у райони Ук­раї­ни, які найбільше постраждали від Голодомору. Зокрема, переселялося сіль­ське населення на територію Луганської області у такі райони: Біло­вод­ський – 600 сімей, Білолуцький – 500, Старобільський – 150, Марківський – 390, Сватівський – 150, Новопсковський – 600. Всього у Донецьку область (до неї входила на той час територія сучасної Луганської області), було за­пла­но­вано переселити 3500 сімей [3].



З метою показати масштаб страхіть Голодомору на Старобільщині наво­ди­мо декілька архівних документів, які є документальним підтвердженням всьо­го, що відбувалося у ті роки.

Звернення секретаря Марківського райкому партії Баришева до генераль­ного секретаря ЦК КП(б)У Станіслава Косіора в зв’язку із затоваренням укра­їн­ським хлібом елеваторів на території РСФСР:

«Таємно

1931 рік

Генеральному секретарю ЦК КП(б)У

т. Косиору

Уважаемый тов. Косиор, Марковская парторганизация Луганщины при­ня­ла на себя величайшую ответственность в разрешении поставленных за­дач партией в области реконструкции сельского хозяйства и отсюда раз­ре­ше­ние зерновой проблемы. В 1929 г. по нашему району валовой сбор сель­ско­хо­зяйственных продуктов выражался в 2250000 пудов. В 1929 г. дали стра­не товарных излишков 535000 пуд., а в 1930 г. валовой сбор сель­ско­хо­зяй­ствен­ных продуктов в районе выражается в 3500000 пуд. В этом же году (в) хлебозаготовительную кампанию даем государству 1170000 пуд. товар­но­го хлеба, т. е. на 109 % чем в прошлом году. Но я хочу сказать не это, сей­час темп выполнения хлебозаготовок по району прямо таки нужно их рас­це­нивать оппортунистически, несомненно форсирование темпов хлебо­за­го­то­вок зависит от того, как поставлена массовая работа, как проводим на­жим на кулака и т. д. Но также очень много мешает выполнение хле­бо­за­го­то­вок и такие безобразия, о которых я хочу вам доложить: станционные ссып­пункты Кантимировка и Зориновка на территории Ц.Ч.О. по несколь­ко дней не принимают хлеб, давая официальные распоряжения нашим заго­то­вителям телеграфом, чтобы прекратить вывоз хлеба на ссыппункты на 3-4 дня, имели место случаи, когда нами отправленный обоз с хлебом воз­вращался обратно в село, ссыппункт не принимал. Лично я ездил 2 раза на элеватор станции Кантемировка выяснить положение.

Заведующий элеватором заявил, что на ссыппункте 1500 тонн экс­порт­но­го хлеба лежит в течении нескольких дней и не отгружается, несмотря на то, что имеет ряд категорических телеграмм «молния» грузить экспорт хле­ба в Кининзберг и т. д. Нами внутри района через глубинные пункты за­го­товлено 100000 пуд. хлеба, исчерпаны все складские помещения, внутри положение катастрофическое, о чем считаю необходимым доложить Вам. Эти безобразия не единичные, а повторяются и дальше. Однако это по­ло­жение не дает нам права объяснять медленный темп хлебозаготовок объек­тивной причиной. Зная, что Партия не приспосабливается к объек­тив­ным условиям, а умеет на них влиять, их изменять, находить наиболее вы­годную для себя комбинацию объективных условий.

С коммунистическим приветом

Секретарь Марковского райпарткома (Барышев)».
Оригінал. Машинопис.

Доповідна уповноваженого з хлібозаготівель по Новопсковському району Во­левача секретареві Донецького обкому КП(б)У Вайнову про голод [4]. Зміст цієї доповідної наводимо повністю:
Копія «22лютого 1933 року

СОВ.СЕКРЕТНО.

СЕКРЕТАРЮ ДОНЕЦКОГО ОБКОМА т. ВАЙНОВУ.

После разговора с Вами о сообщении пред. колхоза «Червоний Хлебороб» – Ша­парского сельсовета, Ново-Псковского района) пред. колхоза сообщил, что у них в селе умирает ежедневно от голода 5-8 человек, я выехал в с.с. Ли­зи­но Шапарское.

По с. Лизино колхоз «Карла Маркса», мною установлено нижеследующее:

  1. В с. Лизино дворов 339, из них в колхозе 230 дворов и индивидуальных 109 дворов. Хлебозаготовка выполнена по колхозу на 60,3 %, по инди­ви­ду­аль­но­му сектору на 75,5 %, всего по селу на 61,4 %. Засыпано посевного зер­на по колхозу 2 %, по индивидуалам пока ничего не засыпано. На тру­до­день колхозники получили с общественным питанием 1,1 (не проверено) без об­щественного питания 500 грамм.

Село расположено в 18 километрах от райцентра и в 7 км. от Бело­ку­ра­кин­ской МТС, которой данное сел и обслуживается.

В беседе с пред. сельсовета Боровенским (человек не местный, член пар­тии) и Лизенко (местный, кандидат партии, счетовод сельсовета) уста­нов­ле­но, что по «слухам массы» (точное выражение) в селе голодает 18 се­мейств, из них 17 колхозных семей и 1 индивидуальная.

Ни разу за все время пред. сельсовета, пред, колхоза (он секретарь пар­т­груп., уполномоченный РПК (он же пом. директора МТС) не удосужились пер­со­­­нально проверить «слухов массы» и наоборот, считали, по заявлению пред. се­ль­­­совета, что проверка таких явлений вне партийных советских правил. Я лич­­­но посетил 8 семейств. Самое жуткое впечатление производит такой слу­чай:

Кондратенко, колхозник, работал не совсем исправно, осенью отлучался в ЦЧО. Семья состоит из 4-х детей в возрасте от 13 до 2 лет, жена. Го­ло­дать начал еще в декабре. Несколько дней назад, во время сильных морозов за­мерз при таких обстоятельствах: ночью отправился с топором на ско­то­мо­гильник, отрыл конскую ногу и нес. Вначале бросил конскую ногу, потом то­пор и наконец, в нескольких шагах от брошенного замерз сам. Жены до­ма мы не застали. В халупе находилось 4 детей, под палатями, кости от па­дали и невероятная вонь (гниль), не позволяющая ни одной минуты про­быть в квартире (тянет на рвоту).

Случай с употреблением дохлятины отмечен и в семье колхозника Ко­ва­лен­ко Демьяна. При посещении этой семьи установлено: старший сын бо­лен, младший провеивал кукурузную ботву, мелко изрезанную, для пищи.

При посещении семьи колхозника (середняка Ляшко Михаила, по заяв­ле­нию сельских властей активен, на месте установил мастеровой, изго­тов­лял балалайки столяр. Сам лет 45, опух и охлял, на работу не выхо­дит. Жена и четверо детей истощены. Питаются «щирицей» (смесь тра­вы типа конопли с буряком получаются хлебцы сам видел). Бурака уже нет.

В таком же приблизительно состоянии сильного истощения застал се­мьи колхозников Коваленко Ивана Петровича, активного колхозника, коню­ха (отец его Никита Иванович опух), Коваленко Андрея Федоровича (старик 73 года, опух, сын истощен, невестка тоже), Лизенко Марка Онуфриевича, Хми­ленко Тимофея Михайловича и Тарапенко Савелия колхозники, до­пус­ка­ли прогулы, семьи сильно истощены, особенно тяжелое впечатление про­из­водят маленькие дети (2-3 г.) почти нет роста.

Эта категория людей относится по всем внешним признакам к бед­няц­кой и почти не имела огородов.

Установил, что пред. колхоза (он же Секретарь партгруппы) держится, по заявлению Уполномоченного РПК т. Толмачева «производственного прин­ци­па» не помогать, но даже истощенным не давать работы.

Хмиленко и Тараненко только два дня поставлены к овцам, где еже­днев­но выдают отходы для работающих.

Предложил: Обследовать все семьи, устроить на работу, выдать от­хо­дов и бураков, вызвать фельдшера, усилить борьбу за засыпку семян, у тех у кого есть (работа в бригадах отсутствует) и переношу вопрос на Бюро РПК, в частности, в отношении «принципиальной» политики сельских «вож­дей».

П. с. Шапарское, в 22 км. от районного центра, в 7 км. от Белокуранской МТС (обслуживается этой МТС), телефона нет.

Уполномоченный РПК т. Кононенко (он же пом. директора МТС, за все вре­­мя ни разу не был). Был нач. Политотдела МТС Мажаровский (по заяв­ле­нию секретаря РПК Повстяного), на перевыборах Бюро ячейки.

Село выполнило хлебозаготовку на 73,8 %, из них по колхозу на 81,1 %, по еди­­ноличникам на 25,1 %. Всего дворов в селе 290, из них единоличников 40 дворов.

Засыпано семян по колхозу 0%, по индивидуалам ничего. Колхозники по­лу­чили на трудодень с общественным питанием неизвестно, без общест­вен­ного питания 500 грамм. Председатель совета в данном селе человек но­­вый, демобилизованный красноармеец 47 Погранотряда (Средняя Азия), при­­был только 10 февраля 1933 г., заявил, что когда он приехал, его семья уми­­ра­ла с голоду, он променял военное обмундирование в с. Закотном на бу­ра­ки.

По его заявлению (список у него на руках) умерло от голода в январе 11 че­ло­век и в феврале 37 чел. Главный образом старики и дети (средних воз­растов мало 5-6 человек).

В данное время поселок Ермоловка, Шапарского сельсовета, лежит опух­ший, по его заявлению поголовно.

Среди умерших есть дети красноармейцев (Киященко).

Лично проверил пять семей:

  1. Доленко Афанасий Яковлевич ударник, колхозник, семья истощена, сам еле двигается, пища щирица.

  2. Хрипун Артемий Моисеевич, колхозник, работал с прогулами, сам умер от голода, семья сильно истощена.

  3. 4 и 5 Кризский К.П., Кризский М.К. и Кризский Яков Емельянович кол­хозники та же картина, за исключением, что в одной хате застал по­кой­ника (3-й день не хоронен).

По заявлению пред. сельсовета когда он принял дела (а это было 4 дня на­зад), было не похоронено 7 трупов, сейчас есть 3-4 трупа по несколько дней.

Но самое ужасное заключается в том, что мне рассказали и что я проверил сам.

За день до моего приезда, т. е. 19.11 гр. с. Шапарское с. Еременково Хри­­пун Домаха Панасевна, муж которой умер месяц тому назад от голода, кол­хозница, сама в состоянии полного истощения, двигаться не может, вмес­те со своей дочерью Улитой Михайловной 14 лет (с этой дочерью я бе­се­довал лич­но в сельсовете), по заявлению Улиты, 7-8 лет, дорезали уми­ра­ющую пле­мян­ницу Маньку Сидоровну Хрипун. Причем лично мне Улита зая­вила, что Мань­ка умерла, лежала три дня, заявили в сельсовет о смер­ти, но не похо­ро­нили. Тогда мать предложила вырезать и сварить внут­рен­нос­ти девоч­ки.

Председатель сельсовета получил об этом сообщение от соседки, ко­то­рая собиралась обмывать умирающую. Когда соседка прибыла в хату, то уви­дела, что Домаха Хрипун в крови (рукава и сарафан), поставила на пли­ту в чугуне внутренности девочки, остатки тела загорнула и положила на печь. Такую картину застал и Пред. сельсовета, где он для охраны посадил исполнителя.

Председатель сельсовета задержал девочку Улиту Михайловну, с кото­рой разговаривал, мать, по заявлению пред. сельсовета, двигаться не мо­жет, лежит. Что девочка дорезана, свидетельствует обилие крови. Пред. сель­совета сообщил об этом надзирателю милиции в с. Алексеевку. Мне при­шлось быть первому из представителей, приехавших в это село после слу­чая и лишь по возвращении в с. Лизино в 4-х верстах, я встретил уполно­мо­ченного розыска.

Я немедленно предложил выехать на место (по телефону из с. Лизино) лич­­но начальнику Милиции. Начальник ГПУ в разъезде, между прочим был 19.11 в с. Лизино, но не доехал до Шапарского из-за снежных заносов) врачу, те­перь выехал уже и нач. ГПУ.

В колхозе есть 150 центнеров отходов. Я разрешил немедленно развести по домам продовольственную помощь (50 центнеров отходов), из района се­год­ня обещают выслать тонну пшеничных отходов. Разрешено в Лизино на 3 дня открыть мельницу для переобмолота отходов. Выехал врач. Вопрос бу­дет обсуждаться сегодня на закрытом Бюро РПК (наличный состав). ФА

Обращает на себя внимание информация по району (работа МТС, ГПУ).

Характерно, что в этом селе есть из 106 коров молочная ферма в кол­хо­зе и молоко при таких условиях с 5-ти удойных коров передает в ко­опе­ра­цию.

Бывш. пред. сельсовета осужден за растранжиривание, безде­ятельность на 7 лет, пред. колхоза на год принудительных работ (нужно, по моему обо­их расстрелять да и дальше посмотреть).

Вот пока все. Дополнительно сообщу. Ввиду отсутствия машинок и де­ли­катности материала перепечатать не имею возможности. Прошу ко­пию сообщить т. Акулову и Областной прокуратуре.

УПОЛНОМОЧЕННЫЙ ОБКОМА ПО НОВОПСКОВСКОМУ РАЙОНУ (Волевач)

Р. S. По с. Шапарскому большинство мужчин уехало неизвестно куда.

22.11.33 г.»

Верно: Оригінал. Машинопис.

Нажаль факти про вживання у їжу трупів померлих людей у нашому краї бу­ли не поодинокі. Про це свідчить і доповідна записка Новопсковського рай­кому партії Донецькому обкому КП(б)У від 5 квітня 1933 р. та багато ін­ших документів. (Державний архів Донецької обл. – Ф. П. 326. – Оп. 1. – Спр. 130. – Арк. 38.) Всі вони свідчать про незміренну людську трагедію, яку пе­режив наш народ.

Голодомор, червоний терор, від якого загибли мільйони людей, засудило біль­шість країн світу. Наведемо слова П. Жильяра, колишнього наставника це­саревича Олексія Миколайовича, які він висловив у своїй книзі з приводу му­ченицької загибелі царської сім’ї, але вони є влучними до всіх трагічних по­дій, про які ми говорили: «Я, однако, непременно хочу высказать здесь сле­дующее убеждение: невозможно, чтобы те, о которых я говорил, напрасно пре­терпели свое мученичество, Я не знаю ни того, когда это будет, ни как это произойдет; но настанет, без сомнения, день, когда озверение потонет в ими самим вызванном потоке крови, и человечество извлечет из воспо­ми­на­ния об их страданиях необходимую силу для нравственного исправления» [5].

Наслідки трагедії Голодомору для всіх нас повинні стати чистилищем, щоб во­на більше ніколи не повторилася.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка