Луганського




Сторінка21/22
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4,31 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22

Література

  1. Фельштинский Ю. Г.Красный террор в годы гражданской войны / Ю. Г. Фельш­­тинский, Г.И. Чернявский. – М. : Терра. – 2004. – 508 с.

  2. Сергійчук В. Як нас морили голодом. Вид.2-е, доповнене / В. Сергійчук. – К. : Ук­­ра­їнська Видавнича Спілка, 2003. – 252с.

  3. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 2417. – Арк. 78-80.

  4. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 1. – Спр. 2489. – Арк. 75-80.

  5. Жильяр П. Император Николай II и его семья / П. Жильяр. – Малое пред­при­ятие НПО «МАДА», 1991. – 228 с.

  6. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 3541. – Арк. 127.

  7. ЦДАГОУ. – Ф. 1. – Оп. 20. – Спр. 5489. – Арк. 1-15.

  8. Мірошниченко І.Е. Так було. Репресії 30-х років на Старобільщині / І.Е. Мі­рош­ниченко. – Луганськ, 1998. – 128 с.

  9. Конквест Р. Жнива скорботи / Р. Конквест. – К. : Либідь, – 1993. – 102 с.

  10. ЦА ФСБ РФ. – Ф. 2. – Д. 834. – Л. 1072-1077.

  11. ЦА ФСБ РФ. – Ф. 2. – Д. 834. – Л. 10721077.

  12. ЦА ФСБ РФ. – Ф. 2. – Д. 834. – Л. 1072-1077, 1077 об., 1078, 1078 об., 179, 1079 об., 1080, 1080 об., 1081, 1081 об., 1082.

  13. РГАСПИ. – Ф. 17. – Оп. 3. – Д. 868. – Л. 5. П.13/7.

  14. РГАЭ. – Ф. 8043. – Оп. 11. – Д. 46. – Л. 194. Постановление Совета Труда и Обо­роны СССР о семенной ссуде Украине.(20 марта 1932 г.).

  15. РГАСПИ. – Ф. 17. – Оп. 162. – Д. 12. – Л. 37. П. 55/18., Л.108. П. 29/6.

  16. РГАСПИ. – Ф. 17. – Оп. 162. – Д. 12. – Л.109. П.44/21., Л.115. П.33/9.

  17. РГАСПИ. – Ф. 17. – Оп. 162. – Д. 12. – Л. 175. П.61/15., Л.180. П.43.-181. П.43.

  18. РГАСПИ. – Ф. 17. – Оп. 162. – Д. 13. – Л. 3. П.44/14.

  19. ЦА ФСБ РФ. – Ф. 2. – Оп. 10. – Д. 528. – Л. 241, 242, 243, 244, 245.

  20. Белебеха И. Украинцы в аду голодоморов / И. Белебеха // Персонал. – № 2. – 2005. – С. 11.

  21. Врятована пам’ять. Голодомор 1932–33 років на Лугащині: свідчення оче­вид­ців. – Т. 1 / [Упорядник Ірина Магрицька]. – Луганськ : Промдрук. – 2008. – 464 с.

  22. Папакін Г. Архівні документи про «чорні дошки» як знаряддя радянського ге­но­циду в Україні в 1932-1933рр./ Г. Папакін // Архіви України. – 2008. – № 3-4 (261). – С. 223.

  23. Аулова Л.Л. Голодомор1932-1933 років в Україні за документами ГДА СБУ: Ано­тований довідник / Л.Л. Аулова, В.В. Лавренюк. – Львів : ЦДВР, НАНУ, Інститут істо­рії України, Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Гру­шев­сь­кого, ГДА СБУ України. – 2010. – 472 с.

  24. Розсекречена пам’ять: Голодомор 1932-1933 років в Україні в документах ГПУ – НКВД / [Упоряд. В. Борисенко, В. Даниленко, С. Колкін та ін.]. – К. : ВД «Сти­лос». – 2007. – 604 с.

  25. Голодомор 1932 – 1933 років на Україні: Документи і матеріали / [Упоряд. Р.Я. Пи­ріг, Ін-т. Історії України]. – К. : Вид. дім Києво-Могилянська академія, 2007. – 1128 с.

  26. ГДА СБ. України. – Ф. 42. – Спр. 9. – Арк. 52-55.


Lіteratura

1. Fel'shtinskij YU.G. Krasnyj terror v gody grazhdanskoj vojny / YU.G. Fel'shtinskij, G.I. Chernyavskij –M. : Terra. – 2004. – 508 s.

2. Sergіjchuk V. Yak nas morili golodom. Vid.2-e, dopovnene / V. Sergіjchuk. – K. : Uk­raїns'ka Vidavnicha Spіlka, 2003. – 252 s.

3. CDAGOU. – F. 1. – Op. 1. – Spr. 2417. – Ark. 78-80.

4. CDAGOU. – F. 1. – Op. 1. – Spr. 2489. – Ark. 75-80.

5. ZHil'yar P. Imperator Nikolaj II i ego sem'ya / P. ZHil'yar. Maloe predpriyatie NPO «MADA», 1991. – 228 s.

6. CDAGOU. – F. 1. – Op. 20. – Spr. 3541. – Ark. 127.

7. CDAGOU. – F. 1. – Op. 20. – Spr. 5489. – Ark. 1-15.

8. Mіroshnichenko І.E. Tak bulo. Represії 30-h rokіv na Starobіl'shchinі / І.E. Mі­ro­sh­nichenko. – Lugans'k : – 1998. – 128 s.

9. Konkvest R. ZHniva skorboti / R. Konkvest. – K. : Libіd', – 1993. – 102 s.

10. CA FSB RF. – F. 2. – D. 834. – L. 1072-1077.

11. CA FSB RF. – F. 2. – D.834. – L. 1072-1077.

12. CA FSB RF. – F. 2. – D. 834. – L. 1072-1077, 1077 ob., 1078, 1078 ob., 179, 1079 ob., 1080, 1080 ob., 1081, 1081 ob., 1082.

13. RGASPI. – F. 17. – Op. 3. – D. 868. – L. 5. P.13/7.

14. RGAEH. – F. 8043. – Op. 11. – D. 46. – L. 194. Postanovlenie Soveta Truda i Obo­rony SSSR o semennoj ssude Ukraine.(20 marta 1932 g).

15. RGASPI. – F. 17. – Op. 162. – D. 12. – L. 37. P. 55/18., L. 108. P. 29/6.

16. RGASPI. – F. 17. – Op. 162. – D. 12. – L. 109. P.44/21., L. 115. P.33/9.

17. RGASPI. – F. 17. – Op. 162. – D. 12. – L. 175. P.61/15., L. 180. P.43.-181. P.43.

18. RGASPI. – F. 17. – Op. 162. – D. 13. – L. 3. P.44/14.

19. CA FSB RF. – F. 2. – Op. 10. – D. 528. – L. 241, 242, 243, 244, 245.

20. Belebekha I. Ukraincy v adu golodomorov / I. Belebekha // Personal. – № 2. – 2005. – S. 11.

21. Vryatovana pam’yat'. Golodomor 1932-33 rokіv na Lugashchinі: svіdchennya oche­vidcіv.–T. 1 / [Uporyadnik Іrina Magric'ka]. – Lugans'k : Promdruk. – 2008. – 464 s.

22. Papakіn G. Arhіvnі dokumenti pro «chornі doshki» yak znaryaddya radyans'kogo ge­nocidu v Ukraїnі v 1932-1933rr./ G. Papakіn // Arhіvi Ukraїni. – 2008. – № 3 4 (261). – S. 223.

23. Aulova L.L. Golodomor 1932-1933 rokіv v Ukraїnі za dokumentami GDA SBU: Ano­­tovanij dovіdnik / L.L. Aulova, V.V. Lavrenyuk. – L'vіv : CDVR, NANU, Іnstitut іstorії Uk­raїni, Іnstitut ukraїns'koї arheografії ta dzhereloznavstva іm. M. Grushevs'kogo, GDA SBU Ukraїni. – 2010. – 472 s.

24. Rozsekrechena pam’yat': Golodomor 1932-1933 rokіv v Ukraїnі v dokumentah GPU – NKVD / [Uporyad. V. Borisenko, V. Danilenko, S. Kolkіn ta іn.]. – K. : VD «Stilos». – 2007. – 604 s.

25. Golodomor 1932-1933 rokіv na Ukraїnі: Dokumenti і materіali / [Uporyad. R.YA. Pirіg, Іn-t. Іstorії Ukraїni]. – K. : Vid. dіm Kiєvo-Mogilyans'ka akademіya, 2007. – 1128 s.

26. GDA SB. Ukraїni. – F. 42. – Spr. 9. – Ark. 52-55.
Вихватенко Н.Т. Последствия Голодомора 1932-1933 годов на Ста­ро­бель­щине

В статье рассматриваются вопросы последствий Голодомора на Старо­бель­щи­не. Изложена мысль о необходимости расширения часовых рамок исследования Го­ло­до­мора на Старобельщине до 1928 г., поскольку основой тех трагических событий слу­жила недальновидная экономическая политика советской власти в то время. При­веденные в работе документы свидетельствуют о том, что во многих районах Ук­раины, в частности на Старобельщине, голод был уже в 1930 г. Показанная роль ре­прессивных органов, местных органов власти, партийного руководства в событиях на Старобельщине в 1928-1933 рр.

Отмечено, что на сегодня в отечественной науке существует проблема в рас­ши­ре­нии и дополнении фактологической базы Голодомора. Необходимо продолжить поиск архивных документов по проблемам Голодомора, ведь практически не иссле­до­ван­ными остаются эти проблемы на региональном уровне.

Ключевые слова: Голодомор, колхоз, коллективизация, репрессивные органы, Ста­робельщина, хлебозаготовка.
Vyhvatenko M.T. The consequences of the Holodomor in 1932-1933 in Sta­ro­bil­schini

In 2015 the international community will commemorate the millions who died during the terrible times of the Holodomor of 1932-1933. In a historical dimension 82 years is not a very long period of time. And although in Ukraine a new generation of people who don't know the horrors of famine has already grown, the memory of those events will not fade in centuries. Over the years the importance of research the Holodomor periodin Ukraine’s history is only growing. Unfortunately, many witnesses of those events departed from life, and documentation base isdecreasing with time. There is a problem in extension and additions to the evidence base of the Holodomor. It is necessary to continue the search for archival documents on the Holodomor. These issues remain not explored at the regional level. In our opinion, it is necessary to expand the temporal boundaries of the study of the Holodomor on Starobilsk region, starting it in 1928, because it was ridiculous economic policy of the authorities at that specified time caused those tragic events. During the deployment of the new economic policy in 1928, when there was a poor harvest of grain, a huge grain procurement crisis started. The shortage of grain in January 1928 was 2.6 million tons during the crucial 1929, so in the winter of 1928-1929 a limited allowance of bread wasintroduced. Since 1929 coercive measures against the peasantry began to be used much wider and stiffer. Official 3,9 % «kulak» farms were not physically able to carry out harvesting grain, so local authorities took the path of terror. In response to these actions, the peasants resisted. Starobelsk could not avoid these events.

Key words: Holodomor farm collectivization, repressive bodies Starobelschina.

УДК 908(477.87)
Р.А. Офіцинський, В.В. Палинчак-Кутузова
СТВОРЕННЯ ЗАКАРПАТСЬКОГО КРАЄЗНАВЧОГО МУЗЕЮ

(ДО 70-Ї РІЧНИЦІ ЗАСНУВАННЯ)
Праця присвячена дослідженню процесу становлення та діяльності За­кар­патського краєзнавчого музею у 1945-1950 рр., оскільки саме це п’я­ти­літ­тя стало початковим етапом життя музейної установи. Проа­на­лі­зо­ва­но позитивні та негативні моменти вказаного процесу. Відображено доку­мен­тальне оформлення музею як науково-дослідної, культурної та освіт­ньої державної установи, зазначено роль музею у розвитку пам'ят­ко­охо­рон­ної справи регіону. Також, висвітлено процес побудови перших експозицій та по­чаток формування фондових зібрань, показано роль перших музейних спів­робітників, які стояли біля витоків створення установи (І. Коломієць, П. Со­ва, О. Грабар, В. Гошовський, К. Бернякович та інші).

Ключові слова: Закарпатський краєзнавчий музей, експонати, фонди, екс­позиції, історія, становлення музейної справи, архівні матеріали.
Музеї є невід’ємною складовою культурного життя кожної країни, кожно­го народу. Вони дають можливість ознайомитися з їхнім минулим, пишатися до­сягненнями і пам’ятати про трагедії. Зараз ці культурні установи є у ба­га­тьох містах і селах. В Україні музеї почали виникати у ХІХ ст.

Зародження музейної справи на Закарпатті пов’язане з іменем Тиводара Ле­гоцького. Він заснував перше музейне товариство, що в 1924 р. було рео­р­га­нізовано у Мукачівський історико-краєзнавчий музей. Відтак з’явилися по­дібні громадські ініціативи – музейне зібрання товариства «Просвіта», «Кра­йове музейне товариство» в Ужгороді, «Етнографічне товариство Під­кар­патської Русі» в Мукачеві тощо. Вони стали предтечами власне музеїв як на­уково-дослідних та освітніх установ у краї. Громадські діячі та дослідники за­ймалися збиранням цінних експонатів, організацією культурологічних то­ва­риств і намагалися створити повноцінні музеї, які б не тільки експо­ну­ва­ли, а й вивчали та популяризували пам’ятки старовини. Без належного до­сві­ду й підтримки з боку влади їм це не вдавалося. Під час окупації й анексії краю Угорщиною (1939-1944) музейна справа в краї, по суті, занепала, хо­ча вважалося, що в Мукачеві та Ужгороді діють історичний та етногра­фіч­ний музеї.

У жовтні 1944 р. Закарпаття було очищено від угорських і німецьких за­гарб­ників та возз’єднано з Радянською Україною. Відкрито нову сторінку в іс­торії краю, у тому числі й музейної справи. Відновлено старі та відкрито но­ві музеї. Їх забезпечували фінансово, сюди направляли науковців із від­по­від­ним досвідом – професійним та ідеологічним (тоталітарним). Однією із но­востворених культурних установ став Закарпатський краєзнавчий музей.

Процес створення цього закладу розпочався у 1945 р. Він був доволі три­ва­лим і зайняв у часі майже 4 роки, допоки музей не пройшов шлях від до­ку­ментального оформлення до відкриття експозицій та організації науково-до­слідної роботи. Труднощі, з якими стикалися співробітники музею, відоб­ра­жені у листуванні очільників музею з вищими керівними органами краю і дер­жави, планах і звітах про виконану роботу, кошторисах тощо. Ці ма­те­рі­а­ли зберігаються у кількох фондах Державного архіву Закарпатської об­ласті (да­лі ДАЗО). У нашій статті використано архівні документи, що стосуються без­посередньо процесу становлення Закарпатського краєзнавчого музею (да­лі ЗКМ) як наукової та культурної установи [2-26]. Окрім того, велике зна­чен­ня для висвітлення подій того часу мають спогади тих, хто стояв біля ви­то­ків музею [1] або працював тут майже усе життя, дослідив його історію за­га­лом [30; 31; 32] та окремих відділів [27; 28; 33]. Ці публікації висвітлюють ми­нуле Закарпатського краєзнавчого музею зсередини, дають відповіді на пи­тання про ставлення співробітників до своєї роботи, стосунки всередині ко­лективу, тобто на те, чого не знайти в архівних документах. Історією му­зей­них установ Закарпаття зацікавився В. Панкулич, який частково роз­гля­нув початковий етап діяльності ЗКМ, висвітлив роботу стосовно збору екс­по­на­тів, підготовки експозицій та формування концепцій [29].

На жаль, досі повноцінно не висвітлено перші роки існування Закарпат­сько­го краєзнавчого музею. Наявні публікації характеризують лише певні ас­пек­ти того часу. Тому метою цієї статті є відображення ключових питань по­яви музею як культурної установи. Зокрема, висвітлено формування шта­ту працівників і підготовка ними тематико-експозиційних планів, перших екс­позицій, пошук і переобладнання приміщень під потреби музею. Звер­та­єть­ся увага на комплектування музейних фондів, а саме збір експонатів, їх ха­рактер і кількість.

У статті охоплено 1945-1950 рр., оскільки саме це п’ятиліття стало по­чат­ко­вим етапом життя цієї науково-дослідної та культурної установи. Адже бу­ли закладені принципи і концепції роботи музею, що визначили його діяль­ність у подальшому.

20 червня 1945 р. Народна Рада Закарпатської України схвалила поста­но­ву про організацію у м. Ужгороді Народного музею Закарпатської України [30, с. 3]. Надати допомогу в створенні музею, робота в якому вважалася дер­жавною, мали народні комітети краю [2]. Першим директором музею при­значили кандидата історичних наук Івана Коломійця [11], котрого на­пра­вили на Закарпаття у складі багатотисячного загону радянських спе­ціа­ліс­тів. На посаді директора він пробув до листопада 1946 р. Другим ди­рек­то­ром музею став місцевий діяч-русофіл Петро Сова [32, с. 11].

Для нормального функціонування, створення експозицій Народного му­зею з республіканського бюджету на 1946 р. виділили 451 895 крб. Штат скла­дався з 17 працівників: директор, 2 завідувачів відділами, 2 старших нау­кових співробітників, 2 наукових співробітників, 1 охоронець фондів, 1 біб­ліотекар і техпрацівники [12].

Для розміщення експозицій музею відвели 17 приміщень у будинку ко­лиш­нього комітатського управління [29, с. 5]. Ця будівля була закріплена за му­зеєм постановою НРЗУ № 2422 від 23 червня 1945 р. Ужгородський місь­кий народний комітет мав її відремонтувати, перевезти сюди музейні речі та екс­понати з колишньої будівлі «Общества им. А. Духновича» [2; 3]. Для чим ско­рішої підготовки приміщення для музею уклали договір між відділом на­род­ної освіти НРЗУ і трестом «Закарпаткомунжитлобуд» про терміновий ре­монт жупанату [8].

У перший рік існування музей мав тільки один відділ – краєзнавчий. Екс­по­зиція музею, що розташовувалася у приміщенні жупанату, носила більш при­родничий, ніж історичний характер. Вона завершувалася художньо офор­мленим показом завдань сталінської п’ятирічки [18].

Перші експозиції музею в приміщеннях жупанату відкрили влітку 1946 р. і включали відділи історії, природи, етнографії та соціалістичного будів­ницт­ва. Невеликий колектив музейних працівників на чолі з директором Іваном Ко­ломійцем розмістив для огляду колекції земського музею та музею «Про­сві­ти». Що стосується відділу соціалістичного будівництва, то його хронологічні рам­ки починалися з 1917 р., хоча Закарпаття, як і вся Чехословацька рес­пуб­ліка, відтак – Угорщина, після жовтневого перевороту в Росії соціалізму не будували [31, с. 8].

Було складено плани роботи музею на 1946 р. Планувалося відкрити ви­став­ки «Етнографія і народне мистецтво Закарпаття», «Історичні пам’ятки За­карпаття» [13]. Співробітники мусили підготувати наукові статті, бо пла­нувалося до кінця року видати науковий збірник музею [14].

18 серпня 1946 р. краєзнавчий відділ, яким керував О. Грабар, відкрив ви­с­тавку «Природні багатства, флора і фауна Закарпаття». За неповні два мі­ся­ці її побачило 2 тис. відвідувачів, для яких працівники музею провели 21 екскурсію. Планувалося відкрити інші відділи: археологічний, природи, іс­то­ричний, етнографічний, народного мистецтва. Але для цього не ви­ста­ча­ло наукових працівників. До праці в музеї з місцевих кадрів залучили Гра­ба­ря О.О., Потушняка Ф.М., Гошовського В.Л., Стрипського М.М., Фрідман­сь­ко­го І.М. Пізніше прибули: Фурманов С.Я., який став першим завідувачем від­ділу історії, Гупало М.Д., старший науковий співробітник, згодом заві­ду­вач фондами; наукові працівники Жарков П.С., Сміян М.К., Фінкіль­ш­тейн Е.Я., Пташникова І.В., Гіневська М.Л. та ін. Відомий археолог Бер­ня­ко­вич К.В. невдовзі очолив відділ історії [32, с. 11-12].

1 червня 1946 р. Рада Міністрів УРСР та ЦК КП(б)У схвалили постанову № 1001 «Про зміну мережі музеїв системи Комітету у справах культурно-ос­віт­ніх установ при Раді Міністрів УРСР». Згідно з нею, Народний музей ре­ор­га­нізовано в історико-краєзнавчий музей ІІ категорії. Закарпатський обл­ви­кон­ком повинен був передати Ужгородському історико-краєзнавчому музею бу­дівлю Ужгородського замку [10]. Однак цю постанову облвиконком не ви­ко­нав. Це змусило П. Сову, директора музею, звернутися з листом до за­ступ­ни­ка голови Ради Міністрів УРСР. У листі вказувалося, що у замку розта­шо­ва­на військова частина, а ремонтні роботи, спрямовані на облаштування бу­дів­лі під потреби музею, не проводяться. Врешті-решт, переселення музею у но­ві приміщення розпочалося 25 березня 1947 р. з перевезення майна та ко­лек­цій і тривало до 3 квітня [21]. Поряд з музеєм у північній частині Уж­го­род­ського замку того ж року було розташовано картинну галерею та частину дер­жавного архіву, який пізніше відселили [32, с. 12]. Під експозицію із 35 кім­нат Ужгородського замку відвели 23 загальною площею 1856 м2. Кар­тин­на галерея займала 11 кімнат загальною площею 554 м2. [25]. Балансову вар­тість Ужгородського замку визначив інженер Сторожинський. Вартість го­лов­­ного корпусу становила 4 440 000 крб., 4 флігелів і конюшні – 661 500 крб., території та оборонних мурів – 1 740 000 крб. Загальна вартість ста­но­ви­ла 6 781 500 крб. [23].

Помітний слід у діяльності музею на новому місці залишив тодішній ди­рек­­тор музею П.П. Сова. Після зміщення з посади директора він до 1956 р. очо­­лював відділ фондів. Першу експозицію відкрили 1948 р. [31, с. 8-9]. На 1 груд­­ня 1948 р. музей відвідало 8015 туристів, для яких провели 187 екс­кур­сій [32, с. 13]. Працювало три відділи: природи, історії дорадянського пе­ріо­ду, історії радянського суспільства [29, с. 5].

Чимало для створення перших експозицій відділу природи зробив Олек­сандр Грабар – закарпатський природознавець, орнітолог, таксидерміст. Він із 1945 р. аж до смерті у 1959 р. очолював цей відділ [31, с. 9]. Під його ке­рів­ництвом працювали наукові співробітники М. Грабар, І. Курах, Є. Фін­кіль­штейн. Основою природничої експозиції стали переважно зоологічні екс­по­нати з колишнього Земського музею, а також Природничого при Ужго­род­ській гімназії. Палеонтологічні експонати з колекції Т. Легоцького теж зна­йш­ли своє місце в експозиції. Це – відбитки амонітів, морських їжаків, кіст­ки і зуби мамонта, велетенського оленя, печерного ведмедя, гієни та інших ви­мерлих тварин, що жили колись у межах Закарпаття. Гідне місце серед ек­спонатів знайшла колекція мокрих препаратів риб Закарпаття, зібраних ві­до­мим іхтіологом В. Владиковим (1898-1986), автором першого ви­знач­ни­ка риб краю [27, с. 26].

Спочатку відділ знаходився на другому поверсі і займав два експозиційні за­ли. Експонати розміщувалися біля стін, в шафах, на столах [28, с. 206]. У 1950 р. під час перебудови експозиції відділ перемістився на перший поверх і розширився до 8 залів. Структурно експозиція відділу поділялася на два роз­діли – «Нежива природа» (один зал), «Жива природа» (сім залів). Останній роз­діл у порядку систематики включав колекції комах, земноводних, пла­зунів, риб, птахів, ссавців [31, с. 9].

У першій половині 1946 р., окрім відділу природи, було створено і відділ істо­рії. Його завідувачем призначили Фурманова С.Я. Науковими праців­ни­ка­ми були Гупало М.Д., Жарков П.С. [15]. Для створення експозиції історич­но­го відділу директор музею Коломієць І.Г. звернувся з листами до керів­ни­цт­ва архівним відділом НКВС, управління Мукачівської греко-католицької єпар­хії про передачу до музею унікальних експонатів [19; 20]. Наукові пра­ців­ники займалися збором й описом експонатів. У першому кварталі 1946 р. від­діл нараховував біля 1650 експонатів [15]. У другому кварталі того ж року за­реєстровано й описано 5 пам’яток: Невицький, Середнянський, Севлюсь­кий (Виноградівський), Хустський замки і замок Ньолаб (поблизу с. Ко­ро­ле­во, Виноградівський район). У другій половині 1946 р. відділ взяв участь у ар­хеологічних розкопках у межах краю. Розкопано три могильні кургани, де зна­йдено три урни, фрагменти гальштатської кераміки, неолітичні знаряддя праці. Також підготували археологічну карту Закарпаття, котру відправили на рецензію до Львівського філіалу Академії наук УРСР [17].

Після перенесення у 1947 р. Ужгородського історико-краєзнавчого музею у будівлю Ужгородського замку, відділ історії повністю укомплектували [33, с. 38]. Завідувачем відділом став Бернякович К.В. (археолог), з яким пра­цю­ва­ли старший науковий співробітник Пташникова І.В. (археолог), науковий спів­робітник Сміян М.К. (історик) [24]. Відділ розпочав підготовку до побу­до­ви сталої експозиції, розробивши тематико-експозиційні плани: «Первісно-об­щинний лад на території краю» (Пташникова І.В.), «Історія Київської Русі» (Смі­ян М.К.), «Історія Ужгородського замку і міста Ужгород» (Сова П.П.), «Істо­рія Великої Вітчизняної війни» (Гупало М.Д.), «Історія СРСР» (Бернякович К.В., Смі­ян М.К.) [22].

Першу експозицію відділу історії дорадянського періоду в Ужгородському зам­ку створено у 1948 р., через два роки, у 1950 р. для неї відвели чотири про­сторі зали нижнього поверху головного корпусу фортеці. Вона охоп­лю­ва­ла період від давнього кам’яного віку до російської революції (державного пе­ревороту) в листопаді 1917 р., хоча радянський період на Закарпатті по­чи­нався не з 1917-го, а з 1945 р. Структурно експозицію відділу побудували за хронологічним принципом, згідно з періодизацією за формаціями: пер­віс­но­общинний лад, доба феодалізму, період капіталізму [31, с. 10].

У 1949 р. відділ історії поділили на два окремі відділи – відділ історії дора­дян­ського періоду (завідувач Бернякович К.В.) та відділ історії радянського пе­ріоду. Останній спочатку називався відділ соціалістичного будівництва (за­відувач Гошовський В.Л., згодом – Ковальов С.П.) [33, с. 38].

Як стартову базу наукової роботи музею слід розглядати комплектування фон­дових зібрань. Перша збірка експонатів сформована з музейних збірок Зем­ського музею, музеїв товариства «Просвіта», «Общества им. А. Духно­ви­ча», Ужгородської гімназії та Державного музею ім. Т. Легоцького, лік­ві­до­ва­них або реорганізованих радянською владою. Так, Й. Янковичу, завідувачу Дер­жавним музеєм ім. Т. Легоцького, наказали закрити заклад і провести пов­ну інвентаризацію експонатів та майна [32, с. 11]. Цю колекція за­пла­ну­ва­ли окремим вагоном перевезти з Мукачева в Ужгород в травні-червні 1945 р. [5; 7]. Остаточна ліквідація Мукачівського музею ім. Т. Легоцького від­булася у 1950 р. із передачею його експонатів і майна до Закарпатського дер­жавного краєзнавчого музею [32, с. 11]. З цього приводу вийшла окрема по­станова Ради Міністрів України від 24 січня 1950 р. [26].

Для повнішого комплектування фондових зібрань схвалено окреме звер­нен­ня уповноваженого НРЗУ за № 53.556 V/1945 р., що націлило вчителів краю розпочати збір необхідних експонатів для майбутнього музею [4]. У ко­лек­цію музею в першому кварталі 1946 р. потрапили історичні цінності з ма­єт­ку родини баронів Перені з Севлюша (Виноградова) [32, с. 11].

Постанова Закарпатського облвиконкому № 50 від 31 січня 1946 р. надавала право дирекції музею в межах затвердженого бюджету витрачати кошти на придбання історичних експонатів, документів, унікальних речей, обладнання [9]. Музей у другому кварталі 1946 р. придбав і зібрав більше 800 експонатів, з них понад 150 археологічних пам’яток епохи залізного віку, а також меблі XVII ст., особисті речі партизанів, зразки флори і фауни і т.п. Придбали близько тисячі примірників літератури на історичну і краєзнавчу тематики [32, с. 12].

Як свідчить В. Гошовський, перший завідувач відділом соціалістичного бу­дівництва, Закарпатський краєзнавчий музей отримав у спадок від Етно­гра­фічного музею «… декілька добротних вітрин для експозиції, трохи меб­лів, декілька альбомів великого формату зі зразками народних вишивок з ці­лого Закарпаття та біля десяти засклених ящиків з перегородками, в яких бу­ло розміщено понад 300 писанок… Хто вкрав інші експонати під час оку­па­ції або війни, встановити не вдалось» [1, c. 71]. Але над писанками навис­ла певна загроза ідеологічного характеру. Вони розцінювалися як «предмети ре­лігійної пропаганди» і могли бути знищені. Тому В. Гошовський розробив спе­ціальні бланки для інвентаризації і наукового опису писанок, а науковий спів­робітник Микола Поратунський сфотографував кожне яйце з кількох бо­ків [29, c. 46].

У середині 1946 р. колекція музею вже нараховувала 5100 експонатів. З них – 400 археологічних, 800 краєзнавчих, 700 етнографічних, 2700 народ­но­го мистецтва, 500 історичних [32, с. 12]. Облік експонатів земського му­зею, які склали основу перших експозицій Закарпатського краєзнавчого му­зею, розпочато наприкінці 1947 р. У травні 1950 р. налічили 6951 одиницю збе­реження – переважно етнографічного і природничого характеру. У цьому ж році сюди передали 7176 експонатів з Мукачівського музею ім. Т. Ле­гоць­кого – в основному археологічних та історичних пам’яток краю.



На початку 1951 р. у фондах музею нараховувалося 13230 експонатів. Шість ро­ків у фондах працював Петро Сова, який чимало зробив у справі по­пов­нення, систематизації й наукового вивчення фондових зібрань [31, с. 19].

Закарпатський краєзнавчий музей став основою радянської музейної си­сте­ми краю. Його становлення було вкрай суперечливим, як і всі пере­тво­рен­ня радянської доби, а діяльність максимально заідеологізованою. Мали міс­це некомпетентність, кадровий голод, нігілістичне ставлення до минув­ши­ни, хибна розстановка акцентів, нетактовність щодо старих фахівців. З ін­шого боку, творча спадщина попередників активно й широко викори­сто­ву­валася, особливо у фактографічній частині.

Позитивним у діяльності радянської влади на ниві музейництва була спро­ба надати музейній та загалом пам'яткоохоронній справі масового роз­ма­ху, поширити її серед населення. Про це свідчать різноманітні звернення і по­станови щодо збору предметів старовини, збереження історичних бу­дівель. До того ж, діяльність музеїв фінансувалася краще, заохочувалася до­по­мога у розвитку музейництва.

Закарпатський краєзнавчий музей став першим державним закладом та­кого типу в краї. До того часу усі музеї існували на громадських засадах зав­дя­­­ки діяльності ентузіастів. Вони часто були далекими від розуміння справ­ж­ньо­го призначення і принципів роботи музеїв. Однак, до процесу станов­лен­ня музейної системи Закарпаття залучили й фахівців, що змогли орга­ні­зу­вати ква­ліфіковану обробку експонатів і зберегти чимало історичних рари­те­тів.

1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка