Луганського




Сторінка3/22
Дата конвертації09.09.2018
Розмір4,31 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22

Література

1. Бжезинский 3. Великая шахматная доска. Господство Америки его гео­стра­те­ги­ческие императивы / З. Бжезинский. – М. : Международные от­но­шения, 1998. – 256 с.

2. Truman H.S. Memoirs. Vol. 2. Two Years Of Trial And Hope. New York : Doubleday & Co. – 594 p.

3. Киссинджер Г. Дипломатия / Г. Киссинджер; пер. с англ. В.В. Львова. – М. : Ла­домир, 1997. – 848 с.

4. История США в документах. Доктрина Эйзенхауера. – [Електронний ресурс]. – Ре­жим доступу: http://www.grinchevskiy.ru/1945-1990/doktrina-eyzen­hauera.php.

5. Public Papers of the Presidents of the United States: John F. Kennedy, 1962: Containing the Public Messages, Speeches, and Statements of the Pre­sident. – Washington : U.S. Government Printing Office, 1964. – 974 р.

6. Kissinger Н. American Foreign Policy. Expanded Edition Н. Kissinger. – N.-Y. : W.W. Norton& Co, 1974. – 304 p.

7. U.S. Department of state. Office of the historian. Foreign Relations of the Uni­ted States, 1969-1972. Volume I, Foundations of Foreign Policy, 1969-1972. Do­cu­ment 27. Address by President Nixon. – [Електронний ресурс]. – Ре­жим доступу: http://history. state.gov/historicaldocuments/frus1969-76v01/ d27.

8. Schlesinger A. Jr. The Imperial Presidency. – New York: Houghton Mifflin Com­pany, 1973. – 505 p.

9. Paterson Th., Clifford R., Hagan К. American Foreign Policy. A History since 1900. – Lexington : D.C. Heath, 1983. – 661 p.

10. Kissinger H. White House Years. – Boston : Little Brown,1979. – 1521 р.

11. U.S. Department of state. Office of the historian. Foreign Relations of the Uni­ted States, 1969-1972. Volume I, Foundations of Foreign Policy, 1969-1972. Do­cument 60. Report by President Nixon to the Congress. – [Електронний ре­сурс]. – Режим доступу: http://history.state.gov/historicaldocuments/frus 196976v01/d60.

12. Системная история международных отношений, 1918-2003. В 4 т. Т. 4: Документы. 1945-2003 / под ред. А.Д. Богатурова; Научно-образоват. фо­рум по междунар. отношениям; Ин-т мировой экономики и междунар. от­но­шений РАН; Гос. ун-т гуманитарных наук. – М., 2004. – 598 с.

13. Добрынин А. Сугубо доверительно. Посол в Вашингтоне при шести пре­зидентах США (1962-1986 гг.) / А. Добрынин. – М. : Автор, 1996. – 712 с.

14. U.S. Department of state. Office of the historian. Foreign Relations of the United States, 1969 – 1976. Volume I, Foundations of Foreign Policy, 1969-1972. Document 57. Memorandum from President Nixon to His Assistant for Na­tio­nal Security Affairs (Kissinger). – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://history.state.gov/his­to­ri­caldocuments/frus1969-76v01/d57.
Literatura

1. Bzhezinskiy Z. Velikaya shahmatnaya doska. Gospodstvo Ameriki ego geos­tra­te­gi­cheskie imperativyi. – M. : Mezhdunarodnyie otnosheniya, 1998. 256 s.

2. Truman H.S. Memoirs. Vol. 2. Two Years Of Trial And Hope. New York : Doubleday & Co. – 594 p.

3. Kissindzher G. Diplomatiya / G. Kissindzher; per. s angl. V.V. Lvova. – M. : Lado­mir, 1997. – 848 s.

4. Istoriya SSHA v dokumentah. Doktrina Eyzenhauera. – [Elektronniy re­surs]. – Rezhim dostupu: http://www.grinchevskiy.ru/1945-1990/doktrina-eyzen­hauera.php.

5. Public Papers of the Presidents of the United States: John F. Kennedy, 1962: Containing the Public Messages, Speeches, and Statements of the Pre­si­dent. – Washington : U.S. Government Printing Office, 1964. – 974 r.

6. Kissinger N. American Foreign Policy. Expanded Edition N. Kissinger. –N.-Y. : W.W. Norton& Co, 1974. – 304 p.

7. U.S. Department of state. Office of the historian. Foreign Relations of the Uni­ted Sta­tes, 1969–1972. Volume I, Foundations of Foreign Policy, 1969 – 1972. Document 27. Ad­dress by President Nixon. – [Elektronniy resurs]. – Re­zhim dostupu: http://history.state. gov/historicaldocuments/frus1969-76v01/d27.

8. Schlesinger A.Jr. The Imperial Presidency. – New York : Houghton Mifflin Com­pany, 1973. – 505 p.

9. Paterson Th., Clifford R., Hagan K. American Foreign Policy. A History since 1900. – Lexington : D.C. Heath, 1983. – 661 p.

10. Kissinger H. White House Years. – Boston : Little Brown,1979. – 1521 r.

11. U.S. Department of state. Office of the historian. Foreign Relations of the United States, 1969-1972. Volume I, Foundations of Foreign Policy, 1969-1972. Document 60. Report by President Nixon to the Congress. – [Elektronniy resurs]. – Rezhim dostupu: http://history.state.gov/historicaldocuments/frus 196976v01/d60.

12. Sistemnaya istoriya mezhdunarodnyih otnosheniy, 1918-2003. V 4 t. T. 4: Doku­men­tyi. 1945-2003 / pod red. A.D. Bogaturova; Nauchno-obrazovat. forum po mezh­du­nar. otnosheniyam; In-t mirovoy ekonomiki i mezhdunar. otnosheniy RAN; Gos. un-t gu­ma­nitarnyih nauk. – M., 2004. – 598 s.

13. Dobryinin A. Sugubo doveritelno. Posol v Vashingtone pri shesti pre­zidentah SShA (1962-1986 gg.) / A. Dobryinin. – M. : Avtor, 1996. – 712 s.

14. U.S. Department of state. Office of the historian. Foreign Relations of the Uni­ted States, 1969-1976. Volume I, Foundations of Foreign Policy, 1969-1972. Document 57. Memorandum from President Nixon to His Assistant for National Security Affairs (Kissinger). – [Elektronniy resurs]. – Rezhim dostupu: http:// history.state.gov/histo­ri­cal­do­cuments/frus1969-76v01/d57.
Ткаченко Е.А. Эволюция внешнеполитического курса США в конце 60-х – на­чале 70-х гг. ХХ ст. «Доктрина Никсона»

В статье был проведен анализ изменений в принципах внешней поли­ти­ки, ко­торые произошли с приходом к власти в 1969 г. Ричарда Никсона. Осве­щены основ­ные положения, на которых основывалась новая внеш­не­по­ли­тическая концепция Бе­лого Дома.

Своей целью автор ставил исследование эволюции в подходе к внешней по­ли­тике США в контексте изучения процесса принятия и реализации «Док­трины Никсона». Для выполнения поставленной цели были использ­о­ва­ны методы объективности, историзма, многофакторности и целосности.

В результате исследования было выявлено, что Р. Никсон отошел от гос­по­дс­тву­ю­щего в то время «вильсонианского» подхода и вернул к жизни при­н­ци­пы реальной по­ли­тики. Это привело к изменениям в военной доктрине Аме­рики, перефор­ми­ро­ва­нию сфер национальных интересов, тран­сфор­ма­ции основ, на которых фор­ми­ро­ва­лись отношения США с другими странами и спаду напряжения с СССР и КНР.

Ключевые слова: Никсон, «Доктрина Никсона», внешняя политика, Аме­рика.
Tkachenko K.A. The evolution of the US foreign policy at the end of 60's and the beginning of 70-ies of the twentieth century. «Nixon Doctrine»

In the article has been analyzed changes in the principles of foreign policy that have occurred since coming to power Richard Nixon in 1969. Highlights the key provisions of new foreign policy concept of the White House.

The aim of the study author set evolution in the approach to US foreign policy in the context of studying the process of adoption and implementation of the «Nixon Doctrine». To fulfill this goal have been used methods of objectivity, historicism and comprehensiveness.

Exploring of this theme didn’t use similar studies of other historians. Most of them in their writings focuses on the shortcomings and mistakes Nixon administration or pay insufficient attention to his presidency. Often researchers moving to fully research the Watergate scandal and allegation president of involvement in another «dirty» work.

Thus, a positive development that caused «Nixon Doctrine» on the international situation and America's position in these years remain unexplored. I would like to note that the United States continues propaganda is aimed at creating a negative image around Nixon, which only confirms the need to develop this issue.

The study revealed that Nixon abandoned the «Wilsonian» approach and brought back to life the principles of realpolitik. This has led to changes in military doctrine America reshape spheres of national interests, transforming the foundations on which to form relationships with other countries, the US and the voltage drop with the Soviet Union and China

Key words: Nixon, «Nixon Doctrine», foreign policy, America.

УДК 94(100)"1997/2005"
А.М. Дем’янчук
РЕФОРМУВАННЯ ООН У ПЛАНАХ КРАЇН-ЧЛЕНІВ

І В СТРАТЕГІЇ К. АННАНА (1997-2005 рр.)
У роботі проаналізовано проекти щодо реформування головного органу Ор­ганізації Об’єднаних Націй – Ради Безпеки, тимчасових і постійних членів: Ро­сійської Федерації, США, Великобританії, КНР, Японії, Єгипту, України та ін­ших. Зазначено, що складність проведення реформ складає тенденція кра­їн-учасниць вбачати процес змін в ООН через призму своїх власних інтересів.

Визначено процес оновлення організації за період головування К. Аннана. Про­аналізовано його погляд на процес реформування організації, який був ви­кла­дений в рамках доповіді на засіданні Генеральної Асамблеї ООН (1997 р.). У яко­му оминаючи відверто спірні питання, К. Аннан спробував знайти ґрунт, на якому усі без виключення члени ООН отримали б шанс підвищити ефек­тив­ність Організації, зробити її менш громіздкою, більш дієвою і такою, що більш оперативно реагує на виклики сучасності.

Ключові слова: реформування, Рада Безпека, Організація Об’єднаних На­цій.
На сьогоднішній момент Організація Об’єднаних Націй продовжує віді­гра­вати важливу роль в міжнародних відносинах. Найважливішими дже­ре­лами її життєздатності є універсальність і всеохоплюючий масштаб, які слу­жать задля реалізації співробітництва в політичній, економічній та інших сфе­рах, вирішенню та запобіганню міжнародних конфліктів, підтримання ми­ру і безпеки. В той же час, нові тенденції розвитку світових процесів ви­ма­гають істотного оновлення та реформування Організації. Це, насамперед, по­в’язано з тим, що останнім часом, на її адресу лунає справедлива критика сто­совно неспроможності вирішувати конфлікти, які все частіше спалахують в різних регіонах світу. Важливе значення для підвищення ефективності та ав­торитету ООН має складний і довготривалий процес реформування, який бу­ло розпочато одразу після її створення.

На сьогодні в офіційних і неофіційних проектах реформування Орга­ні­за­ції, які висуваються окремими державами, можна зустріти не тільки і не стіль­ки завдання зі збільшення її ефективності у вирішенні статутних за­вдань. Мова скоріше йде про необхідність збереження або зміну системи конт­ролю над нею. В цьому не складно упевнитися, якщо ознайомитися з ос­нов­ними працями на цю проблематику, які вийшли як в Україні так і за кор­до­ном [1-4; 11; 13].

Проблема удосконалення системи функціонування ООН та її поступове ви­рішення стали питанням номер один особливо активно після призначення на пост Генеральним Секретарем Кофі Аннана. Як було зазначено новим Ге­не­ральним Секретарем, головна мета реформаторських зусиль – це ство­рен­ня нової культури керівництва і нової структури управління в Організації Об'єд­наних Націй, які дозволять швидше реагувати на невідкладні потреби між­народного співтовариства. Реформування Організації – необхідне явище, яке стимулюватиме злагоджені дії в процесі співробітництва держав [5].

Світове товариство розуміє, що питання стосовно реформування Орга­ні­за­ції Об’єднаних Націй знаходиться в критичному стані й потребує не­від­клад­ного вирішення. ООН двадцять першого століття є Організацією, що при­діляє багато уваги виникненню конфліктів та їх профілактика. Необ­хід­но, щоб обмежені ресурси ООН використовувались більш ефективно. Вра­хо­ву­ючи ті особливості, що створення ООН трапилось по закінченню Другої сві­тової війни, визначило головні цілі Організації.

Позиції постійних членів ООН щодо визначення напряму реформування до­волі схожі. Наприклад, Росія, Великобританія і США різко висловлюються про­ти перегляду прав «п'ятірки» і виступають за незначні зміни в Статуті.

Стратегічне завдання для Російської Федерації полягає в тому, щоб від­сто­яти статус «великої держави», а також дотримання принципу ухвалення будь-яких рішень, що стосуються реформи Ради, консенсусом. Стосовно пи­тан­ня розширення ООН, то Росія дотримується погляду, що Німеччина і Япо­нія є сильними кандидатами в оновлену Раду Безпеки, і в той же час вважає, що РБ не повинна бути розширена тільки за рахунок цих двох членів. Роз­гля­дається також ідея відміни заборони на повторне переобрання непо­стій­них членів. Виходячи з цього розуміння інтересам Росії понад усе відповідало б якесь «пакетне» рішення реформи.

Що стосується проекту реформування, якого загалом дотримується, США, то він був розглянутий ще Адміністрацією Джорджа Буша-старшого. Відпо­від­но до її позиції, виходячи з того, що Америка вносить велику частку фі­нан­сів до бюджету ООН, вона повинна здобути право контролювати за­без­пе­чен­ня і виконання всіх програм і, звичайно, ж впливати на дії організації в ці­лому. США виступають за створення Ради з прав людини і Комісії з мир­но­го будівництва, реконструкції і реалізації стабілізаційних проектів в країнах, які пережили конфліктні ситуації.

Стосовно позиції КНР, то, як і раніше, офіційний Пекін розглядає Органі­за­цію як важливий форум для викладу своїх ідей і поглядів, інструмент для ре­алізації глобальних планів і намірів і не схиляється до розширення РБ.

Якщо проаналізувати підходи до вирішення даної проблеми, до яких схи­ляються держави – не постійні члени РБ ООН, можна, звісно, побачити пря­мо протилежну інтенцію. Наприклад, загальним для позиції Латинської Аме­ри­ки є прагнення збалансувати статус Генеральної Асамблеї, Ради Безпеки і Со­ціальної та Економічної Ради, а також зробити їх керованими для країн, що розвиваються. Єгипет в свою чергу запропонував переглянути практику за­стосування права вето постійними членами Ради Безпеки. Крім того, Каїр за­явив про необхідність перегляду практики введення Радою Безпеки санк­цій проти тієї або іншої держави. Стосовно питання розширення Ради Без­пе­ки, Єгипет вбачає необхідність того, щоб в РБ були представлені мусуль­ма­ни і араби.

Позиція Японії була виражена в документі МЗС під назвою «Пріоритети Япо­нії в питанні перетворення ООН». Держава виступає за розширення член­ства Ради Безпеки, яка повинна придбати нових постійних і непостій­них членів. Не є виключенням і країни Африканського континенту, які так само підтримують ідею розширення членського складу РБ, і надали свій про­ект резолюції.

У свою чергу, є необхідним зазначити офіційну позицію України як кра­їни-засновниці організації, що потребує невідкладного втручання ООН у ви­рішенні конфлікту на сході. Україна виступає за збільшення кількості членів Ра­ди Безпеки ООН із урахуванням статей Уставу щодо справедливого гео­гра­фічного розподілу місць. Стосовно тимчасових членів Радбезу запропо­но­ва­но дати можливість регіонам самостійно вибирати свого представника, а серед постійних членів збільшити кількість за рахунок Японії та Німеччини.

Отже, процес реформування ООН ускладнюється через існування великої різниці у поглядах на задачі реформування між постійними та тимчасовими членами РБ.

Слід зазначити, що ідея реформування ООН – і зокрема – Ради Безпеки – зо­в­сім не нова, вона може вважатися одноліткою самої організації. За час іс­ну­вання Статуту до нього були внесені наступні зміни: поправки до статей 23, 27 і 61 Статуту були прийняті Генеральною Асамблеєю 17 грудня 1963 р. і на­брали чинності 31 серпня 1965 р. Поправка до статті 109, прийнята Ге­не­­раль­ною Асамблеєю 20 грудня 1965 р., набрала чинності 12 червня 1968 р. [9-11].

Поправка до статті 23 Статуту збільшує число членів РБ з 11 до 15 (збіль­ше­на кількість лише тимчасових членів до 10, постійних членів зміни не торк­нулися). Раніше передбачалася складна система вибору кандидатів на тим­часові місця, що значно затягувало цей процес. Переглянута система бу­ла така, що при перших виборах непостійних членів з 11 до 15 два з чоти­рьох додаткових членів обиралися на термін в 1 рік. У результаті при подаль­ших виборах щороку Генеральною Асамблеєю обираються 5непостійних чле­нів, замість трьох, як було у минулому. Внесення до Статуту ООН таких по­пра­вок спричинило певні зміни порядку ухвалення рішень Радою і значно під­вищило роль непостійних членів. Так, для ухвалення рішень по процедур­них питаннях досить голосів лише непостійних членів. У ситуації ж, якщо усі 5 постійних членів утримаються, то голоси непостійних членів буде ви­ста­чати для ухвалення рішення і по не процедурних питаннях, що відносяться до підтримки і відновлення міжнародного миру і безпеки. Таким чином, була прийнята резолюція 344 РБ з питання про Мирну конференцію з положення на Близькому Сході, що відкрилася в Женеві 18 грудня 1973 р.

Виправлена стаття 27 передбачає, що вирішення РБ з процедурних пи­тань вважаються прийнятими, коли за них подані голоси 9-ти членів (раніше семи), і зі всіх інших питань – коли за них подані голоси 9-ти членів (раніше семи), включаючи співпадаючі голоси п'яти постійних членів РБ (так званий принцип одноголосності постійних членів або принцип вето). Тим самим Ста­­тут ООН виходить з необхідності узгодженості дій постійних членів РБ в об­ласті підтримки міжнародного миру і безпеки [10; 9-11].

Резолюція Генеральної Асамблеї 1991 від 17 грудня 1963 р. встановила но­вий порядок представництва основних географічних районів світу в РБ. Від­повідно до резолюції 5 з 10 непостійних членів обираються від держав Азії і Африки, 2 – від Латинської Америки, 1 – від регіону Східної Європи, 2 – від регіону Західної Європи і інших держав.

Поправка до статті 61 збільшила число членів Економічної і Соціальної Ра­ди з 18 до 27. Подальша поправка до цієї статті, що набрала чинності 24 ве­рес­ня 1973 р., збільшила число членів Ради з 27 до 54.

Поправка до першого пункту статті 109 передбачала, що час і місце про­ве­дення Генеральної Конференції держав-членів з метою перегляду Статуту ви­значаються двома третинами голосів членів Генеральної Асамблеї і голо­са­ми будь-яких 9-ти (раніше семи) членів РБ. Пункт 3 статті 109, який перед­ба­чає можливість скликання конференції з перегляду Статуту, був розгля­ну­тий Генеральною Асамблеєю і РБ на десятій черговій сесії ГА в 1955 р. і зали­шений в його первинному формулюванні: «голосами будь-яких семи членів Ради Безпеки».

У 70-х рр. ХХ ст. прихильники перегляду Статуту почали домагатися роз­ши­рення чисельного складу РБ з 15 до 21, мотивуючи це необхідністю по­ліп­шення представництва в Раді африканських і азіатських держав.

У період між 1997 та 2005 рр. спостерігався новий етап в історії ООН, який ознаменувався піком активності найбільш дієвого реформатора за всю історію організації – Кофі Аннана. Його погляд на процес реформування був викладений наприкінці XX ст. в рамках доповіді на засіданні ГА ООН. Він, оминаючи відверто спірні питання, спробував знайти ґрунт, на якому усі без ви­ключення члени ООН отримали б шанс підвищити ефективність Орга­ні­за­ції, зробити її менш громіздкою, більш дієвою і такою, що більш оперативно реагує на виклики сучасності, а також реалістичнішою в своїх цілях і зобов'язаннях.

Наприкінці січні 1997 р. Генеральний секретар згрупував департаменти, фонди і про­грами Організації Об'єднаних Націй по чотирьом тематичним напрямам: мир і безпека, економічні і соціальні питання, гуманітарні питання і питання роз­витку. А вже 17 березня того ж року в листі на ім’я Голови ГА він виклав суть першого напряму своєї програми організаційної перебудови: скоро­чен­ня адміністративних витрат Секретаріату, створення нового – менш гро­мізд­ко­го – апарату, злиття трьох департаментів до єдиного Департаменту з еко­но­мічних і соціальних питань; зміцнення ролі координатора-резидента як ке­рів­ника міждержавної групи Організації Об'єднаних Націй і здійснення по­дальших кроків у напрямі використання спільних приміщень і служб, змі­ни принципів роботи з персоналом та підвищення його безпеки [6].

14 липня 1997 р. Генеральний секретар представив свою доповідь під на­звою «Оновлення Організації Об'єднаних Націй: програма реформи» [13]. У ній містився тематичний огляд основних елементів реформи, презентувалася ство­рювана Генеральним секретарем нова структура керівництва і управ­лін­ня, а також резюмувалися ключові секторальні заходи, які здійснювалися і про­понувалися державам-членам.



У вересні 1997 р. були зведені в єдине Управління Верховного комісара Ор­ганізації Об'єднаних Націй з прав людини усі програми діяльності в області прав людини. До того ж був призначений Верховний комісар [8].

Таким чином, вже через два роки після початку рішучих перетворень, не див­лячись на повільні темпи організаційних перестановок, ООН, виходячи із заяв і пропозицій Генерального секретаря, почала планомірно створювати діє­ві механізми реального регулювання світового розвитку, подолання не­рів­но­мірності, відставання цілих регіонів, що вносило дисбаланс, ускладнювало між цивілізаційні стосунки.

8 вересня 2000 р. ГА був прийнятий знаковий документ – «Декларація ти­ся­чоліття ООН». Дана декларація задала вектор для подальшого пере­тво­рен­ня системи і діяльності ООН, тому що конкретні завдання, як передбачалося, до­зволили б виробити реальні ініціативи для підвищення її ефективності.

Таким чином, вже через два роки після початку рішучих перетворень, ООН, виходячи із заяв і промов Генерального секретаря, почали планомірно ство­рюватися дієві механізми реального реформування Організації. В ре­зультаті багатомісячної роботи, яка велася силами Групи стратегічного пла­ну­вання і спеціально залучених фахівців і робочих органів ООН, 6 вересня 2001 р. був опублікований документ, озаглавлений «План здійснення Декла­ра­ції тисячоліття ООН» [7]. Доповідь містила комплексний і всеосяжний огляд актуальної ситуації, а також можливі стратегії дій з реагування на ви­кли­ки і загрози, сформульованих 147 главами держав і урядів і всіма 189 державами-членами, які прийняли Декларацію тисячоліття.

У березні 2004 р. ГА ООН прийняла дві резолюції, які відобразили дина­мі­ку просування реформ в області вдосконалення процесу планування і скла­дан­ня бюджету Організації Об'єднаних Націй [12]. Також було опубліковано під­сумкову Доповідь Генерального секретаря «При більшій свободі: до роз­вит­ку, безпеки і прав людини для всіх», перш за все, позбавлення від нужди, за рахунок збільшення фінансової допомоги; екологічні проблеми [11].

З початку 2004 р. з наростаючою активністю продовжилися заходи щодо ре­фор­мування ООН. В першу чергу це торкнулося сфери інформаційної під­трим­ки її діяльності. 1 січня 2004 р., після закриття дев'яти інформаційних центрів Організації Об'єднаних Націй, що діяли в Західній Європі і які по-різ­ному здійснювали свою діяльність і постійно стикалися з браком ресурсів, в Брюсселі був відкритий єдиний Регіональний інформаційний центр Ор­га­ні­зації Об'єднаних Націй для Західної Європи.

Це сприяло підвищенню рівня ефективності у вирішенні низки найваж­ли­віших запитань, серед яких своє місце мало і питання про публікацію най­важ­ливіших документів, що відображають роботу ООН. Публічність в ді­яль­но­сті Організації, на наш погляд, – одна з найважливіших основ, які забез­пе­чу­ють її ефективність. До цього висновку можна прийти шляхом простого ана­лізу вибіркової сукупності резолюцій – всі вони направлені на додачу роз­го­лосу про існуючі проблеми, широке освітлення дій порушників міжнарод­но­го права, формування негативної міжнародної реакції на будь-які явища, що суперечили Статуту ООН і нормам міжнародного права.

На сьогодні під процесом реформування розуміють удосконалення роботи го­ловних структур Організації, розширення її постійних членів, скорочення кіль­кості штату працівників, і, таким чином, збільшення впливу та по­кра­щен­ня результативності.



Отже, процес реформування Організації, який набув відчутніших змін у 1997-2005 рр. і зрушився в напрямку, заданому К. Аннаном у його програм­ній доповіді, перевів в епіцентр міжнародної дискусії загальні питання «оздо­ров­лення» ООН. Питання розширення впливу окремих держав та блоків в ор­га­нах Організації, які відповідають за питання «війни та миру», за­ли­ши­лося «на полях» порядку дня. Кожна країна-учасниця бачить процес рефор­му­вання ООН через призму своїх власних інтересів, однак керівництву ООН по­трібно ре­тельно роздивитись представлені проекти і кваліфіковано при­йня­ти рі­шен­ня. Організація існує виключно на основі норм міжнародного пра­ва, черпає в ньо­му сили і підтримує його дієвість. Ефективність орга­ні­за­ції в подоланні внут­рішніх протиріч, її спроможність організувати вико­на­н­ня її головних мі­сій – все це потребує значних зусиль після реформування Ор­ганізації.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   22


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка