М. М. Карабанов доктор історичних наук, професор кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету ім. Т. Шевченка



Сторінка12/29
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4,97 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   29

Високе й Пізнє Відродження
Проторенесанс тривав в Італії приблизно півтора століття, Ранній Ренесанс - близько століття, Високий Ренесанс – усього років тридцять. Його завершення пов’язують з 1530 р., “трагічною” межею, коли італійські міста втратили свободу. Вони стали здобиччю габсбурзької монархії, усередині країни панувала політична та релігійна агресія.
Ця криза назрівала давно. Власне, уся перша третина XVI ст. (період Високого Відродження) була останнім вольовим спалахом, останнім зусиллям республіканських кіл відстояти незалежність країни.
Гуманістична культура Італії стала всесвітнім надбанням саме тоді, коли її домашнє вогнище згасло. Мистецтво чінквеченто, яке увінчало ренесансну культуру, було вже не місцевим, а всесвітнім явищем.
Достатньо лише трьох імен, щоб осягнути значення середньоіталійської культури Високого Ренесансу: Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело. Вони були в усьому несхожі між собою, хоча усі троє сформувалися у лоні флорентійської школи, а потім працювали при дворі меценатів, головним чином пап.
Леонардо да Вінчі
Леонардо да Вінчі (1452-1519), напевно, більше, ніж будь-якого іншого діяча Відродження стосується поняття homo universale. Ця надзвичайна людина все знала і все вміла – все, що знали й вміли в його добу; крім того, він передбачив багато чого, про що в його добу навіть і не думали. Так, він обмірковував конструкцію літального апарата і, наскільки можна судити з його рисунків, йому спала на думку ідея гелікоптера. Леонардо був живописцем, скульптором, архітектором, письменником, музикантом, теоретиком мистецтва, військовим інженером, винахідником, математиком, анатомом і фізіологом, ботаніком… Причому в наукових заняттях він залишався митцем, так само як в мистецтві залишався мислителем і вченим.
Леонардо да Вінчі був незаконним сином флорентійського нотаріуса, який дав синові чудову освіту.
Близько 1480 р. міланський правитель Лодовіко Сфорца зібрав з усієї Італії видатних діячів науки і мистецтва. Серед інших його вибір упав на Леонардо да Вінчі. Під час перебування у Лодовіко Сфорца Леонардо да Вінчі трудився над колосальною кінною статуєю батька герцога. Її планувалося відлити з бронзи за формою Леонардо, але реалізувати цей задум перешкодила війна. Коли французи взяли Мілан, гасконські стрілки вибрали коня роботи Леонардо да Вінчі мішенню для учбових стрільб.
У цей же період була написана найвідоміша картина Леонардо да Вінчі «Таємна Вечеря», яка змушує дивуватися інтелектуальній силі художника, дає уявлення про те, наскільки ретельно він розмірковував над загальною концепцією і над кожною деталлю. Це величезна фреска, на якій фігури написані у півтора раза більшими за натуральну величину. Тепер про її деталі можна скласти уявлення лише за допомогою численних копій. «Таємна Вечеря» є прикладом мудрого розуміння законів монументального живопису.
З творів останнього двадцятиліття життя Леонардо найвідоміший – «Мона Ліза» («Джоконда»). Цей портрет привертав і привертає до себе увагу. Автор створив образ проникливого, гострого, пильного людського інтелекту: він належить усім часам, локальні прикмети часу у ньому розчинені й майже не відчуваються, так само, як у блакитному «місячному» ландшафті, над яким панує Мона Ліза. Невловимий вираз обличчя Джоконди з її пильним поглядом, у якому є трохи посмішки, трохи іронії, трохи ще чогось. Його не можна відтворити, так як складається з багаточисельних світлотіньових нюансів. «Сфумато» – ніжний серпанок світлотіні, який так любив Леонардо, тут творить дива, надаючи нерухомому портрету внутрішнє життя, що безперервно протікає у часі.
Картина Леонардо да Вінчі «Богоматір з Христом» відома також під назвою «Мадонни Літти». Богоматір зображена сидячою між двох невеликих напівкруглих вікон у червоному хітоні і голубому плащі. Очі її напівопущені і дивляться на немовля, якого вона годує. Немовля Ісус повернуло очі до глядача і тримає в руці маленьку пташку, що символізує його майбутні страждання. На іншій картині Леонардо «Святе сімейство» теж зображена Діва Марія з Сином, Йосипом і Св.Катериною з пальмовою гілкою і книгою в руках.
«Мадонна у гроті»– велика картина, що за форматом нагадує типове ренесансне вікно: прямокутник, зверху заокруглений. Це поширений у ренесансному живописі формат. Ренесансна картина – це подоба до вікна, вікна у світ. Світ, що у ньому відкривається, - збільшений, величавий, урочистий, більш урочистий, ніж справжній, але настільки ж реальний, такий, що має вражати своєю подібністю до відображення у дзеркалі
Рафаель Санті
Рафаель Санті (1483-1520) народився в невеликому містечку Урбіно, розташованому на східному схилі Апеннін.
Сучасник Леонардо, Рафаель Санті прожив недовге, але дуже плідне життя. Леонардо і Мікеланджело, що дожили до старості, втілили лише деякі зі своїх задумів, і лише деякі їм вдалося довести до кінця. Рафаель, що помер молодим, майже всі свої задуми завершив. Його мистецтво - втілення ясної співмірності, урівноваженості, чистоти стилю. Як справжній майстер Відродження, Рафаель був різнобічним митцем: архітектором, монументалістом, майстром портрету, декоратором. Але найбільше він уславився як творець дивних «Мадонн».
У лондонській Національній галереї зберігається один з юнацьких творів Рафаеля «Сон лицаря». На малюнку зображено лаврове дерево, біля підніжжя якого заснув лицар у традиційному напівримському озброєнні; з боків від нього стоять дві алегоричні жіночі фігури, що зображують Чесноту і Насолоду. Гірський пейзаж на задньому плані нагадує своїми контурами Урбіно.
Самостійними роботами Рафаеля початку XVI ст. прийнято вважати декілька Мадонн, «Спасителя на хресті» і ряд біблійних картин. Одна з кращих Мадонн цього періоду відома під назвою «Мадонна зі щиголем». В особі Богоматері вже відчуваються його майбутні Мадонни, але Немовля ще позбавлене тієї виразності та експресії, якими вирізняються його наступні твори.
Першою великою самостійною картиною Рафаеля слід визнати «Коронування Богоматері», в якій відчувається вплив Перуджіно, а також власні риси великого таланту, що розвивається. До цього твору Рафаель виконав багато ескізів олівцем. Замовила картину Магдалина Одді. Коли картина була написана, її помістили в церкві св. Франциска під ім’ям Перуджіно.
У 1502 р. він пише невеликий образ Мадонни, відомий під назвою «Мадонна з книгою». У 1505 р. він отримав замовлення від монастиря Монте-Лючіа: черниці хотіли отримати з його майстерні картину «Коронування Богоматері». Рафаель приїхав до Перуджії для підписання договору і отримання завдатку в 30 дукатів. У договорі йшлося, що ікона виконується кращим майстром Перуджії.
Усі Мадонни цього часу тяжіють до одного і того ж типу. Першою картиною флорентійського періоду вважають «Мадонну Грандука».
Пізні композиції Рафаеля ускладнюються - до Богоматері і Христа приєднується Предтеча, так з’явилися знамениті картини - «Мадонна у зеленому», «Луврська садівниця». Очі в усіх Мадонн опущені вниз і уважно дивляться на Сина. У «Луврській садівниці» краса Богоматері бездоганна, пейзаж і фігури зливаються в чистій гармонії, малюнок суворий. Волосся Мадонни вільними локонами спадає на плечі, вуха і спину. Обличчя освітлене тим дивним напівсвітлом, який властивий самому лише Рафаело.
Найбільшим твором художника, що завершив цикл його флорентійських робіт, вважається «Покладання до труни» - складна композиція, виконана на дереві. Беручись за це замовлення, Рафаель зробив цілий ряд ескізів. Два роки художник не починав роботу, вивчаючи картини Перуджіно з сюжетом, робив замальовки моменту поховання. Магдалина, що цілує руку бездиханного тіла - один із кращих рафаелівських образів.
«Сікстинська Мадонна» була виконана для невеликого монастиря Св. Сікста в Піаченці. Чорне братство хотіло отримати ікону Богоматері з Св. Сікстом і Св. Варварою з боків. І Рафаель створив ікону, що виявилася якимось одкровенням. Написана вона була відразу, без підготовчих ескізів, її образ з’явився художникові уві сні.
Цю картину визнано одним із найбільших досягнень живопису Ренесансу, так само, як Венера Мілоська є апогеєм античної скульптури. Покірливий спокій і величавість Богоматері, краса Св. Варвари, благоговійно-добродушне захоплення Св. Сикста, якесь таємне полум’я в погляді немовляти, краса двох ангелів біля підніжжя картини - усе це зливається в гармонію, подібну до якої важко знайти навіть у самого Рафаеля.
Ймовірно, причиною ранньої смерті Рафаеля стало його захоплення розкопками. 28 березня 1520 р. він захворів, а 6 квітня його вже не стало. У момент його смерті відбулося явище, що вразило весь Рим: стіни Ватикану тріснули, і Папа був вимушений бігти зі свого палацу. Рафаеля поховали в Пантеоні.
З трьох корифеїв Високого Відродження Рафаель був довгий час найбільше шанований.
Мікеланджело
Третьою вершиною мистецтва Відродження вважають творчість Мікеланджело Буонаротті. Його довге життя – це низка подвигів, які наче мимоволі творив геній. Він був скульптором, архітектором, живописцем і поетом. Але в усьому він залишався скульптором. Його фігури, написані на плафоні Сікстинської капели, можна прийняти за статуї, у його віршах, здається, відчутний різець скульптора.
Молодший сучасник Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, народився двадцятьма двома роками пізніше від нього, а помер через сорок чотири роки після його смерті (1475-1564). Його юнацькі, глибоко талановиті роботи, особливо «Богоматір із бездиханним тілом Сина» в соборі Св. Петра і «Давид», свідчили, що Мікеланджело - творець за покликанням.
Статуя Давида - її висота близько п’яти метрів - мала стояти на площі Сеньйорії у Флоренції. Встановлення цієї статуї мало особливе політичне значення: у цей час (поч. XVI ст.) Флорентійська республіка позбавилася від своїх внутрішніх тиранів і була сповнена рішучості протистояти й зовнішнім ворогам. Хотіли вірити, що маленька Флоренція зможе перемогти, як колись мирний пастух Давид переміг велетня Голіафа. Для Мікеланджело відкрилася можливість повністю виявити своє обдарування. Він виконав з однієї мармурової глиби прекрасного у своєму стриманому гніві молодого гіганта.
Через усю творчість митця проходять два головних скульптурних задуми: гробниця папи Юлія ІІ і гробниця Медичі. Результатом роботи над гробницею папи Юлія ІІ залишилися статуї грізного пророка Мойсея та полонених (повністю завершені: «Скутий полонений» та «Помираючий полонений»). Повільно обходячи фігуру «Скутого полоненого», слідкуючи за зміною пластичних аспектів, глядач спостерігає усі стадії марного зусилля розірвати мотузки. «Помираючий полонений» не розриває свої мотузки: закинувши за голову руки і схиляючи голову до плеча, він поринув у стан, що однаково схожий і на смерть, і на сон – довгоочікуване звільнення від мук.
Скульптури Капелли Медичі, закінчені у 30-і рр. XVI ст., не підлягають однозначному тлумаченню. Це «Ніч» і «День», «Вечір» та «Ранок».
Мадонни Рафаеля - ідеальне уособлення чистоти і невинності, якої ніколи не досягали інші художники. У Мікеланджело найкраще виходили біблійні фігури: могутні, стихійні образи Єгови, стародавніх пророків і сивіл. Вони були ближчими його душі, ніж євангельські образи. Тому, ймовірно, Сікстинська капела з її „Страшним Судом” і „Створенням миру” є найбільшим живописним твором Мікеланджело. У Сікстинській капелі весь його геній відобразився повною мірою.
Розписи стелі Сікстинської капели. Усю середину стелі Мікеланджело заповнив сюжетними композиціями, оточив кожну написаними фігурами оголених юнаків Серед сюжетних розписів Сікстинської Капелли найбільш уславлена композиція «Створення Адама». Внутрішній зміст цієї лаконічної композиції надзвичайно глибокий: вона є наче вічним символом звершення, одухотворення. Творча сила, Бог-деміург, не зупиняючись у своєму стрімкому польоті, простягає руку і ледве торкається простягнутої назустріч, ще інертної руки Адама. Ми начебто бачимо, як оживає тіло Адама, як прокидаються у ньому сили життя.
Уже в похилому віці Мікеланджело судилося знову повернутися до розписів Сікстинської капели. На цей раз він написав на стіні «Страшний Суд».
Останній період свого життя Мікеланджело цілком присвятив закінченню споруди римського храму Св. Петра. До нього над цим комплексом споруд працювали Сен-Галло, Джакондо, Рафаель і Перрузі. І ось у віці 70 років Мікеланджело за наполяганням Папи взявся за цю колосальну працю. Завданння було виконане ним блискуче: купол собору, безперечно, краща частина всієї споруди і чудо будівельного мистецтва.
Відродження у Венеції
Якщо у Флоренції і в Середній Італії образотворчі мистецтва розвивалися переважно під знаком пластики (живопис був, насамперед, пластичний), то у Венеції панував живопис як такий, радісна стихія кольору.
Відродження у Венеції – відокремлена і своєрідна частина загальноіталійського Відродження. Воно розпочалося тут пізніше, тривало довше, значення античних тенденцій у Венеції було найменшим, а зв’язок з наступним розвитком європейського живопису – більш поступовий.
Любов венеціанців до чуттєвої краси кольору (вони не вважали його другорядним елементом живопису, як флорентійці) призвела до нового живописного принципу. Матеріальність зображення у венеціанському живописі досягається не стільки за допомогою світлотіні, скільки за допомогою градацій кольору. Це є вже і у творі «Венера, що спить» Джорджоне. Тіло сплячої Венери написане з мінімальним світлотіньовим моделюванням – воно наче просто рівномірно освітлено, і його ніби вкриває рівний світло-золотистий тон. Відчутно сприймаються усі ніжні переходи, підйоми та заглиблення форми. Згодом Веронезе, Тиціан, Тінторетто піднесли мистецтво «ліплення» за допомогою кольору до найвищої стадії майстерності.
Першим самобутнім венеціанським художником прийнято вважати Джованні Белліні (біля 1430-1516). Більшість його робіт знаходиться у Венеції і вирізняється благородністю типів, що зображаються, а також красою компонування.
На чолі венеціанської школи стояв один з найбільших італійських художників Вечелліо, більш відомий як Тиціан (1476/1477 або 1489/1490-1576). По колориту Тиціан визнаний єдиним майстром у своєму роді, а по урочистості композиції його можна порівняти лише з Рубенсом. Проживши довге життя, Тиціан створив велику кількість творів, найрізноманітніших за сюжетом і трактуванням.
За походженням він був дворянином і сином багача. Відчувши потяг до живопису, Тиціан поступив у майстерню Белліні, а потім захопився талантом свого товариша Джорджоне. Слава його починається з 1508 р., коли він написав на дверях старої шафи так зване «Крісто делла Монета» - картину, відому нині під назвою «Динарій кесаря».
Слава Тиціана розповсюдилася далеко за межі Венеції. Його запрошували до Риму і Парижу, Карл V замовляв йому свої портрети, заявивши, що ніхто, окрім Тиціана, не повинен писати їх. З 1545 р. Тиціан на запрошення Папи прибув до Риму, довго жив там і помер від морової язви.
Художника вважають великим майстром зображення жіночого тіла. У музеях зберігається багато Данай і Венер, що належать його пензлю. Іноді Тиціан писав у романтично-символічному стилі. Прикладом може служити «Любов небесна і земна», зображена у вигляді двох жінок біля колодязя-саркофага. У цьому ж стилі написана картина «Три віки», що зображає пастуха з пастушкою, маленьких крилатих амурів і старих, оточених кістками. У картинах останнього періоду діяльності Тиціана вже відчувається значний занепад, хоча колорит і композиція залишаються такими ж могутніми.
Найтиповішим митцем святкової Венеції був Паоло Веронезе. Він був талановитим і простодушним у своєму мистецтві. Увесь розмах його обдарування відчутний у його багатофігурних великих композиціях, таких як «Шлюб у Кані Галілейській», «Бенкет у будинку Левія», «Таємна Вечеря». Це були колоритні видовища пишних обідів у венеціанських палаццо з музикантами, блазнями, собаками. У них майже не було нічого релігійного, тому художникові з приводу одного твору довелося відповідати перед трибуналом святої інквізиції. Фарби Веронезе світлоносні, насичені затоном, вони матеріальні – ніби перетворюються у справжнє срібло, оксамит, хмари, тіла.
Характеристика епохи італійського Ренесансу була б неповною без творів скульптури, меблів і предметів розкоші.
Серед них фонтан Нептуна в Болоньї роботи Джованні та Болонья (1524-1608), чудовий енергійними контурами і вдалою композицією окремих частин. Джованні та Болонья - найвидатніший скульптор кінця епохи Ренесансу. Своїм декоративним творам він надавав колосальних розмірів і прикрашав їх пластичними зображеннями в стилі „гротеск” - масками і фантастичними тваринами.
Чудово задумана бронзова статуя Меркурія зображає бога тим, що мчить за вітром, який представлений у вигляді голови Еола,що видуває струмінь повітря. У цій статуї Джіованні дав нове життя античному міфу.
Архітектура впливала на декоративні прикраси приміщень: кімнати повторюють мотиви монументальної архітектури, а в камінах видно послідовну зміну архітрава, фриза, що вінчає карнизи, що розділяють і сполучають частини.
Розкішні парадні скрині, позолочені, прикрашені різьбленням і живописом складали частину обстановки жител знатних і багатих громадян Італії. Скульптори і живописці змагалися в мистецтві обробки цих скринь. Дуже часто ящики виготовляли із запашного дерева з метою додавання речам приємного запаху.
Гончарна майстерність у західних народів прийшла в занепад і збереглася тільки на Сході. Звідти це ремесло перейшло до Іспанії, де маври виготовляли глиняний глазурований посуд. Його прикрашали листям на білому тлі, що відливалося металевим червоно-жовтим блиском. Центром виробництва Іспано-Мавританії служив острів Майорка, звідки і пішла назва «майоліка». Заслуженою славою користувалися твори Урбіно, Губбіо, Лезаро, а також Феррари.
Спочатку голубе або жовте тло посудини розмальовували світлими арабесками; пізніше навчилися відтворювати картини і складні композиції різними фарбами на світлому тлі. Вибір фарб залишався обмеженим, і тому кращими вважалися ті вироби з орнаментальними прикрасами, на яких зображені фігури людей. Повного розквіту майолікове виробництво досягло у XVI ст.
Проте особливо яскраво епоху Відродження характеризують роботи із золота, в яких художники відступали від строго архітектурних правил. Начиння і посуд прикрашали розкішним поєднанням рослин і тварин. Коштовні камені і навіть морські раковини приймали живий, осмислений вигляд.
Кращим прикладом подібного мистецтва може служити знаменита сільниця Франциска I роботи Бенвенуто Челліні. На овальній підставці зображений бог моря, поряд з ним - корабель, що служить сільницею; навпроти бога сидить Земля, біля неї - храм, що служить посудиною для приправ; навколо зображені морські і земні звірі, риби і раковини. Сільниця - єдиний достовірний твір Бенвенуто Челліні.

Запитання і завдання для самоконтролю


1. Розкажіть про розвиток архітектури доби Відродження.
2. Допишіть речення:
До будівель проторенесансного типу належать ... .
Проторенесансна архітектура заперечує ... .
Зачинателем архітектури Раннього Відродження вважають... .
Найхарактерніші будівлі Філіппа Брунеллескі - ... .
Проторенесанс привніс у готичне мистецтво ... .
3. Розкажіть про розвиток образотворчого мистецтва доби Відродження.
4. Напишіть реферат на одну із запропонованих тем:
«Різноплановість таланту Леонардо да Вінчі».
«Незалежна свобода генія, - широта художнього розмаху - характерні риси Мікеланджело Буанаротті».
«Творчість Рафаеля Санті».
«Художники Італії доби Відродження».
5. Охарактеризуйте багатоманітність художньої творчості раннього Відродження.
6. Які характерні риси Раннього і Високого Ренесансу?
7. Розкажіть про Відродження у Венеції.
8. Напишіть повідомлення «Розвиток української архітектури XV-XVI століть»
9. Напишіть повідомлення на тему: «Скульптура доби Відродження».
6.5. Північне Відродження

6.5.1. Визначення терміну «Північне Відродження»
Термін «Північне Відродження» застосовують до культури XV-XVI ст. в європейських країнах, що розташовані на північ від Італії. Цей термін досить умовний. Його застосовують за аналогією до італійського Відродження. Культура Відродження у Нідерландах, Німеччині, Франції та Англії була продовженням готичних традицій. Ця культура просто внутрішньо еволюціонувала у бік «світської».
Специфіку Північного Відродження становить саме це поєднання самобутніх готичних традицій з впливами італійської культури.

6.5.2. Гуманізм Північного Відродження

Зародження гуманізму у країнах Північного Відродження
Початком виникнення гуманістичного руху на північ від Альп можна вважати 1432 р. – час відкриття церковного собору у Базелі. Саме тоді виникла потреба у «нових людях» – гуманістах. Більше того, на цьому соборі вони відіграли вирішальну роль (були довіреними особами й авторами програмних документів собору). Скромний секретар одного з єпископів Еней Сильвій Пікколоміні у процесі соборних дискусій перетворився на всесильного канцлера імперії і кардинала. Голландця Миколая Кузанського було висунуто на одне з перших місць у церкві, а лицар Грегор фон Геймбург виступив з промовами від імені усього німецького народу. Так виник гуманістичний рух у цьому європейському регіоні*38.
*38: {Немилов А.Н. Специфика гуманизма Северного Возрождения // Типология и периодизация культуры Возрождения / Под. ред. В.И. Рутенбурга. - М.: Наука, 1978. – С. 44.}
З 70-х рр. XVI ст. центром гуманізму стає Париж. Причому тут також книгодрукування було одним із стимулів поширення гуманістичної освіченості. Друкарня Сорбонни була створена за ініціативою Гійома Фіше. Завдяки посередництву Гейнліна фон Штейна до цієї справи були залучені не тільки німецькі друкарі, але й молоді гуманісти, у тому числі Рейхлін.
Поступово саме пов’язаний із іноземним земляцтвом коледж Монтегю при Паризькому університеті стає центром розвитку гуманістичної культури. До Паризького університету запрошують італійських учених – Павла Емілія та Фаусто Андреліні, тут надають покровительство молодому Еразмові Роттердамському. З появою перших паростків Реформації у 1521 р. у Франції створюється знаменита реформаційно-гуманістична група в місті Мо навколо гуманіста-єпископа Гійома Брісонне.
Із загостренням класової боротьби у Німеччині за обставин буржуазної революції втрачається єдність гуманістичного руху. Головним фактором, що розколов табір гуманістів, була конфесійна полеміка. Диспути навколо Лютера провели межу, що поділили гуманістів на два табори. У Німеччині це відбулося вже у 20-х рр. XVI ст., у 30-х це відбулося у Нідерландах та Франції. У цій гострій полеміці шліфується стиль нелатинської літератури, створюються латинські неологізми, що спиралися на народну мову. У цей час з’являються найкращі шедеври гуманістичної латини: «Похвала глупоті» Еразма Роттердамського, безсмертні діалоги Гуттена, поезія Еобана Гесса, еразмівські «Розмови» та ціла низка інших творів. У Франції найзначнішими і водночас останніми творами подібної літератури стали «Кимвал світу» (1537) та трактат Бюде «Про перехід еллінства до християнства» (1534).
Грандіозна праця Слейдена «Коментарі про стан релігії й держави за часів імператора Карла V» 1556 р. знаменує наступний і заключний етап розвитку гуманізму Північного Відродження, який можна назвати «ерудитським». Реформація ствердила поширення національних мов у теології, отже і в іншій різноманітній літературі.
Відмінності італійського ренесансного гуманізму та гуманізму Північного Відродження
Гуманістів Північного Відродження відрізняє від італійських інтерес до Середньовіччя - це було ознакою не середньовічного світогляду, а проявом тверезого патріотизму. Помітна різниця є також у ставленні гуманістів до університетів. У той час як в Італії гуманістичні академії процвітали поза межами університетів, гуманісти Північного Відродження вели боротьбу за університети. В Італії набагато раніше відбулося розмежування сфери гуманізму та природничих наук. Головна відмінність між італійським та північним гуманізмом полягає в інтересі гуманістів Північного Відродження до математики й природничих наук.
На певному етапі розвитку, особливо напередодні Реформації, у північному гуманізмі проявляється виразний інтерес до «світської теології» - навіть більше, ніж це мало місце в італійському гуманізмі. В Італії ці питання не пов’язувалися з проблемами патріотизму і проектами реформ суспільної системи.
Прагнення до реформування церкви в гуманізмі Північного Відродження. Еразм Роттердамський, Ульріх фон Гуттен
Літературні процеси, що відбувалися у країнах Північного Відродження, були дуже своєрідні. Наприклад, у Німеччині найпопулярнішим жанром XV – XVI ст. вважалася так звана література про глупоту і дурнів. У цьому жанрі написаний твір одного з найосвіченіших людей Європи - Еразма Роттердамського «Похвала глупоті». Це сатира, спрямована проти «смердючого болота» богословів і невігласів-ченців, пап, хтивих королів, низькопоклонних вельмож. Він закликав повернутися до ранньої християнської традиції.
Видання Еразмом у Базелі у 1516 р. Нового Заповіту його друзі – видатний англійський гуманіст Томас Мор, члени оксфордського гуманістичного гуртка Колет й Лінакр, а також покровитель Еразма архієпископ Кентерберійський Уорхем, сприйняли як важливий крок до здійснення церковної реформи, про яку вони мріяли.
Дослідники вказують, що пороки сучасності засуджував Ульріх фон Гуттен – видатний політичний мислитель, поет-лицар. Він був одним із авторів памфлету «Листи темних людей». У цьому творі гнівно викрито лицемірство папства, піднесено ідею єдиної Німеччини, у якій вся влада має належати лицарству. Гуттен підготував боротьбу за реформу церкви, яка розпочалася виступом Мартіна Лютера у 1517 р. і невдовзі охопила всю Німеччину.
6.5.3. Відродження у Нідерландах
Цій невеликій країні, що займала територію теперішніх Бельгії й Голландії, судилося стати у XV ст. найяскравішим після Італії вогнищем європейського мистецтва. Нідерландські міста не були політично самостійними. Однак вони у цей час багатіли й міцніли, вели широку торгівлю, розвивали мануфактурне виробництво тканин, килимів, скла. Крупним центром міжнародної торгівлі було старовинне місто Брюгге. Однак наприкінці XV ст. більшого значення набуває місто Антверпен.
На межі XV–XVІ ст. для Нідерландів настали важкі й грізні часи. Маленька, але багата країна, що раніше входила до складу самостійного герцогства Бургундського, тепер увійшла до володінь династії Габсбургів. Чим більше багатів і процвітав Антверпен – міжнародний порт, - тим більш зухвало грабували його іспанські монархи. У Нідерландах, як у себе вдома, хазяйнувала іспанська інквізиція. Пізніше, за правління іспанського короля Філіпа ІІ, був встановлений терористичний режим герцога Альби. Усюди зводилися шибениці, палали цілі селища, цей кривавий бенкет завершила епідемія чуми. Люди, що перебували у відчаї, хапалися за примари – з’являлися містичні вчення, релігійні секти, заняття чаклунством, за які католицька церква переслідувала ще більше. Протягом цілого століття у Нідерландах накопичувалося обурення, що згодом вилилося у революцію.

Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 4
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат на тему: Залізодефіцитна анемія (малокрів'я)
IJnfo dlya stydenta 4 -> Громадянська війна в c ирії та її вплив на сусідні країни
IJnfo dlya stydenta 4 -> Непряме оподаткування в Україні: тенденції та перспективи
IJnfo dlya stydenta 4 -> Пріоритетні напрями розвитку сільського господарства
IJnfo dlya stydenta 4 -> Спадкове право
IJnfo dlya stydenta 4 -> Вартість І гідність людського життя
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат з курсу "географія" на тему : " Економіка Болівії"
IJnfo dlya stydenta 4 -> "Адміністративне право"
IJnfo dlya stydenta 4 -> Кафедра біт реферат на тему: " Система електронних платежів Paypal" з дисципліни " Системи банківської безпеки" Львів 2011 Зміст


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   29


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка