М. М. Карабанов доктор історичних наук, професор кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету ім. Т. Шевченка



Сторінка22/29
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4,97 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29

Іспанія
Інший шлях, ніж у Франції та Центральній Європі, був знайдений в культурі й мистецтві Іспанії. Спочатку він формувався за умов розпаду старого режиму, а потім за умов трагічної боротьби народу з іноземним завойовником. Вищим і єдиним варіантом втілення мистецтва нового часу стала творчість Франсіско Гойї. Мистецтво Гойї сформувалося за умов, начебто, несприятливих для великого мистецтва, соціальних обставин Іспанії. Країна виявилася нездатною самостійно вийти з тієї кризи, у якій вона перебувала в останню чверть XVIII ст. Але вона стала країною, де народ, керуючись інстинктивним почуттям національного самозбереження, розгорнув вражаючу за стихійною силою війну проти наполеонівської агресії. Саме ці обставини дали змогу Гойї представити народ трагічним героєм історії. Він створив живе, пристрасне, життєво-конкретне і, водночас, гіперболічно узагальнене мистецтво. У ньому була намічена проблематика, що стала перед реалістичним живописом нового часу.

Образотворче мистецтво


Після „золотого віку” (XVII ст.) іспанське мистецтво знов набуло національної слави лише з появою Гойї (Франсіско Хосе Гойя-і-Лусьєнтес). Як Давид у Франції, Гойя з його особливим баченям свiту відкрив для іспанського мистецтва цілу епоху, поклавши початок реалістичному живопису Нового часу. Величезне значення мала творчість Гойї і для виникнення романтизму.
Розквіт живописної майстерності Гойї зв’язаний з nopтpeтoм. Класичний національний тип і водночас глибоко індивідуальний характер, незалежний, гордовитий, запальний, з високим почуттям гідності, передані у портреті Ісабель Кобос де Порсель. Тонке, нервове обличчя у доктора Пераля; спокій і велич в обличчі славнозвісної трагічної актриси нa прізвисько Ла Тірана; нeвиpaзнi, без тіні духовності, сірі обличчя королівського сімейства... І, нарешті, відомі „Махи” - „Маха вдягнена” і „Маха оголена”, якими Гойя завдав удару академічній школі і змусив пригадати венеціанське Відродження.
Гойя відгукнувся на вторгнення французів в Іспанію, якому дуже мужньо протистояв маленький народ: картиною „Повстання 2 травня 1808 року” (іспанець у білій сорочці відчайдушно розкинув руки назустрі смерті). Художник створив і графічну серію „Страхіття війни” - це справжній документ героїчної боротьби іспанського народу з Наполеоном (кінь, який відбивається від зграї собак, - це Іспанія серед ворогів; темні силуети старого і старої, які шукають тіло сина серед білих плям мерців, та ін.).
Після смерті митця Іспанія забула свого видатного художника. І тільки молода передова Франція оцінила великого іспанця, інтерес до творчості якого не згасає й досі.
Німеччина

Формування основних принципів романтизму. Група „Буря й натиск”
Вважається, що саме Німеччина дала життя романтизму, відгукнувшись таким чином нa події Великої французької революції. Проте чи не перше формулювання принципів романтизму пов’язують з іменем Йогана Готфріда Гердера – філософа, історика, літератора, і до того ж ідейного натхненника й активного учасника групи „Буря й натиск”. Цей осередок, який поєднував кількох видатних німецьких літераторів, виник близько 1775 р. Честолюбні учасники цього гурту називали себе „буремними геніями” або „штюрмерами”. Уже штюрмери висунули ідеї, які згодом пропагувалися романтиками ХІХ ст.: історизм в оцінці культурних явищ, національна самобутність літератури кожного народу, підвищена увага до народної творчості, культ індивідуальності у творчості. Найвизначнішим представником „Бурі й натиску” був Йоганн Вольфганг Гете, котрий належить як XVIII, так і XIX століттям.
Творчість Гете певною мірою зв’язала собою літературу цих двох століть і залишилася найяскравішим вираженням не тільки своєї eпoxи, a й усієї поезії Нового часу. У pyсi „Бурі й натиску” - штюрмерстві - було закладено дещо від наступних етапiв, які мало пройти мистецтво. Штюрмерство поєднало сентименталізм з багатьма рисами передромантизму. Розумна, чітко окреслена форма здавалася „буремним геніям” сковуючою для мистецтва. Дух „Бурі й натиску” наснажив „Розбійників” видатного німецького поета й драматурга Фрідріха Шіллера*45.
*45: {Українська і зарубіжна культура: Навч. посіб. / М.М. Закович, І.А. Зязюн О.М. Семашко та ін.; За ред. М.М. Заковича. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – С. 252.}

Естетика й література німецького романтизму


Німецький романтизм, що виник на рубежі 1790-х і 1800-х рр., відзначався підкреслено філософським характером. Його естетика складалася в „Ієнському гуртку”, що сформувався наприкінці XVIIIст. у маленькому місті Ієні, поблизу Веймара. Головними теоретиками ієнських романтиків стали брати Август-Вільгельм і Фрідріх Шлегелі.
У німецьких романтиків казка була одним із улюблених жанрів. Всесвітньої слави зажили народні казки, записані й опубліковані братами Грімм - Якобом тa Вільгельмом. Роман-казка „Генріх фон Офтердінген” поета Новаліса (Фрідріха фон Харденберга) пройнята релігійно-патріархальною тематикою і меланхолійним настроєм. Новаліс хворобливо переживав крах старих, феодальних устоїв. Йому хотілося зупинити час, зберегти навіки старовинні замки, патріархальні звичаї.
Видатною постаттю у тогочасній німецькій літературі був Ернест Теодор Амадей Гофман. Він створив химерні, смішні і водночас трагічні повісті й романи („3олотий горщик”, „Життєва філософія Кота Myppa...”, „Крихітка Цахес”). Цей письменник просто задихався в задушливій атмосфері Німеччини початку XIX ст.
Творчість великого німецького поета Гейне - це і напрочуд тонка лірика („Книга niceнь”), і дошкульна політична сатира (книга прози „Дорожні кapтини”, поема „Німеччина. 3имова казка”), й іронія, завдяки якій було подолано романтизм і взято нову головну тему - реальне життя.

Музичне мистецтво


Людвіг ван Бетховен - найвидатніший композитор першої половини ХІХ ст. Творчість Бетховена рівною мірою належить німецькій та австрійській музичній школам. Бетховен працював у багатьох музичних жанрах і його внесок до розвитку кожного з цих жанрів важко переоцінити. Величезне значення мала творчість Бетховена і для становлення романтизму в музиці.
Бетховен підніс музичне мистецтво на небувалу до нього висоту. Він вклав у нього глибокі, серйозні ідеї. Пишучи музику для широких народних мас, композитор прагнув зробити її загальнодоступною.
У творах Бетховена ми чуємо і героїчне піднесення, і обурення, і палкий заклик до боротьби, і віру в світле майбутнє людства. У своїй музиці він втілив і революційний пафос, і кращі прагнення, почуття й переживання передових людей свого часу. Для вираження цього нового змісту Бетховен використав здебільшого великі музичні форми (симфонії, сонати, концерти, квартети тощо.), в основі яких лежить обов’язкове зіставлення частин і тем, різних за своїм характером.
Симфонії Бетховена. З усієї творчості Бетховена варто, насамперед відзначити дев’ять симфоній, серед яких особливо виділяються 3-я, 5-а, 7-а і 9-а. У них найяскравіше виражено героїчні прагнення Бетховена, його близькість до народу, віра в людину, у перемогу справедливості. Серед героїчних творів Бетховена необхідно відзначити його музику до трагедії Гете „Егмонт”.
Франц Шуберт. Весь життєвий і творчий шлях цього митця був сповнений суперечностей, які є характерними для всіх художників-романтиків тієї епохи. Шуберт відомий не тільки як автор чудових пісень і вокальних ансамблів, але й як автор інструментальних творів - камерних і оркестрових: симфоній, струнних ансамблів, творів для фортепіано. Франц Шуберт є одним з найпопулярніших композиторів. Його музика чарує своєю щирістю, життєвою правдивістю, виразністю і простотою.
Видатними майстрами оперного жанру в Німеччині ХІХ ст. були композитори Вебер, (опера „Чарівний стрілець”), Вагнер (опери „Лоенгрін”, „Тангейзер”, „Перстень Нібелунгів”) та ін.

Інструментальна музика


У XIX ст. поряд із симфоніями, сонатами провідним жанром є порівняно невеликі твори ліричного, а іноді й танцювального характеру. Для творчості композиторів-романтиків характерні елементи фантастики, казковості, образності, програмності. Їхні твори часто близькі до народної тематики, до природи. Твори нерідко об’єднуються якою-небудь спільною ідеєю і становлять цикл. Такими є, наприклад, фортепіанні цикли Шумана „Карнавал” і „Метелики”, цикли Шуберта „Експромти” й „Музичні моменти”.
Роберт Шуман. Цей німецький композитор-романтик писав здебільшого фортепіанні твори, пісні і романси. Менш відомі його симфонії. У його творчості своєрідно поєднувалось відображення навколишнього життя з фантастикою. Кілька своїх творів він називає „Фантастичними п’єсами”. Для творів Шумана характерні контрасти: поєднання поривчастості, бурхливого настрою і ніжності, задушевності, мрійності. Дуже цікавий його „Карнавал” і „Метелики”. У святковій ході, зображеній у „Карнавалі”, музичні образи масок чергуються з танцями. „Альбом для юнацтва” і „Дитячі сцени” Шумана - це збірники п’єс, яскравих, різноманітних за змістом, доступних для дітей. Великої популярності набув також квінтет Шумана.
Італія

Музичне мистецтво. Опера в XIX ст.
В Італії на початку XIX ст. найвидатнішим оперним композитором був Джоаккіно Россіні. Кращими його творами є опери „Севільський цирульник” і „Вільгельм Телль”.
Опера „Севільський цирульник”, так само як і опера Моцарта „Весілля Фігаро”, написана на сюжет Бомарше. В яскравих музичних образах в опері показано веселого, спритного, вдалого цирульника Фігаро. Опера „Вільгельм Телль” написана на сюжет легенди епохи боротьби швейцарського народу за свою свободу. У ній багато жвавих народних сцен, картин природи, побуту, характерна народна мелодика.
У другій половині XIX ст. провідну роль в оперному мистецтві Італії відіграє італійський композитор Джузеппе Верді, один із найулюбленіших і найпопулярніших оперних композиторів. Його музика мелодійна, доступна, щира. Сюжети Верді, як правило, брав з життя. Найпопулярнішими його операми є „Травіата”, „Ріголетто” та „Аїда”.
По шляху Россіні й Верді пішли й інші представники оперного мистецтва Італії XIX-початку XX ст. Це, в першу чергу, композитори Пуччіні, (опери „Мадам Батерфляй” („Чіо-Чіо-сан”), „Богема”, „Флорія Тоска”, і Леонковалло (опера „Паяци”)).
У першій половині XIX ст. велику славу здобув італійський скрипаль-віртуоз і композитор Ніколо Паганіні. Його виконавська майстерність і творчість справили великий вплив на наступний розвиток інструментальної музики.
Чехія

Музичне мистецтво. Опера
Кращий представник чеського оперного мистецтва XIX ст. Берджих Сметана також пішов по шляху, наміченому великими композиторами Россіні, Верді та Бізе. Найкращим твором Сметани є опера „Продана наречена”.
Польща

Музичне мистецтво. Опера
Кращим представником оперного мистецтва Польщі XIX - початку XX ст. був композитор Монюшко, (опера „Галька”).

Інструментальна музика


Найвидатнішим майстром інструментального жанру у Польщі був Фрідерік Шопен. Більшу частину життя цей митець прожив у Франції, однак його серце завжди залишалося з батьківщиною. Творчість Шопена пов’язана переважно з фортепіано. Великий польський композитор змусив фортепіано звучати зовсім по-новому. Він розширив можливості фортепіанної техніки і збагатив її виражальні засоби. Видатний російський піаніст Антон Рубінштейн назвав Шопена „душею фортепіано”.
За порівняно коротке життя Шопен написав дуже багато. У творчості для фортепіано у нього було кілька улюблених жанрів, до яких він весь час звертався. Сюди належать 56 мазурок, 25 прелюдій, 27 етюдів, 15 вальсів, 12 полонезів, 20 ноктюрнів і т. ін. В основу творчості Шопена покладена польська народна музика, мелодійні і ритмічні особливості польських танців і пісень.
Угорщина

Музичне мистецтво. Інструментальна музика
У музичній культурі Угорщини XIX ст. вирізняється постать піаніста-віртуоза й видатного композитора-романтика Ференца Ліста. Ліст був також видатним педагогом, громадським діячем, музичним критиком і письменником.
Ліст написав великі твори програмного змісту для оркестру і особливо багато п’єс для фортепіано. Він переклав для фортепіано твори Баха, Шуберта, Бетховена. Широко відомі його фантазії на музику різних опер, а також рапсодії, в основі яких лежать угорські мелодії. Цікаві також програмні твори Ліста, пов’язані з враженнями від подорожі по Італії та Швейцарії і об’єднані в три зошити під загальною назвою „Роки мандрувань”. Особливо популярні п’єси з першого зошита, пов’язані з картинами природи або народними легендами Швейцарії (наприклад, „Капела Вільгельма Телля”), і з другого зошита, написані під враженням знаменитих творів італійського мистецтва, зокрема картини Рафаеля „Заручення” і сонетів Петрарки. Чудові етюди Ліста на теми природи або на фантастичні сюжети. Ліст працював також у жанрі вокальної музики. Йому належать чудові пісні.
Норвегія
Для Норвегії, що здобула свою державну незалежність лише у 1814 р., ХІХ ст. було добою інтенсивного розвитку в усіх галузях життя, у тому числі й художній. Ця країна дала європейському мистецтву таких майстрів, як живописець Е. Мунк, письменник Г.Ібсен, композитор Е. Гріг.

Музичне мистецтво


У музичній культурі Норвегії XIX ст. одним із провідних жанрів стають порівняно невеликі твори ліричного, а іноді й танцювального характеру. Ці твори нерідко об’єднуються спільною ідеєю і становлять цикл. Такими, зокрема, є фортепіанні цикли найвидатнішого митця цієї доби Едварда Гріга „Поетичні картинки” (шість фортепіанних п’єс).
Великого поширення у норвезькій музиці XIX ст. набули і невеликі вокальні твори, тобто пісні і романси. Чудовими є пісні того самого Едварда Гріга.
Росія

Образотворче мистецтво
У живопису російського романтизму провідна роль належала портрету і пейзажу. Найвидатніші представники портретного жанру цього напряму - Орест Кипренський („Автопортрет”, „Портрет батька”) і Kарл Брюллов („Вершниця”, портрети графині Самойлової). У пейзажному жанрі найпоказовішими є італійські краєвиди Сильвестра Щедріна.

Музичне мистецтво . Вокальна музика


На початку XIX ст. у російській музиці з’являється група обдарованих композиторів - О.Л.Гурільов, О.Г.Варламов, О.О.Аляб’єв та О.М.Верстовський. Головне місце в їхній творчості займали романси і пісні, найбільш відомими з яких є „Матушка-голубушка”, „Не шуми ты, рожь”, „Однозвучно гремит колокольчик” Гурільова; „Что мне жить и тужить”, „На заре ты ее не буди” Варламова; „Соловей” Аляб’єва та ін.
Основне значення цих композиторів, попередників і сучасників корифея російської музики Михайла Глінки, полягає в тому, що в їхній творчості значно розширено тематику, поглиблено лірику, використано багато текстів Пушкіна і Лєрмонтова („Я вас любил” Аляб’єва, „Белеет парус одинокий” Варламова та ін.). Поряд з лірично-побутовою тематикою з’являється тематика, пов’язана з мотивами любові до вітчизни, туги за батьківщиною („Иртыш”, „Вечерний звон” Аляб’єва), соціального протесту („Кабак”, „Нища” Аляб’єва). У той час співаються пісні, близькі до типу балади („Песня разбойника”, „Песня Офелии” Варламова).
У зв’язку з розширенням тематики збагачуються та поглиблюються й засоби виразності у вокальній і в фортепіанній партіях, ускладнюється гармонія. Дедалі ширше використовуються елементи російської народної пісні як селянської, так і міської. В окремих випадках це настільки яскраво виявлено, що деякі пісні, складені цими композиторами, довгий час вважались народними. Це було, наприклад, з піснею „Красный сарафан” Варламова.
Україна
3 кінця XVIII ст. українські землі перебували у складі Російської та Австрійської імперій. У Наддніпрянській Україні, що втратила свою державність, був утверджений жорсткий адміністративно-політичний режим, який існував у Росії. Ставилося завдання переконати український народ, що для України найкращий лад - самодержавство, a власне Україна - це споконвічна російська земля без власної історії, мови, культури. Утвердженню самодержавної влади мала слугувати „теорія офіційної народності”, сформульована на початку 1830-х рр. реакційним міністром освіти Росії С.С.Уваровим, основними засадами якої стали православ’я-самодержавство-народність. Імперська тріада, що базувалася на централізації науки, освіти й культури, була основою виховання русифікованого українського дворянства XIX ст.
Для культурного розвитку України першої половини ХІХ ст. характерним є створення і діяльність вищих навчальних закладів, у яких формувалася українська інтелігенція. У січні 1805 р. з ініціативи В.Н.Каразіна, громадського діяча, економіста, просвітителя, було створено Харківський університет. У 1820 р. у Ніжині засновано гімназію вищих наук; у 1834 р. на базі Кременецького ліцею відкрито Київський університет Св. Володимира. Першим його ректором став М.О.Максимович.
Навчальні заклади створювалися з метою поширення „загальноросійської” культури, але з часом вони ставали осередками культури в українських землях. Харківський університет до середини ХІХ ст. підготував три тисячі спеціалістів з різних галузей знань. Формувалася українська національна інтелігенція, яка по-різному ставилася до імперської ідеологічної доктрини.
У середовищі української інтелігенції вчені виділяють три основні суспільні течії, які по-своєму пояснювали імперську тріаду в цілому та кожну з її частин зокрема. Представники першої течії (М.Гоголь, М.Гнєдич, В.Капніст, В.Наріжний) названу тріаду сприймали беззастережно, поділяли й пропагували. Українці за походженням, вони, за збігом обставин, працювали на ниві російської культури.
До другої течії належить когорта освічених людей, які не поділяли офіційної думки про народність як ознаку „єдинонеподільності” (Г.Квітка-Основ’яненко, Є.Гребінка, Л.Боровиковський, А.Метлинський, з певних питань - М.Костомаров та ін.). Представники цієї групи не заперечували самодержавства, поділяли погляди на православ’я, а щодо народності, то її важливими ознаками вважали рідну мову, народні звичаї, фольклор.
До представників третьої течії належали члени Кирило-Мефодіївського братства. Виступаючи проти імперської тріади, не заперечуючи лише православ’я, братчики закликали до повалення самодержавства, скасування кріпацтва і станових привілеїв. Майбутнє української мови вони вбачали в рівноправності з іншими мовами - російською, польською, чеською, болгарською і сербо-хорватською, а України - в єдиній федеративній слов’янській державі, побудованій на демократичних засадах.
Отже, в умовах посилення асиміляторських дій проти України частина її інтелігенції спрямовувала свою діяльність на українське національно-культурне відродження, під яким розуміла усвідомлення національної ідентичності, а народ - як діяльну особу історії та сучасного світу. Українське національне відродження виникло, як антитеза тяжкому політичному і соціально-економічному становищу та культурному занепаду, в яких опинився тоді український народ на всьому просторі заселеної ним землі.
Література
Доба ХІХ ст. в українській літературі являє собою цілісний комплекс традицій і новаторства в літературному процесі, об’єднаний єдністю ідейно-естетичних закономірностей. У цю добу була створена літературна класика таким її фундаторами, як І.Котляревський, Г.Квітка-Основ’яненко, Т.Шевченко, П.Куліш, М. Костомаров, Марко Вовчок, Ю.Федькович, І.Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М.Старицький, І.Франко та ін. Наприкінці ХІХ ст. з одного боку, завершується столітній період розвитку нової української літератури, а з іншого з’являються нові її якісні риси, що набувають розвитку пізніше – у ХХ ст.
Як і в інших європейських літературах (щоправда з певним відставанням у часі, але більш прискорено) в дошевченківський період української літератури складається просвітительський реалізм, сентименталізм, преромантизм і романтизм як основні літературні напрями і стилі, формується нова родова система поезії, драми й художньої прози та її провідні жанри, зароджується літературно-естетична та літературно-критична думка, з’являються яскраві творчі індивідуальності. Літературний процес у перші десятиліття ХІХ ст. загалом розвивається під могутнім впливом ідей національно-культурного відродження, ідеології просвітництва і романтизму та за змістом і художніми формами набуває ознак нової європейської літератури.

Західноукраїнські землі


Національно-культурне відродження в західноукраїнських землях першої половині ХІХ ст. відбувалося в умовах посилення національного гніту збоку польського панства й австрійської адміністрації в Східній Галичині, румунізації на Буковині та мадяризації на Закарпатті. Та, незважаючи на це, у народі ще жили спогади про славетні походи Б.Хмельницького, пісні про ватажків повстань С.Наливайка, М.3алізняка, І.Гонту. Водночас українці зберігали в побуті, звичаях, обрядах і піснях традиції духовної культури народу.
На західноукраїнських землях у цей час прошарок освіченої молоді був дуже незначним. І все ж окремі її представники цікавилися народним життям, мовою, звичаями та фольклором українського народу. Під впливом ідей романтизму вони вивчали народну творчість, записували її, виявляли живий інтерес до української літератури. Через відсутність національної інтелігенції ініціатором таких дій виступили деякі представники греко-католицького духовенства. М.Грушевський підкреслював, що греко-католицька церква „стала для Західної України такою же національною церквою, якою перед тим була церква православна”.
Серед передових представників українського католицького духовенства передусім варто відзначити львівського митрополита (з 1816 р.), а згодом і кардинала (першого кардинала-українця) Михайла Левицького. Biн дбав про організацію українського шкільництва, видав катехізис і буквар для народних шкіл. М.Левицький разом з каноніком Іваном Могильницьким заснував 1816 р. у Перемишлі перше в Галичині культурно-освітнє „Товариство галицьких греко-католицьких священиків”, у статуті якого зазначалося, що книжки „мають бути написані... народною мовою, уживаною по селах”, щоб неосвічене громадянство могло їх використовувати.
3 цією метою І. Могильницький опублікував 1816 р. Зрозумілою для народу мовою книжечку „Наука християнська”, а 1817 р. – „Буквар словено-руського язика”. У 1822 р. вiн першим написав „Граматику язика словено-руського”, а в науковій розвідці „Відомість о руськом язиці” (1829) доводив самобутність української мови. Ця праця двічі перевидавалася (1837, 1848) окремою брошурою. Період розвитку української культури 1816-1830 рр. І. Франко визначив як світанок національного відродження українців у Галичині, що, на його думку, був „тривалим і холодним”. 3а цей час вийшло лише 36 книжок, брошур та невеликих листівок, друкованих кирилицею, мовою церковною, далекою від народної.

Фундатори нової української літератури в Галичині


Масовому утвердженню української мови в Східній Галичині сприяла дискусія з приводу вживання живої, а не штучної української мови, що розгорнулася в 1830-х рр. Початок їй поклало друкування польськими вченими польським алфавітом (латиною) українських народних пісень. Вони пропонували перейти на польський алфавіт.
ІІроти застосування польського алфавіту щодо українського письма гостро виступив Маркіян Шашкевич, який видав брошуру „Азбука і абецадло” та написав критичну рецензію на брошуру Й.Лозинського „Руськоє вісілє”, видану незрозумілою для простих людей мовою. Так розгорнулася в Галичині „азбучна війна”, що велася аж до початку ХХ ст.
В обстоюванні української мови, розвитку української літератури та взагалі української культури в Галичині на власній основі, яка відображала життя, спосіб мислення і душу українського народу, велика заслуга належить гуртку „Руській трійці”. Один з її засновників - Яків Головацьккий писав: „Коли б галичани у 30-х рр. прийняли були польське „абецадло”, пропала би руська індивідуальна народність, пропав би руський (український) дух”.
Літературне угруповання „Руська трійця” було створене 1833 р. прогресивно налаштованими студентами Львівської духовної семінарії Маркіяном Шашкевичем, Іваном Вагилевичем та Яковом Головацьким. Ці молоді й талановиті патріоти своєю діяльністю започатковують справжнє національно-культурне відродження Галичини, переміщуючи центр національного відродження галицьких українців з Перемишля до Львова. Гурток проіснував до початку 1840-х рр. і припинив свою діяльність 1843 р. зі смертю М. Шашкевича.

„Руська трійця” переважно займалася культурно-просвітницькою діяльністю, хоча влада цю діяльність вважала ворожою. Зокрема, начальник львівської поліції своє обурення висловив так: „Ці безумці хочуть воскресити... мертву русинську національність”.


Попри всі залякування, завдяки наполегливості і цілеспрямованості „Руської трійці” за допомогою діячів сербського відродження було видано літературний альманах „Русалка Дністрова” (Будапешт, 1837).
„Русалку Дністрову” цісарський уряд заборонив. Лише 250 із 1000 примірників упорядники встигли продати, подарувати друзям та зберегти для себе, решту було конфісковано
Найзначніший внесок в українське національне відродження, у пробудження та розвиток національної свідомості русинів-українців на 3акарпатті зробив Олександр Духнович - письменник, педагог, історик, етнограф, фольклорист, греко-католицький священик. Biн видав для українців рідною мовою молитовник, буквар, підручники граматики, географії, посібник з педагогіки для вчителів. О.Духнович збирав українські народні пісні, заснував „Литературное заведеніе Пряшевское” (1850), яке здійснювало серед населения культурно-освітню роботу. Biн написав народною мовою ряд патріотичних поезій, п’єс тощо. Найвідомішою поезією, де звучить його кредо, є „Вручаніє”.
Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 4
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат на тему: Залізодефіцитна анемія (малокрів'я)
IJnfo dlya stydenta 4 -> Громадянська війна в c ирії та її вплив на сусідні країни
IJnfo dlya stydenta 4 -> Непряме оподаткування в Україні: тенденції та перспективи
IJnfo dlya stydenta 4 -> Пріоритетні напрями розвитку сільського господарства
IJnfo dlya stydenta 4 -> Спадкове право
IJnfo dlya stydenta 4 -> Вартість І гідність людського життя
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат з курсу "географія" на тему : " Економіка Болівії"
IJnfo dlya stydenta 4 -> "Адміністративне право"
IJnfo dlya stydenta 4 -> Кафедра біт реферат на тему: " Система електронних платежів Paypal" з дисципліни " Системи банківської безпеки" Львів 2011 Зміст


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   29


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка