М. М. Карабанов доктор історичних наук, професор кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету ім. Т. Шевченка



Сторінка25/29
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4,97 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

8.5.4. Постімпресіонізм
Розпадаючись, імпресіонізм породив у самому собі протилежні напрямки, які перейшли від пленерних пейзажів до „синтезу”, до живопису духу. Художники, яких в історії мистецтва називають постімпресіоністами, - Сезанн, Baн Гог, Гоген - нe були об’єднані нi загальною програмою, нi загальним методом, кожен з них - яскрава творча індивідуальність, кожний залишив свій слід у мистецтві. Постімпресіоністичний живопис нe боявся здатись інтелектуальним, нe цурався теоретичного оформлення своїх художніх нaмipiв.
Поль Сезанн розпочав свій творчий шлях з імпресіоністами і все життя до свого імені, підписуючи картини, додавав „учень Пicappo”. Biн брав участь в їхній першій виставці у 1874 p., але згодом поїхав у Прованс, де жив самотньо, напружено й багато працював. Але Сезанн не був імпресіоністом, він був швидше реакцією нa імпресіонізм як спосіб бачення і манеру малювання. Сезанн не малював творів складного змісту: портрети близьких людей, друзів тa безліч aвтопортретів, пейзажів („Береги Марни”), натюрморти („Натюрморт з апельсинами та яблуками”), портрети-типи („Курець”), часом сюжетні зображення („Гравці в карти”) - світ споглядання, замріяності і зосередженості. Але у всякому разі це нe етюд, a завершений твip, кapтина: природа, людина зображуються у всій своїй цілісності. Суть того нового, чого прагнув Сезанн, - це не передача кольором реальності, виявлення кольором геометричної структури природних форм. Замість уявної випадковості імпресіоністів Сезанн приніс почуття маси, пластичну ясність форм, сталість, карбовану виразність („Портрет дружини художника”). Ta були нa цьому шляху i втpaти. Так, втрачене почуття фактури (не завжди ясно, які фрукти зображені, наприклад), a y змалюванні людей наявні певна абстрактність і бездушність, бо художника не стільки цікавить духовний світ людини, її характер, скільки можливість передати кольоровими співвідношеннями предметність світу. Найсильніша сторона Сезанна - колорит. У подальшому його художньою концепцією скористалися кубісти.
„Великого голландця” Вінсента Ван Гога (Вінсента Віллема) теж називають постімпресіоністом. Ta Baн Гог - швидше реаліст, бо він лише частково визнавав вірність кожного принципу імпресіонізму. Вивчати природу, за Ван Гогом, треба, але все-таки, нa його думку, „найкращі картини створені напам’ять”. Baн Гог рішуче відкидав твердження, ніби мистецтву байдужий предмет зображення. I все-таки Ван Гог пізнав на собі вплив імпресіоністів у техніці малювання, вона стала в нього вільнішою, сміливішою, палітра її висвітлена („Дорога в Oвepi після дощу”, „Червоні виноградники в Арлі”). Його мистецтво не спонукає до споглядального милування, воно потрясає глядача, бо Baн Гог у своїх картинах втілив душевне сум’яття сучасної людини. Його творчість охоплює близько десятиріччя, причому найбільш важливі останні п’ять років. Це роки напруженої, нелюдської праці, у результаті чого Baн Гог створив картини, в яких поєдналися захват перед світом і проникливе почуття самотності, постійного неспокою, щемливої туги. Ван Гог тривожно сприймав суперечності і несправедливості життя, підвищене емоційне ставлення в нього нe тільки до людей („Прогулянка в’язнів”, „Автопортрет з відрізаним вухом”), a й до природи. Під його пензлем зображення простих предметів („Спальня”) сповнені драматизму. Biн олюднює світ речей, наділяючи його власною гіркою безнадією. Внутрішня експресія його картин досягається особливими прийомами накладання фарби, часом зигзагоподібними, a частіше паралельними мазками, як у „Хатинах”, де земля і хатини змальовані мазками, що йдуть в одному напрямі, a небо - у протилежному.
Полю Ежену Анрі Гогену було більш як тридцять років, коли, залишивши службу в банку, вiн почав систематичнo займатися живописом. Найпродуктивнішим був період життя на Таїті. Під впливом імпресіонізму Гоген виробив власну манеру. Художник співробітничав з поетами-символістами і вважав себе символістом. Гогена не стільки захоплювала „чиста ідея”, скільки нe задовольняла та натуралістична тенденція, яку вiн відчував у імпресіонізмі. Історики мистецтва зв’язують Гогена не лише з символізмом, a й з тією поширеною наприкінці XIX - початку XX ст. течією, яка дістала назву примітивізму.
Гоген користувався гранично спрощеним рисунком, форми предметів у нього нарочито площинні, барви чисті та яскраві, композиції мають орнаментальний характер. Він навмисно порушував перспективу, малював не так, як бачить людське око, a як вiн хотів побачити цe в природі. Гоген перетворив реальну природу на декоративний барвистий візерунок. Його мoвa гіперболізована. Він підсилював інтенсивність тонів, бо його цікавив нe колір певної трави, a колір трави взaгaлi. Художник не користувався світлотіньовим моделюванням, a накладав кoлip рівними площинами, у контрастному порівнянні. Koлip вiн розумів символічно. Будь-яку тему Гоген використовував для тoгo, щоб створити самостійний, незалежний від моделі твіp, котрий, майже цілком абстрагуючись від змісту, захоплює глядача внутрішнім художнім вирішенням.
9. КУЛЬТУРА ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТ.

9.1. Основні тенденції розвитку культури в ХХ ст.
Розвиток зарубіжної та вітчизняної культури у ХХ – на початку ХХІ століття відбувається у складних, часто суперечливих обставинах, коли соціальні, політичні, військові, екологічні катаклізми впливають на людську особистість, змінюють її ціннісні орієнтири, трансформують соціокультурний розвиток.
На рубежі ХІХ–ХХ ст. у світі завершується перехід до капіталістичного способу виробництва, створюються могутні монополії, провідні західні держави розподіляють світ на сфери впливу, колонізуючи відсталі в економічному відношенні країни. Науково-технічна революція, започаткована у ХІХ ст., істотно вплинула на розвиток виробничих сил, сприяла індустріалізації, урбанізації, піднесенню загального освітнього рівня населення.
На фоні загального економічного зростання на початку ХХ ст. у світі наростають економічні і політичні протиріччя, що, зрештою, призводять до Першої світової війни та соціальних революцій. Перша світова війна (1914–1918 рр.) мала катастрофічні наслідки для людської цивілізації, оскільки знищила традиційні уявлення про гуманістичні ідеали, створила сприятливі обставини для Жовтневої революції 1917 р. в Росії, що на довгі десятиліття поділила світ на два ворожих табори.
У 20-х рр. провідні західні держави на певний час вступають у період економічного зростання, створюється Ліга націй (1919) – міжнародна організація, що ставила на меті обмеження озброєнь, боротьбу за мир і безпеку народів. У цей час на Заході зростав рівень життя населення, поліпшувалися умови праці і соціального захисту робітників, зменшувалася кількість масових виступів. На жаль, період соціально-економічної стабільності виявився нестійким. Деяким державам (США, Франція) вдалося подолати кризові явища демократичними засобами. Проте в ряді країн до влади приходять радикально настроєні політики. Фашистська диктатура встановлюється в Італії (Б.Муссоліні, 20-ті рр.), у Німеччині до влади приходять нацисти на чолі з А.Гітлером, в Іспанії розпочинається громадянська війна.
У ХХ ст. в ряді країн встановлюються тоталітарні режими. Тоталітаризм (фр. totalite – сукупність, повнота, від лат. totus – увесь, цілий) – форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем суспільства, ліквідацією демократичних свобод (СРСР, фашистська Німеччина, згодом Китай). Сфера культури за таких умов також є підконтрольною державному впливу. За умов відсутності свободи творчості митці змушені дотримуватись певних регламентованих приписів, обмежень, а мистецтво в цілому має обґрунтовувати ідеї, що проголошуються владою. Тоталітарна держава бореться з усіма мистецькими напрямами та діячами культури, які не підтримують офіційного курсу, не дотримуються державної ідеології. Проголошується цілковите підпорядкування інтересів і свободи особистості інтересам держави. Формується тоталітарна свідомість, коли людина, не маючи змоги брати участь у громадському житті, вірить, що правляча партія та її лідер повністю виражає її інтереси, стає пасивною, з пригніченою психікою, безпринципною.
Друга світова війна (1939–1945), жорсткіша і кровопролитніша за попередню, вплинула на світогляд мільйонів людей. „Багатомільйонні людські жертви, втрата незліченних матеріальних і культурних цінностей підірвали віру в гармонію світовлаштування, спонукали до перегляду попередніх уявлень про призначення і критерії культури, духовності”*47.
*47: {Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник /С.М.Клапчук, В.Ф.Остафійчук, Ю.А.Горбань та ін.–К.: Знання.-Прес, 2004.-С.242.}
У ХХ ст. руйнуються колоніальні імперії, які мали численні володіння в Азії, Африці, Латинській Америці. Позбулися своїх заморських територій Великобританія, Франція, Іспанія, Португалія, Голландія, Італія тощо, натомість на політичній карті світу з`явилися нові молоді незалежні держави. У кінці століття зазнала краху світова соціалістична система і розпалася одна з найбільших тоталітарних держав – Радянський Союз.
Новітній час в історії людства – це період, коли наукові відкриття та технічні досягнення не лише поліпшували якість життя, а призводили до глобальних екологічних катастроф, сприяли створенню зброї масового знищення, причому науковці не передбачали трагічних наслідків застосування своїх відкриттів у майбутньому. Нобелівські лауреати П.Кюрі, М.Склодовська-Кюрі, Е.Резерфорд, Н.Бор, досліджуючи питання радіоактивності та відкриваючи нові хімічні елементи, не знали, що колись їхні наукові здобутки перетворяться на жахи Хіросіми і Нагасакі чи Чорнобильську катастрофу.
Глобальними техногенними катастрофами з тяжкими наслідками для навколишнього середовища людство розплачується також за надмірну урбанізацію.
На рубежі ХХ–ХХІ ст. людство зустрілося з проблемами, від вирішення яких залежить доля цивілізації. Ці проблеми прийнято називати глобальними (фр. global – загальний, всесвітній, від лат. globus – куля) – загальними, поширеними на всю планету. До першорядних з них сьогодні належать подолання екологічної кризи, пов’язаної з катастрофічними наслідками людської діяльності; відвернення війни із застосуванням зброї масового знищення, створення без`ядерного ненасильницького світу; подолання голоду, злиднів, неграмотності; пошуки нових джерел сировини, що забезпечили б наступний розвиток економіки.
На зміст західної культури впливали наукові відкриття та технічні здобутки в різних галузях: освоєння космосу, розвиток комп’ютерних технологій, систем комунікації, появи нових синтетичних матеріалів, досягнення в галузі біології (клонування, генна інженерія). Завдяки таким глобальним змінам сучасне суспільство називають „постіндустріальним”, „інформаційним” тощо.
Західна культура, особливо образотворче мистецтво, розвивалася у двох напрямах:
– дальший розвиток реалізму класичного мистецтва, удосконалення і пошук нових форм виразності у межах цього художнього напряму;
– пошуки принципово нових засобів художньої виразності, що привели до появи культури модернізму.
Художнє мистецтво. Живопис
Для художньої культури ХХ ст. властиві відсутність єдиного мистецького стилю і панування цілого ряду течій, особливо в образотворчому мистецтві; зв’язок митців з політикою, протистояння їх мілітаризації, гонці озброєнь, кровопролитним війнам, боротьба за мир, проти фашизму і тоталітаризму; філософічність культури, постійне оновлення засобів художньої виразності, коли на зміну одному напряму приходить інший; поява нових видів мистецтва (кіно і телебачення), що роблять значний вплив на маси.
На рубежі ХІХ–ХХ ст. все більше європейських митців відмовляються від традиційних форм виразності і шукають нові естетичні зображальні засоби, відмінні від реалістичних. У цей час виникає велика кількість несхожих між собою художніх напрямів, які прийнято називати терміном „модернізмерн”. Модернізм (фр. moderne –сучасний, новітній) характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, відмовою від відтворення чуттєво-конкретної дійсності, предметності світу. Модернізм відмовляється від правдоподібності, відображення реальних узагальнених образів та форм реального життя.
Модернізм – це своєрідна художньо-естетична реакція на економічну, політичну, духовну кризу буржуазного суспільства ХХ століття.
У мистецтві початку ХХ ст. виникає також авангардизм (фр.avante-garde – передовий загін), що об’єднав найрадикальніші кола модерністів, що прагнули докорінно оновити художню практику, шукали новаторські засоби вираження форми і змісту творів, боролися за все нове у мистецтві.
Модернізм виявився в усіх галузях художньої творчості. Основні естетичні принципи модернізму в літературі–потік свідомості, в образотворчому мистецтві – заперечення зображальності, у музиці – заперечення звукової організованості (мелодії, гармонії, поліфонії; електронна музика), в театрі – відсутність логіки розгортання драматичної дії. Часто формалістичне новаторство для митців ставало самоціллю. З’являються нові жанри: колаж, інсталяція, хепенінг, перформанс тощо. Для модернізму характерні елітарність, відстороненість від масової культури.
Найбільшого поширення набув в образотворчому мистецтві. Батьківщиною модернізму стала Франція. У Парижі, французькій столиці, на початку ХХ ст. жило і працювало багато молодих талановитих художників, вихідців з різних країн, які шукали нові шляхи у мистецтві: П.Пікассо, А.Матісс, Ж.Брак, А.Модільяні, М.Шагал, О.Архипенко та ін. Молоді художники влаштовували виставки своїх творів, дискутували з приводу різноманітних художніх течій.
Одним із перших напрямків модернізму на початку ХХ ст. став фовізм (фр. fauves – дикий), для якого характерна кольорова експресія, поєднання яскравих кольорів, декоративність, життєрадісність, пластична деформація предметів. Фовізм як напрям з’явився у 1905р., коли молоді художники (А.Матісс, А.Марке, Ж.Руо, А.Дерен) виступили з критикою натуралістичної правдоподібності класичного живопису, зокрема, імпресіонізму.
Визначним представником фовізму був Анрі Матісс. Творчості художника („Червоні рибки”, „Танок”(див. іл. №1), „Музика”) властиві життєствердність, оспівування молодості і грації. Дослідники відзначають мотиви давньогрецького вазопису у творах французького художника. Сучасники фовістів побачили у їх творах лише відмову від вишуканості імпресіоністів. Проте „Фовізм був спробою повернути живопису первинну силу і перебороти вишуканий естетизм кінця століття, хисткість форм, душевне сум’яття художників, вдихнути в мистецтво молодість і здоров’я, збільшити силу його впливу, прискорити темп і цим надати йому сучасного відчуття життя”*48.
*48: {Мєднікова Г.С.Українська і зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посібник .-К.: Т-во «Знання»,-2002.-С.30.}
Один з найвідоміших напрямків модернізму – кубізм – з’явився у 1908 р. Основоположниками цього напрямку вважаються П.Пікассо, Ж.Брак, Ф.Леже. Це була перша течія в живописі, яка повністю відмовилася від естетичного принципу наслідування дійсності класичного мистецтва.
Кубісти вважали, що живописний твір повинен передавати якісь узагальнені філософські ідеї, а не об’єктивні реалії життя. Кубізм (фр. cubisme, від cube – куб) – напрям, представники якого зображували дійсність у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур. Першим кубі стичним твором вважається картина П.Пікассо „Авіньйонські дівчата” (1907). Твір був настільки новаторським, що його не відразу сприйняло навіть найближче мистецьке оточення художника. Фігури жінок, зображених на полотні, спотворені і деформовані, плоскі, відсутня система перспективи та ілюзія тривимірного простору. Кубісти зображували людську фігуру чи предмети не такими, якими бачили, а такими, якими їх уявляли чи знали. У творах кубістів переважає коричнева, темно-зелена, сіра кольорова гама. Часто в картинах кубістів початковий вигляд зображуваного предмета важко уловлювався („Скрипка і гітара” П.Пікассо (див. іл. №2)), бо художники через комбінації геометричних форм прагнули висловити внутрішню сутність образу, нові моделі світосприйняття.
Батьківщиною експресіонізму стала Німеччина, де у 1905 році виникла мистецька група „Міст”, куди увійшли студенти архітектурного факультету Вищого технічного училища в Дрездені Е.Кірхнер, Ф.Блейль, Е.Хеккель, К.Ротлуфф. Молоді художники, займаючись живописом та графікою, дискутували про естетичні принципи мистецтва і вважали, що їхня група повинна єднати класичне мистецтво минулого та сучасну художню культуру як міст єднає два береги ріки. Експресіоністи головним вважали відображення суб’єктивних уявлень автора, тяжіли до ірраціональності, загостреної емоційності, що призводило до різких кольорових контрастів, геометрично спрощених форм, деформацій зображуваного, підкреслення предметів чіткими контурами графічних чорних ліній ( „Група художників” Е. Кірхнера, „Вітрильні човни в гавані” Е.Хеккеля).
Художники-експресіоністи прагнули якомога виразніше передати ідейний зміст твору, загострено емоційне суб’єктивне сприйняття світу, не надаючи уваги точності відтворення об’єктивної реальності, експресіонізм вплинув на інші галузі художньої культури багатьох країн Європи та Америки.
Естетичні принципи абстракціонізму виклав основоположник цього напряму російський художник В.Кандинський (1866–1944) у книзі „Про духовне в мистецтві” (1911). Абстракціоністи (лат. аbstractus –відокремлений) цілковито відокремилися від реалістичного зображення предметів і явищ навколишнього світу, намагаючись передати якісь ідеї, боролися проти сюжетності в живописі. Такий безпредметний живопис великої уваги надавав семантиці кольорів. В. Кандинський (див.іл.№4) вважав, що білий – колір добра, радості, щастя, асоціюється зі святістю, чистотою; зелений – символ надії, синій – викликає тяжіння до чогось надприродного; червоний викликає почуття тривоги; фіолетовий має в собі щось хворобливе, чорний – колір смутку, жовтий – абсолютний колір.
Життя В.Кандинського пов’язане з багатьма країнами, відповідно, він зазнав впливу багатьох мистецьких напрямів – імпресіонізму, фовізму, експресіонізму. Художник народився в Москві, середню освіту здобув в Одесі, навчався в Московському університеті, згодом жив за кордоном – у Німеччині та Франції. У своїй творчості послідовно відходить від відображення реального світу до напівабстракцій та абстракціонізму, намагаючись виразити глибинні істини буття, гармонійно поєднуючи плями, лінії, кольори, що впливають на людські почуття.
Абстракціонізм набув поширення в російському та українському живописі напередодні Першої світової війни. Російський художник, поляк за походженням К.Малевич (1878–1935), який народився у Києві, став засновником супрематизму – одного з напрямів абстракціонізму, програмним твором цього напряму стала його картина „Чорний квадрат” (1913). Твори супрематизму являють собою комбінації кольорових геометричних фігур (квадрат, трикутник, коло); зображують світ, позбавлений об’ємів і відтінків, звільнений від побутовості. Супрематисти прагнуть знайти досконалу форму, яка, у поєднанні з кольором, є знаковою. Ідеї супрематизму поділяли О.Розанова, Л.Попова, О.Родченко, Е.Лісицький, В.Татлін тощо. На початку 1919 р. К.Малевич переїжджає до Вітебська, працює викладачем у художній школі, якою керував М. Шагал. Тут К.Малевич створює групу „Уновис” („Утвердители нового искусства”), об’єднавши своїх однодумців. Художники-супрематисти працювали в різних галузях і малювали плакати, вивіски, продовольчі картки, створювали рисунки для тканин, декорували будівлі і транспорт. У 1922 р. К. Малевич очолює інститут художньої культури в Петрограді, але ідеї художника не могли втілюватися за умов, коли мистецтво, ”стало частиною загальнопролетарської справи” – за словами В.Леніна. Після організації персональної виставки в Німеччині К.Малевич був арештований. Після виходу з ув’язнення Малевич-художник повертається до предметності („Дівчата в полі” (див.іл.№5), „Сінокіс”), але не до реалізму. Для його полотен характерний монументалізм, а постаті без рис обличчя (натомість кольоровий овал) – відгомін сумної тоталітарної епохи, коли особистість пригнічувалася і нівелювалася.
Ще одним основоположником геометричного абстракціонізму був голландський художник Піт Модріан (1872–1844), для творів якого характерні композиції з кольоровими прямокутниками і квадратами („Композиція з синім та жовтим”).
Одним з мистецьких напрямів початку ХХ ст. був футуризм (лат. futurum – майбутнє), що прагнув до створення мистецтва майбутнього, відкидав класичну художню спадщину. Засновником цього напряму є італійський поет Ф.Марінетті, автор ”Маніфесту футуризму” (1909). Футуристи (У.Боччоні, Дж.Балла, Дж.Северіні) вважали, що ХХ ст. потребує нового мистецтва, яке йшло б у ногу з віком техніки, вітали війну, яка, на їх думку, очистить, оновить суспільство. Футуристи обожнювали техніку, натомість людські проблеми цікавили їх менше. У своїх творах намагалися передати динамізм життя і вражень людини („Динамізм мускулів” У. Боччоні, „Абстрактна швидкість – автомобіль проїхав”, „Динамізм дога на шворці” Дж. Балла).
Футуристи частково запозичують прийоми кубістів, розкладаючи предмет на елементи і комбінуючи їх. У Росії та Україні цей напрям відомий як кубофутуризм.
У 1916 р. у Швейцарії виник дадаїзм (фр. dadaisme, від dada – дитячий коник, переносно – дитячий лепет) – модерністська течія в мистецтві, характерними рисами якої були зумисний примітивізм, антиестетизм (Т.Тзара, М.Дюшан, Г.Грос). Течія зародилася під час Першої світової війни як реакція на жорстоку криваву бійню, розв’язану провідними державами Європи. Дадаїсти стверджували, що життя безглузде, мистецтво і митці ворожі людині, не рахувалися з визнаними авторитетами, в тому числі, в мистецтві. У 1922 р. дадаїзм поєднується з сюрреалізмом.
Сюрреалізм у культурі ХХ ст. з’явився після Першої світової війни як реакція на глибоку духовну кризу, що охопила світ в післявоєнний час. Сюрреалізм (фр.surrealisme, букв. – надреалізм) джерелом художньої творчості вважав підсвідоме – сновидіння, галюцинації тощо.
Сюрреалізм продовжував розвивати ідеї дадаїзму про підсвідому природу творчості, про заперечення класичної культурної спадщини та естетичних цінностей минулого. Джерелом творчості сюрреалісти вважали не реальну діяльність, а підсвідомість. Філософським підґрунтям цього напряму є фрейдизм. З.Фрейд (1856 –1939) відкрив підсвідоме як самостійну, незалежну від свідомості основу людської душі. Сюрреалісти були дуже епатажними, протестували проти державних інституцій, сучасної цивілізації, різних політичних течій (комунізму, фашизму). Сюрреалісти повністю підтримували думку про вплив підсвідомого на життя кожної людини. Представниками сюрреалізму були художники А.Бретон, М.Ернст, А.Массон, М.Дюшан, С.Далі, П.Пікассо, письменники Л.Арагон, Е.Іонеско. Один з основоположників сюрреалізму А.Бретон стверджував, що творчість – загадковий процес, що не піддається логічному осмисленню, митець має користуватися лише асоціативними, інтуїтивними методами. Сюрреалістів різних країн єднала ідея соціального бунту.
Художники – сюрреалісти повністю відмовилися від зображення об`єктивної реальності, для їхніх творів властиві спотворені пропорції предметів та постатей, протиприродне поєднання предметів. Світ жорстокий і безжалісний, людина в ньому самотня і нещасна, вважали сюрреалісти, а тому з-під пензля чи пера виходили песимістичні твори про приреченість людського буття, очікування смерті, руйнування всього, що оточує людину.
Відомим художником-сюрреалістом був Макс Ернст. У картині „Слон із Целебесу” (1921) він зобразив резервуар для зберігання зерна у вигляді механічного слона. Типовою для сюрреалізму є атмосфера нереальності цієї картини з голою поверхнею землі, жіночою оголеною постаттю без голови, зіставленням не пов’язаних між собою предметів, порушенням цілісності зображення.
Найвідомішим представником цього напряму був Сальвадор Далі (1904–1990), іспанець за походженням. На його творчість вплинула теорія психоаналізу З.Фрейда, тому його творам властиві зображення галюцинацій, марень, психічних відхилень. Композицій його творів ірраціональні, абсурдні, іноді імітують кольорову фотографію („Постійність пам’яті”, „Передчуття громадянської війни” (див.іл.№3), „Відкриття Христофором Колумбом Америки”, „Апофеоз долара”). Картина „Передчуття громадянської війни” (1936) закінчена за кілька місяців до початку громадянської війни в Іспанії. На фоні мертвого пейзажу зображено жахливу конструкцію з фрагментів людських тіл, безглуздо поєднаних. Твір справляє моторошне, відлякуюче враження абсурдності всякої війни.
На початку Другої світової війни він, як і багато інших сюрреалістів, виїхав до США. Осмислення жахів світової війни спричинило зміни світогляду художника: з атеїста він став католиком, у своїх творах звертається до вічних тем добра і зла, зради і самопожертви тощо („Таємна вечеря”, „Христос св. Іоанна на Хресті”).
Найбільших успіхів сюрреалісти досягли у 40–50 рр. А 60-ті роки ХХ ст. позначилися популярним напрямом в образотворчому мистецтві – поп-артом, що орієнтувався на загальнозрозумілість і на противагу абстракціонізму мав предметний характер. Представники цього напряму використовували у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи, відтворювали типові продукти „масової культури” (комікси, манекени, плакати, афіші), висловлюючи тим самим свою реакцію на психологію споживання, що панували в суспільстві (Р.Раушенберг, Е.Уорхол).
Однією з поширених течій 60-х років став оп-арт (англ. optical art – оптичне мистецтво), представники якого створюють естетичне середовище за допомогою світлових і кольорових оптичних ефектів, завдяки вживанню лінз, дзеркал тощо. У живописі переважають геометричні комбінації ліній та плям.
У 60-х рр. набуло поширення так зване „мистецтво дії” Перформанс (англ. рerformance) – напрям, суть якого полягала у виконанні перед публікою попередньо запланованих дій. Публіка виступає лише у ролі глядача. Близьким для цього напряму є хепенінг, в основі якого – виконання художником якоїсь незапланованої дії перед глядачами та з їх участю. Представники боді-арту матеріалом для художньої творчості вважають людське тіло, вдаються до розмальовування його, демонстрації різних поз.
Як реакція на надмірну емоційність експресіонізму виникає мінімалізм, що більшого поширення набув в образотворчому мистецтві США, зокрема в скульптурі. Митці вдавалися до використання простих геометричних форм, їхні твори були повністю позбавлені декоративності. Живопис часто монохромний, а скульптори використовували сучасні матеріали (пінопласт, сталь) та промислові технології (Р.Серра, Ф.Стелла, К.Андре, Р.Морріс та ін.).
У цей час з’являється кінетичне мистецтво (від грец. kinemos – руховий, рушійний), представники якого намагалися створювати рухомі конструкції, світлові ефекти, оскільки художників завжди цікавила мобільна зміна форми, можливість трансформувати свій витвір. При цьому митці використовують різні матеріали, принципи дії, види руху, джерела руху форми. (Н.Шеффер, Ж.Тенглі, Г.Юккер, Б.Стучебрюхов тощо). Відомий твір Гюнтера Юнкера „Танцівники”, що змінювався на очах публіки в результаті руху. Композиція представляє собою мішки людського зросту, зсередини проткнуті гвіздками. Коли глядач вмикав мотор, мішки оберталися, наїжачившись гвіздками, які до того звисали вниз. Кінетизм прагне об’єднати в єдине композиційне ціле різні види мистецтва (звукові композиції, світломузику).
Сукупність найновіших течій у світовій культурі від 70-х р. ХХ століття до сьогодення найчастіше називають постмодернізмом. Народження постмодернізму пов’язане з кризовим явищами в західному суспільстві: так званою „холодною війною”, наростанням гонки озброєнь, американською війною у В’єтнамі, боротьбою трудящих за свої права, молодіжними рухами, екологічними катастрофами, що в останні десятиліття постійно супроводжують науково-технічний прогрес (Чорнобильська катастрофа, зменшення озонового шару, глобальне потепління тощо). Останні десятиліття ХХ століття довели, що людська діяльність, заснована на втіленні в життя найвищих досягнень інтелекту, поліпшенні якості і комфорту нашого життя, в той же час згубно впливає на довкілля, сприяє руйнуванню екосистеми і навіть може призвести до загибелі життя на планеті. Деякі філософи ХХ ст. (М.Хоркгаймер, Ю.Хабермас та інші) роблять висновок про те, що людський розум нині є найбільшою загрозою існуванню людини. Таке світовідчуття породило безліч напрямів, які в естетичному плані близькі до модернізму, але за зображальними рисами інші.
На відміну від модернізму, постмодернізм менш елітарний і більше орієнтований на комерцію. Для постмодернізму головне не проголошення кризи людського буття, а „…заперечення старого, аналіз деформації самих принципів розуміння людського життя, зміна суті, якою керувався раніше гуманізм, пошук нових моральних регуляторів та їх нове обґрунтування”*49.
*49: {Мєднікова Г.С.Українська і зарубіжна культура ХХ століття: Навч. посібник.-К.: Т-во «Знання», КОО, 2002.-С.130.}
Художники в цей період вдаються до колажу, монтажних і відеоефектів, гіперреалізму, часто у своїх творах намагаються показати нікчемність і величність життя. Предметам побутового середовища часто надають символічного значення.
Живопис постмодернізму відмовляється від зображальності, естетичності, прагне реагувати на важливі проблеми сучасного їм суспільного життя.
Одним із напрямів постмодернізму є гіперреалізм (інші назви цього напряму: суперреалізм, фотореалізм, слайдизм, документалізм тощо), для якого характерним є наслідування фотографії живописними та графічними засобами. Напрям виник у період, коли в живописі переважали напрями, які відмовлялися від забраження об’єктивної реальності, а тому поява гіперреалізму викликала значний інтерес. Зображальні засоби гіперреалістів значною мірою новаторські. Знову звернувшися до предметності, художники все ж намагалися максимально дистанціюватися від класичного мистецтва. Основою живописного твору ставала не об`єктивна реальність, а фотографія чи слайд, бо гіперреалісти вірили, що технічні засоби можуть передати світ недеформованим, точно і неупереджено. Гіперреалісти, намагаючись досягти „надреальності”, використовували засоби, невживані у традиційному малярстві: акрилові фарби, фарборозпилювачі, трафарети, шліфували і полірували поверхню картини, щоб позбутися мазків пензля. Полотна гіперреалістів часто були великого формату, зображували об’єкти з близької відстані (крупним планом). У представників цього напряму найчастіше переважала тема великого міста.
У 70-ті р. в Західній Європі, Японії, Латинській Америці набув поширення концептуалізм. Представники концептуального мистецтва відмовлялися від створення традиційних художніх творів, а натомість зверталися до концептуальних об’єктів у формі ідей чи проектів, які супроводжувалися написами, текстами, іншими видами позаестетичної документації (Д.Х’юблер, Р.Беррі, Л.Вейнер тощо). Твори концептуалістів поєднують несполучувані предмети, часто побутові речі і супроводжуються певним текстом (написом).
Живопис ХХ ст. продемонстрував величезну різноманітність напрямів і стилів, невпинні пошуки митців нових, відповідних часові, зображальних засобів.
Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 4
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат на тему: Залізодефіцитна анемія (малокрів'я)
IJnfo dlya stydenta 4 -> Громадянська війна в c ирії та її вплив на сусідні країни
IJnfo dlya stydenta 4 -> Непряме оподаткування в Україні: тенденції та перспективи
IJnfo dlya stydenta 4 -> Пріоритетні напрями розвитку сільського господарства
IJnfo dlya stydenta 4 -> Спадкове право
IJnfo dlya stydenta 4 -> Вартість І гідність людського життя
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат з курсу "географія" на тему : " Економіка Болівії"
IJnfo dlya stydenta 4 -> "Адміністративне право"
IJnfo dlya stydenta 4 -> Кафедра біт реферат на тему: " Система електронних платежів Paypal" з дисципліни " Системи банківської безпеки" Львів 2011 Зміст


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка