М. М. Карабанов доктор історичних наук, професор кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету ім. Т. Шевченка



Сторінка29/29
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4,97 Mb.
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29

Архітектура
У другій половині ХХ ст. продовжує розвиватися архітектура.
У післявоєнний час зусилля архітекторів були спрямовані на відбудову знищеного німецько-фашистськими окупантами. Відразу після визволення Києва було об’явлено конкурс на кращий проект відбудови Хрещатика. Архітектори О.Власов, А.Добровольський, В.Єлізаров, Б.Приймак, О.Заваров, О.Малиновський, проект яких було втілено в життя, вирішили зробити головну магістраль столиці багатофункціональною, зосередивши з лівого боку різноманітні установи, а з правого – житлову забудову. У забудові Хрещатика переважають елементи класицизму з поєднанням рис народного ужиткового мистецтва (керамічний декор). Великі відбудовні роботи були проведені у Севастополі, Полтаві, Харкові, Дніпропетровську, Тернополі, інших містах і селах України.
У післявоєнний період створюються типові проекти житлових будинків та громадських споруд, запроваджуються нові будівельні матеріали (залізнобетонні конструкції, шлако- і гіпсоблоки, бетон, облицьовувальна плитка тощо).
У 50 рр. архітектори звертаються до традицій класичної архітектури (річковий вокзал у Києві, 1961 р., арх. В.Гопкало, В.Ладний, Г.Скуцький; кінотеатр “Київ”, 1952, арх. В.Чуприна, О.Тацій та ін.; театр у Полтаві, 1957, арх. О.Малишенко та ін). Іноді модернізація класики була невдалою, що призводило до надмірної помпезності споруд.
У 60-х роках було взято курс на створення домобудівної індустрії, на перехід до індустріальних методів великопанельного будівництва з метою максимально здешевити будівництво і забезпечити громадян житлом та необхідними побутовими, культурно-освітніми, лікувальними спорудами. Послідовно зверталася увага на функціональне та естетичне поліпшення житла (шумозахисне планування, будинки з квартирами в двох рівнях, використання монолітного залізобетону). Типові проекти житлових будинків використані при спорудженні житлових масивів Русанівка (1961–74 рр., арх. В.Ладний, Г.Кульчицький); Оболонь (1974–85, арх. Г.Слуцький та ін.); Троєщина (1980–85, арх. В.Гречина, В.Суворов та ін.) у Києві; Сонячний (1970–80, арх. О.Хавкін та ін.) у Дніпропетровську ; Сріблястий (1974–80, арх. З.Підлісний та ін.) у Львові.
При зведенні громадських споруд архітектори шукають нові художньо-функціональні рішення, використовуючи можливості таких будівельних матеріалів, як скло, метал, бетон. По-новаторськи сприймалися у 60-х рр. Палац спорту у Києві (1958–1960, арх. М.Гречина, О.Заваров), універмаг “Україна” (1960–1966 рр., арх. І.Гомоляка) з суцільними заскленими фасадами, відсутністю декору, простою композицією.
Великої художньо-образної виразності досягла архітектор Є.Маринченко при спорудженні палацу “Україна” у Києві. Споруда сприймається динамічною завдяки вертикальним пілонам та вигнутій дузі фасаду.
Прикладом умілого поєднання архітектури і скульптури є споруда Будинку художника в Києві (1977, арх. А.Добровольський, А.Макухіна), оздоблена бронзовими статуями муз (скульптор В.Бородай).
У 70–80-х рр. реконструюються та створюються нові (в сучасних формах, з використанням новітніх будівельних технологій та матеріалів) корпуси вищих навчальних закладів: комплекс Київського національного університету ім.. Т.Шевченка (1972–1985, арх. В.Ладний, Л.Коломієць та ін.; Донецького університету (1973–1978, арх. В.Бучек, Г.Павлов та ін.); навчальний корпус Львівського політехнічного інституту (1964–1972, арх. Р.Липка та ін). У цей час висотні споруди, зокрема, готелі (“Либідь” (1971), “Русь” (1976–1979) виконували роль вертикальних домінант.
В останні роки загострюється проблема органічного поєднання старої забудови з новою, яка, на жаль, часто дисонує з історичними пам’ятками. Набуває розвитку не лише споруджуване швидкісними індустріальними методами висотне житлове будівництво, а й малоповерхова котеджна забудова. Перед сучасними архітекторами стоїть складне завдання збереження архітектурного середовища, що вже сформувалося, тактовне доповнення його сучасними спорудами.
Художники і скульптори другої половини ХХ ст. намагалися вийти за межі офіційного творчого методу – соціалістичного реалізму, розвивали традиції українського народного живопису. Плідно працюють художники В.Касіян, М.Глущенко (див.іл.№13), М.Дерегус, Т.Голембієвська. Новаторськими пошуками, філософським осмисленням явищ відзначаються полотна Т.Яблонської („Хліб”, „Весна”, „Тиша”, „Травень”, “Весілля” (див.іл.№12). Значних успіхів досягли народні художниці Г.Собачко-Шостак, М.Приймаченко, К.Білокур, які працювали у жанрі народного декоративного розпису.
У часи перебудови до читача повернулися сотні імен репресованих раніше митців, чия творчість була заборонена і забута. В Україні стає відомою творчість представників діаспори Є.Маланюка („Стилет і стилос”, „Земна Мадонна”), І.Багряного („Сад Гетсиманський”), В.Барки („Апостоли”, „Білий світ”), У.Самчука („Волинь”, „Марія”). Перебудовчим процесам в Україні сприяла діяльність Спілки письменників України та громадської організації „Народний рух України за перебудову”, очолюваної поетом І.Драчем. Значним демократичним завоюванням цього часу було прийняття закону „Про мови в Українській РСР” (1989), що проголошував українську мову державною і був спрямований на забезпечення її всебічного розвитку. Тоді ж до Конституції УРСР було внесено зміну про надання українській мові статусу державної.
Існуючі проблеми та подальший розвиток української культури
На початку 90-х рр. в Україні утвердилося усвідомлення необхідності демократичних соціокультурних змін.
Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. починається розбудова самостійної держави і проводиться формування власної культурної політики, спрямованої на забезпечення вільного розвитку національної культури та збереження культурної спадщини. Держава формує законодавчу базу, яка могла б забезпечити розвиток культури та вільний доступ усіх громадян до її здобутків. Так, у 1992 р. Верховна Рада прийняла „Основи законодавства України про культуру”, де були задекларовані основні принципи державної політики в галузі культури, спрямовані на відродження і розвиток культури української нації та культури національних меншин, забезпечення свободи творчості, вільного розвитку культурно-мистецьких процесів, реалізацію прав громадян на доступ до культурних цінностей, створення матеріальних та фінансових умов розвитку культури. В „Основах” зазначені пріоритети у розвитку культури, права і обов’язки громадян у сфері культури, регламентована діяльність у цій сфері; у тому числі професійна творча діяльність, міжнародні культурні зв’язки.
У розділі ІV „Основ законодавства про культуру” йдеться про фінансування і матеріально-технічне забезпечення культури, зокрема, ст. 23 передбачає, що держава гарантує необхідність асигнувань на розвиток культури в розмірі не менше восьми відсотків від національного доходу України. Передбачаються також форми недержавного фінансування цієї сфери.
Конституція України (1996р.) підтвердила зафіксований попередніми законодавчими актами принцип державності української мови (ст.10), проголосила гарантії і свободи у галузі літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності та авторських прав (ст. 54). У цій же статті зазначено, що культурна спадщина охороняється законом, а держава дбає про збереження історичних пам’яток та повернення в Україну культурних цінностей, що перебувають за її межами. За останнє десятиріччя ухвалено також інші законодавчі акти, що регулюють правовідносини у сфері освіти, музейної і бібліотечної справи, кінематографії, діяльності творчих спілок, сприяють реформуванню їх діяльності. Роботу над створенням нормативно-правової бази культури слід продовжувати.
На жаль, фінансово-економічні проблеми останнього часу не дають можливості фінансувати сферу культури у повному обсязі, так, як це передбачено чинним законодавством України. За відсутності належного державного фінансування, в Україні створюються інші механізми матеріального забезпечення сфери культури: створюються благодійні фонди, культурні товариства, об’єднання митців, зароджується діяльність меценатів. Проте поки що це не може замінити повноцінного державного фінансування. У цих умовах відбувається комерціалізація культури, коли створюються низькопробні, але прибуткові культурні проекти.
Через матеріальні труднощі, особливо в перші роки незалежності, скорочувалася кількість закладів культури (перш за все в сільській місцевості), а багато талановитих митців виїжджали за кордон у пошуках достойного заробітку. Загальмувався розвиток кінематографії, за останні роки українські фільми практично не знімаються, а технічні потужності вітчизняних кіностудій використовуються для зйомок реклами та відеокліпів. Не кращі часи переживає книговидавництво – більшість видань на полицях книгарень російськомовні, до того ж видрукувані за межами України.
Ще одна проблема української сучасної культурної сфери – переповнення культурного простору зразками зарубіжної масової культури (кінематографічна продукція, музика, телебачення, літературні твори тощо). Ці далеко не найкращі твори маскультури витісняють національну культуру з активного вжитку, особливо в молодіжному середовищі.
Незважаючи на певні кризові явища, все ж у розвиткові культури намічаються певні зрушення. Так, велику увагу держава приділяє розвиткові освіти. Ухвалено національну програму „Освіта України в ХХІ ст.”, Закон України „Про освіту”, що передбачають демократизацію та гуманітаризацію освіти, поєднання вітчизняного і світового педагогічного досвіду, приведення освіти у відповідність до вимог сучасного інформаційного суспільства. Крім традиційних шкіл з`явилися альтернативні навчальні заклади (гімназії, ліцеї, коледжі, спеціалізовані школи) різних форм власності. З 2001 року запроваджується 12-річна тривалість навчання в середній школі, 12-бальна система оцінювання знань, велика увага приділяється вивченню іноземних мов. За роки незалежності більшість навчальних закладів України переведена на рідну мову викладання.
У нормативно-правових документах щодо вищої освіти вказується на актуальність постійного оновлення змісту освіти та організації навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей, ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Передбачається створення умов для особистісного розвитку і творчої самореалізації кожного громадянина, інтеграції України в європейський та світовий простір як конкурентноспроможної держави. Нині реалізується проблема входження України до єдиного європейського та світового освітнього простору в рамках Болонського процесу. У вищих навчальних закладах здійснюється підготовка спеціалістів за чотирма освітньо-кваліфікаційними рівнями.
Значні труднощі доводиться долати Національній академії наук України, що через недостатнє фінансування втрачає кращих спеціалістів.
Активно розвивається літературний процес, у якому беруть участь письменники старшого покоління і молода генерація. У ринкових умовах частина письменників пише російською мовою, зокрема, в популярних нині жанрах фантастики та детективу.
Художники нині мають безліч можливостей для реалізації своїх творчих задумів, до їхніх послуг нові галереї, виставки, вернісажі.
Українські телеканали здійснюють мовлення переважно українською мовою, проте часто пропонують глядачеві низькопробну телепродукцію, розраховану на невибагливий смак.
Україна є місцем проведення сучасних конкурсів і фестивалів: „Червона рута”, „Таврійські ігри”, конкурсу артистів балету імені Сержа Лифаря, „Євробачення–2005” та ін., що сприяє популяризації українського музичного мистецтва на Батьківщині та за її межами.
Протягом ХХ ст. українська культура пройшла довгий, складний і суперечливий шлях розвитку. Відзначивши початок ХХ ст. бурхливим феєрверком талантів, розмаїттям стилів і напрямів у різних галузях художньої творчості, українські митці довгі десятиліття в умовах радянського тоталітаризму змушені були працювати в рамках соціалістичного реалізму, постійного втручання в творчий процес, обмежень у виборі тематики та ідейних оцінок. Сталінські репресії фізично знищили більшу частину діячів української культури – вчених, письменників, художників, церковних діячів, а інших змусили поступитися принципами. Все ж кращі представники українства у ХХ століття вивели нашу культуру на світовий рівень, сприяючи своєю творчістю і громадською діяльністю здобуттю незалежності нашою державою.
Тільки тепер, після здобуття незалежності, в українців з’являються справжні можливості для реалізації свого духовного потенціалу. Державна політика в галузі культури повинна сприяти цьому, адже стати рівноправним членом загальносвітового співтовариства можна лише тоді, коли цілеспрямовано буде розвиватися не лише економіка, а й культурний процес.
СЛОВНИК ТЕРМІНІВ
Абстракціонізм (лат. abstractus – відокремлений, відірваний) – напрям у модерністському мистецтві ХХ ст., що цілком відмовляється від реалістичного зображення предметів і явищ.

Авангардизм (фр. avante-garde – передовий загін) – узагальнюючий термін для позначення новаторських напрямів у художній культурі ХХ ст., для яких характерний пошук нових, нетрадиційних засобів вираження.

Акмеїзм (гр.akme – вершина, розквіт, вищий ступінь чого-небудь) – модерністська течія в російській поезії початку ХХ ст. Акмеїсти проголосили відхід від символізму з його містицизмом, зашифрованою багатозначністю слова, прагненням повернутися до світу реальності. Для поетів-акмеїстів характерна філософська проблематика і відмова від соціальних проблем.

Боді-арт (англ. body-art, мистецтво тіла) – один з модерністських напрямів, представники якого розглядають власне тіло як матеріал і об’єкт художньої творчості, розмальовують його, роблять надрізи, вдаються до демонстрації різних поз.

Гіперреалізм (від гіпер – підвищення, надмірність і реалізм) – течія в образотворчому мистецтві США і Європи, представники якої намагаються ретельно копіювати фотографію за допомогою живописних і графічних засобів.

Дадаїзм (фр. dadaisme, від dada – дитячий коник, переносно-дитячий лепет) – модерністська течія в літературі й образотворчому мистецтві Західної Європи початку ХХ ст. Характерні риси дадаїзму: антиестетизм, зумисний примітивізм. Дадаїзм – попередник сюрреалізму.

Додекафонія (з гр. – дванадцятизвуччя) – техніка композицій, заснована на застосуванні всіх 12 рівноправних, функціональних незалежних тонів хроматичної гами. Звуковим матеріалом оперують так, щоб жоден звук не повторювався, що часто призводить до беззмістовного хаотичного звучання.

Екзистенціалізм (лат.existentia – існування, буття): 1. Ідеалістична філософська течія, що заперечує об’єктивність буття, реальним вважає лише існування людини та її переживань, твердить про беззмістовність життя, непотрібність суспільної діяльності. 2. Течія літературного модернізму. Виникла в передвоєнні роки, поширилася під час і після Другої світової війни. Характерні риси: суб’єктивізм, індивідуалізм, песимізм, заперечення будь-якого насильства.

Експресіонізм (фр. expression – виразність, вираження) – напрям у європейській літературі та мистецтві перших десятиліть ХХ століття. Головним в експресіонізмі проголошувалося вираження суб’єктивних уявлень митця, що зумовило потяг до ірраціональності, загостреної емоційності та гротеску.

Кінетичне мистецтво (гр. kinemos – руховий, рушійний) – напрям у західному мистецтві 50-60-х років ХХ ст. Представники цього напряму намагалися створювати рухомі конструкції, вдавалися до світових ефектів.

Кіномистецтво – мистецтво відтворення на екрані зображень, які викликають враження реальної дійсності.

Кітч (нім. Kitsch – дешева продукція, несмак, verkitschen – дешево продавати) – напрям у сучасній культурі, розрахований на масового споживача, що характеризується примітивністю, безідейністю, розважальністю; масова продукція, позбавлена смаку і розрахована на зовнішній ефект.

Концептуальне мистецтво – одна з течій авангардизму, що розглядає художній твір як засіб демонстрацій ідей, понять, концепцій. Його представники відмовляються від створення традиційного художнього твору і звертаються до концептуальних об’єктів, що виступають у формі ідей чи проектів і супроводжуються написами, текстами, іншими позаестетичними засобами.

Кубізм (фр.cubisme, від cube – куб) – модерністська течія в західноєвропейському образотворчому мистецтві початку ХХ ст., представники якої зображували реальний світ у вигляді комбінацій геометричних форм (куба, кулі, циліндра, конуса тощо) та деформованих фігур.

Масова культура – напрям у культурі другої половини ХХ ст., розрахований на доступність широким верствам населення, знижений рівень сприйняття, розважальність.

Мінімалізм (лат. minimalis – найменший) один з напрямів у мистецтві 60–70-х рр. ХХ ст., твори якого позбавлені зовнішньої декоративності, найчастіше зводяться до використання найпростіших геометричних фігур. Мінімалізм представлений головним чином скульптурою і живописом.

Модернізм ( фр. moderne – сучасний, новітній) – узагальнююча назва художніх напрямів ХХ ст. Модернізму властивий розрив з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва, пошук нових художніх форм і виражальних засобів.

Неореалізм – напрям в італійському кіно і літературі 40-50-х рр. ХХ ст. Визначними рисами неореалізму є демократизм і гуманізм, увага до життя простої людини, наявність документальної основи твору (принцип вірності факту).

Оп-арт (англ. op-art, скороч. від optical art – оптичне мистецтво) – напрям у мистецтві модернізму 60-х рр. ХХ ст., що розробляє в живописі й графіці декоративні ефекти простих геометричних форм, звичайно розрахованих на оптичний ефект.

Перформанс (англ. performance – виконання, здійснення) – один із напрямів у модерністському мистецтві. Виник у 60-х рр. ХХ ст. Складається з виконання якихось спланованих дій перед публікою. Глядачі обмежуються пасивною роллю, а участі в дійстві не беруть.

Поп-арт (англ. pop art, скорочено від popular art – популярне мистецтво) – неоавангардистський напрям у 60-х рр. ХХ ст., що на противагу абстрактному мистецтву має предметний характер. Митці цього напряму використовують у своїх композиціях побутові предмети, промислові відходи тощо.

Постмодерн ( те, що йде після модерну) – напрям у сучасній культурі, що сформувався у 70-х р. ХХ ст.

Символізм – модерністський літературний напрям кінця ХІХ –ХХ ст. Виник у Франції. Символісти відмовилися від зображення реалій життя і метою своєї творчості вважали пошук прихованої краси світу. На місце художнього образу вони ставили художній символ, що містить у собі ряд значень. Намагалися надати своїм творам музикальності, співзвучності, бо тільки музику вважали мистецтвом.

Супрематизм (лат. supremus – найвищий) – різновид абстракціонізму; твори супрематизму є комбінаціями кольорових геометричних фігур (квадрат, трикутник, коло).

Сюрреалізм (фр.surrealism, буквально – надреалізм) – модерністська течія в літературі і мистецтві ХХ ст., яка намагається джерела творчості знайти в підсвідомості.

Тоталітаризм (фр. totalite – сукупність, повнота, від лат. totus – увесь, цілий) – форма державного правління, що характеризується повним (тотальним) контролем держави над усіма сферами життя суспільства, ліквідацією демократичних свобод.

Фовізм (фр. fauves – дикий) – один з напрямів модернізму, для якого властиві поєднання яскравих, «агресивних» кольорів, декоративність, пластичні деформації предметів.

Футуризм (лат. futurum – майбутнє) – авангардистський напрям у літературі і мистецтві, представники якого намагалися створити мистецтво майбутнього, відкидали класичну художню спадщину, насаджували ідеї фантастики, урбанізму, крайнього формалізму.

Хепенінг (англ. happening – подія, випадок) – напрям у модерністському мистецтві, що виник у кінці 50-х рр. ХХ ст. у США. В основі хепенінгу – виконання художником якоїсь незапланованої дії перед публікою та за її участю.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Основна:

Асеев Ю.С. Стили в архитектуре Украины.– К.: Будівельник, 1986.–104 с.

Багацький В.В., Кормич Л.І. Культурологія: історія і теорія світової культури ХХ століття: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2004.–304 с.

Гаврюшенко О.А., Шейко В.М., Тишевська Л.Г. Історія культури: Навч. посіб /Наук. ред. Шейко В.М.–К.: Кондор, 2004 –763 с.

Виткалов В.Г., Митровка М.М. Українська культура: Навчально-методичний посібник. – Рівне: Волинські обереги, 2001.– 168 с.

Історія світової культури. Культурні регіони. Навчальний посібник/ Керівник авторського колективу Л.Т.Левчук.– К.: Либідь, 2000.–520 с.

Історія української архітектури /Ред. В.І. Тимофієнко.–К.: Техніка, 2003.– 472 с.

Історія української літератури ХХ ст. У 2-х кн.. Кн. 1. Перша пол. ХХ ст.: Підр. для студ. гуманітарних спец. вищ. закл. освіти/За ред. В.Г.Дончика.- К.: Либідь, 1998.–464 с.; Кн. 2. Друга половина ХХ ст.–К., Либідь.1998.–456 с.

Історія української літератури. ХХ століття. У 2 кн. Кн.1.: 1910–1930-ті роки: Навч. посібник/За ред. В.Г.Дончика.-К.: Либідь, 1993– 784 с.

Історія української та зарубіжної культури: Навчальний посібник /За ред. С.М.Клапчука, В.Ф.Остафійчука. –К.: Знання, 2002.–356 с.

. Подольська Є.А., Лихвар В.Д., Іванова К.А. Культурологія. Навчальний посібник.–К.: Центр навчальної літератури, 2003.–288 с.

Полікарпов В.С. Лекції з історії світової культури. Навчальний посібник. –К.: Знання, 2000.–360 с

Попович М. Нарис історії культури України.– К.: Артек, 1998.–728 с.

Українська культура: історія і сучасність: Навч. посібник/За ред. Черепанової С.О. – Львів: Світ, 1994.–456 с.

Українська та зарубіжна культура. Навчальний посібник/За ред. М.М.Заковича та ін. – К. : Знання, 2000.–622 с.

Хоменко В.Я. Українська і світова культура: Підручник. –К.: Україна, 2003.–336 с


Додаткова:

Історія українського мистецтва в 6 томах. – К.: УРЕ, 1965–1967.

Історія української культури: у 5 томах. – К.: Наукова думка, 2001–Т.1.–1134 с., Т.2– 847 с., Т.3, 2003–1245 с.

Зарубіжні українці. Етнографічний довідник.–К.: Україна.– 1991.–256 с.

Корінний М.М. Короткий термінологічний словник з української та зарубіжної культури. – К.: Україна, 2000.–184 с.

Митці України. Енциклопедичний довідник. – К.: ІСБН, 1992.–847 с.

Огієнко Іван. Українська культура: коротка історія культурного життя українського народу. – К .: Фірма „Довіра”, 1992.–218 с.

Художня культура світу: Європейський культурний регіон. Навчальний посібник. – К. : Вища школа, 2001.–191 с.




Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 4
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат на тему: Залізодефіцитна анемія (малокрів'я)
IJnfo dlya stydenta 4 -> Громадянська війна в c ирії та її вплив на сусідні країни
IJnfo dlya stydenta 4 -> Непряме оподаткування в Україні: тенденції та перспективи
IJnfo dlya stydenta 4 -> Пріоритетні напрями розвитку сільського господарства
IJnfo dlya stydenta 4 -> Спадкове право
IJnfo dlya stydenta 4 -> Вартість І гідність людського життя
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат з курсу "географія" на тему : " Економіка Болівії"
IJnfo dlya stydenta 4 -> "Адміністративне право"
IJnfo dlya stydenta 4 -> Кафедра біт реферат на тему: " Система електронних платежів Paypal" з дисципліни " Системи банківської безпеки" Львів 2011 Зміст


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   21   22   23   24   25   26   27   28   29


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка