М. М. Карабанов доктор історичних наук, професор кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету ім. Т. Шевченка



Сторінка4/29
Дата конвертації23.10.2016
Розмір4,97 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29

Кіммерійці. Скіфсько-сарматська епоха. Наприкінці 2 тис. до н.е. територію південної України населяли кіммерійці. Вони займалися табунним тваринництвом, добре володіли обробкою бронзи та заліза, постійного житла кіммерійці не мали, вони жили у тимчасових таборах й зимівниках, одними з перших навчилися виплавляти залізо, кували мечі завдовжки понад метр, залізні наконечники для стріл. Згадки про них зникають після 570 р. до н.е. Форми суспільного життя кіммерійців у подальшому наслідували скіфи.
Скіфи мігрували на територію України у першій половині VII ст. до н.е. За згадками стародавніх істориків, спочатку вони перебували у Середній Азії або в степах між Каспієм, Уральськими горами й Кавказом. Потім, під натиском сусідів, відійшли у Північне Причорномор’я, трохи згодом частина їх мігрувала у Передню Азію. Північний Кавказ довго залишався для них надійним тилом, де вони були забезпечені продуктами харчування, кольоровими металами, поповнювали свої війська. Завдяки походам до Малої Азії скіфи потрапили під сильний вплив східних культур Ассирії, Вавилону, Мідії. Поселившись на землях нинішньої України, вони поступово змішувалися з місцевим населенням, переймали його побут і звичаї. Апогеєм могутності скіфської держави зі столицею, яка перебувала на території нинішньої Запорізької області, стало ІV ст. до н.е. Скіфи вели жваву торгівлю з Ольвією, Херсонесом, Тирою, Пантикопеєм, Македонією, Істрією, а також римськими провінціями. На той час у них уже склалася патріархальна система общини з чіткою соціальною диференціацією. Кожний повнолітній скіф був передусім воїном, що володів різноманітними видами зброї.
На той час скіфська релігія досягла рівня розвинутого політеїзму (< полі… та гр. theos бог), тобто багатобожжя або віри у багатьох богів, і фактично відповідала рівню, що передував створенню релігії з загальнодержавним пантеоном богів
У другій половині ІІ століття до н.е. Північне Причорномор’я заселило іраномовне плем’я сарматів, що прибуло з-за Уралу й Поволжя. В основній масі вони були кочовиками-скотарями, їх житла та зброя майже не відрізнялися від скіфських. У первісних суспільствах зародилися такі досягнення культури, як виготовлення знарядь праці, привласнююча та відтворююча форми економіки, релігійні уявлення, мова та сигнально-знакові системи. Практична необхідність створення сховища для збереження свого життєвого простору призвела до виникнення архітектури. З’являється кераміка – улюблений предмет дослідження археологів. Людина навчилася розводити худобу, обробляти землю, жити у злагоді із сусідами й навіть торгувати.


3. КУЛЬТУРА НАРОДІВ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ
Культура Стародавнього Сходу – один із найважливіших етапів історії людства. Саме тут з океану первісних культур виникають перші цивілізації, формуються такі специфічні елементи культури, як література, право, мораль, мистецтво. Культура Стародавнього Сходу зароджувалася на великих територіях, розташованих у Північно-Східній Африці, Передній, Південній та Східній Азії, але цей процес відбувався дуже повільними темпами тільки у родючих долинах рік Нілу, Тигру, Євфрату, Інду, Гангу та Хуанхе. Сприятливі природні умови уже у IV ст. до н.е. започаткували розвиток землеробського господарства, заснованого на штучному зрошенні. Однак ці долини були лише оазисами, навколо яких вирувала стихія культурно відсталих кочових народів

3.1. Культура Стародавнього Сходу
Для вивчення розділу необхідно звернути увагу на тривале збереження в культурі народів Стародавнього Сходу залишків первісного суспільства. У той же час з’являються нові верстви населення – рабовласники та раби, утворюється така специфічна форма влади як східна деспотія, де вся верховна влада зосереджувалася в руках царя, а земля вважалася власністю держави. Цивілізація – це такий ступінь розвитку та упорядкованості суспільства, де виникає писемність, утворюються міста, будуються монументальні споруди, формується соціально-класовий поділ суспільства та держава. Роль і значення стародавніх цивілізацій для розвитку людства дуже велика. Передусім слід зазначити, що, не являючись прямими нащадками цих цивілізацій, ми багато запозичили від перших цивілізацій, насамперед, державу як форму людського співіснування, закони, що регулюють взаємовідносини між людьми; писемність як засіб передачі та засвоєння інформації, систему рахунку, колесо, філософські, наукові й практичні знання, мистецтва та ремесла. Представники перших цивілізацій, не маючи засобів сучасної техніки, створили величезні кам’яні монументи, які ми, володіючи ними, не можемо зрушити з місця, вони могли бачити у темряві, відчувати колір глибинних шарів каменю, створювати на землі зображення, які сприймаються лише з великої висоти.
Особливе значення у подальшому розвитку людства має писемність. Близько 6 тис. років тому вона з’явилася як клинопис у Месопотамії та ієрогліфи у Стародавньому Єгипті.
Перші цивілізації, що розпочали своє існування у IV тисячолітті до н.е., в історичному та географічному аспектах об’єднує термін “Стародавній Схід”. Він і дотепер вживається відповідно до античної традиції – так називалися території на схід від Риму, де проживали народи неантичного походження, що були втягнуті у середземноморський світ культур за часів розквіту давньоримської держави – Шумер, Єгипет, Вавилон, Палестина.
У соціально-політичному плані відмінними рисами перших цивілізацій були: деспотичний характер правління, жорстока монополізація й централізація влади, персоніфікація влади в особі монарха (царя або фараона), підпорядкування усіх форм суспільного життя релігійним нормам, повна домінація держави над особистістю. Такий порядок організації суспільства забезпечував функціонування життєво важливих іригаційних систем та будівництво пірамід, сприяв активній завойовницькій політиці.
3.2. Культура Месопотамії, її основні досягнення
охоплюють період часу 3200 – 539 рр. до н.е., вона має світове значення, оскільки дала перший поштовх культурним процесам, які були розвинуті іншими народами. Месопотамія (грецька назва Межиріччя) – це територія в середній та нижній течії річок Тигр і Євфрат – колиска світової цивілізації. У IV–III тисячолітті там сформувалися такі культурно-політичні утворення, як Шумер, Акад, Вавилон, Ассирійська імперія, Ново-Вавилонська держава. Вивчаючи цей матеріал, варто розглядати їх, як чотири хвилі цивілізації.
Перша хвиля. Досягнення шумерів (IV – кінець III тис. до н.е.) у різноманітних галузях культури були винятково високі. Вони винайшли колесо й гончарний круг, побудували першу у світі ступінчасту піраміду, створили найдавніші календарні системи (сонячну й місячну), склали рецептурний довідник та бібліотечний каталог. Шумери розробили клинописну систему писемності, з якої розвинувся фінікійський, а потім й давньогрецький алфавіт – основа більшості алфавітних систем світу. Наприкінці ІІІ тис. до н.е. у місті Ур було укладено перший у світі юридичний кодекс царя Ур-Намму. У Шумері виникає справжня література, представлена передусім найдавнішою епічною поемою “Сказання про Гільгамеша” (“Одного, що пізнав усе”), де міститься найдавніший опис всесвітнього потопу – події, що стала елементом біблійної есхатології – релігійного вчення про кінець світу.
Друга хвиля. Нова хвиля переселенців-еламітів, що спустилися з Еламських гір Персії-Ірану, призвела до утворення могутньої Вавілонської держави, яка проіснувала з початку ІІ тис. до 539 р. до н.е. На деякий час вона об’єднала області Шумеру й Акаду, успадкувавши культуру стародавніх шумерів. Столицею царства стає місто Вавилон. Особливої величі воно набуло за царя Хаммурапі, що уславився як автор другого кодексу законів, де не лише констатувався принцип “око за око, зуб за зуб”, але й стверджувалася необхідність турботи про вдів та сиріт. Вавилонська держава являла собою теократію, але правив тут не бог у плоті, як у Єгипті, а його заступник на землі – цар. Ієрархічна структура суспільства знаходить висвітлення у вавилонських уявленнях про світ, що втілюється у пам’ятках мистецтва: храмах, пірамідах-зіккуратах, на стінах з рельєфами й написами.
Третя хвиля. Орієнтація на земні цінності ще більше проявилася в культурі Ассирії (14–9 століття до н.е.), що неодноразово завойовувала Месопотамію, а у 605 р. до н.е. була остаточно знищена Вавилоном. Основна тема ассирійського мистецтва – полювання, битви, розправи над полоненими втілені з відразливим натуралізмом, але виконані із вражаючим лаконізмом і виразністю. У столиці Ассирії Ниневії царем Ашшурбаніпалом було зібрано грандіозну колекцію рукописів, яка утримувалася у зразковому порядку. Наприклад, був глиняний каталог, що містив перелік усіх текстів, у тому числі й “Енума Еліш” (“…Коли вгорі…”). Величезне книгосховище утримувалося у зразковому згадку про всесвітній потоп, що стався внаслідок гніву богів.
Четверта хвиля. Ново-Вавилонське царство або Халдейська держава успадкувало ассиро-вавилонську культуру. У VI ст. до н.е. Вавилон стає його столицею. На той час він вважався величезним містом, де мешкало близько І млн. жителів. Визначними архітектурними спорудами були стіни Вавилона, Висячі сади, Вавилонська вежа. Вавилоняни подарували світовій культурі позиційну систему чисел, точну систему виміру часу. Вони першими розділили годину на 60 хвилин, а хвилину – на 60 секунд, навчилися вимірювати площу геометричних фігур, відрізняти зірки від планет, сформували семиденний тиждень, присвятивши кожний день окремому божеству*7. У 301 р. до н.е., після завоювання Вавилону військами Олександра Македонського, Вавилон остаточно залучається до елліністичної культури.
*7: { В англійській мові, відповідно, Sunday – неділя – День Сонця, Monday – День Місяця – понеділок і т.д.}
Культура Месопотамії була не такою консервативною, як єгипетська. Месопотамська традиція світосприйняття лягла в основу картини світу практично усіх народів Середземномор’я.
3.3. Культура Стародавнього Єгипту
(2900–300 рр. до н.е.) – наочний цьому приклад. Одним з вирішальних факторів розвитку давньоєгипетської цивілізації були природно-географічні умови – це вузенька смуга родючої землі, що тягнеться за течією Нілу на північ до дельтового оазису та безплідна пустеля навкруги. Як у давні часи, так і тепер, у плідній частині, що складає лише 3,5 відсотка території, проживало 99,5 відсотка населення. Давньоєгипетська держава виникла в останні століття IV тис. до н.е. На цей час сформувалася ієрогліфічна (священна) та ієратична (спрощена) система писемності, художній канон, релігійні уявлення.
Визначальним фактором давньоєгипетської культури була насичена магією й тотемістичними пережитками релігія. Боги забезпечували впорядковане існування світу, складовою якого була людина. Єгиптяни розробили вчення про безсмертя душі. Вони вважали, що смерть – це лише тимчасовим розлучення душі з тілом, а тому намагалися якнайдовше зберегти його завдяки бальзамування. Фараон для єгиптян як предмет поклоніння, був живим божеством. Саме слово “фараон” у перекладі означало “великий дім” – він міг брати у потойбічне життя усіх, хто був йому там потрібен, решта відходила у небуття.
В епоху Старого царства (2755–2255 рр. до н.е.) розпочинається будівництво знаменитих єгипетських пірамід. Перша грандіозна царська усипальниця у формі ступінчатої піраміди, яка отримала назву мастаба, що означає лавка, була побудована для фараона Джосера його верховним сановником, а також архітектором і лікарем славнозвісним мудрецем Імхотепом. За фараонів Хеопса, Хефрена й Мікеріна було здійснено будівництво найвеличніших пірамід Єгипту. Так, висота піраміди Хеопса становила 146,5 м, а довжина сторони платформи – 230 м, вона складалася з 2 млн. 300 тис. кам’яних блоків середньою масою 2,5 тонни. Точність припасування блоків була такою, що між ними й зараз не можна просунути лезло ножа. З часом, будівництво пірамід поступово занепадає, але у Фаюмській оазі, за античними джерелами, було побудовано грандіозну споруду під назвою Лабіринт з тисячею приміщень, галерей і коридорів. Це відбувалося уже в епоху Середнього царства (2134–1784 рр. до н.е.), яка несла у собі й інші зміни. Канонічність художнього мислення в образотворчому мистецтві спочатку розвивалася у ритуально-релігійному контексті, наприклад, статуя сидячого фараона втілювала, передусім, священну силу і могутність, а не портретну індивіду-альність, зображення простої людини виконувалося схематично – голова та кінцівки зображувалися у профіль, тулуб і очі в анфас, фігури чоловіків замальовувалися чорнуватим (теракотовим) кольором, жінок – білим або жовтим. Поступово скульптура втрачає канонічну офіційність, зображення фараонів тепер уже не образи божества, а правителів, стурбованих долею своєї держави. Аналогічні почуття передають скульптурні портрети сановників та нижчих адміністраторів. Таким чином, було започатковано нову мистецько-культурну традицію – “художній реалізм”. У цю епоху учені обчислили поверхню кулі, сформулювали уявлення про функції мозку в організмі.
Епоха Нового царства (1570–1070 рр. до н.е.) була найвищим піднесенням Єгипту. Самобутнім явищем цього періоду стала так звана “давньоєгипетська Реформація”, пов’язана з ім’ям фараона Аменхотепа IV. Прагнучи обмежити владу жерців, він звів складну релігійну систему до культу єдиного бога Атона й узяв собі офіційне ім’я Ехнатон (“бажаний Атону”), переніс столицю держави з Фів у збудоване за власним планом місто Ахетатон. Змінився і характер мистецтва: посилилася увага до окремої людини, зазвучали мотиви милування природою й насолоди життям. Образи людей стають більш живими й динамічними. Це скульптурні зображення самого Ехнатона та його родини й цариці Нефертіті. Події цих часів яскраво описані у романі польського письменника Болеслава Пруса “Фараон”. Але вже за життя наступника Ехнатона – Тутанхамона жерці повертають свій статус, відновлюється культ Амона, столиця держави повертається до Фів. Занепали новаторські тенденції культури.
Таким чином, традиційність, самодостатність і консерватизм давньоєгипетської культури зумовили майже незмінний характер цієї цивілізації протягом трьох тисячоліть її існування.
3.4. Стародавня культура Індії
Рання індійська цивілізація сформувалася на півночі Індії у 3 тис. до н.е. Її основними центрами були Хараппа та Мохенджо-Даро, що знаходяться на території сучасного Пакистану. Велике значення для розвитку індійської культури мало розташування Індії на великому шовковому шляху, завдяки чому вона увібрала в себе численні здобутки культур інших народів. Крім того, давньоіндійська держава підтримувала тісні зв’язки з Месопотамією та іншими державами Центральної та Середньої Азії.
У Стародавній Індії існувала велика кількість релігій, що активно взаємодіяли між собою. Поступово на ранніх етапах розвитку виділилися найголовніші: брахманізм, індуїзм та джайнізм, а пізніше - буддизм та іслам.
Вивчення культури Індії стародавніх часів корисне й цікаве ще й тому, що багато її елементів набули розвитку у наступні історичні епохи й дожили до наших днів. Уже на ранніх етапах розвитку в долині ріки Інд процвітала міська культура з високим рівнем будівельної техніки й управління комунальним господарством: плануванням кварталів, ретельно продуманою системою водогону й каналізації, технічно оснащеними басейнами та майже сучасними зручностями в житлових будинках.
Художня культура давньоіндійського суспільства, як і культура інших стародавніх держав, була тісно пов’язана з традиційними для неї релігійними й філософськими системами. Мистецтво живопису й скульптури досягло такої висоти, що для художників і скульпторів існували спеціальні посібники з розробками прийомів іконографії для різних релігійних традицій. Найбільш значними пам’ятками давньоіндійського релігійного живопису вважаються настінні розписи печерного монастиря Аджанта, що представляють собою різноманітні моменти з життя Будди, міфологічні теми, сцени з повсякденного життя й палацові сюжети. Усі вони прекрасно збереглися завдяки тому, що індійці добре знали секрети стійких фарб та уміли готувати відповідну грунтовку.
Архітектурні споруди того часу виготовлялися з дерева, тому більшість з них не дійшли до нашого часу, лише від палацу царя Чендрагупти збереглися окремі фрагменти. Кам’яне будівництво розпочалося тільки у перші віки нової ери.
Буддистські храми в Індії нерідко висікалися в скелях. Релігійна архітектура того часу представлена печерними комплексами, храмами й кам’яними ступами – спорудами, в яких зберігалися реліквії Будди. У цей період було зведено грандіозний печерний храм в Карлі, що має 14 метрів у висоту, 14 метрів у ширину і близько 38 метрів у довжину. Вартий уваги й храмовий комплекс у місті Еллорі, що будувався декілька віків. Шедеврами індійської архітектури є також індуїстський храм та буддистська ступа у місті Санчі.
Таким чином, задовго до приходу аріїв, на території Індостану виникла й процвітала унікальна культура, що стала прототипом пізніших культур.
3.5. Культура Давнього Ізраїлю
Вузькою смугою на захід від Месопотамії, між Середземним морем й Ліванським хребтом, між Синайським півостровом та рікою Йорданом простягнулася територія Палестини. До ХІІІ ст. до н.е. землі Ханаану (давня назва Палестини) населяли землеробські народи: хананеї, моавітяни, амореї та ін. У ХІІІ ст. до н.е. їх починають витісняти скотарські племена семітського походження – предки євреїв. Давньоєврейська держава у різних формах проіснувала майже тисячу років, з Х ст. до н.е. до 70 р. н.е., коли Палестина була остаточно захоплена Римом і перетворена у провінцію Римської імперії.
Унікальним джерелом інформації про давньоєврейську культуру є Біблія. Її поява сприяла розвитку літургійної й світської поезії, збагаченню жанрових поетичних форм. Літургійна поезія в поєднанні з хоровим співом була введена царем Давидом у богослужебну практику. Світська поезія представлена у Біблії циклом любовної лірики – Піснею Пісень царя Соломона. Повчальна проза постає Книгою Йова, що містить елементи різних літературних жанрів: поеми, ліричної драми й філософського трактату, що осмислює нерозв’язані проблеми буття.
У період так званого Другого храму (536 р. до н.е. – 70 р. н.е.) у давньоєврейській літературі формується новелістична й історична література, що несе у собі ознаки впливу греко-античної традиції – це книги Йосифа Флавія "Іудейські старожитності” та “Іудейська війна”.
Зародження іудейського образотворчого мистецтва пов’язане з появою синагог, що після знищення Єрусалимського храму стають не лише релігійним, а й громадськими осередками євреїв. Археологічні розкопки давніх синагог у Бег-Альфа (Ізраїль) і Дура-Європос (Сирія) показали, що мозаїчні й фрескові зображення тварини й людини складають звичайний елемент не лише синагогального інтер’єру, а й зовнішнього декору.
Останні століття епохи Другого храму було відзначено посиленим впливом еллінізму на культуру стародавніх євреїв, особливо у середземноморській діаспорі, а саме в Олександрії. Саме там з’являється новий жанр єврейської літератури - драма. Автором декількох п’єс був Ієхезакель на прізвисько Трагік. Одна з його п’єс, “Вихід з Єгипту”, що була створена за законами давньогрецької трагедії, збереглася до наших днів.
Олександрійський історіограф Артапан намагався синтезувати елліністичні мотиви з традиційним світоглядом іудаїзму. У творі про історію єврейського народу він міфологізує образ пророка Мойсея за греко-єгипетським зразком, наділяючи його рисами божества Гермеса-Тота.
Найвизначнішим представником єврейського еллінізму в діаспорі був теолог і філософ Фелон Олександрійський (І ст. н.е.). Використовуючи ідеї грецької філософії він розробляє метод алегоричного тлумачення Біблії, створює вчення про Логос (Слово), що було посередником між Богом та людьми.
Таким чином, елліністичні тенденції у розвитку єврейської культури розкололи єврейство на елліністів та ортодоксів, а в епоху Середньовіччя елліністичні традиції були значною мірою винищені.

3.6. Культура Стародавнього Китаю
Приступаючи до вивчення культури Стародавнього Китаю, читачам важливо усвідомити, що її здобутки було покладено в основу не тільки середньовічної, а й сучасної китайської культури. Така усталеність культурних традицій пояснюється не стільки географічною ізольованістю, скільки психологічною відокремленістю китайців – стародавні китайці уявляли собі Всесвіт у вигляді великого континенту, з усіх боків оточеного водою, у центрі якого знаходиться Піднебесна імперія, тобто сам Китай.
Своє походження китайці ведуть від легендарних часів, коли у І тис. до н.е. було засновано державу Ся на чолі з імператором Великий Юй. Формування стародавньої китайської культури як єдиного культурного типу відбулося у V–II ст. до н.е., в епоху “Воюючих держав”, коли у запеклій боротьбі вижили лише сім наймогутніших державних утворень. Саме тоді склалися передумови для формування Великої китайської імперії, що простяглася від пустелі Гобі на півночі до Південно-Китайського моря на півдні, від Ляодунського півострова на сході до гір Паміру на заході, що проіснувала аж до кінця ІІ ст. н.е.
Велику роль у формуванні китайської культури, як у давні часи, так і тепер, відігравала ієрархічність. Моделлю державоустрою були традиційні взаємини у сім’ї: імператор був сином неба, він не тільки гарантував всесвітній порядок, а й вважався батьком усіх китайців, що складали єдину велику сім’ю, священним обов’язком кожного з її членів було свято виконувати свій “синовній” обов’язок.
Важливою рисою китайської культури була китайська церемонія – фіксовані норми поведінки й мислення, що склалися на основі культу древності. Вони були покладені в основу нового типу міської раціональної культури й культури управління, якими повинні були володіти чиновники та державні службовці. На відміну від інших країн, китайські чиновники не були замкненою кастою, адміністративні посади отримували не за шляхетне походження, а за певні заслуги перед державою та у випадку успішного складання іспитів.
Важливою рисою стародавньої китайської культури, на відміну від європейської, було не досягнення практичних цілей а особисте самовдосконалення людини. Конфуціанство та даосизм були скоріше морально-етичні вчення, аніж релігійні вірування. Людина Стародавнього Китаю вважала себе частиною Всесвіту, підпорядкованою загальним законам, тому прагнула не розпоряджатися природою, а вкорінюватися у ній. Навіть сучасний Китай, оволодівши новітніми досягненнями науки, зберіг традиційний тип культури, що гуртує людей в єдине ціле.
Китайська цивілізація з перших років свого існування зробила важливі кроки на шляху самовдосконалення. На ранніх етапах становлення культури люди вирощували пшеницю, просо – традиційний рис з’явився пізніше. З давніх часів китайці використовували тяглову худобу та знаряддя для орання землі. Досить рано, в середині 2 тис. до н.е., вони стали виготовляти бронзу, а через деякий час і залізо. Бронзовий посуд китайці прикрашали зображеннями драконів та птахів, навчилися також виготовляти міцні тканини з нитки тутового шовкопряда. У VII–IX ст. китайці першими у світі почали вживати чай, китайський поет Лу Юй навіть написав “Книгу чаю” (“Ча цзинь”, 760 р. ), де виклав систему його правильного приготування, про чай у порошках можна дізнатися з книги китайського каліграфа Х століття Цзян Сяна “Ча лу” (1053 р.).
У 2 тис. до н.е. в Китаї було створено незалежну від вимови ієрогліфічну писемність, завдяки чому носії численних мовних діалектів, не розуміючи усного мовлення, легко могли спілкуватися у письмовій формі. Найдавнішою пам’яткою китайської літератури є книга пісень “Шицзин” (XI–VI cт.ст. до н.е.). Це твори китайського фольклору, які збирали державні чиновники, щоб дізнатися про ставлення народу до влади. Пісні не тільки прославляли хороших правителів, а й висміювали тих, хто не піклувалися про своїх підданих.
Широко відомі стародавні китайські монументальні споруди – Великий канал, що будувався протягом багатьох віків, та Велика китайська стіна, завдяки якій китайці намагалися захиститися від зовнішніх ворогів. З розповсюдженням буддизму в Китаї було побудовано багато храмів. Вони або висікалися у скелях, або мали традиційний для Китаю вигляд пагод. Значною мірою китайська буддистська архітектура й скульптура зазнали впливу індійських традицій, оскільки саме в Індії і з’явився буддизм. Це обумовлено й тим, що для будівництва храмів і створення статуй часто запрошувалися індійські майстри.
Семитисячну культуру Стародавнього Китаю цілком можна віднести до “вічних цивілізацій”, зберігши власну самобутність, вона дала світові компас, спідометр, сейсмограф, порох, книгодрукування і навіть ватерклозет.
Цивілізації Стародавнього Сходу зробили величезний внесок до світової культури. Це були перші, по-справжньому тверді кроки на шляху до опанування та осмислення навколишнього світу та усвідомлення свого місця в ньому.
Запитання і завдання для самоконтролю
1. Що таке “цивілізація” та які її ознаки?
2. У чому полягають особливості культури Стародавнього Сходу?
3. Які основні причини виникнення цивілізацій Стародавнього Сходу?
4. Які з Семи чудес світу належали до цивілізацій Стародавнього Сходу ?
5. Дати загальну характеристику культури Стародавнього Єгипту.
6. Визначити світоглядні концепції культури Стародавнього Єгипту.
7. У чому полягають духовні витоки давньоєгипетського мистецтва ?
8. Назвіть основні пам’ятки Давньоєгипетської культури і характеризуйте їх.
9. У чому полягають особливості культури Месопотамії ?
10. Назвіть чотири хвилі культури Месопотамії й охарактеризуйте їх.
11. Які досягнення характеризують культуру Месопотамії ?
12. Дайте загальну характеристику образотворчого мистецтва та архітектури Месопотамії.
13. Назвіть основні досягнення культури Месопотамії, які не втратили значення і тепер.
14. У чому полягає значення культури стародавньої Палестини для сьогодення ?
15. Дайте характеристику Біблії як визначної пам’ятки світової культури.
16. Назвіть передумови формування Хараппської цивілізації.
17. У чому полягають особливості формування давньокитайської культури ?
Каталог: data -> ukr -> IJnfo dlya stydenta 4
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат на тему: Залізодефіцитна анемія (малокрів'я)
IJnfo dlya stydenta 4 -> Громадянська війна в c ирії та її вплив на сусідні країни
IJnfo dlya stydenta 4 -> Непряме оподаткування в Україні: тенденції та перспективи
IJnfo dlya stydenta 4 -> Пріоритетні напрями розвитку сільського господарства
IJnfo dlya stydenta 4 -> Спадкове право
IJnfo dlya stydenta 4 -> Вартість І гідність людського життя
IJnfo dlya stydenta 4 -> Реферат з курсу "географія" на тему : " Економіка Болівії"
IJnfo dlya stydenta 4 -> "Адміністративне право"
IJnfo dlya stydenta 4 -> Кафедра біт реферат на тему: " Система електронних платежів Paypal" з дисципліни " Системи банківської безпеки" Львів 2011 Зміст


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   29


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка