М. Т. Рильського Національної академії наук України Анатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії Вінниця Нова Книга 2014



Сторінка1/33
Дата конвертації20.12.2017
Розмір4,87 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського Національної академії наук України

Анатолій Іваницький



Польові зошити.

Фольклористичні

розвідки.

Рецензії

Вінниця Нова Книга 2014

УДК 398 ББК 82.0 І-19

Рецензенти:

Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін

Відповідальний редактор доктор історичних наук, професор, академік НАН України Ганна Скрипник

Друкується за редакцією автора

Іваницький А. І.

І-19 Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії / Ана­толій Іваницький. — Вінниця : Нова Книга, 2014. — 356 с. : іл., фото.

ISBN 978-966-382-512-0

У книзі подано вибрані фольклористичні праці. Перший звід містить польо­ві записки з музичними, етнографічними, побутовими спостереженнями, у тому числі нотатки про традиційну народну культуру сіл Луб’янка і Товстий Ліс, які згодом потрапили в зону чорнобильської трагедії. Другий звід — статті, написа­ні за матеріалами фольклорних експедицій. Третій звід — статті теоретичні. Звід четвертий містить рецензії автора, а також колег на його праці. Видання адресова­не науковцям, педагогам, студентам, шанувальникам народної музично-традицій­ної творчості.

УДК 398 ББК 82.0

ISBN 978-966-382-512-0

© Іваницький А. І., 2014 © Нова Книга, 2014

Зміст



Від автора 5

Звід перший. З польових зошитів 18

Експедиція 1970 року. Керівник С. Й. Грица.

Співанки-хроніки. Гуцульщина. Буковина. Галичина.

Західне Поділля 18

Експедиція 1973 року. Керівник О. І. Дей.

Слідами Зоріана Доленги-Ходаковського 33

Експедиції 1981-1983 років. Керівник А. І. Іваницький.

Київське Полісся 43

Експедиції 1984-1988 років. Керівник А. І. Іваницький.

Північна Бесарабія (історична Хотинщина).

Північна Буковина. Покуття 62

Звід другий. Нариси за польовими обстеженнями 93

Інструментальна музика та музиканти 93

Пісні російських старовірів 103

Особливості співу старших жінок 110

Новотворчість (пісенні версії, авторство, міжетнічні взаємини) 122 Слідами записів Сергія Венґрженовського - Миколи Лисенка... 139

Звід третій. Теоретичні розвідки 155

Езотеризм обрядових наспівів 155

Типологія купальської пісні “Гей, око Лада” 177

Форма російської протяжної пісні 191

Ритмоструктурна типологія: генетичні підстави 200

Поетичний паралелізм з погляду еволюції

мислення та музики 217

Про старо-традиційне фольклорне виконавство 227

Про типологію родильно-хрестинних пісень та обрядовості 242

3

Методологія “Коментаря” Климента Квітки

до збірника “Українські народні мелодії” 252

Звід четвертий. Рецензії. Відзиви 268

Анатолій Іваницький. Вітальне слово Софії Йосипівні Гриці

(відзив-есе з нагоди) 268

Анатолій Іваницький. Пісні Анни Драґан з Галицької

Лемківщини 273

Анатолій Іваницький. Думки про всезагальну історію

мистецтва і не тільки: що було, що є, що буде (рецензія-есе) 277

Софія Грица. Нові досягнення у фольклористиці 288

Олена Бріцина. З музичного життя історичної Хотинщини 292

Микола Ткач. Музика мови і мова музики 297

Людмила Іваннікова. Монографічне дослідження родильно­обрядового фольклору 336

Резюме 351

Summary 354

4

Співакам-селянам

присвячую

Від автора



Нотатки з польової роботи, вибрані теоретичні, історичні розвід­ки, рецензії дають уявлення про наукові нахили автора, дослідницьку методику польовика, історика культури й теоретика. Опрацьовуючи певну тему, я прагнув до її комплексного бачення, залучав відомості з суміжних галузей знань, не запобігав гіпотезам.

Зміст збірника укладено в чотири Зводи. Поняття зводу застосова­не як вказівка на єдність групування наукових матеріалів за предмет­ними напрямками та засобами їхнього опрацювання.

Матеріали першого Зводу - експедиційні спостереження.

На зміст польових записок впливали обставини праці, побуто­ві враження, продумані завдання і, звичайно, випадковості. Фахова спрямованість поєднувалася з увагою до явищ, постатей, подій, які опинялися перед оком, і були важливими або здавалися цікавими для бачення традиційної культури як органічного, неподільного явища. Займаючись насамперед піснею, я завжди мав на увазі також комплек­сність народного побуту. Розмови, характери й поведінка селян мене цікавили не менше, ніж сама музика.

Переходячи до вступного огляду змісту книжки, спершу розгляну особливості студентської фольклорної практики.

Одна річ - власне наукові завдання польових досліджень. Зовсім інша - заїзди зі студентами, коли треба дбати про побут, харчування, стосунки між членами групи. Отже, зі студентською фольклорною практикою серйозні науково-етнографічні завдання не надто лучаться. На додаток, умови навчальної практики потребують урахування інте­ресів студентів і місцевих жителів, які не завжди збігаються. Одним

5

Анатолій Іваницький. Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії

із переконливих способів виправдати в громадській думці селян втру­чання практикантів в інфраструктуру сільського побуту є культурно- освітня робота. Наведу приклад.

Афіша концерту студентів у селі Луб'янка. Малювала студентка Олійник Таня, третя ліворуч. 1982 р.

У 1982 році ми з Євгеном Єфремовим показували фільм у селі Луб’янка Поліського району на Київщині, де минулого року запису­вали пісні. Клуб був повен. Глядачі жваво відгукувалися на постаті знайомих односельців, яких бачили на екрані: “О! та це ж ти, Маріє!” і т.д. А вона та інші - тут же в залі, поруч. Перед сценою на підлозі сидять підлітки, чоловіки курять, жінки радісно сміються... Це було справжнє свято для селян, заклопотаних щоденною буденною працею. Що й казати, до цього в односельців до наших інформантів-співаків подекуди простежувалося “вибачливе” ставлення. Тепер воно зміни­лося навіть на гордість: “А й ми в кіно!” Завдяки ініціативі кінозйомок

6

Від автора

Євгена Єфремова (зараз він заслужений діяч мистецтв) людям було подаровано не­мало радості. А далі був ще гарний кон - церт наших студентів і загальні танці.

В експедиціях з Євгеном Єфремовим ми воднораз готували схожого змісту звіти для Інституту культури (у вигляді концерту, доповідей студентів, демонстрації фільму).

Мої подорожі на Київське Полісся 1981-83 рр. відбувалися зі студентами Ки­ївського інституту культури паралельно з групами Євгена Єфремова. Їздили ми на­різно (інститутський автобус завозив у різ- Євген Єфрем0в

ні села), але напередодні повернення до

Києва зустрічалися в сільській школі, варили куліш, розважали одна група іншу складеними спеціально для зустрічі гумористичними піс- нями-віршами, співали, обмінювалися враженнями. Ініціатором куль­турних програм був Євген Єфремов. Бувши екстравертною людиною, він розумівся на психології студентської молоді і, на відміну від мене, мав природжений хист організатора-педагога.

Я не відразу оцінив архаїчне багатство поліської музичної культу­ри. А коли зрозумів, вирішив, що це терен Єфремова, який ще рані­ше зацікавився Поліссям (згодом він захистив дисертацію на власних експедиційних спостереженнях над співом поліщуків1), і я вирішив змінити своє базове фольклорне поле. Тим більше, що на той час уже визрівала думка проїхатися слідами записів Сергія Венґрженовсько- го - Миколи Лисенка.

В останню мою, 1983 року, експедицію на Полісся я поїхав у Чор­нобильський район Київської області. Зустріч із Агафією Федорівною

1 Єфремов Є. В. Варіантність та імпровізаційність у фольклорі (на матеріалах лі­ричних пісень Київського Полісся). - К., 1989 р. Дисертація на здобуття наук. ступеня канд. мистецтвознавства.

7

Анатолій Іваницький. Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії

Чередніченко, участь у проводах русалок для мене залишилися най­яскравішими спогадами про Київське Полісся.

А польовим заміткам із сіл Луб’янка і Товстий Ліс, які через три роки потрапили до 30-кілометрової зони відселення після катастрофи на Чорнобильській АЕС, судилося стати останніми задокументовани­ми свідченнями про традиційний уклад життя поліщуків на прабать­ківських землях.

Вісім експедицій у Північну Бесарабію (на історичну Хотинщину й контрольно в кілька сіл Північної Буковини) я провів сам (участь студентів у перших двох була номінальною). Від 1986 року в зв’язку з чорнобильською катастрофою студентська експедиційна практика в Інституті культури була припинена (і потім не поновлена).

* * *

У нинішній книжці вміщено вибрані щоденникові записки з-понад десяти експедицій.

Перша - з Софією Йосипівною Грицою (зараз вона член- кореспондент Національної академії мистецтв України). Подорож мала жанрову спрямованість. У 1970 році (тоді я ще був її аспірантом) Софія Йосипівна рушила збирати співанки-хроніки - готувала видан­ня цих своєрідних “усних газет” карпатського регіону. Це була складо­ва частина її інтересів у галузі української народної епіки.

Експедиція 1970 р. з С. Грицою надала мені виняткову можливість спостерігати музичне життя та побут насамперед гуцулів і лемків (останні були повоєнними вигнанцями з Польщі), чим я й займався, маючи, спасибі Софії Йосипівні, свободу вибору дій. Гуцульщина з її мовою, співом, традиціями, етикою справила просто приголомшливе враження. Я записував усе, що встигав: народну мову, вислови, музич­ні й побутові враження. Багатства традиційної культури й своєріднос­ті Гуцульщини стали для мене на довгі роки одним із найяскравіших скарбів пам’яті. Відтоді розпочався мій науковий інтерес до західно­українського фольклору.

8

Від автора

Для мене, степовика з народження й виховання, мова, музика, одяг, поведінка цих людей були тим же, чим, мабуть, для американського етнографа життя й культура індіанців. Цю у високому розумінні екзо­тику, гадаю, мені вдалося до певної міри відтворити в записках, що зараз публікуються.

Докладніше про подорож із Софією Йосипівною я написав у стат­ті-есе (див. Звід четвертий, “Вітальне слово Софії Йосипівні Гриці”).

* * *

У 1973 році я поїхав у розвідувальну експедицію з Олексієм Іва­новичем Деєм (доктором філологічних наук, професором, у ті роки завідувачем відділу фольклористики ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН УРСР).

Експедиція була різновидом цільової пошукової мандрівки з дуже цікавим лідером та іншими, по-своєму нерядовими супутниками. В О. Дея була думка пройтися слідами З. Доленги-Ходаковського: саме в той час він готував до друку записи цього самовідданого збира­ча народної творчості. Тоді було також немало записано (десь зразків до 300, матеріали здано до відділу фондів ІМФЕ). Ця експедиція по­сприяла ствердженню думки - пройтися слідами записів Сергія Венґ- рженовського у Північній Бесарабії та простежити музично-культурні особливості цих земель. Щоденникові записи експедиції з О. Деєм ма­ють певний екскурсійний відтінок.

Але мета експедиції (слідами З. Доленги-Ходаковського) не при­несла сподіваних наслідків. У моєму польовому щоденнику увага приділена не тільки фольклору, але й психологічним характеристи­кам членів експедиційної групи. Досі, за винятком “Коментаря” Кли­мента Квітки, у нашій фольклористичній літературі мені не трапля­лося відповідних записок2. “Коментар” К. Квітки поєднує польові

2 Квітка К. Українські народні мелодії. Частина 2. Коментар / Упорядкував та зре­дагував А. Іваницький. - К., 2005, 384 с.

9

Анатолій Іваницький. Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії

спостереження з характеристиками співаків і теоретичними дослі­дженнями.

Отже, якщо мої записки з експедиції по Гуцульщині відтворю­ють колорит і яскравість карпатської культури (зокрема, мудрі, а іноді й дотепні вислови про спів і життя), то подорож з О. Деєм почасти має різновид пошукової та ознайомчої польової екскурсії в чоловічому то­варистві.

* * *

Окремо за науковими наслідками стоїть четвертий комплекс експе­дицій: вісім моїх подорожей на землі історичної Хотинщини (1984-88 рр., у деякі роки двічі). Їм належить провідне місце в першому зводі. Ці записки зосереджені на регіональних особливостях місцевого побу­ту й музичної культури (звичайно, інші теми, аналогічні тим, про які йшлося у записках попередніх, також не обійдено).

Отже, після Полісся в наступну експедицію зі студентами Інсти­туту культури я поїхав до Північної Бесарабії. Загалом по цих землях мною було здійснено вісім подорожей від 1984 по 1988 рр., іноді двічі на сезон, і організовано один концерт у 1989 р. у Спілці композито­рів запрошених мною співаків із с. Топорівці під Чернівцями. Від них я тоді також зробив ряд записів.

Польові записки з Бесарабії3 є своєрідним документальним допо­вненням виданих мною матеріалів монографії “Історична Хотинщи- на”. Приводом для обстеження колишнього Хотинського повіту стала думка Климента Квітки, що останній збірник Миколи Лисенка містить записи, зроблені земським статистиком Сергієм Венґрженовським в останній чверті ХІХ століття саме на цих землях. Так я визначився з власним регіоном. І слова, сказані мені Володимиром Гошовським: кожен етномузиколог має видати бодай один збірник за особистими

3 Деякі мої експедиції до Чернівецької області від 1986 року субсидіювала Спілка композиторів України, за що я вдячний її керівництву.

10

Від автора

польовими записами, з власними тран­скрипціями, коментарями, науковою роз­відкою, - послугували авторитетною під­ставою обстеження межиріччя Дністра і Прута (земель історичної Хотинщини).

Експедиційні враження надалі плідно впливали на опрацювання лекцій з укра­їнського музичного фольклору й наукових розвідок, а також сприяли створенню на­вчальних посібників, зосереджених на іс­торичному значенні селянської музичної та побутової культури.

Якими б уривчастими та ескізними не були експедиційні записки, вони завжди вартісні - як засвідчені сучасником факти життя й музичного побуту. Польові записки є особливо вагомими для історії традиційного селян­ського співу й культури, що втрачається на очах. Узагалі, на моє пере­конання, як у наукових розвідках, так і тим більше в польових подо­рожах не слід обмежуватися тільки вузько професійними нотатками. Обставини польових екскурсій надзвичайно збагачують розуміння людських стосунків і характерів. В оприлюднених нині польових за­писках відображено кілька цільових і методичних різновидів обсте­ження й записування народної музики й традицій.

* * *

У музично-етнографічній польовій роботі простежуються два почергові етапи. Від кінця ХУІІІ і до початку ХХ століття збирання й публікація народних мелодій зводилися до накопичення записів. На цьому етапі провідною була популяризація фольклорної культури. Ви­давалися мелодії, зібрані здебільшого під час випадкових контактів зі співаками, публікації були орієнтовані на смаки освічених верств. Стратегія визначення й обстеження регіонів і наукова систематизація

Володимир Гошовський

11

Анатолій Іваницький. Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії

пісень ще не були актуальними завданнями. У публікаціях народних мелодій часто застосовувалися обробки для голосу й фортепіано. До цього напрямку (від другої половини ХІХ століття, з розвитком націо­нальних композиторських шкіл) потім приєднався смак до хорових обробок.

Наприкінці ХІХ - поч. ХХ століть формується науково-етногра­фічний напрям вивчення та збирання народної музики. Принциповою рисою нової методології стає етногеографічне розгрупування4. Тен­денцію розглядати національний фольклор як єдиний інтегрований стиль Квітка оцінював негативно: “Статичне дослідження народної музики, як і статична лінгвістика, має тенденцію до нормативності, до канонізації рис, що спостерігаються в синхронії, і до створення націо­нальних [музичних] граматик”5. Ці та інші погляди видатного вченого є методологічною вказівкою на те, що справжню наукову вагу мають регіональні обстеження фольклору.

* * *

Одним з найменш досліджених до 1980-х років був колишній Хо­тинський повіт Бесарабської губернії. Його територія чітко окреслю­валася географічно: на заході до початку ХІХ століття кордоном між Російською імперією та Австро-Угорщиною, з півдня й півночі течі­ями Прута і Дністра. Від 1940 року західна частина Північної Беса­рабії увійшла до складу Чернівецької області УРСР. На побутовому рівні цю територію в радянські часи почали називати Буковиною. На­справді в кордонах адміністративної Чернівецької області опинилися три культури. Два райони Гуцульщини на заході (Путильський і Ви- жницький); на схід до умовної лінії Хотин - Новоселиця лежить Пів­нічна Буковина; від неї на схід розпочинається Північна Бесарабія.

4 Квитка К. Избранные труды. Т.2 /Сост. и коммент. В. Л. Гошовского. - М., 1973. - С. 11.

5 Там само. - С. 5.

12

Від автора

Ця українська культура далі дисперсно представлена на території Молдови.

Вибір мною цього регіону був, як я вище зауважував, обумовлений двома причинами. Перша - спроба виявити варіанти пісень, опубліко­ваних Миколою Лисенком у його останньому, сьомому випуску “Збір­ника українських пісень” (К., 1911 р.), а отже за можливості встано­вити місце запису їх Сергієм Венґрженовським в останній чверті ХІХ століття. Друга причина вибору регіону (і головна) полягала в му­зично-етнографічному обстеженні історичної Хотинщини. Головним методом роботи був синхронічний запис народної музики та спосте­реження над музичним побутом і традиціями. Діахронний метод ви­користовувався як супутній - у пошуках варіантів Венґрженовського - Лисенка.

У нотаціях застосовувався емпіричний метод транскрипції: він забезпечує максимально можливе збереження традиції співу, а також сприяє наближенню до реальної картини музично-фольклорного по­буту кінця ХХ століття. Матеріали нотацій, польові щоденники, мої пояснення до пісень дають уявлення про тодішній стан народного ви­конавства й музичного побуту. Також зверталася увага на аналіз ви­падків дефектності у формі, змістові, ритміці, ладовому компоненті. Коментарі до таких зразків скеровані на потреби розвитку музично- фольклористичної текстології.

Моя монографія “Історична Хотинщина”, укладена за матеріалами польових обстежень, - не тільки науковий збірник народної музики. Це насамперед дослідження регіональної музичної культури (створен­ня образу етнографічного, використовуючи влучну лексику Оскара Кольберґа, як він охарактеризував свій збірник з Покуття).

У матеріалах цього збірника пропонуються часткові відповіді на ряд нагальних питань етномузикології: регіональні особливості й жан­ровий склад фольклору Хотинщини; моделювання й систематика му­зичних типів; еволюція традиційної музичної культури; апробація діахронного аспекту досліджень у музичній етнографії (записи С. Венґ- рженовського - М. Лисенка); критика і текстологія співу та нотацій.

13

Анатолій Іваницький. Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії

* * *

Українська народна музична культура Північної Бесарабії нале­жить до маргінальних теренів етнічної культури. Під час моїх заїздів в українські села Молдови, де від старого до малого усі розмовляли українською мовою, на питання: “Хто вони?” відповідали: “Руські”. І в цьому є своя історична правда - пам’ять про києво-руську історію, коли в Північній Бесарабії селилися племена уличів і тиверців, що на­лежали до племінної спільноти Київської Русі.

У радянські часи українська мова в Молдові замовчувалася, а на­родна культура Чернівецької області, не зважаючи на об’ єктивне субет- нічне районування, подавалася як “буковинська” (Північна Буковина).

Етнографічна нерозбірливість, зумовлена тиском радянської ідео­логії, пояснює назви збірників “Буковинські народні пісні” та “Пісні Буковини”6. У них подано пісні з адміністративної Чернівецької об­ласті сумарно - з Гуцульщини, Північної Буковини та Північної Бе­сарабії, без спроб хоча би в паспортах зазначити їхню субетнічну на­лежність.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   33


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка