Мартиненко Володимир Олександрович




Скачати 409,35 Kb.
Дата конвертації03.11.2017
Розмір409,35 Kb.
Мартиненко Володимир Олександрович

кандидат наук з державного управління, доцент

доцент кафедри управління фінансово-економічною безпекою

ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України»



Мартыненко Владимир Александрович

Кандидат наук государственного управления, доцент

доцент кафедры управления и финансово-экономической безопасности

ГВУЗ «Украинская академія банковского дела Национального банка Украины»



Martynenko Volodymyr

Candidate of Sciences (Public Administration), Assistant Professor



associate Professor of management and tconomic security

State higher educational institution Ukrainian Academy

of Baking of the National Bank of Ukraine



екологічний менеджмент, як важлива складова забезпечення екологічної безпеки в місті.
Розглянуто деякі аспекті впровадження системи екологічного менеджменту за стандартом серії ISO 14001 в сферу муніципального управління в умовах ринкової економіки.

Ключові слова: екологічний менеджмент, екологічна політика, міжнародний стандарт серії ISO 14000, принципи та завдання екологічного менеджменту.

Рассмотрены некоторые аспекты внедрения системы экологического менеджмента по стандарту серии ISO 14000 в сферу муниципального управления в условиях рыночной экономики.

Ключевые слова: экологический менеджмент, экологическая политика, международный стандарт серии ISO 14000, принципы и задачи экологического менеджмента

Some aspects of introduction the system of ecological management according to ISO 14000 standards in the conditions of market economy are considered.

Key words: ecological management, ecological policy, international ISO 14000 standards.

Актуальність теми. Екологічні проблеми сьогодення спричиняють небезпеку існування людини. Особливо гостро це питання стосується високо урбанізованих територій, якими є міста. У зв’язку з концентрацією у містах основної маси промислових підприємств, великих електростанцій та інших видів господарських об'єктів створюється додаткове, специфічно «міське» екологічне навантаження. Місто є не лише джерелом екологічного забруднення для оточуючих територій, алей само стає головною «жертвою самоотруєння». Діючі в містах моделі організації та управління природокористуванням та охороною природного середовища не забезпечують узгодженості економічних і природоохоронних цілей в масштабах країни, і, відповідно, реалізацію оптимальних екологобезпечних управлінських рішень. У зв’язку з цим назріла необхідність у розробці та впровадженні нових систем екологічного управління. Як показує досвід передових країн світу, однією з таких систем в умовах ринкових трансформацій визнано систему екологічного менеджменту. За невеликої вартості впровадження вона значно поліпшує управління містом, дозволяє заощаджувати природні ресурси і знижувати витрати, підвищує імідж організації та довіру до неї з боку інших організацій і громадськості в цілому.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблеми розвитку екологічного управління та екологічного менеджменту вже тривалий період часу є об’єктом досліджень закордонних та вітчизняних науковців, серед яких слід виділити О.Ф. Балацького, Г.О. Білявського, Р.В.Єфремову, В.Г. Ігнатова, А.В. Кокіна, О.А. Лук’яніхіну, Л.Г. Мельника, Ю.М. Саталкіна, В.Я. Шевчука, А.Є. Хачапурова та ін. В працях цих вчених розкрито загальні проблеми, пов’язані із сучасним станом систем екологічного управління та екологічного менеджменту та деяких напрямах їх розвитку. Проте, ці дослідження охоплюють, як правило, найвищий ієрархічний рівень управління – національний.

Теоретичне обґрунтування окремих аспектів механізму державного управління охороною довкілля знайшло відображення в працях таких українських вчених як: В. Андрєйцева, Т. П. Галушкіної, Б. М. Данилишина, С. І. Дорогунцова, О. О. Веклича, О. Я. Лазора, К. Ситника, В. М. Трегобчука, М. Хвесика, О. Шаблія, В. Я. Шевчука, В.О. Мартиненко та ін.

Однак, незважаючи на численні наукові розробки, питання пошуку ефективних інструментів екологічного управління, що концентрувалися б на ефективних методах впровадження екологічного менеджменту в систему управління охороною довкілля в місті залишаються недостатніми.

Таким чином, наукові дослідження системи екологічного управління та менеджменту повинні поглиблюватись, супроводжуватися пошуками інноваційних підходів до формування системи управління екологічною безпекою; рекомендаціями напрямків запровадження дієздатних систем екологічного управління та менеджменту в містах.



Метою статті є розробка рекомендацій по удосконаленню системи екологічного управління та екологічного менеджменту для забезпечення екологічної безпеки в містах.

Виклад основного матеріалу. Місто — це багатофункціональна складна система, яка включає в себе територіально-плануючу організацію розміщення елементів природного та штучного середовища життєдіяльності населення, або містобудівних комплексів. Тривалий час більшість народногосподарських об’єктів на території міст створювалися та експлуатувалися без належного врахування вимог по техногенно-екологічній безпеці, що привело до надмірної концентрації на порівняно невеликих територіях населення, транспорту та промислових підприємств, з утворенням антропогенних ландшафтів, дуже далеких від стану екологічної рівноваги. Це сприяє інтенсивному формуванню негативних екологічних ситуацій, появі зон екологічної небезпеки, тобто територій, у межах яких систематично порушуються екологічні норми та регламенти, проявляються ознаки деградації компонентів природного середовища, погіршення умов проживання населення і як результат - збільшення економічних витрат.

Незважаючи на це, при сучасному аналізі екологічного стану в містобудівних комплексах (системах) продовжують використовувати переважно тільки природно-техногенні компоненти та техніко-економічні критерії, а соціальний аспект (людський фактор) або зворотній зв’язок «населення - діяльність - середовище» для управління техногенно-екологічною безпекою фактично не враховується. Це, на думку автора, пов’язано з тим, що діюча нині в містах система регулювання та охорони навколишнього середовища складна й малоефективна. У першу чергу це стосується нормативів на викиди забруднюючих речовин і економічного механізму, який би стимулював підприємства до реалізації природоохоронних заходів. Діюче природоохоронне законодавство не враховує ступінь збитку індивідуальному здоров’ю людини й ступінь відповідальності за нього суб’єктів господарської діяльності й, тим більше, компенсації цього збитку.

Щоб запобігти цих збитків, слід міським органам екологічного управління систематично здійснювати огляди (моніторинг) процесів і політики в сфері екологічної безпеки міста і застосовували на практиці такі підходи в галузі міського планування і управління, які б конкретно відповідали принципам гармонізації життєдіяльності населення міста.

Зокрема для цього потрібно:

- активізувати партнерський підхід до збалансованого розвитку міст на основі безперервного діалогу між учасниками процесу розвитку міста (державний сектор, приватний сектор і громади);

- поліпшувати навколишнє міське середовища через сприяння соціальній організації і підвищення поінформованості в питаннях навколишнього середовища, залучаючи до цього пронесу місцеві громади, щоб визначити потреби в суспільних послугах, у створенні міської інфраструктури, поліпшенні суспільних служб та охорони довкілля тощо;

- посилювати потенціал місцевих органів управління для ефективнішого розв’язання широкого кола питань у галузі навколишньою середовища і розвитку;

- брати участь у діяльності міжнародних «мереж екологічної сталості міст» для обміну досвідом і мобілізації національної й міжнародної технічної та фінансової допомоги;

- за сприяння з боку відповідних міжнародних установ створити механізм для мобілізації ресурсів на впроваджений виважених місцевих ініціатив, спрямованих на вирішення проблем поліпшення якості навколишнього середовища;

- надати можливість громадським групам, неурядовим організаціям та окремим особам узяти на себе відповідальність та раціональне використання іі поліпшення навколишнього середовища за допомогою засобів, метолів і підходів, які ґрунтуються на широкій участі населення і передбачаються концепцією охорони навколишнього середовища.

На сьогодні для України характерні нерозуміння і недооцінка змін, що відбуваються в підходах до розв’язання екологічних проблем, аж до повного ігнорування таких змін або їх крайнього спрощення і зведення до формального виконання ряду загальних вимог. Подібна позиція веде (в ряді випадків вже призвела) до загострення екологічних проблем. Однією з причин такого ставлення полягає в поступовій відмові від переважання традиційних адміністративно-командних методів управління і переході в основному до сучасних ринкових механізмів екологічного регулювання. У зв’язку з цим виникає необхідність пошуку нових шляхів і підходів до вирішення екологічних проблем у містах.

Проведені дослідження та аналітичне вивчення стану та напрямків розвитку системи управління охороною навколишнього середовища в містах свідчить про те, що дуже вагомим інструментом, за допомогою якого можливо більш ефективно і результативно здійснювати екологічне управління та впливати на стан довкілля є екологічний менеджмент.

Необхідність впровадження системи екологічного менеджменту в управління містом визначається не тільки різким погіршенням їх екологічного стану та кризою навколишнього середовища, але й закономірними тенденціями розвитку сучасного міста, такими, як:

- диференціація розміщення виробництва;

- збільшення виробничих потужностей по потребах нових технологій;

- загострення впливу виробництва не тільки на природу міста, але й загальнодержавний простір;

- збільшення виробників небезпечних відходів й їхніх поглиначів (концентрація відходів);

- виникнення політичного змісту екологічної свідомості й світогляду та ін.

В цьому відношенні екологічний менеджмент за своїм призначенням є системою стабілізації і гармонізації, що направлена на подолання розладу і досягнення узгодженості людини і Природи, а в широкому розумінні – суспільства і Природи.

Як відомо, система екологічного менеджменту – це система, за допомогою якої здійснюється управління тими видами діяльності, які завдають або потенційно можуть завдати шкоди навколишньому середовищу; це тип управління, принципово орієнтований на формування й розвиток екологічного виробництва і екологічної культури життєдіяльності людини, який побудований на соціально-економічному й соціально-психологічному мотивуванні гармонії взаємин людини із природою[2]. Мартиненко В.О. Екологічний менеджмент як нова парадигма муніципального управління / В.О. Мартиненко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2009. – № 2 (36). – С. 181-186.


Екологічний менеджмент можна визначити і як процес, і результат ініціативної діяльності економічних суб’єктів, направленої на послідовне поліпшення в досягненні їх власних екологічних цілей і завдань, розроблених на основі самостійно прийнятої екологічної політики.

Під системою екологічного менеджменту розуміють частину загальної системи виробничого менеджменту, що включає необхідну організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів і вдосконалення екологічної політики.



З огляду вищенаведеного, можна виділити наступні основні ознаки екологічного менеджменту:

1) він є складовою загальної системи екологічного управління;

2) він є системою ринкового управління довкіллям;

3) його дія обмежується на територіальному ієрархічному рівні в рамках регіону, корпорації, підприємства в сферах з ринковими відносинами, насамперед, виробничій.

Головною метою екологічного менеджменту є охорона природних ресурсів, обмеження викидів шкідливих речовин в атмосферу та водне середовище, забезпечення нормального стану здоров’я працівників, споживачів та мешканців тієї місцевості, де працює підприємство. Основним засобом екологічного менеджменту є інтеграція природоохоронних чинників у загальний менеджмент [2]Галушкина Т.П. Экономические инструменты экологического менеджмента (теория и практика) [Текст] / Т.П. Галушкина. – Одесса: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2000. – 280 с.

Його основні завдання:

- налагодження екологічно безпечних виробничих процесів, ефективного ресурсоспоживання та низьких показників енергоємності та ін.;

- забезпечення екологічної сумісності всіх виробничих підрозділів;

- досягнення оптимальних еколого-економічних співвідношень (мінімальна собівартість або максимальний обсяг випуску продукції при найменшому збитку для навколишнього середовища);

- попередження негативного антропогенного впливу на природу в процесі виробництва, споживання або утилізації продукції, що виробляється;

- перетворення екологічних обмежень у нові можливості росту виробничої діяльності (утилізація відходів, впровадження маловідходних технологій і т.д.);

- створення “зеленого” іміджу в очах громадськості (вибір постачальників з врахуванням їх відношення до навколишнього середовища, передбачливість відносно ресурсів, які постачаються, заохочення свідомості та екологічної споживчої поінформованості співробітників);

- відновлення продукції, виходячи із соціальної відповідальності перед споживачами й створення привабливого іміджу в очах громадськості;

- стимулювання природоохоронних ініціатив, що вивільняють додаткові фінансові кошти внаслідок зниження витрат і зростання доходів (за рахунок продажу поліпшених або більше дорогих “зелених” товарів і створення принципово нової продукції).

Впровадження системи екологічного менеджменту в різних сферах муніципальної діяльності (управління ТПВ, природними ресурсами, зеленими зонами, закупівля товарів та послуг тощо) можна вважати економічно корисним і доцільним завдяки послідовному виконанню низки таких заходів:

- розробка і прийняття міською радою екологічної політики,

- екологічний аналіз діяльності підрозділів,

- кількісна оцінка значимості їх екологічного впливу,

- створення реєстру екологічних впливів для вдосконалювання управління,

- вивчення вітчизняного та зарубіжного передового досвіду,

- складання програми поліпшення діяльності та її виконання,

- нові процедури управління та їх формалізація,

- внутрішні екологічні аудити,

- коректування процедур.

Саме життя підтвердило необхідність впровадження системи екологічного менеджменту за стандартом ISO 14001 як частини системи міського управління.
Тим більше, згідно Законів України “Про охорону навколишнього природного

середовища”, “Про місцеві державні адміністрації”, “Про місцеве самоврядування”

органи місцевого самоврядування наділяються повноваженнями в сфері забезпечен-

ня екологічної безпеки території.

Ці повноваження можна здійснити шляхом:

1) врегулювання господарської діяльності органами місцевого самоврядування

– оскільки прямого впливу за законодавством України органи місцевого самоврядування на діяльність господарських формувань не мають, це можливо реалізувати

шляхом виплат з місцевого бюджету за дотримання рекомендованих правил ведення

сільського господарства, що є більш суворими, ніж прийняті на національному рівні та обов’язкові для виконання для всіх суб’єктів сільськогосподарської діяльності.

Наприклад, доплати з місцевого бюджету тим товаровиробникам, що проваджують

органічні системи виробництва.

2) врегулювання не господарської діяльності, а її екологічних результатів –

ландшафтів, рівня лісистості, стану сільськогосподарських земель, забруднення вод,

видового біорізномаїття. Доцільно здійснювати в рамках місцевих природоохоронних програм і стимулювання сільськогосподарських товаровиробників за здійсненняпевних природоохоронних заходів, що є необов’язковими для них за природоохоронним законодавством [8]. Ковальова О.В. До питання організації управління сталим розвитком сільських територій // Ковальова О.В. / [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://

www.rusnauka.com/5_NITSB_2009/Economic.doc.htm

Проте, як свідчить практика, дотепер не сформована ефективна система територіального управління, яка б включала обласний, районний (міський), селищний та сільський рівні. Зарубіжний досвід організації управління територіями свідчить, що в розвинутих європейських державах сформована досить сильна система муніципального управління, яка ґрунтується на багатолітній практиці існування громадянського суспільства з його демократичними засадами. На жаль, в Україні такого досвіду бракує, а тому подібна система муніципального управління формується поетапно, залежно від становлення громадянського суспільства.

Рекомендується за активної участі лілових кіл здійснити в деяких містах експериментальні проекти в галузі збирання, обробки і наступного опри­люднений даних про ці міста, у тому числі аналіз екологічних наслідків на місцевому рівні (як це зроблено, наприклад, у м. Ніжині). Уряд має поши­рювати експериментальні результати на інші міста, селища, райони.

Містам слід посилювати співробітництво між собою, а також іі містами розвинених країн піл егідою міжнародних неурядових організацій, таких як Міжнародна спілка органів місцевою управління. Міжнародна рала місце­вих екологічних ініціатив. Всесвітня федерація міст- побратимів тощо.




ВИСНОВКИ

1. У комплексному процесі гармонізації життєдіяльності суспільства система міського екологічного управління відіграє провідну роль як найбільш контактна.

2. Особливість міського екологічного управління полягає в тому, що воно функціонує в умовах взаємодії міського самоврядування й уповноважених місцевих органів державного екологічного управління. Екологічні аспекти такої взаємодії регламентуються, зокрема, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні* та "Про охорону навколишнього природного середовища

3. Мета місцевого екологічного управління полягає не лише у виконанні формальних законодавчих функцій, а й у підтримці функціонування неформальної (неурядової) системи місцевих екологічних ініціатив, екологічного самоврядування.

4. Важливим механізмом гармонізації взаємовідносин суспільства і природи на місцевому рівні є місцева екологічна політика зі своїми відмінностями, плани дій, програми, що набули значного поширення в Європі і мають свою визначену методологію.

5. На міжнародному рівні рекомендується місцеву екологічну політику, політику збалансованого розвитку реалізувати, по-перше, через Місцевий порядок денний на XXI століття і, по-друге, через формування громад гармонізації життєдіяльності та збалансованого розвитку.

6. Важливим механізмом місцевого екологічного управління є також місцеві програми екологічного аудиту. В Україні відпрацьована мето­дологія здійснення таких програм (див. додаток 2).

7. Система місцевого екологічного управління повинна мати місцеву інфраструктуру, яка має бути складовою загальної інфраструктури охорони та відновлення місцевих природних об'єктів, ландшафтів, на­вколишнього середовища на принципах застосування комплексного системного підходу, як це рекомендує міжнародна практика.



Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про низький рівень впровадження системи екологічного менеджменту за стандартом ISO 14001 муніципалітетами. Проте ситуація може змінитись вже найближчим часом з огляду на державну політику, яка схиляється до надання переваг міським радам, що впровадили в себе систему екологічного менеджменту. Враховуючи вищезазначене, цілком можна прогнозувати, що для того, щоб забезпечити ефективність екологічного менеджменту в муніципальному управлінні в Україні, потрібно удосконалити законодавство в цій царині. Це можна зробити або шляхом кодифікації норм законодавства про екологічний менеджмент, або шляхом його інкорпорації, або прийняття закону “Про екологічний менеджмент”, який би встановив загальні вимоги до екологічного менеджменту (як системного, так і несистемного характеру). Разом з тим, необхідне проведення подальших досліджень, пов’язаних з обґрунтуванням теорії та практичних заходів щодо використання екологічних управлінських рішень, розвитку системи екологічного менеджменту на рівні міськвиконкомів.


=====================================================

Згідно з міжнародним стандартом ISO 14001, система екологічного менеджменту – це частина загальної системи менеджменту, що включає в себе організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси та ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів реалізації і вдосконалення екологічної політики, її цілей і завдань [1]. Барков Д.И. Международные экологические стандарты качества продукции ISO 14000 и перспективы их внедрения в Украине [Электронный ресурс] Режим доступа: http://www.erudition.ru/referat/printref/id.49971_1.html


К основным задачам государственного и муниципального управления в области охраны окружающей среды относятся:

  • формирование и совершенствование нормативной правовой базы;

  • организация и проведение государственной экологической экспертизы объектов регионального уровня;

  • осуществление государственного контроля и надзора в области охраны окружающей среды и природопользования;

  • осуществление государственного управления и государственного контроля в области организации и функционирования особо охраняемых природных территорий регионального значения;

  • ведение Красной книги Еврейской автономной области;

  • разработка и осуществление межмуниципальных и областных программ и проектов в области охраны окружающей природной среды, экологической безопасности, обращения с отходами, охраны атмосферного воздуха;

  • обеспечение населения информацией о состоянии окружающей среды на территории области, экологическое воспитание и просвещение.

  • Для досягнення головної мети екологічної безпеки міста – необхідно забезпечити охорону: повітряного басейну міста, водних ресурсів, зелених насаджень, земельних ресурсів та їх раціонального використання, здоров’я мешканців міста.

.

Умовою існування та життєдіяльності суспільства є підтримання стану як внутрішньої так і зовнішньої динамічної рівноваги, стійких значень параметрів навколишнього природного середовища. І в цьому відношенні екологічне управління та екологічний менеджмент за своїм призначенням є системами стабілізації і гармонізації, що направлені на подолання розладу і досягнення узгодженості людини і Природи, а в широкому розумінні – суспільства і Природи.

Втім, слід зауважити, що органи місцевого самоврядування (ради та їх виконавчі комітети) поки що не виконують в необхідному обсязі ті функції, які виконують їх колеги за рубежем.
Щоб зрозуміти причини такого стану, передусім потрібно визначити сутність муніципального менеджменту. Беручи до уваги зарубіжний досвід, а також враховуючи особливості вітчизняної практики територіального управління, можна стверджувати, що муніципальний менеджмент - це комплекс дій, спрямованих на ефективну організацію, аналіз, діагностику та прогнозування різноманітних видів людської діяльності на території міст, районів, сіл та селищ з раціональним використанням людського, матеріально-технічного, природно-ресурсного потенціалів і забезпеченням охорони довкілля та добробуту населення.
Як відомо, система екологічного менеджменту – це система, за допомогою якої здійснюється управління тими видами діяльності, які завдають або потенційно можуть завдати шкоди навколишньому середовищу; це тип управління, принципово орієнтований на формування й розвиток екологічного виробництва і екологічної культури життєдіяльності людини, який побудований на соціально-економічному й соціально-психологічному мотивуванні гармонії взаємин людини із природою[2]. Мартиненко В.О. Екологічний менеджмент як нова парадигма муніципального управління / В.О. Мартиненко // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. праць. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ „Магістр”, 2009. – № 2 (36). – С. 181-186.

Екологічний менеджмент – це тип управління, принципово орієнтований на формування й розвиток екологічного виробництва й екологічної культури життєдіяльності людини. Це тип управління, побудований на соціально-економічному й соціально-психологічному мотивуванні гармонії взаємин людини із природою.
Екологічний менеджмент можна визначити як процес і результат ініціативної діяльності економічних суб'єктів, направленої на послідовне поліпшення в досягненні їх власних екологічних цілей і завдань, розроблених на основі самостійно прийнятої екологічної політики.

Під системою екологічного менеджменту розуміють частину загальної системи виробничого менеджменту, що включає необхідну організаційну структуру, планування діяльності, розподіл відповідальності, практичну роботу, а також процедури, процеси і ресурси для розробки, впровадження, оцінки досягнутих результатів і вдосконалення екологічної політики.

Это тип управления, построенный на социально-экономическом и социально-психологическом мотивировании гармонии взаимоотношений человека с природой.

Концепция экологического менеджмента включает полный комплекс проблем управления, связанных с экологическими процессами как объектом управления.

Необходимость экологического менеджмента определяется не только резким ухудшением экологической обстановки, кризисом окружающей среды, но и закономерными тенденциями развития современного производства, такими как – дифференциация регионального размещения производства; увеличение производственных мощностей по потребностям новых технологий; обострение влияния производства не только на природу региональную, но и общее мировое пространство; разделение стран в мировой экономике на производителей опасных отходов и их поглотителей (концентрация отходов); возникновение политического содержания экологического сознания и мировоззрения; тенденции научно-технического прогресса (биотехнологии, ядерные технологии и пр.).


Висновки. Проведене дослідження дозволяє зробити висновок про низький рівень впровадження системи екологічного менеджменту за стандартом ISO 14001 муніципалітетами. Проте ситуація може змінитись вже найближчим часом з огляду на державну політику, яка схиляється до надання переваг міським радам, що впровадили в себе систему екологічного менеджменту. Враховуючи вищезазначене, цілком можна прогнозувати, що для того, щоб забезпечити ефективність екологічного менеджменту в муніципальному управлінні в Україні, потрібно удосконалити законодавство в цій царині. Це можна зробити або шляхом кодифікації норм законодавства про екологічний менеджмент, або шляхом його інкорпорації, або прийняття закону “Про екологічний менеджмент”, який би встановив загальні вимоги до екологічного менеджменту (як системного, так і несистемного характеру). Разом з тим, необхідне проведення подальших досліджень, пов’язаних з обґрунтуванням теорії та практичних заходів щодо використання екологічних управлінських рішень, розвитку системи екологічного менеджменту на рівні міськвиконкомів.

Місто - це складний організм. Зростанню міст супроводжують збільшення забруднень повітряного басейну, водних об'єктів й ґрунтів, деградація земель сільськогосподарського призначення прилеглих територіях. У зв'язку з цим у останні роки досить серйозними проблемами, що вимагає особливої уваги й пошуків її вирішення, стала екологічна проблема.



Сьогодні довкілля міст страждає найбільше від екологічно брудної промислової продукції: машин, устаткування та технологій, застосовуваних насамперед у автомобільної, енергетичної, хімічної промисловості, чорної та кольоровою металургії.

З іншого боку, треба сказати, що архітектура і міська планування з великими труднощами піддаються екологізації. Всупереч бажанню людей міста будують із багатоповерхових житлових будинків, майже не враховуючи кліматичних чинників, шумовий навантаження вулиць, взагалі особливостей середовища життя і психології людини. У нашій країні зі значним територіальному просторі близько 70% населення в багатоповерхових будинках, тоді як, наприклад, США до 90% населення - в малоповерхових житлових помещениях.[1] Велика щільність населення містах, відсутність зелених насаджень, дальність поїздок роботу і т.д. найчастіше сприяють поліпшенню рівня захворюваності жителів міських населених пунктів, травматизму, агресивності, алкоголізму і наркоманії.



У зв'язку з концентрацією у містах основної маси промислових підприємств, великих електростанцій та інших видів господарських об'єктів створюється додаткова, специфічно «міська» екологічна навантаження. Місто є джерелом екологічного забруднення для оточуючих територій, але й це й сам стає головною «жертвою самоотруєння». Державна екологічна політика нашій країні не розроблена, прийнято екологічні програми, які базуються на достовірну інформацію про екологічній ситуації у країні й її регіонах, непророблені економічно, матеріально незабезпечені, що цілком природно знижує їх дієвість. За твердженням президента РосіїД.А. Медведєва, «існуюча система охорони навколишнього середовища у що програє системам всіхстран».[2]

Одним із основних причин порушення природоохоронного законодавства надають у аналізованої сфері є що слабкість і неефективність державного екологічного контролю та нагляду, часта реорганізація органів управління охорони навколишнього середовища. У цьому досі не налагоджений ефективний діалог із даним проблемам органів державної влади екологічних організацій. Радикальне вдосконалення системи органів управління охорони навколишнього середовища в міських населених пунктів дозволить поліпшити контролю над станом різних природних об'єктів міської середовища
Методи стимулювання раціонального природокористування


Методи стимулювання раціонального природокористування передбачають:


– формування системи екологічних обмежень (ліміти шкідливих викидів у атмосферу, скидів стічних вод у поверхневі водойми, розміщення відходів, використання ресурсів);

– створення системи економічних важелів (штрафи) зменшення негативного впливу на довкілля;

– розвиток економічного стимулювання — пільгового оподаткування, екологічного страхування, надання природних ресурсів під заставу;

створення системи фінансування природоохоронних заходів.

До джерел фінансування природоохоронних заходів входять платежі, грошові стягнення, страхування. Платежі бувають трьох видів:

– за спеціальне використання природних ресурсів;

– за погіршення якості природних ресурсів;

Особливість міського екологічного управління полягає в тому, що воно функціонує в умовах взаємодії міського самоврядування й уповноважених місцевих органів державного екологічного управління. Екологічні аспекти такої взаємодії регламентуються, зокрема, законами України "Про місцеве самоврядування в Україні* та "Про охорону навколишнього природного середовища

Система місцевого екологічного управління повинна мати місцеву інфраструктуру, яка має бути складовою загальної інфраструктури охорони та відновлення місцевих природних об'єктів, ландшафтів, навколишнього середовища на принципах застосування комплексного системного підходу, як це рекомендує міжнародна практика.

Через місцеві органи влади найбільш предметно реалізується принцип гармонійного збалансованого розвитку — "думати глобально, діяти локально", а через систему місцевого екологічного управління здійснюється політика охорони середовища, підтримки екологічного балансу, етноландшафтної рівноваги. На місцевому рівні найповніше стикаються духовні й екологічні інтереси населення, культурні й екологічні традиції. Ось чому місцевим органам влади як управлінському механізму взаємодії суспільства і природи надасться великого значення.


Необхідно урахувати те, що екологічний менеджмент створювался у свій час в передових країнах з ринковою економікою для досягнення паритету між економічними інтересами виробника та екологосоціальними потребами суспільства. З самого початку екологічний менеджмент замислювався як екологічно обґрунтована система ринкового управління навколишнім середовищем, яка повинна була стати новим концептуальним підходом до виробничої діяльності.

Таким чином, пропонується виділити наступні основні ознаки екологічного менеджменту:

1) він є складовою загальної системи екологічного управління,

2) він є системою ринкового управління довкіллям,

3) його дія обмежується на територіальному ієрархічному рівні в рамках регіону, корпорації, підприємств в сферах з ринковими відносинами, насамперед, виробничій.

Звідси, вищенаведені тлумачення суті екологічного менеджменту [6,7,8,9] не в повній мірі відповідають його основним ознакам. 6. Шевчук В.Я., Саталкін Ю.М., Білявський Г.О. та ін. Екологічне управління. Підручник. – К. : Либідь, 2004. – 432 с.

7. Игнатов В.Г., Кокин А.В. Экологический менеджмент. – Ростов – н/Дону:

Книжное издательство, 1997.– 127 с.

8. Экология и безопасность жизнедеятельности: Учебное пособие для вузов / Кривошеин Д.А., Муравей Л.А., Роева Н. Н. и др./ Под ред. Л.А.Муравья – М.: „ЮНИТИ – ДАНА”.- 2000 – 447с.

9. Хачапуров А.Е. Качество жизни и экологические маркетинг и менеджмент. Интернет.


Саме життя підтвердило необхідність його як частини системи міського управління.
Основна ідея мережі – спільне вирішення проблем на основі системного підходу й обміну досвідом. Окремі міста або групи міст працюють над поліпшенням конкретної сфери муніципальної діяльності, а отримані результати, включаючи готові розпорядчі документи, стають надбанням усіх членів мережі. Це дає змогу краще використовувати наявні ресурси.
У своїх доповідях миколаївська делегація продемонструвала, як застосування схеми екологічного менеджменту й аудиту дозволило враховувати питання довкілля в діяльності всіх основних підрозділів міськвиконкому і створити структуру управління, що системно інтегрує екологічні аспекти в усі важливі рішення місцевої влади.

Найвражаючіші результати були досягнуті:

• при утриманні 5-ти поверхового будинку міської ради (економія води і енергії, роздільний збір твердих відходів, ремонт внутрішніх приміщень без використання шкідливих для здоров'я матеріалів тощо);

• у раціональному використанні природних ресурсів – води, енергії, землі (наприклад, усі земельні відводи проходять узгодження з відділом охорони довкілля після проведення відповідної екологічної оцінки);

• у пасажирських перевезеннях (екологічні вимоги до перевізників, підтримка електротранспорту, перехід автобусів та маршрутних таксі на газове паливо тощо);

• при закупівлях, здійснюваних міськвиконкомом (екологічні вимоги до товарів та послуг, що закуповуються).

Внаслідок цього, в місті, незважаючи на зростання промисловості, чітко простежується тенденція щодо поліпшення якості атмосферного повітря і поверхневих вод, знижується споживання окремих природних ресурсів та кількість конфліктів, що виникають при земельних відводах під будівництво в зелених зонах. Безперервне вдосконалювання системи забезпечується щорічними внутрішніми аудитами. У м. Миколаєві воно також заохочується щорічною нагородою Global to Local окремому працівнику самоврядування або депутату міськради за найбільший особистий внесок в екологічно сталий розвиток міста - поїздкою за кордон для вивчення відповідного передового досвіду.

Адресна допомога містам по впровадженню системи екологічного менеджменту в різних сферах муніципальної діяльності (управління ТПВ, природними ресурсами, зеленими зонами, закупівля товарів та послуг тощо) полягає в послідовному виконанні низки таких заходів:

• розробка і прийняття міською радою екологічної політики,

• екологічний аналіз діяльності підрозділів,

• кількісна оцінка значимості їх екологічного впливу,

• створення реєстру екологічних впливів для вдосконалювання управління,

• вивчення вітчизняного та зарубіжного передового досвіду,

• складання програми поліпшення діяльності та її виконання,

• нові процедури управління та їх формалізація,

• внутрішні екологічні аудити,

• коректування процедур.

При цьому заповнюється 5 уніфікованих табличних форм, що значно полегшує роботу. Система екологічного менеджменту й аудиту ніколи не входить у суперечність з існуючою системою муніципального управління, а лише вигідно доповнює її.


Базисною стадією формування небезпеки (рис.2) є процеси господарської діяльності, за якої утворюються побічні (відносно до цільової продукції) види речовини та енергії. Обсяги надходження останніх у довкілля суттєво залежать від якості сировинних ресурсів та забезпечення технологічних процесів маловідходним обладнанням. Техногенні джерела ініціюють збудження у природній підсистемі, які під дією природних та природно-антропогенних чинників поширюються в ній і змінюють її стан, що призводить до екологічного дисбалансу соціально-економічної підсистеми, і, у підсумку, формується техногенна небезпека системи. Соціогенні чинники (недостатня кваліфікація фахівців, невміння оптимально поводитись з відходами та інше) спроможні підвищити її рівень. Зовнішній відносно до регіону вплив враховується у фонових характеристиках станів небезпеки. Поширення техногенної небезпеки за межі визначеного регіону спроможне призвести до її посилення у суміжних регіонах.

Мета місцевого екологічного управління полягає, таким чином, не тільки у виконанні формальних еколого-економічних функцій, а іі у створенні та підтримці функціонування неформальної системи місцевих екологічних ініціатив, екологічного самоврядування.

Мета вдосконалення полягає в тому, щоб забезпечити раціональне системне управління всіма міськими населеними пунктами, посилити їхні можливості в питанні гармонізації життєдіяльності, поліпшення житлових умов населення, сприяючи таким чином реалізації цілей збалансованого розвитку.

На практиці це означає прийняття керівних принципів управління містами в таких галузях, як раціональне землекористування, охорона навко­лишнього середовища міст, експлуатація інфраструктури, а також муніци­пальне фінансування та управління.

Мероприятия предусматривают, что основными целями, которые должны быть достигнуты в результате природоохранной работы, являются:

- снижение антропогенного воздействия на окружающую среду;

- организация сбора и переработки отходов производства и потребления;

- создание экологически безопасных условий хранения и захоронения отходов;

- повышение уровня культуры населения, формирование сознания в области охраны окружающей среды.



  • Зміни пріоритетів та цілей екологічного управління, відхід від централізованого жорсткого впливу державних органів, формування економіки, що ґрунтується на різних формах власності, приватизація значної частки підприємств ведуть до збільшення ролі виробничого екологічного управління. Таке управління за присутності всіх загальних ознак характеризується більш локальним характером і конкретнішим визначенням цілей і завдань, які планується досягти в процесі його здійснення.

  • У ст. 66 Конституції України закріплено: «Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки». Деталізацію стосовно суб’єктів господарської діяльності ці положення отримали в ст. 10 Закону України «Про підприємництво»: «Підприємець зобов’язаний не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не порушувати прав та інтересів громадян, підприємств, установ, організацій і держави, що охороняються законом».

  • Серед встановлених закономірностей формування екологічної небезпеки відзначимо наступні:

  • – ступінь небезпеки в значній мірі визначається несприятливою позиційністю її джерел відносно об'єктів та споруд різного призначення;

  • – сусідство небезпек різного генезису може бути небезпечним, нейтральним, сприятливим. Небезпечне сусідство спроможне суттєво підсилювати негативний вплив на людину та довкілля;

  • – профілізація регіонів визначається присутністю домінуючих за інтенсивністю можливого впливу екологічно небезпечних видів господарської діяльності;

  • – динаміка функціонування небезпеки передбачає наступні етапи: зародження, розвиток, ослаблення, зникнення. Останні два етапи відповідають конструктивному розвитку регіонів, який потребує ефективного управління.

  • Важливою специфікою наведених закономірностей є те, що у складному поєднанні в межах індустріально навантажених регіонів вони визначають домінування техногенного класу екологічної небезпеки


Виклад основного матеріалу. Як відомо, екологічний менеджмент створювався в свій час у передових країнах з ринковою економікою для досягнення паритету між економічними інтересами виробника та еколого-соціальними потребами суспільства. З самого початку екологічний менеджмент замислювався як екологічно обґрунтована система ринкового управління навколишнім середовищем, яка повинна була стати новим концептуальним підходом до виробничої діяльності.
В умовах сучасного виробництва та ринкової економіки для досягнення необхідних темпів економічного розвитку, зростання обсягів виробництва, одержання прибутку в умовах жорсткої конкурентної боротьби на зовнішніх та внутрішніх ринках, підприємства змушені проводити модернізацію виробництва, що в свою чергу викликає погрозу понадлімітного забруднення довкілля. У зв’язку з цим, екологічний менеджмент з його інструментами управління довкіллям має стати мистецтвом прийняття ефективних управлінських рішень із метою поліпшення природоохоронної діяльності підприємства, запобігання погрози для довкілля на шляху вирішення його стратегічних завдань.

Роль менеджера навколишнього середовища (загального та конкретного спеціаліста) е визначною у досягненні мультиплікаційного економіко-екологічного ефекту. Капітал, інвестований \ природоохоронні заходи, обов'язково дасть економічну віддачу в стратегічному плані: якість продуктів харчування, здоров'я населення і т.д. Підприємець чи державне підприємство шляхом екологічного підприємництва, яке неможливі' без високопрофесійних менеджерів-екологів, зможе досягти сукупного економіко-екологічного ефекту, який за своєю природою є мультиплікаційним (здорове населення, потреба платити за лікарні і т.д.). Менеджмент навколишньої й середовища є повноправною наукою та окремою навчальною дисципліною, як;і синтезує в собі знання та досягнення: менеджменту, економіки природокорис­тування, екології та інших дисциплін екологічного профілю, екологічного пра­ва. Менеджмент навколишнього середовища досліджує та вивчає багатокомпо­нентні та багаторівневі складні економічні, екологічні та соціальні системи у природі та суспільстві. Промислове виробництво необхідно екологізувати. Еко-логізація - цс поширення екологічних принципів та підходів на науку, вироб­ничі процеси та соціальні явища. Вона включає три складові:

• максимально доцільні способи використання ресурсів;

• високу економічну, екологічну та соціальну ефективність використання ресурсів;

• охорону та розширене відтворення природних ресурсів. Відповідні фахівці (менеджери) основною задачею повинні бачити досяг­нення екологічної рівноваги - це баланс природних та суспільних (антропоген­них) процесів, який сприяє досягненню екосоціоекономічного ефекту (безвід­ходні і маловідходні технології).


Экологический менеджмент – это тип управления, принципиально ориентированный на формирование и развитие экологического производства и экологической культуры жизнедеятельности человека.

Это тип управления, построенный на социально-экономическом и социально-психологическом мотивировании гармонии взаимоотношений человека с природой.


Усе більш очевидною стає необхідність пошуку нових шляхів і підходів до вирішення екологічних проблем при виробництві продукції. Основним з таких шляхів у світі визнано екологічний менеджмент.

Для цього на підприємстві створюється система управління навколишнім середовищем (система екологічного менеджменту) – частина загальної системи управління, що включає організаційну структуру, діяльність із планування, обов’язки, відповідальність, досвід, методи, методики, процеси і ресурси для розробки, здійснення й аналізу екологічної політики.



Суть якісних змін, що відбуваються в підходах до вирішення екологічних проблем, полягає в поступовій відмові від переважання традиційних адміністративно-командних методів управління і переході в основному до сучасних ринкових механізмів екологічного регулювання. Характерними особливостями даного процесу є:

  • перехід підприємств від пасивної позиції в розв'язанні екологічних проблем, що визначаються вимогами державного екологічного контролю, до активної позиції, яка значною мірою визначається власними цілями і завданнями;

  • розширення меж ініціативної екологічної діяльності підприємств; перенесення пріоритетів в діях з «кінця труби» безпосередньо на джерела утворення негативного впливу на навколишнє середовище;

  • встановлення прямого взаємозв'язку екологічної діяльності з можливостями залучення інвестицій, розвитком виробництва, економією ресурсів, зниженням втрат, підвищенням якості продукції та її конкурентоспроможності;

  • максимальне використання безвитратних і маловитратних методів і засобів для розв'язання екологічних проблем; активізація внутрішніх невикористаних резервів і можливостей;

  • відкрита демонстрація підприємством екологічних цілей, завдань і досягнутих відповідно до них результатів, включаючи і негативні результати;

  • активна співпраця з усіма зацікавленими в екологічних аспектах діяльності підприємства особами і сторонами (від інвесторів, акціонерів і ділових партнерів до споживачів, громадськості і конкурентів).

  • На сьогодні для України характерні нерозуміння і недооцінка змін, що відбуваються в підходах до розв'язання екологічних проблем, аж до повного ігнорування таких змін або їх крайнього спрощення і зведення до формального виконання ряду загальних вимог. Подібна позиція веде (в ряді випадків вже призвела) до неминучих упущень економічних можливостей і прямих втрат як для окремо взятих промислових компаній, так і для країни загалом. Це пов’язано з тим, що по відношенню українських виробників на міжнародних товарних і фінансових ринках впроваджуються явні і неявні обмеження, які переважно пов’язуються з відсутністю декларування і демонстрації намірів, планів і результатів діяльності підприємств в галузі екологічного менеджменту, здійснюваному, зокрема, відповідно до положень міжнародних стандартів серії ISO.



  • Розвиток екологічного менеджменту стає загальновизнаним шляхом практичного розв'язання екологічних проблем, насамперед проблем, пов'язаних з виробництвом і споживанням товарів і послуг.



  • Діяльність в галузі екологічного менеджменту в цей час знайшла широкий практичний розвиток в усіх промислово розвинених і багатьох країнах, що розвиваються. З нею пов'язуються найбільш значні досягнення в розв'язанні екологічних проблем промислового виробництва за останні роки [75, с.7].


У зв’язку з цим виникає необхідність у розробці системи екологічного менеджменту як більш прогресивної моделі організації управління природокористуванням в умовах ринкових трансформацій [55, с.5].

Згідно рекомендацій стандарту, розробка і впровадження системи екологічного менеджменту має відбуватися за такими стадіями: 

1.   Попередній аналіз ситуації, що склалася. Виявлення усіх вимог до екологічного менеджменту підприємства з боку держави та елементів екологічного менеджменту, які вже застосовуються на підприємстві.

2.   Розробка декларації про екологічну політику підприємства, яка б детально відображала усі екологічні аспекти його діяльності.

3.   Створення структури розподілу обов’язків і відповідальності в системі екологічного менеджменту.

4.   Оцінка впливу підприємства на навколишнє середовище. Необхідно скласти перелік встановлених нормативів, характеристику викидів в атмосферу та водне середовище, план розміщення і утилізації відходів виробництва та структуру впливу на навколишнє середовище підприємств-постачальників.

5.   Розроблення екологічних цілей і завдань підприємства.

6.   Виявлення стадій виробництва, процесів і видів діяльності, що можуть впливати на стан навколишнього середовища, розробка системи контролю цих процесів.

7.   Розробка програми екологічного менеджменту, визначення особи, відповідальної за її виконанння. Програма має бути складена таким чином, щоб враховувалися не тільки поточні, але й колишні види діяльності підприємства, а також ймовірний вплив на навколишнє середовище життєвого циклу видів продукції, запланованих до вировництва.

8.  Розробка і публікація детального опису системи екологічного менеджменту підприємства, який дозволив би аудитору встановити, чи правільно функціонує система і в якому б враховувалися усі аспекти впливу підприємства на навколишнє середовище.

9.  Встановлення системи реєстрації усіх екологічно важливих подій, видів екологічної діяльності, випадків порушення вимог екологічної політики, тощо.

10. Встановлення на підприємстві системи внутрішнього аудиту за наданими у стандарті рекомендаціями. Результати внутрішнього аудиту можуть підлягати зовнішній перевірці незалежною третьою стороною.


До найважливіших напрямів практичної діяльності в галузі екологічного менеджменту, закріплених в стандартах серії ISO 14000 і ряді інших документів, відносяться:

  • обґрунтування, демонстрація, практичне використання екологічної політики і цілей підприємства; публічне декларування основних принципів, зобов'язань і напрямів ініціативної екологічної діяльності, що підтримують розвиток процесів послідовного поліпшення скрізь, де це практично досяжно; відображення в політиці взаємозв'язку основної виробничої та екологічної діяльності підприємства;

  • визначення для кожної з прийнятих цілей показників і критеріїв планування діяльності і оцінки результатів, що досягаються; активне використання різноманітних внутрішніх кількісних показників, що самостійно розробляються підприємством, насамперед питомих показників;

  • обґрунтування конкретних екологічних завдань; визначення відповідних кількісних і якісних показників і критеріїв для кожної з прийнятих екологічних цілей на період, що планується;

  • ефективне планування і організація екологічної діяльності відповідно до прийнятих цілей і завдань; розробка конкретних заходів і дій для кожної з поставлених екологічних цілей і завдань з урахуванням пріоритету заходів і дій щодо запобігання негативному впливу на навколишнє середовище;

  • залучення всього персоналу підприємства в екологічну діяльність; раціональне і ефективне використання всіх можливостей, що є на підприємстві, для розв'язання екологічних проблем;

  • регулярні аналіз і оцінка досягнутих результатів діяльності; систематичний перегляд і вдосконалення екологічної політики, планування і організації діяльності відповідно до досягнутих результатів; використання незалежної оцінки результатів діяльності (екологічний аудит);

  • здійснення підприємством активної зовнішньої екологічної діяльності; розвиток відносин і конструктивна співпраця з усіма зацікавленими в екологічних аспектах діяльності підприємства особами і сторонами: акціонерами, інвесторами, партнерами, споживачами, постачальниками, конкурентами, громадськістю і населенням;

  • підготовка і поширення ініціативної екологічної звітності («зелена» звітність); аналіз звітності.

З метою поліпшення екологічної ситуації в промисловому місті Кременчуці і покращення стану здоров’я населення необхідно вирішити такі питання:

 створення полігону для захоронення токсичних промислових відходів;

 ліквідація карт рідких відходів на території міського звалища;

 впровадження на підприємствах міста безвідходних технологій;

 забезпечення централізації водопостачання та каналізацією районів індивідуальної забудови;

 виконання повітряно-охоронних заходів, передбачених локальними та зведеними проектами нормативів ГВД;

 впровадження системи очищення зливних стоків з території міста;

 перенос випусків зливних стоків, які розташовані в районі центрального пляжу;

 розвантаження від автотранспорту центральної частини міста;

 оснащення автомобілей нейтралізаторами вихлоп- них газів;

 розчищення та відновлення малих річок міста;

 реалізація питної води з артезіанських свердловин;

 реалізація води через торгівельну мережу (бутильована та в пакетах);



 використання води обладнаних трубчастих колодязів на території багатоповерховоїзабудови міста.
Суть якісних змін, що відбуваються в підходах до вирішення екологічних проблем, полягає в поступовій відмові від переважання традиційних адміністративно-командних методів управління і переході в основному до сучасних ринкових механізмів екологічного регулювання. Характерними особливостями даного процесу є:

  • зростання екологічної відповідальності підприємств за забруднення довкілля, стимулювання приватної ініціативи;

  • перехід підприємств від пасивної позиції в розв'язанні екологічних проблем, що визначаються вимогами державного екологічного контролю, до активної позиції, яка значною мірою визначається власними цілями і завданнями;

  • розширення меж ініціативної екологічної діяльності підприємств; перенесення пріоритетів в діях з «кінця труби» безпосередньо на джерела утворення негативного впливу на навколишнє середовище;

  • встановлення прямого взаємозв'язку екологічної діяльності з можливостями залучення інвестицій, розвитком виробництва, економією ресурсів, зниженням втрат, підвищенням якості продукції та її конкурентоспроможності;

  • максимальне використання безвитратних і маловитратних методів і засобів для розв'язання екологічних проблем; активізація внутрішніх невикористаних резервів і можливостей;

  • відкрита демонстрація підприємством екологічних цілей, завдань і досягнутих відповідно до них результатів, включаючи і негативні результати;

  • активна співпраця з усіма зацікавленими в екологічних аспектах діяльності підприємства особами і сторонами (від інвесторів, акціонерів і ділових партнерів до споживачів, громадськості і конкурентів).


Проведені автором статті дослідження та аналітичне вивчення стану та напрямків розвитку свідчить про те, що екологічне управління та його складова – екологічний менеджмент – є дуже вагомими інструментами, за допомогою яких можливо більш ефективно і результативно впливати на стан довкілля.

У зв’язку з цим виникає необхідність у розробці системи екологічного менеджменту як більш прогресивної моделі організації управління природокористуванням в умовах ринкових трансформацій [55, с.5].


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка