«механізм та види рефінансування банків центральними банками держав»




Сторінка1/5
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0,77 Mb.
  1   2   3   4   5


ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

Кафедра банківської справи

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни

«ГРОШІ ТА КРЕДИТ»

на тему:

«МЕХАНІЗМ ТА ВИДИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ ДЕРЖАВ»

 

Студента (ки) II курсу, групи Ф – 23



напряму підготовки «Фінанси і кредит»

(«Фінанси»)

Ковтун С.В

(прізвище та ініціали студента) 

Керівник: к.е.н., ас. Олещук М.Г.

Національна шкала __________________
Кількість балів: _______ Оцінка: ECTS _____


Члени комісії:

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

______________

(підпис)

____________________________________
(Науковий ступінь, вчене звання, посада, прізвище та ініціали)

Суми – 2014 рік



ЗМІСТ



ВСТУП…….……………………………………………………………………

4

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН…………………….

5

1.1

Сутність та специфіка рефінансування центральними банками держав…………………………………………..........

5

1.2

Інструменти проведення рефінансування центральними банками комерційних банків…………….……………………

9

1.3

Механізм здійснення рефінансування банків центральними банками держав…………………….........................................

20




Висновки до розділу 1………………………………………

25

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕФІНАНСУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ ДЕРЖАВ…………………………………………...…………

26

2.1

Практичне застосування інструментів рефінансування різними центральними банками держав…………………...

26

2.2

Вітчизняний досвід рефінансування банків Національним банком України……………...………………………….……

35

2.3

Проблеми та перспективи розвитку політики рефінансування Національним банком України…………..

41




Висновки до розділу 2…….…………………………………

44

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………

48

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...

50

ВСТУП


Ефективність розвитку економіки неодмінно залежить від рівня розвитку банківської сфери. Банківський сектор має функції відтворення та перерозподілу грошових коштів, що забезпечують рух фінансових ресурсів в країні. Таким чином забезпечується стабільність та ефективність розвитку національної економіки. Однією з актуальних проблем, котра постає перед банківською системою, є проблема підвищення ефективності розвитку та реалізації банківських послуг. Вирішення проблеми залежить саме від тих процесів, що відбувають в конкретній банківській установі.

Задля ефективного здійснення банківських послуг та процесів, фінансові посередники повинні підтримувати власну ліквідність та працювати в нормальному режимі. Тому основну підтримку комерційні банки в разі критичної ситуації можуть отримати від центрального банку. В свою чергу центральний банк може надавати кредитні ресурси комерційним банкам під певну ставку рефінансування, яка встановлюється за визначених умов.

На сучасному етапі розвитку економіки, актуальність зазначеної проблеми в банківському секторі та її практичне значення відіграли важливу роль у виборі теми та постановці мети та завдання дослідження.

Виходячи з цього метою даної роботи є визначення основних видів та механізмів рефінансування комерційних банків центральними банками країн та Національним банком України. A також визначити проблеми та напрямки вдосконалення політики рефінансування в Україні.

Основні завдання роботи:


  • обгрунтувати сутність та специфіку рефінансування центральними банками держав;

  • визначити інструменти проведення рефінансування комерційних банків;




  • проаналізувати механізм здійснення рефінансування банків центральними банками держав;

  • дослідити світовий та вітчизняний досвід застосування інструментів рефінансування різними центральними банками;

  • виділити проблеми та перспективи розвитку політики рефінансування Національного банку України.

Об’єктом дослідження роботи є політика рефінансування центральними банками держав, предметом – інструменти реалізації політики рефінансування, що застосовуються центральними банками держав.

У процесі написання роботи використовувались такі методи:



  • метод аналізу (використовувався при дослідженні теоретичних аспектів механізму рефінансування, a саме: при визначенні видів та інструментів рефінансування);

  • метод синтезу (використовувався при написанні практичної частини роботи, при поєднанні опрацьованого матеріалу для дослідження політики рефінансування в різних країнах світу та при підбитті підсумків);

  • порівняльний метод (використовувався при порівнянні спільних та відмінних рис політики рефінансування країн світу);

  • статистичний метод (використовувався при дослідженні практичної частини у використанні статистичних даних для аналізу поставлених завдань);

  • табличні та графічні методи (використовувались при зображенні динаміки зміни досліджуваних явищ та процесів, a саме: об’ємів наданих кредитів рефінансування, зміну ставок рефінансування, облікових та середньозважених відсоткових ставок).

Інформаційна база, що використовувалась при написанні курсової роботи: офіційні сайти НБУ, Бундесбанку, Федеральної резервної системи США, фахові видання вітчизняних та зарубіжних країн, офіційних публікацій, періодичні видання та наукові статті.

РОЗДІЛ 1


ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ РЕФІНАНСУВАННЯ БАНКІВ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КРАЇН

1.1Сутність та специфіка рефінансування центральними банками держав

Розглядаючи сутність рефінансування, звернемо увагу на тлумачення цього поняття в загальному вигляді. Можна визначити класичне визначення рефінансування (від англ. refinancing) – погашення позикового капіталу за допомогою отримання нових позик. У зарубіжних авторів рефінансування – це зміна старого облігаційного випуску новим, при настанні терміну погашення старого випуску, задля зменшення процентної ставки по боргу [1].

У словниках фінансових термінів повідомляється, що рефінансування − це погашення старої заборгованості, шляхом отримання нових зобов’язань [2]. У англійських авторів Дж.Бейлі, Р.Александера та У.Шарпа рефінансування визначається як заміна засобів, які були витрачені на певний момент часу, іншими фінансовими ресурсами для продовження надання кредиту коли всі засоби розподілені або погасити заборгованість, що утворилась [3].

Можна відзначити що одні автори розглядають рефінансування, включаючи міжбанківські кредити, кредити центрального банку та інші, a інші звертають увагу на кредитування центральним банком комерційних банків.

Більш докладніше розглянемо рефінансування комерційних банків центральними банками держав.

Центральні банки різних країн використовують політику рефінансування, як інструмент грошово-кредитної політики. Тобто, рефінансування – це забезпечення на основі запозичених резервів комерційних банків центральним банком. У разі нестачі джерел поповнення своїх резервів, комерційні банки вимушені звернутись до центрального банку. Отже рефінансування можна розглянути як спосіб оновлення власних ресурсів комерційних банків, що були вкладені в інші різні активи.

Останнім способом регулювання ліквідності для комерційних банків є саме рефінансування центральним банком, що виконує роль кредитора останньої інстанції. Щодо центральних банків – рефінансування комерційних банків виступає каналом безготівкової емісії та способом запобігання банківської паніки. Коли на грошову ринку виникають кризові ситуації, то центральний банк одразу надає на кредитній основі фінансові ресурси саме тим банкам, яким це найнеобхідніше. Необхідно звернути увагу на те, що центральні банки не зобов’язані, a лише мають право кредитувати комерційні банки, що в свою чергу дає зрозуміти комерційним банкам отримання кредиту як привілею.

У більш широкому розумінні політики рефінансування, необхідно звернути у вагу на зміну умов рефінансування центральним банків комерційних, що здійснює регулювання з боку комерційних банків попиту на додаткові фінансові ресурси, тобто на кредити центрального банку. Головним у рефінансуванні виступає процентна ставка, визначена центральним банком, завдяки якій банки забезпечуються додатковими ресурсами. На підставі цього, процентну політику можемо розглядати як інструмент грошово-кредитної політики, який безумовно взаємопов’язаний з політикою рефінансування.

В іншому аспекті, центральний банк змінює обсяги рефінансування комерційних банків шляхом управління самим процесом рефінансування. Таким чином, центральний банк змінює, окрім ціни, умови та способи рефінансування, тривалість та цільове спрямування кредитів, лімітування обсягів кредитування тощо [4].



Центральний банк є джерелом надання тимчасових ресурсів, які необхідні для поповнення комерційних банків ліквідними коштами. Однак існують чинники, від яких залежить доступ до кредитування:

  • стан грошово-кредитної сфери країни;

  • фінансовий стан комерційного банку, якому потрібен кредит.

Економічну сутність кредитів рефінансування на макро- та макрорівні можемо прослідкувати на рисунку 1.1:

Рисунок 1.1 – Сутність рефінансування на макро- та мікроекономічних рівнях


Отже центральний банк є кредитором останньої інстанції i його завдання є підтримувати ліквідність банківських систем та здійснювати грошово-кредитне регулювання. Кредити, що надаються центральним банком, розширюють ресурсну базу комерційних банків, активізують процеси кредитування, чим збільшують грошову масу в обігу.

Інструменти рефінансування з макроекономічного рівня здійснюють допомогу центральному банку щодо управління резервами в банківській системі, які направлені на виконання грошово-кредитної політики в довгострокових цілях.

Центральний банк, змінюючи інструменти рефінансування, повинен повідомити приватний сектор щодо змін орієнтирів грошово-кредитної політики.

Світова практика рефінансування комерційних банків центральними банками дозволяє узагальнити правила його використання:



  • центральний банк може здійснювати рефінансування тільки з банками, які мають стійку фінансову стабільність;

  • центральний банк використовує стандартизоване забезпечення при рефінансуванні комерційних банків, що мінімізує ризик при проведенні кредитних операцій та здійснює різні операції на одних умовах (згідно з однаковими процентними ставками);

  • необхідно використовувати однакові інструменти для контролю за ризиковістю, але використовуючи їх в різних секторах економіки або в різних поєднаннях;

Рефінансування комерційних банків центральними проводиться за основними принципами:

  • зорієнтовуються на економічні показники грошово-кредитної політики, яка зв’язує обсяги здійснюваних операцій (операції РЕПО та наданих кредитів), на процентні ставки та терміни спрямовані на грошово-кредитну політику (грошову базу, рівень інфляції);

  • збільшений інтерес до центрального банку ніж до інших кредитних організацій;

  • центральний банк жорстко регулює процес проведення даних операцій, для мінімізації свого кредитного ризику;

  • базуються на принципах кредитних відносин (забезпеченість, платність, терміновість, цільовий характер тощо).

На основі аналізу сформованих в економічній теорії підходів до рефінансування на мікро - та макрорівнях була виявлення подвійність природи рефінансування центральним банком комерційних банків як інструмента грошово-кредитної політики i як реалізації однієї з основних функцій центрального банку − функції кредитора останньої інстанції. Через розвиток центральної банківської системи була встановлена роль рефінансування в забезпеченні фінансової стабільності національної економіки. За рахунок подвійної природи i ролі системи рефінансування в економіці було дане наступне визначення рефінансування: рефінансування центральним банком комерційних банків – це реалізація центральним банком функції кредитора останньої інстанції, яка гарантує ліквідність комерційним банкам на умовах зворотності, платності та негайності для забезпечення стабільності банківського сектора та грошово-кредитного регулювання [5].

1.2 Інструменти проведення рефінансування комерційних банків

Комерційні банки отримують кредити на емісійній основі від центральних банків, коли в процесі рефінансування він створює платіжні засоби обігу. Таким чином кредити надають змогу комерційним банкам зменшити власні запаси ліквідних коштів, запозичивши їх. У такому випадку кредити рефінансування являються складовими джерелами залучених ресурсів, які необхідні для поповнення власних резервів [6].

При отриманні рефінансування банки звертають увагу на ставки рефінансування, що залежать від рівня інфляції та встановлюються центральним банком. Зменшується обсяг кредитів, які взяли комерційні банки в центральному банку, коли відбувається збільшення ставки рефінансування. Подібна ситуація відбувається на міжбанківському ринку в періоди високої інфляції, що проявляється як інструмент рестрикційної політики центрального банку. Зворотна дія відбувається при зменшенні ставки рефінансування коли збільшуються обсяги кредитів, тому що рефінансування для комерційних банків стає вигідним [7].

Класифікацію кредитів рефінансування можливо представити в залежності від різних факторів:


  1. В залежності від форми кредитування банківських установ:

  • облікові кредити;

  • ломбардний кредит;

  1. В залежності від методів надання:

  • прямі кредити;

  • кредитні аукціони (тендерний метод).

  1. В залежності від терміну надання:

  • короткострокові, які надаються на 1 або декілька днів (кредит «овернайт»);

  • середньострокові, до 1 року (ломбардне кредитування);

  • довгострокові, більше 1 року (стабілізаційні кредити).

  1. В залежності від способів рефінансування банків:

  • проведення операцій на відкритому ринку (операції РЕПО);

  • проведення операцій на міжбанківському ринку (ломбардне кредитування).

Отже розглянемо кожен із інструментів більш детальніше.

Облікові (дисконтні) кредити – позики, які надаються центральним банком під облік векселів кредитно-фінансовим інститутам. Тобто центральний банк видає облікові кредити, купуючи у кредитно-банківських установ векселі по закінченню їх строку [6].

Порядок обліку векселів центральними банками у різних країнах світу неоднаковий. Вексель можуть використовувати для оформлення кредиту, який надається покупцю у товарній формі. На реальних товарних угодах комерційні банки купують векселі у власних клієнтів. Виходячи з цього, саме облік векселів призводить до переоблікових операцій, які являють собою купівлю у кредитних установ центральним банком векселів до закінчення їхнього строку. Отже, у більшій кількості центральні банки переобліковують векселі, котрі надають комерційним банкам. Зазвичай, допускаються лише ті векселя до переобліку в цінні папери, що мають гарантію їхнього фінансового положення, що відповідають встановленим вимогам.

Переоблік векселів різних країн має загальні закономірності:



  • висуваються певні вимоги щодо видів векселів, наявності характеру поруки та гарантії, термінів їх дії тощо;

  • на один кредитний інститут встановлюється максимально можливий переоблік векселів;

  • центральний банк встановлює облікову ставку, зa якою в комерційних банках купують векселі. Зазвичай ставки переобліку вищі за ставки по заставним кредитам.

Дисконтна політика полягає в тому, що за умови зміни рефінансування комерційних банків здійснювати ситуацію на фінансовому ринку. Саме тому лімітується вся сума позичок центральних банків, які виокремлюються під облік векселів. Кількісні обмеження обсягів облікових кредитів, являють собою впливовий інструмент на грошово-кредитний обіг.

В залежності від грошово-кредитної політики може збільшуватися або зменшуватися рівень дисконтних лімітів. Обсяг дисконтних кредитів збільшується, коли підвищується рівень ліміту. Коли обмежується контингент переобліку, то комерційні банки вимушені вдаватися до більш дорожчих джерел рефінансування.

Наступною формою рефінансування являються ломбардні кредити.

Сам термін «ломбардний кредит» несе назву міста в Італії – Ломбардії, де в цій місцевості міняйли під заставу легкореалізованого рухомого майна надавали короткострокові кредити. A вже з ХІІ – ХVІІІ століття ломбардні кредити надаються банками. Дорогоцінні товари i метали стали забезпеченням ломбардних кредитів.

Ломбардні кредити в широкому значенні означають позики під заставу депонованих у банку цінних паперів. У вузькому значенні ломбардний кредит – це короткострокові кредити, які надають комерційним банкам центральними банками під заставу цінних паперів, щоб задовольнити тимчасові потреби у позикових коштах [8].

Основною метою надання ломбардних кредитів – це врегулювання ліквідності банків.

В практичні діяльності центральних банків забезпечення ломбардних кредитів являються саме ті цінні папери, що мають офіційне котирування та приймаються у врахування центральному банку. Це i цінні папери, що гарантовані державою, i першокласні комерційні векселі, біржові акції та облігації у великих промислових банках та компаніях тощо. У кожній країні центральні банки висувають певний перелік для прийняття цінних паперів під заставу.

Всі центральні банки дотримуються правил ломбардного кредитування:



  • повинна перевищувати вартість заставного забезпечення над сумою ломбардних кредитів;

  • якщо кредити не погашені до певного строку, то право власності на депоновані цінні папери переходить центральному банку;

  • для уникнення певних втрат під час заниження ринкової вартості цінних паперів, центральні банки використовують поправні коефіцієнти від їх номінальної вартості;

  • ломбардною називається та ставка, за якою надаються ломбардні кредити;

  • дані кредити надають на платній основі. Ломбардні ставки вище облікових ставок i змінюються практично одночасно зі ставкою рефінансування;

  • центральні банки розвинених країн надають ломбардні кредити на термін від одного дня до чотирьох місяців.

Звісно перевагою такого ломбардного кредитування являється швидке надання фінансових ресурсів кредитним установам, для поповнення власних резервів. Ломбардне кредитування значно легше у процесі здійснення по відношенню до облікових кредитів. Центральний банк не виділяє певні вимоги щодо видів цінних паперів, термінів їх дії, та не звертає особливу увагу на фінансовий стан комерційних банків.

Але також є i недоліки ломбардних кредитів. Застава повинна перевищувати суму ломбардного кредиту, що дає підстави для більшого ризику комерційних банків втрати власних цінних паперів у разі несплати позики до встановленого терміну. Також одним з основних недоліків в порівнянні з обліковими кредитами є те, що ломбардні ставки перевищують облікові ставки.

Центральний банк використовує два методи рефінансування комерційних банків – це прямий та тендерний метод.

Одним з найпростіших способів рефінансування являються прямі кредити. Сутність прямого кредитування лежить у наданні комерційним банкам центральним банком позичок в залежності від отримання від них відповідних заявок під процентну ставку. Такий вид кредитування має адміністративний характер, порівняно з економічним характером, але може здійснюватись i в ринкових умовах, якщо відбувається забезпечення державних програм.

Кількісний тендер характеризується наданням певної суми коштів комерційним банкам в залежності від поданих ними заявок, в яких вони вказують суму кредиту. В той час коли не вистачає певної суми для рефінансування банків i задоволення потреб всіх заявок учасників, то вона розподіляється для всіх поданих заявок пропорційно.

Цінові тендери проводяться в тому випадку, коли позичальники вказують у своїх заявках не лише потрібну їм суму кредиту, a й процентну ставку. В даному методі організовуються дві моделі торгів: американська й голландська.

З погляду американської моделі передбачається задоволення заявок за процентними ставками, які пропонують комерційні банки i перевищують або дорівнюють ставці відсікання центрального банку. Тобто ранжуються заявки поданими банками-учасниками, дивлячись на рівень запропонованої процентної ставки за мірою їх спадання. В свою чергу центральний банк задовольняє заявки починаючи з максимальної процентної ставки, яка була запропонована, до тих пір доки не закінчиться встановлений на тендері обсяг кредитів.

З погляду ж голландської моделі, задовольняються всі подані заявки за ставкою, яку визначив центральний банк. Тобто всі банківські заявки будуть прийняті за останньою процентною ставкою, за ставкою відсікання, що встановить центральний банк [9].

Звісно порівнюючи всі ці методи між собою, кожен з них має певні плюси та мінуси. Кожен комерційний банк, бажаючи отримати фінансову допомогу, повинен сам вибирати метод за яким отримувати позику. В залежності від рівня процентної ставки, банки можуть отримати рефінансування за допомогою прямого кредитування, в разі якщо ставки не дуже високі. За голландською моделлю тендер менш ризиковий ніж за американською, оскільки за голландською моделлю центральний банк задовольняє всіх бажаючих учасників, хоча за американською моделлю можна отримати позику за нижчими процентними ставками, виграючи більшу суму. Отже кожен метод специфічний для певної ситуації та фінансового стану банків-учасників.

Дивлячись на терміновість рефінансування кредити центрального банку бувають короткострокові, строком на один або більше днів, та середньострокові, які надаються на три – чотири місяці. З усієї сукупності кредитів рефінансування найбільшу частку складають короткострокові кредити. В практиці найчастіше зустрічаються одноденні кредити, коли центральні банки надають позики тоді, коли комерційні банки не в змозі знайти кредити на міжбанківському ринку. Комерційні банки пристосовуються до таких фінансово-економічних обставин i не вдаються до постійних кредитів центрального банку. Такі короткострокові кредити називаються коригуюючими. Коригуючі кредити являються більш розповсюдженими в ті періоди, коли не вистачає кредитних ресурсів. Вони надаються для коригування фінансового стану банків, який погіршився за непередбачуваними тимчасовими труднощами в отриманні кредитів з інших джерел або різке зменшення депозитів. Коригуючі короткострокові кредити надаються з гарантією державних цінних паперів, тому не можуть бути використані в спекулятивних цілях. Особливу увагу привертають короткострокові одноденні кредити, які центральні банки надають для коригування банківських балансів. Такі кредити відносяться до дорогих, адже такі кредити надаються за значно високими ставками відсотку.

Кредити для більш тривалого строку центральний банк видає комерційним банкам, яким необхідно збалансувати сезонні потреби кредитними ресурсами або відчувають дефіцит коштів через довгостроковий характер власних активів. В таких випадках центральний банк вимагає у позичальника надати доказ на отримання сезонних кредитних ресурсів. У разі отримання сезонного кредиту комерційним банкам необхідно сплатити частину доходу за власний рахунок [10].

В разі настання складних обставин, видаються кредити на більш тривалий строк використання. Для того щоб задовольнити попит на кредит, звертається увага на можливість повернення кредиту у встановлений термін, на можливий збиток у разі банкрутства певного інституту. Дані кредити використовують банки у яких наявні проблеми з тривалим характером ліквідності, що з’являються у разі погіршення стану ринку. До такого виду кредитних інститутів можна віднести такі банки, які мають у структурі активів довгострокові вимоги та виникають проблеми з ліквідністю, коли на ринках короткострокових кредитів підвищуються відсоткові ставки.

Розглянемо наступний механізм рефінансування – кредит «овернайт». Особливістю кредиту «овернайт» є надання їх на термін до одного робочого дня. Вони надаються у разі подання заявки комерційним банком. Центральний банк використовує постійно діючу кредитну лінію для того, щоб вирівнювати тимчасові коливання ліквідності банківської системи.

Центральний банк може надавати кредити овернайт за наступних умов:



  • кредит може надаватися під заставу державних цінних паперів, тоді коли вони знаходяться у власності банку;

  • кредит (бланковий) може надаватися на умовах дотримання певних вимог та додатково висунутих умов [11].

Коли виникають потреби в підтримці ліквідності, комерційний банк може подати до центрального банку заявку для отримання кредиту «овернайт» в один із днів до 17 години робочого дня. Конкретне відділення центрального банку одразу реагує на можливість в наданні кредиту «овернайт» певному банку, вивчаючи для цього платоспроможність, гарантії повернення наданого кредиту. Протягом дня звернення Департамент монетарної політики центрального банку до 17 години 30 хвилин по електронній пошті повідомляє про прийняте рішення. Виславши рішення, зіставляється кредитний договір, який задовольняє заявку, та до 18 години надсилає кошти банку за наданим кредитом i одночасно блокує державні цінні папери в центральному банку. Кошти, отримані в кредит, необхідно повернути до 13 години наступного дня. При поверненні кредиту «овернайт», банк одночасно сплачує процентну плату за його користування.

Процентна ставка повинна бути надіслана банкам до 10 години робочого дня. Розмір процентної ставки повинен бути вищим за облікову ставку центрального банку хоча б на один процент. У випадку, коли банк протягом трьох днів постійно отримує кредит «овернайт», вже на четвертий день даний кредит надається з подвійною обліковою ставкою. Якщо ж банк не виконує умов кредитного договору, яким являється своєчасне погашення заборгованості за кредит та сплати процентів за користування, то центральний банк виписує вимогу, яка надає можливість списати суму заборгованості та сплату процентів за користування з кореспондентського рахунку банку-позичальника [12].

Використовуючи кредит «овернайт», банк-позичальник повинен бути впевнений у своєму фінансовому становищі та можливості в певний строк повернути кредитну суму та позиковий процент, оскільки у разі не виконання складеної угоди банк може опинитися в зоні ризику та погіршити своє фінансово-економічне становище. Отже кредит «овернайт» має переваги в миттєвому рефінансуванні комерційних банків та підвищення їх ліквідності. В протилежному випадку банки отримують кредити за встановленою центральним банком процентною ставкою, яка являється вищою за облікову, що є недоліком даного інструменту рефінансування. Оскільки процентна ставка може бути високою, кредит для банків може виявитися не вигідним.

В тому випадку, коли комерційний банк перебуває в режимі фінансового оздоровлення або такий, що взяв на себе борг іншого банку, який знаходиться в режимі фінансового оздоровлення може отримати стабілізаційний кредит від центрального банку. Стабілізаційний кредит надається лише під забезпечення ліквідними активами банку, для цього проводять експертну оцінку вартості активів, що знаходяться у власності банку, та на умовах гарантії чи поруки іншого фінансово-стабільного банку. Банк повинен надати акт оцінки майна, яке надається при забезпеченні стабілізаційного кредиту. Комерційний банк не може використовувати кошти стабілізаційного кредиту для здійснення власних операцій.

Для того щоб отримати стабілізаційний кредит, банк повинен відправити програму фінансового оздоровлення, яка затверджується радою банку, до територіального управління центрального банку. Після того як здійснився аналіз фінансової програми оздоровлення та фінансово-економічного стану банку, територіальне управління центрального банку посилає пропозиції до генерального департаменту банківського нагляду, який в свою чергу надає власні пропозиції щодо надання стабілізаційного кредиту. Коли приймається позитивне рішення, певне територіальне управління центрального банку укладає з банком договір про надання стабілізаційного кредиту [12].

Саме такі стабілізаційні кредити застосовуються для забезпечення в довгостроковому періоді фінансової стійкості та ліквідності банків. Отже можна вважати даний спосіб рефінансування комерційних банків одним з найефективніших. Хоча недолік даного методу полягає в тому, що надані кредитні ресурси не можна використовувати для проведення інших операцій, не пов’язаних зі стабілізацією фінансового стану банку.

Також одним з найбільш вживаних інструментів рефінансування являються операції РЕПО. Операції РЕПО – це операції, які проводяться з цінними паперами, що складаються з двох частин. Для того щоб здійснити операції РЕПО необхідно укласти генеральну угоду між центральним i комерційним банком щодо продажу-купівлі на певний строк державних цінних паперів i також зобов’язатися на зворотну купівлю-продаж у зазначений термін або ж за вимогою однієї зі сторін за раніше встановленою ціною [13].

Центральний банк використовує державні цінні папери для операцій РЕПО через «пряме РЕПО» − здійснюється купівля цінних паперів у комерційних банків та «зворотне РЕПО» − обов’язково продаються державні цінні папери. У певній ситуації комерційним банкам необхідно підвищувати власну ліквідність, в цьому випадку центральний банк може здійснити операції «прямого РЕПО». Центральний банк на умовах генеральної угоди здійснює купівлю державних цінних паперів у комерційного банку на зазначений період i за обов’язкової умови викупу їх комерційними банками у встановлений термін. У випадках коли відбувається ріст грошової маси значно високими темпами, наявна надлишкова ліквідність банківської системи, центральний банк в змозі продавати через механізм «зворотного РЕПО» комерційним банкам державні цінні папери, що знаходяться в його портфелі, на встановлений строк, згідно умов викупу їх у комерційному банку на зазначений термін.

Дивлячись на термін дії існують такі види операцій РЕПО:


  • нічне РЕПО – кредит надається терміном в один день, при фіксованій процентній ставці на ввесь термін проведення;

  • відкрите РЕПО – кредит надається на невизначений термін i з нефіксованою процентною ставкою, у якій кожна сторона угоди може в будь-який час вимагати здійснення операції РЕПО, але за обов’язкової умови повідомлення про термін завершення даної угоди;

  • строкове РЕПО – кредит надається на чітко визначений термін з фіксованою процентною ставкою в продовженні всієї операції РЕПО [14].

Здійснювати операції РЕПО центральний банк може прямо через домовленість про купівлю-продаж цінних паперів або проводити тендер на участь в операціях РЕПО між поданими заявками від комерційних банків. Центральний банк, вирішивши провести тендер на участь в операціях РЕПО, посилає повідомлення про умови та термін його проведення. В свою чергу комерційні банки надсилають свої заявки з умовами ціни купівлі-продажу цінних паперів та зворотної ціни продажу державних цінних паперів. На наступний робочий день, після закінчення тендера, центральний банк надсилає повідомлення комерційному банку, що виграв тендер, про згоду складання договору на здійснення операції РЕПО [1].

Після згоди на здійснення операції РЕПО укладається угода, яка передбачає:



  • встановлення суми, ціни державних цінних паперів для «прямого РЕПО» та «зворотного РЕПО» та визначення терміну дії даних операцій;

  • зазначається певний список цінних паперів, для участі в операції РЕПО;

  • зобов’язується продаж цінних паперів зі зворотним їх викупом;

  • встановлюється певна маржа або процентний дохід.

Однією з обов’язкових умов складання угоди РЕПО для мінімізації ризику являється те, що куплені державні цінні папери повинні переказуватися на рахунок покупця за зміни права власності [15]. Для того, щоб забезпечити зобов’язання про зворотний викуп, центральний банк у першій частині операції РЕПО надає гарантійний внесок покупцю, що здійснюється за ринковою ціною державних цінних паперів. Даний внесок слугує захистом від збитків, що можуть викликати коливання цін на цінні папери.

Отже операції РЕПО, на відміну від ломбардного кредиту, здійснюють купівлю-продаж цінних паперів, a не передає їх під заставу. В такому випадку комерційний банк продає центральному банку цінні папери i зобов’язується одночасно їх викупити за вищою ціною через певний термін. Дана різниця, що виникла між ціною продажу та ціною за зворотний викуп являє собою процент за користування коштами центрального банку комерційними.

Основною перевагою операцій РЕПО є його невисокий рівень ризику, адже державні боргові зобов’язання виступають їх об’єктом. Центральний банк може використовувати отримані цінні папери для інших угод, коли при ломбардному кредитування цінні папери, що видані під заставу, депонуються в центральному банку.
1.3 Механізм здійснення рефінансування банків центральними банками держав

Проведення політики рефінансування являється впливовим інструментом грошово-кредитної політики, яка застосовується різними країнами світу. Але кожна країна має власну специфіку банківської системи, отже i механізм рефінансування відрізняється рисами чи елементами. Отже розглянемо які саме інструменти рефінансування використовують інші країни світу.

Для проведення політики рефінансування США використовує такі інструменти:


  • ломбардні кредити;

  • кредити «овернайт»;

  • операції РЕПО.

В основному США використовує ломбардні кредити для рефінансування, обумовлюючи для них цільове призначення під заставу державних цінних паперів.

Комерційні банки в Європейській системі центральних банків використовують нічні ломбардні кредити (овернайт), лише за дотриманням норми обов’язкового резервування та вимог, які висувають органи банківського регулювання. Дані кредити надають за найвищою процентною ставкою, яку встановлює Європейський центральний банк. Також кожного тижня Європейський центральний банк може проводити тендер, де на термін до двох тижнів комерційний банк в змозі отримати короткостроковий ломбардний кредит, a кожного місяця також проводиться тендер, на якому можна отримати кредит термін дії якого встановлюється до трьох місяців [16].

Відрізняються не лише способи рефінансування комерційних банків в різних країнах, але й застосування банками цього інструменту грошово-кредитної політики. В США Федеральні резервні банки користуються ними не дуже активно. Підтвердження цьому являється факт заборгованості за кредитами, що надані, в активах резервних банків США менше за 1 %. Ця ситуація пояснюється тим, що ринок цінних паперів США добре розвинений, тому застосовують інший інструмент грошово-кредитної політики – операції на відкритому ринку.

Своєрідною є політика Великобританії, яка впроваджує такі інструменти рефінансування:



  • стабілізаційні кредити;

  • кредити «овернайт»;

  • добові операції РЕПО;

  • конверсія кредиту овернайт.

Схожість кредитів овернайт України та Великобританії являється в тому, що обсяг кредитів не обмежений, за умови, що банк моє достатню кількість активів для забезпечення. Відмінним є те, що центральний банк Великобританії надає безоплатні кредити овернайт.

Щодо стабілізаційного кредиту, то центральний банк в Англії самостійно може визначати ліквідність на певний термін, який необхідний для банківської системи, i лише після цього може надавати кредит в точному обсязі, який він визначає також самостійно.

Специфічні особливості також слід відмітити при проведенні операцій РЕПО. В Англії центральним банком нараховується надбавка, що становить ¼% від отриманих коштів, таким чином зменшує суму кредиту. Конверсія кредиту «овернайт» полягає в накладанні штрафних санкцій у збільшенні процентної ставки в два рази на банк, у разі несплати ним боргу терміном в один день.

Щодо Франції, то в цій країні активно використовується спосіб надання кредитів банкам через аукціон, та видають їх під заставу векселів терміном до 5-10 днів. Банк Франції, дивлячись на ситуацію банківської ліквідності, проводить кредитний аукціон. Центральний банк надає запит комерційним банкам з інформацію про обсяг кредиту та процентну ставку. Після отримання відповідей, Банк Франції погоджує можливий обсяг надання кредитів. Вся сума рефінансування розподіляється порівну між всіма учасниками аукціону. Дані операції повинні здійснюватися під забезпечення державних або комерційних цінних паперів [17].

До того часу як створилась Європейська система центральних банків, Німецький федеральний банк активно використовував такий інструмент рефінансування як редисконтування. Редисконтування векселів полягає в тому, що центральний банк купує векселі, які знаходяться у портфелях комерційних банків, до того часу як наступає час платежу за ними. Бундесбанк, враховуючи що цей спосіб був найдешевшим, встановлював певні квоти на редисконтування векселів комерційним банкам. Отже центральний банк міг селективно впливати на врахування векселів комерційних банків, заохочував враховувати векселі в певні галузі економіки. В умовах сучасності, Бундесбанк також може спрямовувати свою політику рефінансування на кредитування реального сектору економіки. Бундесбанк надає кредити комерційним банкам за рахунок забезпечення їх комерційними векселями та майнових прав, що виникають у банків після погодження кредитного договору.

Наприклад, Центральний банк Російської Федерації також застосовує стабілізаційні кредити для підтримки фінансового оздоровлення банків. Дані кредити надаються банку-санатору для того, щоб покрити недолік ліквідності банку. Кредит може надаватися банку не більше ніж 50 % від необхідного обсягу допомоги, яку планують надати. Грошова допомога надається комерційним банкам на термін не менше одного року. У встановленому кредитному договорі зазначається, що процентна ставка коливається в залежності від змін ставки рефінансування, після чого, за допомогою траншу надаються кредитні кошти банку, спрямовані на фінансове оздоровлення.

Також популярним є використання Центральним банком Російської Федерації ломбардних кредитів, що можуть надаватися на термін від 3 до 30 днів. Дані кредити надаються:


  • через кредитні аукціони;

  • через заявки, надані банками.

Кредитні аукціони проводяться комітетом центрального банку Російської Федерації. Визначається дата та способи реалізації аукціону, можливого об’єму надання кредитних ресурсів. Отримані кредитні ресурси комерційні банки можуть використовувати на власний розсуд, тим паче центральний банк не встановлює рівень маржі у процесі розподілу аукціонних кредитів. Встановлюються певні вимоги, щодо участі в аукціоні. На аукціон мають право лише ті комерційні банки, що отримали ліцензію центрального банку та працювали не меншу одного року [18].

Центральний банк Російської Федерації може надавати кредити «овернайт» лише тим банкам, які розташовані в регіонах, де розрахункова система може розраховуватись з обліком надходжень даного робочого дня та проводити списання засобів по платіжних документах з кореспондентських рахунків банку. Кредит може видаватися за умов, якщо банк отримує в кінці дня невиконані платежі (документи, кредити), та має у своїй власності цінні папери в момент надання кредиту. Отже банківська система Російської Федерації використовує рефінансування для виведення її з кризової ситуації.

Розглядаючи політику рефінансування в Україні, можна виділити такі інструменти:


  • ломбардні кредити;

  • операції РЕПО;

  • проведення тендерів (кількісних та процентних);

  • стабілізаційні кредити.

Національний банк України підтримує ліквідність комерційних банків шляхом рефінансування комерційних банків під забезпечення державних цінних паперів, тобто надає ломбардні кредити. Спочатку ломбардні кредити могли видаватися на термін до 30 днів, але з часом скоротився до 10 днів. Вже з 1997 року Національний банк використовує новий спосіб рефінансування, проведення операцій з цінними паперами – операції «прямого РЕПО». Також НБУ активно використовує постійно діючу кредитну лінію рефінансування (кредити «овернайт») для миттєвої підтримки ліквідності банків. Також використовується такий інструмент як стабілізаційний кредит, для надання фінансового оздоровлення банків, встановлюючи при цьому об’єм та процентну ставку на суму кредитування.

На сучасному етапі розвитку банківської системи в Україні Національний банк застосовує такі кредити як постійно діюча лінія рефінансування для надання кредитів овернайт та кредити на термін до 90 днів. Задля підтримки ліквідності комерційних банків на довготривалий строк Національний банку України може здійснювати рефінансування завдяки проведення тендерів на 360 днів. Довгострокове рефінансування можна розглядати більш як тимчасове рішення Національного Банку, оскільки в світовій практиці більш поширеніше використовуються короткострокові кредити банкам, для підтримки ліквідності. Введення довгострокового кредитування пов’язане зі станом на грошовому ринку.

За допомогою постійної діючої лінії рефінансування Національний банк підтримує короткострокову (миттєву) ліквідність банку в національній валюті, надаючи кредити овернайт:


  • під заставу державних облігацій України (окрім облігації зовнішньої державної позики);

  • бланковий кредит (без забезпечення).

Рефінансування комерційних банків реалізується з допомогою кількісного або процентного тендера. Тендери можуть проводитись в такі періоди:

  • рефінансування підряд протягом трьох днів середи – на строк до 14 днів;

  • рефінансування протягом однієї середи – на строк до 90 днів.

Національний банк України здійснює рефінансування шляхом проведення тендерів тільки під забезпечення. Кожний квартал центральний банк повідомляє комерційним банкам про перелік прийнятого забезпечення. Центральний банк рефінансує комерційні банки за ставкою нижче облікової ставки.

Висновки до розділу 1

Рефінансування – це реалізація центральним банком функції кредитора останньої інстанції, яка гарантує ліквідність комерційним банкам на умовах зворотності, платності та негайності для забезпечення стабільності банківського сектора та грошово-кредитного регулювання.

Політика рефінансування здійснюється за допомого таких інструментів як надання облікового кредиту, забезпечення ломбардного кредитування, видачі стабілізаційного кредиту, для збереження ліквідності банків та наданні фінансового оздоровлення кредитним установам. Часто вживаними в різних країнах світу являються операції РЕПО та постійно діючі кредити «овернайт», для отримання яких центральними банками висуваються певні вимоги, яких повинні дотримуватися комерційні банки.

Порівнюючи між собою подані вище інструменти рефінансування, можемо зазначити як переваги так i недоліки у використанні того чи іншого механізму здійснення. Комерційні банки повинні самі вирішувати в необхідності використання якогось з способів рефінансування, дивлячись на поставлені вимоги зі сторони центрального банку, наявності активів або цінних паперів, негайності в отриманні кредитних ресурсів, цілей рефінансування, на рівень ризику даних інструментів кредитування.

Розглядаючи закордонний досвід, ми спостерігаємо підтримку центральними банками комерційних лише в короткострокових періодах, a іншу частину ресурсів банки повинні залучати з фінансових ринків. В Україні навпаки Національний банк намагається допомагати комерційним банкам, особливо така допомога спостерігалась в кризовий період, коли надавалась значна частика коштів для фінансової допомоги комерційним банкам.

РОЗДІЛ 2

ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ РЕФІНАНСУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ ЦЕНТРАЛНЬИМИ БАНКАМИ ДЕРЖАВ

2.1 Практичне застосування інструментів рефінансування різними центральними банками держав.

Політика рефінансування є значно дієвим інструментом грошово-кредитної політики. Визначивши відмінності в механізмі проведення рефінансування центральними банками різних країн, що відрізняються певними особливостями відповідно до діючої системи, розглянемо практичне застосування інструментів рефінансування на прикладі таких країн як США, Німеччина та Російська Федерація.

Наприклад, в європейській системі центральних банків комерційні банки можуть отримати кредитні кошти за рахунок нічних ломбардних кредитів через постійну діючу кредитну лінію «овернайт». Але активність центральних банків в застосуванні даного інструменту рефінансування, значно відрізняється в Федеральних резервних банках США. Це пояснюється тим фактом, що заборгованість за наданими кредитами в активах балансу Федеральних резервів банку США становить менше 1 %. Отже такий факт прослідковується за рахунок гарно розвиненого ринку цінних паперів та застосування такої політики рефінансування, як операції на відкритому ринку [19].

Операції на відкритому ринку – це купівля-продаж цінних паперів на відкритому ринку центральним банком, що є ключовим інструментом, який використовує Федеральна резервна система США у здійсненні грошово-кредитної політики. Історично склалося, що Федеральна резервна система використовує операції на відкритому ринку для врегулювання постачання резервних залишків, щоб підтримувати ставку по федеральних фондах.



Зміну відсоткової ставки, при здійсненні операцій на відкритому ринку, представимо на наступному рисунку (рис 2.1).

Рисунок 2.1 – Зміна відсоткової ставки в США протягом 2008-2013 рр, % [20]


Підхід Федеральної резервної системи до здійснення грошово-кредитної політики значно змінився після фінансової кризи 2008 року, коли Федеральна резервна система встановила майже нульові ставки по федеральних фондах. З кінця 2008 року, Федеральна резервна система значно розширила проведення операцій на відкритому ринку задля зниження тиску на довгострокові процентні ставки, тим самим підтримуючи економічну активність. Тодішній голова американського центрального банку Бен Бернанке запропонував стратегію агресивного монетарного стимулювання у боротьбі з економічною кризою. I вже після перших сигналів наближення кризи, Бернанке запустив цикл різкого зниження ставки рефінансування, i вже в грудні 2008 року довів її до 0,25 %, де вона i залишається до сих пір [21].

Також Федеральна резервна система встановлює ставки дисконтування – це відсоткові ставки комерційних банків по кредитам, які вони отримують від центрального банку. Федеральні резервні банки пропонують три дисконтні програми: первинні кредити, вторинні кредити та сезонні кредити, кожен з яких має власні процентні ставки.



Динаміку змін процентних ставок за дисконтними програмами представлені в наступному рисунку.

Рисунок 2.2 – Динаміка зміни дисконтних ставок Федеральної резервної системи США за 2010-2014 рр, % [22]


З рисунку ми можемо спостерігати тенденцію до зменшення процентних ставок з кожним роком, що обумовлено монетарною політикою центрального банку. Також видно, що ставки вторинних кредитів значно перевищують первинні кредити, адже вторинні кредити використовуються для негайного підняття ліквідності банків та не можуть бути використані комерційним банком для наданням кредитних послуг клієнтам. Значно відрізняються сезонні ставки, адже кредитні ресурси надаються на довгостроковий термін, з попереднім узгодженням надійності та стабільності комерційного банку.

Зазначимо, що Федеральною резервною системою використовувалась агресивна програма «кількісного пом’якшення» по скупці облігацій на ринку. Перша така програма QE (Quantitative easing

  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка