Методична розробка Розділ І «Основні способи захисту І загальні правила поведінки в умовах загрози та виникнення нс»




Сторінка4/6
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1,14 Mb.
1   2   3   4   5   6

3-е навчальне питання. «Режими радіаційного захисту. Санітарна обробка працівників. Дезактивація приміщень, обладнання, техніки, виробничої території тощо».

Режими захисту населення на місцевості, зараженій

радіоактивними речовинами


Потужність експозиційної дози

на місцевості



Заходи щодо захисту населення

0,1- 0,3 Мр/ч

Укриття дітей, герметизація приміщень. укриття та упаковка продуктів харчування, обмеження часу перебування на відкритому повітрі дорослих, пристрій санітарних бар'єрів на входах до квартири.

0,3 – 1,5 Мр/ч

Ті ж заходи, плюс йодна профілактика дітей, обмеження перебування на вулиці всіх категорій населення, пристрій санітарних бар'єрів на вході до будівлі.

1,5 – 15,0 Мр/ч

Ті ж заходи, плюс йодна профілактика усього населення, часткова евакуація дітей і вагітних жінок.

15,0 – 100 Мр/ч

Заходи пунктів 1, 2, 3, евакуація населення крім контингенту, задіяного в аварійно-рятувальних роботах.

Понад 100 Мр/ч

Повна евакуація населення


Норми радіаційної безпеки:

– для всього населення – 0, 5 бер/рік;

– разова (4-добова, аварійна) для всього населення – 10 бер.

Важливим заходом захисту людей, що знаходяться в зонах радіоактивного зараження, є екстрена йодна профілактика, яка проводиться тільки після спеціального оповіщення (розпорядження).

Йодна профілактика полягає в прийомі препаратів стабільного йоду: йодистого калію або водно - спиртового розчину йоду. При цьому досягається 100% ступінь захисту від накопичення радіоактивного йоду в щитовидній залозі.

Йодистий калій слід приймати після їжі разом з чаєм, киселем або водою 1 раз на день протягом 7 діб:

– дітям до 2-х років – по 0,040 г на один прийом;

– дітям старше 2-х років та дорослим по 0,125 г на один прийом.
Водно-спиртової розчин йоду потрібно приймати після їжі 3 рази на день протягом 7 діб:

– дітям до 2-х років – 1-2 краплі 5%:-ной настоянки на 100 мл молока;

– дітям старше 2-х років та дорослим – по 3-5 крапель на стакан молока.

Для того, щоб виключити шкідливий вплив радіоактивних речовин, забезпечити нормальну життєдіяльність, необхідно виконати комплекс робіт по дезактивації території, приміщень, меблів, одягу, продовольства, відкритих ділянок тіла людей. Робити це потрібно тільки в засобах індивідуального захисту (протигазах, респіраторах, гумових рукавицях, чоботах – при суворому додержанню заходів безпеки).

Що таке дезактивація і як вона проводиться?

Дезактивація – це видалення радіоактивних речовин з ураженої ними поверхні до допустимих норм зараженості. Дезактивація може бути частковою та повною. Проводиться двома методами – механічним та фізико-хімічним, які доповнюють один одного.

Механічний метод – видалення радіоактивних речовин з поверхні: змітання щітками та другими підручними засобами, витрушування, вибивання одягу, обмивання струменем води. Цей метод найбільш доступний і може бути використаний зразу після виходу із зони зараження. Проте треба пам’ятати, що при тісному контакті радіоактивних речовин з поверхнею багатьох матеріалів сили щеплення настільки значні, що така дезактивація не дасть бажаного результату. Цьому надається перевага фізики-хімічному методу, який оснований на застосуванні розчинів спеціальних препаратів, які підвищують ефективність змивання (видалення) РР.

Ці препарати – поверхово-активні та комплексно утворюючі речовини, кислоти та луги. Наприклад порошок СФ-2, фосфат натрію, трілон Б, щавлева та лимонна кислота та їх солі. Все це можуть з успіхом замінити пральні порошки, які застосовуються у побуті.

Дезактивація місцевості, вулиць та площ з твердим покриттям проводиться шляхом видалення радіоактивних речовин сильним струмом води або застосуванням підмітально-прибиральних машин. Там де немає твердого покриття, заражений грунт зрізається. Його шар повинен бути товщиною 5 - 10см. Можна зробити навпаки: на забруднену дільницю насипати шар товщиною до 10см. Крім того , зрошують місцевість спеціальними розчинами запобігаючи пилоутворення, улаштовують настили.

Чи можливо дезактивувати воду та продовольство? Так можна. Воду в залежності від ступеню зараженості – шляхом відстоювання, фільтрування, перегонки. Краще всього пропускати її через фільтри, який складається підручних матеріалів – ґрунту, піску, дрібного гравію, вугілля. В ємкість для фільтрування добавляють солі алюмінію та заліза. Але це дуже примітивний спосіб, він не дає бажаного ефекту.

Надійніше всього спеціальні фільтри з іонообмінними смолами, які затримують радіоактивні іони. Найбільш доступна дезактивація води шляхом її відстоювання. Але це затяжний процес. Після любої обробки воду піддають дозиметричному контролю. Для пиття та приготування їжі вона використовується тільки після дозволу медиків.

З метою дезактивації продовольства та харчової сировини обробляють або зміняють тару, в яку вони запаковані. Якщо продукти зберігались у залізній, дерев’яній чи скляній тарі, її попередньо обмивають водою та ретельно протирають ганчірками. Потім тара розкривається і визначається ступінь забрудненості продуктів. Якщо на них не вплинула дія РР, їх перекладають (пересипають) у чисту тару. Якщо продукти упаковані в м’яку тару, її обмітають віником, щіткою, а потім протирають вологою ганчіркою.

Рідкі продукти дезактивують шляхом тривалого відстоювання, після чого верхній шар зливають у чистий посуд. Приготована їжа (супи, борщі, каші, компоти, тощо) дезактивації не підлягають.

Дезактивація квартири. Особливу увагу треба приділити при проживання у зоні радіоактивного зараження, дотриманню правил особистої гігієни та гігієни житла. Обов’язкове регулярне вологе прибирання приміщень (в пилу можуть утримуватись домішки радіоактивних речовин). Потрібно ретельно витирати взуття, при поверненні з вулиці чистити верхній одяг (зволоженою щіткою, пилососом), не приносити додому робочий одяг, не прати його разом з білизною. При прибиранні квартири, витрушування предметів щоденного користування необхідно користуватися респіраторами типу «Пелюсток», другими підручними речами виробленими з тканини. Після роботи треба обов’язково вимити тіло теплою водою з милом.

Дезактивація одягу, взуття. В залежності від обставин вона здійснюється повністю або частково. Часткова – проводиться після виходу з зараженої місцевості. найпростіший спосіб – витрушування (вибивання) з одночасним обмітанням щітками та віниками. В результаті такої двократної обробки рівень зараженості знижується на 90 – 95%. Проте, якщо одяг, взуття мокрі, то цей показник не перевищує 30%.

Повна дезактивація проводиться на пунктах спеціальної обробки (ПУСО) механічним пранням з доданням у воду 0,5% розчину поверхньо-активних речовин ОП-7, ОП-10 або пральних порошків. Дезактивуються: одяг та предмети з бавовняної, льняної, шерстяної тканин.

Санітарна обробка людей.
Своєчасна і якісна санітарна обробка, включаючи обеззараження тіла та слизистих оболонок, одягу і взуття, значно знижує можливості ураження людей та запобігає розповсюдження інфекцій за межі зони бактеріологічного зараження.

Все це відноситься не тільки до умов воєнного часу, але і не меншій мірі до реалій повсякденного життя. Згадаємо спалах холери у сімдесятих роках в Одесі, епідемію холери у 1990-1991 рр. в Чилі, Катастрофу на Чорнобильській АЕС, останні події на Закарпатті, і багато других надзвичайних ситуацій.

Часткова та повна санітарна обробка.

Часткова проводиться, як правило, самостійно в осередку ураження або зразу ж після виходу з нього. Вона включає видалення радіоактивних, отруйних та бактеріальних речовин, які попали на відкриті ділянки шкіри, одяг та засоби індивідуального захисту. В разі попадання радіоактивного пилу на верхній одяг, його витрушують, чистять щіткою, віником, джгутом з трави або вибивають палкою (при цьому потрібно слідкувати, щоби пил не попав на шкіру. Взуття обмивають водою або протирають вологою ганчіркою. Все це робиться, зневажаючи засобами захисту.

Лице, шию, раки вимивають незараженою водою з милом.

Повна санітарна обробка включає в себе ретельне вимивання з використанням дезинфікуючих розчинів всього тіла водою з милом та мочалкою, обробкою слизистих оболонок, зміні білизни та одягу. Їй підлягають люди, у яких після часткової санітарної обробки зараженість радіоактивними речовинами виявилась вище допустимої норми, а також все населення, заражене каплями, аерозолями ОР або вони знаходяться у зоні інфекційного захворювання. Повна обробка проводиться на санітарно – миючих пунктах , які створюються на базі лазень, санпропускників, душових павільйонів та на миючих площадках, які розгортаються у польових умовах .

Тема 4 «Правила поведінки працівників при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин»
Навчальна мета: – вивчити сильнодіючі отруйні речовини, які використовуються у промисловості. порядок надання першої допомоги ураженому, а також порядок дії населення при аваріях з викидом сильнодіючих отруйних речовин.

Час: 1 год.

Метод: Класно-групове заняття.

Місце: Аудиторія.

Посібники: – Підручник "Цивільна оборона"; пам'ятка населенню щодо дій при аваріях; пам'ятка населенню "Знати і вміти".
Навчальні питання:
1. Характеристики основних небезпечних хімічних речовин. Особливості їх впливу на організм людини. Наслідки аварій з викидом небезпечних хімічних речовин.

2. Загальні правила поведінки та дії працівників при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин.

3. Проведення заходів з ліквідації наслідків аварій з викидом небезпечних хімічних речовин. Дегазація приміщень, обладнання, виробничої території тощо.
1-е навчальне питання. «Характеристики основних небезпечних хімічних речовин. Особливості їх впливу на організм людини. Наслідки аварій з викидом небезпечних хімічних речовин».
Сильнодіючі отруйні речовини (СДОР) – це хімічні речовини, які призначаються для застосування в народногосподарських цілях і володіють токсичністю, здатною викликати масові ураження людей, тварин і рослин. Серед них найбільш часто зустрічаються хлор, аміак, сірководень, синильна кислота, сірчистий ангідрид, бромистий водень.

Хлор – зеленувато-жовтий газ з характерним різким задушливим запахом. Мало розчинний у воді. Важчий за повітря. Може проникати в нижні поверхи та підвальні приміщення будівлі. Зберігається та перевозиться у зрідженому стані. Вибухонебезпечний в суміші з воднем. Не горючий. Ємкості можуть вибухати при нагріванні. Підтримує горіння органічних речовин.

Ознаки поразки – різка біль у грудях, сухий кашель, блювання, порушення координації руху, задишка, різь в очах, сльозотеча. Можливий смертельний результат при вдиханні високих концентрацій.

При незначних концентраціях спостерігається почервоніння конъюктивы м'якого піднебіння і глотки, бронхіт, легка задишка, захриплість, відчуття тиску у грудях.

Гранично допустима концентрація (ГДК) в повітрі-1 мг/м3.

Перша допомога – надіти протигаз і вивести на свіже повітря. Інгаляція киснем. При подразненні дихальних шляхів вдихання нашатирного спирту. чайної соди. Промивання очей, носа і рота 2%-вим розчином питної соди. Тепле молоко.

Захист – промисловий протигаз з коробкою В. Коробка жовта з білою вертикальною смугою. Ватно-марлева пов'язка, змочена 2% розчином питної соди. Виявлення за допомогою універсального газового аналізатора УГ-2.

Аміак – безбарвний газ з різким запахом. Добре розчинний у воді. Перевозиться та зберігається у зрідженому стані. Горить при наявності постійного джерела вогню. Пари утворюють з повітрям вибухонебезпечні суміші. Ємності з аміаком можуть вибухати при нагріванні.

При малих концентраціях спостерігаються незначні подразнення очей і верхніх дихальних шляхів.

При попаданні в хмару з високими концентраціями вже через кілька хвилин настає різке подразнення слизової оболонки очей, напади кашлю, відчуття задухи, занепокоєння, запаморочення, біль у шлунку, блювання. Смерть може настати від серцевої слабкості або зупинки дихання.

Гранично допустима концентрація (ГДК) – 20 мг/м3.

Перша допомога – свіже повітря, вдихання теплих водяних парів, тепле молоко з содою. При задусі – кисень, при спазмі голосової щілини – тепло на область шиї, теплі водяні інгаляції. При попаданні в очі – негайне промивання водою. При ураженні шкіри – обмивання чистою водою, накладення примочки з 5%-водного розчину оцтової або лимонної кислоти.

Захист – промисловий протигаз з коробкою КД. Коробка сіра з білою вертикальною смугою. Ватно-марлева пов'язка, змочена 5% розчином лимонної кислоти.



Сірководень – безбарвний газ з характерним запахом тухлих яєць. Важчий за повітря. Зріджується, легко запалюється. З повітрям дає вибухонебезпечні суміші.

Першою ознакою ураження служить втрата нюху. Надалі з'являється головний біль, запаморочення, нудота. Через деякий час може наступити раптова непритомність.

Гранично допустима концентрація (ГДК) в повітрі робочої зони 10 мг/м3.

Протиотрутою насамперед служить свіже повітря. Ураженого по можливості дають дихати киснем.

Захист промисловий протигаз з коробкою КД. Коробка сіра з білою вертикальною смугою. Виявлення за допомогою універсального газосигнализатора УГ-2.

Синильна кислота – безбарвна, дуже летуча рідина, можна виявити за характерним запахом гіркого мигдалю. Швидкодіючий, згораючи втрачає вражаючі властивості.

Захист - негайно надіти на ураженого протигаз (ватно-марлеву пов'язку). Штучне дихання робити тільки при різкому задушенні дихання.



Сірчистий ангідрид – безбарвний газ з різким запахом. Розчинний у воді. Зріджується. Транспортується в рідкому стані. Негорючий. Ємкості можуть вибухати при нагріванні. Подразнює дихальні шляхи, викликаючи спазм бронхів і збільшення опору дихальних шляхів, порушують вуглеводневий та білковий обмін. Дратує кровотворні органи.

У початковій стадії при малих концентраціях спостерігається подразнення очей і носоглотки. чхання, кашель. З'являється блювання, мова і ковтання утруднені. Смерть настає від задухи внаслідок рефлекторного спазму голосової щілини, раптової зупинки кровообігу в легенях або шоку.

Гранично допустима концентрація – 10 мг/м3.

Захист – промисловий протигаз з коробкою В. Коробка жовта з білою вертикальною смугою.

Виявлення за допомогою універсального газосигналізатора УГ-2.

Бромистий водень – безбарвний газ з різким запахом, досить легко перетворюється в рідину. Добре розчинний у воді. Один об'єм води здатен розчинити до 500 обсягів бромистого водню. Водний розчин представляє типову кислоту. На повітрі димить. Транспортується в рідкому вигляді.

У рідкому вигляді бромистий водень, потрапляючи на шкіру викликає опік.

Гранично допустима концентрація бромистого водню в повітрі робочої зони 0,5 мг/м3.

Захист – промисловий протигаз з коробкою В. Коробка жовта з білою вертикальною смугою.

Виявлення за допомогою універсального газосигналізатора УГ-2.
2-е навчальне питання. «Загальні правила поведінки та дії працівників при аваріях з викидом небезпечних хімічних речовин».
Отримавши інформацію про викид в атмосферу сильнодіючих отруйних речовин і про небезпеку хімічного зараження, надягніть засоби індивідуального захисту органів дихання, найпростіші засоби захисту шкіри (плащі, накидки), сховайтеся в найближчому притулок або покиньте район аварії.

Якщо відсутні засоби індивідуального захисту, немає поблизу притулку і вийти з району аварії неможливо, залишіться в приміщенні, ввімкнути радіоточку: чекайте повідомлень штабу цивільної оборони. Щільно закрийте вікна і двері, димоходи, вентиляційні віддушини. На вхідні двері повісьте штори, використовуючи ковдри і будь-які щільні тканини. Заклейте щілини у вікнах і стики рам плівкою, лейкопластиром або звичайним папером.

Не можна ховатися на перших поверхах багатоповерхових будинків, підвальних і напівпідвальних приміщення. Аварія може застати вас на вулиці, в транспорті. Тому, почувши розпорядження про евакуацію, будьте уважні до вказівок штабу цивільної оборони.

Покидаючи квартиру, виключіть джерела електроенергії, візьміть з собою особисті документи, необхідні речі, надіньте протигаз або ватно-марлеву пов'язку, накидку або плащ, гумові чоботи.

Виходьте із зони хімічного зараження в бік, перпендикулярний напрямку вітру. Уникайте переходи через тунелі, яри, лощини – в низьких місцях вище концентрація сильнодіючих отруйних речовин.

При евакуації транспортом уточніть час і місце посадки. Не запізнюйтесь і не приходьте раніше призначеного строку. Нагадайте про від'їзд сусідів.

Вийшовши із зони зараження, зніміть верхній одяг, залиште її на вулиці, прийміть душ, вмийтеся з милом, промийте очі і прополощіть рот.

При підозрі на ураження сильнодіючими отруйними речовинами виключайте будь-які фізичні навантаження, прийміть пиття (чай, молоко тощо) та зверніться до медичного працівника.


3-е навчальне питання. «Проведення заходів з ліквідації наслідків аварій з викидом небезпечних хімічних речовин. Дегазація приміщень, обладнання, виробничої території тощо».
Особливості проведення рятувальних робіт в осередку хімічного ураження витікають з характеру зараження сильно діючими хімічними отруйними речовинами. В осередку хімічного зараження не буде розрухи та пожарів, тому рятувальні роботи зводяться до надання допомоги ураженим, їх евакуації у медичні заклади, позначенню та оточенню осередків ураження, знезараженню місцевості, транспорту, будівель, а також санітарної обробки людей.

Рятувальні роботи ведуть в першу чергу зведені загони (команди) спеціального захисту, а при їх відсутності – зведені загони (команди, групи) загального призначення, на допомогу яким виділяються формування протихімічного захисту, медичні тощо.

Для оточення осередку хімічного зараження використовуються формування охорони громадського порядку. Крім того, на незараженій території допоміжні роботи можуть вести формування других служб.

Перед тим як увійти в осередок хімічного зараження, особовий склад формувань надіває протигази та спеціальні засоби захисту шкіри.

Роботи проводяться швидко і включають надягання протигазів на уражених, надання першої медичної допомоги в осередку хімічного зараження, введення антидоту (протиотрута, спеціально для даної отруйної речовини), Сортування та швидку евакуацію до пунктів першої медичної допомоги (ПМД).

Для забезпечення дії медичних та других формувань, а також виводу населення з осередку хімічного зараження, формування знезараження дегазують проїзди, проходи, а потім проводять повну дегазацію території, споруд та техніки. По закінченні дегазації проводиться повна санітарна обробка особового складу.


Дегазація приміщень, обладнання, виробничої території тощо.
Дегазація – розкладання отруйних речовин до нетоксичних продуктів та видалення їх з заражених поверхонь з метою зниження зараженості до допустимих норм. Проводиться за допомогою спеціальних технічних засобів – приборів, комплектів, поливомиючих машин із застосуванням дегазуючих речовин, а також води, органічних розчинників, миючих розчинів. Розрізняють часткову та повну дегазацію.

При затіканні парів СДОР всередину будинків, будівель дегазація (видалення парів) проводиться шляхом провітрювання приміщень та вологого протирання меблів, обладнання.

Особисті речі провітрюються на повітрі або проводиться їх прання у пральному порошку.

Тема 5 «Вибухо- та пожежонебезпека на виробництві. Рекомендації щодо дій під час виникненні пожежі».


Мета заняття: Довести слухачам основні поняття вибухобезпеки виробництва. Можливості виникнення та розвитку пожежі. Заходи, які проводяться для пожежної безпеки людей та виробництва.

Час: 1 год.

Місце: Аудиторія.

Метод: Класно-групове заняття.

Література: ДСТУ 2272-2006. Пожежна безпека. Терміни та визначення основних понять. Наказ МНС від 19.10.2004 р. № 126, Про затвердження Правил пожежної безпеки в Україні. Наказ МНС від 02.04.2004 р. № 152, Про затвердження Правил експлуатації вогнегасників. Підручник М.І. Стеблик Цивільна оборона.

Навчальні питання
1. Основні поняття вибухобезпеки виробництва. Небезпечні фактори вибуху і захист від них. Правила поведінки при виявленні вибухонебезпечних предметів.

2. Стисла характеристика пожежної небезпеки підприємства, установи, організації. Протипожежний режим на робочому місці. Можливість виникнення та (або) розвитку пожежі. Небезпечні фактори пожежі.

3. Дії працівників у разі загрози або виникнення пожежі. Гасіння пожеж. Засоби пожежегасіння, протипожежне устаткування та інвентар, порядок та правила їх використання під час пожежі.

1-е навчальне питання. «Основні поняття вибухобезпеки виробництва. Небезпечні фактори вибуху і захист від них. Правила поведінки при виявленні вибухонебезпечних предметів».
Вибухи і пожежі трапляються на об’єктах, які виробляють або зберігають вибухо- небезпечні та хімічні речовини в системах і агрегатах під великим тиском (100 атм), а також на газо і нафтопроводах.

Пожежа – це неконтрольоване горіння поза спеціальним вогнищем, що завдає матеріальної шкоди. Небезпечні фактори пожежі: відкритий вогонь і іскри, підвищена температура повітря, предметів; токсичні продукти горіння дим; знижена концентрація кисню; обвалення і пошкодження будівель; вибухи.

Горіння – це швидко протікаюче хімічне перетворення речовин з виділенням великої кількості тепла, що супроводжується яскравим полум'ям. Вона може бути результатом окислення, тобто з'єднанням горючої речовини з киснем.

Необхідні умови горіння – наявність горючої речовини; наявність окислювача; початковий імпульс (джерело запалювання) для повідомлення горючої суміші гарячої енергії. За швидкості розповсюдження полум'я горіння поділяється на: нормальне (до 10 м/с); вибуховий (сотні м/с); детонаційному (до 5000 м/с). Процес горіння буває таких видів: спалах; займання; самозаймання; самозаймання; вибух; детонація. Спалах – це швидке згоряння горючої суміші без утворення стислих газів. Температура спалаху – це найменша температура пального речовини, при якій освічені над його поверхнею пари або гази здатні спалахнути у повітрі при піднесенні джерела запалювання. При цьому швидкість освіти парів або газів ще недостатня для стійкого горіння. Займання – це загоряння, що супроводжується появою полум'я. Самозаймання – це явище різкого збільшення швидкості екзотермічні реакцій в речовині без наявності джерел запалення. Самозаймання буває: тепловим (при зовнішньому нагріванні в-ва); мікробіологічними (за рахунок самонагрівання при виникненні життєдіяльності мікроорганізмів у речовині); хімічним (за рахунок хімічних реакцій). Самозапалювання – це самозаймання з появою полум'я. Самозаймається можуть бензин, гас і т д.



Вибух – це передача тепла від шару до шару ударною хвилею.
2-е навчальне питання. «Стисла характеристика пожежної небезпеки підприємства, установи, організації. Протипожежний режим на робочому місці. Можливість виникнення та (або) розвитку пожежі. Небезпечні фактори пожежі».
Техногенні пожежі і вибухи, які виникають на  об’єктах, приводять до виникнення таких факторів ураження як повітряна ударна хвиля і теплове випромінювання. На характер і масштаби таких аварій суттєво впливають такі показники: кількість, тип і категорія вибухових і пожежонебезпечних речовин; вогнестійкість будівель і споруд; пожежна небезпека виробництва; стан систем з гасіння пожеж на об’єктах; метеоумови та інші.

Ступінь ураження об’єктів господарської діяльності при пожежах і вибухах може бути мінімальним, якщо дотримуватись обґрунтованих вимог з обмеження запасів пожежо і вибухових речовин на об’єкті, які не повинні перебільшувати для: займистих газів –200 тон, легко займистих рідин – 1000 тон, високотоксичних речовин – 20 тон, токсичних речовин – 200 тон, окислювачів – 500 тон, вибухових речовин – 200 тон, рідин, що спалахують – 200 тон, речовин, що небезпечні для навколишнього природного середовища –200 тон.

По вибуховій, вибухопожежній і пожежній небезпеці всі  ВПНО  діляться на шість категорій: А, Б, В, Г, Д і Є. Категорія виробництва А – вибухові і пожежонебезпечні  горючі  гази,  нижня  межа  вибуховості,  яких не більше 10% від об’єму повітря; рідини з температурою спалаху до 28 °С при умові,  що указані гази і рідини здатні утворювати  вибухонебезпечні  суміші; горючі гази, нижня межа вибуховості,  яких не більше 10 % від об’єму повітря; рідини з температурою спалаху до 28 °С при умові,  що  указані  гази і  рідини  здатні утворювати вибухонебезпечні суміші у об’ємі,  який перевищує 5 % об’єму приміщення. Речовини, які здатні вибухати і горіти при взаємодії з водою,  киснем  повітря або один з одним.

Категорія виробництва Б (вибухові і пожежонебезпечні) – горючі гази, нижня межа  вибуховості, яких не більше 10 % від об’єму повітря; рідини з температурою спалаху від 28 до 61 °С включно; рідини, які в умовах виробництва нагріваються до температури спалаху і вище;  горючі пилі або волокна, нижня  межа вибуховості яких 65 г/м3 і менше до об’єму повітря, при умові, що вказані гази,  рідини і пилі  можуть утворювати вибухонебезпечні  суміші  в об’ємі, що перевищу 5 %  об’єму  приміщення.

Категорія виробництва В (пожежонебезпечні) – рідини з  температурою спалаху вище 61°С; горючі пилі або волокна, нижня межа вибуховості яких понад 65 г/м3 до об’єму повітря; речовини,  які  здатні тільки  горіти при взаємодії  з водою, киснем  повітря або один  з одним;  тверді горючі речовини і матеріали.

Категорія виробництва Г (пожежонебезпечні) – не горючі   речовини і матеріали у  гарячому,  розжареному чи розплавленому стані, процес обробки яких супроводжується виділенням променевого тепла, іскор і полум’я; тверді, рідкі  і  газоподібні речовини, які  згорають чи утилізуються в якості палива.

Категорія виробництва Д (пожежонебезпечні) – не горючі  речовини  і  матеріали  в  холодному стані.

Категорія виробництва Є (вибуховонебезпечні) – горючі гази без  рідкої  фази і вибухонебезпечні пилі в такій  кількості, що вони можуть утворювати вибухонебезпечні суміші в об’ємі,  що перевищує 5 % об’єму приміщення, і в якому за умов технологічного  процесу можливий  тільки вибух (без послідуючого горіння). Речовини, здатні вибухати (без послідуючого горіння)  при  взаємодії  з водою,  киснем  повітря або один  з одним.

Основними параметрами факторів ураження пожеж (вибухів) є: повітряна ударна хвиля (надмірний тиск в фронті повітряної ударної хвилі), теплове випромінювання (щільність теплового потоку), токсичні навантаження (гранично допустима концентрація, токсична доза).

Стандартна модель виникнення і розвитку аварії на вибухо та пожежо небезпечному об’єкті складається із п’яти фаз:

І фаза – накопичування дефектів в обладнанні, відхилення від передбачених реґламентом процедур виконання технологічного процесу персоналом, а також неякісне проектування і будівництво об’єкту;

ІІ фаза – порушення цілості технологічних установок, комунікацій і т.д., викидів небезпечних речовин, виникнення пожежі;

ІІІ фаза – розповсюдження небезпечних речовин чи пожежі в навколишнє середовище;

ІV фаза – укриття і евакуація населення, проведення  розвідки, зонування території. Надання  медичної  допомоги  потерпілим. Локалізація  осередку  аварії з метою закінчення викиду або пожежі.

V фаза  – повна дезактивація або  дегазація зараженого ґрунту і т.д. Лікування  потерпілих та  відновлення при можливості функціонування об’єкту.

Вибуховими речовинами називають хімічні сполуки або суміші, що під впливом зовнішніх дій здатні до швидкого хімічного само розповсюдженого перетворювання з виникненням сильно нагрітих і з великим тиском газів, які проводять механічну роботу розширенням.

Вибухові перетворювання в залежності від властивостей вибухових речовин і виду дії на нього може протікати в формі горіння або вибуху.

Всі вибухові речовини поділяються на три основні групи: ініціюючі, бризантні та кидальні вибухові речовини.

Ініціюючі вибухові речовини мають велику чутливість до зовнішньої дії (удару, тертю і дії вогню) і до них відносяться: гримуча ртуть, азид свинцю, тенерес, капсульні сполуки.

Бризантні вибухові речовини більш сильніші і значно менш чутливі до різних видів зовнішньої дії, ніж ініціюючі вибухові речовини. По потужності бризантні вибухові речовини поділяються на ВР підвищеної, нормальної і зниженої потужності. До підвищеної потужності відносяться: тен,  гексоген,  тетрил;  до нормальної потужності відносяться: тротил, пикрінова кислота, пікрати, пластичні ВР; зниженої потужності відносяться: аміачна селітра, аміачні селітряні ВР.

Кидальними вибуховими речовинами (порохами) називаються такі речовини, які основну форму вибухового перетворювання є горіння і до них відносяться димний і бездимний порох.

У народному господарстві використовуються  наступні вибухові речовини: 62% важко замерзаючий динаміт, детоніт 10А, амоніт скелястий, амонал водостійкий, амоніт 6ЖВ, амоніт В3, зерногрануліт 80/20, ігданіт, гранулотол, алюматол, амоніт ПЖВ20, победіт ВП4, амоніт АП4ЖВ.

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка