Методичнакарт а педагогічних працівників Прізвище, і`мя, по батькові: Попович Ірина Олександрівна




Сторінка8/9
Дата конвертації23.10.2016
Розмір1,28 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9



«Передумови здійснення взаємозв’язку виробничого і

теоретичного навчання.»

Теорія і практика розглядаються в нерозривному зв’язку і взаємодії, причому вирішальною стороною цієї взаємодії виступає практика. Теорія в кінцевому є результатом узагальнення практичного досвіду мас.

Отже, без практики немає і не може бути наукової теорії. Практика ставить перед теорією питання, на які теорія повинна дати відповідь.

Ппринцип зв’язку теорії з практикою здобуває особливе значення у зв’язку із задачами загального професійного навчання. Теоретична підготовка в профтехучилищах носить складний і багатоплановий

характер . Вона містить у собі загальноосвітні, загально технічні і спеціальні теоретичні знання. Необхідно, щоб теоретичне навчання підготовляло учнів до практики, продуктивній праці, а остання збагачувала знання, допомагала учням свідомо освоювати теорію.

Тому що кожен навчальний предмет виконує різні функції в підготовці учнів до праці, тому і форми зв’язку теорії з практикою будуть різноманітні. Знання, уміння і навички отримані по загальноосвітніх предметах, є науковою основою для вивчення загально технічних і спеціальних предметів.

Їхній зв’язок із практикою буде як прямим, так і непрямим. Наявність непрямих зв’язків приводить до того, що не завжди варто вимагати від викладача ув’язування кожного досліджуваного питання програми з практикою, та працею.

Загальнотехнічні знання, уміння і навички використовуються в тісному взаємозв’язку із загальноосвітніми та спеціальними, і забезпечують перехід від основ наук до основ виробництва і від них - до конкретної виробничої діяльності.

Спеціальні знання, уміння і навички використовуються в продуктивній праці, складаючи основу процесу виробничого навчання і забезпечуючи природні зв’язки всієї системи знань, умінь і навичок більш узагальненого характеру і зворотний зв’язок від практики до теорії. Ці зв‘язки можна передбачити у викладанні всіх навчальних предметів, тому що в профтехучилищах на відміну від загальноосвітньої школи заздалегідь відомо, з якими явищами і конкретними випадками зштовхнуться учні у виробничій діяльності.

При реалізації принципу зв’язку теорії з практикою у виробничому навчанні учнів слід дотримуватися ряду дидактичних вимог:



1. При вивченні теоретичного матеріалу необхідно відповідно до логіки навчальних предметів попередньо підготовляти учнів до продуктивної праці, створюючи умови для встановлення зв’язку теорії з практикою. Це забезпечується продуманою системою дидактичних методів і прийомів навчання, введенням системи задач, вправ, лабораторно – практичних робіт. Крім того, на уроках потрібно систематично орієнтувати учнів, у якому процесі ними мають бути застосовані знання, що повідомляються.

2. Уся трудова діяльність учнів повинна спиратися на теоретичні знання, тому що професійні уміння і навички, сформовані без опори на ці знання, мають вузький професійний характер. При цьому необхідно виробити в майбутніх робітників уміння застосовувати знання в праці, для чого варто використовувати спеціальні вправи, учні повинні навчитися знаходити загальне в різноманітних технічних і технологічних проявах. Це сприяє здійсненню політехнічного принципу і підвищує професійну мобільність молодих робітників.

3. Добір навчально – виробничих завдань повинний бути підлеглий задачі розвитку творчих здібностей, що припускає додаток усієї системи отриманих знань, сформованих умінь і навичок до виконання виробничих задач при найменших витратах засобів на виробництво продукції. Це вимагає проведення спостережень, самостійного рішення поставлених задач, систематичного вивчення досвіду новаторів і передовиків виробництва, оволодіння передовими методами праці, формування навичок роботи в учнів, з додатковою літературою, чіткою організацією контролю й обліку з боку викладачів і майстрів за діяльністю учнів.

Принцип єдності індивідуальних і колективних форм навчально– виробничої діяльності. Даний принцип означає необхідність розумного сполучення індивідуальних і колективних форм діяльності учнів; ціль його успішно сформувати систему знань, умінь і навичок і виховати трудовий колектив, створити умови для активної роботи всіх учнів на основі індивідуального підходу до кожного з них. Вимога цього принципу полягає в тому, що учні навчаються в колективі, групи в профтехучилище і після його закінчення працюють у виробничому колективі підприємства. Тому одна із задач виробничого навчання – навчити учнів працювати у виробничому колективі при високій індивідуальній відповідальності кожного. Це означає необхідність розуміти задачі і мету,виховувати здатність дорожити честю колективу, підкоряти особисті інтереси суспільним.

Принцип єдності індивідуальних і колективних форм навчально – виробничої діяльності в процесі виробничого навчання вимагає застосування індивідуальної системи навчання на перших етапах навчання і колективних форм (ланки,бригади, робочий колектив) на завершальних етапах.

Досвід роботи бригад в училищах дає можливість виділити наступні характерні риси:

Успіх бригад залежить від кооперування їхньої навчально– виробничої діяльності з базовим підприємством, виробничими і громадськими організаціями; у діяльності бригад реалізуються в тісній єдності педагогічні і виробничі цілі;

Для ефективної організації бригади необхідними умовами є: забезпечення високої якості загальноосвітніх і професійних знань, умінь і навичок, знань економічних основ професій, оволодіння організаторськими функціями, формування соціальних і професійних важливих якостей особистості учнів, науково – методичне забезпечення навчально– виробничого процесу.

Регламентує діяльність учнів у бригаді (Типове положення про виробничу бригаду, раду бригади, бригадира і раду бригадирів).

У навчально – виховному процесі колективні форми повинні сполучатися з індивідуальними. Це сприяє рішенню педагогічних і виробничих задач, тому що в бригаді завершується важливий етап формування майбутнього робітника на основі процесів соціалізації і професіоналізації особистості.

Сестематичність і послідовність формування професійних умінь і навиків. Кожен випускник профтехучилища одержує кваліфікацію що дозволяє йому зайняти визначене місце у виробничому процесі і виробничому колективі підприємства. В основі цієї кваліфікації поряд з теоретичними знаннями лежить система професійних умінь і навичок. Рівень її характеризується не тільки робочим розрядом, але і здатністю випускника швидко орієнтуватися в сучасному виробництві і потребою до подальшого підвищення кваліфікації й навчання.

Питання про послідовність вивчення навчальних предметів і формування професійних умінь і навичок зважується на основі навчального плану в процесі теоретичного і виробничого навчання викладачами і майстрами. Особливо тісний зв’язок повинний бути встановлений між спецтехнологією і виробничим навчанням. Для її здійснення необхідна постійна спільна робота викладача і майстра виробничого навчання, цілеспрямована робота методичних комісій профтехучилища.

Принцип систематичності і послідовності припускає етапність у формуванні професійних умінь і навичок. Перший етап – навчання в лабораторіях і майстернях профтехучилища. Програма може передбачити вивчення технології розчленовування, для того щоб у результаті навчання в учнів склалося конкретне представлення про технологію виробництва в цілому. При цьому викладач повинний враховувати наявну техніку і замовлення базових підприємств. Навчання окремим операціям проводиться від простого до складного, що забезпечує поступове формування умінь і навичок.

Другий етап здійснюється в основному в цехах підприємств і є перехідним від умов профтехучилища до умов підприємства. Тому він більш складний у визначенні організації навчання. Специфіка переходу полягає у включенні учнів в активну виробничу діяльність. Навчання учнів на даному етапі повинне бути високоорганізованим, для того щоб вони могли не тільки закріпити раніше отримані уміння і навички, але і прагнути до ефективного використання техніки, підвищенню якості продукції,що випускається. Крім майстра в навчанні і вихованні учнів велику роль відіграє колектив цеху, бригади, ланки, де працює учень, наставники молодих робітників.

Третій етап – виробнича практика на робочих місцях базових підприємств. Це найважливіша складова частина виробничого навчання, мета якої – завершити формування основ професійної майстерності учнів і залучити їх до участі в суспільній діяльності підприємства.

Принцип самостійності й активності заснований на прояві учнями вищого ступеня свідомості і довіри до викладача, майстру, більш великого колективу - до групи і до окремого учня. Ця довіра вимагає самовладання, організованості, дисциплінованості, відповідальності перед колективом, часом повної віддачі фізичних і розумових сил для виконання завдання.

Даний принцип припускає взаємозамінність у праці, психологічний контакт майстра, викладача й учня. Він вимагає від викладача і майстра вмілого керівництва діяльністю учнів, приучення їх до самостійного аналізу роботи, використанню техніки, самоконтролю виробничої діяльності.

Принцип самостійності й активності в навчанні передбачає формування уміння в учнів, визначити по різних прямих і непрямих ознаках особливості протікання виробничих процесів, причин виникнення відхилень, їхні можливі наслідки, а також способи попередження й усунення. Тут потрібна не просто самостійність, а технічна її спрямованість. В основі технічної спрямованості лежить високопродуктивне використання техніки, вироблення умінь контролювати і діагностувати її роботу з метою підвищення продуктивності праці і якості продукції, що випускається.

Самоконтроль – найважливіша умова формування всієї системи умінь і навичок. Він включає перевірку й оцінку власних дій, їхніх результатів. Як відзначає В.В. Чебишева, доцільна регуляція діяльності була б нездійсненною без самоконтролю, так само, як неможливо без активного самоконтролю, оволодіти уміннями і навичками.

Самоконтроль найтіснішим чином зв’язаний із плануванням і регуляцією діяльності.

Самоконтроль - процес складний, він припускає тісний зв’язок сенсорних і інтелектуальних процесів, спеціальне навчання учнів (активізацію трудової діяльності; впровадження ефективних методів інструктажу; аналіз професійних навичок, характеру помилок і утруднень; формування робочого темпу; виховання в учнів високої вимогливості до себе, відповідального відношення до праці і т.п.).

Принцип самостійності й активності жадає від майстра, викладача вмілого керівництва всім процесом професійного навчання. Особливого значення набуває навчання учнів прийомам раціоналізаторської діяльності, конструювання і проектування.

Принцип наочності. Наочність є істотним чинником у підготовці робітників для обслуговування автоматизованих виробництв, необхідним при вивченні і засвоєнні основ науки і техніки, при формуванні світогляду молодого поповнення робітничого класу. Наочність характеризується як предметно – адекватним засвоєнням, так і доведенням до свідомості предмета пізнання, що учиться, простим вихованням, що потрібно у всіх фазах педагогічного керівництва навчальним процесом у ході пізнання. Потрібно відзначити, що наочне доведення до свідомості в навчанні не слід обмежувати конкретними значеннями сприйняттям знань, формуванням першого уявлення про предмет пізнання. Наочне доведення до свідомості є складовою частиною керівної педагогічної діяльності, наприклад, при переробці, закріпленні і систематизації придбаних знань. У зв’язку з цим наочність вважається дидактичним принципом для всього навчального процесу ( теоретичного і виробничого ).

Принцип наочності можна реалізувати в тому випадку, якщо навчання організоване так, що в ньому всі учні планомірно і систематично одержують наочне відображення, необхідне для досягнення цілей, намічених у навчальних програмах, і засвоєння відповідного змісту. Розглянута в такий спосіб наочність є і засобом і якістю навчання.

При здійсненні цього принципу викладачі і майстри повинні дотримуватися наступних правил:

1. Надавати учням можливість для живого сприйняття речей і явищ через безпосередній показ справжніх предметів і процесів, а також передавати їм досвід власного сприйняття.

2. Стимулювати цілеспрямовану і свідому пізнавальну і трудову діяльність учнів на уроці, в експериментах, на екскурсіях, при застосуванні навчальних засобів і т.д.

3. У використанні наочних приладдя постійно гарантувати єдність конкретного й абстрактного, раціонального й емоційного.

4. Постійно додатково перевіряти наочність придбаного відображення при передачі, роз’ясненні чи обґрунтуванні учнями отриманих раніше знань.

5. Дозувати використання нових засобів ЕОМ у залежності від задач і змісту навчального предмета і логіки навчального процесу.



Принцип доступності. У невіддільному зв’язку з наочністю в навчанні варто розглядати його доступність. Якщо вимагаємо ми наочності стосовно відображення дійсності, придбаному в навчальному процесі пізнання, то дидактичних принципів доступності відноситься взагалі до відповідного рівня розвитку учнів, тобто формуванню якостей їхньої особистості. Викладачами враховуються інтереси, вікові і психічні особливості учнів при визначенні цілей, розробці змісту і при методичній організації навчання. Доступність у навчанні реалізується комплексом умов: змістом навчального матеріалу навчання, дозами його використання в ході діяльності тих, яких навчають котрі повинні підбиратися викладачем, майстром, щоб забезпечити по можливості кращий успіх засвоєння нових знань, формування умінь, розвитку переконань і виховання рис характеру.

1. Брати до уваги й аналізувати рівень підготовленості учнів до сприйняття навчальної інформації.

2. Ніколи не завищувати і не занижувати вимоги до учнів.

3. Досліджувати вихідний рівень знань, умінь і навичок учнів, необхідних для засвоєння нового навчального матеріалу.

4. Використовувати можливості модельного включення в процес навчання матеріалу, що сприяє ефективності його засвоєння й активізації навчання.

5. Постійно йти від відомого до невідомого, від простого до складного.

6. Органічно сполучати активні форми професійної діяльності, для того щоб зняти фізичну і розумову напругу учнів.

Принцип комп’ютеризації навчання розглядається нами як фундаментальний принцип, реалізований в умовах цілісного процесу професійної підготовки. З огляду на, що в перспективі комп’ютерне навчання займе ведуче місце в загальній теорії і практиці педагогічного і виробничого процесів у профтехучилищах,даний принцип буде реалізовуватися не тільки самостійно, але і через специфічні принципи,що забезпечать об’єктивне функціонування підсистем комп’ютерного навчання: проектування цілей, зміст програмно – методичного забезпечення комп’ютерного навчання; створення педагогічних програмних засобів; педагогічну, технічну і психолого – фізіологічну реалізацію застосування ЕОМ у навчальному процесі; керування педагогічною діяльностю викладача, майстра і пізнавальною діяльністю учнів; результат навчання.

Фундаментальність принципу комп’ютеризації обумовлена між науковою взаємодією кібернетичної, педагогічної,психологічної і фізіологічної теорій у науці, техніці, педагогіці і виробництві (створення технічних систем; розвиваючого навчання, проблемного навчання; оптимізації навчання; людської, у тому числі професійної, діяльності; теорії стадійного навчання; поетапного формування розумових дій; фізіологічної теорії системності роботи мозгу; навчання про рефлекторну основу психічних процесів).

У професійній підготовці електронно – обчислювальна техніка використовується при підготовці кваліфікованих робітників, що обслуговують цю техніку (наладчики, оператори, слюсарі – ремонтники та ін.), і одночасно чи роздільно як засіб засвоєння знань, формування умінь і навичок. Але можливості застосування ЕОМ набагато ширше.



«Організація виробничих процесів виконання штукатурних робіт



Виконання звичайних штукатурок»

Звичайні штукатурки поділяють на три категорії: прості, поліпшені, високоякісні. Просту штукатурку застосовують в тимчасових, підвальних, складських і інших нежитлових будівлях, а також у підсобних приміщеннях громадських та виробничих будівель. Складається вона з двох шарів розчину – обризга і грунту - загальною товщиною до 12 мм. Поверхня верств розрівнюють ребром сокола без подальшої обробки іншими інструментами ( у зв’язку з цим її називають ще штукатуркою « під сокіл» ).

Поліпшену штукатурку застосовують в житлових приміщеннях, деяких лікарняних, шкільних та інших громадських будівлях масового будівництва. Вона складається з трьох шарів – обризга, грунту і накривки – загальною товщиною 15 мм. Такий вид штукатурки носить ще назву «під правило», оскільки цим інструментом проводять остаточну обробку - розрівнювання і загладжування поверхні. Високоякісну штукатурку застосовують для обробки театрів, палаців культури, вокзалів, міських готелів, музеїв, унікальних споруд, деяких багатоповерхових будинків, що будуються за індивідуальними проектами, та інших капітальних будинків першого класу. Цей вид штукатурки -багатошаровий: обризг, два шари грунту і накривка – загальною товщиною 20 мм. Поверхня грунту розрівнюється по маяках; поверхню накрив очного шару затирається терткою. Такий вид штукатурки називають ще маякової.

Підготовка поверхні

Поверхні цегляних, кам’яних,бетонних та інших конструкцій перед оштукатурюванням очищають: від кіптяви – промиванням 3% - им розчином соляної кислоти з наступним обмиванням чистою водою;

плями невисихаючих масел – обмазкою або шаром жирної глини з наступним просушування та очищенням ( іноді процес повторюють);

Пилу, бруду, залишків розчину – обробкою сталевими щітками, жорсткими віниками, пароструйною, іноді піскоструминною обробкою.

Недостатньо шорсткі або забруднені побілкою поверхні обробляють насічкою, використовуючи при великих обсягах робіт ручні пневмомолотки з робочих інструментів – троянки, скарпелі . При насічці вручну застосовують двосторонній молоток з подвійним загостренням або сокиру. Насічення поверхні обмітають сталевою щіткою.

Напливи бетону зрубують, використовуючи або ручні пневматичні відбійні молотки. Робочим інструментом служать скарпель, шпунт, троянки. При невеликому обсязі робіт напливи бетону знімають ударами штукатурного молотка. Поверхню обмітають сталевою щіткою.

При необхідності армування штукатурки ставлять арматурну сітку.

Кріплять її через кожні 15 см цвяхами або скобами до дерев’яного каркасу з рейок, закріпленому на підставі або підв’язують її до каркаса із сталевих стрижнів, приварених штирями й гаками так, щоб ці стрижні утворили осередки 150х150мм (на всіх переломах каркаса установка стрижня обов’язкове). Сітку кріплять до кожного перетину стрижнів м’яким сталевим оцинкованим або обмідненим дротом діаметром 0,8мм.

Великі поверхні дерев’яних конструкцій оббивають драночними щитами, які скріплюють цв’яхами без переплетення Драниця . У разі використання щитів для стель у перетині Драниця додаткові забивають цвяхи. Малі поверхні оббивають окремими дранками.

Уникнення коливання і утворення тріщин в штукатурці дерев’яні перегородки роблять із зазда-легідь розколотих дошок. Якщо потрібно підвищити ізоляційні властивості дерев’яних перегородок і стель, їх оббивають рогожею,мішковиною або войлоком .

Виконують установку марок і маяків, залежно від матеріалу поверхні, застосовуючи різні способи. На поверхнях у шви цегляної кладки, в гіпсобетонні та дерев’яні перегородки забивають цвяхи і обмазують їх вапняно – гіпсовим або гіпсовим розчином трохи вище капелюхів цвяхів. Після

схоплювання розчин підрізають у вигляді усіченої піраміди, зачищаючи його точно в рівень з головкою цвяха.

На бетонних, залізобетоннихповерхнях – застосовують порожнисті гіпсові марки у формі усіченої піраміди розміром по підставі 50х50мм і товщиною стінок 10…15мм.
Нанесення штукатурних шарів.
Підготовчий шар (обризг і грунт ) наносять по маяках з вапняно – піщаних або цементно – вапняно – піщаних розчинів. Склад і марка розчину для підготовчого шару залежать від марки розчину накрив очного шару і характеру його обробки і не може бути нижче марки накрив очного шару.

Товщина шару обризга по дерев’яних поверхнях становить 9 мм при вапняних і вапняно – гіпсових розчинах і 5мм при цементних. Середня загальна товщина обризга і грунту не повинна перевищувати 12мм для простої штукатурки, 15мм забезпечує кращу і 20мм для високоякісної.

Грунт вирівнюють, добре ущільнюють і продирають горизонтальними хвилеподібними борознами глибиною 3…5мм на відстані 2…3 см одна від одної. Протягом 6…7 днів підготовчий шар зволожують (2…3 рази на день), прикриваючи від сонячних променів рогожами, змоченими водою. Підготовчий шар повинен бути витриманий не менше 7…12 днів.
Накидання ковшем:
а) хватка ковша; б) накидання розчину на стіни; в) на стелю;

1 – замахування ковшем; 2 – кидок.


Накривочний шар наносять при механізованому оштукатурюванні форсункою,при ручному – ковшем або кельмою з сокола. При нанесенні розчин проціджують через сітку з осередками 1х1мм.

Свіжонанесений накривочний шар після розрівнювання іноді загладжують вручну гладилками з подальшими шпатлювання м і забарвленням поверхні. При механізованій обробці накрив очного шару застосовують електричні штукатурно – затир очні машини СО -86А, СО – 112А, на робочі площині яких наклеюють фетр, повсть ,поролон, що підвищують якість обробки.

Товщина накривочного шару для всіх категорій штукатурки повинна бути не більше 2мм.

Нанесений і вирівняний накрив очний шар витримують до часткового схоплювання ( при натиску рукою на поверхню повинні залишатися невеликі вм’ятини від пальців).

Шари штукатурки наносять у такий спосіб: при вапняно –гіпсових, вапняно – цементних і цементних розчинах – після схоплювання попереднього шару; при вапняних – після побіління попереднього шару. Свіжо виконану штукатурку оберігають від намокання, замерзання, пересушування, ударів і струсів.
Оштукатурювання віконних і дверних укосів.
Готові поверхні повинні задовольняти вимогам, що пред’являються до високоякісної штукатурки. Обробку укосів починають після штукатурення стін в приміщенні, встановлюючи дерев’яні правила на металевих затискачах з забивання штирів у шви кладки або приморожуванні їх гіпсовим розчином. На початку встановлюють горизонтальні правила для верхніх укосів, закріплюючи їх на одній позначці у всіх віконних прорізах одного і того ж приміщення. Так само роблять і при обробці дверних прорізів. Після штукатурення верхніх укосів горизонтальні правила знімають і встановлюють вертикальні. Правила ставлять так, щоб розмір світанку укосів дорівнював 1/7 … 1/10 його ширин.
Намазування розчину соколом.
При обробці укосів одного отвору використовують не менше двох інвентарних столиків – на одному з них встановлюють ящик з розчином. При одночасній обробці декількох отворів в одному приміщенні інвентарні столики встановлюють у всіх отворів і перекидають між ними щити. Ящик з розчином ставлять на віддаленому столику паралельно підмостки.

Для внунтрішніх укосів застосовують вапняно – гіпсовий, або вапняно – цементний розчин.

Зовнішні відливи роблять з цементного розчину. Для запобігання від тріщин поверхню відливу прикривають вологим піском, або тирсою, підтримуючи їх вологість протягом 2 – 3 діб.

1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка