Методичні рекомендації для керівників гуртків еколого-натуралістичного спрямування Підготувала: методист Новгород-Сіверської станції




Сторінка3/5
Дата конвертації11.09.2018
Розмір0,94 Mb.
1   2   3   4   5

Екологічний вплив ГЕС

ГЕС у наш час виробляють близько 20% електроенергії в світі. Деякі країни з гірським рельєфом і швидкими ріками (Норвегія, Таджикистан, Киргизстан) в основному забезпечують свої потреби в електроенергії за рахунок ГЕС. У порівнянні з ТЕС і АЕС гідроелектростанції мають певні переваги: зовсім не забруднюють атмосфери. Затоплюючи водосховищами порожисті ділянки рік, ГЕС поліпшують роботу річкового транспорту, а працюючи в парі з ТЕС,— роботу енергосистеми, беручи на себе навантаження в часи максимального (пікового) споживання електроенергії, оскільки агрегат ГЕС можна ввести в дію дуже швидко, на відміну від агрегатів ТЕС, яким потрібно кілька годин для розігріву й виходу на робочий режим (або ж потрібно утримувати один з агрегатів у "гарячому" режимі, витрачаючи дефіцитне пальне).

Разом з тим ГЕС, особливо ті з них, що побудовані на рівнинних ріках, завдають великої екологічної шкоди. Наприклад, водосховищами на Дніпрі затоплено величезні площі родючих земель: Київським — 922 км2, Канівським — 675, Кременчуцьким — 2250, Дніпродзержинським — 567, Дніпровським — 410, Каховським — 2155 км2. У сумі це становить майже 7 тис. ква­дратних кілометрів — чверть території Бельгії. Важко підрахувати колосальну вартість тієї сільгосппродукції, яка не одержана Україною внаслідок затоплення цієї величезної площі найродючіших в Європі земель. Із затоплених площ довелось відселити жителів сотень сіл, прокласти нові комунікації й дороги тощо. Пішла під воду значна кількість історичних і ландшафтних пам'ятників.

У місцевостях, розташованих поруч із водосховищами, спостерігається підйом рівня ґрунтових вод, заболочування територій і виведення з сівозміни значних площ землі. На водосховищах тривають обвали берегів, які на окремих ділянках відступили вже на сотні метрів. Греблі перетворили Дніпро на низку застійних озер, які мають слабкий водообмін і самоочищуваність і перетворюються на вловлювачів промислового бруду.

Дуже потерпають від гребель на річках мешканці рік — планктон і риба. Риба не може проходити через греблі до місць своїх звичних нерестовищ, які до того ж ще й стають непридатними для нересту внаслідок затоплення. Багато риби й планктону гине в лопатках турбін. Водосховища, перезабруднені стоками й добривами, що змиваються з полів, улітку нерідко "цвітуть", що викликає масову загибель риби й інших мешканців водойм.

Якщо підрахувати всі ці збитки від ГЕС на рівнинних ріках, стає ясно, що твердження гідробудівників про "найдешевший кіловат", який нібито дають ГЕС, не відповідають дійсності. Сьогодні утверджується думка, що будувати ГЕС раціонально лише в гірських районах. Можливо навіть, що в майбутньому доведеться спускати воду з деяких "рукотворних морів", спо­руджених на тому ж Дніпрі.


Відновлювані джерела енергії

Енергія вітру. За підрахунками вчених, загальний вітроенергетичний потенціал Землі в 30 разів перевищує річне споживання електроенергії у всьому світі. Проте використовується лише мізерна частка цієї енергії. Але так було не завжди. За даними статистики, до революції в кожному другому селі в Україні працював вітряк. Проте парова машина, а потім двигун внутрішнього згоряння витіснили цих скромних трудівників. Відомо також, що до появи пароплавів усі морські перевезення здійснювались вітрильниками.

Можливості використання цього виду енергії в різних місцях Землі неоднакові. Для нормальної роботи вітрових двигунів швидкість вітру не повинна в середньому за рік падати нижче 4—5 м/с, а краще, коли вона становить 6—8 м/с. В Україні такими зонами є узбережжя Чорного моря, особливо Крим, а також Карпати й південні степові райони.

Піонером будівництва вітроелектростанцій (ВЕС) у нашій країні був видатний український вчений та інженер, один з основоположників космонавтики Ю. Кондратюк. Побудована ним у 1931 р. поблизу Севастополя ВЕС потужністю 100 кВт забезпечувала струмом міську мережу понад 10 років.

Нині на Заході, особливо в Данії та СІЛА, серійно випускаються ВЕС потужністю від 1,5 до 100 кВт, діє також кілька експериментальних ВЕС потужністю до 30 тис. кВт.

Під час роботи ВЕС навколишнє середовище не зазнає забруднень. Єдині негативні впливи — це низькочастотний шум (гудіння) працюючих ВЕС та ще спорадична загибель птахів, що потрапляють у лопасті вітродвигунів.

Думка інженерів і вчених повертається і до давно, здавалось би, забутих вітрильників. Відомий океанолог Ж.-І. Кусто, наприклад, недавно спроектував спеціальні металеві вітрила, що вста­новлено на кораблі. їх застосування дозволяє економити значну кількість пального під час трансокеанічних плавань цього корабля.

Енергія морів і океанів. Світовий океан містить колосальні запаси енергії. Це, по-перше, енергія сонячного випромінювання, поглинута океанською водою, що виявляється в енергії морських течій, хвиль, прибою, різниці температури різних шарів води і, по-друге, енергія тяжіння Місяця й Сонця, що викликає морські припливи й відпливи. Використовується цей екологічно чистий потенціал ще дуже мало.

Сконструйовано морські хвильові електростанції, що використовують енергію коливання морської води. Метрової висоти хвиля забезпечує від 25 до 30 кВт енергії, навіть хвиля висотою всього 35 см може обертати спеціальну турбіну й давати струм. Одна з перших хвильових електростанцій потужністю 350 кВт успішно діє ось уже 25 років поблизу норвезького міста Бергена. Працюють також перші морські електростанції, що використовують енергію припливів і відпливів — на узбережжі Ла-Маншу у Франції потужністю 240 тис. кВт та в Кольській затоці (Росія) — 400 кВт. А на тихоокеанському острові Науру діє електростанція потужністю 100 кВт, що використовує різницю в температурі нагрітого тропічним сонцем поверхневого шару води й холодного придонного.

Енергія внутрішнього тепла Землі. З заглибленням в Землю зростає температура (в середньому на 30 °С на 1 км, а у вулканічних районах — значно швидше). За оцінками геологів, у земній корі до глибин 7 —10 км загальна кількість тепла в п'ять тисяч разів перевищує теплоємність усіх видів мінерального палива, що є на Землі. Теоретично лише 1 % цього тепла достатньо для забезпечення всього людства енергією на найближчі чотири тисячі років. Та на практиці це джерело енергії використовується ще дуже мало. Найкращі результати досягнуто в районах активної вулканічної діяльності, таких, як Ісландія, Камчатка, Гавайські острови, де близько до поверхні залягають термальні води. Через свердловини гаряча водяна пара надходить у турбіни й виробляє електроенергію. Відпрацьована гаряча вода йде на обігрівання теплиць, приміщень тощо. В холодній Ісландії в оранжереях, що обігріваються теплом підземних вод, навіть вирощують банани, а столиця цієї країни Рейк'явік вже понад 40 років цілком обігрівається цим джерелом тепла.

В Україні досі немає установок такого типу, хоч перспективними зонами для використання геотермальної енергії є Карпати, Закарпаття й Крим.

При використанні геотермальної енергії виникає проблема відпрацьованих підземних вод. Часто вони бувають сильно мінералізованими, і їх не можна спускати у ріки. Тому відпрацьовані води знову закачують у підземні горизонти для повторного використання. З деяких таких розсолів добувають йод, бром, літій та деякі інші елементи.

Енергія Сонця. Сонце — найпотужніше джерело екологічно чистої енергії і в майбутньому людство повинне зосередити свої зусилля на розробці методів її утилізації. Головною перешкодою тут є розсіяність сонячної енергії — на широті України, наприклад, на кожний квадратний метр поверхні за рік надходить близько 1900 кВт сонячної енергії. Утилізація сонячної енергії стримується також високою вартістю установок, а звідси й високою собівартістю енергії, яка сьогодні значно перевищує собівартість 1 кВт у ТЕС.

Нині існують такі напрями використання сонячної енергії: одержання електроенергії; побутового тепла; високотемпературного тепла в промисловості; на транспорті. Найбільших успіхів досягнуто в таких країнах, як США, Туркменістан, Франція, причому головним чином у галузі так званої "малої енергетики".

Для отримання електроенергії використовується кілька методів, найбільш перспективним з яких вважається метод безпосереднього перетворення сонячного випромінювання на електричну енергію за допомогою напівпровідникових фотоелектричних генераторів (сонячних батарей). ККД найсучасніших їх типів становить близько 25—ЗО %. Сьогодні такі батареї через високу вартість використовуються ще мало — на космічних супутниках і станціях, в ретрансляторах, навігаційних маяках, телефонних установках у пустельних місцевостях, для живлення невеликих радіостанцій, у мікрокалькуляторах, електронних іграшках тощо.

Електроенергію отримують також за допомогою паротурбінних генераторів. Одна з таких сонячних електростанцій (СЕС) споруджена в Криму поблизу Керчі потужністю 1200 кВт. Це станція баштового типу. В центрі кола діаметром 500 м встановлено 70-метрову башту з парогенератором на верхівці. Башту оточують 1600 рухомих дзеркал. Стежачи за допомогою ЕОМ за рухом Сонця, вони спрямовують його промені на парогенератор, нагріваючи в ньому воду до пари з температурою 300 °С. Пара рухає турбіну з генератором.

СЕС не забруднюють середовища. Щоправда, майбутні потужні СЕС на сонячних батареях будуть займати великі площі землі. Проте на Землі є близько 20 млн. км2 пустель, де землі непридатні для сільського господарства, потік сонячної енергії найвищий і кількість хмарних днів протягом року мінімальна. Для задоволення енергетичних потреб людства (за теперішнього ККД батарей) достатньо зайняти батареями від 1 до 3 млн. км2 пустель, тобто всього 5 —15 % цих земель.

Сонячна енергія використовується також для отримання побутового тепла (100 —150 °С) — для опалювання приміщень, готування їжі, сушіння фруктів, опріснення води тощо. Розроблено досить зручні пристрої для таких потреб (наприклад, параболічне дзеркало-піч діаметром 1,5 м, у фокусі якого трилітровий чайник з водою закипає за 10 хв.). Для промислових цілей (плавлення проб металів, вирощування кристалів з розплаву тощо) створено сонячні печі, в фокусі дзеркала яких температура сягає 3800 °С. Одна з таких установок діє у Франції.

Сонячна енергія може використовуватися й на транспорті — для енергоживлення автомобілів, невеликих суден і навіть літаків. З площі кількох квадратних метрів (дах мікроавтобуса) можна зібрати енергію для живлення акумуляторів, що рухають автомобіль. У 1982 р. такий автомобіль, не витративши й краплі бензину, перетнув Австралію, подолавши за два місяці відстань у 4000 км. На літаку, верхня площина крил якого вкрита сонячними батареями, було здійснено переліт через Ла-Манш. Біоенергетичні технології. Життя та діяльність людей супроводжується великою кількістю органічних відходів (побутове сміття, каналізаційні стоки, відходи виробництва сільськогосподарської продукції, деревообробки тощо). Звалища навколо великих міст займають величезні площі (так, міське звалище поблизу Нью-Йорка за об’ємом уже досягло 25 пірамід Хеопса!), забруднюють повітря й воду. А між тим розроблено технології, що дозволяють отримувати з цих відходів енергію — сконструйовано, наприклад, установки, де такі відходи спалюються, даючи тепло і електроенергію, а також різні корисні матеріали (скло, метали тощо).

Існує й інша перспективна технологія переробки відходів — за допомогою метанобактерій. Ці мікроорганізми активно розмножуються в будь-яких органічних рештках, продукуючи в результа­ті своєї життєдіяльності цінну енергетичну сировину — біогаз (суміш метану й чадного газу). Технологія отримання біогазу дуже проста. Бетонні ємкості або колодязі будь-якого об'єму заповнюють гноєм, сміттям, листям, тирсою тощо. Ємкість повинна бути щільно закрита, щоб не було доступу кисню. Газ, що утворюється в результаті бродіння, відводять у приймальний пристрій або безпосередньо в газову плиту. Після процесу бродіння залишається добриво — знезаражене, без запаху, більш цінне, ніж звичайний гній.

Найширшого визнання така технологія набула сьогодні в Китаї та Індії, де діють мільйони таких установок. А в Румунії проведено успішні досліди з використанням біогазу як палива для тракторів.

Останнім часом починають дедалі ширше розробляти технології одержання пального для двигунів внутрішнього згоряння з органічних речовин, які продукуються рослинами. Так, у Бразилії з відходів виробництва цукру з цукрової тростини отримують технічний спирт, який використовується як пальне для автомобілів (причому його вартість нижча, ніж у бензину, а забруднює повітря таке пальне менше, ніж бензин або соляр). В Австралії успішно виготовляють так звану "зелену нафту" — продукт переробки спеціальних мікроскопічних водоростей, які вирощуються в штучних басейнах.

Для України особливе значення має технологія одержання пального з ріпакової олії. Ріпак, ця невибаглива рослина, може давати до 1 т олії з гектара, причому його можна вирощувати на землях, непридатних ні для чого іншого — наприклад, на полях зрошення, де нейтралізуються каналізаційні стоки, і навіть на землях 30-кілометрової зони навколо Чорнобильської АЕС (як встановлено вченими, радіонукліди не накопичуються в ріпаковій олії). Ріпакову олію можна або безпосередньо заливати в баки дизельних двигунів (які, щоправда, з цією метою треба модернізувати), або ж з неї можна виготовляти спеціальне дизельне пальне — "блакитний ангел", що повністю здатне заміняти соляр, але при цьому воно екологічно чистіше і дешевше; нарешті, цю олію можна додавати в соляр (до 20 %), що не змінює ні енергетичних, ні екологічних показників двигунів.

Енергозбереження

Енергозбереження, впровадження нових технологій, що потребують менших затрат енергії, має бути основним напрямом подальшого розвитку народного господарства. За розрахунками вчених, зниження питомої енергомісткості національного доходу України вдвоє збереже споживання енергії в 2000 р. у порівнянні з сьогоднішнім рівнем. І це завдання цілком реальне. Наприклад, у США завдяки великій увазі, яку було приділено енергозбереженню після нафтової кризи 1973 р., споживання енергоресурсів за десять років після кризи зменшилося на кілька відсотків порівняно з рівнем 1973 р., валовий же суспільний продукт країни за цей період зріс на 25 %.

Проте до останнього часу заклики до дбайливого, господарського використання сировини, енергоресурсів, які періодично лунали в нас зі шпальт преси, у виступах вчених тощо, не давали бажаних результатів при соціалістичному ладові, коли все було "наше" й нічого "мого", коли виробник був відчужений від власності, і у нього не було жодних стимулів економити ресурси, матеріали, сировину. Доки земля та все, що є на ній, не матиме справжнього хазяїна, доти заклики до економії ресурсів залишаться "голосом волаючого в пустелі".

А між тим ми маємо величезні резерви для економії. Наведемо деякі приклади. Так, в більшості країн світу на освітлення витрачається близько 13 % виробленої електроенергії. А в Україні питомі витрати електроенергії, що йде на світло, у 1,5 рази вищі, ніж в західних країнах. Причина полягає в тому, що у нас переважають дуже неекономні джерела світла — лампи розжарення, які перетворюють на світло лише 5—8 % енергії. В розвинених же країнах переважають люмінесцентні лампи, корисна віддача яких 20 %, а найновіших типів — до 30 %. Розрахунки свідчать, що масове впровадження таких ламп заощадило б майже 70 % електроенергії.

Надзвичайно багато енергії споживає наша побутова техніка. Якби вітчизняні телевізори, пральні машини, пилососи тощо мали такі ж показники, як найкращі зразки світової побутової техніки, економія електроенергії була б такою, що Україна могла б відмовитися від усіх АЕС на її території. Автомобіль "Жигулі" витрачає від 8 до 10 л бензину на 100 км, тоді як у більшості зарубіжних легкових автомобілів цей показник становить від 4,3 до 5,9 л, а шведська компанія "Вольво" розробила модель, що споживає всього 3,6 л на 100 км. Неважко уявити, яку економію дефіцитного пального мала б наша країна, якби наблизила характеристики своїх автомашин до цих показників.

Україна дістала у спадщину від СРСР надзвичайно неефективну, енергоємну й матеріалоємну промисловість. Наприклад, для отримання 1 т цементу ми витрачаємо 274 кг умовного палива, а японці — 142. Питомі затрати енергії у чорній металургії Японії на 20—30 % нижчі, ніж у нас, причому, як не парадоксально — головним чином за рахунок впровадження таких передових технологій, як безперервна розливка сталі, сухе гасіння коксу, утилізація тепла газів доменних печей. Ці технології були розроблені у нас, японці придбали ліцензії на їх застосування і мають із цього неабияку вигоду, а у вітчизняній металургії вони майже не впроваджені.

Крупним споживачем енергії є сільське господарство. Такі незграбні "мастодонти", як трактор К-700, не лише пожирають велику кількість пального, а й сильно порушують ґрунти. Дуже багато пального споживають наші зернозбиральні комбайни, які до того ж втрачають дуже багато зерна. Щоб отримати 1 кг засобів хімічного захисту рослин, треба затратити близько 4 л умовного пального. На гектар саду за існуючих норм опилення витрачається понад 1 т пального. А між тим селекціонери сьогодні вивели сорти яблунь та інших плодових дерев, стійкі до грибкових захворювань. Сад із таких яблунь потребує лише профілактичної обробки й у три рази менше хімікатів.

Інший аспект цієї проблеми — морально-етичний. Наше марнотратне ставлення до енергетичних і матеріальних ресурсів багато в чому викликане ставленням до природи та її багатств як до чогось такого, що призначене задовольняти наші потреби й примхи. Мало хто з людей замислюється над доцільністю такого стану речей, коли ми, не відчуваючи жодних докорів сумління, викидаємо на смітник ще зовсім справні речі заради більш модних чи таких, що мають кращий дизайн. Ми оточуємо себе безліччю маловживаних, а то й зовсім невживаних речей. Але ж на їх виготовлення витрачаються дорогоцінні ресурси, енергія. Вся система реклами побудована на цих споживацьких інстинктах: нас настирливо закликають купувати все нові "престижні" моделі одягу, автомобілів, зубної пасти тощо. І багато хто весь сенс свого життя вбачає в гонитві за новими й новими "благами". Ніяка економія ресурсів й енергії не допоможе, якщо людина не усвідомить необхідність самообмеження матеріальних потреб і задоволення натомість потреб духовних, запитів, гідних імені гомо сапієнс. Коли видатного астронома, вченого й мудреця В. А. Амбарцумяна якийсь недоброзичливець запитав на лекції: "А для чого взагалі потрібна ваша астрономія?" той відповів спокійно: "Людина відрізняється від свині тим, що інколи піднімає голову вгору й дивиться на зорі".




Сьогодні гра, відповідальність – завтра
І. Екологія тварин

Гра «Пригадай тварину за ознакою»



Мета: формувати у гравців уявлення про пристосування різ­них тварин до умов існування; за­цікавити аудиторію.

Обладнання: картки з описом тварини. Наприклад: 40 карток з певними ознаками тварини. На кож­ній із карток написана одна ознака будь-якої із чотирьох тварин (по 10 карток-ключі в для кожної твари­ни). Кількість тварин та ознак може варіюватися.

Методичні поради щодо про­ведення гри



  1. Повідомте гравців про мету гри: зібрати всі десять карток, які характеризують певну тварину. По­передьте учнів не починати гру до сигналу, щоб усі змогли розпочати разом.

  2. Роздайте всі картки з озна­ками різних тварин гравцям по де­кілька карток кожному. Гравці мо­жуть вільно рухатися.

  3. Гравці вигукують назви тва­рин, яких вони впізнали або які, на їхню думку, описані на картках. На картці може бути написано: «Вони теплокровні, мають довгий хвіст та чотири ноги». Гравець думає: «Можливо, це білка». І починає вигукувати: «Білка, білка». Біль­ше ніхто не кричить «Білка!». Але хтось кричить «Лисиця!». Гравець помічає кількох гравців, у яких є картки з ознаками лисиці. Він пе­ревіряє свою ознаку і розуміє, що в нього також може бути описана лисиця. Він приєднується до цієї групи, і вони разом намагаються зі­брати всі десять карток з ознаками лисиці.

  4. Щоб швидко досягти резуль­татів, група має обрати лідера, який спробує зібрати всі картки з ознака­ми лисиці. Так само решта груп по­винні обрати лідера на кожну іншу тварину. Таким чином, лідер певної групи може віддати свої картки з ознаками лисиці лідеру групи «Ли­сиця», а сам зосередитися на озна­ках тварини своєї групи.

  5. Лідер може надавати допомо­гу групі, якщо необхідно, але гравці повинні діяти максимально само­стійно. Дітям, які ще не вміють до­бре читати або не мають достатньо знань про тварин, необхідно давати найпростіші ознаки.

  6. Перевіряйте картки кожної групи тільки тоді, коли вони пові­домлять, що зібрали всі 10 карток. Коли всі тварини ідентифіковані і картки з ознаками зібрані, пред­ставники кожної групи голосно за­читують ці ознаки.

Поради щодо виготовлення карток

Якщо ви працюєте з недостат­ньо обізнаними дітьми, вибирайте тварин з яскравими характеристи­ками, які легко ідентифікуються. Наприклад, неможливо сплутати ведмедя та змію, в той час, як вед­медя та єнота розрізнити важче. Це зробить ключі більш зрозумілими.

Якщо картка характеризує кіль­кох тварин, додайте елемент, що їх відрізняє. Наприклад, якщо ви готуєте картки для жаби та кита, характеристика «він має надувати­ся та спливати на поверхню» є невизначеною, тому краще додати до ознак цих тварин елемент — «від­кладає яйця». Ця підказка допомо­же дітям.

Гру можна застосовувати і для молодших школярів. У такому ви­падку ознаки повинні бути про­стими або намальованими. Напри­клад, намальоване дерево з дуплом на картці «Це — мій дім» або ноги качки на картці «Мої ноги схожі на ці». Для молодших гравців вико­ристовуйте меншу кількість тварин та карток.

Приклади орієнтовних карток

«Синій кит»



  1. Я — найбільша істота, яка коли-небудь жила на Землі. Я біль­ший за трьох доісторичних дино­заврів і 35 африканських слонів.

  2. Я можу чути і розмовляти з іншими представниками мого виду на відстані до 35 миль. Справа в тому, що мандрувати у воді мені легше, ніж на повітрі. Я, як дельфі­ни, використовую гідролокатор.

  3. Моє тіло має дуже товстий підшкірний шар жиру (до 6 метрів, що накопичується роками), який тримає мене в теплі навіть у кри­жаних океанських водах. Завдяки цьому жиру я виглядаю гладким та красивим.

  4. Я теплокровний і годую ді­тей молоком. Мої немовлята наро­джуються живими, я не відкладаю яйця.

  5. Я дихаю через два отвори в моїй голові. Мій родич, який має тільки один отвір, може підтримувати дихання під во­дою майже півтори години і пірнати в океанські глибини до 2100 метрів.

  6. Через постійне полювання на нас збереглося тільки шестеро із кожної сотні, що жили та плавали раніше в океані.

  7. Продукти мого живлення — в основному креветки або подібні до них тварини, які називаються «криль».

  8. Багато тварин вийшли із моря, щоб жити на суші, але я по­вернувся!

  9. Моє немовля важить 7 тонн і має довжину приблизно 24 фути. Я вживаю 90 кілограмів їжі кожного дня (це приблизно 4 кілограми за годину). В трирічному віці я маю довжину до 15 метрів.

  10. При плаванні я можу розви­нути швидкість до 45 кілометрів за годину.

«Павук»

  1. Найчастіше я коричневий, сірий або чорний, але я можу бути червоним, зеленим або жовтим. У мене не дві, а чотири пари ніг. На­справді я не така вже й погана тва­рина.

  2. Я їм велику кількість комах, багато з яких переносять хвороби та є шкідливими для рослин.

  3. Я часто змінюю свою «шкі­ру», коли старію та росту. Цей про­цес називається линька. Я линяю від 4 до 12 разів, поки стану д рос­лим.

  4. Скорпіони та краби — мої ро­дичі.

  5. Мої вісім очей допомагають мені дивитися вперед, назад, угору, вниз та в усі боки. В мене також є вісім ніг.

  6. Я маю отруйні ікла, щоб пара­лізувати здобич. Я всмоктую їхні ну­трощі та викидаю пусті оболонки.

  7. Більшість із нас плете сітку, в якій відкладаються яйця. Ми спо­руджуємо павутиння та пастки, об­мотуємо нашу здобич перед тим, як її з'їсти.

  8. При народженні я виглядаю так само, як мої батьки. В мене ві­сім очей, подвійне тіло та достат­ньо ніг. В мене немає крил.

  9. Існує 50 000 різновидів мого виду. Ми дуже легко пристосову­ємося та можемо жити в багатьох місцях. Наш вид існує понад 300 мільйонів років. Навіть зараз бага­то з нас проживає у вашій домівці.

  10. Я ловлю багато комах, створюючи для них пастки.

«Жаба»

  1. Я можу дихати та пити через свою мокру шкіру. В мене чотири перетинчасті лапки.

  2. Самці мого виду співають, щоб привабити самок. Але ані сам­ці, ані самки не будують гнізда та не турбуються про немовлят.

  3. В мене чотири ноги, два ока. Я маю скелет.

  4. Я зелена, живу у воді та на суші.

  5. Маленькою я дихаю через зя­бра. Пізніше, коли я виростаю, моє тіло змінюється, в мене розвива­ються легені, через які я дихаю.

  6. Мій язик розташований на кінчику мого рота. Я висовую його, щоб ловити комах.

  7. Я холоднокровна, плаваю та відкладаю яйця у воді.

  8. Якщо холодно, я зимую в баг­нюці на дні водоймища.

  9. Я ховаюся у воді від тих, хто міг би мене з'їсти.

  10. У дитинстві я не схожа на своїх батьків, моєю їжею є росли­ни. Але коли я виростаю, спосіб харчування змінюється.


Гра «Кажани та метелики»

Мета: навчити учнів усвідом­лювати відносини хижак—здобич, які існують між кажанами та мете­ликами або іншими істотами.

Обладнання: пов'язка на очі.

Умови проведення гри

  1. Гравці стають у велике коло.

  2. Обирають ведучого, який гра­тиме роль кажана. Він стоїть у цен­трі кола із зав’язаними очима.

  3. Обирають трьох інших учас­ників, які будуть метеликами. Вони також заходять у центр кола.

  4. Мета кажана — наблизити­ся до метеликів, наскільки це буде можливо.

  5. Кажан і метелики можуть ру­хатися, але вони повинні залишати­ся в межах кола. Як тільки кажан доторкнувся до метелика, той по­винен залишити коло.

  6. Кожного разу, коли кажан ви­гукує «Кажан», кожен метелик по­винен відповісти: «Метелик».

Ця ситуація моделює «зір» ка­жана. Він, як відомо, видає звукові імпульси (вигук «Кажан»), Імпуль­си відбиваються від усього, що с у них на шляху, повертаються до кажана і «розповідають» йому, що і де розташоване (відповіді «Мете­лик»),

У грі можливі варіанти:



  1. Можна обрати двох кажанів.

  2. Можна також визначити кіль­кох гравців на роль дерев. Коли кажан вигукує «Кажан», метелик відповідає «Метелик», а дерева по­винні відповідати «Дерева». Якщо кажан торкається до дерева, за яким може сховатися метелик, він вибуває з гри.


Гра «Тварини, тварини»

Мета: поглибити в учнів розу­міння екологічної ніші представни­ків тваринного світу.

Обладнання: картки із зобра­женнями тварин.

Умови проведення гри

  1. Поясніть гравцям, що коли їм роздають картки із зображенням тварин, вони повинні зберігати в таємниці свою тварину.

  2. Після цього один гравець по­казує типову для «своєї» тварини поведінку.

  3. Якщо гравець не може показа­ти тварину, запропонуйте спочатку уявити її подумки, а потім показати - нерухомій позі. Після того як він б—8 секунд простояв нерухомо, попросіть його переміститися по полу подібно до «його» тварини. Бажано в кінці продемонструвати звуки цієї тварини.

  4. Інші гравці мають упізнати тварину. Дуже важливо дозволити гравцю завершити дії до того, як тварину назвуть. Для цього необ­хідно стримувати активність групи. Повідомте їх, що ви покажете ру­кою, коли можна починати вгаду­вати.

  5. Тварини, яких ви вибираєте, повинні мати добре відомі озна­ки. Наприклад: ведмеді, пінгвіни, мавпи, черепахи, сови, леопарди, чаплі.


Гра «Якщо тварини змо­гли б…»

Мета: вчити усвідомлювати екологічні зв'язки між представ­никами різних видів тваринного світу.

Обладнання: аркуші паперу, фломастери.

Умови проведення гри

Гравцям пропонується прига­дати відвідування зоопарку, ферми або лісової місцевості і скористати­ся набутим досвідом. Запропонуй­те гравцям спостерігати за певними тваринами зблизька. Заздалегідь повідомте групі, що ви збираєтеся просити їх пізніше імітувати пове­дінку тварин. Це завдання можна виконати на папері (замалювати побачене).



Методичні поради щодо про­ведення гри

  1. Якщо гравці достатньо до­рослі, доручіть їм обрати тварину, яку вони вважають найцікавішою. Якщо частина гравців невпевнена в собі або погано знайома з іграми на природі, об’єднайте їх у три ко­манди.

  2. Нагадайте гравцям, що сара­на, ящірки, метелики — також тва­рини і що за ними простіше спосте­рігати, ніж за рудою лисицею або орлом. Деякі гравці можуть мати складнощі, що стосуються спосте­реження за маленькими тваринами, наприклад, комахами. Але якщо навкруги немає ніяких великих тварин, ви можете запропонувати гравцям на вибір для імітації інші природні об'єкти — траву, каміння чи дерева.

  3. Запропонуйте гравцям по­вторити рухи, звуки тварини, її зо­внішність. Якщо вони зможуть, то попросіть їх показати внутрішню сутність та красу тварини.

  4. Повідомте гравцям, що після спостереження за тваринами вони повинні уявити, що вони — ці тва­рини і спробувати поводитися та думати відповідно. Попередьте їх про час, за який вони мажуть по­тренуватися в діях після вивчення поведінки тварини в реальному житті.


Гра «Біле латаття»

Мета: продемонструвати учас­никам екологічні зв'язки між живи­ми організмами, їхнє значення.

Обладнання:

  1. Малюнки із зображенням бі­лого латаття.

  2. Малюнки із зображенням жаб.

Умови проведення гри

  1. Уявіть, що ви на тихому бе­резі річки. Прийшла весна (грав­ці зображають жаб). Ведучий по­відомляє про початок репродук­тивного періоду: «Шукайте собі пару! Ви почули чудові весільні співи з протилежного берега річки. Але ви не можете взяти участь у співах, оскільки само­стійно переправитися неможли­во. Вам необхідна допомога ін­ших жаб з вашого берега. Тільки разом ви можете врятуватися від чудовиська, що ховається під во­дою».

  2. Якщо нога жаби торкнеться болота, чудовисько її вхопить, тому пересування можливе тільки по листках білого латаття.

  3. Складність цього переправ­лення полягає у тому, щоб постійно тримати латаття ногою чи рукою. У випадку, якщо латаття залишить­ся без нагляду жаб (гравців), його з’їдає чудовисько.

Бажано обговорити з гравцями різні екологічні зв'язки. Запропо­нувати висловити власну гіпотезу про збереження латаття. Дійти ви­сновку про важливість збереження біорізноманіття.
Гра «Харчові ланцюжки»

Мета: сформувати у гравців уявлення про наслідки забруднення пестицидами навколишнього се­редовища.

Обладнання: 30 шматочків «їжі» для гравців — 1/3 одного кольору (з пестицидами), 2/3 ін­шого кольору (без пестицидів), 18 пакетів.

Умови проведення гри

Розкажіть учасникам про «хар­чові ланцюжки». Об’єднайте гравців у три групи: «землерийки», «ко­ники» та «яструби». Є три земле­рийки для кожного яструба та три коники для кожної землерийки. Група із 26 чоловік розподіляється таким чином: 2 яструби, 6 земле­рийок, 18 коників. Дайте кожному конику невеликий паперовий пакет («шлунок»).

Гравці не дивляться, де ви ховає­те «їжу». Спочатку за «їжею» полю­ють коники. Яструби та землерий­ки сидять тихо, як і мають сидіти хижаки. У коника є 30 секунд, щоб зібрати всю «їжу» у «шлунок». Те­пер землерийки полюють на кони­ків, поки яструби чекають. Залежно від розмірів території, землерийки полюють 15 - 60 секунд. Коник продовжує збирати «їжу», тікаючи від землерийок. Кожна землерийка повинна спіймати хоч одного ко­ника. Пійманий коник віддає свій мішок землерийці і сідає осторонь. Тепер яструби починають полюва­ти на землерийок (15 - 60 секунд). Землерийки полюють на коників, тікаючи від яструбів. Коники зби­рають «їжу», тікаючи від землери­йок. Землерийки та коники, яких піймали, віддають свої мішки та виходять із гри. В кінці об’єднайте всіх гравців разом, незалежно від того, які мішки в них є.

Запитайте гравців, яких «з’їли», яких тварин вони «їли» і які «їли» їх.

Тепер розкрийте мораль гри. Попросіть «нез’їдених» гравців (які вважають себе переможцями) по­казати накопичену їжу і порахувати шматочки кожного кольору окремо. Повідомте «коникам», у яких є бо­дай один «отруйний» шматочок, і землерийкам, у яких їх більше по­ловини, що вони теж мертві; ястру­бам, які «з’їли отруту», і решті «отруєних» землерийок — що вони захворіли і ніколи не зможуть мати дитинчат. Сповістіть гравців, що причиною цього є «пестициди», які були розбризкані людьми для того, щоб зберегти посіви від коників, але проникли ланцюжком живлен­ня далі.

Спитайте гравців про їхні від­чуття, про те, як на ланцюг живлен­ня впливають токсичні речовини, які наслідки. Запропонуйте при­йняти рішення щодо охорони різ­них видів тварин.


Гра «Збереження птахів»

Мета: формувати в учнів уяв­лення про міграцію птахів та небез­пеку, що чекає на них під час цього процесу; навички дбайливого став­лення до птахів.

Обладнання: багато паперо­вих килимків або поліетиленових пакетів (приблизно 2/3 від кіль­кості учасників). Наприклад, ви­користовуйте 14 килимків для 20 учасників.

Умови проведення гри

  1. Розділіть килимки на дві час­тини та покладіть по два боки кла­су. Розташуйте килимки на відстані приблизно метр один від одного. Кожен килимок — гніздечко, в яко­му можуть жити тільки три птахи (мати, тато та пташеня).

  2. Учасники гри розподіляються по троє і стають на один із килимів на позначеній лінії. Вони — птахи, які в холодних країнах готуються до зимового перельоту.

  3. Ведучий стоїть на протилеж­ному від килимів боці з учасниками (це країни, де завжди літо). На його команду «Мігрувати» вони повинні перейти від своїх гнізд до проти­лежного кінця і стають по троє в кожному гніздечку (гравці можуть переплутати свої групи).

  4. Далі ведучий забирає кили­мок з лінії, що зображує холодні країни, і промовляє: «Ох, лишень­ко, прийшли люди, осушили бо­лота та знищили гніздечка птахів! Мігруйте!».

  5. Птахи повертаються назад, але в них уже менше гнізд. Та час­тина гравців-птахів, яка не матиме гнізд, повинна відійти вбік.

  6. Ведучий переходить до лінії, яка позначає теплі краї, і говорить: «Бульдозери зорали луки і знищи­ли гніздечка, де зимували птахи! Мігруйте».

  7. Ведучий кладе килимок зі словами: «О! Чудово! Тут школярі попрацювали, виконуючи програму зі збереження довкілля, і відновили ліс!», або «Діти навели порядок і зробили шпаківні!».

  8. Учасники, які стоять осто­ронь, можуть приєднатися до гравців.

  9. Гру можна координувати, поки вона не набридне гравцям.

  10. Учні одержують реальні знання про те, що відчуває птах при знищенні умов його існування, про конкурентну боротьбу в межах виду.


II. Раціональне природокористування
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка