Методичні рекомендації для викладачів та студентів вищих педагогічних навчальних закладів




Сторінка1/4
Дата конвертації09.12.2018
Розмір0,91 Mb.
  1   2   3   4
Міністерство освіти і науки України

Харківський національний педагогічний університет

імені Г. С. Сковороди

Інститут педагогіки та психології



ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГО-ВАЛЕОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ У ПРОЦЕСІ БІОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ
Методичні рекомендації для викладачів та студентів

вищих педагогічних навчальних закладів


Харків -2015

УДК 378.147:[504+613](076)

ББК 74.586.4р30

Ф79

Рекомендовано до друку на засіданні кафедри здоров’я людини та корекційної освіти, протокол № 3 від 13 жовтня 2015 року



Рецензенти:

Горащук Валерій Павлович – доктор педагогічних наук, професор кафедри

біології і здоровʼя людини ДЗ “Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К.Д. Ушинського”


Цебржинський Олег Ігорович – доктор біологічних наук, професор, завідувач кафедри біології та основ здоров’я Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка


Бойчук Ю. Д. та ін.

Формування еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя у процесі біологічної підготовки: теоретико-методичні аспекти: метод. реком. для викл. пед. навч. закл. / Ю. Д. Бойчук, Л. В. Дрожик, О. М. Бельорін-Еррера, О. С. Бородіна, А. І. Галій, В. В. Іванова, І. О. Корженко, І. М. Миргород, О. М. Потамошнєва, І. М. Щербак; за заг. ред. д-ра пед. наук, проф. Ю. Д. Бойчука. – Харків: ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2014.

Методичні рекомендації присвячено висвітленню теоретичних та методичних питань формування еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя у процесі біологічної підготовки в загальноосвітніх навчальних закладах. Розраховані на викладачів вищих педагогічних навчальних закладів, студентів та вчителів-предметників.


©ХНПУ імені Г.С. Сковороди, 2015
ЗМІСТ

Передмова…………………………………………………………………………4


Суть та структура еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя……………………………....……………………………………………..5
Значення біологічної підготовки у формуванні еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя………………….………………………17
Технологія формування еколого-валеологічної

компетентності ………………………………………………………………….30


Рекомендована література………..………….………………………………….45
ПЕРЕДМОВА
У сучасних умовах глобалізації всіх сфер життя, використання високих технологій, що супроводжуються безперервними екологічними катастрофами техногенного походження, середовище існування людини та її здоров’я опинилися під загрозою. Стан природного середовища та здоров’я людини є величинами, похідними від діяльності людини, заснованої на інтелектуальному та духовному розвитку, який залежить над усе від ефективного функціонування системи освіти.

У зв’язку з цим виникає потреба розглядати питання екологічної та валеологічної науки в нерозривному зв’язку та єдності, що орієнтовані на формування гармонічних стосунків у системі «Людина-Природа-Суспільство», де інтегрованим показником благополуччя є здоров’я людини.

Розвиток сучасної системи освіти визначається інноваційними перетвореннями, в основі яких лежить використання компетентнісного підходу, а саме формування у майбутніх учителів професійно-педагогічної компетентності, важливим складником якої є еколого-валеологічна компетентність як інтегрована характеристика професійних і особистісних якостей майбутнього вчителя, яка відображає рівень сформованості еколого-валеологічних цінностей, знань, умінь та практичного досвіду, що дозволяють йому успішно здійснювати педагогічно орієнтовану еколого-валеологічну діяльність, спрямовану на збереження здоров’я та охорону довкілля в умовах загострення екологічної ситуації, здійснення еколого-валеологічного навчання і виховання школярів.

Значний потенціал для формування еколого-валеологічної компетентності розкривається у процесі природничої підготовки, а саме при вивченні біологічних та хімічних дисциплін, що дозволяють формувати у майбутнього вчителя цілісну наукову картину органічного світу; закономірності організації та еволюції живої матерії; усвідомлення життя і здоров’я людини як найвищих цінностей; виробляти стратегію взаємодії людини з природним середовищем на засадах коеволюційного підходу.

Водночас, упедагогічній науці проблемі формування еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя приділено недостатньо уваги. Це зумовило необхідність розв’язання існуючих суперечностей стосовно досліджуваної проблеми, а саме між: об’єктивно існуючою потребою суспільства в забезпеченні еколого- й здоров’ябезпечного співіснування з навколишнім природним середовищем та відсутністю науково обґрунтованих освітніх стратегій його забезпечення; потребами сучасного суспільства до підготовки майбутнього вчителя з високим рівнем еколого-валеологічної компетентності та характером традиційної системи вищої педагогічної освіти, яка не дозволяє забезпечити високого рівня її сформованості; необхідним цілеспрямованим формуванням еколого-валеологічної компетентності вчителя та відсутністю необхідних для цього педагогічних технологій.
Суть та структура еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя
Взаємовідносини людини з навколишнім середовищем – одна з глобальних проблем сучасності. Як найвища ланка біосфери, людина складає з нею органічне ціле. Біосфера – це середовище існування людини, а її біохімічна енергія – живий організм кожного індивіда.

За В. Вернадським, який вивчав біосферу, людина, як і все живе, не є самодовліючим, незалежним від навколишнього середовища природним об’єктом. Однак навіть вчені у наш час, протиставляючи людину та живий організм взагалі середовищу їх існування, дуже часто цього не враховують.

Людина та природа взаємозалежні один від одного. Для людини природа є середовищем та єдиним джерелом ресурсів, необхідним для її існування. Природні ресурси та природа - це база, на якій вона живе та розвивається. Людина – це частина природи, і як біологічний вид своєю життєдіяльністю впливає на природу [46].

Здоров’я цілих груп населення залежить від впливу різних підсистем природного та соціального середовища, яке реалізується через фізіологічні, біофізіологічні та біохімічні механізми регуляції і відображається на фізіологічному стані людини.

Швидкі темпи зміни екологічних умов призводять до порушення цього взаємозв’язку та зниження адаптаційних можливостей організму.

Природне середовище може вміщувати такі речовини, з якими організм у ході еволюції не стикався і тому не має таких аналізаторних систем, які сигналізують про їх наявність. У зв’язку з цим оцінити стан людського організму, зрозуміти характер патології у відриві від аналізу змін навколишнього середовища неможливо [47].

Здоров’я людини, з однієї сторони, визначається (за М. Реймерсом) об’єктивним станом та суб’єктивним самопочуттям її, але з іншого боку, ці складові здоров’я обумовлюються не тільки внутрішніми факторами організму, але й зовнішніми по відношенню до організму та навколишнього середовища. Отже, розуміння здоров’я та сучасне поняття його, а також вивчення«третього стану» людини (за І. Брехманом) повинні розглядатися в аспекті їх екологічної суті[14].

Розглядаючи біологічну функцію природи, необхідно зазначити, що з моменту появи людини її здоров’я формувалось та продовжує формуватись під впливом на організм природних екологічних факторів. До навколишнього середовища людина пристосовувалась у процесі тривалої еволюції і без нього жити не може, оскільки воно спільне з її внутрішнім середовищем. Починаючи з ембріонального зародження і до кінця свого життя, людина контактує з компонентами навколишнього середовища (повітрям, водою, ґрунтом, продуктами харчування). Життєдіяльність організму перебуває у неперервному динамічному взаємозв’язку з екологічними факторами навколишнього середовища, і ця взаємодія не повинна порушувати адаптаційні механізми організму людини [5; 32; 35].

Зараз людство стоїть перед гострою необхідністю створення біотехносфери – поєднання процесів еволюції біосфери з розумно спрямованим антропічним впливом на неї.

У зв’язку з цим виникає потреба розглядати питання екологічної та валеологічної науки в нерозривному зв’язку та єдності, що орієнтовані на формування гармонічних стосунків у системі «Людина-Природа-Суспільство», де інтегрованим показником благополуччя є здоров’я людини.

В умовах формування інформаційного суспільства для подальшого прогресу в умовах збільшення глобальної конкуренції найбільш важливими чинниками конкурентоспроможності стають кваліфіковані людські ресурси та наукова база.

У головних нормативних документах, що регламентують освітню діяльність в Україні, а саме: у Законі «Про освіту», «Національній доктрині розвитку освіти»зазначається про те, що інтеграція України у світовий освітній простір вимагає постійного вдосконалення національної системи освіти, пошуку ефективних шляхів підвищення якостіосвітніх послуг, апробації та впровадження інноваційних педагогічних систем, реального забезпечення рівного доступу всіх її громадян до якісної освіти, можливостей і свободи вибору в освіті, модернізації змісту освіти і організації її адекватносвітовим тенденціям і вимогам ринку праці, забезпечення неперервності освіти танавчання протягом усього життя, розвитку державно-громадської моделі управління.

Сучасний ринок праці вимагає від випускника педагогічного навчального закладу не лише глибоких теоретичних знань, а й здатності самостійно їх застосовувати в нестандартних, постійно змінюваних життєвих ситуаціях, переходу від суспільства знань до суспільства життєво компетентних громадян. Зусилля органів управління освітою всіх рівнів, науково-методичних служб за підтримки всього суспільства та держави мають бути зосереджені на реалізації пріоритетних напрямів розвитку освіти, подоланні наявних проблем, вирішенні перспективних завдань сталого розвитку, серед яких:оновлення цілей і змісту освіти на основі компетентнісного підходу та особистісної орієнтації, урахування світового досвіду та принципів сталого розвитку; перехід від процесної до результатної, компетентнісної парадигми освіти. Для здійснення стабільного розвитку і нового якісного прориву в національній системі освіти необхідно забезпечити розроблення стандартів вищої освіти, зорієнтованих на компетентнісний підхід в освіті, узгоджених з новою структурою освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів вищої освіти та з Національною рамкою кваліфікацій [49].

В усих цих документах наголошується на необхідності запровадження компетентнісного підходу до освіти, а саме формування в майбутніх учителів професійно-педагогічної компетентності, важливим складником якої є еколого-валеологічна компетентність.

Формування еколого-валеологічної компетентності здійснюється в рамках реалізації компетентнісного підходу, який базується на компетентностях й означає практичне здійснення зв’язку сфери освіти зі сферою праці.

В освітніх закладах під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість педагогічного процесу на формування й розвиток у студентів ключових (базових, основних) і предметних компетенцій. У свою чергу ключові компетенції визначаються як суспільно визнаний комплекс певного рівня знань, умінь і навичок, ставлень тощо, які можна застосовувати в широкій сфері діяльності людини.



Уважається, що компетентна особистість володіє не лише знаннями, високими моральними якостями і є професіоналом, а й уміє діяти адекватно у відповідних ситуаціях, застосовуючи знання й беручи на себе відповідальність за свою діяльність [10; 30].

Поняття професійно-педагогічної компетентності вчителя виражає єдність його теоретичної та практичної готовності до здійснення педагогічної діяльності і характеризує його професіоналізм.

Розвиток професійно-педагогічної компетентності – це розвиток творчої індивідуальності, формування сприйняття педагогічних інновацій, здібність адаптуватися в педагогічному середовищі, яке постійно змінюється. Від професійного рівня педагога залежить соціально-економічний та духовний розвиток суспільства.

На цей час головна мета сучасної освіти – це відповідність актуальним та перспективним потребам особистості, суспільства та держави, підготовка різносторонньо розвиненої особистості громадянина своєї держави, здатної до соціальної адаптації в суспільстві, початку трудової діяльності, самоосвіти та саморозвитку. А педагог, який вільно мислить, прогнозує результати своєї діяльності та моделює освітній процес, є гарантом досягнення своїх цілей. Саме тому в теперішній час різко підвищився попит на кваліфіковану, творчо мислячу, конкуруючу особистість вчителя, здатну виховувати підростаюче покоління в сучасному, динамічно мінливому світі.

Вплив факторів зміненого зовнішнього середовища на адаптаційні можливості людського організму призвели до виникнення проблеми, пов’язаної з необхідністю впровадження еколого-валеологічної освіти. Існуюче положення зі здоров’ям населення України, збільшення розповсюдженості шкідливих звичок, поширення екологозалежних патологій свідчать про неефективність існуючих форм та методів виховання та навчання підростаючого покоління як в організованих колективах, так і в сім’ях.

У процесі розширення та інтенсифікації промислової діяльності суспільства, росту чисельності населення, зміни способу життя самої людини посилюється «тиск» на середовище життєдіяльності, яке не дозволяє зберегти той нерозривний зв’язок самої людини і її здоров’я з природним середовищем[22].

Зміст еколого-валеологічної освіти пов’язаний зі становленням ідеалу людини, для якої характерним є органічне вміння зберігати своє здоров’я та біологічну рівновагу середовища. Такий підхід потребує не тільки навичок відповідної ефективної професійної діяльності, але й виховання відчуття відповідальності за її наслідки. Унаслідок цього центр уваги сучасного суспільства фокусується навколо особистості майбутнього вчителя, його культури, еколого-валеологічної компетентності та високого професіоналізму.

У зв’язку з цим правомірно говорити про формування у майбутніх учителів еколого-валеологічної компетентності у процесі професійної підготовки, зокрема природничо-наукової як її складника.

Екологія та валеологія складають витоки формування еколого-валеологічної компетентності.

Видатний фізіолог І. Сєченов розглядав взаємозв’язок, єдність організму та середовища як найважливіший принцип життєдіяльності. Він вважав, що організм без зовнішнього середовища, яке підтримує його існування, неможливий; тому в наукове визначення організму повинно входити і середовище, що впливає на нього.

Отже, здоров’я людини – інтегральний критерій організації антропоекологічної системи «Людина – Навколишнє середовище», де відбиваються зв’язки людини з усіма різноманітними підсистемами середовища і, в першу чергу, з природними, соціальними, економічними.

Уже в самому визначенні поняття здоров’я об’єднуються онтологічні сутності екології та валеології. Ендогомеостаз біоекосоціальної системи характеризує її внутрішнє середовище, а екзогометостаз – навколишнє середовище [16]. Тобто ці характеристики мають середовищну природу, яку вивчає наука екологія. Здоров’я – надбудова над цими екологічними явищами. Саме ці обставини дають можливість віддати перевагу словосполученню «еколого-валеологічний»[10].

З 1994 року почалося формування еколого-валеологічних уявлень. Тісний взаємозв’язок усіх складових здоров’я (фізичного, психічного, духовного, соціального) співвідноситься зі всім різноманіттям взаємовідносин людини та навколишнього середовища. Усвідомлюється значення феномену еколого-валеологічного благополуччя не тільки людини, але й природних та соціальних систем, особливо процесів навчання, виховання та розвитку, та в цілому освіти. Відбувається процес розвитку, об’єднання в ціле екологічної та валеологічної науки, тобто їх інтеграція.

Міждисциплінарна інтеграція створює умови для формування та розвитку загальнонаукових та інтелектуальних здібностей та навичок (системно, прогностично та критично мислити; різносторонньо аргументувати, доказувати та відстоювати свою точку зору, аналізувати життєві обставини та діяти з урахуванням різних галузей людської культури; працювати у групі, враховуючи позиції та інтереси інших людей), тобто забезпечує можливість формування системи універсальних знань, вмінь, навичок – елементів ключових освітніх компетентностей, як екологічної, так і валеологічної.

Вона докорінно змінює зміст та структуру сучасного наукового знання. Інтеграція екологічних та валеологічних знань обумовлює необхідність формування еколого-валеологічної компетентності майбутніх учителів.

В останній час головна увага приділяється проблемам еколого-валеологічної освіти школярів, а це вимагає розгляду теоретичних та практичних питань формування еколого-валеологічної компетентності майбутніх учителів.



Еколого-валеологічна освіта вимагає проектування навчально-виховної діяльності щодо процесу формування індивідуального становлення та розвитку еколого-валеологічної компетентності у майбутнього вчителя.

Еколого-валеологічна компетентність – це сукупність взаємопов’язаних смислових орієнтацій особистості, її знань, способів діяльності стосовно збереження, відновлення і розвитку власного здоров’я та навколишнього середовища в умовах напруження екологічної ситуації.

На нашу думку, у майбутнього вчителя повинні бути сформовані системні знання про цілісність людини і середовища, синергетичні принципи побудови світу, технологічну діяльність людини і її вплив на протікання екологічних процесів у природному середовищі, поняття про здоров’я людини як критерій якості навколишнього середовища, сучасні стратегії подолання екологічної кризи та місце в них духовних цінностей; систему еколого-валеологічних цінностей; яскраво виражені психологічні механізми сприйняття природних об’єктів у процесі взаємодії з ними - емпатію, ідентифікацію, суб’єктифікацію; екоцентричну спрямованість взаємодії з навколишнім світом; позитивну мотивацію на збереження середовища існування та власного здоров’я; уміння і навички практичної еколого-валеологічної діяльності.

Формування еколого-валеологічної компетентності майбутніх учителів забезпечується організацією педагогічного процесу, при якому передбачається поєднання екологічних та валеологічних знань з особистим досвідом студентів та наявність особистісної позиції щодо необхідності природоохоронної та здоров’язбережувальної діяльності. Такий педагогічний процес повноцінно функціонує в межах еколого-орієнтованого навчального середовища, яке повинно поєднувати еколого-валеологічне навчання студентів та науково-дослідну роботу еколого-валеологічного характеру. В технологічному плані формування еколого-валеологічної компетентності –це не засвоєння окремо один від одного знань та вмінь, а засвоєння комплексної процедури еколого-пізнавальної та здоров’язабезпечувальної діяльності, яка носить особистісно-діяльнісний характер [23].



Отже, еколого-валеологічна компетентність майбутнього вчителя - це особливий тип організації набутих еколого-валеологічних компетенцій, які необхідні для його професійної діяльності. Еколого-валеологічна компетентність включає в себе багато складових: знання, пізнавальні та практичні навички, стосунки, емоційне ставлення, систему цінностей та етику, мотивацію.

Еколого-валеологічна компетентність майбутнього вчителя є важливим складником професійно-педагогічної компетентності. Це інтегрована характеристика професійних і особистісних якостей майбутнього вчителя, яка відображає рівень сформованості еколого-валеологічних цінностей, знань, умінь та практичного досвіду, що дозволяють йому успішно здійснювати педагогічно орієнтовану еколого-валеологічну діяльність, спрямовану на збереження здоров’я та охорону довкілля в умовах загострення екологічної ситуації, здійснення еколого-валеологічного навчання і виховання школярів.

Еколого-валеологічна компетентність може бути представлена сукупністю контекстних знань та діяльнісно-поведінкових умінь, здатністю застосовувати теоретичні знання, а також мотиваційно-ціннісних характеристик особистості, які лежать в основі таких відношень до діяльності, які обумовлюють її здатність діяти згідно з отриманими знаннями та вдосконалювати свої вміння та навички [2].

У зв’язку з цим правомірно виділення наступних структурних компонентів еколого-валеологічної компетентності: мотиваційно-ціннісного, процесуального, рефлексивного (рис.1).



Еколого-валеологічна компетентість




Мотиваційно-ціннісний компонент

Процесуальний компонент

Рефлексивний компонент




Мотивація до еколого-валеологічної діяльності

Еколого-валеологічні знання

Самоаналіз




Еколого-валеологічні вміння

Самооцінка



Ціннісне ставлення до природи та здоров’я

Рис. 1. Складові еколого-валеологічної компетентності


Так, мотиваційно-ціннісний компонент є одним з центральних у структурі професійної підготовки майбутнього вчителя до організації еколого-валеологічної діяльності. Тільки адекватна цілям педагогічно організованої діяльності мотивація забезпечує найбільш повне здійснення професійної діяльності та саморозкриття особистості майбутнього педагога. Даний компонент є стрижнем біля якого конструюються головні якості особистості майбутнього вчителя як організатора еколого-валеологічної діяльності. Мотиваційно-ціннісний компонент виконує регулятивну функцію у процесі підготовки майбутнього вчителя природничих дисциплін до даного виду професійної діяльності.

Мотиваційно-ціннісний компонент містить: стійку професійно-педагогічну спрямованість, інтерес до своєї професії, орієнтацію на досягнення високих результатів у майбутній професійній діяльності, цінність самореалізації, здатність проявити творчу індивідуальність у майбутній професійній діяльності. Він пов’язаний з усвідомленням ціннісних аспектів педагогічної діяльності, значущості професійного розвитку та саморозвитку, зі ставленням до процесу постійного вдосконалення професійних навичок, а також зі спрямованістю особистості педагога, управлінням професійним розвитком, самостійністю та бажанням удосконалювати професійну діяльність на основі реалізації позитивних змін [27].

Педагог повинен прагнути до підвищення своєї кваліфікації, удосконалювати свою педагогічну майстерність. Це можливо за умов особистісного зростання, виявлення ініціативи, без чого будь-яка людина не може переосмислити стереотипи власного досвіду, засвоїти нові ідеї, підходи до професійної діяльності. Ініціатива вчителя визначається певними мотивами, зацікавленістю, орієнтацією на ті чи інші цінності.

Позитивна мотивація еколого-валеологічної діяльності – один з важливих аспектів мотиваційно-ціннісного компонента еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя.

Потреби людини спонукають її ставити перед собою конкретні цілі, без яких діяльність не може бути свідомою, та визначають її результативність. Досягання цих цілей стає мотивом для подальшої діяльності й постановки нових цілей. Сукупність стійких мотивів називається вченими як стійка мотивація. Мотиви стимулюють, надають сенсу конкретній діяльності особистості. Під цим впливом формуються творчі, пошукові, вольові прояви особистості.

Розрізняють мотиви зовнішні та внутрішні. Зовнішні мотиви навчальної діяльності обумовлюються вимогами, які ставляться студентам суспільством, викладачами, умовами, в яких протікає навчання, наприклад, наявність розвиненої матеріальної бази, мережі Інтернет. Внутрішні мотиви визначаються потребами самого студента, його інтересами, переконаннями, уявленнями про своє майбутнє.

Якщо існують потреби, стимули для еколого-валеологічної діяльності, мотиви виникають в повному обсязі. У зв’язку з цим з’являється необхідність у формуванні у студентів інтересу до еколого-валеологічних проблем, системи позитивних потреб збереження навколишнього середовища як природної основи здоров’я і на їх основі мотивів до формування еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя та його самовдосконалення.

Мотивами еколого-валеологічної діяльності можна вважати мотиви соціального характеру, які стосуються суспільства в цілому. До цього можна віднести формування еколого-валеологічної свідомості в учнів, їхніх батьків, інших учителів, також робити реальний внесок у поліпшення навколишнього середовища та збереження здоров’я. Необхідність володіти собою, долати труднощі – це мотиви особистісного розвитку, а також мотиви еколого-валеологічні. Це відповідність здібностей учителя змісту еколого-валеологічної діяльності, можливість реально впливати на організацію еколого-валеологічної діяльності школи.

У структурі мотиваційно-ціннісного компонента важливим також є засвоєння майбутнім учителем еколого-валеологічних цінностей.Цінності сприяють усвідомленню сенсу життя. Вони дозволяють людині самостверджуватися як творчій особистості.

Особливого значення для майбутнього вчителя набувають професійно-ціннісні орієнтації, які забезпечують усвідомлену потребу оволодіння основами майбутньої професійної діяльності і поведінки. Під еколого-валеологічними цінностями розуміють особливості, які дозволяють вчителю задовольняти свої матеріальні, духовні і суспільні потреби. Ці цінності спрямовані на досягнення суспільно-значущих цілей збереження здоров’я людини та середовища їх існування.

Цінності самодостатнього типу знаходять своє вираження в цілях еколого-валеологічної діяльності, пов’язаних із розвитком особистості вчителя в процесі екологічної діяльності в природі, самооздоровленням, розвитком еколого-валеологічної свідомості вчителів та учнів. Цінності інструментального типу передбачають оволодіння теорією та технологією еколого-валеологічної діяльності, які складають основу професійної підготовки вчителя.

Зміст цінностей еколого-валеологічної діяльності дає суспільну значущість та престиж еколого-валеологічної діяльності, захоплення нею, визнання та підтримку її колективом, можливість займатися природоохоронною роботою, створювати здоров’язбережувальне освітнє середовище в школі, можливость самоствердження та професійного зростання [1].



Процесуальний компонент відображає особливості організації процесу формування еколого-валеологічної компетентності майбутнього вчителя, форми, методи та засоби навчання, які для цього використовуються. Ця діяльність у педагогічному вищому навчальному закладі є показовою та слугує зразком студентам для подальшого здійснення еколого-валеологічної діяльності в якості майбутніх учителів природничих дисциплін у школі. Вивчення екологічних та валеологічних дисциплін одночасно сприяє формуванню екологічних та валеологічних умінь як необхідних компонентів еколого-валеологічної компетентності. Результативний компонент виявляє рівень сформованості еколого-валеологічної компетентності вчителів, їхньої готовності до педагогічної діяльності.

Ефективність професійної праці вчителя й еколого-валеологічної діяльності як її складника забезпечується, передусім, рівнем засвоєння професійних знань. Це дає можливість педагогу орієнтуватися у соціально-педагогічних ситуаціях, що постійно змінюються, допомагає швидко та правильно розв’язувати педагогічні завдання [6; 28].

Еколого-валеологічні знання здобуваються у процесі еколого-валеологічної освіти, яка сприяє розвитку характеру особистості, її здібностей та вмінь, які необхідні для адаптації людини в умовах загострення екологічної ситуації. Еколого-валеологічна освіта є провідним чинником формування у майбутніх учителів еколого-валеологічної компетентності. Це процес оволодіння вчителем соціальним еколого-валеологічним досвідом.

Здійснення еколого-валеологічної діяльності, безперечно, вимагає засвоєння системи узагальнених еколого-валеологічних знань, які є центральним ядром творчої основи діяльності педагога.

До системи цих знань входять загальнонаукові, загальнокультурні, психолого-педагогічні й еколого-валеологічні знання.

Загальнонаукові знання охоплюють значні галузі знання, але ми під ними розуміємо, в контексті нашого дослідження, саме природничо-наукові знання, які дають уявлення про біосферу, місце в ній людини та її екологічні зв’язки, поняття про біологічні механізми здоров’я людини.Загальнокультурні знання забезпечують різносторонню підготовку майбутніх учителів, усвідомлення значення загальнолюдських цінностей, духовних потреб та інтересів у сучасному світі. Вони забезпечують сформованість мотиваційно-ціннісного компонента, вироблення у кожного студента свого власного еколого-валеологічного світогляду.

Психолого-педагогічні знання включають знання вікових особливостей учнів, їхньої мотиваційної сфери, механізмів мислення та діяльності, основ педагогічної майстерності, організаційних форм та методик проведення навчально-виховної діяльності, розуміння важливості використання у своїй роботі репродуктивного, продуктивного та творчого підходів до засвоєння знань.

Еколого-валеологічні знання – це знання про екологобезпечну та здоров’язбережувальну взаємодію людини з навколишнім середовищем. Їх особливістю є те, що вони поєднують у собі екологічні, валеологічні, біологічні, медичні, філософські, географічні, економічні, соціологічні, юридичні, демографічні та інші знання, мають інтегрований характер.

Ці знання становлять специфічну форму єдності наук, що вивчають складні взаємовідносини людини з навколишнім середовищем, а саме, екології та валеології. Основою формування цих знань є інтегративні процеси, які відбуваються у сучасній науці: узагальнення, ущільнення та уніфікації різних знань, зростання їх інформаційної ємності. Для еколого-валеологічних знань характерні взаємовідношення між знаннями, що їх утворюють: взаємодія, взаємовплив, взаємозв’язки, взаємопроникнення, взаємозбагачення.

Формування системи знань починається зі сприйняття оперативної еколого-валеологічної інформації. Від того, яка інформація відібрана залежить ефективність процесу формування еколого-валеологічних знань. На цій основі формується еколого-валеологічна переконаність – єдність необхідного і достатнього рівня інформаційності, розуміння важливості екологічної й валеологічної наук при вирішенні еколого-валеологічних проблем та прагнення до одержання нових еколого-валеологічних знань [24].

Засвоєння еколого-валеологічних знань сприяє формуванню еколого-валеологічної свідомості - глибокого осмислення всієї сукупності взаємодії людини з навколишнім середовищем. Вона включає в себе основні еколого-валеологічні категорії, поняття, спеціальні і специфічні еколого-валеологічні знання, можливість цілеспрямованого і доцільного втручання в організацію природокористування, безпечного для людини і навколишнього середовища. Ця свідомість покликана проаналізувати еколого-валеологічну ситуацію і визначити еколого-валеологічну стратегію поведінки особистості.

Ядром еколого-валеологічної свідомості є еколого-валеологічне мислення – розумово-аналітико-синтезуюча здатність людини, яка дає їй можливість усвідомлення, розуміння, вираження в поняттях, категоріях, висновках і узагальненнях закономірних зв’язків здоров’я людини із станом середовища її існування. Саме це характеризує еколого-валеологічне мислення як інтелектуальну властивість, яка дозволяє особистості співвідносити засвоєні еколого-валеологічні поняття з реальністю і згідно з цим моделювати свою еколого-валеологічну діяльність.

Поняття «знання», «уміння» розглядаються психологами та педагогами в різних аспектах. Педагогічна наука дає визначення поняттям знання, вміння та навички у співвідношенні з поставленими перед нею завданнями. «Педагогічна енциклопедія» оцінює уміння як підготовленість до практичних та теоретичних дій, які виконуються швидко, чітко, свідомо на основі засвоєних знань та життєвого досвіду, як можливість ефективно виконувати дії у співвідношенні з поставленими завданнями [50]. Уміння формуються шляхом вправ та дає можливість виконувати дії не тільки в звичних, але й в мінливих умовах.

Аналіз визначень понять «уміння» дозволив нам виділити інваріативні ознаки, характерні і для еколого-валеологічних умінь, а саме: дія (взаємодія), види діяльності (розумові, практичні), які формуються на основі психолого-педагогічних, методичних та предметних знань (валеології, біології, екології, хімії та інших).

Уміння – це система практичних та розумових дій (операцій), необхідних для виявлення та обробки еколого-валеологічних знань, для зіставлення та співвідношення еколого-валеологічної інформації з діями. Без наявності знань неможливо сформувати вміння, тому як діяльність повинна базуватися на системі знань.

Знання, отримані майбутніми вчителями, – це результат педагогічно направленого засвоєння понять, фактів, законів та теорій науки, в яких відображені закономірності розвитку природи та суспільства в цілому.

Отже, еколого-валеологічні вміння можуть та повинні стати (по мірі формування в умовах діяльності) сплавом системи знань та навичок.

Уміння відрізняються від знань більшою гнучкістю, широтою та рухомістю, з чим пов’язані характерні особливості вмінь як процесу: свідомість у здійсненні дій, єдність інтелектуальних, перспективних та практичних дій, творче пристосування знань, узагальненість (перенесення на умови, які постійно змінюються).

Учені стверджують, що вміння та навички як засіб діяльності можуть перейти у синтетичну якість особистості, стати надбанням, невід’ємною рисою людини, такою якістю, яка стає внутрішньою умовою найбільш успішного виконування діяльності, тобто здатністю особистості. Важлива риса педагогічних еколого-валеологічних умінь – їх творчий характер.

Аналізуючи досліджену літературу з цього питання, ми дісталися висновку, що під екологічними вміннями слід розуміти вміння, які пов’язані зі знаннями та практичною діяльністю за оцінкою впливу людини на природу, а під валеологічними вміннями – вміння, які пов’язані зі знаннями загальних та окремих закономірностей здоров’я та з практичними діями з виявлення стану здоров’я.

Формування екологічних та валеологічних умінь та навичок є невід’ємним складником еколого-валеологічної освіти. Між собою ці вміння взаємопов’язані та взаємообумовлені. Їх слід розглядати в комплексі. Це дозволяє сформулювати інтегруюче поняття «еколого-валеологічні вміння та навички майбутнього вчителя». Ми розуміємо його як оволодіння засобами та прийомами еколого-валеологічної діяльності, які дозволяють вичленити проблему, проникнути в її суть та на цій основі конструювати та продуктивно вирішувати еколого-валеологічні професійно-педагогічні завдання [34].



Рефлексивний компонент. Рефлексію розглядають як один із механізмів саморегуляції педагога, як «здатність займатися самоаналізом, тобто здатність до критичного переосмислення власного досвіду» [48]. Л. Гапоненко вважає рефлексію психологічним механізмом корекції професійної поведінки у педагогічному спілкуванні [17].

Рефлексія притаманна тільки людині. Вона функціонує як аналіз суб’єктом власного психічного стану і спрямована на його самовдосконалення, є «ключовим моментом розвитку особистості». Рефлексія сприяє свідомому виконанню будь-якої діяльності. Особливістю цього механізму у процесі навчання майбутніх учителів є його інтелектуальна спрямованість (на усвідомлення знань, способів дій, оволодівання вміннями планування й самоорганізації). Отже, педагогічна рефлексія – це усвідомлення вчителем себе самого як суб’єкта діяльності: своїх особливостей, здібностей, того, як його сприймають учні, батьки, колеги, адміністрація. Водночас це усвідомлення цілей та структури своєї діяльності, засобів її оптимізації. Модель педагогічної рефлексії формується за допомогою запитань педагога до самого себе: «Якої мети я прагну досягти?»; «Чому?»; «Якими засобами?».

Педагогічна рефлексія відіграє важливу роль у професійному розвитку вчителя. Вдаючись до рефлексії, вчитель аналізує набутий досвід, робить висновки і будує плани на майбутнє. Рефлексія допомагає вчителю проявляти більшу гнучкість у плануванні занять з урахуванням реальних комунікативних потреб і психологічних особливостей учнів, що переводить взаємодію вчителя і учня з «суб’єкт-об’єктного» рівня на «суб’єкт-суб’єктний».

Рефлексивний підхід у формуванні професійної компетентності вчителя визначається як процес звернення до власного досвіду, його осмислення та критичне оцінювання певної педагогічної цілі; він являє собою самоаналіз зроблених кроків, оцінку отриманих результатів і співвіднесення їх з поставленою метою для отримання кращих результатів у майбутній професійній діяльності. В основі рефлексивного підходу лежить здатність до педагогічної рефлексії, яка включає в себе онтологічну діяльність, поєднану зі змістом предметних знань, та психологічну діяльність, яка полягає у суб’єктивному сприйманні цієї діяльності.

Рефлексивний компонент проявляється у вмінні свідомо контролювати результати своєї діяльності та рівень власного розвитку, особистісних досягнень, сформованість таких якостей як креативність, ініціативність, націленість на співпрацю, сумісну творчість, схилення до самоаналізу. Рефлексивний компонент є регулятором особистісних досягнень, пошуку особистісних сенсів у спілкуванні з людьми, самокерування, а також побудником самопізнання, професійного росту, досконалість майстерності, сенсотворчої діяльності та формування індивідуального стилю праці [29].

Рефлексія – це професійна якість особистості, яка дозволяє найбільш ефективно та адекватно здійснювати рефлексивні процеси, які забезпечують процес розвитку та саморозвитку майбутнього вчителя, сприяють творчому підходу до еколого-валеологічної діяльності, досягненню її максимальної ефективності та результативності.

Здатність до рефлексії, тобто до переосмислення стереотипів особистого досвіду, виступає однією з головних характеристик особистості сучасного вчителя. У процесі рефлексії забезпечується самопізнання, саморозвиток та саморегуляція особистості. Рефлексія передбачає самоконтроль, свідомість дій. Рефлексивні процеси в професійній діяльності педагога проявляються і в ситуації безпосередньої взаємодії зі студентами, і в процесі проектування та конструювання ним еколого-валеологічної діяльності, а також на етапі самоаналізу та самооцінки особистої діяльності, самого себе як суб’єкта. Систематичне здійснення рефлексивної діяльності майбутнім учителем сприяє становленню його професійної компетентності та готовності діяти в еколого-валеологічному напрямку.

Системостворювальним компонентом у підготовці майбутнього вчителя, а саме як конкурентоспроможного, компетентного професіоналу, виступає сформованість рефлексивних умінь відповідно з рівнями від нижчого до вищого – від «феноменологічного» чи «предметного» до «аксіологічного» або «системного». Так, М. Демідко до рефлексивних умінь відносить групу вмінь, які забезпечують рефлексивно-аксіологічний компонент креативної діяльності спеціалістів. Автор описує рефлексивні вміння у вигляді наступних елементів: мета – засіб – результат. Кожен структурний елемент діяльності забезпечується відповідними рефлексивними вміннями[20].

Педагогічна рефлексія можлива на основі рефлексивних умінь. Рефлексія виявляється у процесі взаємодії в способах і характері дій та вчинків. Рефлексія впливає на внутрішні стимули розвитку потреби вчителя в самоосвіті і тісно пов’язана з високим рівнем творчості в професійній сфері, з усвідомленням себе в цій позиції та оцінкою ефективності своєї діяльності, з осмисленням її не тільки «для себе», але і «для інших».

  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка