Методичні рекомендації до програми виховання і навчання




Сторінка1/15
Дата конвертації01.02.2017
Розмір2,79 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15
Вступ

Методичні рекомендації до програми виховання і навчання «Дитина» розраховані в основному на педагогів дошкільних навчальних закладів, які вже працюють за вказаною програмою. Разом із тим ці методичні рекомендації можуть бути використані й іншими працівниками дошкільної освіти або тими, хто хоче розширити свої знання з питань розвитку дітей від 3 до 7 років.

У пропонованому посібнику відповідно до сучас­них державних пріоритетів систематизовано і пред­ставлено методичні рекомендації та практичні поради щодо втілення програми «Дитина» в практику робо­ти дошкільних навчальних закладів.

Порівняно з попереднім виданням цей варіант посібника суттєво оновлено: значно змінено структу­ру викладу методичних рекомендацій, внесено нові розділи — «Зростає особистість», «Народознавство в роботі з дошкільниками», «Психолог у дошкільному навчальному закладі». Зміст усіх розділів доповнено згідно з державними освітніми стандартами.

Увага авторського колективу була спрямована перш за все на підсилення тенденції особистісно орі­єнтованої, гуманістичної освіти та психологізації пе­дагогічної роботи з дошкільниками. Окрім цього, до кожного розділу включено специфічні відомості, що складають своєрідність даної програми. Наприклад, у розділі «Організація роботи в групі дошкільного на­вчального закладу» містяться поради щодо організації роботи в різновікових групах. У розділі «Віконечко в природу» розміщено інформацію про здійснення пе­дагогічної роботи в осередках, зокрема на екологічних стежинах. У розділі «Мова рідна, слово рідне» вка­зується, які літературні твори рекомендовані дітям то­го чи іншого віку і як користуватися хрестоматією « 3олотий колосок ».

У написанні другого варіанта посібника брали участь:

— кандидат психологічних наук Проскура О. В. (розділ «Основні принципи програми «Дитина»);

— доктор психологічних наук Кононко О. А. (роз­діл «Сім'я і дитячий садок»);

— кандидат психологічних наук Кузьменко В. У., кандидат психологічних наук Аятленко Н. М. (розділ «Зростає особистість»);

Мусіяченко Т. Є., Смольникова Г. В. (розділ «Організація роботи в групі дошкільного на­вчального закладу»);

— доктор педагогічних наук Вільчковський Е. С. (розділ «Зростаємо дужими»);

— доктор педагогічних наук Вашуленко М. С, доктор педагогічних наук Хорошковська О. Н., кандидат філологічних наук Азюбишина Н. Я., кандидат педагогічних наук Кириченко О. М. (розділ «Мова рідна, слово рідне»);

— доктор педагогічних наук Кудикіна Н. В., По-тапова Т. В., Прокопенко В. І. (Розділ «Гра — джерело радості, мудрості і, добра»);

— кандидат педагогічних наук Коваль Н. С, доктор педагогічних наук Бібік Н. М., Тлухова Н. Є. (розділ «Віконечко у природу»);

— кандидат педагогічних наук Кочина А. ТІ. (розділ «У світі форм, величин і чисел»);

— кандидат педагогічних наук Бєлкіна Е. В. (роз­діл «Організація образотворчої діяльності»);

— кандидат педагогічних наук Гончаренко А. М. (розділ «Народознавство в роботі з дошкільни­ками»);

— кандидат педагогічних наук Шевчук А. С. (роз­діл «Прилучаємо дітей до музичної скарбниці»);

— кандидат психологічних наук Осадько О. Ю. (розділ «Психогімнастика — набуття досвіду емо­ційних переживань та спілкування»);

— кандидат психологічних наук Проскура О. В., кандидат психологічних наук Осадько О. Ю., кандидат психологічних наук Кузьменко В. У. (розділ «Психолог у дошкільному навчальному закладі»).

Основні принципи програми «Дитина»

Гуманістична спрямованість і психологічна куль­тура навчально-виховного процесу

У системі дошкільної освіти, як і в системі осві­ти в цілому, відбуваються істотні зміни. Так, замість однієї обов'язкової програми, за якою працювали дошкільні заклади і школи, тепер існує близько деся­ти, а буде ще більше, до того ж вони вже не мають такого ступеня обов'язковості. Вчитель і вихователь мають право не тільки на вибір програми, а й на певну самостійність у її корекції та адаптації. Тобто розвиток системи освіти, її рівень, можливості, спря­мованість, кінцеві результати починають визначатись саме дією принципів гуманізації і демократизації.

Спинимось на розкритті їх змісту стосовно освіт­нього процесу в дошкільних навчальних закладах.

Передусім звернемось до визначення сутності са­мих понять. Поняття гуманізм (від лат. humanus — людяний, людський) означає ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здіб­ностей. Гуманізація навчально-виховного процесу — це його олюднення, забезпечення з боку тих, хто ви­ховує, любові, уваги до дітей і поваги до їх гідності, створення відповідних щодо їх стану здоров'я, віку, потреб, інтересів, рівня розвитку, статі, індивідуаль­ності умов для різнобічного і повноцінного розвитку. Гуманність вихователя виявляється у його діях і став­ленні до дітей.

Слово демократія походить від двох грецьких слів, що у перекладі означають влада (сила) наро­ду, а в широкому розумінні — це форма керівництва будь-яким колективом, яка забезпечує активну участь його членів у здійсненні і плануванні усіх заходів. Демократизація — це утвердження принципів демо­кратії як у житті педагогічного колективу, так і в здійсненні виховного процесу.

Гуманістичні концепції виховання, які проголошу­вали Л. Толстой, Я. Корчак, С. Русова, М. Монтессорі, Р. Штайнер, В. Сухомлинський, передбачають високий рівень загальної і психологічної культури навчально-виховного процесу, що виявляється у системі взаємин між вихователями і дітьми, членами педагогічного ко­лективу, вихователями і батьками.

Гуманістичні концепції сучасної освіти мають у своїй основі систему .принципів, що визначають необ­хідність пильної уваги, турботи, поваги, любові до КОЖНОЇ дитини, здатності вихователя бачити в кожній дитині індивідуальність і забезпечувати умови для ви­ховання її як особистості. Тут можна назвати такі принципи:

1. Принцип рівності, згідно з яким діти й до­рослі розглядаються як рівноправні складові частини людства. Ставлення педагога до дитини має визнача­тись не позицією над дитиною, коли його функція зводиться до контролю за тим, як підростає малюк, а позицією поряд з дитиною і разом з нею.

2. Принцип діалогічного спілкування. Гуманіс­тичне педагогічне спілкування обов'язково створює умови для повноцінної участі в ньому дітей. Повто­рення того, що сказав вихователь, відповіді на його запитання — це важлива, але далеко не повна фор­ма участі дітей. Вихователь має створювати умови, за яких діти братимуть активну участь у діалозі, — про­понуватимуть свої запитання, здогади, власні ідеї, рішення, пропозиції. До думки дітей вихователь пови­нен виявити таку саму увагу і повагу, з якою ма­люки ставляться до думки дорослих. Саме за умови діалогу, де кожен його учасник орієнтується на дум­ку іншого, і вихователь мусить відповідальніше стави­тись до змісту і культури власної позиції, і позиція дитини стає виразнішою, цікавішою.

3. Спільна участь дорослих і дітей в організації життя групи (можливість спільно обирати улюблені заняття, планувати цікаві спостереження, прогулянки, продумувати зручне розміщення куточків для ігор та занять тощо). Спрощена функція контролю з боку вихователя і простого підпорядкування з боку дітей замінюється на педагогічну ситуацію, в якій знову ж таки відбувається взаємна гармонізація і світу дитинства, і світу дорослих. Особливо збагачуються мож­ливості здійснення принципу співучасті і співтворчості у різновікових і родинних групах дошкільних навчаль­них закладів.

4. Принцип орієнтації на кожну дитину як на індивідуальність, внаслідок дотримання якого основ­ним завданням педагога стає не виконання програми, а виховання особистості. Для цього вихователь має вміти визначати причини, які зумовлюють виперед­ження чи відставання у розвитку дитини, враховувати певні нахили та особливості поведінки кожної дитини. Саме за таких умов, приймаючи дитину такою, якою вона є, вихователь зможе конкретизувати, індивідуалі­зувати програму її розвитку і виховання. Не середня, для всіх однакова, програма, а саме індивідуалізована, (основою виховання кожної дитини як особистості, розвитку її творчих сил — активності, ініціативи, нахи­лів, інтересів, здібностей. Уміння пристосувати програ­му до індивідуальних особливостей розвитку дитини є однією з основних професійних здібностей вихователя. 5. Принцип пріоритету родинного виховання над суспільним. Кожний досвідчений педагог розуміє, що чим меншою є дитина, тим більше значення для її розвитку має сім'я. Яким би не був рівень куль­тури виховання у сім'ї, саме ним визначається за­гальний настрій дитини, її поведінка та розвиток. Отже, для побудови повноцінного виховного процесу дошкільний заклад має докорінно змінити свою по­зицію відносно сім'ї, бачити в ній свого основного соціального замовника, працювати для неї і співпра­цювати з нею. На жаль, у наш час далеко не кож­на сім'я зберігає традиції родинного виховання, во­лодіє скарбами народної і наукової педагогіки. Часто виховання малят відбувається стихійно. Потрібна ви­сока культура педагогічного колективу дошкільного навчального закладу і кожного вихователя у побудові взаємин із сім'єю — готовність підтримати і продов­жити турботу про дитину, вміння надати батькам від­повідну допомогу. Саме запити батьків стають орієнтиром для розвитку сучасного суспільного дошкільно­го виховання. Співпрацею з батьками визначається і рівень культури дошкільного навчального закладу.

На основі гуманістичних принципів слід осмисли­ти і загальну мету дошкільної освіти. Існу­вала усталена думка, що основне призначення до­шкільного виховання полягає у підготовці дітей до наступного важливого періоду — навчання у школі. Досвід показав, що така надмірна спрямованість освітнього процесу суттєво збіднює дошкільне дитин­ство. Мету потрібно визначати, орієнтуючись на спе­цифіку самого періоду і на його місце в загальній схемі періодизації психічного розвитку. Важливим чин­ником при визначенні мети є і конкретна соціальна ситуація — стан розвитку суспільства, рівень культури, в умовах якої відбувається навчання і виховання. Так, мета освіти, що закладена у програмі «Дитина», орієнтована передусім на самоцінність дошкільного віку. Кожна підростаюча особистість має право радіс­но, щасливо, повноцінно пізнавати, досліджувати на­вколишній світ — розмаїття предметів побуту, явища природи, морально-етичні норми людського співжиття, себе і свої можливості, світ мистецтва тощо. Звідси зрозуміло, що кожна дитина виступає творцем влас­ної картини світу, вона є активною стороною, тобто суб'єктом освітнього процесу, а не його об'єктом. Од­нак у надзвичайно складних і напружених екологічних та соціально-економічних умовах, що склалися в на­шому суспільстві, активність дітей дещо знижується. І цей сумний факт кожному педагогічному колективу слід брати до уваги, визначаючи мету освіти дітей у тій чи іншій сільській чи міській місцевості.

Метою програми «Дитина» є створення у сім'ї і в дошкільному навчальному закладі умов для зро­стання активної, життєрадісної, творчої особистості, чемної, привітної дитини, що любить і шанує батьків, рідних, свій край, рідну мову, пісню, змалечку при­лучається до традицій і звичаїв свого народу, до по­ваги інших народів, до основних морально-етичних та естетичних цінностей національної і СВІТОВОЇ культури. У програмі визначені загальні завдання освітньо­го процесу в дошкільних навчальних закладах. Ці за­вдання необхідно конкретизувати для кожного дитя­чого садка і для кожної групи, беручи до уваги такі фактори: місцеву екологічну та соціально-економічну ситуацію; запити, потреби, можливості, рівень куль­тури батьків; стан здоров'я і розвиток дітей, їх кіль­кість у групі; рівень загальної культури і педагогічної майстерності вихователів; наявність лікаря, психолога, вихователів-фахівців з різних напрямів роботи (фі­зичне виховання, художні види діяльності тощо). Програма дає можливість кожному педагогічному ко­лективу виробити свою власну позицію, відповідно опрацьовуючи, поглиблюючи той чи інший розділ.

Кілька рекомендацій до тих педагогів, які виріши­ли працювати за програмою «Дитина».

1. Гуманістична спрямованість вимагає високої культури співпраці педагогічного колективу дошкіль­ного навчального закладу з батьками. Подані у збір­нику матеріали допоможуть вихователям глибше оці­нити своє ставлення до батьків та їхніх запитів, про­аналізувати за певними показниками рівень культури виховання в тій чи іншій сім'ї, дібрати відповідні форми співпраці з батьками.

Відомо, що в цивілізованих країнах рівень родин­ного виховання досить високий. Виховання моралі насамперед здійснюється сім'єю на релігійних чи світ­ських засадах. У нас же багато сімей такі традиції втратили, а державні установи не спроможні самостій­но здійснювати виховання моралі на належному рівні. Сім'я має право вибирати для своєї дитини і дитячий садок, і вихователя, а згодом — і школу. Ра­зом з тим багато батьків потребує певної просвіт­ницької опіки — роз'яснення їхніх прав і обов'язків, пов'язаних з вихованням сина або доньки, пробуд­ження інтересу до скарбів народної педагогіки, до сучасної науки і досвіду з питань виховання малят тощо. Проводячи таку роботу, завідувач, психолог, методист, вихователі мають постійно дбати про сис­тематичне підвищення рівня власної психолого-педа­гогічної культури.

2. Гуманістичні принципи спрямовують педагогічні колективи переоцінити усталену практику комплекту­вання груп дітьми одного віку. Працювати з колек­тивом одноліток вихователю не тільки більш звично, а й простіше. Однак потрібно серйозно проаналізува­ти, наскільки перебування у групі ровесників є ефек­тивним для розвитку і виховання кожного з них. Досвід різновікових груп (зокрема, родинних) пере­конливо показує, що в них складаються багатші, сприятливіші умови для виховання і розвитку менших і старших дітей.

3. Гуманно було б дати можливість дітям з пев­ними органічними вадами центральної нервової систе­ми, а отже, з відхиленнями в розвитку і поведінці, відвідувати звичайний дитячий садок. Тут потрібна до­помога психолога і лікаря. Важливо правильно визна­чити, в яку саме групу доцільно помістити таку дити­ну, бо малюків вона може навіть злякати, а от старші здатні поставитись до неї - як до слабшої, що потребує захисту, допомоги. У таких випадках вихователю тре­ба зуміти правильно організувати взаємини між дітьми. Отже, потрібні й згода самого вихователя, і підтрим­ка його та відповідна допомога з боку керівника.

4. Гуманізація освітнього процесу виявляється і в його спрямованості на всебічну підтримку активності дитини, на створення умов для пробудження і роз­витку її творчих сил, здібностей, обдарованості. Ке­рівникам і вихователям дошкільних закладів потрібно взяти до уваги, що:

=> загальною умовою розвитку здібностей і обда­рованості є фізичне здоров'я і природна активність дитини. Отже, у переважній більшості діти могли б рости як здібні, обдаровані. І якщо на практиці ре­зультати з цими передумовами не збігаються, слід го­ворити про несприятливі для дитини умови в сім’ї, в садку, про так звані соціальні фільтри, які, залежно від історичної епохи, з більшою чи меншою силою заважають кожній дитині розвинути свої здібності й досягти вершин своїх можливостей;

=> увага, повага, турбота, любов до дитини є тим ґрунтом, на якому зростають віра в свої сили, інтерес до навколишнього життя, здатність дивуватися, захоплюватися, досліджувати, фантазувати, вигадувати, запитувати, шукати. Адже активність дитини, в тому числі й творча, формується за умови підтримки до­рослими її ініціативи. Численні ж заборони і нега­тивні оцінки гальмують розвиток творчих здібностей дошкільника;

=> самоповага й оптимістичний настрій дитини, які виникають як результат позитивної оцінки дорос­лих, дають поштовх розвиткові різнобічної активності дошкільників, що й сприяє в свою чергу розвитку за­гальних і спеціальних здібностей. Це повинні врахо­вувати батьки і вихователі, організовуючи різні види діяльності дітей у сім'ї і дошкільному навчальному закладі;

=> особливе значення має поєднання навчання і творчих пошуків самої дитини. Це підвищує інтерес до занять, розвиває пізнавальні, естетичні й етичні якості сприймання, гнучкість і нешаблонність мислен­ня, уміння і здібності;

=> для розвитку творчих здібностей важливішим є сам процес діяльності — експериментування, ніж прагнення отримати кінцевий результат. Отже, занад­то прискіпливе ставлення до того, що робить дитина, до результатів її праці може стати на заваді розвит­ку здібностей як прояву зацікавленої активності;

=> для старших дошкільників важливо створювати умови для поглибленого оволодіння певною справою, що сприяє розвитку відповідних інтересів, нахилів, здібностей. У дитячих садках, студіях, секціях, гурт­ках, спеціальних школах п'яти-шестирічні діти могли б оволодівати спеціальними вміннями та навичками, розвивати свої здібності. Водночас застерігаємо від надто ранньої спеціалізації. Доцільно поєднувати за­няття кількома (різними за характером) видами діяльності;

=>не варто перебільшувати значення тестів у по­шуках обдарованих дітей — це професійне завдання психолога. Справжньою гуманною місією вихователя є сприяння розвитку здібностей і обдарованості кож­ної дитини.

5. Оскільки саме діяльність, різні її види визна­чають розвиток дитини, необхідно переорієнтувати ос­вітній процес із словесного, монологічного керівництва поведінкою і заняттями дітей на організацію їх влас­ної діяльності (пошукової, експериментаторської, творчої). При цьому, йдеться про таке заняття дітей, в якому можна виділити три складові: мету, процес, результат.

У творчого педагога і діти — творці. Творчий пе­дагог відчуває певну міру в тому, що дітям потрібно показати, а що вони самі мають відкрити під його керівництвом. Надмірні пояснення, готові істини, зразки, що вимагають запам'ятовування і копіюван­ня, не сприяють саморозвитку дитини, реалізації її творчих нахилів. Такі методи і прийоми в роботі ви­хователя зумовлені його надмірною орієнтацією на завдання підготовки до школи, однак це психологічно не виправдано.

Велику увагу надають автори програми сенсорно­му розвитку дітей. Цікаві форми організації дій об­стеження допоможуть малюкові стати активним дослідником.

Різні види продуктивної діяльності — конструю­вання, праця, художня діяльність — позитивно впли­вають на розвиток дошкільнят за умови, що у вихов­ному процесі діти дістають багаті, цікаві, емоційно виразні враження. Малята намагаються передати їх у конструкції, малюнку тощо.

Є різні підходи до організації художніх занять. Багато методистів вважає, що без дидактичних зразків і показу способів та прийомів образотворчої діяльності заняття не будуть ефективними. Програма «Дитина» пропонує інший підхід, який, до речі, не є новим чи несподіваним. Найбільш цінними з точки зору пси­хологів і педагогів є цілком самостійні, ніким не ви­правлені дитячі роботи, бо самостійний малюнок — це безпосередня графічна мова дитини. У цьому на­прямі працюють тепер багато творчих вихователів і методистів.

Перелік тематики занять, поданий у розділах про­грами з рідної мови, художньої діяльності, а також репертуар до музичних занять орієнтовні. Вихователь на свій розсуд може обирати ті чи інші теми і твори.

6. Програма пропонує цілу низку ігор зі скарб­ниці народної педагогіки, а також ігри і психологічні ситуації для рольових драматизацій. Це своєрідна психогімнастика, яка суттєво збагатить арсенал вихов­них засобів педагога, допоможе більш доцільно й ефективно індивідуалізувати роботу з дітьми.

7. Принципового значення набуває проблема пси­хологічної культури і професійної компетентності ке­рівника дошкільної установи. Саме особистими якос­тями і діяльністю завідувача визначається атмосфера в педагогічному колективі, спрямованість його на творчі пошуки, створення і збереження традицій і в цілому авторитет дитячого садка.

8. Автори програми «Дитина» розглядають освітній процес у дошкільному навчальному закладі як процес творчий, а вихователів , — як людей високої культури, творчих особистостей, що можуть вносити у програму певні зміни відповідно до потреб дітей, батьків, особ­ливостей своєї місцевості, педагогічних інтересів.


Спілкування: від взаєморозуміння до спільної діяльності

Здійснення принципу гуманізації в освітньому про­цесі дошкільного навчального закладу значною мірою залежить від загального настрою, який панує у педа­гогічному колективі. Цей настрій, як і психологічний клімат в цілому, насамперед визначається стилем діяльності керівника, способами його співпраці з ко­лективом.

Стиль керівництва завідувача в основному вияв­ляється в умінні спілкуватися з членами свого колек­тиву, в якому працюють люди, що різняться віком, освітою, життєвим досвідом, характером, професійни­ми здібностями, вдачею тощо.

Головне у спілкуванні — вироблення спільної позиції, взаємного розуміння. Тому спілкування керів­ника із працівниками можна розглядати не як спрямовану лише від нього інформації, вимогу, повідомлення, а як двосторонній обмін з приводу тієї чи іншої думки. Без досягнення взаємного розуміння спілкування в повному значенні цього слова не відбу­вається. Щоб переконатись, чи було успішним спілку­вання, потрібно встановлювати зворотний зв'язок — у формі бесіди з кимось із співробітників, з групою чи з усім колективом.

Виявлена цікава закономірність щодо обміну дум­ками, поширення інформації по горизонталі — між працівниками одного рівня, скажімо, між вихователя­ми, і по вертикалі — від керівників освіти, завідува­ча до підлеглих, а також у зворотному порядку — від підлеглих до керівників. За узагальненими даними соціологічних досліджень по горизонталі інформація поширюється досить ефективно і досягає 90%. По вертикалі — у напрямі від керівника до колективу — не більше 40%, а від колективу до керівництва — ще менше, іноді до 10 %.

Спробуємо перенести ці дані на педагогічний ко­лектив дошкільного закладу, що працює в сучасній соціальній ситуації. З'ясовується, що вихователі мо­жуть не знати тих завдань, які стоять тепер перед дошкільними навчальними закладами. Скажімо, робо­ту з фізичного виховання проводять, не враховуючи конкретну екологічну ситуацію; на потреби "сім'ї орієнтуються формально; не знають про існування варіантів програм і про можливість їх вибору тощо. І це не дивлячись на те, що керівництво освітою, науковці, методичні служби, періодичні видання пос­тійно аналізують проблеми дошкільної освіти, висвіт­люють відповідні державні документи, наукові і ме­тодичні матеріали.

Саме керівник дошкільного навчального закладу має дбати про те, щоб кожен працівник усвідомлював і сьогоднішню ситуацію, і перспективу у розвитку си­стеми дошкільної освіти, щоб колектив складався з однодумців у визначенні завдань свого дошкільного закладу. В такому випадку можна говорити про підвищення загальної культури освітнього процесу, про творчий підхід до роботи, про створення власного на­пряму, що виявляється у можливості вибору більш оригінальних програм, в авторських програмах і в цілому — в організації авторського дошкільного за­кладу.

Завідувач як керівник має дбати про те, щоб співробітники своєчасно отримували нову інформацію. Це складне і разом з тим принципово важливе за­вдання. Спробуємо дати кілька психологічних порад щодо організації спілкування з метою ефективного оволодіння колективом тією чи іншою інформацією.

Перш за все, потрібно взяти до уваги таке пси­хологічне явище, як установка свідомості (правильна або неправильна). При неправильній установці свідо­мості відносно, скажімо, нової інформації виникають психологічні бар'єри спілкування, що заважають до­сягненню взаємного розуміння.

Установка свідомості — це ставлення людини до навколишнього, що склалось на основі її життєвого досвіду. Ті чи інші недоліки установки свідомості ви­являються у вигляді стереотипів мислення, упередже­них уявлень, неправильної, об'єктивної оцінки, відсут­ності уваги і професійного, глибокого інтересу до пев­них проблем, нехтування реальними фактами.

Розглянемо перелічені недоліки більш детально. 1. Існування стереотипів. Стереотип — усталена, стійка думка. Стереотип — це здебільшого спрощена думка стосовно окремих людей, ситуацій, явищ, те­орій, ідей. Найчастіше стереотипні міркування здій­снюються на основі поверхових асоціацій. Є такі стереотипні установки свідомості, мислення щодо національних рис вдачі, характеру. Наприклад, широ­ко розповсюджені думки щодо згуртованості, готов­ності допомагати один одному як національної риси однієї нації і відсутності цієї риси в іншої нації; що­до вайлуватості, схильності до мрій, роздумів, філо­софствування як сталої риси певної нації і активності, схильності до дій, дисциплінованості, що характерні для іншої нації. Ці думки широко побутують і не змінюються під впливом життєвих фактів, які най­частіше свідчать про те, що ті чи інші риси тісніше пов'язані з соціальною ситуацією, в якій живе люди­на, ніж з причетністю до певної нації. Тому надзвичайно важливо, щоб керівники освіт­ніх закладів, зокрема завідувачі дошкільних навчаль­них закладів, директори шкіл, звірили, порівняли свої позиції з позиціями науки і лише після того обгово­рювали ці питання в колективі співробітників. Тут допоможуть філософські праці про сутність національ­ної культури, її співвідношення з загальнолюдською культурою. Так, у працях видатного російського філо­софа М. Бердяєва є докладний аналіз цих проблем. У них переконливо показано, що національне і за­гальнолюдське співвідносяться як частина і ціле, тоб­то тут ідеться про єдність, а не про протиставлення. Загальнолюдська культура, мораль — це вершинні здобутки у розвитку національних культур. Отже, Рафаель, Бетховен, Толстой та інші генії світової куль­тури водночас представляють італійську, німецьку, російську культуру, тобто вони не втратили націо­нальної причетності.

Наукове розв'язання має і проблема національної школи. В працях академіка М. С. Грушевського на­ціональна система освіти розглядається як основна, вирішальна умова у становленні держави. Цієї точки зору дотримувалась і С. Русова. Вона писала: «...на­род, що не має своєї школи, попасає задніх! Йому замкнено двері до пишного розвитку своїх культурних сил, він засуджений на пригноблене становище, на постійне вживання чужого хліба, живе він не по своїй живій думці, а чужим розумом. Такому народові, який не має своєї школи й не дбає про неї, призна­чені економічні злидні й культурна смерть».

У сучасних дослідженнях на основі аналізу світо­вої практики національна система освіти розглядається як державна система освіти. Звідси українська систе­ма освіти як державна передбачає умови для рівно­правного і повноцінного розвитку систем освітніх закладів для представників усіх національностей, що живуть в Україні. Разом з тим збереження ідеї на­ціонального виховання в російському чи польському дитячому садку, що міститься, скажімо, у Києві, на­дасть йому певної своєрідності порівняно з дитячим садком Тамбова чи Кракова. За метою і змістом роботи такі дитячі садки і школи органічно входити­муть у систему державної, тобто національної освіти України.

Зрозуміло, що і теоретично, і практично ці пи­тання потребують поглиблених досліджень і пошуків. Під керівників вимагається не спрощувати проблему, не вирішувати її, покладаючись лише на особисті упо­добання, а шукати об'єктивні, наукові аргументи для перевірки своїх суджень. Це, до речі, стосується не тільки керівників шкіл та дошкільних навчальних за­кладів, а й посадових осіб усіх рангів — інспекторів, методистів, представників президентської служби з пи­тань освіти тощо. Основним критерієм спілкування з таких принципових проблем має бути компетентність, тобто глибоко об'єктивне, наукове їх розуміння.

Разом з тим керівник має орієнтуватись і на ті стереотипи, які склались у членів педагогічного ко­лективу. Тут потрібна не критика, а підготовка до пе­реосмислення проблеми, тобто систематична і копітка робота з її вивчення.

2. Упереджені уявлення, усталена позиція, що і тала звичною і зручною. Як правило, людина схильна вірити в те, у що хоче вірити. Кожен, на­певно, може пригадати такий випадок, коли, слухаю­чи промовця (керівника, колегу, доповідача), що висловлював подібні до ваших погляди з приводу якогось питання, ви раділи: «Як добре, що ще є розумні люди!»

Спостереження показують, що ми постійно шу­каємо підтвердження власних поглядів і відхиляємо усе, що їм суперечить. Можливо, це відбувається то­му, що так зберігається рівновага, спокій, не потрібно нічого змінювати, глибоко переживати, переробляти та і самому змінюватись.

Для того, щоб виграла добра справа, щоб знай­ти істину і зберегти культуру спілкування, для керів­ника і членів колективу має бути спільним правило: не поспішайте відхиляти нову для вас ідею тільки то­му, що вона нова і виглядає для вас сумнівною.

3. Ускладнені, конфліктні стосунки. І досвід, і спеціальні дослідження показують, що добрі стосунки між керівником і членами колективу мають надзви­чайно важливе значення для того, щоб інформація, яку він подає, завдання, які ставить, проблеми, до яких привертає увагу, нормально сприймались і вирі­шувались. Якщо між керівником і окремими спів­робітниками чи групою співробітників склалися не­довірливі, конфліктні чи навіть ворожі стосунки, то як би глибоко він не представляв ту чи іншу про­блему, йому навряд чи вдасться переконати у спра­ведливості своєї точки зору.

Взаємна повага полегшує спілкування і дає змо­гу швидко і ефективно розв'язувати найскладніші пи­тання. Тому керівник повинен особливо дбати про створення і збереження добрих ділових взаємин з підлеглими.

4. Відсутність уваги та інтересу працівників до проблем, які ставить керівник, ускладнює спіл­ьну роботу, досягнення порозуміння і вироблення відповідних практичних дій. А цей інтерес виникає тоді, коли співробітник усвідомлює значення цієї про­блеми для себе особисто. Найпродуктивніші способи викликати інтерес до певних питань чи завдань такі: 1) потрібно вплинути на позитивні мотиви поведінки окремого працівника або колективу в цілому, переко­навши, що розв'язання поставленої проблеми дасть бажаний результат (працювати стане цікавіше, діти будуть краще виховані, батьки — уважніші до дітей і педагогів); 2) враховувати і впливати на негативні мотиви, показувати, як можна запобігти негативним наслідкам виховання, небажаному розвитку подій у долі дітей з неблагополучних сімей тощо.

5. Нехтування фактами, невміння пояснити їх — теж серйозна перешкода для досягнення взаємо­розуміння. Тому, висвітлюючи і обговорюючи якусь проблему, треба дбати про те, щоб інформація була якнайповнішою й аргументованою. У противному разі хтось із членів колективу може по-своєму, правиль­но чи неправильно, витлумачувати факти, знаходити заперечення, якщо аргументів недостатньо. Такі гострі моменти найчастіше виникають під час атестації. Кілька порад керівникові щодо забезпечення за­гальної культури спілкування.

1. Готуючи повідомлення, завдання чи розпоряд­ження, важливо продумати і правильно дібрати сло­ва, особливо коли це стосується оцінки особистості певного працівника, його професійної майстерності, недоліків у роботі чи помилок. Рецептів тут не існує, але культура, інтелігентність керівника виявляються у тому, наскільки делікатно він виражає думку.

2. Готуючи коротеньке повідомлення для п'ятих­вилинки, виступ на семінарі, на педраді чи методич­ному об'єднанні, варто скористатись такою порадою: інформація має бути побудована так, щоб одразу викликала увагу, а далі — зацікавлення, інтерес, після цього можна подавати основні завдання, положення, питання, далі — надати можливість працівникам вис­ловити їхні думки, запитання, заперечення, а вже після цього робити певні підсумки і накреслити план дій, спрямованих на виконання рішень. Іноді можна почати з узагальнення, підведення підсумків. Це до­помагає привернути увагу до проблеми, що обгово­рюється. Наприкінці обов'язково потрібно сформулю­вати конкретні висновки.

3. Буває так, що керівник проведе цікаву і ко­рисну бесіду, але чітко не вкаже, чого саме тепер очікуватиме від кожного працівника. У підсумку вар­то конкретизувати загальні та індивідуальні завдання і домовитись про термін їх виконання.

4. Привітність, уважність, яку виявляє керівник до працівників у ранковому привітанні, створює добру атмосферу праці на цілий день. Не забувайте про це, не вважайте дрібницею. Не давайте ніяким домашнім клопотам чи побутовим обставинам негативно впли­нути на вашу поведінку.

5. Коли керівник до всіх звертається на «ти», про нього звичайно говорять — «своя людина», проста і доступна. Однак не всім така манера до вподоби. Є працівники, котрі вважають це проявом невихова­ності.

Звертання на «ви» є не тільки проявом культу­ри спілкування, а й способом підтримки рівних стосунків з усіма, довіри і водночас певної дистанції. Воно є ефективним засобом підтримки нормальних службових взаємин, дисципліни праці, чемності, ко­ректності у спілкуванні.

6. У взаєминах з працівниками слід розвивати і підтримувати почуття їхньої особистої гідності, ініціа­тиву, творчий підхід до праці, самостійність мислення й уникати проявів улесливої, настирливо угодницької поведінки. Це сприяє зміцненню здорового психо­логічного мікроклімату в колективі й підвищенню за­гальної ефективності керівництва.

Готуючи програму, ми орієнтувались на ту висо­ку місію, яку в долі маленької дитини, її батьків, а також суспільства здійснює педагог. І сьогодні для нас особливо актуальною є думка Софії Русової: «Нам так бракує для відбудування нашої держави, для освіти нашого народу освічених людей, що виховання дітей, підготовка педагогів набирає особливого зна­чення. В наші часи бути гарним педагогом — це бу­ти справжнім реформатором майбутнього життя України, бути апостолом Правди і Науки».

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка