"міжнародний кредит як економічна категорія"




Сторінка1/4
Дата конвертації20.12.2017
Розмір0,55 Mb.
  1   2   3   4
КИЇВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БІЗНЕСА ТА ТЕХНОЛОГІЙ


КУРСОВА РОБОТА

з предмету "Фінанси та кредит"

на тему: "МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ"

Роботу виконав Работу прийняв

студент гр. 96-1(3) викладач

Власов М.Б.

ПЛАН

1. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ



2. ФОРМИ І ВИДИ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТІВ



3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ



4. УМОВИ КРЕДИТУ


  1. МІЖНАРОДНИЙ КРЕДИТ ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Міжнародний кредит — це економічні відносини, які виникають між державами, іноземними комерційними банками та фірмами з метою передавання валютних, кредитних або товарних ресурсів на умовах повернення їх у визначені строки з винагородою (відсотками).

Отже, суб'єктами міжнародного кредиту виступають приват­ні фірми, акціонерні комерційні банки, інколи брокери, посередни­ки, уряди, регіональні міжнародні банки розвитку, міжнародні фі­нансові інститути. Залежно від суб'єктів кредитних відносин роз­різняють такі види міжнародного кредиту: міжнародний кредит між фірмами різних країн як різновид комерційного кредиту, бан­ківський кредит у міжнародній торгівлі, брокерський кредит як проміжна форма між фірмовими та банківськими кредитами, між­державні (міжурядові) кредити, включаючи змішані (надання до­помоги у вигляді урядових субсидій), кредити регіональних банків розвитку, кредити міжнародних кредитних та валютно-фінансових організацій.

Основною сутнісною ознакою міжнародного кредиту є те, що він являє собою форму руху позичкового капіталу у сфері міжнародних економічних відносин. Рух цієї форми капіталу пов'язаний з надан­ням суб'єктам світового ринку валютних та кредитних ресурсів на умовах повернення, визначення строків, на які кредити надані, та ви­плати відповідної винагороди за позичку у формі відсотка.

На основі міжнародного кредиту сформувалися місткі міжнарод­ні ринки позичкових ресурсів. Крім великих національних, міжна­родних за своїм характером (наприклад, нью-йоркський, лондон­ський та ін.), виникли й досягли на сучасному етапі колосальних роз­мірів світовий ринок капіталів, ринок євровалют та єврокапіталів. Ключову роль на цьому ринку як суб'єкти міжнародних кредитних відносин відіграють міжнародні банківські консорціуми.

Операції на світовому ринку капіталів за своїм характером поді­ляються на комерційні — ті, що пов'язані із зовнішньою торгівлею, та фінансові (вивіз капіталу, погашення заборгованості та ін.).

За строками операцій розрізняють міжнародний грошовий ринок та міжнародний ринок капіталу, на якому здійснюються середньо-строкові та довгострокові операції.

Виникнення міжнародного ринку капіталів зумовлене тим, що бурхливий процес інтернаціоналізації та інтеграції господарських відносин, розвиток світогосподарських зв'язків в умовах науково-технічної революції, зростання числа та економічної ролі трансна­ціональних корпорацій (ТНК) викликали потребу формування адек­ватних грошових та кредитних ринків, якими й виявилися ринок євровалют та євроринок.

Оскільки найпоширенішими інструментами розрахунків та пла­тежів на ринку євровалют є активи в доларах США, що депоновані в банках поза межами цієї країни, то й міжнародні фінансові ринки дістали назву «ринки євродоларів».



2. ФОРМИ І ВИДИ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТІВ

Різноманітність форм та видів міжнародного кредиту в найбільш загальних рисах можна класифікувати за кількома головни­ми ознаками, які характеризують окремі сторони кредитних відносин.

За джерелами розрізняють внутрішнє та зовнішнє кредитування та фінансування зовнішньої торгівлі. Ці види кредиту тісно пов'язані між собою та обслуговують усі стадії руху товарів від експортера до імпортера: заготівлю або виробництво експортного товару, перебу­вання його в дорозі та на складі, в тому числі й за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва та спожи­вання, Чим ближчий товар до реалізації, тим сприятливіші для борж­ника умови кредитування.
За призначенням кредит поділяється на:


  • комерційний — безпосередньо пов'язаний з зовнішньою торгів­лею та послугами;

  • фінансовий, який використовується на будь-які інші цілі (прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну ін­тервенцію тощо);

  • «проміжний» — призначений для обслуговування змішаних форм вивозу капіталу, товарів та послуг, наприклад у вигляді підряд­них робіт (інжиніринг).

За видами кредит поділяється на:

  • товарний, котрий основні експортери надають своїм покупцям;

  • валютний, який банки надають у грошовій формі (У деяких ви­падках валютний кредит виступає однією з умов коопераційної угоди з постачання устаткування та використовується для кредитування міс­цевих витрат на будівництво об'єкта на базі імпортного устаткування.)

За валютою позики розрізняють міжнародні кредити, які надаються:

  • у валюті країни-позичальника;

  • у валюті країни-кредитора;

  • у валюті третьої країни або в міжнародній розрахунковій одиниці (наприклад СДР та ЕКЮ).

Останнім часом можна спостерігати зростання обсягів активних операцій за довгостроковим та середньостроковим еврокредитуванням з використанням міжнародних розрахункових одиниць. Необ­хідно підкреслити, що надання кредиту у будь-якій розрахунковій одиниці є, по суті, прихованим страхуванням наданого кредиту від можливих втрат капіталу та доходу у випадку різких коливань ва­лютних курсів. За термінами міжнародні кредити поділяються на:

  • короткострокові — до 1 року (та найкороткостроковіші — до З місяців, тижневі, одноденні);

  • середньострокові — від 1 року до 5 років;

  • довгострокові — більше ніж 5 років.

Довгостроковий міжнародний кредит, призначений, як правило, для інвестування в основні засоби виробництва, обслуговує близько 80% експорту машин та комплектного устаткування, нові форми міжнародного торгово-економічного співробітництва (масштабні проекти, науково-дослідні роботи, впровадження нових технологій). Цей тип кредитування застосовується також у практиці надання по­зик міжнародними фінансовими інститутами, урядами країн.

З точки зору кредитного забезпечення розрізняють забезпечені та бланкові кредити. Забезпеченням цих кредитів можуть слугувати товари, товаросупровідні та інші комерційні документи, цінні папе­ри, векселі, нерухомість та інші цінності.



Застава товару для одержання кредиту здійснюється у трьох формах:

  • тверда застава (певна товарна маса закладається на користь банку);

  • застава товару в обігу (враховується залишок товару відповідного асортименту на певну суму);

  • застава товару в переробці (із заставного товару можна виробля­ти вироби, не передаючи їх до застави в банк).

Застава є засобом забезпечення зобов'язань за кредитною угодою, тому кредитор має право у разі невиконання боржником зобов'язань отримати компенсацію, розмір якої дорівнює вартості застави. Бланковий кредит видається боржнику під його зобов'язання погасити кредит у відповідний строк. Як правило, документом при цьому слугує соло-вексель з одним підписом боржника. Різновида­ми бланкових кредитів є контокорент та овердрафт. Контокорент — одна з найстаріших форм банківських операцій. Вона є особли­вою формою кредитної угоди, згідно з якою кредитна операція передбачає відстрочку платежу, який мав би бути здійсненим за відсутності контокорентної угоди. Це здійснюється з метою збереження у клієнтів певних коштів, які вони повинні сплачувати для вирішення інших проблем, що дає змогу прискорити обіг коштів, розширити операції. Викладені вище критерії класифікації кредиту ілюструє рис.1.



Рис.1. Критерії класифікації і форми кредиту
В англо-саксонських країнах застосовується інша форма коротко­строкового кредитування, яка має певні спільні риси з контокорентом, — овердрафт. При наданні овердрафту банк здійснює списання кош­тів з рахунку клієнта у розмірах, більших ніж залишки на його рахунку, відкриваючи таким чином кредит. Принципова різниця між конто­корентом та овердрафтом полягає в тому, що угода про овердрафт кож­ного разу укладається знову і означає тільки одну домовленість про на­дання кредиту, тоді як за контокорентом передбачається автоматичне продовження кредитування протягом усього контокорентного періоду.

Наведена схема (рис.2) відображає кредитування, що надається фірмами та банками.





Рис. 2. Банківське та фірмове кредитування

З точки зору техніки надання розрізняють фінансові, акцептні та консорціальні кредити, депозитні сертифікати та ін. Фінансові («го­тівкові») кредити зараховуються на рахунок боржника та надхо­дять в його розпорядження. Акцептні кредити застосовуються у формі акцептатратти імпортером або банком.

Залежно від того, хто є кредитором, розрізняють кредити при­ватні, що надаються фірмами (комерційне кредитування); кредити, які надаються банками, часом посередниками (брокерами); урядові;

кредити змішані, в яких беруть участь приватні підприємства та держава; кредити міжнародних нерегіональних валютно-кредит­них та фінансових організацій.

Фірмовий кредит є однією з найстаріших форм зовнішньоторго­вельного кредиту. Він є позичкою, яка надається експортером однієї країни імпортеру іншої у вигляді відстрочки платежу, або, іншими словами, це не що інше, як комерційний кредит у зовнішній торгівлі.

Фірмовий кредит, строки якого коливаються в межах від 1 до 7 років, має кілька різновидів: вексельний кредит, аванс покупця; кре­дит за відкритим рахунком.

Фірмові кредити найчастіше реалізують з допомогою векселя або за відкритим рахунком.



Вексельний кредит передбачає, що експортер укладає договір про продаж товару, а потім виставляє перевідний вексель на імпор­тера. Останній, одержавши комерційні документи, акцентує його, тобто дає згоду на оплату в строк, який на ньому вказано.

Кредит за відкритим рахунком проводять через відповідні ра­хунки банків імпортера та експортера. Зокрема, згідно з борговою угодою експортер записує на рахунок імпортера його борг у сумі, еквівалентній загальній вартості відвантажених товарів із заліком відсотків, що нараховуються. Імпортер, у свою чергу, зобов'язується в термін, який вказано в угоді, погасити суму кредиту та сплатити відсотки.

За фірмового кредиту імпортер часто сплачує так званий аванс покупця експортеру у розмірі найчастіше 10 — 20% вартості постав­ки у кредит. У такий спосіб аванс покупця виступає як свого роду зо­бов'язання останнього прийняти товари, які поставляються у кредит.

Зв'язок фірмового кредиту з банківським полягає в тому, що хо­ча фірмовий кредит і відображає відносини між постачальником та покупцем, він все ж таки передбачає участь банківських коштів. При продажу машин, устаткування фірмовий кредит надається на більш довгі строки (до 7 років), що відволікає на тривалий час значні кош­ти експортера та примушує його звернутися до банківського креди­ту або рефінансувати свій кредит у банку.

До початку 60-х років нашого століття фірмові кредити були пе­реважною формою зовнішньоторговельного кредиту. Вони за своїм вартісним обсягом більше ніж у 2 рази переважали банківський екс­портний кредит. Але швидкий розвиток міжнародної торгівлі, необ­хідність імпорту взаємопов'язаної продукції одночасно у декількох постачальників, збільшення термінів кредиту виявили недоліки фір­мового кредиту. Серед них, з точки зору імпортера, найсуттєвішими є: обмежені строки кредиту, порівняно невеликі обсяги кредитуван­ня, прив'язаність імпортера до продукції фірми постачальника тощо. Тому із зростанням масштабів міжнародної торговій та її диверсифі­кацією частка фірмових кредитів у загальній сумі зовнішньоторго­вельного кредиту почала поступово зменшуватися. Зрештою, фірмо­ві кредити поступилися місцем банківському зовнішньоторговельно­му кредитуванню.



Банківський зовнішньоторговельний кредит має для імпортера певні переваги перед фірмовим кредитом. Зокрема вони полягають у тому, що цей вид кредитування надає більше можливостей для маневрування при виборі постачальника певної продукції, а окрім того, забезпечує довші терміни кредиту, більші обсяги поставок за кредитом, порівняно нижчою є і вартість кредиту.

Банківський кредит надається банками, банкірськими домами, іншими кредитними установами. Для координації операцій з креди­тування зовнішньої торгівлі, мобілізації значних кредитних ресурсів та рівномірного розподілу ризиків банки здійснюють кредитування на основі створення консорціумів. Банки надають експортні та фі­нансові кредити.



Експортний кредит полягає у тому, що він надається банком країни-експортера банку країни-імпортера (чи безпосередньо імпортеру) для кредитування поставок машин, устаткування і т. п. Ці кре­дити надаються в грошовій формі та мають «зв'язаний» характер. Це означає, що боржник зобов'язаний використовувати кредит тільки дня купівлі товарів у країні кредитора.

Фінансовий кредит дає змогу здійснювати купівлю товарів на будь-якому ринку, і таким чином виникають умови для вибору варі­антів комерційних угод. Досить часто фінансовий кредит не пов'яза­ний з товарними поставками, і він може бути призначений, наприк­лад, для погашення зовнішньої заборгованості, підтримання валютного курсу, поповнення авуарів (рахунків) в іноземній валюті тощо. Основними споживачами фінансових кредитів виступають ТНК та ТНБ, які часто використовують їх і для різного роду спекуляцій та фінансових маніпуляцій. Фінансові кредити можуть брати також центральні банки промислове розвинутих країн, які використовують їх для погашення дефіциту платіжного балансу та здійснення валют­них інтервенцій.

Основним джерелом міжнародних приватних фінансових кредитів та позик є міжбанківські депозити та вклади під євродоларові депозитні сер­тифікати. Оскільки більшість цих депозитів має короткостроковий харак­тер, актуальною проблемою для банків є їх пролонгація.

Історія формування євроринку свідчить про те, що виникнення між­народного приватного фінансового кредиту зумовлене інтернаціоналіза­цією та інтеграцією виробництва та діяльністю ТНК. Однією з причин формування та швидкого зростання міжнародного фінансового кредиту була фінансова допомога США країнам Західної Європи за «планом Маршалла» з метою відбудови зруйнованого другою світовою війною народ­ного господарства. Єдиною кредитоспроможною державою у той час бу­ли США, і країни-позичальниці отримували кредити від них для оплати імпорту необхідних товарів. Поступово ця щораз більша маса доларових коштів почала використовуватися для оплати товарних поставок з інших країн, що зумовило концентрацію доларів на рахунках банків європей­ських країн. Це і призвело до виникнення ринку євродоларів та його трансформації у євроринок.

3. МЕХАНІЗМ ЗДІЙСНЕННЯ МІЖНАРОДНИХ КРЕДИТНИХ ОПЕРАЦІЙ

Одним з важливих інструментів кредитування та засо­бом мінімізації ризику при здійсненні зовнішньоторговельних опера­цій виступає товарний акредитив. Товарний акредитив — це зобов'я­зання банку за дорученням та за рахунок клієнта впродовж встанов­леного терміну видати певному одержувачу обумовлену суму в пев­ній валюті за умови подання ним необхідних документів. Надання ак­редитиву може бути пов'язаним з виставленням клієнтом векселя.

В основі акредитива лежить бажання постачальника мати більшу впевненість у тому, що покупець оплатить поставки. Згідно з укладе­ним договором покупець повинен до поставки товарів здійснити пе­реказ певної суми до вказаного експортером банку. Після своєчасного та документально підтвердженого відправлення товарів продавець може одержати кошти, які перебувають у банку згідно з акредитивом.

Відповідно до вимог, які були прийняті Міжнародною торговель­ною палатою до товарного акредитива, існують дві основні форми акредитива: відзивний та безвідзивний. Форма акредитива встанов­люється при укладенні договору. Будь-який акредитив, якщо його не визначено як безвідзивний, є відзивним акредитивом. Відзивний ак­редитив не створює ніяких правових зобов'язань між банком, який його відкриває, та бенефіціаром (тим, хто отримує платіж), тому в останнього немає повної впевненості щодо одержання коштів. На­самперед це зумовлюється тим, що такий акредитив може в будь-який час бути відізваний чи замінений банком або тим, хто його ви­ставив. Згідно з правилами відзив акредитива дозволяється без пові­домлення бенефіціара. Внаслідок того, що інтереси експортера при цьому можуть бути ущемлені, більшого поширення набув безвідзив­ний акредитив. Цей акредитив є твердим зобов'язанням банку перед бенефіціаром.



Нижче наводиться схема здійснення акредитива (рис. 3):



Рис.3. Здійснення акредитива
У практиці набуває дедалі більшого поширення також викорис­тання підтвердженого акредитива, особливо якщо не відома платоспроможність імпортера та його банку. Він забезпечує експортеру безвідзивне зобов'язання платежу з боку його банку, тому що банк на підставі цього підтвердження зобов'язаний здійснити оплату з наданням відповідних документів у будь-якому випадку. Платіж здійс­нюється навіть тоді, коли імпортер або його банк не можуть або не бажають платити. Це означає, що ризик такого неплатежу перехо­дить до банку експортера, а експортер отримує повну гарантію пла­тежу. Але це вимагає збільшення витрат — угода про виставлення підтвердженого безвідзивного акредитива передбачає сплату відпо­відної комісії (плати) за підтвердження. Комісійні витрати у кінцево­му підсумку сплачує імпортер.

Значні за розмірами банки надають акцептний кредит або кредит у формі акцепту тратт. Суть цього виду кредиту полягає у домовле­ності експортера з імпортером, що платіж за товар буде здійснено че­рез банк шляхом акцепту останнім виставлених експортером тратт.

Поширення кредиту у формі акцепту тратт зумовлене обмежен­нями комерційного кредитування. Експортер дуже часто не знає пла­тоспроможності та надійності імпортера з іншої країни. Під час про­дажу товару в кредит такому покупцеві у експортера виникають сум­ніви щодо сплати векселя, який акцептований імпортером. Тому він у деяких випадках скоріше утримається від кредитування під акцепт невідомого йому імпортера. Навіть у випадку, коли в експортера не виникає сумнівів щодо платоспроможності імпортера та в оплаті ак­цептованої ним тратти, кредитування імпортера під вексель може бу­ти утрудненим для експортера, насамперед тому, що останньому бу­де важко облікувати у будь-якому банку тратту, яка акцептована не­відомим або маловідомим у цій країні імпортером з іншої країни. Все це і зумовило розвиток банківського кредитування імпортера у фор­мі акцептних кредитів. Замість імпортерів тратту експортерів акцеп­тує банк імпортера, на який вона вже безпосередньо виставляється експортером. Місце невідомого імпортера займає банк, більш пла­тоспроможний та більш відомий в країні експортера, ніж фірма імпортер. Банки беруть за свій акцепт винагороду з імпортерів і убез­печують себе від ризику на випадок непогашенім імпортером нада­ного йому кредиту. Акцептні операції банків розширюють для екс­портерів можливості збуту товарів у кредит, а для імпортерів полег­шують їх оплату.

Основні риси акцептної операції полягають в тому, що експортер під час продажу товарів у кредит ставить перед імпортером вимогу оп­лачувати товари з допомогою акцепту тратт експортером, банку імпор­тера (або будь-яким іншим банком за домовленістю з імпортером). Ім­портер робить запит у свого банку (або в іншого) про можливість на­дання йому акцептного кредиту. Після отримання згоди банку імпор­тер повідомляє експортера про свою згоду на запропоновану форму розрахунку за товари банківськими акцептами, й сторони укладають угоду.

Відповідно до умов контракту експортер відвантажує товар, оформляє товарні документи та одночасно виписує тратту на банк імпортера. Вказані товарні документи, що одночасно виписані також і на ім'я банку-імпортера, разом із траттою експортер передає своєму банку для переси­лання документів банку імпортера.

Банк імпортера після отримання товарних документів разом з тра­ттою, повідомляє імпортера про його зобов'язання внести банку суму тратти до настання терміну її оплати й видає імпортеру товарні докумен­ти, звичайно під зберігальну записку, яка гарантує належність товару бан­ку. Після цього банк імпортера акцептує виставлену на нього експорте­ром тратту та відсилає її банку експортера.

За певний проміжок часу до оплати тратти імпортер вносить до бан­ку її суму, за рахунок якої банк і оплачує й в день, коли настає термін оп­лати. При цих операціях банк не вкладає ресурсів у кредитування імпор­тера. По суті своїм акцептом банк тільки гарантує експортеру оплату то­вару імпортером. Зважаючи на банківський акцепт, імпортер дістає мож­ливість користуватися банківським кредитом на термін від акцепту тра­тти до внеску грошей на й оплату. Таким чином, у цій операції банк ім­портера стосовно експортера виступає боржником, а імпортера — креди­тором. У випадку невиконання імпортером своїх зобов'язань перед бан­ком за акцептним кредитом банк за рахунок своїх коштів оплачує тратту, яка акцептована ним, і таким чином змушений нести збитки.

Акцептно-рамбурсний кредит є певним ускладненням акцепт­ного кредиту. Місце банку імпортера посідає міжнародний першо­класний банк. Звичайно це пов'язано з вимогами експортера отрима­ти тратту, яка акцептована великим банком і може бути легше врахо­ваною, ніж тратта, яка акцептована банком імпортера, котрий є недо­статньо відомим у країні експортера.

Хід акцептно-рамбурсної операції в основному повторює акцепт­ну операцію. На прохання імпортера його банк забезпечує йому одержання акцепту великого міжнародного банку. Якщо банк імпор­тера вважає можливим надати кредит імпортеру, він звертається з проханням про акцепт тратт, що виставлені експортером до міжна­родного банку. Міжнародний банк дає згоду банку імпортера, якщо не має сумніву щодо його платоспроможності. Після цього за кілька днів до терміну акцепту тратт вищеназваним міжнародним банком банк імпортера надсилає міжнародному банку своє зобов'язання здійснити переказ йому грошових коштів дах їх оплати. Таке зобов'я­зання банку про переказ (рамбурсирування) сум для оплати акцепто­ваних тратт називається рамбурсним зобов'язанням. Відповідно до цього одержала назву і форма кредитування імпортерів.

Схема операцій за акцептно-рамбурсним кредитом передбачає такі дії:


  • прохання імпортера банку про відкриття кредиту;

  • прохання про відкриття акцептного кредиту та рамбурсне зобов'язан­ня, яке надсилається банком у країні імпортера банку на міжнародному фінансовому ринку;

  • відкриття акцептного кредиту банком на міжнародному фінансовому ринку на користь експортера у банку-кореспондента в країні експортера;

  • повідомлення експортеру з боку банку в країні експортера;

  • відправлення товару експортером та передання товарних документів та тратти в банк в країні експортера;

  • пересилання банком у країні експортера банку на міжнародному рин­ку одного примірника тратти на акцепт у супроводі товарних документів;

  • урахування на грошовому ринку другого примірника тратти;

  • пересилання банком на міжнародному фінансовому ринку документів про відвантаження банку в країні імпортера та видача їх імпортеру під збе­рігальну розписку,

  • передання складу товару під заставне свідоцтво;

  • передавання банку в країні імпортера заставного свідоцтва в обмін на зберігальну записку;

  • продаж імпортером на внутрішньому ринку товару та викуп ним у банку заставного свідоцтва;

  • перерахування банком у країні імпортера частини виручки за товар, який є необхідним для погашення тратти, на рахунок банку-акцептанта і» видача залишків виручки імпортеру;

  • пред'явлення тратти банку-акцептанту в строк та її оплата.

На практиці надання акцептно-рамбурсного кредиту нерідко пов'язане з одночасним відкриттям імпортером аккредитива. У цьому випадку останній виступає як гарантія виконання зобов'язань.

Брокерські кредити є різновидом комерційного кредитування торговельними посередниками експортерів та імпортерів. Брокери нерідко видають гарантії за кредитами, які отримують експортери та імпортери, за особливу винагороду, яка має назву делькредере.

Свої основні економічні функції — фінансування на інтернаціональному рівні світового процесу виробництва та міжнародного пла­тіжного обороту — міжнародний кредит може здійснювати лише при забезпеченні позичальників довгостроковими та середньо-строковими фінансовими ресурсами.



Експортери під час надання середньо- та довгострокових креди­тів насамперед застосовують такий інструмент, як вексель. У зв'язку З наявністю значного ризику, пов'язаного з оплатою тратт імпорте­ром, труднощами обліку тратт, які акцептовані імпортером, подаль­ший розвиток фірмового кредиту супроводжувався створенням сис­теми страхування експортних кредитів спеціалізованими банками. Спочатку банки вийшли у сферу зовнішньої торгівлі як кредитори фірм експортерів. Такі кредити називаються кредитами поста­чальнику (рис. 4).


  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка