"міжнародний кредит як економічна категорія"




Сторінка3/4
Дата конвертації20.12.2017
Розмір0,55 Mb.
1   2   3   4

Рис. 6. Схема здійснення лізингу

Лізингова компанія з придбанням нового устаткування дістає податкову знижку на інвестиції й право на прискорену аморти­зацію. Це надає можливість зменшувати розмір періодичних платежів.

Різновидом фінансового лізингу є зворотний лізинг. У цьому ви­падку власник устаткування продає його лізинговій компанії та од­ночасно укладає з нею договір лізингу на це устаткування як корис­тувач. Таким чином, первісний власник отримує від лізингової ком­панії вартість устаткування, зберігає за собою право володіння та ли­ше сплачує періодичні платежі за користування устаткуванням.

Інший не менш поширений вид лізингу — операційний лізинг. Крім обсягу обов'язків лізингонадавача, він відрізняється від фінан­сового і за терміном: при операційному лізингу устаткування вико­ристовується протягом терміну, який є меншим за строк економічної служби устаткування. Для того щоб відшкодувати вартість устатку­вання, лізингова компанія надає його у тимчасове користування де­кілька разів, як правило, різним користувачам. Техобслуговування, ремонт, страхування тощо при операційному лізингу покладаються на лізингову компанію. Предметом операційного лізингу звичайно є устаткування з високими темпами морального старіння.

Одним з найбільш складних видів лізингу є спільний лізинг (leverage leasing), суть якого полягає в об'єднанні кількох фінансових установ для фінансування значної операції за лізингом, яка не може бути здійсненою окремою установою. Складність відносин за цього виду лізингу насамперед пов'язана зі значною кількістю його учасників. Основна відмінність цього виду лізингу від фінансового полягає у тому, що лізингова компанія, купуючи устаткування, оплачує сво­їми коштами не всю його вартість, а лише частину, наприклад 20%. Решту вона бере у кредит в одного або кількох позичкодавців (бан­ків, страхових компаній та ін.). При цьому лізингова компанія корис­тується усіма податковими пільгами, що розраховуються, за повну вартість устаткування, а не частини.

Об'єктами угод спільного лізингу найчастіше є устаткування для підприємств з комунального обслуговування, парки вантажних ма­шин, вантажний залізничний парк, судна та ін. Поряд з наявністю у багатьох країнах податкових пільг ще однією особливістю цього ви­ду лізингу є те, що лізингонадавач отримує позику у позикодавців на умовах «без права зворотної вимоги». Це означає, що він не несе від­повідальності перед позиконадавачем за виплату позики, вона має погашатися з сум періодичних платежів користувача.

Міжнародний лізинг з'явився пізніше, ніж внутрішній, приблиз­но на десятиліття. Операція набуває міжнародного характеру, якщо лізингова компанія та орендатор знаходяться у різних країнах. Уго­да, за якою лізингова компанія купує устаткування у національної компанії-виробника, а потім надає його в оренду за кордон іноземно­му орендатору, називається експортним лізингом. Лізинг зберігає міжнародний характер і в тому випадку, коли спеціалізована компа­нія знаходиться в тій самій країні, що й орендатор. У цьому випадку орендатор використовує іноземне обладнання, придбане за кордо­ном. Нарешті, в умовах міжнародного лізингу всі три учасники уго­ди можуть знаходитися в різних країнах.

Для країни-орендонадавача міжнародний лізинг становить пев­ний інтерес, насамперед як засіб отримання доходу в іноземній валю­ті. Орендатор же вбачає основну перевагу міжнародного лізингу у ви­користанні більш досконалого іноземного устаткування, одержання валютних, фінансових та податкових пільг. Наприклад, згідно з пра­вилами МВФ зобов'язання, пов'язані з одержанням в оренду інозем­них машин та устаткування, не збільшують зовнішню заборгованість.

У сучасних умовах розвитку міжнародного лізингу сприяє уніфі­кація правил оренди іноземних машин та устаткування. Свого часу різниця режимів оподаткування, національних законодавств обме­жувала поширення міжнародного лізингу.

Факторинг (від англійського factor — агент, посередник) — це придбання банком або спеціалізованою .факторинговою ком­панією грошових вимог постачальника до покупця та їх інкаса­ція за певну винагороду.

Механізм здійснення факторингових операцій передбачає такі дії:


  • придбання факторинговою компанією (фактор-фірмою) платіж­них вимог до покупців у своїх клієнтів на умовах негайної оплати клієнту 80 — 90% вартості відфактурованих поставок;

  • оплату в строго визначений термін іншої частини вартості з відрахуванням комісійних та відсотків за кредит, незалежно від надходження виручки від покупців. Платіж, який надходить потім від покупця, повністю зараховується на рахунок фактор-компанії.

В умовах міжнародних відносин кредитний ризик постачаль­ника особливо зростає при постачанні товарів на експорт, що пов'язано з більшими труднощами оцінки платоспроможності іно­земних клієнтів, тривалішими строками документу та товарообі­гу, факторами політичної нестабільності в країнах-учасницях цих відносин.

Специфіка міжнародного факторингу полягає у тому, що при ро­боті з експортером факторингова компанія, як правило, укладає уго­ду з факторинговою компанією країни імпортера та передає їй части­ну своїх функцій. У свою чергу, вона виконує роботу, пов'язану з до­рученнями іноземної факторингової компанії. Такий зустрічний фак­торинг має назву взаємного або двофакторного. Його переваги зу­мовлені тим, що для кожної з компаній, які обслуговують імпортерів, боргові вимоги є внутрішніми, а не зовнішніми. Це значно спрощує процедури визначення кредитоспроможності імпортера, страхування ризиків, інкасування бонових вимог та ін.

Якщо факторинг зручніший для фінансування експорту товарів споживання з терміном кредитування від 90 до 180 днів, то такий вид кредитування, як форфейтування, використовується при фінансуван­ні експорту товарів виробничого призначення з терміном кредиту­вання до кількох років. Водночас факторинг, як правило, не покри­ває політичних та перевідних ризиків, тоді як форфейтер при форфеейтуванні будь-якої вимоги за пі ризики несе відповідальність. У багатьох країнах прийшли до висновку, що форфейтування може бу­ти відносно недорогим, альтернативним іншим формам експортного фінансування, що застосовуються зараз.

Форфейтинг (він французського «а forfait» — відмова від прав) — це кредитування експортера шляхом придбання вексе­лів або інших боргових вимог. По суті, міжнародні кредити, які на­даються у валюті, де форма трансформації комерційного кредиту у банківський, внаслідок якої експортер отримує ряд переваг. Насам­перед прискорюється одержання ним коштів за товар, що експорто­вано, а значить і обіг усього капіталу. Експортер звільняється від ри­зику неплатежу та валютного ризику, а також ризику, пов'язаного з коливанням ставок відсотка. Спрощується баланс підприємства за рахунок часткового звільнення від дебіторської заборгованості. Форфейтинг — це одна із нових форм кредитування зовнішньої торгівлі. Її поява зумовлена швидким зростанням експорту дорогого устатку­вання з тривалим терміном виробництва, посиленням конкурентної боротьби на світових ринках та зростанням ролі кредиту у розвитку світової торгівлі.

Форфейтування з'явилося у відповідь на постійно зростаючий попит на міжнародні кредити, який не задовольнявся. На початку 60-х років, ко­ли почав формуватися механізм форфейтингу, ринок продавців товарів ви­робничого призначення поступово перетворювався на ринок покупців цих товарів. Значний розвиток міжнародної торгівлі супроводжувався поси­ленням тенденції зростання вимог імпортерів подовжити термін традицій­ного 90 — 180-денного кредиту. Відродження торговельних відносин між країнами Західної та Східної Європи та зростаюча значущість у світовій торгівлі країн Азії, Африки та Латинської Америки створили багато фінан­сових перешкод для західних експортерів. Виникнення цих нових ринків припало на час, коли обтяжуючі інвестиційні зобов'язання фірм, що екс­портують, перешкоджали фінансуванню ними середньострокових креди­тів постачальника за рахунок власних коштів. Банки, що існували тоді, бу­ли не в змозі запропонувати послуги, яких потребували експортери.

Швейцарія, яка традиційно виступала значним банківським центром та мала багаторічний досвід у фінансуванні міжнародної торгівлі, стала одним з перших центрів та ринків форфейтування.

З часом стало очевидним, що цей механізм потребує створення в ме­жах традиційної функціональної структури банку спеціального підрозді­лу — філії, згодом почали створюватися і спеціалізовані компанії, які здійснюють виключно форфейтування.

Механізм здійснення операцій форфейгингу передбачає, що екс­портер виконав свої зобов'язання за контрастом і прагне інкасувати розрахункові документи імпортера шляхом їх продажу з метою отри­мання готівкових коштів (рис. 7). Покупцями (форфейтерами) стають банк або спеціалізована фірма. Вони беруть на себе комерцій­ний ризик, пов'язаний з неплатоспроможністю імпортерів, без права регресу (обернення) документів на експортера.





Рис. 7. Схема здійснення операцій форфейтування

Якщо імпортер не виступає першокласним позичальником, який має бездоганну репутацію, форфейтер вимагає в банку країни. імпортера гарантію у формі авалю або безумовну та безвідзивну гарантію за борговими зобов'язаннями, які він хоче придбати. Виконання цієї умови має особливе значення з огляду на необоротність угоди, тому що в разі неплатежу боржником форфейтер як на свою єдину гарантію може покластися тільки на цю форму банківської гарантії. Форфейтер при покупці боргових вимог відраховує від­сотки за весь термін, на який вони виписані (дисконтує векселі) та перетворює тим самим експортну угоду на готівкову. У цьому ви­падку експортер відповідає тільки за задовільне виготовлення та постачання товару та правильне оформлення документів за зобов’язаннями. Ця остання обставина разом з наявністю фіксованої став­ки відсотка, яка стягується з початку операції, робить форфейтинг досить привабливим видом фінансування. Форфейтер може збері­гати придбані документи (витрачені ним кошти будуть розглядати­ся в цьому випадку як капіталовкладення) або може продати їх ін­шому форфейтеру теж на безоборотній основі. Із настанням термі­ну платежу кінцевий власник документів пред'являє їх у банк для оплати.

Джерелом коштів для банків, які беруть участь в операціях форфейтингу, слугує ринок євровалют. Внаслідок цього облікова ставка за форфейтингом тісно пов'язана з рівнем процента за середньостроковими кредитами на цьому ринку.

4. УМОВИ КРЕДИТУ

Умови отримання кредиту — це складний комплекс різних показників. На них суттєвий вплив мають напрями викорис­тання кредитних ресурсів; характер суб'єктів кредитних відносин;

рівень інтернаціоналізації кредитних ринків та їх підпорядкованість національному кредитному контролю. Основними показниками се­ред умов міжнародного кредиту є вартість, строк та валюта кредиту.

Вартість кредиту (витрати позичальника на кредит) складається із ставки відсотка, комісійних та інших одночасних зборів, винаго­род неявного характеру.

При обчисленні вартості кредиту користуються формулою:

S= Lim x R x Tcp

100

де S — загальна вартість кредиту; Lim — сума (ліміт) кредиту; R — загальна ставка процента (основна ставка за кредитом + комісійні та інші виграти, пов'язані з отриманням кредиту, наприклад, страхові внески, оплата юридичних та будь-яких інших послуг). Тcp — серед­ній термін кредиту.



Серед елементів вартості кредиту (рис. 8) розрізняють договірні та приховані елементи. Договірні виграти, обумовлені укладеними угодами, поділяються на основні та додаткові. До основних відно­сять суми, які позичальник безпосередньо сплачує кредитору: від­сотки, витрати на оформлення, установи, комісії. До додаткових — суми, що сплачуються позичальником третім особам (наприклад за гарантію, яка ними надана). Крім основного відсотка, сплачується спеціальна (залежно від суми та строку кредиту) та одноразова (не­залежно від терміну та строку позики) банківська комісія. При середньо- та довгостроковому кредитуванні сплачується комісія за зо­бов'язання надати позичку та за резервування коштів. При проведе­нні кредитних операцій банківським консорціумом позичальник сплачує одноразову комісію за управління банку-менеджеру, за пе­реговори, а також банкам-коменеджерам за участь.

До прихованих елементів вартості кредиту відносять інші витрати, які пов'язані з отриманням кредиту та не зафіксовані в угоді. Це — за­вищені ціни товарів за фірмовими кредитами; примусові депозит в певних розмірах відносно до позики; вимоги страхування кредиту страховій компанії, яка пов'язана з банком; завищення банком комісії за інкасацією документів та ін. Деякі елемента вартості кредиту навіть не можна оціниш в грошах, хоча їх значущість вагома (наприклад у разі отримання контролю над фірмою або позичальником). Загальне уявлення про елементи, що формують вартість кредиту, дає рис. 8.

Головним елементом вартості кредиту є ставка відсотка. Хоча міжнародний кредит певною мірою і є незалежним від внутрішніх процесів національних економік, та відсоткові ставки по ньому не формуються безпосередньо на базі відсотків за внутрішнім креди­том, в кінцевому підсумку вартість міжнародного кредиту базується на відсоткових ставках країн, які є провідними кредиторами. Та вна­слідок того, що на величину «ціни» кредиту впливає ще багато фак­торів, має місце розрив у рівнях ставок. В основі цього — певні еко­номічні причини. Більшість економістів серед них виділяють такі, як обмеження у переливі капіталу; різниця у податкових режимах для міжнародних та внутрішніх операцій; резервні вимоги до банків на внутрішньому ринку; різниця в операційних витратах за аналогічни­ми операціями; наявність витрат при переході від валюти до валюти; неповна відповідність фінансових інструментів на міжнародному та національному ринках.

Сучасний ринок характеризується зв'язаністю всіх його складо­вих, тому всі ставки відсотка перебувають між собою у зв'язку та в сукупності створюють структуру ставок. В основі структури ставок відсотка на міжнародному ринку, як і на національному, перебува­ють короткострокові ставки грошового ринку. Внаслідок того, що основна частина грошового ринку представлена міжбанківськими депозитами, широко використовуються ставки за 3 — 6-місячними депозитами.




1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка