Міжнародної безпеки




Скачати 355,08 Kb.
Дата конвертації23.10.2016
Розмір355,08 Kb.
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ПОЛТОРАЦЬКИЙ ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ

УДК : 327.5 НАТО

РОЛЬ НАТО У ФОРМУВАННІ СУЧАСНОЇ СИСТЕМИ

МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ
Спеціальність : 23.00.04. – політичні проблеми міжнародних систем і

глобального розвитку


Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Київ – 2003


Дисертацією є рукопис
Робота виконана в Інституті міжнародних відносин

Київського національного

університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник : доктор історичних наук, професор

ГУМЕНЮК Борис Іванович,

завідувач кафедри міжнародних організацій та

дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин

Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

ректор Дипломатичної академії України при МЗС України

Офіційні опоненти :
Камінський Євген Євменович - доктор історичних наук, професор,

Завідувач відділом Інституту світової економіки та

міжнародних відносин Національної академії

наук України


Корнієвський Олександр Анатолійович - кандидат історичних наук,

доцент, державний

експерт Національного інституту проблем

міжнародної безпеки при Раді національної

безпеки і оборони України

Провідна установа : Національний інститут стратегічних досліджень

при Адміністрації

Президента України
Захист дисертації відбудеться 12 червня 2003 року о 14.00 год. на засіданні

Спеціалізованої вченої ради Д.26.001.29 в Інституті міжнародних

відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

за адресою : 04119,м.Київ, вул. Мельникова, 36/1.


З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Київського національного

університету імені Тараса Шевченка за адресою :

м. Київ, вул. Володимирська, 58, к.10.

Автореферат розісланий 7 травня 2003 року.


Вчений секретар



Спеціалізованої вченої ради Каменецький М.С.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ



Актуальність теми. Розвиток сучасного світу характеризується існуванням глобальних проблем, де поряд з такими традиційними як термоядерна, екологічна, енергетична, демографічна, продовольча все чіткіше на перший план виходить проблема уніфікованості та єдності світу як цілісної геополітичної категорії. Процеси світової глобалізації мали наслідком значне зниження здатності незалежних суверенних держав визначати темпи та напрями політичних змін як всередині країн, так і у світі в цілому. Дедалі більше національних держав визнають необхідність створення сильних міжнародних інститутів на регіональному та глобальному рівнях. Ширше виявляється тенденція злиття національно-державних та загальносвітових проблем. Все це актуалізує питання формування субрегіональних, регіональних та глобальних систем безпеки. У цьому відношенні ключовим та невід’ємним атрибутом існування і функціонування всього міжнародного співтовариства вбачається система міжнародної безпеки. Проте сьогодні не існує єдиної системи міжнародної безпеки, тобто такої, яка б функціонувала на основі принципів, норм та правил, вироблених в рамках однієї міжнародної організації чи наднаціональної структури.

Характерною рисою сучасного міжнародного простору є його організаційно-структурований характер. Міждержавні стосунки, зіткнення національних інтересів, розв’язання існуючих суперечностей обумовлюють необхідність залучення міжнародних організацій та міжнародно-правових режимів глобального, регіонального чи субрегіонального рівнів до розв’язання таких проблем. Міжнародні організації, що діяли у той чи інший історичний період, впливали на розвиток подій на міжнародній арені, певною мірою знижували ступінь політичної невизначеності шляхом стабілізації очікувань сторін і, таким чином, підвищували рівень національної та міжнародної безпеки.

Історична тенденція до розширення можливостей міжнародних організацій впливати на безпеку тісно пов’язана із загальносвітовими процесами інтеграції та глобалізації. Тому спроби провести геополітичний аналіз розвитку міжнародних подій без урахування можливого впливу зазначених процесів на міжнародні організації, так само, як і без оцінки дієвості цих інституцій та режимів з точки зору визначення їх ролі та місця у формуванні середовища міжнародної безпеки, не відповідають вимогам сьогодення.

Нинішні глобальні процеси і тенденції справляють безпосередній вплив на Організацію Північноатлантичного Договору ( НАТО ), яка, починаючи з другої половини двадцятого століття була і залишається найважливішою військово-політичною структурою у євроатлантичному середовищі безпеки. Вона об’єднала найбільш впливові західні держави на основі спільних інтересів і цінностей, ставши при цьому фактором їхньої цивілізаційної єдності. З моменту свого утворення Альянс взяв на себе як суто військові, так і політичні функції. НАТО, створена, передусім, як система колективної оборони, вирішуючи проблеми євроатлантичної безпеки, постійно посилювала свою політичну складову. В цьому контексті Альянс відігравав роль ”великого інтегратора” повоєнної Європи. Після розпаду біполярної системи міжнародних відносин НАТО змогла не тільки пристосуватись до нових геополітичних умов, але й розширити межі своєї діяльності, залучити нових членів, здійснювати вплив на прийняття рішень в ООН. Проте слід констатувати, що на шляху розвитку НАТО як найпотужнішої в євроатлантичному регіоні військово-політичної організації виникає значна кількість проблем, пов’язаних саме з процесами радикальних змін в середовищі як регіональної, так і міжнародної безпеки.

В наш час зусилля світової дипломатії зосереджені навколо створення такої системи безпеки, яка б гарантувала стабільність у світі та була б здатна реагувати на нові ризики і виклики, найсуворішим з яких є виклик міжнародного тероризму. За таких умов формування сучасної системи міжнародної безпеки логічним і актуальним уявляється дослідження питання щодо подальшого призначення НАТО та майбутньої її еволюції як найбільш ефективної та дієздатної складової цієї системи.

Ефективне функціонування сучасної системи міжнародної безпеки і, зокрема, її євроатлантичної складової, відповідає національним інтересам України та її зовнішньополітичним пріоритетам. Враховуючи прийняття Україною національної стратегії, кінцевою метою якої є повномасштабна інтеграція до європейських та євроатлантичних структур безпеки, оцінка діяльності Північноатлантичного Альянсу як провідної євроатлантичної структури безпеки в сучасних умовах становить безперечний інтерес для державних органів і структур України, відповідальних за реалізацію її зовнішньополітичного курсу в рамках вищезгаданої стратегії. Весь цей комплекс причин та обставин і обумовив вибір теми даного дослідження.



Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Наукове дослідження виконано в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” ( номер держреєстрації 0196U015201 ), програми Інституту міжнародних відносин “Міжнародно-правові, політичні та економічні засади розвитку України” ( номер держреєстрації 0197U003322 ). Дослідження виконане згідно з науковою програмою кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації системи міжнародних відносин” ( номер держреєстрації 0197U003325 ).

Мета і завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми, а також враховуючи наявність ряду аспектів, що потребують поглибленого дослідження, метою дисертації є узагальнюючий аналіз характеру сучасних змін та основних проблем в середовищі системи міжнародної безпеки, що формується, місця НАТО, її інтересів і пріоритетів в цій системі шляхом оцінки практичного внеску Організації в зміцнення міжнародного миру і безпеки.

Визначена мета передбачає вирішення таких конкретних завдань дослідження :

узагальнити існуючі концепції та погляди на феномен міжнародної безпеки та на цій основі визначити сучасні проблеми, тенденції та фактори формування системи міжнародної безпеки як основної передумови забезпечення переходу світового співтовариства на принципи сталого розвитку;

проаналізувати основні передумови зміни геополітичних орієнтирів НАТО в контексті визначення її ролі в розробці стратегії побудови системи міжнародної безпеки на сучасному етапі та встановити механізми здійснення реалізації нових завдань НАТО в цій сфері;

оцінити вплив розширення НАТО на середовище безпеки в євроатлантичному регіоні з урахуванням відповідних військово-політичних змін та інтересів провідних держав цього регіону;

розглянути на основі принципів діючого міжнародного права механізм миротворчої діяльності НАТО на Балканах; проаналізувати наслідки та уроки такої діяльності з оцінкою її впливу на систему регіональної та міжнародної безпеки;

проаналізувати вплив участі НАТО в боротьбі проти міжнародного тероризму на характер розвитку відносин між державами євроатлантичного регіону та подальший розвиток трансформації Організації;

дослідити проблеми зміцнення відносин України з НАТО в контексті реалізації національної стратегії України на повномасштабну інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури безпеки.



Об’єкт дослідження – система міжнародної безпеки крізь призму аналізу підходів, напрямів, форм та методів діяльності НАТО щодо побудови нової архітектури міжнародної безпеки.

Предмет дослідження - Організація Північноатлантичного договору в умовах закінчення епохи глобальної конфронтації та визначення ролі НАТО у формуванні системи міжнародної безпеки на сучасному етапі.

Методологічна основа. Методологічною основою дослідження є системний підхід, що дозволяє представити комплексне бачення системи міжнародної безпеки як сукупності елементів формальної макроструктури, їх взаємозв’язків та загальних принципів організації. При аналізі джерел для виявлення загальних і особливих рис у процесах та явищах, пов’язаних з практичною діяльністю НАТО, автор використовував емпірико-аналітичний, логічний, історичний та інституційно-порівняльний методи дослідження.

Наукова новизна дослідження. Основними положеннями, що визначають наукову новизну дисертації є насупні.

Удосконалено систематизацію підходів та концепцій безпеки, досліджено генезу поняття “безпека” як базової категорії аналізу сучасної міжнародної системи. Подальший розвиток у дослідженні отримало вивчення взаємозв’язку між поняттями “національна безпека”, “колективна безпека”, “кооперативна безпека” та “міжнародна безпека”.

Узагальнено погляди на феномени “система міжнародної безпеки”, “середовище системи міжнародної безпеки”, а також поєднано регіональний та глобальний рівні аналізу її функціонування в єдине ціле. Таким чином була отримана змога предметного розкриття особливостей середовища системи міжнародної безпеки в сучасних умовах.

Конкретизовані теоретичні положення про сучасні загрози міжнародній безпеці, визначено групи внутрішніх та зовнішніх факторів, що впливають на розвиток середовища міжнародної безпеки.

У цілісній формі поданий аналіз концептуально-правових та практичних аспектів внеску НАТО як військово-політичної організації в загальні зусилля, спрямовані на створення надійних механізмів гарантування міжнародного миру і безпеки. При цьому враховані радикальні зміни у євроатлантичному геостратегічному середовищі після оновлення воєнно-політичної доктрини Альянсу та загострення нетрадиційних загроз і викликів сучасній міжнародній безпеці.

На основі комплексного підходу проаналізовані процеси трансформації НАТО та проблеми міжнародної безпеки у їх взаємозв’язку. Тому орієнтири дослідження спрямовані автором не лише на вивчення досвіду минулого, але й на аналіз сьогодення, а також на розробку конкретних пропозицій на перспективу. Запропонований автором підхід до вирішення проблеми забезпечення міжнародної безпеки має безпосереднє практичне значення і може бути використаний при розробці стратегії національної безпеки України на середньострокову перспективу.

Розглянуто еволюцію структур міжнародної безпеки різного рівня, визначені новітні проблеми розвитку середовища системи міжнародної безпеки, зокрема, проблеми боротьби з міжнародним тероризмом та врегулювання конфліктів невоєнного характеру шляхом здійснення миротворчої діяльності. При цьому зроблена комплексна оцінка як позитивних, так і негативних наслідків миротворчої діяльності НАТО на Балканах. Обґрунтована значущість НАТО як єдиної організації, спроможної дати ефективну відповідь на сучасний виклик міжнародного тероризму.

В ході аналізу проблем подальшого розвитку відносин Україна-НАТО доведена необхідність формування системи національної безпеки України з урахуванням як її національних інтересів, так і міжнародних факторів. Показано, що для України співробітництво з НАТО є базовою передумовою втілення її загального курсу на інтеграцію до європейських та євроатлантичних структур безпеки.

Дослідження побудоване на використанні новітньої джерельно-документальної бази. Значна кількість документів, зокрема, прес-релізи за результатами засідань органів і структур НАТО, виступи і промови Генерального секретаря Альянсу, позиційні матеріали, електронні видання Організації та ін. уперше вводяться в науковий обіг.

Практичне значення дисертації зумовлюється його науковою новизною та актуальністю. Матеріали, зібрані та залучені до аналізу під час підготовки даної роботи, можуть бути використані при подальшому вивченні закономірностей розвитку структур міжнародної безпеки у постбіполярний період міжнародних відносин, науковій розробці актуальних проблем міжнародної безпеки, у навчальному процесі в ході підготовки та читання у вищих навчальних закладах нормативних курсів з актуальних проблем міжнародної та регіональної безпеки, спеціальних курсів з питань місця і ролі НАТО в сучасній системі міжнародної безпеки, а також в інформаційно-аналітичній та практичній діяльності Міністерства закордонних справ України.

Основні положення дослідження були також використані для проведення лекційних та семінарських занять із студентами Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка під час розгляду наукових доповідей за темою дисертаційного дослідження.

Ряд положень роботи було використано у підготовці аналітичних та позиційних документів, зокрема, з питань співробітництва Україна-НАТО та поточних проблем діяльності Організації під час проходження практики у відділі НАТО і європейської безпеки Управління євроатлантичного співробітництва Міністерства закордонних справ України.

Апробація результатів дослідження. Основні наукові положення дисертації були оприлюднені у виступах на науково-теоретичних конференціях з актуальних проблем міжнародних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка 15 квітня 1998 року та 13 квітня 2000 року та під час проведення науково-практичної конференції на тему : “Проблеми миротворчої діяльності міжнародних організацій”, організованої кафедрою міжнародних організацій та дипломатичної служби Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка ( 17 квітня 2001 року, м. Київ).

Основні положення дисертації також знайшли відображення в шести наукових статтях автора.



Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 211 сторінок, в тому числі основний текст – 186 сторінок, список використаних джерел і літератури ( 318 найменувань українською, російською, англійською та німецькою мовами) – 26 сторінок.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються мета та конкретні завдання для її досягнення, об’єкт та предмет дослідження, визначено наукову новизну дисертаційної роботи, практичне і теоретичне її значення, розкрито методологічну основу, представлено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі – “Концептуально-теоретичні аспекти та джерельна база дослідження” – обґрунтовано постановку проблеми, проаналізовано та систематизовано сучасні теоретичні підходи, концепції та погляди західних і вітчизняних дослідників на визначення поняття “безпека”, а також проблеми взаємовідношень та взаємозв’язків між поняттями “безпека”, “національна безпека”, “колективна безпека”.

Автор констатує, що дослідження проблем безпеки здійснювалося на рівні об’єктивного явища, яке існує в конкретний історичний період і характеризує стан складної соціальної системи із специфічним характером зв’язків між її елементами; на рівні суб’єктивного сприйняття факторів, умов та перспектив розвитку подій як специфічний прояв викликів і загроз на національному та міжнародному рівнях у певний проміжок часу; як реакцію суб’єктів безпеки на потенційні та реальні загрози у вигляді інституційних рішень на вищезгаданих рівнях тощо.

На думку автора, важливим елементом у дослідженні теоретичних аспектів безпеки є виділення двох взаємопов’язаних її складових – внутрішньої та зовнішньої, що відрізняються засобами та механізмами їх забезпечення. При цьому особливий наголос робиться на зовнішній складовій безпеки, бо саме вона націлена на упередження зовнішніх, насамперед, воєнних загроз, спирається на спроможність військової організації протидіяти збройному нападу ззовні та може існувати як на національному рівні, так і у вигляді міжнародних організацій, союзів, альянсів.

Аналізуючи поняття “національна безпека”, з урахуванням її багатокомпонентного характеру, особливу увагу дисертант звертає на наробки двох шкіл західних дослідників : С.Брауна, У.Липмана, М.Каплана, Г.Моргентау, С.Хоффмана, які розглядають національну безпеку крізь призму “національних інтересів”, що, як правило, виявляються у вигляді ідеального та нормативного комплексу цілей; А.Вольферса, К.Норра, Ф.Трегера, Д.Кауффмана, які пов’язують національну безпеку з системою базисних цінностей суспільства на структурному, екзистенціальному та функціональному рівнях.

Окремо вивчена концепція зовнішнього втручання у соціально-економічні справи держави, викладена в дослідженнях учених Гарвардського університету Р.Купера та Дж.Ная, які розглядають загрозу застосування і фактичне застосування насильства загалом ефективними, коли на карту поставлені контроль над територією і згода на здійснення влади. Проте нові проблеми взаємозалежності пов’язані з установленими та поведінковими аспектами, що мало залежать від територіальних параметрів.

Аналізуючи проблему забезпечення всезагальної безпеки, автор відзначає розвиток тенденції до неухильного зростання значущості тієї компоненти “національних інтересів”, що співпадає із всезагальним інтересом світового співтовариства. При цьому всезростаюче визнання одержує стратегія колективної безпеки, коли кожна держава, яка входить в систему такої безпеки, згодна з тим, що безпека однієї з них є справою всіх, і приєднується до колективних дій щодо відсічі агресії. Тому колективна безпека розглядається як засіб підтримання загального миру і безпеки. На погляд дисертанта, колективна безпека є найменш гнучкою категорією, оскільки потребує найбільшої співпраці між незалежними державами відповідно до найжорсткіших правил. Тому стає очевидним, що саме альянси є виразом найкращого компромісу між слабкістю односторонніх дій та жорсткою обмеженістю колективних дій. В разі втрати спільного супротивника чи загрози така система безпеки втрачає головний лейтмотив свого існування і її подальша доля залежить від набутого потенціалу і досвіду.

У дослідженні використана значна кількість документів та матеріалів, пов’язаних з практичною діяльністю НАТО, зокрема, прес-релізи за результатами засідань органів та структур Альянсу, виступи і промови Генерального секретаря НАТО, документи самітів, позиційні матеріали за результатами зустрічей на рівні глав держав та міністрів закордонних справ, електронні видання Організації.

Значну увагу автор приділив дослідженням російських політологів – С.Рогова, В.Журкіна, М.Косолапова, В.Кудрявцева, А.Кортунова, С.Самуйлова. В їх дослідженнях розглядаються питання впливу НАТО на стан європейської безпеки, зокрема, розширення Організації на Схід, її участь у врегулюванні регіональних конфліктів.

Автор використовував також праці вітчизняних науковців, які досліджують проблеми інтеграції України в європейські та євроатлантичні структури безпеки. Зазначені питання висвітлювалися С.Пирожковим, Є.Камінським, Г.Перепелицею, О.Корнієвським, Б.Парахонським, Б.І.Гуменюком, В.Гречаніновим та іншими фахівцями.

У другому розділі – “Сучасна система міжнародної безпеки” – проаналізовані основні підходи до сутності міжнародної безпеки, викладене авторське бачення поняття “система міжнародної безпеки” із виокремленням її базових характеристик, функцій та критеріїв ефективності в сучасних умовах, досліджено еволюцію середовища системи міжнародної безпеки та її взаємозв’язок з динамікою функціонування цієї системи на сучасному етапі її розвитку.

При вивченні структури, основних понять, категорій та факторів існування феномену міжнародної безпеки автор використовував роботи Б.Базана, М.Нахта, Р.Купера, Дж.Ная, М.Добросельського, В.Петровського, Е Скакунова. На основі аналізу цих робіт автор визначає міжнародну безпеку як такий стан міжнародних відносин, за якого створюються умови, необхідні для існування і функціонування держав, забезпечення їх суверенітету, політичної та економічної незалежності в повному обсязі, можливості відсічі воєнно-політичному тиску і агресії, рівноправних відносин з іншими країнами.

Враховуючи безпосередню залежність стану міжнародної безпеки від можливостей її структур компенсувати негативний вплив на нього військових, політичних, економічних та інших викликів, під системою міжнародної безпеки автор розуміє сукупність спеціальних зобов’язань, гарантій, взаємозв’язків і механізмів, що існують між її учасниками та спрямовані на забезпечення її стабільного існування і розвитку. Підкреслюється, що ефективність такої системи в сучасних умовах відзначається впливом сукупності як зовнішніх, так і внутрішніх факторів її середовища, зокрема, станом і тенденціями розвитку геостратегічної ситуації, характером міжнародних реалій на регіональному та субрегіональному рівнях, внутрішнім станом держав, ефективністю вже існуючих систем безпеки та їх спроможністю змінюватися з урахуванням нових завдань, реальними можливостями щодо створення нових систем безпеки і характеру їх взаємодії з існуючими.

Середовище системи міжнародної безпеки визначається автором як сукупність примусів і обмежень позасистемного характеру, що впливають на базові характеристики системи і обумовлюють її функціонування.

Концепція кооперативної безпеки як одного з визначальних факторів формування системи міжнародної безпеки на сучасному етапі становила особливий інтерес для автора в роботах західних експертів та фахівців в галузі безпеки – Р.Кеннеді, М.Міхалки, Р.Коена. В її основу покладено механізм стримування агресії шляхом створення зустрічних загроз і нанесення поразки тому, від кого вона виходить. На думку зазначених фахівців, за країнами-учасницями при цьому, з одного боку, визнається право на застосування військової сили за межами їх територій, з іншого, цей механізм включає важливий елемент – “проеціювання стабільності” в ті прилеглі до простору кооперативної безпеки зони, що можуть негативно впливати на безпеку всіх або окремих її учасників. При цьому єдиною працюючою на практиці системою такої безпеки визнається НАТО. Досліджуючи еволюційні процеси і зміни в середовищі системи міжнародної безпеки, дисертант відзначає їх взаємозв’язок з еволюцією етапів і доктрин у відносинах між провідними державами світу. Встановлено, що система міжнародної безпеки знаходиться у стані динамічних трансформаційних змін і сьогодні розглядається в широкому контексті, охоплюючи не лише оборонні, але й соціально-політичні чинники, проблеми демократизації і безпеки в окремих державах і регіонах, формування дружніх стосунків, забезпечення сприятливих умов для сталого розвитку. Автор подає своє бачення основних проблем і протиріч в її середовищі, а також першочергових завдань в цій сфері : колективна відповідальність і здатність протистояти новим загрозам безпеці – міжнародному тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення, організованій злочинності, економічним та інформаційним загрозам.

У третьому розділі – “Роль НАТО в розробці стратегії побудови сучасної системи міжнародної безпеки” – зроблено спробу оцінити місце НАТО, її інтереси та пріоритети в системі міжнародної безпеки, участь у розбудові нової архітектури цієї системи шляхом узагальнюючого аналізу процесу трансформації Організації, основні напрями якого були закріплені в основоположних документах Альянсу – Стратегічних концепціях 1991 та 1999 років.

Важливе місце в розділі відводиться аналізу причин трансформації НАТО та її зв’язку з еволюцією середовища системи міжнародної безпеки. Встановлені основні передумови постбіполярної трансформації стратегії НАТО. Дисертант, зокрема, виділяє наступні :

зміни у військово-політичній обстановці, обумовлені зникненням небезпеки раптового широкомасштабного військового конфлікту між Сходом і Заходом, вихід на передній план локальних внутрішньодержавних конфліктів, які не торкалися безпосередньо військової безпеки країн-членів НАТО;

посилення на початку 90-х років у ряді західноєвропейських країн тенденції до активізації оборонного співробітництва в рамках ЗЄС, що, в свою чергу, стимулювало розмежування всередині НАТО;

зміна співвідношення традиційних і нових ( переважно невійськових) викликів безпеці, що поставила під сумнів майбутнє НАТО як військової організації.

Маючи високо розвинуту військово-політичну інфраструктуру, що об’єднувала збройні сили більшості країн Європи, НАТО виявилася, за твердженням автора, єдиним унікальним форумом, здатним забезпечити ефективне розв’язання нових військово-політичних проблем на відміну від інших існуючих інституцій, покликаних їх вирішувати – ОБСЄ, ЄС, ЗЄС, що тільки приступали до створення свого власного антикризового потенціалу. При цьому головним завданням Організації стало забезпечення стабільності в Європі та співробітництва між США і європейськими державами з питань безпеки. Головними напрямами трансформації Організації були визначені наступні : пристосування до виконання нових завдань ХХІ століття з урахуванням сучасних викликів міжнародній безпеці, розширення можливостей для прийому нових членів, зміцнення партнерства з країнами Європи і постсоціалістичними країнами. Отже, процес трансформації НАТО розпочався із заміни доктрини “гнучкого реагування” часів “холодної війни” Стратегічною концепцією 1991 року, в якій основоположні принципи НАТО “оборона” і “діалог” доповнилися принципом “співробітництво”

Загалом, при розгляді процесу зовнішньої адаптації НАТО виділено декілька ініціатив, запроваджених Альянсом з метою сприяння розвитку євроатлантичного діалогу та безпеки, а саме: РПАС/РЄАП; програма ПЗМ; розвиток Постійної спільної ради (ПСР) Росія-НАТО ( сьогодні – Рада Росія-НАТО); Комісія Україна-НАТО (КУН); Європейська система безпеки та оборони (ЄСБО); План отримання членства в НАТО (ПОЧ); Середземноморський діалог; запровадження Багатонаціональних оперативно-тактичних сил (БОТС).

Реалізація зазначених ініціатив дозволяє розглядати Організацію як структуру співпраці з питань безпеки зі всіма державами євроатлантичного регіону, включаючи держави не члени НАТО.

Серед пріоритетних напрямів діяльності НАТО, визначених в Стратегічній концепції 1999 року, найважливішими, на думку автора, є політика “відкритих дверей” для вступу до Організації нових членів, відхід від суто оборонної стратегії із закріпленням права Альянсу на ведення військових операцій “за межами” своєї традиційної “зони відповідальності”. Це дає підстави розглядати НАТО в контексті її внеску в стратегію побудови сучасної системи міжнародної безпеки як центральну ланку, провідну структуру цієї системи.

У четвертому розділі – “Внесок НАТО в розбудову міжнародного миру і безпеки” – розглядаються аспекти практичної діяльності Альянсу, пов’язаної з динамікою структурних трансформацій, змін та викликів, притаманних системі міжнародної безпеки на сучасному етапі, а також характером та ступенем залучення Організації до цих процесів.

Розширення НАТО визначається автором як важливий процес, що слугує гарантією збереження трансатлантичного зв’язку між Європою та США і запобігання можливості відродження націоналістичних тенденцій у військовій політиці країн, що входять в Альянс. На основі аналізу думок зарубіжних політологів у дослідженні підкреслюється, що процес розширення НАТО слід розуміти не тільки як налагодження нових зв’язків задля укріплення безпеки, але й значно ширше – в ракурсі поширення західних моделей цивільно-військових відносин, здійснення прозорої політики в сфері оборони, допомога національним меншинам тощо. Тому автор підкреслює необхідність розуміння процесу розширення у наступних аспектах : чисельне розширення, в контексті якого проблема розумілася майже з самого початку в західних, особливо англомовних джерелах; “розширення місії”, що можна розуміти як вихід Альянсу за рамки оборонних завдань, зазначених в статті 5 Північноатлантичного Договору 1949 року, перехід до здійснення миротворчих операцій в широкому контексті, включаючи втручання в громадянські війни та етнічні конфлікти, що відбуваються в інших країнах; розширення “зони відповідальності”, що передбачає можливе перенесення дій оборонного характеру НАТО на території інших країн, які не є та, можливо, не збираються стати її членами.

Дисертант всебічно розглянув та врахував думки як західних, так і російських спеціалістів щодо геополітичних наслідків процесу розширення НАТО. Так, західні науковці розглядають розширення НАТО як один з етапів діяльності США щодо створення нової системи міжнародної безпеки на довгострокову перспективу – атлантичного співтовариства США і Європи у ХХІ столітті на основі Північноатлантичного Альянсу. На думку російських політологів, розширення НАТО пояснюється особливістю зовнішньополітичної стратегії США, а саме, “стратегії неперевершеності” в її сучасному баченні “глобального лідерства США як єдиної наддержави”.

В результаті проведеного аналізу наслідків практичних кроків НАТО по здійсненню розширення відзначається, що НАТО, перебуваючи в стані динамічної трансформації, поступово набирає форми воєнно-політичного союзу, тісно прив’язаного до національних та регіональних систем безпеки. Автор детально розглянув всі супутні проблеми, пов’язані з процесом розширення НАТО. Процес розширення не можна розглядати лише в рамках відповідності країн-кандидатів військовим стандартам Організації. Встановлено, що до країн-кандидатів на членство в НАТО також чинним є цілий комплекс вимог політичного і економічного характеру в контексті їх готовності зробити конкретний внесок у зміцнення як власної оборони, так і перспектив участі у миротворчих місіях Альянсу.

В роботі подаються загальні напрями подальшої діяльності Організації. Йдеться про зростання військово-політичної активності НАТО в Закавказзі, Центральній Азії, можливість членства нейтральних європейських держав, розширення Середземноморського діалогу НАТО.

Аналіз розвитку миротворчої діяльності НАТО дозволяє автору стверджувати, що НАТО продемонструвала себе як військово-політична організація, здатна в повному обсязі вирішувати нові для неї завдання, пов’язані з врегулюванням регіональних конфліктів. Проте, як зазначається в дослідженні, така оцінка має враховувати як позитивні, так і негативні наслідки діяльності Організації.

Підсумовуючи розгляд участі НАТО в боротьбі проти міжнародного тероризму, автор зазначає, що в міжнародній політичній системі з подій 11 вересня 2001 року розпочався процес формування нових систем міждержавної взаємодії та проглядаються контури нової конфігурації системи євроатлантичної та, в більш широкому розумінні, міжнародної безпеки. Зміна міжнародної ситуації стимулювала перетворення НАТО з регіональної організації оборонного характеру на організацію держав, які опікуються питаннями побудови і підтримання сучасної системи міжнародної безпеки.

Розвиток стабільних відносин України з НАТО безпосередньо зміцнює зовнішні гарантії національної безпеки та відповідає національним інтересам України, оскільки підвищує рівень гарантій політичної незалежності, територіальної цілісності та непорушності кордонів України, протидіє новим загрозам стабільності і безпеці ( міжнародний тероризм, незаконний обіг зброї, наркотиків тощо). Йдеться також про прискорення реформування оборонної сфери і розбудови збройних сил України із використанням передового досвіду держав-членів НАТО в цих галузях. Загалом, автор підсумовує, що після проголошення рішення РНБОУ від 23 травня 2002 року, питання розвитку відносин Україна-НАТО перейшло від вирішення проблем співробітництва в площину подання Україною офіційної заяви про набуття статусу країни-члена Організації.


В И С Н О В К И
Розвиток сучасних міжнародних відносин набуває універсального характеру і визначається існуючою сукупністю взаємозв’язків та взаємозалежностей, що динамічно розвиваються. Очевидним стає виникнення нового світового порядку, провідну роль у якому відіграватиме система міжнародної безпеки. Міжнародній безпеці відповідає певна відсутність реальних загроз тій системі держав і відносин між державами, що склалася. В сучасних умовах забезпечення міжнародної безпеки стало частиною національного інтересу, тобто спостерігається тенденція до неухильного зростання значущості тієї компоненти національних інтересів, що співпадає із всезагальним інтересом світового співтовариства.

Сьогодні міжнародна безпека розглядається в широкому контексті й охоплює не лише оборонні, але й соціально-політичні чинники, проблеми демократизації і стабільності в окремих державах і регіонах, формування дружніх стосунків, забезпечення умов для сталого розвитку. На перший план виступають колективна відповідальність та здатність протистояти новим загрозам безпеці – міжнародному тероризму, розповсюдженню зброї масового знищення, організованій злочинності, економічним та інформаційним загрозам. Система міжнародної безпеки – це сукупність спеціальних зобов’язань, гарантій, взаємозв’язків і механізмів, що існують між її учасниками та спрямовані на забезпечення її стабільного існування і розвитку. При цьому стабільність функціонування такої системи визначатиметься, передусім, здатністю учасників використовувати зазначені механізми з метою обрання шляхів ефективного запобігання і подолання будь-яких загроз цій системі.

З початком постбіполярного етапу розвитку системи міжнародної безпеки висунення завдань адекватної відповіді на виклики, що диктувалися поширенням в світі нових типів конфліктів, обумовлених зростанням етнонаціональної ворожнечі, організованої злочинності, міжнародного тероризму, зникнення чітких та довготривалих зовнішніх загроз, що дозволяли формулювати відповідні довготривалі стратегічні цілі безпеки за умов глобального протистояння, порушення центрального принципу біполярного устрою – непорушності кордонів – все це обумовило зміну зовнішньополітичних пріоритетів і цілей держав-членів однієї з провідних міжнародних інституцій у сфері безпеки – Організації Північноатлантичного договору та необхідність її адаптації до нових геополітичних умов. Саме процесом трансформації НАТО була визначена її нова роль в розробці стратегії побудови системи міжнародної безпеки на сучасному етапі, що було документально закріплено в Стратегічних концепціях Альянсу 1991 та 1999 років. За НАТО було закріплено право приймати рішення від імені всього міжнародного співтовариства, діяти за межами своєї “зони відповідальності”, тобто євроатлантична система безпеки, стрижнем якої є НАТО, перетворюється на міжнародну.

Підкреслено значення основних механізмів здійснення Альянсом нових завдань в сфері міжнародної безпеки, а саме : створення інституційних політичних рамок для розвитку відносин НАТО з партнерами в Центральній і Східній Європі; розвиток співробітництва в оборонній та військовій сферах; діяльність НАТО щодо врегулювання кризових ситуацій та участь в операціях з підтримки миру.

Процес розширення НАТО, обумовлений необхідністю реалізації політичних та військових завдань, пов’язаних із стратегією її подальшої еволюції, що було закріплено в основоположних документах Організації, змінює військово-політичну обстановку в Європі і ускладнює забезпечення безпеки в євроатлантичному регіоні. Для створення належного середовища безпеки в контексті розширення Альянсу доцільним є вирішення фундаментальних питань, пов’язаних з проведенням усіма державами євроатлантичного регіону більш реалістичної політики, яка б враховувала інтереси взаємної безпеки різних держав, насамперед Росії. Курс на подальше розширення НАТО залежить від виваженого та збалансованого підходу до втілення інтересів як загальноєвропейської, так і міжнародної безпеки на основі урахування об’єктивних оцінок сучасних загроз світовому співтовариству.

На основі аналізу механізму та наслідків миротворчої діяльності НАТО на Балканах можна стверджувати наступне :

- НАТО виявилася єдиною міжнародною організацією, яка, реагуючи на ескалацію насилля на Балканах та наростання загрози регіональної війни, взяла на себе відповідальність і здійснила реальні кроки, спрямовані на врегулювання конфлікту. Для країн-союзниць по НАТО реалізація завдань миротворчих операцій означає суттєве зниження вірогідності нового спалаху війни на Балканах, а, отже, сприяє розширенню зони безпеки в євроатлантичному регіоні.

- “Технологічний” характер миротворчої діяльності НАТО на Балканах, під час якої в ході проведених операцій використовувались переважно військово-повітряні та військово-морські сили, призвів до того, що при мінімумі втрат серед військовослужбовців НАТО значною була кількість жертв серед мирного населення та знищених цивільних об’єктів, особливо в Косово і Сербії. При цьому території балканських країн стали полігоном для випробувань нових видів озброєнь і техніки НАТО.

- Після завершення операції “Союзницька сила” в червні 1999 року активна фаза Косовської кризи була призупинена. Проте проблема залишилася невирішеною, так як тенденції і потенційні передумови етнонаціонального, міжетнічного та міжконфесійного характеру щодо нового поновлення протистояння в регіоні залишились.

- Характер і масштаби миротворчої діяльності НАТО під час кризи в Косово поставили під сумнів основоположні принципи системи діючого міжнародного права. Виникла очевидна суперечність між концепцією “гуманітарної інтервенції”, на якій ґрунтувалась операція “Союзницька сила”, та непорушними принципами міжнародного права – права державного суверенітету та збереження територіальної цілісності держав. Постало питання щодо легітимності в майбутньому подібних акцій, оскільки, з урахуванням не завжди високої ефективності ООН у врегулюванні регіональних криз, прецедент останньої операції НАТО може надалі використовуватись для виправдовування практики силового втручання у внутрішньодержавні конфлікти без відповідного мандату Ради Безпеки ООН. Обидва етапи миротворчої діяльності НАТО (боснійський та косовський) автор розглядає як початок відпрацьовування нової військової доктрини НАТО, в якій робиться ставка на регіональний конфлікт високого ступеня інтенсивності, що передбачає проведення Альянсом операцій з реагування на кризу із застосуванням будь-якого виду зброї на основі власного рішення і власної санкції.

- В результаті проведення аналізу проблематики миротворчої діяльності НАТО на Балканах автор виокремив комплекс проблем, що потребують свого вирішення. Йдеться про проблему відсутності чітко виписаного юридичного припису щодо можливості (чи необхідності) зовнішнього силового втручання у внутрішньодержавні конфлікти, що виникли на міжетнічній, міжнаціональній чи міжконфесійній основі та міжнародно-правового тлумачення нової термінології, потреба визначення якої постає як наслідок нових геополітичних перетворень в сучасній системі міжнародної безпеки. Мається на увазі визначення різниці між поняттями “гуманітарна криза”, “гуманітарна інтервенція”, “гуманітарна катастрофа”, “втручання з гуманітарних причин”. Враховуючи необхідність вирішення зазначених проблем, пропонується розпочати розробку і укладання міжнародно-правового документу, де б з урахуванням нових політичних реалій було визначено, в яких випадках і для досягнення яких цілей є допустимим (чи вимагається) використання силових методів. На думку автора, зовнішнє силове втручання може бути виправданим лише за умови неможливості дотримання критеріїв дипломатичного врегулювання сучасних конфліктів. При цьому для визначення таких критеріїв необхідно забезпечити : об’єктивну, незалежну і неупереджену оцінку наявності та масштабів конфліктної ситуації; впровадження надійної системи контролю за використанням сили; врахування наслідків силових дій для відповідних країн, регіонів; підтримання постійного політичного діалогу з учасниками конфлікту на рівноправній основі.

Загострення проблеми міжнародного тероризму в зв’язку з подіями 11 вересня 2001 року в США та відповідна реакція з боку Північноатлантичного Альянсу створили нові передумови для подальшої еволюції цієї структури безпеки. Перегляд пріоритетів НАТО, в контексті якого на перший план було висунуте нове нетрадиційне для Альянсу питання боротьби проти міжнародного тероризму, є черговим етапом перетворення НАТО на провідну військово-політичну структуру в євроатлантичному регіоні та свідченням про подальше розширення “зони відповідальності” Альянсу, А, отже, НАТО практично стає базовою структурою сучасної системи міжнародної безпеки.

Розвиток відносин і взаємодії України з НАТО надає можливість безпосередньо підвищувати рівень зовнішніх гарантій національної безпеки України, зокрема її політичної незалежності, територіальної цілісності й непорушності кордонів, а також активно сприяти розвитку співробітництва України з європейськими та євроатлантичними структурами . Сьогодні Україна розглядається як важливий чинник у створенні нової архітектури та системи безпеки на євроатлантичному просторі.

Співробітництво та взаємодія України з НАТО здійснюється відкрито, на базі відповідних законодавчих і нормативних документів, з урахуванням національних інтересів, на взаємовигідній та рівноправній основі.

Оптимізація взаємовідносин України і НАТО далеко не завершений процес, продовженням якого у наступних десятиліттях залишається діюча стратегія вибору євроатлантичного спрямування України. При цьому тактичні кроки по реалізації зазначеної стратегії визначені Планом дій Україна-НАТО, а також Цільовим планом на 2003 рік, що були затверджені на Празькому саміті 2002 року. Слід зазначити, що внутрішньополітичні чинники розвитку держави, особливості ротації й еволюції владних структур істотно впливатимуть на “архітектуру” мосту Київ-Брюссель.

Реалізація Україною своїх можливостей як активного суб’єкта міжнародних відносин обумовила визнання її в багатьох міжнародних документах, в тому числі прийнятих в рамках НАТО, ключовою країною для європейської та євроатлантичної безпеки. Оскільки Україна стратегічну перспективу своєї національної безпеки пов’язує із входженням до євроатлантичної системи безпеки, саме тому для неї є дуже важливим розвивати стосунки з НАТО як найбільш дієздатною складовою цієї системи.




СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1.Полторацький О.С. Деякі проблеми розширення НАТО на Схід // Актуальні проблеми міжнародних відносин : Зб. наук. праць студентів та аспірантів.-К.,1998.-Вип.6,ч.ІІ.-С.103-108.

2. Полторацький О.С. Співробітництво Україна-НАТО – важливий елемент європейської системи міжнародних відносин // Актуальні проблеми міжнародних відносин : Зб. наук. праць.-К.,2000.-Вип.21,ч.І.-С.175-182.

3. Полторацький О.С. НАТО : політика партнерства як шлях до зміцнення співробітництва і безпеки в Європі // Актуальні проблеми міжнародних відносин : Зб. наук. праць.-К.,2002.-Вип.31,ч.ІІ.-С.36-40.

4. Гуменюк Б.І., Полторацький О.С. НАТО і проблеми національної безпеки України // Наук. вісн. Дип. акад. України при МЗС України. - К.,2002.- Вип.7 : Зовнішня політика та дипломатія : теорія, історія, практика.-С.21-36.

5. Полторацький О.С. Міжнародна безпека : сутність, еволюція, сучасні проблеми // Актуальні проблеми міжнародних відносин : Зб. наук. праць.-К.,2003.-Вип.33,ч.І.-С.31-37.

6. Полторацький О.С. Внесок НАТО в боротьбу проти міжнародного тероризму // Наук. вісн. Дип. акад. України при МЗС України.-К.,2003.-Вип.8 : Зовнішня політика та дипломатія : витоки, традиції, новації.-С.250-265.


АНОТАЦІЇ
Полторацький О.С. Роль НАТО у формуванні сучасної системи міжнародної безпеки.-Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук із спеціальності 23.00.04. – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, Київ, 2003.

Дисертацію присвячено аналізу формування системи міжнародної безпеки, визначенню крізь призму еволюції її середовища, основних факторів, загроз та викликів, що обумовлюють функціонування цієї системи на сучасному етапі та оцінці доцільності її подальшої розбудови навколо Північноатлантичного Альянсу з урахуванням набутого цією міжнародною організацією потенціалу і досвіду як високорозвинутої військово-політичної структури безпеки.

В дисертації розглянуті питання трансформації НАТО в контексті її Стратегічних концепцій 1991 та 1999 років і конкретного внеску цієї структури в розбудову міжнародного миру і безпеки. Проведено аналіз миротворчої діяльності Організації, її ролі в боротьбі з міжнародним тероризмом та здобутків України в результаті розвитку відносин Україна-НАТО.


Ключові слова : безпека, міжнародна безпека, система міжнародної безпеки, структура безпеки, НАТО, стратегія, розширення, миротворча діяльність, міжнародний тероризм.
Полторацкий А.С. “Роль НАТО в формировании современной системы международной безопасности”.- Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата политических наук по специальности 23.00.04. – политические проблемы международных систем и глобального развития. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Институт международных отношений, Киев, 2003.

Диссертация посвящена анализу формирования системы международной безопасности, определению через призму эволюции ее среды основных факторов, угроз и вызовов, обусловливающих функционирование этой системы на современном этапе, а также оценки целесообразности ее дальнейшего развития на основе Североатлантического Альянса с учетом накопленного этой международной организацией потенциала и опыта деятельности как высокоразвитой военно-политической структуры безопасности.

В диссертации рассмотрены вопросы трансформации НАТО в контексте ее Стратегических концепций 1991 и 1999 годов и конкретного вклада этой структуры в укрепление международного мира и безопасности. Значительное внимание уделено анализу причин трансформации НАТО, ее связи с эволюцией среды системы международной безопасности. Установлены основные предпосылки постбиполярной трансформации стратегии НАТО. Доказано, что НАТО, обладая высокоразвитой военно-политической инфраструктурой, объединив вооруженные силы большинства стран Европы, стала единственным уникальным форумом, способным обеспечить эффективное урегулирование современных военно-политических проблем в отличие от других существующих институтов, призванных обеспечивать их решение.

В работе также рассматриваются аспекты практической деятельности Альянса, связанной с динамикой структурных трансформаций, изменений и вызовов, присущих системе международной безопасности на современном этапе, а также характером и степенью вовлеченности Организации в эти процессы.

Всесторонне рассмотрены и учтены мнения как западных, так и российских специалистов относительно геополитических последствий процесса расширения НАТО. Сделан обобщенный вывод о том, что процесс расширения не может рассматриваться сугубо в рамках соответствия стран-кандидатов военным стандартам Организации. Относительно стран-кандидатов действует также целый комплекс требований политического и экономического характера в контексте их готовности внести конкретный вклад в укрепление как собственной обороны, так и перспектив участия в миротворческих миссиях Альянса. В работе представлены общие направления дальнейшей деятельности НАТО, в частности, возрастание военно-политической активности Альянса в Закавказье, Центральной Азии, среди нейтральных европейских стран, расширение Средиземноморского диалога НАТО.

В диссертации показано, что НАТО продемонстрировала возможность в полном объеме решать новые для нее задачи, связанные с проблемами урегулирования региональных конфликтов. При этом автором рассмотрены как положительные, так и отрицательные последствия такой деятельности на примере оценки миротворческих операций НАТО на Балканах.

В результате проведенного анализа участия и вклада НАТО в борьбу с международным терроризмом показано, что в международной политической системе, начиная с 11 сентября 2001 года, начался процесс формирования новых механизмов межгосударственного взаимодействия, просматриваются контуры новой конфигурации системы евроатлантической и, в более широком понимании, международной безопасности. Изменение международной ситуации стимулировало трансформацию НАТО из региональной организации оборонного характера в организацию государств, которые занимаются вопросами построения и поддерживания современной системы международной безопасности.

Особое внимание в исследовании уделяется проблеме дальнейшего развития отношений Украина-НАТО, которые рассматриваются автором в качестве фактора национальной безопасности Украины и условия успешной ее интеграции в евроатлантическую систему безопасности, центральной структурой которой выступает НАТО.

Ключевые слова : безопасность, международная безопасность, система международной безопасности, структура безопасности, НАТО, стратегия, расширение, миротворческая деятельность, международный терроризм.
Poltoratskiy A. The Role of NATO in the Formation of Modern System of International Security. - Manuscript.

The Thesis for the Candidate degree in Political Science ( Speciality : 23.00.04. - Political Problems of International Systems and Global Development ). National University named after Taras Shevchenko, Institute of International Relations, Kyiv, 2003.

The thesis is focused on the analysis of formation of the system of international security considering the evolution of its environment, key factors, challenges and risks as keen for functioning of such a system at the present stage of global development. The author estimates the expediency of further development of this system on the basis of NATO given that the Alliance remains the most effective and highly developed military and political security structure in the Euro-Atlantic region. In this respect the existing system of Euro-Atlantic security is seen as integral part of perspective evolution of its macrostructure - the system of international security.

The thesis analyses basic trends of NATO’s transformation, assesses the evolution of the Alliance’s defense and political strategy as it was stipulated in its Strategic Concepts of 1991 and 1999.

Efforts are made as well to evaluate NATO’s practical activities, particularly the process of enlargement, the character, consequences and lessons of Alliance’s peacemaking operations in the Balkans, the input of the Organisation into the struggle against international terrorism.

The author pays special attention to the problem of further development of relations between Ukraine and NATO which are viewed as a principal factor of Ukraine’s national security and basic prerequisite of its integration to the system of Euro-Atlantic security taking into account the country’s latest strategic developments in this field.



Key words: security, international security, international security system, security structure, NATO, strategy, enlargement, peacekeeping activity, international terrorism.


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка