Микола алфьоров



Сторінка1/16
Дата конвертації25.11.2018
Розмір3,14 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
МІГРАЦІЙНІ ТА ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОЦЕСИ У ДОНЕЦЬКІЙ ОБЛАСТІ

1943-1951 рр.


МИКОЛА АЛФЬОРОВ,

здобувач кафедри історіографії, джерелознавства,

археології, методики викладання історії Донецького національного університету
У статті розглядаються міграційно-демографічні процеси в Донецькій області у 1943-1951 рр. Досліджуються деякі аспекти державної міграційно-демографічної політики, співвідношення та роль природного та механічного приросту, їх вплив на зміну чисельності населення області та формування її трудових ресурсів у повоєнні роки.
Тема повоєнної відбудови Донбасу стала хрестоматійною у радянській історіографії, яка присвятила їй велику кількість загальних праць і тематичних монографій. У першу чергу досліджувалася роль партійних, комсомольських та профспілкових організацій, соціалістичне змагання, відбудова та розвиток окремих галузей господарства, окремих підприємств. Головна увага зверталася на вугільну та металургійну галузі. В окремих працях йшлося й про формування робітничих кадрів. Але демографічні та міграційні процеси не розглядалися. В узагальнюючих працях ці процеси зведено, як правило, до загального положення, що Донбас відбудовувала вся країна, що не дає уявлення про хід цих процесів [1].

З числа монографій слід відзначити численні праці відомого дослідника відбудови Донбасу М.Ф. Хорошайлова, у яких розглянуто діяльність партійних й частково комсомольських, профспілкових організацій, відбудову окремих галузей господарства, у першу чергу вугільної [2]. За тим же принципом побудовано й праці інших дослідників цього періоду історії Донбасу, які уточнюють окремі деталі відбудови виробництва. Але вони теж не розглядають демографічні та міграційні процеси в регіоні [3].

Великий масив краєзнавчої літератури як загального характеру, так і з історії окремих міст, районів і навіть підприємств цих даних не наводять. Чи не єдиним винятком є компілятивна праця П.Лавріва [4], де наведено дані переписів населення 1939 р. та 1959 рр. і є згадка про депортацію населення на території Донецької області у 1951 р.

Сучасна українська історіографія також не досліджує цього питання [5]. Практично всі дослідники оперують тільки даними офіційних переписів 1939 та 1959 років, тому демографічні, міграційні процеси випадають з поля зору, що обумовлює необхідність їх вивчення.

Мета цього дослідження - на основі комплексного аналізу літератури і джерел розглянути міграційні та демографічні процеси у Донецькій області в 1943 - 1951 рр., у тому числі співвідношення та роль природного і механічного приросту населення, їх вплив на зміну чисельності населення області та формування її трудових ресурсів у ці роки.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1943-1951 рр., тобто період воєнної та повоєнної відбудови, оскільки цей період порівняно з 1952-1959 рр. має свою специфіку, зумовлену її особливостями. З його завершенням у цілому завершується формування основного масиву населення регіону, відбувається еволюція державної міграційної та демографічної політики. Хоча в історіографії прийнято за кінцеву дату 1950 р., але вона досить дискусійна з огляду на те, що за її основу прий-нято закінчення відбудови важкої промисловості, не приймаючи до уваги інші галузі господарства, на що вказували деякі науковці ще наприкінці 50-х - початку 60-х років.

Розглядаючи міграційні та демографічні процеси, слід виходити з того, що вони здійснювалися у цей час військово-адміністративними методами (мобілізація населення та молоді, оргнабори, депортації та ін.). 1951 р. обрано кінцевою датою тому, що саме в цей час відбувається остання депортація населення із Західної України, а також приймається Постанова Ради Міністрів СРСР, яка змінила умови оргнаборів і стала фактичною відмовою від вирішення демографічних та міграційних питань військово-адміністративними методами.

Виходячи з рівня розробленості питання, джерельною базою дослідження можуть бути тільки документи того часу, вивчення яких стикається з наступними труднощами: стан документів воєнних років, відсутність статистичних даних по окремих роках, зміни форм звітності.

На 1939 р. на території Донецької області мешкало 3,1 млн осіб [6]. У роки війни населення регіону різко зменшилося. У багатьох працях за точку відліку повоєнної чисельності населення Донеччини беруться дані на січень 1944 р. - 1,7 млн. осіб, що складає 54,8% від довоєнної чисельності. Але більш правомірним буде брати дані на кінець 1943 р. На 1 грудня 1943 р. в області мешкало 1577603 особи, з них: міського населення - 721310, сільського - 856293. Таке співвідношення міського та сільського населення відбиває той стан, що склався під час війни. За грудень 1943 р. населення області збільшилося на 123303 особи, склавши 1701306 осіб. Міське населення склало 1144587 осіб, сільське населення - 556799 осіб [7]. Шляхом нескладних розрахунків можна виявити, що сільське населення зменшилося на 299494 особи, а міське зросло на 423277 осіб. Якщо скласти вибуле із сіл населення та прибуле до області, їх чисельність перевищить реальний приріст міського населення на 480 осіб. Саме стільки, мабуть, вибуло за межі області.

Стан документів демографічного відділу обласного статуправління не дає можливості прослідкувати процес у повному обсязі через відсутність даних за окремі роки. Проте можна прослідкувати головні тенденції процесу залюднення Донбасу. Природний приріст населення області порівняно з 1940 р. у повоєнні роки складав:




Графік 1. - Динаміка природного приросту населення 1945-1951 рр.

Цей графік показує динаміку природного приросту населення Донецької області з 1940 по 1951 рр. Статистичні дані дають таку картину природного приросту: 1940 р. - 47919 осіб; 1945 р. - 22658; 1946 р. - 47719; 1947 р. - 5182; 1948 р. - 34515; 1949 р. - 58982; 1950 р. - 58419; 1951 р. - 62721 [8], тобто перевищив передвоєнний показник на 14802 особи. Проте у 1939 р. природний приріст по області складав 70697 осіб, отже, цього показника навіть на кінець відбудови не було досягнуто за 6 повоєнних років. Досягнуто і перевищено його було тільки у 1958 р., коли він досяг 75545 осіб [9]. Якщо врахувати, що цей приріст міг стати трудовим ресурсом не раніше ніж через 15-16 років, тобто наприкінці 50-х років, то на перший план під час відбудови висувається механічний приріст населення.

Розуміння цього чинника знайшло відображення у постановах уряду, наказах та розпорядженнях міністерств про мобілізацію населення, оргнабори, мобілізацію молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ, молодіжних і комсомольських призовів та ін., тобто шляхом керованих міграцій. За основу подальших розрахунків береться саме механічний приріст, бо показник чисельності прибулих з інших областей не може бути вичерпним, тому що разом з міграцією у межі області йшов і зворотній процес - вибуття за її межі.

В останній рік війни, 1945, механічний приріст населення склав 23367 осіб, переважну більшість з яких становили прибулі з інших областей України, з Російської Федерації. При цьому з РФ: з Курської області - 3674, з Кримської - 2487 осіб, інші області мали негативний показник механічного приросту (Ростовська область, Краснодарський край та ін.), тобто чисельність вибулих у ці області перевищувала чисельність прибулих з них.



Це ж стосується й міграцій з інших республік СРСР до Донецької області. Виняток становила Молдавія, механічний приріст з якої склав 1694 особи [10].
Табл. 1. - Механічний приріст населення з інших республік СРСР

Населення, що склало у цей час механічний приріст, прибувало на відбудову промислових підприємств області, головним чином у вугільну і металургійну промисловість. Негативний показник механічного приросту з вказаних республік відбувався через закінчення війни і початок демобілізації, тяжкі умови праці і відсутність умов для житла у регіоні, бажання повернутися до своїх родин.

1946-1947 рр. виявилися найтяжчими у повоєнній відбудові. Голод, що охопив Україну, тяжка праця і нестерпні соціально-побутові умови призвели до масового дезертирства з підприємств, що, в свою чергу, призвело до зростання питомої ваги міграцій з інших областей України і республік СРСР.

У 1947 р. з Російської Федерації прибуло 63827 особи, вибуло 59266, механічний приріст склав 4606 осіб. З УРСР прибуло 167552 особи, вибуло 115972, механічний приріст склав 51580 осіб. Найбільше прибуло мешканців Київської, Ворошиловградської, Полтавської, Сумської, Львівської областей [11].

Такий стан керованих міграцій не міг задовольнити потреб відбудови. Тому 21 травня 1947 р. з'являється постанова Ради Міністрів СРСР "Про порядок проведення організованого набору робітників", згідно з якою голови колгоспів повинні були надавати допомогу уповноваженим з оргнабору у колгоспах, не перешкоджати колгоспникам виїжджати разом з родинами. Членам родин вербованих робітників надавалися пільги, але суттєво змінити становище постанова так і не змогла. І тільки постанова ЦК ВКП(б) "Про стан партійно-політичної роботи на вугільних шахтах Донбасу" від 28 лютого 1948 р. звернула увагу на причину цього явища - умови праці та життя прибулих, намітивши низку відповідних заходів, внесла зміни до умов оргнаборів та мобілізацій молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ. Як результат, у 1948 р. зафіксовано найвищий показник механічного приросту населення, який склав 167067 осіб, що більше ніж у п'ять разів перевищував природний приріст населення області [12].

У 1949 році продовжує зростати чисельність населення області, яка склала 1990482 особи. У відомостях про рух населення облстатуправління пояснювалось прибуттям населення до області у зв'язку із зростанням промисловості, внаслідок чого за рік чисельність працюючих збільшилась на 70630 осіб за рахунок оргнаборів, а за мобілізаціями молоді до шкіл ФЗН та ремісничих училищ прибуло ще 36925 осіб.

У складі населення області чоловіки складали 41,2%, а жінки 58,8%. Зростання населення відбувалось тільки в містах, а в сільських районах залишилося на старому рівні. Найбільше зростання населення за 1948-1949 рр. відбулося в таких містах, як Горлівка - на 29%, Макіївка - на 26,6%, Жданов - на 22,3%, Сталіно - на 21,4%. У містах та селищах міського типу за 1949-1950 рр. населення збільшилося на 289306 осіб, механічний приріст склав 268768 осіб, або 92,2%.

Чоловіків у працездатному віці нараховувалося 676988 осіб, з них робітників - 594247, або 87,7%. Жінок нараховувалося 846927, з яких працювало 395180 осіб, або 46,7%. Зріс і віковий склад населення - це пояснювалося механічним приростом населення у зв'язку з відбудовою і розвитком промисловості [13]. Усього механічний приріст за 1949 р. склав 137399 осіб, у 1950 р. - 117562 особи.

21 листопада 1951 року, із закінченням четвертої п'ятирічки, було прийнято нову постанову Ради Міністрів СРСР "Про впорядкування проведення організованого набору робітників", що остаточно закріпили принцип їх добровільності, пільги та відмову від військово-адміністративних методів управління міграціями населення. Це призвело до деякого зниження рівня міграцій. У 1951 р. механічний рух населення у містах та міських поселеннях характеризувався, як і раніше, великим прибуттям населення з інших областей і значним вибуттям осіб. У цей час прибуло 326112 осіб, вибуло - 226301, механічний приріст населення міст та сіл склав 99800 осіб, або 56,7%. Значна його частина - 66,8%, прийшлася на промислові центри: м. Сталіно - 65579 осіб, або 29% до загальної кількості прибулих; м. Макіївка - 34464, або 10,6%; м. Горлівка - 27801, або 8,5%; м. Жданов - 21531, або 6,6%. Прибуття населення проходило головним чином до великих промислових підприємств, шкіл ФЗН, ремісничих училищ, в останні з яких прибуло 20944 особи, або 6,4% від загальної чисельності прибулих.

Як і у 1949-1950 рр., основну частку прибулих давали області України - 221115 осіб, або 67,9% від загальної чисельності прибулих. З областей Російської Федерації - 89633 особи, або 27,5%, а з 14 інших республік СРСР - 14723 особи, або 4,6%. З 221115 осіб, що прибули з України, у межах області перемістилося 94738 осіб, або 42,8%, з них - 74119 у містах області і 18612 із сіл до міст області [14].

Серед прибулих з інших областей України найбільший відсоток припадає на Харківську - 15021 особа (6,8%), Ворошиловградську - 12082 (5,5%), Дніпропетровську - 11975 (5,4%), Вінницьку - 10027 (4,5%). З Російської Федерації: Курську - 18313, або 20,4% прибулих із Росії. Більшість прибулих - 88% складали працездатні особи, а 53,3% - чоловіки.

За цей час вибуло з області - 42865 осіб: з Макіївки - 21283, або 9,4%, Горлівки - 18076, або 8%, Жданова - 10266, або 4,5%. Відбували головним чином до областей України та Росії.

З вказаного механічного приросту населення 68294 особи, або 68,4% від усього механічного приросту, прийшлося на 12 міст обласного підпорядкування. Найбільше з них: Сталіно - 22714 (22,8% від загального механічного приросту), Макіївка - 13181 (13,3%), Горлівка - 9725 (9,7%), Жданов - 7947 (8%). Зменшення механічного приросту порівняно з минулими роками пояснювали поступовим укомплектуванням кадрами промислових підприємств і збільшенням плинності кадрів державних трудових резервів.






Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка