Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Комунальний заклад




Скачати 12,65 Mb.
Сторінка2/8
Дата конвертації19.11.2018
Розмір12,65 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8

Теоретичне обґрунтування проблеми досвіду

Дослідження проблеми управління якістю належить до найбільш актуальних проблем сучасної теорії освіти. Її актуальність зумовлена потребами практики, насамперед потребами різкого нарощування освітнього потенціалу нації, забезпечення конкурентоспроможності випускників загальноосвітніх шкіл і університетів на ринку праці як всередині держави, так і на міжнародному рівні.

Держава та нація без сучасної освітянської системи нездатні до відтворення культурних цінностей, забезпечення конкурентоспроможності на світовому ринку економічних та інтелектуальних ресурсів, відновлення і збереження демократичних інститутів. Слушно зауважує відомий педагог проф. О. Вишневський, що “всяка добра організація освіти мусить орієнтуватися на чітко окреслений зміст соціального замовлення, яке випливає з тих процесів, що переживає народ, а відтак і на їх прогноз” [19]. Таким чином, слід усвідомлювати, що сучасні освітянські реформи - це імператив часу, оскільки для сучасної України освіта стає умовою і гарантом забезпечення історичного переходу нації до нового демократичного суспільства.

Перебудова суспільства на принципово нових засадах вимагає посилення вимог до підвищення якості освітніх послуг у навчальних закладах освіти. Освіта XXІ століття – це освіта для людини. Домінантою є розвиток творчої особистості, здатної до сприйняття і використання набутих знань і вмінь у майбутній професіональній діяльності, критичної самооцінки результатів і професійної самоосвіти.

Демократизація є сьогодні ключовою проблемою освітніх реформ та механізмів забезпечення якісної освіти. Усі зміни, які ми спостерігаємо сьогодні у вітчизняному освітньому просторі, підпорядковані єдиній меті - підвищенню якості освіти. Означена проблема ніколи не знімалася з порядку денного, однак у сучасних умовах вона постала надзвичайно гостро. Якість - це основний результативний чинник освіти, “міра досягнення поставлених в освіті цілей та завдань, а також міра задоволеності очікувань різних учасників процесу освіти від наданих освітніми установами освітніх послуг” [93]. Розглядаючи якість освіти як одну з найбільш актуальних проблем сучасної української вищої школи, що визначає відповідний рівень підготовки майбутніх фахівців, можна розуміти її як “сукупність формальних і змістових характеристик, що забезпечують ефективне використання її основних функцій - навчання, виховання, розвитку і соціалізації особистості з наступним оволодінням нею професією, спеціальністю, кваліфікацією” [35].

Якщо ми хочемо, щоб освіта була якісною, слугувала інтересам людини і розвитку суспільства, завдання її мають визначатися у більш широких контекстах.

З огляду на зростаючу роль освіти, росте усвідомлення, що власний добробут залежить від самих індивідів, від їх прагнення до знань. У той же час, попитом на ринку праці все більше користується високо спеціалізоване знання, яке вимагає тривалого і самовідданого навчання. До того ж, технології швидко змінюються і потребують постійного оновлення знань, перекваліфікації, вміння вчитися самостійно. Через це здобуття освіти стає хоча і вигідною, але дорогою інвестицією. Якщо освіта дійсно якісна, від цих інвестицій виграють усі – і окремі громадяни, і суспільство в цілому. Отже, якість навчального процесу і доступність освіти залежать від наявності освітніх технологій масового використання та своєчасного оновлення інфраструктур.

Як відомо, освітянська діяльність – навчання і виховання підростаючого покоління – у філософсько-педагогічних системах світу завжди пов’язувалась з її якістю, обґрунтуванню механізмів впливу на яку (з метою її підвищення) присвячували свої трактати філософи і педагоги різних часів і народів світу. Платон, наприклад, відносив цю функцію виключно до пріоритетів держави. Аристотель однозначно пов’язував її зі стійкістю засвоєння знань та логікою мислення. Середньовічна філософсько-педагогічна традиція якість освіти пов’язувала з ефективністю засвоєння біблійного знання; Відродження і Нові часи “повернули” її до людини, духовного світу останньої, її працездатності за допомогою техніки й загального вміння “жити суспільним чином” тощо. ХІХ–ХХ ст. висунуло щодо цієї проблеми надзвичайно широкий спектр думок і поглядів. В інтерпретації різних філософів якість освіти визначається “освоєнням необхідної суми знань”, а також “оптимальною організацією життєдіяльності університетів” (В.Гумбольдт); “реалістичним сприйняттям набутого знання, зрозумілого самостійно” (К.Ясперс); “оволодінням загальною культурою” (М.Данилевський, П.Сорокін, А.Тойнбі); вмінням “знайти своє місце в системі виробничих і соціальних відносин” (М.Вебер); “ефективно керувати технічними й соціальними системами” (Мемфорд, Е.Тоффлер) та ін. [16, 17].

Визначення змісту до цього часу є прерогативою держави, що за радянських часів було виправдано плановою економікою та ідеологічними чинниками. Сьогодні держава продовжує диктувати чому і як вчити, хоча державні стандарти часто не відповідають вимогам ринків праці, критеріям якості освіти в умовах ринкової економіки і демократичного політичного устрою.

Нагальною стає приведення державних стандартів у відповідність до вимог технологічного суспільства. В індустріальну епоху об'єктом стандартизації був готовий продукт. В умовах гнучкого виробництва і конкуренції стандарти описують процедури вироблення тих чи інших продуктів. Для освіти це означає, що стандартизації мають підлягати не одиниці навчального матеріалу, а процедури оцінювання знань, вмінь, компетенції. Не навчальні плани та програми – а процедури їх розробки та затвердження. Не кваліфікаційні характеристики – а порядок атестації вчителів.

На жаль, не завжди можна ставити знак рівності між демократизацією освіти та забезпеченням відповідного рівня її якості, хоча ці процеси мають бути взаємозумовленими. Так, В. Кипень відзначає, що деякі з таких процесів, як “диверсифікація освіти, введення багаторівневої освіти, деідеологізація вищої школи, підвищення статусу ряду державних вищих закладів освіти, диверсифікація методологій, вибір навчальних дисциплін тощо, мають неоднозначний вплив на якість освіти” [40].

Якість освіти – це показник розвитку суспільства в певному часовому вимірі, і тому він має розглядатися в динаміці його змін стосовно чинників, які визначають його природу. Якість освіти не може бути предметом міждержавних змагань (конкуренції); чи політичним аргументом в оцінці розвитку держави на конкретному етапі її становлення; це – суспільна характеристика. В сучасній Європі вона сприймається як об'єкт суспільного єднання і консолідації різних національних освітніх систем. Так, в угоді ЄС (стаття 149) зазначається, що європейська спільнота сприятиме розвитку якісної освіти шляхом заохочення співпраці між країнами–членами ЄС, і якщо необхідно, підтримки і доповнення їх дій, поважаючи одночасно відповідальність країн–членів за зміст навчання й організацію освітніх систем, їхню культурну та мовну різноманітність.

У широкому сенсі якість освіти розуміють як збалансовану відповідність процесу, результату і самої освітньої системи цілям, потребам і соціальним нормам (стандартам) освіти. Якщо за основу означення взяти вимоги міжнародного стандарту якості, що регламентує поняття якості продукції і послуг, то його можна інтерпретувати як сукупність властивостей і характеристик освітнього процесу або його результату, які надають їм здатність задовольняти освітні потреби всіх суб'єктів навчально-виховного процесу – учнів і студентів, їхніх батьків, викладачів, роботодавців, управлінців тощо, тобто державу і суспільство загалом.

У сучасних умовах дедалі очевидніше, що смислом і основним показником прогресу людства є розвиток кожної окремої людини на основі її здібностей. До того ж це головний важіль подальшого прогресу суспільства, особливо в умовах переходу до науково-інформаційних технологій, а потім і суспільства знань, де успіх у виробництві й життєдіяльності залежатиме насамперед від розвитку людини. У зв'язку з цим істотно актуалізується, не тільки з огляду на інтереси окремої людини, а й суспільства в цілому, завдання якомога більше наблизити навчання й виховання кожної дитини до її сутності, здібностей та особливостей. На наш погляд, цей принцип має бути визначальним при проведенні будь-яких змін в освіті [56].

Управління якістю освіти в широкій інтерпретації є управлінням власною життєдіяльністю у тому розумінні, що якісний спосіб життя базується на знаннях, інформації, досвіді, що зрощуються освітою. У вузькому розумінні - це управління системою освіти, її розвитком з позицій наукових уявлень щодо змісту та напрямів її змістовного розвитку, форм організації тощо.

Управління якістю освіти є спрямованим процесом. З одного боку, воно має забезпечувати якість внутрішніх параметрів процесу і результату навчання дітей, задоволення їх освітніх потреб і сподівань щодо здобуття належної компетентності і життєво значущих рис особистості.

З іншого боку, воно спрямоване на поліпшення використання ресурсів у забезпеченні якості освіти та підвищення ефективності функціонування системи освіти загалом, тобто на її зовнішні параметри як соціальної системи.

Особистісне спрямування освіти зумовлює необхідність інтегровано оцінювати якість освіти в єдності індивідуальних характеристик особистості, педагогічних показників організації освітнього середовища і соціальних параметрів функціонування освітніх систем. Тому доцільно вирізняти внутрішні і зовнішні чинники якості освіти, які характеризують освітній процес, його результат і систему освіти загалом.



Об'єктами оцінки якості дошкільної освіти в ДНЗ є:

  • діяльність (дитини, педагога, керівника);

  • результат надання освітньої послуги;

  • організація освітньої роботи;

  • система роботи (оздоровлювальної, методичної тощо).

Зауважимо, що об'єкти оцінки якості дошкільної освіти можуть комбінуватися [50].

Критерій оцінки якості дошкільної освіти за об'єктами — показник, що характеризує властивість (якість) об'єкта, оцінювання якого можливе за одним із способів вимірювання або за експертним методом.

Існує неоднозначність у визначенні самого поняття - “якість дошкільної освіти”.

У більшості випадків поняття “дошкільна освіта” фактично підміняється педагогами ДНЗ поняттям “навчання”, але вони звичайно, не ідентичні, а тому якість освіти не може бути зведеною до якості навчання.

Кожний дошкільний навчальний заклад намагається вирішити самотужки окреслені проблеми і віднайти відповіді на запитання, які є актуальними на сучасному етапі освітньої діяльності:


  • Від чого залежить результативність роботи ДНЗ?

  • Яким чином зробити дошкільний заклад привабливішим для дітей та їхніх батьків?

  • Що лежить в основі іміджу закладу?

  • Як привернути увагу до проблем конкретного ДНЗ представників влади, соціальних партнерів?

  • Як підвищити якість дошкільної освіти?

Отже, під якістю розуміється ступінь відповідності власти­востей якогось об'єкта (продукту, послуги, процесу) деяким вимогам (нормам, стандартам). Якість - комплексне поняття, що характеризує ефективність усіх сторін діяльності: розробка стратегії, організація освітнього процесу, маркетинг тощо [39, 70].

Усі зазначені ознаки якості розповсюджуються на всю сферу освіти. Зазначимо, що пошук гуманітарних характеристик замість тільки кількісних, передбачає передусім визначення тих якісних характеристик, які можуть дати уявлення про результат. Пріоритетом системи якості освіти є якість (у широкому значенні цього слова) випускників освітнього закладу.

Як виміряти якість освіти? У сучасних дослідженнях якість освіти невід'ємно пов'язана з тривалістю навчання, з доступністю і рівнем охоплення населення. Однак уніфіковані кількісні виміри освіти не дають реального уявлення про її якість. У цьому сенсі важливою є демократичність в оцінюванні, яка передбачає відкритість, прозорість і публічність суспільної оцінки якості освіти, а також, враховуючи багатоманітність споживачів освітніх послуг, варто забезпечувати доступ до оцінювання якості освіти як органів державного управління, так і представників місцевого самоврядування, професійних груп, батьків та студентів, потенційних роботодавців та ін.

Якість освіти є багатогранною категорією, яка за своєю сутністю відображає різні аспекти освітнього процесу – філософські, соціальні, педагогічні, політичні, демографічні, економічні та інші. Якість освіти трактується в таких вимірах як: суспільний ідеал освіченості людини; результат її навчальної діяльності; процес організації навчання і виховання; критерій функціонування освітньої системи [60].

Системне дослідження якості освіти передбачає вивчення комплексу проблем, що охоплюють:

а) з'ясування сутності базових понять якості освіти (її означення, структурні компоненти, властивості, критерії і норми тощо);

б) визначення процедур і показників оцінювання якості освіти (як освітнього процесу, його результату і функціональної системи);

в) проведення моніторингу та прийняття управлінських рішень з метою забезпечення встановлених норм якості освіти на всіх її рівнях.

Якість освіти – це показник розвитку суспільства в певному часовому вимірі, і тому він має розглядатися в динаміці його змін стосовно чинників, які визначають його природу. Якість освіти не може бути предметом міждержавних змагань (конкуренції); чи політичним аргументом в оцінці розвитку держави на конкретному етапі її становлення; це – суспільна характеристика. В сучасній Європі вона сприймається як об'єкт суспільного єднання і консолідації різних національних освітніх систем.

Якість освіти - це характеристика освіти, що визначається сукупністю властивостей, які сприяють задоволенню освітніх потреб людини і відповідають інтересам суспільства і держави [50].

Якість освіти є характеристикою освітнього процесу і його результатів, що виражає ступінь їхньої відповідності поширеним у суспільстві уявленням про те, яким має бути освітній процес і якій меті він має служити, виражається в системі показників (нормативів) знань, умінь, навичок, норм ціннісно-емоційного ставлення до світу і один до одного, яка відбиває ступінь задоволення очікувань різних учасників освітнього процесу, від ос­вітніх послуг, що надаються освітньою установою, а також ступінь досягнення висунутих перед освітою мети і завдань [50].

У широкому значенні якість освіти має такі складові:



  • якість реалізації освітнього процесу через рівень майстерності педагога і рівень досягнень дітей в освітньому процесі;

  • якість умов реалізації освітнього процесу;

  • якість управління системою освіти в конкретному закладі.

Якість дошкільної освіти - це збалансована відповідність усіх аспектів освіти певній меті, потребам, вимогам, нормам і стандартам; це сукупність якостей і характеристик, реалізація яких в педагогічному процесі сприяє різнобічному розвитку дитини, збереженню її здоров'я, успішному переходу до наступного вікового періоду [79].

Якість дошкільної освіти визначається: наданням можливості вибору для дитини "індивідуального освітнього маршруту" на основі різноманітності змісту, форм і методів роботи з дітьми; забезпеченням соціального захисту дитини від некомпетентних педагогічних дій; гарантією досягнення кожною дитиною мінімально необхідного рівня підготовки для успішного навчання в початковій школі.

Якість дошкільної освіти ґрунтується на таких ключових засадах:


  • мета і зміст освіти;

  • рівень професійної компетентності педагогів і організації їхньої діяльності;

  • стан матеріально-технічної і науково-інформаційної бази освітнього процесу.

У межах проблеми, що розглядається, будемо користуватися таким визначенням: якість дошкільної освіти є системним поняттям, яке охоплює всі аспекти діяльності ДНЗ і пов'язано з оцінкою здоров'я вихованців, їхнім інтелектуальним, моральним та естетичним розвитком [50].

Поняття “якість освіти” стає все більш системним, багатогранним і реальним. Сьогодні якість освіти характеризується такими складниками як: якість учбово-методичної бази, яка передбачає ресурсне забезпечення закладів освіти на належному рівні, забезпечення навчального процесу не тільки підручниками, але й новими сучасними засобами і методами пізнання, що пов'язані із сучасними технічними можливостями; якість педагогічних кадрів та професорсько-викладацького складу передбачає переоцінку соціальної ролі вчителя.

Сьогодні педагог не тільки абсолютний носій знань, він має виконувати місію духовного поводиря дитини, має стати для неї водночас джерелом авторитетної інформації, майстром навчання способам оволодіння різнопредметною діяльністю, бути організатором пізнавального діалогу дитини з навколишнім світом, людьми, самим собою, особистим психологом і психотерапевтом, соціальним працівником і наставником; якість об'єкта навчання – в середній школі – це рівень навченості учнів, міцність і глибина їхніх знань, практичних умінь, сформованість пізнавальних інтересів, інтелекту, особистісних якостей, світоглядної позиції тощо; у вищій освіті – це рівень підготовки фахівців, здатних до ефективної професійної діяльності, до швидкої адаптації в умовах науково-технічного прогресу, що володіють технологіями у межах свого фаху, вмінням використовувати свої знання для вирішення професійних завдань.

Якість освіти є категорією, що за своєю сутністю відображає різні аспекти освітнього процесу - філософські, соціальні, педагогічні, політико-правові, демографічні, економічні тощо. Це поняття поєднує властивості й характеристики освітнього процесу та його результату, які спроможні задовольняти освітні потреби всіх суб'єктів навчально-виховного процесу, - учнів і студентів, їхніх батьків, викладачів, роботодавців, управлінців, тобто суспільство в цілому.

Якість є характеристикою явища, процесу або відношення з точки зору їх відповідності суспільно визначеним нормам і критеріям; якість - це оцінка суспільного явища у порівнянні з його ідеалом; якість є цінністю, до якої людина прагне як до найвищої мети, що потребує задоволення.

Об'єктами оцінювання можуть бути внутрішні і зовнішні характеристики якості освіти як процесу, результату чи системи загалом, тобто зміст освіти, відображений у навчальних планах і програмах, підручниках та інших засобах навчання тощо, рівень його засвоєння, демографічні показники доступу до освіти, дані кадрового і ресурсного забезпечення системи освіти, економічні індикатори освіти тощо. Джерелами інформації в даному випадку виступають статистичні дані і матеріали спеціальних досліджень, результати зовнішнього контролю (незалежного аудиту) діяльності навчальних закладів і вивчення рівня навчальних досягнень учнів і студентів, аналітичні доповіді та оцінки вітчизняних та іноземних експертів, порівняльні дані міжнародних моніторингових досліджень, тестувань, рейтинги виступів українських школярів і студентів на олімпіадах і конкурсах, матеріали державної атестації та акредитації навчальних закладів тощо.

У світовій практиці склалися різні системи оцінки якості освіти, які умовно можна поділити на два типи. У першому випадку система оцінки базується на пріоритеті державних органів або структур, що фінансуються державою, пов'язані з державним контролем, державною акредитацією, при цьому самооцінці навчальних закладів надається мінімальне значення. У другому - переважає процес самооцінки своєї діяльності навчальними закладами, спрямований на внутрішній аналіз [27].

Для досягнення якісної освіти корективи слід внести і в таку важливу сферу, як формування системи цінностей особистості. Освіта має готувати по-сучасному ціннісно-орієнтовану особистість. Формування не адекватних часові цінностей стриножує людину, викривляє її життєвий шлях й істотно знижує, а то й узагалі перекреслює самореалізацію. Сучасна людина має усвідомлювати себе громадянином не лише своєї країни, а й цілісного, дедалі більш взаємопов'язаного світу. Тому він має сприйняти загальнолюдські цінності, жити і діяти на підставі конструктивізму і позитивного, поважного ставлення до іншого, відмінного від особистого і національного. Аби підготувати його до життя в нинішньому столітті, слід сповна усвідомити сутність змін, які привносить новий час. Від здатності освіти дати гідну відповідь на виклики ХХІ століття залежатимуть долі мільйонів поки що маленьких українців та й, власне, майбутнє нашої країни.

За даними 26 країн, що взяли участь в обстеженні, Європейський звіт про якість освіти, поданий на конференцію міністрів європейських країн, започаткував один з напрямів нової європейської стратегії і соціальної моделі розвитку інвестування в людські ресурси, викликав широку дискусію щодо стратегії підвищення якості освіти. Україна зробила європейський вибір. Тому вона повинна включитися в міжнародні обстеження якості освіти. Це й буде відповіддю на одну з вимог європейської спільноти [83].

Таким чином, очікувана якість освіти формується під впливом сукупності умов і чинників, які охоплюють методологічні, теоретичні й практичні аспекти управління освітою [32].


Критерії та показники якості освіти в системі дошкільної освіти

Особистісне спрямування освіти зумовлює необхідність інтегровано оцінювати якість освіти в єдності індивідуальних характеристик особистості, педагогічних показників організації освітнього середовища і соціальних параметрів функціонування освітніх систем. Тому доцільно вирізняти внутрішні і зовнішні чинники якості освіти, які характеризують освітній процес, його результат і систему освіти загалом.

Розрізнені соціологічні, психологічні та педагогічні дослідження, кожне зі своїм інструментарієм, вони дозволяють порівняти результати не лише між різними дослідженнями, але й усередині одного і того ж, розрахованого різними способами (наприклад, аналіз заняття за Фландерсівсько системою або за традиційною).

Отже, відсутня єдина система параметрів, критеріїв і показників оцінки якості дошкільної освіти.


Основні положення у визначенні критеріїв за В. Алямовською такі:

  • критерії оцінки якості дошкільної освіти мають визначу роль відповідно до мети функціонування конкретного ДНЗ;

  • кількість критеріїв має бути мінімальною, але достатньою для оцінки основних параметрів якості освіти

  • оцінка результативності можлива тільки у взаємозв'язку критеріїв.

Необґрунтованість і неоптимальність у доборі методів діагностики якості дошкільної освіти, що мають відповідати таким сучасним вимогам:

  • мати достатній ступінь достовірності, тому за кожним критерієм бажано використовувати декілька методик;

  • цільові установки діагностичних методик мають відповідати меті освітнього процесу і визначеним критеріям оцінки якості дошкільної освіти;

  • бути доступними для використання психологами і педагогами ДНЗ при мінімальній трудомісткості обробки даних і витрат часу на проведення;

  • бути надійними і валідними.

У ДНЗ можна говорити про дві діагностичні лінії: психологічна діагностика та педагогічне спостереження, але для вихователя провідним має бути педагогічне спостереження - незалежне експертне оцінювання педагогами дітей з подальшим “узагальненням незалежних характеристик”, формою організації якого є педагогічний консиліум.

Неопрацьованість технології аналізу результатів діагностики за системою критеріїв і ухвалення управлінських рішень на основі отриманих результатів. Проблема полягає, по-перше, в освоєнні процедури оцінки результатів діагностики за системою критеріїв і, по-друге, в оперативно­сті управлінських рішень, у їхньому випереджальному характері з метою попередити або мінімізувати можливий деструктивний розвиток подій [1, 11, 26, 28, 38].

Проблема оцінювання знань забезпечується рядом характеристик (якостей), за Поташніком М. М.:

Повнота знань визначається кількістю усіх: знань про досліджуваний об'єкт, передбачених програмою.

Глибину знань характеризує число усвідомлених істотних зв'язків даного знання з іншими, що з ним співвідносяться.

Повнота не збігається з глибиною, тому що повнота допускає ізольованість знань друг від друга.

Глибина припускає усвідомлення істотних зв'язків. Ніж істотніше ці зв'язки, чим більше вони відбивають сутність явищ більш високого порядку, тим більше глибина знань.

Зв'язки можуть бути прямими й опосередкованими. Чим опосередкованіше зв'язок, тим він менш доступний учням для розуміння і вимагає допомоги з боку вчителя в його розкритті

Оперативність знань передбачає готовність і уміння застосовувати їх у подібних і варіативних ситуаціях. Чим більше типів ситуацій, у яких учень може знання застосувати, і чим досконаліше це застосування, тим точніше, чіткіше виявляється оперативність знань.

Гнучкість знань виявляється у швидкості знаходження варіативних способів застосування їх при зміні ситуації.

Чим більш варіативні ситуації, що вимагають пошуку нового способу застосування раніше засвоєних знань, і чим швидше учень знаходить цей спосіб, тим більше гнучкі ці знання.

Показником гнучкості знання є також здатність запропонувати кілька способів його застосування для однієї і тієї ж ситуації.

Розходження між гнучкістю й оперативністю полягає в тому, що оперативність характеризує точне знання способів застосування для визначених випадків і уміння їх використовувати, у той час як гнучкість припускає уміння витягти з пам'яті потрібний у даний момент спосіб діяльності, часом неявний, і уміння створити новий спосіб, комбінувати новий спосіб з ряду відомих.

Гнучкість завжди виявляється в оперативності, але оперативність не завжди свідчить про гнучкість знань.

Конкретність і узагальненість виявляються в розкритті конкретних проявів узагальненого знання й у здатності підводити конкретні знання під узагальнені. Процес пізнання споконвічно припускає конкретність. Людина, що пізнає, насамперед пізнає факти, а вони конкретні.

Узагальнення - породження людського пізнання на більш пізніх етапах розвитку. Узагальнене знання завжди передбачає наявність конкретних знань, інакше воно по більшій частині безплідно. Разом з тим важливо, щоб людина вміла узагальнювати конкретні факти, співвідносити приватне і загальне.

Згорнутість і розгорнення знання припускає здатність суб'єкта, з одного боку, виразити знання компактно, ущільнено, але так, щоб воно представляло видимий результат “стиску” деякої сукупності знань, а з іншого боку - розкрити систему кроків, що веде до стиску, згортанню знань.

Систематичність знань припускає усвідомлення складу деякої сукупності знань, ієрархії їх і послідовності, тобто усвідомлення одних знань як базових для інших.

Системністю знань учнів ми будемо називати таку сукупність знань у їхній свідомості, структура якої відповідає структурі наукової теорії. Як відомо, наукова теорія (системне знання) включає наступні елементи: поняття, основні положення (основні закони), емпіричний базис (факти, що лежать в основі цих положень і що входять опосередковано в теорію), наслідки і додатки. Між названими елементами теорії завжди існують різні зв'язки.

Для того щоб учень міг знання, що відносяться до однієї теорії, але отримані їм у різний час у різній послідовності, з'єднати, вибудувати у своїй свідомості у визначену структуру, він повинний мати представлення про теорію і її елементи, структурі. Іншими словами, щоб учень системно засвоював знання, він повинний бути знаком зі знаннями про знання.

Системність припускає систематичність як свою передумову і включає деякі її риси: усвідомлення похідності одних знань від інших, базової ролі одних для інших. Але систематичність не покриває системності, тому що знання нерідко бувають систематичними, але не системними.

Усвідомленість знань виражається в розумінні зв'язків між ними, шляхів одержання знань, умінні їх доводити.

Усвідомленість знань характеризується:


  • розумінням: характеру (рядоположення і співпідпорядкованості) зв'язків між знаннями;

  • розрізненням істотних і несуттєвих зв'язків;

  • з'ясуванням механізму становлення і прояви цих зв'язків;

  • осмисленням основ засвоєних знань (їхня доказовість);

  • розумінням способів одержання знань;

  • засвоєнням областей і способів застосування знань;

  • розумінням принципів, що лежать в основі цих способів застосування.

Міцність знань означає тривалість збереження їх у пам'яті, відтворюваність у необхідних випадках і досягається в основному тренуванням.

Між усіма якостями знань мається визначений зв'язок.

Кожна якість додає знанням специфічні риси, що доповнюють один одного [72].

Об'єктами оцінювання можуть бути внутрішні і зовнішні характеристики якості освіти як процесу, результату чи системи загалом, тобто зміст освіти, відображений у навчальних планах і програмах, підручниках та інших засобах навчання тощо, рівень його засвоєння, демографічні показники доступу до освіти, дані кадрового і ресурсного забезпечення системи освіти, економічні індикатори освіти тощо.

Джерелами інформації в даному випадку виступають статистичні дані і матеріали спеціальних досліджень, результати зовнішнього контролю (незалежного аудиту) діяльності навчальних закладів і вивчення рівня навчальних досягнень учнів і студентів.

Сьогодні в Україні оцінювання якості освіти належить винятково державним структурам. Зважаючи на те, що будь-яка оцінка якості є відносною, жодній структурі не може належати монопольне право на її оцінювання.

Освіта повинна доводити свою якість не лише перед державними органами, а й перед суспільством, споживачами освітніх послуг, а також - світовою спільнотою. Глобалізація освітнього простору все більше передбачатиме пріоритетність міжнародних показників, критеріїв, стандартів і норм у галузі освіти.

“Громадська оцінка якості середньої і вищої освіти сьогодні використовується у багатьох країнах” [17].

Про те, що якість освіти визначається на основі вимог державних стандартів освіти та оцінкою громадськості, наголошується і в Національній доктрині розвитку освіти Україні у XXI столітті [58].


  1. Основна ідея досвіду


Головна ідея нашого досвіду полягає у розробці моделі оцінки якості освіти в ДНЗ, яка б надавала таку інформацію про актуальний стан розвитку дитини в умовах освітнього процесу в ЦРД та про освітній вплив на дитину всіх суб’єктів освітнього простору яка б дозволяла приймати своєчасні управлінські рішення щодо корекції освітнього маршруту кожної конкретної дитини та освітнього процесу загалом. Наразі нагальною є проблема щодо узагальнення теоретичних підходів до питань управління якістю освіти та створення практичного підґрунтя в системі оцінювання якості освіти в дошкільному навчальному закладі.

Ця мета може конкретизуватися через певну систему завдань:

  1. здійснення аналізу літератури з проблеми оцінки якості освіти та виокремлення критеріїв, показників та умов організації оцінки якості освіти в системі дошкільної освіти;

  2. вивчення ролі моніторингу як сучасного засобу виміру якості освіти в дошкільному навчальному закладі та його рівнів, опис шляхів удосконалення системи моніторингу, як умови забезпечення якості освіти;

  3. окреслення можливості використання технології “індивідуального освітнього маршруту” для підвищення якості освіти в ЦРД;

  4. здійснення опису використання сучасних засобів виміру якості освіти в центрі розвитку дитини “Надія”.

Реалізація цих завдань здійснюється через комплекс методів. Зокрема, для здобуття об’єктивних даних і висновків щодо специфіки вивчення застосовувались такі теоретичні методи: вивчення літературних джерел і документів, теоретичне порівняння, аналіз та синтез, узагальнення даних з проблеми дослідження, систематизація, класифікація, порівняння. Для вивчення досліджуваних явищ у реальному навчально-виховному процесі дошкільного закладу було використано емпіричні методи, а саме: педагогічне спостереження, експеримент, тестування.

Сама технологія оцінки якості дошкільної освіти окреслена нами в наступній схемі, де вказано суб’єкти моніторингу якості дошкільної освіти в ЦРД.





1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка