Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Миколаївський Національний університет імені В. о. Сухомлинського




Сторінка1/12
Дата конвертації29.05.2018
Розмір2,24 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12



Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Миколаївський Національний університет

імені В.о. Сухомлинського

Кафедра Політології



Навчально-методичний комплекс

навчальної дисципліни

Політологія

Для напряму/спеціальності Політологія

Автори:

к.політ.н.,доцент Ворчакова І.Є.



Посада, прізвище та ініціали

Затверджено на засіданні кафедри від « » серпня 2016р.

Миколаїв 2016

ЗМІСТ
Навчальна програма дисципліни…………………………………………3
Робоча навчальна програма дисципліни………………………………...10
Конспект лекцій з дисципліни…………………………………………...11
Тестові завдання до МКР…………………………………………………91
Завдання для самостійних робіт…………………………………...……140
Індивідуальне навчально - дослідне завдання………………….…...…147

Теми рефератів…………………………………………………………..152

Підсумковий узагальнюючий тест з дисциплін……………………….155

Форма підсумкового контролю успішності навчання: іспит…………157

Література до курсу …………………………………………………….160

Навчальна програма дисципліни

ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ І.

Тема 1. Політологія як наука і навчальна дисципліна. Походження політики

Предмет, методи, принципи, функції політології. Сутність, форми, закономірності розвитку і функціонування політології, її місця й ролі в житті суспільства. Предмет політології. Специфіка та роль політології в системі гуманітарних наук, їх взаємозв’язок та взаємозалежність. Основні етапи формування науки про політику. Особливості розвитку української політології. Взаємозв’язок політики з іншими суспільними науками. Структура політології. Поняття політики. Об’єкти та суб’єкти політики. Місце і роль політики у системі суспільних відносин. Політика як форма діяльності з реалізації інтересів і потреб соціальних груп. Загальна структура, форми та методи політичної діяльності. Політика як теоретичне знання. Теорії походження політики.

Методи політології. Основні підходи до визначення загального методу політології. Міждисциплінарні методи: діалектико-історичний, науково-теоретичний, системний, емпірико-аналітичний, порівняльний, біохевіористичний тощо. Принципи і функції політології. Закони і закономірності розвитку політичної науки: основні, специфічні та одиничні.

Тема 2. Історія світової політичної думки

Політична думка Стародавнього Сходу. Загальна характеристика східних політичних доктрин (брахманізм, закони Ману, Лао Цзи, Конфуцій).

Політичні доктрини античності. Загальна характеристика політичних поглядів Платона і Арістотеля. Основні напрямки політико-правової думки у Стародавньому Римі. Погляди Ціцерона на державу, владу. Розвиток політико-правових поглядів у діяльності римських юристів.

Політична думка Середньовіччя. Загальна характеристика праці Августина Блаженного “Про Божу державу”. Бог як вище благо і об’єкт любові громадян держави. Головні напрямки розвитку політичної думки в Середньовіччі. Ф.Аквінський про державу, право, закони.

Політична думка від доби Відродження до Нового часу. Відродження: загальна характеристика основних політичних доктрин про взаємозв’язок устрою держави і природи людини, її психології, пристрастей. Н.Макіавеллі про політику держави, влади, спосіб її реалізації та закономірності політичного життя і норм християнської моралі. Політико-правові аспекти свободи і справедливості у політичних доктринах Т.Гоббса та Д.Локка. Просвітництво: суть та причини виникнення. Політико-правова доктрина Ш.Монтеск’є. Ж.-Ж.Руссо і його концепція про “суспільний договір”. Утопічно-комуністичні доктрини. Політичні вчення США в період утвердження незалежності. “Декларація прав людини і громадянина”.

Політична думка Новітнього часу (ХІХ – початок ХХ ст.): раціоналізм як основа соціально-політичного мислення. Особливості політичних доктрин німецьких просвітників. Ідея “правової держави” І.Канта. Доктрина громадянського суспільства Ф.Гегеля. Органічна теорія Г.Спенсера. Теорія еліт Г.Моски і В.Парето. Марксистські вчення про політику. К.Маркс, Ф.Енгельс, В.Ленін про співвідношення політики і економіки, класовий зміст політики.

Історичні умови та етапи становлення політології як самостійної науки в кінці ХІХ – першій половині ХХ століття. Політична думка в першій половині ХХ ст. Утвердження політології як науки після другої світової війни. Сучасна американська політологія: праці Д.Істона і Т.Парсонса, А.Хайєка, X.Арендт, Р.Арона, Р.Даля. Політологічні школи Європи. Постбіхевіористський етап та його особливості.



Становлення та розвиток політичних ідей в Україні. Політична думка Київської Русі. Обґрунтування ідей об’єднання удільних князівств навколо київського князівства в літописах “Повісті минулих літ”, “Повчання” дітям В. Мономаха, “Слово о полку Ігоревім”.

Погляди на походження і сутність держави, аналіз форм державного правління в працях С.Оріховського-Роксолана. Полемічна література: М.Смотрицький, Х.Філарет, І.Вишенський, З.Копистенський, П.Скарга. Києво-Могилянська академія і Петро Могила. Політико-державницькі погляди І.Вишенського. Політичні погляди Б.Хмельницького. Ідеї політичного розвитку України І.Виговського, П.Дорошенка, І.Мазепи. “Вивід прав України”, “Пакт і Конституція законів та вільностей Війська Запорізького” П.Орлика.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства. Політичні погляди Т.Шевченка. ліберальна державницька концепція М.Костомарова. Політична концепція М.Драгоманова. Ідеї державного устрою І.Франка.

Проблема українського державотворення в працях М.Грушевського. Політичні погляди В.Винниченка та їх еволюція. Діяльність українських політичних партій у напрямку розбудови держави. Політична доктрина В.Липинського. Концепція “інтегрального націоналізму” Д.Донцова.

Становлення політології в посттоталітарних країнах Східної Європи та сучасній Україні.

Тема 3. Політична влада і владні відносини

Влада як суспільне явище. Силове, вольове, теологічне, інструменталістське, конфліктне, структуралістське трактування влади. Основні теорії влади: реляціоністські, системні, біхевіористські. Народ як джерело влади. Єдність відносин панування і підкорення. Соціальне призначення влади. Основні види влади: політична, економічна, адміністративно-примусова, духовно-інформаційна. Відкрита, латентна і потенційна влада. Властивості політичної влади, її структура. Суб’єкти політичної влади: соціальні, інституціональні і функціональні. “Видима” і “тіньова” влада, групи тиску, лоббізм. Типологія ресурсів. Функції політичної влади.

Влада як інституційна форма суспільної могутності. Властивості політичної влади. М. Вебер про три типи влади. Проблема забезпечення легітимності влади. Легітимність і легальність політичної влади. Джерела легітимності влади. Типологія легітимності М. Вебера. Конституція України. Проблеми становлення і розвитку влади в сучасному українському суспільстві.

Тема 4. Політична система суспільства

Сутність системного підходу до дослідження політичної сфери. Поняття “політична система”. Необхідність системного аналізу політики. Політична система як механізм формування і функціонування влади в суспільстві, чинник стабілізації та розвитку політичного життя. Структура і організованість політичної системи: взаємодоповнюваність, взаємозалежність і впорядкованість її компонентів. Теорії політичної системи Д.Істона і Г.Алмонда. Влада як засіб існування політичної системи. Функції політичної системи. Типологія політичних систем: тоталітарні, авторитарні і демократичні. Проблема порівняльного аналізу функціонування політичних систем. Типологія політичних систем за Г.Алмондом. Основні елементи політичної системи, її інституційна, інформаційно-комунікаційна і нормативно-регулятивна підсистеми. Місце і роль у політичній системі держави, політичних партій, ЗМІ, політичних асоціацій і об’єднань, різних політичних суб’єктів та їхні взаємовідносини. Функції політичної системи: визначення цілей, завдань, програми діяльності суспільства, мобілізація ресурсів на досягнення поставлених цілей, інтеграція всіх елементів суспільства. Особливості політичної системи України у історичній ретроспективі. Політична система сучасної України у світлі Конституції України.



Тема 5. Держава – головний інститут політичної системи

Поняття “держава” і теорії його походження. Виникнення та еволюція держави. Держава як головний інститут політичної системи. Походження і сутність держави. Держава як політико-територіальна організація верховної влади. Основні компоненти держави: територія, населення і влада. Ознаки та сутність держави. Суверенітет як верховенство державної влади. Економічний, правовий, військовий, гуманітарний, інформаційний, дипломатичний, територіальний, національний, партійний, конфесійний суверенітет держави. Основні функції держави. Історичний розвиток української держави. Форми державного устрою: унітарна, федеративна, конфедеративна.

Державні інститути та органи. Класифікація органів державної влади. Проблема етатизації та деетатизації суспільного життя. Процеси державотворення в Україні в умовах посткомунізму. Конституція України про основні засади державності.

Правова держава, визначення, суть, основні ознаки. Поділ влади: сутність, принципи і механізми взаємодії. Побудова правової, демократичної, суверенної держави – стрижень національного відродження України. Поняття громадянського суспільства.



ЗМІСТОВИЙ МОДУЛЬ ІІ.

Тема 6. Політичні режими: тоталітаризм, авторитаризм, демократія

Поняття політичного режиму. Типи політичних режимів. Характеристика демократичного режиму. Демократія як форма і спосіб організації суспільно-політичного життя. Поняття демократії. Витоки та основні історичні форми демократії. Різновиди традиційних форм демократії в українській історії. Соціально-економічні основи демократичного суспільства. Типи демократії: безпосередня і представницька. Сучасні теорії демократії: ліберальна, плюралістична, елітарна, конкурентна. Права особи – основа демократичного суспільства. Громадянські, політичні, економічні, екологічні та культурні права в умовах посттоталітарної України. Політична відповідальність. Основні риси політичного режиму в Україні на сучасному етапі. Недемократичні політичні режими. Авторитарні і диктаторські режими. Особиста і “класова” диктатура. Зміст понять “диктатура”, “тиранія”, “деспотія”. Тоталітаризм, його ознаки. Конкретно-історичні форми тоталітаризму: сталінізм та фашизм. Фактори, що сприяють формуванню тоталітаризму в сучасних умовах. Трансформація політичних режимів у посткомуністичних суспільствах. Стадії посткомуністичних перетворень. Метаморфози посткомуністичної влади.



Тема 7. Політичні партії. Партійні системи

Поняття політичної партії як інституції. Проблема визначення політичної партії. Основні етапи становлення політичних партій. Сприйняття партій як організаційних, ідеологічних, соціальних, класових, електоральних, об’єднавчих історичних груп. Характерні ознаки політичних партій: наявність організаційної структури, політичної платформи, певна тривалість існування в часі, прагнення влади, ідеологічність, певна соціальна база, добровільність об’єднання. Політичні партії та громадсько-політичні об’єднання. Визначення понять “партія”, “політична організація”, “партійна система”, “громадська організація”. Типи партійних систем. Становлення багатопартійності в умовах незалежної України. Дисидентський рух і його роль у національно-визвольній боротьбі. Типологія сучасних політичних партій, об’єднань і рухів за ідейним спрямуванням – національно-демократичні, ліберально-демократичні, соціалістичні;за типами політичної діяльності – праві, ліві, центристські; їхня роль у розбудові української державності.



Тема 8. Політична еліта і політичне лідерство

Виникнення понять “еліта” і “політична еліта”. Загальні причини існування еліт. Теорія еліт Г.Моски, В.Парето, Р.Міхельса. Основні напрямки сучасних елітарних теорій: макіавеллівська школа, ціннісні теорії, теорії демократичного елітаризму, концепція плюралізму еліт, ліволіберальні концепції. Типологія еліт. Результативність та інтеграція еліти. Соціальне представництво еліти. Системи рекрутування еліти. Номенклатурна система та її соціальні наслідки.

Політична еліта України: особливості формування та етапи еволюції. Д.Донцов, В.Липинський, М.Драгоманов про роль еліти у державотворенні. Політична еліта і правлячий клас. Шляхи становлення сучасної еліти в Україні.

Поняття лідерства. Ідеї лідерства в історії. Об’єктивні й суб’єктивні боки лідерства. Основні концепції політичного лідерства: теорія рис, ситуаційна теорія синтетична, психологічна концепція. Соціальна сутність та історичний генезис наукових поглядів українських мислителів на політичне лідерство. Риси політичних лідерів. Поняття стилю лідерства. Стилі лідерства в залежності від ставлення політика до своїх обов’язків. Стилі лідерства в залежності від домінування психологічних рис особистості. Типи лідерства в залежності від характеру взаємодії політика з оточенням. Типи лідерства в залежності від методів і цілей керування. Фактори, що впливають на формування стилю лідерства. Культ особи. Сучасні тенденції розвитку лідерства. Особливості лідерства в Україні.



Тема 9. Політична культура, свідомість та ідеологія

Сутність, структура і функції політичної культури. Місце і роль політичної культури в загальній системі культури і в політичному житті суспільства. Типи політичних культур. Політична культура і політичний простір. Характерні ознаки політичної культури сучасного політичного суспільства та проблеми його формування. Проблеми формування політичної культури сучасного українського суспільства. Становлення та розвиток культури політичного мислення, змісту політичної діяльності в українському суспільстві; виховання національно-патріотичної позиції українського народу. Конституція України як характеристика рівня політичної культури суспільства.

Політична свідомість як відображення ідейного життя суспільства. Визначення та структура політичної свідомості. Буденна і теоретична політична свідомість. Складові елементи теоретичної політичної свідомості, функції політичної свідомості. Політична свідомість як фактор політичної поведінки. Деформація політичної свідомості на ґрунті тоталітаризму. Протиріччя формування політичної свідомості у сучасних умовах. Поняття політичної ідеології. Сутність і функції політичної ідеології. Основні ідейно-політичні течії у сучасному світі (лібералізм, консерватизм, соціал-демократія, комунізм, фашизм, анархізм). Зміст і формування державницької ідеології у сучасній України.

Тема 10. Вибори та виборчі системи

Поняття та ознаки виборів. Суспільно-політичні функції виборів. Принцип загального виборчого права. Альтернативність вибору. Абсентеїзм. Головні процедури виборчої кампанії. Стадії виборчого процесу. Основні типи виборчих систем сучасності. Мажоритарна система абсолютної більшості та відносної більшості. Система альтернативного голосування. та система обмеженого голосу. Пропорційна виборча система. Змішана виборча система (мажоритарно-пропорційна). Активне та пасивне виборче право. Поняття електорату та абсентеїзму.

Вибори в історії людства. Вибори та голосування як способи народоправства. Механізм делегування повноважень громадянами. Первісні форми народного волевиявлення. Формування перших європейських парламентів.

Особливості формування виборчої системи України. Законодавча база виборчої системи України. Передісторія формування виборчої системи незалежної України. Компаративний аналіз виборів, що відбулися за часів незалежності України. Використання основних принципів демократичних виборів під час виборчої кампанії в Україні.


Робоча навчальна програма дисципліни

Найменування показників

Галузь знань, напрям підготовки, освітньо-кваліфікаційний рівень

Характеристика навчальної дисципліни

денна форма навчання

заочна форма навчання

Кількість кредитів – 2

Галузь знань:

0203 Гуманітарні науки

(шифр і назва)



Нормативна


Модулів – 1

Спеціальність (професійне

спрямування):



Корекційна освіта


Рік підготовки:

Змістових модулів – 2

4-й




Індивідуальне науково-дослідне завдання ___________

(назва)


Семестр

Загальна кількість годин – 60

7-й




Лекції

Тижневих годин для денної форми навчання:

аудиторних – 20

самостійної роботи студента – 40


Освітньо-кваліфікаційний рівень:

бакалавр



6

4

Практичні, семінарські

14

4

Лабораторні

- год.

- год.

Самостійна робота

40

52

ІНДЗ: 0 год.

Вид контролю: іспит

Конспект лекцій з дисципліни

Тема № 1: «Політологія як наука і навчальна дисципліна. Походження політики.»

Мета: прослідкувати етапи становлення політології як науки.

План

  1. Становлення політології як науки і навчальної дисципліни.

  2. Методи і принципи політичних досліджень.

  3. Місце політології в системі суспільних наук

  4. Походження політики.


Політологія - це відносно нова дисципліна. З самої назви випливає, що політологія (в англомовних країнах встановився інший термін - "політологічна наука") - це наука про політику. Сам термін утворився з двох грецьких слів: politike (державні або суспільні справи) і logos (вчення, слово). Виникнення політології пов'язують з рубежем ХІХ-ХХ ст., коли вона стала на шлях активного теоретичного і методологічного розмежування з історією, юриспруденцією, соціологією та філософією. До цього політичне життя суспільства традиційно розглядалося в межах цих галузей знань. Але витоки сучасної політології необхідно шукати в політичних ідеях і теоріях попередніх історичних епох.

В історії розвитку політичного знання виділяють три великих етапи:



  • перший етап сягає корінням в історію стародавнього світу, античності і продовжується до Нового часу; це період панування міфологічних, а пізніше - філософсько-етичних та теологічних пояснень політичних явищ і поступової їх заміни раціональними трактуваннями; при цьому політичні ідеї розвиваються в загальному потоці гуманітарних знань;

  • другий етап починається з Нового часу і продовжується приблизно до середини XIX ст.: політичні теорії звільняються від релігійного впливу, набувають світського характеру і найголовніше - стають більш прив'язаними до конкретних потреб історичного розвитку; центральними питаннями політичної думки стають проблема прав людини, ідея поділу влади, правової держави і демократії; у цей період відбувається становлення перших політичних ідеологій, політика усвідомлюється як особлива сфера життєдіяльності людей;

  • третій етап - це період становлення політології як самостійної наукової і освітньої дисципліни; процес оформлення політології починається приблизно у другій половині XIX ст., потім знадобиться майже сто років для кінцевого оформлення та професіоналізації політичної науки.

На рубежі ХІХ-ХХ ст. у політології формуються принципово нові методологічні підходи до дослідження політичних явищ, що призводить до появи різнобічних шкіл і напрямів, які відіграли значну роль у становленні сучасної політологічної науки. В першу чергу, політологія, що народжувалася, відчула на собі вплив позитивістської методології, принципи якої були сформульовані О.Контом і Т.Спенсером. Під впливом позитивізму в політичних дослідженнях утвердився принцип версифікації (від лат. verus - шукати, facio - роблю), тобто підтвердження, згідно з яким наукову цінність можуть мати вірогідні емпіричні факти, які можна перевірити шляхом спостереження, вивчення документів і кількісних методів аналізу. Позитивізм стимулював розвиток емпіричного напряму політології. Значний внесок у розвиток емпіричних досліджень внесла Чиказька школа політичної науки (20-40 pp. XX ст.), заснована відомим американським політологом Ч.Мерріамом.

Другий методологічний підхід, що утвердився, - соціологічний - тлумачив політичні явища як похідні від інших сфер суспільного життя: економіки, культури, етики, соціальної структури суспільства. Зокрема, марксизм заклав традицію економічного детермінізму - розуміння політики через дію об'єктивних економічних законів класового суспільства.

У цілому для європейських політологів початку XX ст. (а вони одночасно були і соціологами) було характерне дослідження політики в широкому соціальному контексті з виходом у сферу філософії, історії, соціології та психології. Розвиток політології цього періоду пов'язано з іменем Макса Вебера, якого закономірно вважають засновником теорії легітимності влади і сучасної теорії бюрократії. Важливу роль у становленні політичної теорії зіграли Г.Моска, В.Парето і Р.Міхельс, які заклали основу теорії еліт.

Могутній вплив на становлення методології і проблематику політології мали ідеї засновника психоаналізу З.Фрейда. Він звернув увагу на роль несвідомих імпульсів у детермінації політичних явищ. Значною мірою під впливом психоаналізу в політології сформувалися напрями, що досліджують політичну поведінку, спонукальні причини потягу до влади. Значний внесок для утвердження в політології методів психоаналізу й експериментальної психології внесли Ч.Мерріам і його соратник по Чиказькій школі Г.Лассуелл. Діяльність Чиказької школи підготувала ґрунт для біхевіоралістської (від англ. behaviour -поведінка) революції в західній і перш за все в американській політології після другої світової війни. Політична поведінка була визнана основою політичної реальності, що підлягає емпіричній фіксації, за допомогою, в першу чергу, методів природничих наук. У межах цього напряму були досліджені моделі поведінки в різних ситуаціях, наприклад, на виборах, при прийнятті політичних рішень. Об'єктом досліджень стала мотивація, яка спонукала індивіда до дій.

Біхевіоралістський підхід був орієнтований на два принципи неопозитивізму:


  • принцип версифікації, що вимагає встановлення істинності наукових тверджень за допомогою їх емпіричної перевірки;

  • принцип звільнення науки від ціннісних суджень і етичних оцінок.

Біхевіоралізм, з одного боку, заперечив ідеологічну тенденційність у поясненні політики, а з іншого - відмовляв політології в постановці проблем, спрямованих на соціальне реформування суспільства, що викликало критику з боку значної частини відомих політологів. У 70-х pp. XX ст. у розвитку західної політології почався новий період, який отримав назву "постбіхевіоральної революції". Було визнано, що головним у політології є не тільки опис, але й тлумачення політичних процесів, також відповіді на запити суспільного розвитку і вироблення альтернативних рішень. Це призвело до відродження інтересу до різнобічних дослідницьких підходів: історико-пізнавального методу, дослідницького підходу, розробленого М.Вебером, марксизму і неомарксизму, зокрема до ідей представників Франкфуртської школи Т. Адорно, Г. Маркузе, Ю. Хабермаса, Е. Фромма. Політологія знову звернулася до нормативно-інституціональних методів, що пояснюють політику як взаємодію інститутів, формальних правил і процедур. Наслідком постбіхевіоральної революції став своєрідний консенсус політологів стосовно рівноправності найбільш різнобічних підходів у вивченні політичної сфери: неприпустимості визнання пріоритету якого-небудь одного напряму.

У післявоєнний період політологія суттєво розширила і сферу своїх досліджень.

Це перш за все такі питання, як:


  • політичні системи (Г. Парсонс, Д. Істон, К. Дойч);

  • політична культура (Г. Алмонд);

  • політичні режими (Х. Арендт, К. Поппер, К. Фрідріх, З. Бжезинський);

  • партії і партійні системи (М. Дюверже, Дж. Сарторі);

  • конфлікт і консенсус у політиці (Р. Дарендорф, С. Ліпсет).

Політична наука збагатилася новими напрямами в дослідженні проблем демократії. Р. Даль, Дж. Сарторі, Й. Шумпетер розробили нові теоретичні моделі демократії. В останні десятиліття зросла цікавість до проблем політичної модернізації (С. Хантінгтон) і проблем створення умов, що визначають демократичні перетворення різних країн.

Розвиток політології як самостійної науки і навчальної дисципліни - це не тільки період визначення її предметної сфери та методологічної основи, але й період організаційного оформлення. З другої половини XIX ст. політологія стає на шлях активного організаційного оформлення. Існує декілька поглядів щодо початку інституціоналізації політології, тобто її оформлення в самостійний напрям у сфері освіти і наукових досліджень. Деякі вчені пов'язують її появу з виникненням у середині XIX ст. в Німеччині правової школи, орієнтованої на вивчення держави. Пізніше, у 1871 р. в Парижі створюється інший політологічний центр - Вільна школа політичних наук. Інші дослідники символічною датою появи політології називають 1857 p., коли у США в Колумбійському коледжі, що згодом став університетом, став читатися курс політичної теорії. У 1880 р. тут відкривається Школа політичної науки. З цього року в США починає видаватися перший політологічний журнал. Після другої світової війни у багатьох країнах спостерігається своєрідний "бум" на політологічні дослідження. Це стимулювало створення академічних політичних інститутів і міжнародних центрів. Так, у 1949 р. в межах ЮНЕСКО була заснована Всесвітня асоціація політичних наук. У 70-90 pp. XX ст. відбувається кінцева інституціоналізація політичної науки. З допоміжної дисципліни, яку нерідко розглядали як доповнення до юриспруденції і соціології, політологія перетворилася в загальновизнану, організаційно оформлену академічну дисципліну з широко розгалуженою системою освітніх та дослідницьких закладів


ЗВ’ЯЗОК ПОЛІТОЛОГІЇ З ІНШИМИ СУСПІЛЬНИМИ НАУКАМИ. Політика не може існувати ізольовано. Вона тісно переплітається з іншими соціальними феноменами. Тому політологія акумулює та використовує результати напрацювань суміжних з політологією суспільних наук, зокрема:

філософії – щодо розуміння основ суспільного та людського розвитку;

правознавства – щодо визначення політичних інститутів і норм;

психології – щодо тлумачення політичної поведінки, політичної свідомості, раціонального та ірраціонального ставлення до політичних процесів;

культурології – щодо усвідомлення політичних традицій та цінностей як основи політичної культури;

соціології – щодо дослідження соціальної структури суспільства, демографічних процесів, політичних настроїв та уподобань;

антропології та етнографії – щодо походження публічної влади та політики.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ФІЛОСОФІЯ. Найтісніше розвиток знань про

політику пов’язаний з еволюцією філософських ідей. Філософія завжди

допомагала людині в нагромадженні уявлень про політичне життя

суспільства, сприяла пошуку оптимального політичного ладу.

Досліджуючи суспільство в цілому, філософія аналізує найзагальніші закономірності політичних структур, держави, права і політики, вивчає політику як феномен світового розвитку й компонент загальнолюдської цивілізації.

Знання про політику, які сформувала антична філософська думка, стали основою політичної філософії наступних епох.

І сьогодні політична філософія озброює політологію світоглядом, загальними методами пізнання й теорією мислення, розуміння змісту і соціальної зумовленості політичних явищ, досліджує загальні закони історичного розвитку та форми їх реалізації у діяльності людей, вивчає суспільство як цілісну систему. Політична філософія і політологія черпають матеріал з одного емпіричного джерела, але вивчають його різними засобами і на різних рівнях. Філософія, на відмінну від політичної науки, не звертається до практики безпосередньо.

ПОЛІТОЛОГІЯ І СОЦІОЛОГІЯ. Одним з найбільш тісних залишається зв’язок політології та соціології. Зокрема, політологія активно використовує соціологічні методи дослідження політологічного життя. Разом з тим, якщо політологія розглядає політику як процес, що підкорений певним закономірностям, то соціологія вивчає не сам політичний процес, а його “людський вимір”тобто в який спосіб політика впливає на розвиток людей, їх спільнот, а також досліджує зворотній вплив соціального середовища на політичну сферу.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ПРАВО. Право і політика є взаємопов’язаними сферами суспільного життя. Правова наука спрямована на врегулювання відносин та поведінки людей в процесі суспільного життя, в тому числі у сфері політики. Вона дає теоретичний і практичний матеріал, що стосується конкретних правових рішень, показує загальні рамки діяльності держави та суспільства. З одного боку, політична держава санкціонує систему права, роблячи її публічною, загальнообов’язковою, всезагальною, причому її порушення тягне за собою застосування заходів державного впливу; з іншого боку, сама держава підтримується та забезпечується правом.

Політологія як і правознавство досліджує державно-правові проблеми та явища. Відмінність між політикою і правом у тому, що право – це насамперед закони, укази, розпорядження, а політика – це стратегія і тактика поведінки та діяльності людей та їх організацій, вплив владних структур на суспільство перш за все за допомогою силових, матеріальних, ідеологічних та інших засобів. Зазначимо також, що норми права досить визначені, а політика більш мінлива та непостійна. Правова наука розглядає головним чином конституційні та правові форми політичного життя, що становлять інтерес для політичної теорії лише як один з елементів політичного процесу.

Юридична наука розробила понятійний апарат, який активно використовує політологія (держава, демократія, державна влада, право, законність, політичний режим та ін.).

ПОЛІТОЛОГІЯ І ЕКОНОМІКА. В економіці предметом політичного аналізу є процеси виробництва, поділу й обміну матеріальної продукції, які розглядаються з точки зору втручання держави в господарське життя. Економіка визначає зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації.Політологія в свою чергу, дає наукове обґрунтування принципів розроблення та здійснення економічної політики, державного регулювання економічних процесів, впливає на економічний розвиток відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації. Політична економія, економічно обґрунтовує політичні процеси, що дає можливість бачити в них боротьбу за реалізацію економічних інтересів. За допомогою політики й політичної влади соціальні верстви, що посідають у суспільстві домінуюче становище, закріплюють та примножують свій матеріальний стан, гарантують його незалежність від можливих посягань.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ПСИХОЛОГІЯ. Політолог, який вивчає людську діяльність неминуче приходить до аналізу духовного життя людини, психології груп, верств, класів, нації. Велике значения мають аналіз психологічних результатів суспільних подій, механізму формування суспільних переконань, мотивації, форм контактів між людьми, особливостей їх політичної поведінки.

ПОЛІТОЛОГІЯ І ІСТОРІЯ. Політика тісно пов'язана з історією, яка відображає минуле, досліджує процес розвитку політичного життя суспільства, політичних інститутів, політичних організацій в цілому. Історію насамперед цікавлять питания хронологічного збору й опису емпіричних фактів про розвиток політичних інститутів та ідей. Використання цих матеріалів допомагає враховувати досвід і традиції, виявляти тенденції політичних процесів та їх наслідки. Для розуміння сутності й функціонального призначення політичних явищ, інститутів важливо знати історію світових політичних вчень, яка досліджує виникнення і розвиток теоретичних знань про політику, владу, державу, право, демократію, генезис політичних категорій, їхній вплив на політичне життя.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка