Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Миколаївський Національний університет імені В. о. Сухомлинського




Сторінка3/12
Дата конвертації29.05.2018
Розмір2,24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

1. Сутність і поняття політичних партій


Прототипи сучасних політичних партій з'явилися в період ранніх буржуазних революцій. Здебільшого це були організації Для боротьби з феодалізмом, такі, як партії конституціалістів, жирондистів і якобінців у часи Великої французької революції. Саме останні й поклали початок вживанню політичної термінології Нового часу:

— праві (це ті, хто сидів з правого боку від короля і підтримував його);

— ліві (противники короля, що сиділи зліва).

Організаційно перші політичні партії почали формуватися в процесі парламентської боротьби, що й визначило їхню переважну орієнтацію на парламентські форми діяльності й участь у виборах.

Як загальнонаціональні політичні структури вони склалися у 19 ст., а конституційне оформлення політичні партії одержали лише в середині 20 ст.

Становлення політичних партій було зумовлене низкою соціальних і політичних обставин. Уведення загального виборчого права відкривало доступ до політики широким верствам суспільства. Важливим чинником, що вплинув на виникнення масових політичних партій, була зміна відносин між державою і суспільством.

Обмеження державного втручання в суспільне життя, утвердження низки політичних свобод (слова, зборів, союзів), що мають безпосередній вплив на утвердження партій, на розвиток представницької демократії, створювало умови, необхідні для становлення цивілізованого партійного життя. Позначилося й потепління відносин між державою і партіями, відхід від довготривалого стереотипу, що партія є гальмом розвитку демократії й ефективності функціонування інститутів держави.

Неоднозначність оцінки ролі партій у суспільному житті з самого початку їхнього створення і до сьогодні є предметом гострої полеміки. Однозначно проти втручання політичних партій у життя держави виступали відомі мислителі та громадсько-політичні діячі: Ф. Бекон (1561-1626); Д. Юм (1711-1776); Дж. Вашингтон (1732-1799); А. Токвіль (1805-1859); Дж. Мілль (1806-1873); Ж.-Ж. Руссо (1712-1778); Г. Гегель (1770-1831) та ін. Дж. Вашингтон у своєму прощальному посланні американському народові, зокрема, наголошував, що партія — це "готова зброя" для підриву влади народу й узурпації її. Руссо розглядав партію "як тягар вільної держави". Оригінальним у цьому плані видається висловлювання відомого англійського вченого Патерсона, який ще у 18 ст. відносно партій керувався тим, що політичні партії об'єктивно включають у себе сили добра і зла, оскільки вносять у суспільство як дух здорового змагання, так і деструктивні аспекти в процес його функціонування.

Загалом же позитивна й негативна оцінки ролі політичних партій у житті суспільства пронизує всю історію їхнього існування, включаючи і сьогодення. В одних випадках роль партій у житті оцінюють позитивно, в інших їх звинувачують за те, що вони гальмують розвиток демократії, знижують ефективність функціонування інститутів держави.

Неоднозначність оцінки ролі політичної партії в житті суспільства вкрай утруднює формулювання якогось одного, універсального визначення її змісту. Окремі політологи розглядають партії як групи людей, об'єднаних спільною ідеологією, або як такі, що діють на основі спільної програми. Інші звертають увагу на організацію як на основну рису партії. Тобто вважається, що соціальний склад, ідеологічна доктрина - не найсуттєвіше. М. Дюварже, наприклад, виходив із того, що політична партія являє собою специфічний інститут, визначальною рисою якого є особлива структура й організація. А Б. Констан визначав політичну партію як об'єднання людей, що визнають одну й ту саму партійну програму. М.Вебер вважав, що політична партія є громадською організацією, що ставить за мету завоювати владу і забезпечити активним її членам певні вигоди (духовні і матеріальні) чи особисті привілеї або і те, й інше водночас[6, c. 325-327].

Отже, кожний із наведених підходів визначення змісту політичної партії віддзеркалює щось істотне в цьому суспільному явищі. Найсуттєвішим у ньому все ж слід вважати місце цієї організації у формуванні політичної системи і владних відносин суспільства. У цьому контексті, очевидно, обґрунтованим є висновок Є. Вятра про те, що партія — це особлива інституційована форма політичного руху з високим ступенем організації і з однозначно сформульованою метою — боротьба за завоювання й утримання влади.

Сутність політичної партії стає зрозумілішою, якщо виділити основні її ознаки. Іменуватися політичною партією може громадське об'єднання, для якого характерні такі ознаки: наявність певної ідеології або особливого бачення світу; націленість на завоювання й утримання влади чи вплив на неї; наявність відповідної організаційної структури; підтримка її політики тими верствами суспільства, інтереси яких партія захищає. Відсутність будь-якої із зазначених ознак у певної організації перетворює її на іншу за своєю природою — тобто непартійну — інституцію.

Отже, сучасна політична партія — це особлива інституційована спільність людей, об'єднаних ідеологічно й організаційно з метою завоювати (шляхом виборів або іншими способами), утримувати і використовувати державну владу для реалізації інтересів певних спільностей. Для цього партія повинна стати правлячою, тобто зайняти в політичній системі становище, яке дає змогу визначати політику держави. А

Політологічні дослідження (М. Остогорського, М. Вебера, Р. Міхельса і деяких інших) дають змогу уявити собі ідеальну модель політичної партії, здатної принести максимальну користь усьому суспільству. Згідно з цією моделлю, партія не повинна допускати переважання інтересів її керівництва над інтересами рядових членів. Вона має постійно продукувати нові ідеї. Ідеальній партії властива пластичність, здатність змінювати структуру, постійно розвиватися. Важливими рисами є й спроможність відчути політичний момент, уміння знаходити в своєму середовищі і виховувати справжніх лідерів, діячів. І, нарешті, перемагає не та партія, в якої сильніша організація, а та, яка сповідує духовніші, розумніші, волелюбніші ідеали.

Загальновизнаною є теза про те, що будь-яка громадсько-політична організація стає партією тоді, коли вона для виконання своєї програми висуває як мету прихід до влади або вплив на владу, участь у справах держави, визначання форм і напрямів її діяльності.

Звідси і випливають основні функції політичних партій:

• боротьба за владу, за використання її або за контроль над нею;

виявлення, формування й обґрунтування інтересів відповідних верств і груп, визначення цілей і завдань, принципів та засобів досягнення їх;

формування громадської думки, вплив на неї з метою залучити на свій бік якомога більше число прихильників;

• формування й добір кадрів для партії, державних структур та різних громадських організацій;

• розроблення та здійснення політичного курсу;

• політична соціалізація — передавання традицій від одного покоління іншому, політичне виховання суспільства загалом або певної його частини тощо.

Багатогранність функціональної діяльності політичних партій, неоднаковість параметрів, які покладені в основу створення цих громадських об'єднань, потребують відповідної типологізації їх[8, c. 164-167].

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка