Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Миколаївський Національний університет імені В. о. Сухомлинського




Сторінка4/12
Дата конвертації29.05.2018
Розмір2,24 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

2. Партійні системи та їх типологія


Будь-якому суспільству властива різноманітність соціальних, у тому числі й політичних, інтересів. Це й є підґрунтям для створення багатьох політичних партій і формування на їхній основі партійних систем. Характер і зміст таких систем визначає вид політичного режиму, механізм та ефективність демократії. Суттєвий вплив на характер партійних систем справляють особливості соціокультурного розвитку, історичні традиції, демографічні й етнокультурні чинники тощо.

Партійні системи формуються на основі стійких зв'язків і відносин партій різного типу між собою.

Об'єктивно їхня взаємодія не може не позначатися на прийманні політичних рішень у державі, а це у свою чергу визначає місце та роль партій у політичному житті суспільства, у його політичній системі.

Від партійної системи, як важливого складника політичної системи, безпосередньо залежить стабільність та ефективність діяльності політичної системи, зокрема, тривалість існування уряду в даному складі, відсутність політичних конфліктів тощо.

Використовуються різноманітні визначення партійної системи. Одні вважають, що партійна система — це право партій формувати власну систему правління (С. Ньюмен), інші розглядають партійну систему як сукупність політичних сил, представлених у парламенті, або таких, що прагнуть до представництва в парламенті (Е. Каак), треті розуміють партійну систему як сукупність відносин між легально діючими партіями у спільній боротьбі за владу (Є. Вятр), четверті розглядають партійну систему як загальну сукупність політичних партій, що існують у тій чи іншій країні, незалежно від того, беруть вони участь у здійсненні державної влади чи ні. Є й інші підходи до визначення партійної системи. Плюралізм визначень партійної системи зумовлює неоднаковий підхід до типології їх. Найчастіше політологи, у тому числі й українські, при типологізації партійних систем користуються кількісним критерієм. Теоретичне обґрунтування доцільності класифікації політичних партій за цим критерієм здійснив М. Дюварже. В основу класифікації він поклав число партій, що борються за владу або здійснюють вплив на неї.

Відповідно до кількості партій М. Дюварже виділив такі партійні системи: однопартійну (неконкурентну); двопартійну (біпартійну); багатопартійну (конкурентну) і мультипартійну.

- Життєздатність класифікації партійних систем за кількісним критерієм, образно кажучи, витримала випробування часом. Деякі політологи вважають її недосконалою й пропонують типологізувати партійні системи за критерієм наявності принципу альтернативності. Найвдалішу класифікацію партійних систем за цим критерієм запропонував італійський політолог Дж. Сарторі. Ця класифікація нерідко використовується і для типологізації сучасних партійних систем. Він виділяє сім типів партійних систем, що розташовані між "однопартійним" й "атомізованим" полюсами. Між ними розташовує ще п'ять проміжних типів партійних систем: гегемоністська, домінування, двопартійна й обмеженого плюралізму (табл. 1)[3, c. 157-159].

У свою чергу кожний із названих вище семи типів партійних систем має специфічні варіанти свого прояву, які найдоцільніше використовувати для розв'язання політичних проблем. Так, при формуванні уряду система обмеженого плюралізму, яку Сарторі вважає найдосконалішою із наявних сьогодні, може мати такі варіанти:

1. Однопартійне правління, коли уряд формується партією, що одержала абсолютну більшість голосів на парламентських виборах. Типовим прикладом є Індія, де офіційно зареєстровано близько 200 політичних партій і організацій. У парламенті їх представлено вісім, а уряд сформувала партія Національного конгресу, яка перемогла на виборах. Так формується уряд і в Іспанії.

2. Двоблокова коаліція, коли уряд формується з двох блоків, які перемагають на виборах. Наприклад, у ФРН, де з 1969 по 1982 р. уряд формувався блоком соціал-демократів з вільними демократами (СДПН — ВДПН), а постійний блок ХДС/ХСС перебував в опозиції. З 1982 р. ситуація змінилася, оскільки ВДПН розірвала блок із СДПН і увійшла до коаліції ХДС/ХСС, яка й перемогла на виборах. Деякі автори називають двоблокову коаліцію "модифікованою двопартійною системою", зважаючи на наявність двох сильних партій, жодна з яких, одначе, не має абсолютної більшості в парламенті, а тому змушена шукати союз із третьою.

3. Мультипартійна коаліція, коли уряд формується з представників кількох партій на основі їхнього пропорційного представництва в парламенті за результатами виборів. Характерним прикладом стабільних мультипартійних коаліцій є Швейцарія, а нестабільних - Італія, Бельгія, Нідерланди. В Італії уряд може змінюватися по кілька разів за одну легіслатуру парламенту.

Атомізована партійна система характеризується наявністю багатьох політичних партій, їх нечисленністю й незначною впливовістю, присутністю серед політичних партій позасистемних, формуванням уряду на позапартійній основі або на основі широкої коаліції, демократичним або авторитарним політичним режимом.

Атомізована партійна система характерна для суспільств перехідного періоду, особливо для тих, які здійснюють перехід від тоталітаризму до демократії. Вважається, що атомізована система є найменш стабільною й ефективною серед усіх інших партійних систем.

Атомізована партійна система має два різновиди свого прояву: крайній плюралізм і авторитарна псевдопартійність. Система крайнього плюралізму проявляється як у чисельному зростанні політичних партій, так і в надзвичайно широкому ідеологічному спрямуванні їх, включаючи створення і таких партій, як партія любителів пива, жінок і т. ін.

Для авторитарної псевдопартійності як різновиду атомізованої системи характерна така риса, як імітація конкурентної боротьби партій за владу. Вочевидь же зрозуміла її безперспективність і безрезультативність, оскільки реальна влада і контроль у країні перебуває в руках військової чи світської хунти, яка монополізувала владу в країні.

В Україні нині функціонує атомізована партійна система крайнього плюралізму, яка еволюціонує в бік стабільної системи поляризованого плюралізму. Цей висновок підтверджується насамперед тим, що в політичному спектрі України більшість політичних партій займають центристські позиції і ставлять собі за мету побудову демократичної правової держави, що ґрунтується на ринкових відносинах, виступають за рівноправність різних форм власності, політичний плюралізм.

Наведений вище перелік можливих класифікацій партійних систем не є вичерпним, не охоплює все розмаїття теоретичних підходів та комбінацій їх, які застосовують до аналізу цих систем. Кордони між різними типами партійних систем дуже прозорі, і це також слід враховувати, аналізуючи їх.

Незаперечним є те, що країни, які мають стабільну партійну систему, відрізняються від інших не тільки стабільнішою політичною системою загалом, а й вищим рівнем економічного розвитку, демократичнішими засадами в управлінні і розвинутішим громадянським суспільством.

Отже, наявність (або відсутність) партійної системи в суспільстві є одним із показників конкурентного стану і стадії його розвитку, ефективності існуючої в ньому політичної системи[1, c. 351-353].

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка