Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний авіаційний університет проблеми викладання іноземних мов у немовному вищому навчальному закладі


Способы образования анатомической терминологии



Сторінка16/20
Дата конвертації11.03.2019
Розмір4,07 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20

Способы образования анатомической терминологии
Способы образования терминов в латинской анатомической терминологии различны. Наиболее распространенный – морфологический: суффиксальный, префиксальный, смешанный, словосложение.

К числу наиболее продуктивных суффиксов имен существительных, входящих в состав анатомических терминов, относятся суффиксы -ul-, -ol-, -tor-, -sor-, -io-, tia-, -ur-, -mentum и имен прилагательных -al-, - ar-, - os-, - ic-, - in- и многие другие. Существительные с уменьшительными суффиксами -ul-, -ol- употреблялись и в классической латыни: tuba (труба) – tubulus (трубочка); fovea (яма) – foveola (ямка). Многие существительные с агентивными суффиксами -tor, -sor, обозначавшие в классической латыни действующее лицо, позднее стали использоваться в анатомической терминологии для наименования различных видов мышц. Например, слово buccinator в классической латыни обозначавшее «трубач», стало обозначать «щечная мышца». Еще в эпоху античности были употребительны существительные с суффиксами -ura, -mentum, указывающие на результат действия: flexura – сгиб (от глагола flexāre –изгибать, искривлять.

Префиксальный способ словообразования характерен, главным образом, для существительных, причем некоторые из префиксов образовались от приставок (superficies, intestinum) а также латинских и греческих частиц (semicanalis, epidermis).

Более многочисленны термины, образованные префиксально-суффиксальным способом, который является продуктивным как для имен существительных, так и прилагательных (im-press-io

в-давление; super-cili-aris –над-бров-ный).

В анатомической терминологии употребляется большое количество сложных слов, преимущественно прилагательных. Такие прилагательные образуются путем сложения двух (реже- трех) основ с суффиксом –ideus (от греч. eidos – «вид, внешность»), например: coracoideus – клювовидный, xiphoideus – мечевидный.

Распространенным способом терминообразования является использование элементов общеупотребительной лексики без изменения обычного их значения, но в суженном, специализированном смысле. Так, например, существительное radix, обозначавшее в разговорном латинском языке различные виды корней – «клубень», «корнеплод», в анатомической терминологии используется в специальном значении «корень», «основание», сравните: radix dentis – корень зуба, radix nasi – основание носа и др.

Одним из продуктивных является такой вид специализации общеупотребительных слов, когда за термином закрепляется этимологическое значение, в то время как в процессе развития в разговорной латыни оно приобретало и чаще всего употреблялось в других значениях. Так, существительное tela, имеющее этимологическое значение «ткань», но широко употреблявшееся в классическом языке в значении «паутина», «ткацкое дело», в качестве анатомического термина обозначает тонкий тканевой слой.

Реже встречаются термины, которые образовались путем специализации общеупотребительных слов не в первоначальном, а в одном из производных их значений. Так, существительное tunica, первоначально обозначавшее в классической латыни нижнюю одежду, но со временем ставшее также наименованием кожицы на растениях, оболочки, подверглось специализации в этом своем производном значении (tunica fibrosa, tunica muscularis etc.).

В анатомии широко представлены термины, образованные по сходству внешнего вида анатомических объектов с частями растений, плодов, например: nucleus (разг. «сердцевина плода») – анат. «ядро»; truncus – (разг. «ствол дерева») – анат. «туловище», «нервный ствол». В составе анатомических терминов встречаются слова, которые в классической латыни использовались для обозначения частей здания, например fornix (свод), vestibulum (преддверие), fenestra (окно), scala (лестница): fornix cranii, fenestra cochleae, scala vestibuli. Многие анатомические термины образовались благодаря метафорическому переносу наименования по сходству обозначаемых объектов с предметами быта (acetabulum, fibula, sella), орудиями труда (zygoma, scapula), предметами культа (patella, os sacrum), животными (os hyodeum), птицами (os coccygeus ), музыкальными инструментами (tibia, tympanum).

Иногда переносу значения способствовало и сходство выполняемой функции. Так, существительное thorax в классической латыни употреблялось в значении нагрудной брони, панциря. В качестве анатомического термина обозначает грудную клетку, которая внешне напоминает панцирь и вместе с тем выполняет функцию нагрудной брони, защищающей внутренние органы от повреждений.

Использует в номенклатуре некоторые образы античной мифологии: tendo Achillis, atlas.



Yuliya Pryshupa

Kiev
The Influence of Synergetic Approach on Teaching of Languages
By looking at historical side of foreign language teaching, it is possible to notice the development of a range of methods used for mediating foreign language skills and abilities, where the critical factor of the development seems to be the concept of functionality of foreign language knowledge. Thus, for example, aiming at passive knowledge of a foreign language as the foundation for primarily written communication of business partners in the 19th century represents the basis of grammar-translation method of teaching foreign languages.

In the 20th century, larger mobility of goods and people imposes the need for better active knowing of foreign languages – within that notion a range of methods was developed, whose peak is presented by audio-lingual/audio-visual method dominating teaching practice in the second half of the 20th century. However, at the beginning of the 1970s, cognitive-pragmatic method was developed, wherefrom communicative and Intercultural approaches appear as a glotodydactic response to the challenges of modern foreign language teaching. All the above-mentioned approaches have one thing that can be objected – they one-sidedly favor one of the foreign language teaching segments; for example, in grammar-translation method, learning it is the teaching of abstract linguistic system, while in audio lingual/audio visual method, it is the acquisition of linguistic patterns in the form of so called ‘pattern drills’. Although the modern communicative and intercultural approach targets the students’ needs, instead of general foreign language competences, it mediates specific communication competences, it takes into consideration intercultural specifics of acquiring and using a foreign language, it can be objected that it neglects strategies of acquiring basic foreign language skills and abilities in the favor of intercultural sensibilization of a student. Moreover, as the historical development of glotodydactic models and approaches itself shows, it seems useless to search for the one and only method of foreign language learning and teaching.



The most appropriate approach seems to be the one, which, in its usage, takes into consideration not only the basic components of foreign language educational process, but also its broader anchoring in the whole of human teaching process and its deriving potentials. Synergetic approach to foreign language teaching seems to be just the one. The notion ‘synergy’ generally implies “the ability of forces to optimize each other thus enriching one another”, while in socially economic context it is “the result of reciprocal care for human relations whose purpose is further creative development of concepts and products”. The idea of synergetic effect of heterogeneous moments is the idea created by Igor Ansoff, the founder of strategic management. The idea is that inside a system different moments make contact with each other in order to not only fecundate its own potential by reciprocal imbuing but to improve the potential of the whole, whose constituent part they are. In that case, the synergetic effect of that kind of organization of work can be expressed with the following formula: 2 + 2 = 5 which means that within the system ‘the surplus’ emerges, which does not present mere sum of effects of constituent parts, but is the result of interaction of constituents which raise the processes in the system on a higher quality level where the system itself in feedback enriches and improves each of its constituents. In case that kind of conception of synergetic effect is applied in the field of education, the basic aim of teaching process imposes the acquisition of “educational surplus”. The subject here is the organization of teaching within which the students are referred to each other during their co-operation whose aim is to accomplish the educational result, which qualitatively surpasses the activity of each individual and therefore improves the whole process of learning and teaching, by interweaving their activities. Should we begin with the fact that the basic constituents of educational process are the teacher, students and teaching materials or teaching media, then achieving the “educational surplus” would mean the kind of interweaving of constituents within which the contributions to the teaching process of each and every one of them influence the proliferation of potentials from one constituent to the other to the point that eventually their interaction and imbuing fecundates not only each one of them but also the whole process of teaching, which arises it on a higher “energetic level” from where in every further educational cycle the creation of new “educational surplus” is reinitiated.

Тетяна Рябокучма

м. Київ
Ефективні методи та сучасні підходи до викладання іноземних мов у ВНЗ України
Основним засобом людського спілкування є мова, а в багатомовному просторі – декілька мов. Вивчаючи іноземні мови, людина духовно зростає, збагачується, стає цікавою особистістю. В епоху глобалізації світу, в умовах, коли всі ми почуваємося дітьми однієї планети Земля, знання іно­земних мов вважається неодмінним атрибутом кожної освіченої людини, дзеркалом її духовної культури та інтелекту. Саме тому можна цілком погодитись із відомим твердженням: «Скільки ти знаєш мов, стільки разів ти людина».

Вимоги часу й розпочата радикальна реформа системи освіти в Україні показали, що нашій державі потрібні висококваліфіковані спеціалісти, що володіють іноземною мовою на фаховому рівні, здатні встановлювати ділові контакти та ділове співробітництво з іноземними партнерами. Досягнення високого рівня володіння іноземною мовою не можливе без фундаментальної мовної підготовки в вищій школі.

Історія методики навчання іноземних мов завжди була орієнтована на пошуки найбільш раціонального методу навчання. Вважається, що найдревнішим був натуральний метод, згідно з яким іноземна мова засвоювалась так, як дитина засвоює рідну мову – шляхом наслідування (імітації) готових зразків, багаторазового повторення їх та відтворення нового матеріалу по аналогії з вивченим.

Кожен метод має властиві йому позитивні та негативні сторони і за певних умов має свою об'єктивну цінність. Проте у всі часи методи, що використовувались в різних навчальних закладах, перебували в найбезпосереднішій залежності від соціального замовлення суспільства, яке впливало на мету і зміст навчання іноземних мов і навіть на вибір тієї чи іншої мови. У викладацькій практиці викладачі іноземних мов часто застосовують перевірені часом стандартні навчальні методи. Іноді процес викладання мови, як це не прикро, продовжує залишатися «дещо осучасненим варіантом» граматико-перекладного методу. Вимоги ж до уроку іноземної мови з часом змінюються, розробляються новітні методи навчання.


На сучасному етапі розвитку науки в Україні можна напевно сказати, що часи, коли достатнім доказом опанування мови було вміння перекладати з іноземної мови та навпаки адаптованих, неаутентичних текстів вже пройшли. Сьогодні відбувається реформування навчального процесу в вузах України відповідно із загальноєвропейськими вимогами до якості освіти: інформатизація освітнього простору, інтеграційні процеси в сучасній вітчизняній освіті, налагодження українськими ВНЗ співпраці з європейським навчальними закладами в сфері навчальної та наукової діяльності, студентські міжнародні обміни, можливість здобуття другої вищої освіти та навчання за магістерськими програмами за кордоном.
В умовах реформування вищої школи мають змінюватися також і освітні технології викладання іноземних мов. Сама мовна освіта теж поступово модернізується через впровадження модульно-рейтингової системи навчання іноземних мов, міждисциплінарна інтеграція, демократизація та економізація освіти викликає до життя інновацій складові викладання іноземних мов.
Метою навчання іноземної мови в вищій школі на сучасному етапі є оволодіння студентами комунікативними компетенціями, що дозволять реалізувати їхні знання, уміння, навички для розв’язання конкретних комунікативних завдань в реальних життєвих ситуаціях. Іноземна мова виступає як засіб комунікації, спілкування з представниками інших націй, отже в освіті продовжує розвиватися і надалі культурологічний або інтеркультурний підхід у навчанні в рамках концепції «діалогу культур», з метою формування полімовної грамотності студентів. Отже, на мою думку, студенти мають бути підготовлені на основі якісного сучасного аутентичного навчального матеріалу до свідомого використання іноземної мови в подальшому житті та роботі. Адже гарне знання іноземних мов є зараз і продовжуватиме залишатися надалі однією з провідних вимог роботодавців. У цьому плані саме на ВНЗ покладається відповідальність у якісному забезпеченні студентів комплексом мовних знань, вмінь, навичок, це вимагає передусім від навчального закладу систематично створювати умови для підвищення кваліфікації своїх педагогічних працівників, забезпечити заклад належною матеріально-технічною базою.

Сучасні тенденції у викладанні іноземної мови в вищих навчальних закладах виражаються у широкому застосуванні нових засобів навчання – мультимедійних компютерних програм (сукупність програмно-апаратних засобів за допомогою яких можливо обробляти та реалізовувати аудіо- та відеоінформацію.

Використання комп’ютерних технологій при вивченні іноземної мови професійного спрямування відкриває доступ до нових джерел інформації, підвищує мотивацію студентів до отримання та обробки професійної інформації іноземною мовою, підвищує ефективність самостійної роботи, дає нові можливості для творчості, надбання та закріплення професійних навиків, дозволяють реалізовувати якісно нові форми та методи навчання іноземної мови професійного спрямування. Сьогодні формується характерна тенденція до посилення комунікативної спрямованості навчального процесу, його наближення до реального процесу спілкування. Отже, методичним змістом сучасного уроку іноземної мови має бути комунікативність. У процесі навчання за комунікативним методом учні набувають комунікативної компетенції – здатності користуватись мовою залежно від конкретної ситуації.

Для досягнення комунікативної компетенції – комунікативних вмінь, сформованих на основі мовних знань, навичок і вмінь – викладач іноземної мови використовує новітні методи навчання, що поєднують комунікативні та пізнавальні цілі. Інноваційні методи навчання іноземних мов, спрямовані на розвиток і самовдосконалення особистості, на розкриття її резервних можливостей і творчого потенціалу, створюють передумови для ефективного поліпшення навчального процесу у вищих навчальних закладах. Основними принципами сучасних методів є: рух від цілого до окремого, орієнтація занять на учня, цілеспрямованість та змістовність занять, їх спрямованість на досягнення соціальної взаємодії при наявності віри у викладача в успіх своїх учнів, інтеграція мови та засвоєння її за допомогою знань з інших галузей наук.

Отже, вивчення і застосування на практиці інноваційних методологічних підходів надають можливість викладачам іноземної мови впровадити та удосконалити нові методи роботи, підвищити ефективність навчального процесу і рівень знань студентів.

Нове бачення освіти має на меті створення мотиваційного середовища для студентів у процесі вивчення іноземних мов. Принцип функціонального підходу у процесі вивчення іноземних мов є основним. У цьому підході комунікативність, як основна функція мови, більш повно виконується, як в лінгвістичному, так і в концептуально-тематичному спрямуванні. Зростаюче значення культурних обмінів, інтеграція в Європу, доручення до світових цінностей, процес глобалізації збільшили можливості контактів з носіями мови. Отже, вивчення іноземної мови в вищій школі набуває практичного значення, а комунікативна функція мови відіграє головну роль в процесі вираження почуттів, суджень та засвоєнні інформації, знань, що подаються в будь-якій формі.

З усього вище сказаного, потрібно зробити висновок, що демократизація двобічних відносин „учень-вчитель” має на меті не тільки свободу рішень з боку учнів, а й відповідальність з боку вчителя в процесі перевірки набутих учнем знань. Вчитель повинен створити студентам мотиваційне середовище, адекватне для вивчення іноземних мов. Тому для викладача сьогодні важливо постійно вдосконалювати власні знання, впроваджувати у власну викладацьку практику новітні методи навчання іноземних мов, відповідно до загальноєвропейських норм та стандартів, тобто йти в ногу з часом.

Алла Сабитова

г. Киев
Немецкое правописание: вчера, сегодня, завтра
История немецкого литературного языка в его письменной форме в 15-18 вв. – это история обособления литературного языка от диалектов и тем самым история формирования нового наддиалектного типа языка – носителя единой языковой нормы. К этому типу языка стремились печатники 15 в., на его создание были направлены усилия выдающихся немецких гуманистов, педагогов, теологов Мартина Лютера, Филиппа Меланхтона, Иоганна Агриколы. Эта же цель стояла перед грамматистами-нормализаторами и создателями немецких толковых словарей.

Существенный вклад в развитие немецкого литературного языка 15 в. внес известный немецкий писатель и деятель культуры, теоретик немецкого языка Иоганн Кристоф Готтшед. Он выступал за нормативное употребление слов и грамматических форм, а также за очищение родного языка от заимствований и диалектизмов. Труды Готтшеда, посвященные вопросам языка и литературы: «Искусство немецкого языка», «Подробное искусство речи» и «Наблюдения над правильным и неправильным употреблением многих немецких слов и выражений» – оказали значительное влияние на нормализацию немецкого литературного языка. Опираясь на майсенский вариант как базу для создания общенациональной литературной нормы, Готтшед выступал за нормативное употребление немецкого языка как в северных, так и в южных регионах Германии, а также в Австрии. Деятельность Готтшеда способствовала тому, что в науке и образовании немецкий язык стал использоваться вместо латыни, а также заложила основу для дальнейших исследований в области немецкого языкознания.

На труды Готтшеда во многом опирался его последователь — грамматист Иоганн Кристоф Аделунг, который создал нормативную грамматику и словарь немецкого языка. Его целью было установить «единую и общеобязательную норму» языка, который он называл "die hochdeutsche Schriftsprache" и возникновение которого приписывал высшим классам самой культурной провинции Саксонии. Труды Аделунга: грамматика "Umstаеndliches Lehrgebаude der deutschen Sprache" и особенно пятитомный словарь "Versuch eines vollstаеndigen grammatisch-kritischen Wоеrterbuchs der hochdeutschen Mundart" – пользовались огромным авторитетом и завершили грамматическую и лексическую унификации немецкого языка в 18 в.

Значительный прорыв в создании общего правописания был достигнут благодаря Конраду Александру Фридриху Дудену. Дуден впервые всерьез задумался о проблемах правописания немецкого языка в начале 70-х годов 19 столетия, проработав некоторое время учителем, а затем получив пост директора гимназии городе Шляйц в Тюрингии. В то время в этом маленьком городке говорили на трех диалектах: франкском, саксонском и тюрингском, и каждый учитель гимназии, которой руководил Дуден, пользовался собственными правилами правописания. Эта орфографическая сумятица отражала разнообразие языковых норм накануне образования Германской империи в 1871 году.

В 1872 году Дуден опубликовал книгу «К вопросу о немецкой орфографии», а в 1876 году участвовал в Первой конференции по правописанию, на которой 14 филологов разработали упрощенные стандарты орфографии. Решения конференции, однако, не были приняты за норму землями, входящими в состав империи.

Дуден продолжал работать над составлением единого орфографического справочника. В 1880 году он представил результат своей работы – «Полный орфографический словарь немецкого языка», который насчитывал 27 тысяч слов, написанных в соответствии с прусскими и частично баварскими правилами. Этот труд принес Дудену широкое признание.

В 1901 году в Германии состоялась Вторая конференция по правописанию. Она приняла общие обязательные для всех немецкоязычных стран правила, которые вошли в орфографический словарь Дудена. С этого момента начали действовать единые официальные нормы правописания немецкого языка.

Именно Дудену поручили разработать словарь с признанными на государственном уровне нормами правописания. Последующие три десятилетия своей жизни Конрад Дуден посвятил совершенствованию своего словаря. Девятое (последнее, подготолвенное им самим) издание он закончил за несколько дней до своей смерти - 1 августа 1911 г. После смерти Конрада Дудена работу над его словарями продолжила основанная еще при его жизни так называемая «Редакция Дудена» (Dudenredaktion). Она до сих пор составляет словари и справочники Duden, незаменимые и, пожалуй, самые авторитетные пособия для людей, изучающих немецкий язык.

С 1954 г. издательство словаря Duden действовало и в ГДР), и в ФРГ. Несмотря на различия в идеологиях двух осколков Германии, система правописания оставалась практически одинаковой. Исключение составляли отдельные слова (например, Costa Rica в ФРГ и Kostarika — в ГДР).

Очередная попытка изменить правила была предпринята в 1980-х гг. И в середине 1990-х было принято решение подготовить проект реформы, к которому в 1996 г. присоединились другие немецкоязычные страны. Реформа внесла изменения в следующие разделы: соотношение звуков и букв; написание слов слитно, раздельно и через дефис; написание слов с большой буквы, пунктуация и правила переноса слов. От изначального проекта реформы – умеренного минускульного написания существительных и почти радикального интегрирования заимствованных слов – в конечном проекте осталось очень мало. Благодаря новым правилам в значительной степени увеличилось количество орфографических вариантов. Цель реформы – упрощение и систематизация правил, а вместе с тем и упрощение правописания – не была достигнута. Однако очевидным преимуществом проведенного реформирования правописания являлся его унифицирующий характер, т. е. признание данного правописания современного немецкого языка всеми немецкоязычными странами.

Принятие новых правил спровоцировало волну критики со стороны немецких писателей, интеллигенции и обычных граждан. Крупные издания, такие как Frankfurter-Allgemeine Zeitung, отказывались применять правила. В 2006 г. были приняты новые правила, которые допускали отказ от некоторых изменений, однако основная правка – отказ от буквы β во многих словах – не была принята.

Таким образом, орфографическая система немецкого языка осталась сложной и запутанной как на национальном, наднациональном, так и на международном уровнях, так что проблема правописания немецкого языка по-прежнему требует и лингвистического, и политического решения

Сегодня в Германии действует государственная комиссия по наблюдению за развитием орфографии – Совет по немецкому правописанию, – задачами которого является сохранение единства орфографии в странах немецкоязычного пространства, наблюдение за развитием письменности, дальнейшее развитие орфографии в необходимом объеме. В компетенции Совета входит обоснование и подготовка необходимых мер по адаптации правил орфографии к потребностям носителей языка и людей, пишущих и читающих на этом языке, а также принятие решений об изменении правописания отдельных слов. Это даст возможность частичного устранения существующего в настоящее время многообразия вариантов написания, что является очень непрактичным с точки зрения редакции Дуден и большей части его «клиентуры».

По прогнозам лингвистов, легкомысленность в обращении с нормами языка в интернете, в первую очередь в чатах и приватных блогах, не окажет существенного влияния на стандарт языка. Очевидную тенденцию к написанию существительных с маленькой буквы и к другим упрощениям лингвисты относят к специфическим особенностям сетевой коммуникации. Профессиональные блоги, онлайн-предложения, ежедневные и еженедельные электронные журналы, вэбсайты фирм, радио- и телекомпаний и в деловая электронная переписка в основном придерживаются действующих правил правописания. Широко используемые и все более совершенствующиеся автоматические системы корректировки электронной текстовой продукции будут содействовать тому, что немецкое правописание станет более консервативным. Предполагается, что автоматическая правка выработает у пользователя привычку, и он по инерции начнет придерживаться правил, заложенных в этих программах.



Oksana Kuleshova, Iryna Sandovenko

Kyiv
Peculiarities of ESP Testing
The educational systems in all European countries are in the process of reforming as a result of the Bologna Process. Ukraine is among those countries who took up the Bologna challenge to become part of the European Higher Education Area. To enhance compatibility and comparability of the systems of higher education the special project, TUNING Educational Structures in Europe, was introduced. In its first phase (2000-2003), the large-scale survey of university graduates, employers and academics was conducted throughout Europe to determine the most important generic and subject-specific competences for different subject areas aiming to obtain the latest data on the needs of society. The stakeholders emphasized that generic competences specifically instrumental ones, including linguistic abilities, may be crucial for one’s success in the labour market.

The knowledge of the foreign language as part of linguistic abilities is especially important in terms of international labour market as a means of enhancing mobility – not only mobility of students but also that of workforce. Higher vocational education ceased to be four or five year endeavour but became a lifelong one. For knowledge workers, e.g. those engaged in law or finance, lifelong learning and training are no longer an option but necessity. Earning internationally recognized language qualifications may indicate a drive for personal and career development and therefore lead to higher employability.

Among quite a few LSP exams the authors decided to highlight two ESP qualifications administered by one of the biggest educational providers, viz. Cambridge English: Legal (ILEC) and Cambridge English: Financial (ICFE). The ICFE and ILEC are designed for students, aspiring and established finance and legal professionals and gives assessment of the language skills necessary to operate in an international legal or financial context at levels B2 and C1 of the Common European Framework of Reference for Languages. The undertaken analysis of the grade statistics of the year 2010 revealed that comparing to the average European rate Ukraine scored 28.3% less in those who achieved level C1 in the ILEC and 43.5% less in the ICFE. The number of examinees who were given ‘Narrow Fail’ or ‘Fail’ grades in the ILEC is 220.8% higher in Ukraine than the average in Europe; for the ICFE the difference is even bigger (281.3%).

The above mentioned exams are examples of high-stakes tests. The university entrance exam, semester exam, Master/Doctorate programme admission examination etc. belong to the same category in terms of higher education. Such language assessments help distribute scarce resources such as jobs, higher education, and financial support to those who desire them. But there is a considerably bigger number of the tests which are not so ‘important’ but nevertheless well worth the attention – low-stakes ESP tests which are developed, administered and marked by the university teachers on monthly if not on weekly basis.

Since specific purpose language testing is a special case of communicative English language testing, as both are based on a theoretical construct of contextualized communicative language ability, the guiding principles of co-called ‘General English’ tests can be applied to ESP testing: validity, reliability, practicality, washback, authenticity, transparency, security and usefulness. At the same time there are two aspects of ESP testing that distinguish it from more general purpose language testing: authenticity of task and the interaction between language knowledge and specific purpose content knowledge.

Authenticity of task in testing English for specific purposes doesn’t simply mean the use of authentic materials in testing language skills but rather has a dual notion: situational and interactional. It is not enough to give students relevant topics – they should be engage in a task in which both language ability and knowledge of the field interact with the test content in a way which is similar to the target language use situation.

The interaction between language knowledge and content, or background knowledge is perhaps the clearest defining feature of ESP testing, for in more general purpose language testing, the factor of background knowledge is usually seen as a confounding variable, contributing to measure­ment error and to be minimized as much as possible. In ESP testing background knowl­edge is a necessary, integral part of the concept of specific purpose language ability.

But to what extent should students’ background knowledge be tested? Is ESP testing meant to measure a student’s ability to do future tasks or jobs in the target language use situation or a student’s ability to use language in specific future tasks or jobs? ESP testing aims to measure a student’s ability to use language in a professional context not job performance as it can be influenced by a number of factors, such as personality characteristics, that are independent of language ability. The language itself can be Legal or Finance or any other technical language with its lexical, semantic, syntactic, phonological charac­teristics which allow people in that field speak and write more precisely about aspects of the field that outsiders sometimes find incomprehensible.

Since language performance in test-takers varies according to the context in which the language is used the prior knowledge of the topic in e.g. Reading Section of the tests can give an advantage in responding to comprehension questions based on that passage, so the close collaboration with the specialized university departments in choosing he subject-matter of the tests can enhance students’ performance in ESP classes.

Although assessment is often seen as the cornerstone of the learning process since it reveals whether the learning process results in success or not, the process of designing, developing, marking and analyzing of low-stakes ESP tests should not distract an ESP practitioner from their priority role – teaching.

Лариса Сердійчук

м. Житомир


Каталог: bitstream -> NAU -> 18306
NAU -> Формування самоосвітньої компетентності майбутніх інженерів-будівельників у процесі професійної підготовки
NAU -> Методи Оцінювання комунікативної к омпетентності
NAU -> Матеріали міжнародної науково-практичної конференції
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Українська мова
NAU -> Практикум для студентів усіх галузей та напрямів знань Київ 2014 удк ббк
NAU -> Київ Видавництво Національного авіаційного університету
18306 -> Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни національний авіаційний університет проблеми викладання іноземних мов у немовному вищому навчальному закладі


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   20


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка