Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара




Сторінка3/19
Дата конвертації19.11.2018
Розмір6,01 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19
1.1.2. Показники психомоторного розвитку дит від народження до 3 років

1-й місяць. Дитина реагує на больові та тактильні подразнювання, сильні звуки та світло (у полі зору), під час дотику до вій мигає, розрізняє смачне несмачне. Обов'язковими є безумовні рефлекси: пошуковий, орієнтувально-хоботковий, смоктальний, хватальний, опорний, підошовний автоматизм ходьби, захисний, імітація повзання та переступання. З боку флексорних м'язів гіпертонус (серединне положення голови, голова закинена назад).

У стані спокою в новонарожденого спостерігають тремор кінцівок, гучний крик з коротким вдихом і подовженим видихом з горловим звуком [уа], крик у разі голоду та дискомфорту, короткочасна фіксація погляду на предметах, слухове зосередження, «ротова» увага.



23-й місяці. Стежить за предметом, рухомим у горизонтальній площині, сприймає контур обличчя матері, повертає очі та голову в бік джерела звуку, змінює положення голови у разі зміни місця джерела звуку, стежить за грою власних рук, здригається у разі гучного звуку, з’являється міміко-соматичне пожвавлення. Розрізняє солодкий, гіркий, та прісний смаки. У два місяці добре фіксує погляд на предметі на відстані 1–2 метрів. Безумовні рефлекси з 2-го місяця згасають. У положенні лежачи на животі здатна недовго втримувати (не менше 5 с) голову по середній лінії, похитуючи нею, спирається на руки під грудьми.

У 3 місяці лежить на животі, піднімається, спираючись на передпліччя рук, у такому вихідному положенні здатна вже високо підняти голову. Прагне розводити руки, піднімає їх угору, потягується, утримує іграшку та тягне її до рота. Іноді розгинає руки та кладе їх уздовж тулуба. Побачивши яскраву іграшку, дитина демонструє зорове зосередження на предметі протягом 25 с і більше та пожвавлення, підкидає руки, у положенні лежачи на спині нахиляє голову та тягнеться вперед (ланцюговий рефлекс). У дитини з’являється емоційно-виразна, інтонаційно насичена, яскрава мовна реакція – гуління, у момент «агукання» спостерегають рухове гальмування. Усміхається під час привітного спілкування.



46-й місяці. Тривалий час фіксує погляд на предметі та стежить за ним у всіх напрямках, активно переводить погляд з предмета на предмет, визначає джерело звуку, упізнає близьку людину, радіє її присутності, усміхається у відповідь на емоційно-мовне спілкування з нею, розрізняє своїх і чужих, до незнайомого дорослого байдужа, диференціює інтонації, маніпулює предметами, швидко та точно хватає іграшку за будь-яку сторону, відрізняє підсолоджену воду від питної, повертає голову у бік дотику. З'являється випрямний рефлекс з боку тулуба; відбувається ротація тулуба між плечима і тазом. М'язовий тонус симетричний, сидить з підтримкою, добре утримує голову та верхню частину тулуба (спину), спирається на передпліччя під прямим кутом, підводить верхню частину тулуба, тримає одну руку за іншу.

У чотири місяці в дитини, починаючи з рук, відбувається становлення механізму обмацування з розглядом рук, починає формуватися положення долоні та пальців, зручне для захоплення предметів, зокрема диференційоване положення великого пальця.

Близько 5-го місяця розкривається кулачок дитини, що дозволяє вільно брати іграшку з рук дорослого та утримувати її протягом 1–2 хв. До кінця 5-го місяця дитина зазвичай уже вміє перевертатися на живіт, а от повертатися з живота на спину почне на 6-му.

На 6-му місяці життя дитина без допомоги дорослих робить повороти в усі боки, практично на 360°; виконує підповзання вперед, назад, убік, стоїть рівно та впевнено, підтримувана під пахви; здатна брати предмети (іграшки) самостійно з будь-якого положення; робить спроби сідати. Почувши своє ім’я, радіє, швидко обертається, дивиться на дорослого; вимовляє окремі склади (початок лепету). Довільно хапає іграшки двома руками, чітко виражене протиставлення великого пальця іншим. З'являється повторювання, наслідування звуків, починає вимовляти [м]. Під час звернення до дитини вона жваво рухається, посміхається і видає звуки. Розвивається спілкування за допомогою жестів.



7 – 9-й місяці. Формується бінокулярний зір, упізнає знайомих людей і голоси годувальників. З рефлексів залишається смоктальний. Лежачи на животі, може спиратися на одну руку; рухи рук контролює зором; чітко виражені ланцюгові, симетричні рефлекси; дитина сідає сама; є захисна розгинальна реакція рук. Розвивається ще одна рухова реакція: повзання, спочатку за допомогою рук, а потім і ніг.

До кінця 7-го місяця життя дитина повзає добре, швидко й у різніх напрямках. Тривалий час лепече, може повторно вимовляти однакові склади.

У 78 місяців починає повзати «рачки» або встає та стоїть, тримаючись за опору. До кінця 8-го місяця життя дитина навчиться сідати, лягати, стояти та знову опускатися, у неї з’являється прихильність до певного дорослого – близького й улюбленого. Зазвичай це дорослий, що піклується про малюка, найчастіше – мати.

У дев’ять місяців дитина сама стоїть, тримаючись за опору, поплескує рукою по іграшці, перекладає предмети з однієї руки в іншу, уміє плескати в долоньки, захоплює дрібні предмети двома пальцями, намагається складати пірамідки. Знає своє ім’я та обертається на нього, усміхається, виказує інтонації задоволення та раздратування, повторює звуки, що її оточують; використовує звуки та жести як засіб спілкування; розуміє жести інших людей, знаходить очима рідних, предмети, стукає ложкою, тримає 2 кубика, що уміщуються в одній руці. Здатна шукати зниклий предмет, роблячи повороти в усі боки. 9-ий місяць вважають одним із етапних (як 3-й, 6-й, 12-й) періодів раннього дитинства. Дитина уже знає своє ім’я та обертається на нього, усміхається; розуміє деякі слова, знає призначення окремих предметів; голосно лепече «ба-ба-ба», «ма-ма-ма», «да-да-да» в момент великої зацікавленості. Стає на коліна, на ноги, тримаючись за опору; переступає, коли її підтримують за обидві руки або під пахви.



10 12-й місяці. Визначає їжу за виглядом, добре розпізнає людей, що її оточують, об'єкти геометричної форми, розрізняє звуки, музику, розуміє мову, відчуває неприємні запахи, у неї з'являється реакція на неприємну їй їжу. Смоктальний рефлекс збережено. Покращуються повзання, стояння та хода: під час повзання та ходи пересувається рухаючи руками та ногами перехресно, стоїть і сідає та знову стоїть. У десятимісячної дитини змінюється положення пальців руки під час захоплювання дрібних предметів: інтенсивно працює не тільки великий палець руки, але і вказівний. У цьому віці вона починає наслідувати дорослого, повторюючи за ним нові склади, які ще не з’являлися в її лепеті.

В 11 місяців дитина стоїть самостійно, залишена без опори, не падає, зберігаючи вертикальне положення приблизно 10 с; робить перші самостійні кроки; вимовляє перші лепетні слова сама або наслідуючи дорослого.

Протягом 12-го місяця в поведінці дитини відбуваються істотні зміни. Значно зростає її самостійність, виникає потреба проявляти все більшу та більшу активність. Ходить самостійно, не сідаючи до трьох хв. Орієнтується серед предметів, виокремлюючи деякі з них за формою, упізнає знайомі іграшки на картиці; розуміє та реагує на звернені до неї прохання. Лексикон дитини вже складає 610 слів, які вона вимовляє свідомо.

1 2 роки. У 12 13 місяців ходить з припіднятими руками – для рівноваги. Хода формується за 12 місяці. Остаточно сформовано протиставлення великого пальця іншим, переважає рух однією рукою. Ехоподібно повторює будь-які звуки, слова, відповідає дією на словесні прохання. Опановує прості ігри (наприклад хованки), любить гратися із гучними іграшками; самостійно бере зі стола чашку, п'є, утримуючи двома руками, і ставить на стіл, їсть ложкою, допомагає дорослим одягати себе; розуміє мову, у неї формуються уявлення, образне мислення, наслідування, розвивається мова, асоціації.

Зростає інтерес (процесуальний) до побутових дій дорослих і дітей, які перебувають поруч; спостерегає за поведінкою іншої дитини. Наслідує міміку, ігрові рухи, жести однолітка. Добре орієнтується у просторі, помічає новий предмет, іграшку, визначаяє її колір, форму або розмір. Безумовних рефлексів уже немає. Формується статична рівновага, ходить стійко, бігає, самостійно піднімається сходами, б'є ногою та рукою по м'ячу, хапає та точно кидає предмети, п'є не розхлюпуючи, упевнено їсть ложкою, одягається з допомогою дорослого.

Розрізняє слова «тут», «там», «зараз», вимовляє 50 70 слів, створює 2 3 прості речення, вживає займенники, розуміє мову, активно грається з іграшками, виявляє цікавість до дітей. Малює. Розрізняє круг, трикутник, квадрат, має уявлення про 4 5 частин свого тіла.

Починає визначатися провідна рука – права або ліва.



2 3 роки. Краще баче одним оком, частіше правим. Дитина диференціює предмети за масою, формою, кольором, розміром, орієнтується у просторі, складає розрізану картинку, пазли. Не може стояти на одній нозі, але ходить сходами, кидає та ловить м'яч, гортає сторінки, розгортає цукерки, шоколад, імітує малювання штрихів олівцем, самостійно їсть, використовуючи ложку та виделку. Мовлення розвинуте – фразове, запам'ятовує вірші та казки, розуміє лексику та зміст казок, у дитини формуються причинно-наслідкові зв'язки. Розвивається інтерес до сюжетних ігор, самостійність, прагнення до незалежності, активність і доцільність дій, допитливість (розбирає іграшки, щоб дізнатися, що там усередині).

      1. Дошкільний вік ( 3 7 років)

Для цього періоду характерний повільніший темп росту дитини. Річне збільшення росту в середньому 5 – 8 см, ваги близько 2 кг. Пропорції тіла помітно змінюються. У 6 – 7 років голова дитини становить лише 1/6 довжини тіла. У результаті нерівномірного росту голови, тулуба та кінцівок зміщується середня точка довжини тіла. У доношеної новонародженої дитини ця точка знаходиться майже на пупку, у дитини у віці 6 років на середині між пупком і симфізом (лобком), у дорослої людини на лобку. Завдяки подальшому розвитку м'язової тканини та формуванню іннерваційного апарату м'язів, діти здатні виконувати різноманітні фізичні вправи, що вимагають високого рівня координації рухів; вони оволодівають умінням швидко бігати та стрибати, вільно ходити сходами, грати на музичних інструментах, малювати, ліпити, вирізувати з паперу різні достатньо складні орнаменти. У цьому віці здатність нервових клітин перебувати у стані діяльності підвищується, процеси негативної індукції в корі головного мозку дещо посилюються, тому діти можуть тривалий час зосереджено виконувати яке-небудь завдання. На 3-му році життя кількість слів, вживаних дітьми під час мовлення, значно збільшується, звукові сигнали починають грати основну роль в організації поведінки дитини. Розвитку мовлення сприяють ігри та заняття, вивчення віршів і пісень, спілкування дітей з дорослими. Вимову окремих слів і цілих фраз дитина засвоює шляхом наслідування, тому розвиток правильного дитячого мовлення значною мірою залежить від того, наскільки правильне мовлення у людей, що її оточують. Відсутність уваги з боку дорослих, гострі та хронічні захворювання можуть викликати уповільнення розвитку мовлення дитини. Унаслідок того, що діти 3–5 років слабо володіють мовною моторикою, їм властиві фізіологічні недоліки звуковимовляння (неправильна вимова шиплячих, свистячих звуків, звуків [р] і [л]). Якщо правильно навчати дитину звуковій культурі мови, то порушення з віком минає. У дітей дошкільного віку – стійкі ферментативні процеси, у зв'язку з чим захворювання шлунково-кишкового тракту виникають достатньо рідко, тоді як дитячим інфекціям у віці від 3 до 7 років організм піддається частіше.

1.1.4. Шкільний вік ( 7 17 років) та можливі психопатологічні реакції у дітей та підлітків

У цьому віці всі органи та системи дітей і підлітків продовжують розвиватися. На 5 – 6-му році молочні зуби повністю замінюють постійні, з'являється решта зубів, яких не було в дошкільному віці, триває подальше скостеніння скелета, ріст м’язів. Завдяки посиленому в цей період інтелектуальному розвитку дитина стає самостійнішою. З 6 – 7 років починається обов'язкове навчання у школі.

У 12 – 17 років відбувається статеве дозрівання підлітків. У цей час дещо підвищується темп росту та розвитку організму, з'являються вторинні статеві ознаки: виростає волосся в пахвовій западині та на лобку, у дівчаток розвиваються грудні залози та з’являється менструація, у хлопчиків змінюється голос, з’являються полюції, прорізаються так звані зуби мудрості. Підлітки за пропорціями тіла наближаються до дорослих. Усе це значно змінює їх зовнішній вигляд. Життєвий досвід підлітків зростає, вони стають самостійнішими.

Інфекційні хвороби у цьому періоді виникають рідше, але розвиваються з тими ж симптомами, що і в дорослих. Частіше виявляють такі хвороби, як ревматизм, порушення функцій залоз внутрішньої секреції, особливо гіперфункція (посилення функції) щитоподібної залози, а також психоневрози.



Можливі психопатологічні реакції у дітей та підлітків

Найбільш поширені серед сучасних школярів такі психопатологічні реакції:

– активний протест (істерія, забіякуватість);

– пасивний протест (дрібні капості, утеча з дому, суїцид, перебування у світі фантазії, неврастенія, тик, енурез, логоневроз та ін.);

– наслідування (імітація) асоціальних елементів поведінки (паління, вживання алкоголю та наркотиків, бродяжництво).

Можливє психогенне патологічне формування особи у вигляді:

– афективно-збудливого варіанту (неадекватна реакція, агресивно-злобна поведінка, готовність до створення конфліктних ситуацій, негативне ставлення до дорослих, постійне особливе реагування на навколишні речі, події, навіть якщо це не стосується даної особи);

– гальмівного варіанту як результату неправильного виховання з гіперопікою (невпевненість, образливість, острах, психогенна астенія, відмова від спілкування, покидання дому, заїкання, енурез);

– істероїдного варіанту коли дитина кумир у сім'ї (егоїстичність, егоцентризм, істероїдні реакції, напади істерії);

– нестійкого варіанту (підпадання під чужий вплив, небажання та невміння долати труднощі, відсутність навичок та інтересу до праці, залежність поведінки від хвилинних бажань, відсутність волі);

– дефіцитарного варіанту, що визачають у дітей з різними патологіями, дітей-інвалідів у вигляді усвідомлення неповноцінності, астенії, соціальних обмежень.

Тип характеру визначають за посиленням окремих рис вдачі, вибірковістю реакцій на психічну дію як явну, так і приховану. Виокремлюють такі типи характеру:



гіпертимний: непосидючість, невміння затримувати увагу, емансипованість, недисциплінованість, легковажне ставлення до правил і законів;

циклічний з підйомом рівного настрою, та подальшим нападом млявості, складнощами в навчанні, прагненни до самотності;

лабільний: схильність до невротичних реакцій, (увага тих, хто оточуює викликає дійсну радість);

астено-невротичний виникає на фоні природженої невропатії

(природжена нервовість) у вигляді розладу сну та апетиту, сомнабулізму, говоріння уві сні, нічних жахів, вибіркового ставлення до їжі, відрижки, диспепсії, схильності до психопатії;



сенситивний: лякливість, потяг до навчання, соромливість з відчуттям неповноцінності, реакція субкомпенсації з невластивою веселістю, невимушеністю;

психостенічний: нерішучість, схильність до міркування, самоаналізу, легкість виникнення страхів, побоювань, захисна реакція, невроз нав'язливих станів;

шизоїдний: діти віддають перевагу товариству дорослих, замкнуті, відгороджені, з недостатньо розвиненою інтуїцією, багатим внутрішнім світом;

епілептоїдний: різкі зміни настрою (від злісті до туги), афективна реакція на випадкові подразники, лють, в'язкість, інертність у всіх сферах діяльності, дбайливе ставлення до свого здоров'я, злопам'ятливість;

істеричний: брехливість, бажання себе прикрасити, привернути до себе увагу, егоцентризм, претензія на лідерство;

нестійкий: неслухняність, непосидючість, абстрагованість, підвищений потяг до задоволення, розваг, компаній з делінквентною поведінкою;

конформний: прагнення до дотримання загальноприйнятих, однакових норм, недорозвинуте уміння аналізувати свої та чужі вчинки, значний рівень підпорядкованості оточенню.
2. Шкільна гігієна та особливісті гігієничного виховання дітей і

підлітків

2.1. Сучасний загальний стан здоровя дітей

Останніми роками наголошується стійка тенденція до погіршення показників здоров'я дітей шкільного віку. Інститут фізіології провів дослідження: які захворювання найбільш характерні для шкільного віку і яка динаміка їх розвитку. Дослідження виконано в 540 школах. Які результати? Від першого до одинадцятого класу зростає число дітей із захворюваннями серцевосудиної та травних систем, органів зору і слуху, в 5 разів – ендокринну систему. Рейтингова оцінка хронічних захворювань показала, що на першем місце в першому класі висувається карієс, а в одинадцятому патологія опорно-рухового апарату.

Стан здоров'я дитини, починаючи з минулого століття і по сьогоднішній день, викликає величезну тривогу. Причини наступні. По-перше, шкільні чинники риску дивно «живучі», з ними важко справитися. Проблема виникла не сьогодні, про шкільні хвороби фахівці заговорили ще в 1774 році. Здоров'я дітей в Україні ніколи не можна було назвати благополучним, і сьогодні стан здоров'я наших дітей не дає ніяких підстав для заспокоєння. По-друге, школа і держава на початку минулого століття узяли на себе відповідальність за здоров'я дітей, тим самим знявши цю відповідальність з батьків і з суспільства; саме школа повинна була забезпечувати ведення здорового способу життя. Але це неможливо, оскільки перш за все це проблема суспільства. На жаль, за 100 років ситуація мало змінилася, і усвідомлення цінності здоров'я немає ні в нашому суспільстві, ні в сім'ї. Тому школа не може і не повинна вирішувати цю проблему поодинці, хоча і може зробити багато що. По-третє, система освіти, що склалася, в Україні, традиційна українська система освіти це величезна система знань, що складається з великого числа наук. Ще 130 років тому К. Д. Ушинський писав: «Немає зараз педагога, який не скаржився б на малу кількість годин в школі». За 100 років методика викладання, технології організація учбового процесу не почала більше відповідати функціональним можливостям дитини. Батьки і суспільство самі завантажують дітей понад міру. Вимоги школи стають все більш жорсткими, і дитина через обмеженість своїх функціональних можливостей справитися з цими вимогами не може. Стан здоров'я дитини це цілий комплекс характеристик, що включає: фізичне здоров'я; психічне здоров'я; сприятливу соціально-психологічну адаптацію.



У зв'язку з цим виникає питання: «Шкодимо або не шкодимо ми своїй дитині?», оскільки умови навчання дитини в школі залишають бажати кращого.

2.2. Шкільні хвороби, причини

Такий плачевний стан здоров'я дітей результат не тільки діяльної несприятливої дії соціально-економічних чинників, але і цілого ряду таких організаційно-педагогічних чинників, як: невідповідність програм і технологій навчання функціональним і віковим параметрам дитини. Особливостям учнів; недотримання елементарних гігієнічних вимог до організації учбового процесу; надмірна інтенсифікація учбового процесу (збільшення темпу і об'єму учбового навантаження); невиправданий ранній початок дошкільного систематичного навчання; недостатня обізнаність педагогів в питаннях розвитку і охорони здоров'я дитини; недостатній досвід батьків в питаннях формування, збереження й зміцнення здоров'я дітей.



З перерахованого вище слід особливо виділити гігієнічний чинник, від якого багато в чому залежить створення оптимальних умов навчання в школі. Ще в початку XIX століття в результаті перших гігієнічних досліджень був встановлений тісний взаємозв'язок між появою у дітей так званих «школьних» болезней (короткозорість, порушення постави і так далі) і гігієнічними умовами в школі. На жаль, знання гігієнічних нормативів і вимог до організації навчання ще не означає реального вирішення проблеми збереження здоров'я школярів.

Освітня діяльність потенційно небезпечна для здоров'я. Проте метою медиків має бути не констатація фактів: у скільки разів погіршується стан зубів школярів у міру того, що вгризається в граніт науки, а пошук можливих шляхів їх збереження.

Немає ніяких сумнівів, що учень велику частину часу в школі проводить в стані стресу. Наприклад, двійка, поставлена червоним чорнилом, еквівалентна серцевому нападу. Так вважають невропатологи. Залишається тільки порадіти, що літні люди не вчаться в школі. Так от, якою б досконалою не була методика навчання і як би часто не вводилися всередину дитини профілактичні щеплення, його стан багато в чому залежить від шкільного середовища.



2.2.1. Інтенсифікація учбового процесу

Як боротися з перевантаженням? Якщо говорити про об'єми домашніх завдань, і якщо конкретно про кількість недороблених на уроці і залишених додому «хвостів», то це штрихи до портрета несильно привабливого явища під назвою «прихована інтенсифікація учбового процесу». Перевантаження домашніми завданнями це одна з головних проблем. Інтенсифікація учбового процесу, що негативно позначається на здоров'ї дітей, виявляється в наступному:

окремі програми навчання переобтяжені обов'язковим для засвоєння
учбовим матеріалом, вони розраховані на вже сформовану
функціональну готовність дитини до школи, на міцні уміння
першокласника нашвидку читати, вільно та швидко писати, вважати;

проте успішність учення і комфортність дитини залежать не стільки від
сформованості .етіх знань і умінь, скільки від розвитку необхідних для
навчання якостей (самостійність, посидючість, уміння доводити справу до кінця і ін.);

вимоги, які пред'являють багато шкіл до того, що поступає, примушують
батьків і самого учня форсувати вивчення матеріалу шкільних
предметів (ця картина спостерігається не тільки під час вступу до початкової
школи, але і в основну, і в середню школу). Серйозною проблемою, яка
стосується старших класів (особливо випускних), що вчаться, є відсутність
спадкоємності між вищою і середньою школою: вузи значно завищують
вимоги до абітурієнтів, що примушує батьків брати репетиторів і збільшувати час занять дітей. Це приводить до стійкого стомлення, неврозів і виникнення хронічних захворювань;

велике перевантаження дітей пов'язане з багатопредметністю учбових планів,
які розробляють самі школи. Одночасові предмети мають низький
розвиваючий потенціал, зажадають, в основному, пам'ять дитини, перенавантажують
учбовий розклад, збільшують час домашніх занять, що в результаті
негативного відбивається на якості освіти і на здоров'ї школярів. На жаль, останнім часом сім'я і батьки часто диктують школі вимоги до номенклатури учбових предметів (дві іноземні мови, додаткові «модні» предмети і ін.) і таким чином самі значно збільшують навантаження дітей. Результати експерименту показують, що чим
«вище» статус школи (гімназія, школа з поглибленим вивченням яких-небудь
предметів, іноземної мови і ін.), тим більше інтенсивний процес навчання,
тим більше навантаження школярів і, як наслідок цього, погіршення їх здоров'я.

Розвантаження учнів сучасної української школи пов'язана не тільки з оновленням змісту навчання, але і з введенням нових технології учбового процесу. Перевантаження виникає у зв'язку з тим, що сьогоднішні методики навчання не відповідають віковим можливостям дітей. Саме тому важливою є наукова розробка здоров'я-зміцнюючих технологій, що забезпечують скорочення питомої ваги теоретичних знань на користь практичної діяльності дітей. Сьогодні вчитель примушує школярів заучувати учбовий матеріал (правила, визначення, тексти та ін.). Неправомірно забутий досвід спостережень, екскурсій, роботи в куточку природи і тому подібне.

Методика навчання, направлена на штучну інтенсифікацію процесу навчання, на збільшення темпу читання, письма та ін., гальмує формування у дитини основних навиків, приводить до емоційних зривів і до ранніх неврозів. Невипадково медики фіксують сьогодні нови захворювання стрес обмеження часу. Одній з причин, що викликають негативне відношення до учбової діяльності і не її успішність, є авторитарний стиль взаємин між вчителем і учнямі, особливо при оцінюванні знань.

Ще одна проблема це перевантаження у зв'язку з п'ятиденкою. З одного боку, начебто і добре п'ятиденний робочий тиждень, а з іншою, необхідний суворий контроль кількості уроків, їх тривалість.

Виникає інша сторона проблеми професіоналізм вчителя. Ми всі чудово розуміємо, що будь-яку тему можна подати важко і нудно, і тоді навіть маленький обсяг знань здасться учневі нецікавим, занадто великим, і не буде їм засвоєний. А в той же час достатній насичений матеріал може дозволити розвинути пізнавальний інтерес дитини до предмету, не викликаючи міцне перевантаження учнів.

Останні 20 років для шкільної освіти були великим періодом змін: з'явилися ліцеї, гімназії, багато шкіл ввели інноваційні програми навчання. Все більше нових, потрібних і цікавих предметів вводиться в учбовий план. Навантаження багато разів росте, а можливості дітей сприйняти знання змінюються не так нестримно. Постійне перенапруження, втому, недосипи приводять до неврозів – ще однієї шкільної хвороби. Але є документ, добре відомий гігієністам і адміністрації школи, але малознайомий батькам, який обмежує непомірні навантаження на здоров'ї учня. Це санітарні норми і правила, які регламентують учбове навантаження. Перевантаження школярів коливається від триразового перевищення можливостей дітей після іноземного мові до двадцатікратного по математиці.

Одним з показників здоров'я-зміцнюючих технології є облік індивідуального темпу навчання, створення умов, що забезпечують психологічне благополуччя і успішність кожної дитини. При атестації освітньої установи особливу увагу необхідно приділяти оцінці змін, що відбуваються в здоров'ї дітей, перевірці наявності умов, що дозволяють створювати в школі благополучне освітнє середовище.

2.2. 2. Скільки важить ранець? Як харчується український школяр?

Велике учбове навантаження часто стає в буквальному розумінні великим важким навантаженням для школярів, ранці яких по плечу развечто дорослим. Недивно, що портфелі першоклашок, проводжаючи їх в школу, несуть мама або тато. Хоча по тих же санітарних правилах цей вантаж знань разом з ранцем повинен «тягнути» не більше 1,5 кг Деякі школи зглянулися над малюками і придбали для них другий комплект підручників для роботи в школі. У школярів початкових класів ранець важить на 2 кг важче покладеного. Шестикласники тягають підручників і допомоги на 6,4 кг в два рази більше, норми. Зате випускники, навчені шкільним життям, ходят на уроки ні без чого з 1 2 кг учбового вантажу.

Природно, будуть проблеми з порушенням опорно-рухового апарату. Чому переважна більшість школярів страждають порушеннями постави? Звідки береться цей стан, такий небезпечний своїми ускладненнями? Як ні сумно, але однією з основних причин цього є шкільні меблі. Вона не пристосована до того, щоб підтримувати тіло дитини в оптимальному положенні, без перенапруження тієї або іншої групи м'язів.

Як харчуються у нас? Епоха швидкого харчування і порожніх калорій вивела хвороби органів травлення по своїй поширеності на друге місце. Практично кожна дитина (99%) зі всіх хворих має гастрит, дуоденіт, інші захворювання травної системи. Одна з причин полягає в тому, що все менше дітей їдять в школі повноцінну гарячу їжу. Її, на жаль, можливо, отримують тільки учні початкових класів, обіди яких оплачуються з бюджету міста. Діти постарше голодними не залишаються скрізь є буфети, але гаряче харчування, так необхідне зростаючому організму, мають тільки 5% старшокласників.

Гігієністи вважають, що діти страждають «прихованим голодом», коли при нормальній калорійності раціону організм дитини недоотримує найважливіших амінокислот, мікроелементів, вітамінів. Тому в шкільному буфеті просто не повинно бути продуктів, що містять порожні калорії (це все газована вода, чіпси, сухарі і чупа-чупси).

А як у них?

Британську громадськість вельми серйозно турбує здоров'я її підростаючого покоління. Сьогоднішні британські школярі ведуть вельми хворий спосіб життя. І якщо російські учні часто страждають від вельми мізерного харчування, то їх однолітки на альбіоні від надлишкового. 23% британських хлопчиків і 19% дівчаток страждають надмірною вагою, 6 і 8% відповідно ожирінням. Сучасний британський школяр мазун порівняно з його російським однолітком. До нього не прийнято звертатися по прізвищу, його не прийнято публічно відчитувати і соромити. Його навіть не прийнято викликати до дошки це вважається для тутешніх шкільних психологів якраз таки дуже стресовим для учня. Саме через це і іспити в тутешніх учбових закладах ніколи не здаються «усно» тільки письмово: адже відповідати письмово на питання, сидячи за партою і не дивлячись в грізні очі екзаменатора, куди як корисно для психічного здоров'я.



Чи здорово харчується британський школяр? Не дуже, вважають місцеві дієтологи, на всі лади, поносивши той, що заповнив шкільні буфети фастфуд. Але все таки, до годування в англійських учбових закладах відносяться серйозно і грунтовно. Доказом служить те, що на ланч учням і педагогам виділяється цілу годину (!), яка служить головною зміною. Не те, що «наші» 1520 хвилин, коли школярі, стрімголов і не помічаючи нікого на своєму шляху, мчать в їдальню (але все-таки мені здається, що вони мчать туди не від того, що вони голодні, їх просто бавить сам процес бігу до їдальні або буфета) і поїдають там все, що покладене. Як можна за 15 хвилин:

1) добігти до їдальні або буфета;

2) з'їсти (при цьому, на думку лікарів, їжа має бути ретельно пережованою);



3) добігти до класу; приготуватися до уроку?

3. Санітарно-гігієнічні умови навчання

Нікуди не подітися від санітарних вимог умов навчання школярів. Виконання більшості пунктів Санітарних правил не вимагають значних матеріальних витрат, а реальні і доступні для виконання на практиці. Звернемося до цих правил.

Повітряно-тепловий режим в освітніх установах.

Велика чутливість дітей до зміни мікроклімату обуславліваєт необхідність забезпечення повітряного і теплового комфорту в учбових приміщеннях. В результаті тривалого перебування дітей в закритих приміщеннях повітря забруднюється. Відносна вологість в приміщеннях має бути в межах 4060%. Необхідний повітряно-тепловий режим підтримується якісним провітрюванням. Важливо стежити за чистотою отворів витяжних каналів і не можна їх заклеювати. На кожній зміні необхідно провітрювати класи і кабінети. (Це виконується?)

Світловий режим в освітніх установах.

Сприятливий світловий режим в освітній установі сприяє збереженню загальної і зорової працездатності, перешкоджає стомленню очей і пов'язаному з ним розладом зору (пригадаємо наших короткозорих дітей). Освітленість приміщень має бути хорошою, причому необхідно максимально використовувати природне освітлення. Гігієнічно неприпустимо ставити на вікна квіти, прикрашати підвіконня декоративними виробами, закривати щільними шторами. Необхідно стежити за санітарним станом вікон. Запилену вікон знижує рівень природної освітленості на 40% і більше. Забарвлення інтер'єрів приміщень має бути спокійних тонів.

Вимоги до санітарного змісту освітньої установи.

У учбових приміщеннях щодня після закінчення уроків проводиться вологе прибирання з використанням соди, мила або синтетичних миючих засобів, бажано при відкритих вікнах або фрамугах. Миють підлоги, протирають місця скупчення пилу (підвіконня, радіатори). Генеральне прибирання з використанням миючих і дезинфікуючих засобів проводять один раз в місяць. (Чи так це насправді?)

Вимоги до устаткування і змісту кабінетів інформатики.

Комп'ютерні класи необхідно часто провітрювати, бажана установка кондиціонерів із зволоженням, акваріума, рослин з широким листям. На одне робоче місце з комп'ютером повинно доводитися 6 кв.м. площі приміщення. Комп'ютер необхідно розміщувати так, щоб його тильна сторона не «дивилася» в потилицю попереду сидячого учня. Освітлення має бути яскравим, але без відблисків. На заняттях з використанням комп'ютерів слід використовувати спеціальні робочі стільці. Таким чином, строге дотримання санітарно-гігієнічних умов навчання значною мірою запобігає впливу несприятливих чинників учбового процесу на стан здоров'я дітей і підлітків.

Контроль над відповідністю шкільних меблів і правильним розсадженням учнів за столами (партами).

Доцільно умовно розділити учнів по довжині тіла на 6 груп, оскільки вказане ділення лягло в основу державних стандартів на основні види шкільних меблів. Парти, столи і стільці, виготовлені відповідно до ГОСТів, повинні мати фабричну і колірну маркіровку. На нижні поверхні кришки столу і сидіння стільця, на внутрішній поверхні кришки і сидіння парти має бути нанесене позначення групи меблів і діапазон довжини тіла що вчиться, для яких призначені меблі. У кожному класі має бути не менше трьох груп меблів.

3.1. Методи боротьби з шкільними хворобами

Реформи освіти проходили в нашій країні із завидною регулярністю кожні 8-10 років. Всі ці реформи проходили дуже швидко. Сьогодні пленум, завтра реформа в життя, а так робити не можна. Потрібний серйозний, системний, вдумливий підхід. Комплекс мерів, яких ми можемо запропонувати, залежить від нас. Головне, щоб збереження і зміцнення здоров'я школярів стало пріоритетним завданням школи. У зв'язку з цим представляється особливо важливим:

по-перше, змінити структуру і систему освіти відповідно до вікових і функціональних особливостей дитини, з урахуванням того, що, починаючи з 1 вересня, 4 тижні йде адаптація, лютий важливий, переломний етап навчального року, навчання в 5–6 класі проходить так само важко, як вересень в першому, і так далі;

по-друге, змінити стандарт підготовки педагога: сьогоднішній вчитель не просто фахівець-наочник, це, перш за все, людина, яка працює з дітьми; проте, на жаль, ми стикаємося з такими вчителями, які можуть бути чудовими фахівцями, але абсолютно не знають дитини, яку навчають;

по-третє, ввести курс навчання батьків, подібний тим, що існує у всіх цивілізованих країнах. Неписьменні батьки це бич нашого суспільства: вони без міри завантажують своїх дітей; у наших силах щось зробити, щоб підняти рівень освіти батьків (наприклад, по телебаченню можна організувати цикл передач, що стосуються організації здоров'я школяра, силами видавництв і Міністерства освіти і Міністерства охорони здоров'я можна випустити брошури для батьків, видати бібліотеку для батьків, в якій вони могли б отримати відповіді на самі різні питання, що стосуються здоров'я і освіти дітей і ін.). Тільки в цьому випадку батьки стануть нашими союзниками.

3.2. Здоров'я і освіта

Зазвичай, вживаючи ці слова разом, мають на увазі негативний вплив напруженого навчання що на здоров'ї вчаться, метою дорослих є пошук ефективних форм освіти, направлених на оздоровлення і формування у учнів системи цінностей з пріоритетом здоров'я як одній з вищих цінностей.

Очевидно, що жодну людину не можна надовго зробити здоровою без його власних зусиль на основі глибокого розуміння суті здоров'я, знання і уміння використання оздоровлюючих процедур, а головне без усвідомленої самодисципліни і бажання бути здоровим. Більшість же людей не проти бути здоровими, хоча і помилково вважають, що це означає просто не мати явних захворювань, які зазвичай лікують лікарі. На їх переконання, стежити за здоров'ям означає не мати шкідливих звичок і при захворюваннях звертатися до лікаря. А вже лікар вилікує.

По сучасних уявленнях, організм людини це складна система, що самоорганізующаяся, складається з ряду підсистем і органів, направлена на підтримку власної постійності, відкрита для енергетичної і інформаційної взаємодії з навколишнім середовищем. Пошкодження органу або підсистеми зазвичай виявляються у вигляді ознак (симптомів) деякої хвороби, а ось розузгодження в роботі підсистем, що приводять, врешті-решт, до цих пошкоджень, довгий час можуть не мати таких явних проявів, які в традиційній медицині відносилися б до нездоров'ї. У цьому принципова різниця в розумінні здоров'я. Поки, пацієнти або держава готові оплачувати тільки лікування хвороб, і. не готові оплачувати послуги із зміцнення здоров'я, всі засоби і мислення лікарів будуть направлені на пошук і лікування хвороб, а про профілактику захворювань тільки говоритимуть.

Спробувавши знатися на цій темі, у мене виникли ще більше питань із цього приводу. Наприклад, по санітарних вимогах, в класній кімнаті не повинно бути щільних штор, тобто нічого зайвого не повинно бути. А як же затишок, про який говорять приблизно так: «Школа другий будинок. Діти повинні з радістю ходити в школу (і не тільки тому, що там їм знання дають). Вони повинні відчувати себе, як вдома?

Чому ж, коли з проблеми здоров'я і освіти вже так багато сказано, нічого не робиться для поліпшення ситуації? Керівники освітніх установ опускають очі в підлогу, визнаючи правоту таких думок, і продовжують «нічогонероблення» (це не відноситься до тих небагатьом директорам, які дійсно добиваються поліпшення показників здоров'я школярів).

Однією з найважливіших довготривалих цілей освіти є зміна відношення до здоров'я у всіх шарів нашого суспільства, а найближчою разработка і впровадження в учбових закладах всього комплексу організаційних мерів, педагогічних і дидактичних засобів по зміцненню здоров'я і перенаціленню учнів, студентів на здорове життя.

Організаційні заходи: створення кабінетів здоров'я, оснащених засобами моніторингу здоров'я, перепідготовка викладачів і медиків учбових закладів.



Дидактичні засоби: розробка учбових курсів, створення спеціалізованих апаратно-програмних засобів спостереження і вивчення здоров'я, призначених для вирішення як учбово-дослідницьких, так і професійних медичних завдань, і тому подібне.

Педагогічні засоби: створення в середовищі всіх педагогів гранично зацікавленого відношення до здоров'я, особиста участь в оздоровчих. заходах, постійна робота з батьками учнів по залученню їх в здоровий спосіб життя, посилення внеучебной роботи з учнями в об'єднаннях по інтересах і заняттях фізкультурою.

Можна вже зараз, без вкладення істотних засобів, почати практичну роботу по оздоровленню дітей в школах, молоді в учбових закладах різних форм потрібні головним чином відповідальне розуміння гостроти ситуації і готовність витратити зусилля на вивчення і застосування нових засобів.



Сучасна школа повинна створювати сприятливі умови для навчання школярів. Освітнє середовище має бути здоров'я-зміцнюючим, об'єднуючою як учбову, так і внеучебную діяльність учнів, сім'ю і освітня установа. Необхідно удосконалювати процес підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів, формувати їх готовність працювати в умовах особово-орієнтованого навчання. Одному із завдань української педагогіки, а також широкій громадськості є посилення пропаганди ідеї збереження і зміцнення здоров'я дітей, яка повинна стати національною ідеєю і об'єднати всі шари суспільства.

3.2. 1. Аналіз наявних підходів профілактики шкільних форм патології

Встановлений ще в минулому столітті факт неухильного зростання короткозорості серед учнів у міру збільшення тривалості їх шкільного навчання сприяв затвердженню думки, згідно якій короткозорість є наслідок негативного впливу на здоров'ї дітей несприятливих санітарно-гігієнічних умов, характерних для того часу. От чому основна увага по профілактиці короткозорості у школярів приділялася (і продовжує приділятися ще і в даний час) перш за все поліпшенню освітленості робочих місць. Проте поступово ставало очевидним, що ні поліпшення санітарно-гігієнічних умов робочих місць школярів, ні підвищення навіть рівня життя народу не зможи принципово вплинути на зростання як короткозорості, так і інших шкільних форм патології, що продовжується.

Глибокий вплив на формування методичних підходів до профілактики шкільних форм патології і, особливо, короткозорості, надав процес спеціалізації медичних наук, в т.ч. вузьковідомчій організації служб охорони здоров'я. Завдяки цьому в офтальмології виникли вузько спеціалізовані погляди виникнення короткозорості, що пояснюють механізм. Ці гіпотези сприяли формуванню великого числа відповідних методичних рекомендацій, як правило, направлених на тренування тих або інших груп очних м'язів. Дані методичні підходи зайняли значне місце в практиці дитячих офтальмологів. Але головна проблема не в цьому (тренувати що-небудь ніколи не шкідливо). Головна біда тут опинилася в тому, що дитячі офтальмологи за своєю ініціативою «звалили» самі на себе головну тяжкість проблем зору у школярів, тобто добровільно викликали «вогонь на себе» і як би відвернули тим самим увагу від дійсних «винуватців» е її виникненні.

Що стосується профілактики інших шкільних форм патології, то вона, як правила, носить характер, що більше декларує, і зводиться до закликів до скорочення шкільних навантажень, розширення числа уроків по фізичній культурі, зміні образу життю і так далі В цьому плані, зокрема, заслуговує на увагу пропозиція про доцільність скорочення тривалості шкільного уроку до 35 хвилин, про розширення фізичної культури, які наполегливо пропонувала Г. Н. Сердюковськая протягом 1015 років.

На закінчення слід підкреслити, що загальним для всіх підходів є те, що вони, як правило не зачіпають сам учбово-пізнавальний процес, в т.ч. провідну зрительно-напряженный працю школярів.



3.2.2. Явище сенсорної, м'язової і психо-емоційної хронічної напруги учнів в основі виникнення шкільних форм патології

У процесі рабати з учнями було відмічена, що переважна їх більшість при читанні-листі грубо порушували гігієнічні вимоги, що пред'являються до положення голови і тулуба. Це виявлялося в тому, що велика частина школярів в процесі читання-письма сидять в неприродно напруженій позі з низько схиленою над столом головою. При цьому, якщо дітей попросити сісти прямо, вони приймають правильну позу. Але як тільки вони знов приступають до листа, правильна поза буквально негайно ж турбується, і діти знов починають сутулитися і все нижче і нижче схилятися над столом.

Необхідно підкреслити, що багато педагогів і гігієністи неодноразово звертали увагу на те, що діти при читанні-письме приймають неприродно зігнуту позу. Дану обставину намагалися пояснити порушенням закону рівноваги функціональною і анатомічною слабкістю м'язів, невідповідністю розмірів парт ростовим характеристикам учнів, заміною похилій робочій поверхні парт, що відбулася, на горизонтальну столів, і так далі Дану аномалію називають «поганою звичкою», як «щось», «щось» і так далі Про ступінь вираженості і стійкості її говорить наступний факт. У шестидесятих роках минулого століття для попередження відміни голови широко використовувалися спеціальними милиці-упори, або прямодержателі, що поміщаються між головою і партою. При цьому замість короткозорості і порушень постави у багатьох школярів незабаром почали з'являтися деформації кісток голови. Безумовно, такий підхід опинився неприйнятний. Загалом, стійка звичка дітей до низької відміни при читанні і листі так і залишилася для науки як якась «нечиста сила».



Співробітниками відділу клинико-физиологических особливостей розвитку сенсорних систем людини докладно вивчили механізм виникнення і підтримки вказаної аномальної пози школярів, а також її наслідки на їх розвиток. Встановлено, зокрема, що аномальна поза учнів з низько схиленою головою відображає складний специфічний стан системну многоуровне організовану напруженість цілісного організму, включаючу сенсорну, мускульну і психо-емоциональную сфери. При цьому в її підтримку приносили своє «сприяння» практично всі ланки, що становили, на базі яких формується учбово-пізнавальна діяльність дітей це сприйняття, мислення і дія.

Детальне розкриття механізму виникнення даного стану не є предметом розробки. Відмітимо, що в підтримці неприродної напруженої пози що вчаться робили свій вплив і традиційний режим зорової роботи в умовах ближнього зору, і тривале перебування дітей в положенні сидячи. Тут і систематична дія комплексу чинників закритих приміщень і обмежених просторів, і випереджаюча підміна в учбово-пізнавальному процесі реального плотського сприйняття абстрактною «запаморочливою» словесністю. Тут і заміна листа з імпульсними зусиллями пір'яною ручкою на безвідривний лист з постійним натиском кульковою ручкою, і заміна похилій поверхні парт на горизонтальну поверхню столів.



Окрім вище відмічених витоків, що підтримують стан хронічної напруженості школярів, не остання роль належить і механічним причинам і. зокрема, невідповідності шкільних меблів, що склалася при кабінетній системі навчання, ростовим характеристикам учнів.

Та все ж центральне місце в підтримці стану хронічної напруженості школярів займає те, що в даний час практика дошкільно-шкільного виховання і навчання не має в своєму розпорядженні спеціальних програм направленого формування провідної функціональної системи, що забезпечує процес учбово-пізнавальної діяльності системи око-рука. У широкому ж сенсі мова йде про рівні розвитку автоматизму довільних рухів і моторної творчості дітей, що включають автоматизм зрітельно інформаційного аналізу і сенсорного контролю тонкими рухами рук.

Встановлено, що відмічена аномальна поза пригноблює діяльність не тільки найважливіших функціональних систем організму, але і всю його регуляторну сферу. Зокрема, така поза сприяє підтримці ваготонічної установки організму і пригнобленню за рахунок цього активізуючої, мобілізуючої і інтегруючої ролі центральною і вегетативною нервових систем, в т.ч. зниженню ефективності функціонування різних його органів. Все це не могло не відбитися на їх фізичному і психічному розвитку. Зокрема, в процесі багаторічного динамічного спостереження встановлена надзвичайно важлива закономірність: ступені вираженості і стійкості напруженості школярів в процесі учбово-пізнавальної діяльності в подальшому відповідала частота виникнення і ступінь вираженості таких форм патології, як порушення постави, короткозорість, нервово-психічні і серцево-судинні порушення, названих нами хворобами напруги шкільного періоду. В цілому, проведені дослідження дозволили зробити головний вивід: розробка програм попередження перебування дітей в аномально напруженій позі в процесі учбово-пізнавальної діяльності і особливо при читанні – письмі реальна основа не тільки підвищення рівня фізичного і психічного розвитку, а також здоров'я підростаючого покоління, але і реального

зниження шкільних форм патології хвороб напруги не тільки підростаючого покоління, але і дорослих на етапі науково-практичної революції.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка