Міністерство освіти і науки України Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара




Сторінка9/19
Дата конвертації19.11.2018
Розмір6,01 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19
2. Анатомо-фізіологічна характеристика зорового аналізатора. Будова, функції, оцінка і види порушення зору

У будові органу зору, за даними різних джерел, виділяють три відділи периферійний, провідний і центральний.

Периферійний відділ зорового аналізатора (очне яблуко) має не зовсім правильну кулясту форму. Навколо очей розташовано три пари м'язів: чотири прямі верхня, нижня, зовнішня і внутрішня та дв і косі верхня і нижня.

Дослідження останніх років довели, що ці м'язи виконують ще одну важливу функцію вони допомагають кришталику ока фокусувати зображення на сітківці, коли предмети знаходяться на різній від очей відстані. М'язи злегка „розтягують" або „стискають" очне яблуко, переміщуючи тим самим сітківку ока, видаляючи або наближаючи її до кришталика.

Ясне, чітке бачення рівновіддалених предметів забезпечується завдяки зміні кривизни кришталика, а значить, і його оптичної сили за допомогою скорочення або розслаблення внутрішньоочного (циліндричного) м'яза, що знаходиться навколо кришталика. Цей м'яз змінює опуклість самого кришталика, фокусуючи зображення на сітківці ока. Цей процес прийнято називати акомодацією.

3 вищесказаного виходить, що головна роль в зменшенні, або збільшенні
заломлюючої сили кришталика належить циліндричному м'язу, який також
через недостатню тренованість може ослабнути, і гострота зору знижується.

Таким чином, розглянутий нами м'язовий апарат ока (окорухові і циліндричні м'язи) виконує найважливіші функції а це: узгоджені рухи очей, стеження за рухомими об'єктами, фокусування очей на різні відстані, оцінку розмірів предмету, сприйняття глибини простору. Саме від сили або слабкості м'язів ока залежить гострота нашого зору. Звідси випливає важливість тренувань м'язів ока для профілактики порушень зору.

В даний час встановлено, що при недостатній тренованості, а тому і слабкості внутрішньоочних і навколоочних м'язів відбувається зниження гостроти зору. Авторами доведено, що спеціальні тренувальні вправи для очей можуть викликати стабілізацію і навіть зворотний розвиток далекозорості і короткозорості.



У функціональному відношенні в периферійному відділі зорового аналізатора виділяють оптичну (рогівка, кришталик, склоподібне тіло, зволожуюча рідина передньої і задньої камери) і сприймаючу частини (сітківка).

Зображення предметів зовнішнього світу відтворюється на сітківці за допомогою оптичної системи, яка фокусує світлові промені і забезпечує чітке зображення видимих предметів на сітківці в зменшеному і перевернутому вигляді.

У розглянутому нами периферійному відділі зорового аналізатора відповідно структурі і функціям виділяють оптичну систему, що забезпечує фокусування зображення на сітківці, і сприймаючу систему, де відбувається переробка, трансформація світлової енергії в електричний імпульс, що прямує в зорові центри мозку.

Центральний зір пов'язаний з діяльністю жовтої плями, де переважно розташовані колбочкові фоторецептори, і його центральною ямкою. Встановлено, що сприйняття предметів областю жовтої плями визначає гостроту зору. Під гостротою зору прийнято розуміти здатність ока сприймати дрібні деталі предметів на великій відстані або розрізняти дві крапки, видимі під мінімальним кутом.



Взаємозв'язок між величиною даного об'єкту і віддаленістю його від очей характеризує кут, під яким видно об'єкт. Кут, утворений крайніми точками даного об'єкту і кутовою точкою ока, називається точкою зору. Встановлено, що гострота зору обернено пропорційна точці зору; чим менша точка зору, тим вища гострота зору.

Периферійний зір це весь простір, що одночасно сприймається нерухомим оком, інакше кажучи, це спроектований на площину простір, видимий нерухомим оком. Дослідження показали, що межі поля зору дорослої людини складають: назовні 90°, вгору 60°, всередину 60°, вниз 70°. Таким чином, периферійний зір забезпечує орієнтацію людини в просторі.

Для бінокулярного зору характерним є не тільки відчуття форми предметів, але і їх просторове розташування. Бінокулярний зір, як вища форма зорового сприйняття, є складною динамічною системою численних зв'язків між чутливими елементами сітківок, окоруховими м'язами, а також підкірковим центром і корою головного мозку. Повний бінокулярний зір формується до 7 15 років.

В даний час для оцінки гостроти зору використовуються перевірочні таблиці, декілька рядів спеціально підібраних знаків, які називають оптотипами. Як оптотипи використовують букви, цифри, малюнки і тому подібне Сучасні таблиці як для дітей, так і для дорослих побудовані по десятковій системі. У кожному ряду розміри оптотипів однакові, але поступово зменшуються від першого ряду до останнього. Таблиці розраховані на дослідження гостроти зору з 5 м. На цій відстані деталі оптотипів десятого ряду видно і відповідають гостроті зору, рівній одиниці. Якщо гострота зору інша, то визначають, в якому ряду таблиці обстежуваний розрізняє знаки. При цьому гостроту зору обчислюють за формулою Снеллена : де Сі відстань, з якої проводиться дослідження; Б – відстань, з якої око розрізняє знаки цього ряду (проставлено в кожному ряду зліва від оптотипів).

Нормальне око розрізняє знаки першого ряду з 50 м, а якщо піддослідний читає цей ряд з 5 метрів, отже, його гострота зору рівна 0,1 одиниці. Якщо гострота зору обстежуваного менша 0,1, то визначають відстань, з якої він розрізняє оптотип першого ряду. Для цього обстежуваного поступово підводять до таблиці. Гостроту зору при цьому обчислюють за загальною формулою. Наприклад, якщо обстежуваний бачить оптотип першого ряду з відстані 3 м., то його гострота зору рівна 0,03 одиниці.

Таким чином, оцінка гостроти зору проводиться за спеціальними перевірочними таблицями і обчислюється для правого і лівого ока окремо, показники яких можуть сильно варіюватися.

Оцінка здатності людини розрізняти кольори здійснюється за допомогою поліхроматичних таблиць, а також з використанням спеціальних спектральних апаратів. Для визначення поля зору використовують прилади периметри (ручні, сферичні та ін.) .

Оцінка розглянутих зорових функцій здійснюється стосовно кожного ока (монокулярний зір). При двох розплющених очах предмет бачиться одиничним, формується бінокулярний зір. Для його оцінки використовуються колірні прилади. Найбільш простий і доступний спосіб оцінки бінокулярного зору, коли до одного ока підставляють трубку, а перед другим – на відстані 10–15 см – власна долоня. За наявності бінокулярного зору створюється враження «дірки в долоні», через яку видно предмети.

З вищесказаного виходить, що для оцінки стану зорових функцій досліджується в першу чергу гострота зору, як здатність ока сприймати дрібні деталі предметів на різних відстанях. Лише при розвитку гостроти зору стає можливим оцінити здатність ока сприйняти колір, поле зору і повноцінний бінокулярний зір.

За даними дослідників основною причиною виникнення порушень зору є зміна форми очного яблука, що являється результатом ослаблення окорухових і акомодаційних м'язів. З вищесказаного виходить, що порушення зору характеризуються наступними ознаками: головний фокус оптичної системи не співпадає з сітківкою (при міопії – знаходиться перед сітківкою, в результаті порушується далекий зір; при гіперметропії – за сітківкою, відбувається порушення ближнього зору); порушення зору часто супроводжується зміною форми очного яблука (при міопії око подовжується в передньо-задній осі, при гиперметропії сплющується, при астигматизмі порушується не тільки сферичність оптичної системи, але і змінюється форма ока в двох головних меридіанах).



Отже, розглянувши будову зорового аналізатора, виділяємо наступні його анатомо-фізіологічні особливості, пов'язані із сприйняттям світлової енергії: це форма і розташування очного яблука в очній ямці і його зв'язок з допоміжним апаратом ока - м'язами, узгодженими рухами очей, м'язи від сили і слабкості яких залежить гострота зору; особливості будови оптичної системи ока, що забезпечує фокусування зображення на сітчасту оболонку ока, сприймає системи ока, відповідальної за сприйняття світлових збуджень; особливості провідних шляхів і зв'язку з центральним відділом кори великого мозку. Найважливішими функціями зорового аналізатора є: центральний, переферійний і бінокулярний зір.

3. Аналіз методик профілактики порушень зору

В даний час досягнення медицини дозволяють виправити багато видів порушень зору, використовуючи окуляри, а останнім часом і контактні лінзи для швидкого поліпшення зору. Окуляри і лінзи допомагають людині бачити, проте, зір при цьому не поліпшується, до того ж носіння окулярів і лінз приводить до ослаблення очних м'язів, тому силу лінз поступово збільшують, щоб забезпечити чітке бачення. Нові, сучасні операції для корекції зору за допомогою лазерів, як відзначають багато фахівців, все ж таки дуже ризиковані і не впливають на одну з головних причин захворювань і порушень зору слабкість очних м'язів, функціональні зміни сітківки ока. Тому в даний час зростає інтерес і потреба до використання природних методів оздоровлення і поліпшення зору.

Аналіз науково-методичної літератури, що стосується проблеми збереження і поліпшення зору, показав, що в даний час відомі вітчизняні і зарубіжні методики, що дозволяють виправити багато видів порушень зору без хірургічного втручання і допомоги окулярів.

У ряді робіт є дані про найдавніші методики, що дозволяють відновити зір і поліпшити стан здоров'я – це даоська оздоровча гімнастика, методика пальцевих вправ, аюрведа, цигун-терапія, шиатсу.

Даоська оздоровча гімнастика заснована на м'якості і пластичності та поєднує в собі гімнастику для очей і всього організму, масаж біологічно активних точок, відповідальних за зір. Всі вправи виконуються в розслабленому стані, цим досягається хороша циркуляція енергії і крові, підвищується ефективність занять.



Пальцьова гімнастика спрямована на зняття стомлення циліндричного м'язу за допомогою масажу спеціальних точок навколо очей, яка впливає і на загальний стан організму.

Аюрведа – йога пальців, представляє собою комбінації пальців (мудрі), що замикають енергетичні канали і здійснюють лікувальний ефект.

Цигун-терапія – це метод дії на організм за допомогою психофізичних вправ (дихальні вправи, точковий контактний і безконтактний самомасаж, ходьба та ін.).

Шиатсу – це терапія, що передбачає натискання пальцями під бровами, по нижньому краю очної ямки, на повіки, ніс і крапку між лопатками. Вважається, що шиатсу додає нові фізичні і душевні сили.

Розглянуті нами стародавні методи відновлення зору характеризуються цілісною взаємодією на весь організм за допомогою гімнастики, масажу, досягнення спокою і розслаблення при виконанні вправ.

Дані методики збереження і відновлення зору заклали основу нині існуючим оздоровчим системам.



При аналізі науково-методичної літератури нами виділено роботу, присвячену використанню методів йоги для збереження і поліпшення зору. Головний принцип йоги з'єднання, зв'язок, злиття, гармонія фізичного і психічного стану людини як засіб самовдосконалення, що може з успіхом застосовуватись для профілактики порушення зору. На думку йогів, на зір впливає і загальний стан організму, нервової системи. Тому за йогою необхідне щоденне виконання фізичних вправ (асан) у поєднанні з гімнастикою для очей, дотримання режиму праці і відпочинку, раціональне харчування з переважанням натуральних продуктів.

Методика китайського самомасажу, на думку більшості авторів, дозволяє попередити короткозорість, припинити її прогрес як у дітей, так і у дорослих. Встановлено, що масаж певних точок покращує кровообіг ока, знижує напругу очних м'язів, тим самим покращуючи гостроту зору. На думку ряду авторів, методика китайського самомасажу може бути з успіхом застосовна для профілактики порушень зору школярів. Автори рекомендують виконувати масаж в режимі навчального дня після закінчення уроків.

Ю.А.Утехиним розроблена методика боротьби з порушеннями зору безопераційним методом лікування, які є оптико-фізіологічними заходами, що включають тренування і вправи для м'язів ока із застосуванням біофакальних сферопризматичних окулярів.

Таким чином, дані методики направлені на тренування акомодації очного апарату очей з використанням спеціальних лінз, окулярів, вправ, пов'язаних з переведенням погляду з ближнього на дальній об'єкт за розробленими методиками, що дозволяє, на думку авторів, поліпшити здатність акомодації очей після напруженої зорової роботи на близькій відстані, а також підвищити резервні можливості органу зору.

Аналіз науково-методичної літератури з проблем профілактики порушення зору показав, що в даний час існують методики, що дозволяють зберегти зір з використанням спеціальних вправ для очних м'язів, масажу, оздоровлення і загартування організму. Особливостями даних методик є те, що вони ґрунтуються на принципах фізичного виховання, мають фізкультурно-оздоровчу спрямованість.

У зв'язку з гігієнічними вимогами до умов навчання молодших школярів в різних видах сучасних загальноосвітніх установ з метою профілактики втоми, порушення постави і зору на уроках повинні проводитися фізкультхвилинки і гімнастика для очей у ході навчання читання, писання і математики.



4. Профілактика порушень зору у школярів

Навчальний процес – це велике навантаження на організм дитини, тому разом з атестатом зрілості учень часто отримує купу «шкільних хвороб», отриманих з «вини» освітніх перевантажень, порушень умов навчання, режиму харчування і стресу. Але, як то кажуть: «краще попередити, а ніж лікувати!».

Однією з таких «шкільних хвороб» є зниження гостроти зору. Гарний зір – одна з найважливіших функцій людського організму, що дозволяє людині бути повноцінною. З народження людина починаєть пізнавати світ, величезну роль в цьому процесі відіграють органи чуття. Саме зір допомагає нам отримати більше половини всієї інформації про навколишній світ.

Природа подарувала людині досконалий механізм зору, але людський організм не може швидко реагувати на стрімкі темпи змін у нашому способі життя. З ранніх років на зір спрямовується величезне навантаження, яке попередні покоління навіть не могли собі уявити. Комп'ютери і телевізор, постійне перебування в приміщеннях з лампами штучного світла, усе частіше малорухливий спосіб життя та багато інших факторів призводять до порушень зору з дитинства.

Кращим методом профілактики зниження гостроти зору серед школярів вважається правильна організація робочого місця в комплексі з правильним тренуванням і відпочинком. Робоче місце учня це його парта в школі, вдома стіл, за якими він навчається, робить домашнє завдання, підібрані відповідно до його зросту, що забезпечить правильне положення тіла та відстань від очей до зошита або підручника, не ближче ніж 30 см. Крім того, завдання дорослих навчити дитину правильно сидіти за своїм робочим місцем для вироблення правильної пози, що вбереже від порушень постави та зниження гостроти зору.

Правильним сидінням вважається така поза, коли учень сидить глибоко на стільці, попереково-крижовою частиною тіла опирається на його спинку, тримає рівно корпус і голову, яку злегка нахиляє уперед, ноги зігнуті в кульшовому та колінному суглобах під прямим кутом, стопи опираються на підлогу, а передпліччя вільно лежать на столі.

Робоче місце школяра має бути добре освітленим. Для достатнього природного освітлення мають бути великими та незатемненими вікна, а штучне освітлення в класах маєть становити 300 люкс. В класах при розсадженні учнів природне світло має падати в очі зліва, а для штучного освітлення втемний період року з гігієнічної та економічної точки зору найкраще використовувати люмінесцентні лампи типу ЛН природного, ЛБ білого, ЛХБ холодного білого, (Л Т Б І Д) тепло-білого кольорів та світильники розсіяного світла. Для школяра високого зросту із заниженою гостротою зору, короткозорістю ідеальним є відведення місця за партою в першому або третьому рядах ближче до вікна. На перервах та після закінчення занять учням рекомендується активний відпочинок на свіжому повітрі, не можна зразу кидатися робити уроки або дивитися телевізор.

Крім цього, батьки повинні пояснити дітям користь тренування м'язів, очей за допомогою простих вправ:



– кілька разів із силою заплющити, а потім відкрити очі;

обертати очима спочатку за годинниковою, а потім проти годинникової стрілки;

сфокусувати зір на віддаленому предметі, після чого близько до очей піднести палець і сфокусувати зір на ньому;

кілька раз подивитися вгору, вниз, вліво, вправо.

Такі вправи варто робити регулярно протягом дня, а при скаргах дитини на втому очей, відчуття дискомфорту, різі в очах потрібно звертатися до офтальмолога.

Проблеми із зором можуть проявлятися у дітей ще до школи, а під час навчання піддатися ще більшим випробуванням.

Підвищене тривале навантаження органів зору при читанні та письмі, кресленні або роботі за монітором комп'ютера на близькій відстані (менше 30 см), при слабкому освітленні приміщення, чи в темряві під лампою – «благодатний грунт» для розладів зору, виникнення короткозорості, астигматизму. При цьому втрачається здатність читати на відстані, школяр, що сидить в класі на останній парті чудово буде бачити, що написано в книжці під носом та не розрізняти тексту написаного на дошці.

До порушення зору може призвести і нестача в організмі вітаміну А, що міститься в таких продуктах харчування як морква, петрушка, гарбуз, персики, абрикоси, печінка, курячі яйця, вершкове масло, молоко.

Від травм очей учнів, особливо під час трудового навчання, практичних занять на уроках хімії захистять засоби особистого захисту.

Від бактеріальних захворювань очей (наприклад, кон'юктивіту) вбережуть елементарні правила дотримання особистої гігієни (не слід терти очі брудними руками, використовувати чужі засоби гігієни рушники, носові хустинки).

Шкідливо впливає на зір паління.

Більшість батьків звертаються до лікарів лише коли дитина застудилася та мало звертають увагу на перші ознаки проблем із зором — скарги дитини на «сухість», «сльозотечу», дискомфорт, біль в очах. Відвідування лікаря офтальмолога має стати обов'язковим для кожної родини, для кожної дитини. З метою профілактики захворювань органів зору рекомендується відвідувати окуліста не рідше одного разу на рік. В цилому, аналіз науково-методичної літератури показав, що проблема профілактики порушень зору в даний час є актуальною. Встановлено, що порушення зору частіше виникають унаслідок недостатньої тренованості, внаслідок слабкості очних м'язів, відповідальних за узгоджені рухи, фокусування зображень на сітчасту оболонку ока. Саме від сили, або слабкості очних м'язів залежить гострота зору, тому їх необхідно тренувати, щоб попередити виникнення порушень зору. Дуже важливо дотримуватись гігієнічних вимог, займатися оздоровленням і загартовуванням організму, щоб зберегти зір. В даний час існують різні методи корекції порушень зору – це застосування окулярів, контактних лінз, лікування лазером, хірургічні втручання, що вимагає великих матеріальних витрат, і зір при цьому якщо і поліпшується, то не на довго. Встановлено, що окуляри допомагають людині бачити, але стан зору при цьому не поліпшується, а навпаки, відбувається поступове зниження гостроти зору, і силу лінз доводиться збільшувати. Носіння окулярів приводить до атрофії очних м'язів, подібно до того, як ходіння на милицях приводить до ослаблення м'язів кінцівок.

В даний час наука довела ефективність методів збереження і поліпшення зору без хірургічного втручання і допомоги окулярів – це методика зорових тренувань, розроблених А.І.Дашевським, Е.С.Аветісовим, Ю.А.Утехіним, методи йоги і точкового масажу. Кожна методика характеризується певною спрямованістю дії на орган зору.

Аналіз існуючих методик збереження і поліпшення зору показав, що вправи, що рекомендуються, підрозділяються на наступні групи:


  1. Релаксаційні вправи, спрямовані на зняття зорової втоми і відновлення
    працездатності (точковий масаж, пальмінг за методикою Бейтса, моргання,
    повороти, соляризація та ін.).

2. Спеціальні тренувальні вправи, спрямовані на зміцнення навколоочних м'язів (повороти очей по вертикальних, горизонтальних, діагональних траєкторіях, по колу з використанням допоміжних предметів, тренажерів).

3. Спеціальні тренувальні вправи для зміцнення апарату акомодації ока (вправи «Мітка на склі», за методикою Е.С. Аветісова, використання нерухомих і рухомих об'єктів, тренажерів).



Існують й інші методики, які дають позитивні результати у відновленні зору, але для цього потрібне спеціальне устаткування, складна апаратура, конструювання шкільних меблів, вони дорогі, що для більшості шкіл недоступні. Використання спеціальних тренувальних вправ для збереження і відновлення зору доступно кожному, в будь-якому віці, незалежно від ступеня порушень зору, не вимагає матеріальних витрат і найефективніше при дотриманні загальнопедагогічних принципів.

Не дивлячись на наявність різноманітних методик збереження і поліпшення зору, матеріал з профілактики порушень зору відсутній в нині чинних програмах і навчальних посібниках з фізичного виховання. Спостерігається відсутність профілактичних заходів в режимі навчального дня школярів, де зорове навантаження особливо велике, що є недотриманням гігієнічних вимог до умов навчання учнів в сучасних загальноосвітніх установах.

Використовуючи відомі методи збереження і відновлення зору, нами розроблені програми профілактики порушень зору для учнів молодшого шкільного віку, які в комплексі фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі навчального дня дозволили б зупинити процес прогресу порушень зору на сучасному етапі.

10. Проблеми дітей та підлітків які мають враження слуху

Слухом називається здатність організму сприймати звукові коливання безпосередністю слухового аналізатора. Слуховий аналізатор складається із периферичного відділу, тобто звукосприймаючого рецептора (зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо), провідних нервових шляхів і центрального відділу аналізатора (мізкових клітин у висковій області кори великих півкуль головного мозку).

Слух відіграє дуже важливу роль в розвитку людини. Людина, яка втратила слух, не має можливості сприймати ті звукові сигнали, які дуже важливі для повноцінного пізнання оточуючого світу.

При тяжких порушеннях слуху людина не може користуватися багатьма джерелами інформації, розрахованими на чуючу людину (радіопередачі, лекції і ін.), повноцінно сприймати зміст телепередач, кінофільмів.

Особливо важливу роль слуху в опануванні людиною мови. При відсутності слуху або його значному зниженні дитина спонтанно (тобто самостійно, без спеціального впливу ззовні) не володіє звуковим мовленням, так, як втрачена можливість сприймати мову оточуючих її людей як необхідні звукомовні приклади для наслідування. Відсутність або малорозвинутість мови веде, в свою чергу, до порушення в розвитку інших пізнавальних процесів і, головним чином, мовно-логічного мислення.

В оточенні нормально чуючих ровесників дитина з важким порушенням слуху потрапляє в положення соціальної ізоляції, так як ускладнюється її повноцінна учать в іграх, інших – видах суспільної діяльності.

Часто і сімейне виховання дитини, яка страдає ураженням слухової функції, відрізняється рядом особливостей (надмірне піклування, жалість або, навпаки, роздратованість, трубість батьки») негативно відбиваючись на ії вихованні.

Таким чином стійке порушення слуху як первинний дефект приводить до цінного ряду вторинних відхилень в розвитку, яке торкається як пізнавальної діяльності, так і особистості дитині в цілому.

В залежності від ступеня вираження дефекту слухової функції і від часу втрати (або різкого зниження) слуху всіх дітей з порушенням слуху ділять на три групи: глухі; пізнооглохлі; слабочуючі.

Якщо у дитини глибоке стійке двостороннє порушення слуху являється вродженим або набуте в ранньому дитинстві до того, як у нього сформувалась мова, таких дітей називають глухими.

Пізнооглохлі діти, які втратили слух на більш пізніх етапах, після того, як мова уже сформувалась, і тому зберегли її в тому або іншому ступені.

Слабочуючими (тугоухими) називають дітей з частковою слуховою недостатністю різної степені вираженості, яка являється причиною порушення мовного розвитку.

Причини порушення слуху можуть бути вродженими і набутими.

Вроджені порушення слуху спостерігаються у 2530% глухих (у слабочуючих рідше) і можуть бути викликані як генетичними факторами так і (що трапляється частіше) різними хвороботворними впливами на плід під час вагітності (такі інфекційні захворювання матері як грип, кір, споживання під час вагітності алкоголю, або деякі медичні препарати, травми плоду...).

Набуті дефекти слуху можуть бути викликані отруйними діями на слуховий аналізатор деяких хімічних промислових і лікарських препаратів, які потрапляють в організм дитини. Стійкі набуті порушення слухової функції викликають і різні травми голови (як природові так і отримані на більш пізніх етапах розвитку дитини).

Вплив втрати слуху на розвиток дитини

Загальний темп психічного розвитку глухих дітей уповільнюється. Але створення спеціальних корекційних умов виховання, сприяє тому, що поступово їх психічний розвиток можна вирівняти.

У багатьох глухих дітей порушенні функції вестибулярного апарату. При легко вираженій туговухості і достатньому розвитку мови слабкочуючі діти можуть навчатись у масовій школі, але тут для них потрібно створити спеціальні педагогічні умови, засновані на глибокому розумінні дійсних причин затруднень дитини в навчанні. В ряді випадків невстигаючих в масовій школі слабкочуючих дітей неправильно відносять до категорій аномального дитинства (розумово-відсталих, логопатов), в силу чого вони можуть потрапити до невідповідних специфічним особливостям їх розвитку умови корекційно-педагогічної дії. Якщо тип спеціального дитячого закладу не відповідає особливостям аномальної дитини, умови його виховання не дозволяють досягти успіхів у його особистому розвитку.

Не дивлячись на різноплановий негативний вплив глухоти на розвиток дитини, навіть при самих тяжких враженнях слухової функції при збереженому інтелекті можливий всебічний розвиток особистості глухих. Під впливом соціальних факторів (головним чином спеціальне навчання), проявляючи наполегливість в подоланні труднощів на шляху свого розвитку, особи з стійким порушенням слуху досягли значних успіхів в різних сферах діяльності.



Серед глухих і слабочуючих немало талановитих літераторів, художників, спортсменів і це говорить про те, що наполегливість допомагають жити повноцінним життям, відчуваючи радість від творчої праці.

Проблема втрати або зниження слуху

Зниження слуху проблема соціальна. Спілкування, обмін інформацією, швидкість і якість переданих повідомлень відіграють величезну роль у житті людства. Відсутність чи обмеженість здатності спілкуватися, говорити та сприймати мовлення, звуки з оточення, навіть, якщо зниження слуху сталося у зрілому віці, впливає на подальший спосіб життя. Для людей багатьох професій журналістів, акторів, бізнесменів зниження слуху призводить до втрати професіоналізму у сфері його діяльності. За статистикою, на усвідомлення цієї проблеми втрачається 6 7 років, а це дуже багато.

Батьки, діти яких мають незначне зниження слуху, не завжди помічають це (так як і деякі лікарі). У школі такій дитині важко вчитися ніхто не здогадується, що неуважність, відповіді не до речі можуть бути результатом недочування. Учня відправляють на задню парту як невстигаючого, щоб не зважав іншим. А із збільшенням відстані голос вчителя важко повністю почути всім, не тільки слабочуючим. Дослідження, проведене у ЗША, засвідчило, що серед другорічників американських шкіл 25% мають зниження слуху на одне вухо. Аналогічне дослідження у Московській області (Росія) виявило зниження слуху більш, ніж у половини другорічників. Дітей перетворили у відстаючих просто через те, що вчасно не обстежили і не забезпечили слуховим апаратом.

Проблеми багатьох літніх людей вдома почути дзвінок у двері, телефон, будильник, голоси онуків. А для членів сім'ї навпаки як зробити тихіше звук радіо на кухні чи у серіалі, що дивиться бабуся. Такі ситуації можуть викликати емоційну напругу: хтось ображається що всі навколо тихо і нерозбірливо говорять, інші на неуважність при їх звертаннях: Я вже третій раз тобі повторюю!

У країнах з високорозвиненими технологіями постійно ведеться робота, спрямована на вдосконалення спеціальних технічних засобів звукопередавання та звукопідсилення, впровадження їх у навчальний процес та повсякденне життя людей із зниженим слухом.

Електронні прилади для нечуючих

Всі сучасні електронні пристрої для нечуючих можна умовно розділити на декілька груп. До першої відносяться слухові апарати та системи колективного (аудиторного) користування. Вони підсилюють та передають мовлення та інші звуки, що безпосередньо оточують слухача.

До другої апаратура по візуалізації процесу усного мовлення, перетворення його у друковану форму на екрані (субтитри).

До третьої групи відноситься апаратура яка корисна всім чуючим та нечуючим. Це різноманітні проекційні установки, комп'ютери та інші так звані технічні засоби навчання. Також сюди відносять побутові пристрої телефони з підсилювачами, світлові та вібраційні сигналізатори дзвінків та інших звуків, вібробудильники тощо.

В першій групі приладів найбільш поширеними є індивідуальні слухові апарати (СА), що можуть забезпечити нечуючим постійне звукопідсилення протягом усього дня. Однак треба мати на увазі, що для потреб комфортного слухового сприймання необхідно, щоб людина з СА знаходилася на відстані не більше, ніж 1,5 2 метра від викладача або іншого промовця, інакше сторонні шуми та відлуння будуть ускладнювати процес сприймання словесної мови, вимагатимуть підвищення рівня гучності, що веде до швидкого стомлення та відчуття дискомфорту.



В навчальних закладах неможливо забезпечити оптимальну відстань для кожного учня, студента. Щоб запобігти цьому та покращити умови звукосприймання, в класах, аудиторіях та інших учбових приміщеннях використовуються безпровідні портативні FМ системи. В усьому світі вони зараз використовуються як основний вид спеціалізованої звукопідсилюючої апаратури, що забезпечує значне поліпшення прослуховування в умовах сильного шуму, відлуння або на великій відстані. Принцип їх дії дає можливість широкого використання як і в спеціалізованих дошкільних закладах, в учбовому процесі шкіл, так і в вищих навчальних закладах, де разом навчаються чуючі та нечуючі студенти, в домашніх умовах, на вулиці тощо.

Звукопідсилююча FМ-система побудована за модульним принципом, основними елементами її є портативний FМ мікрофон-передавач та FМ-приймачі студентів. Ці пристрої невеликі за розмірами, фіксуються на одязі. Приймачі можуть бути інтегровані в одному корпусі з кишеньковими або завушними СА. При використанні FМ-систем мовлення викладача на відстані десятків метрів сприймається учнем так само ясно і чітко, як і на відстані 0,15 м від нього, тобто на відстані від промовця до мікрофону. Кожна FМ-система має власну радіочастоту, тому декілька передавачів не заважають один одному, в той же час, їх можна налаштувати на однакову частоту, коли заняття ведуть декілька викладачів.

Роль вчителя у розвитку дітей, які мають враження слуху

Вчитель, педагог відіграє велику, а інколи і вирішальну роль у розв'язанні труднощів в навчанні, які нерідко виникають у дітей, які мають враження слуху.

Розуміння вчителем закономірностей розвитку і особливостей поведінки в діяльності цих дітей необхідно для того, щоб розробити правильний підхід і найти ефективні прийоми, шляхи і методи корекції їх недоліку. Правильне і сучасне розпізнання особливостей відхилень в розвитку дітей, кваліфікована лікувально-педагогічна дія дозволяє досягти позитивних результатів і забезпечити розвиток глухих або слабочуючих дітей, допоможе їм набути шкільних знань і стати в подальшому житті корисною людиною нашого суспільства.

Для того, щоб вчитель зміг здійснити складну задачу корекції і компенсації відхилення в розвитку, йому необхідно опанувати в тому чи іншому ступені принципами і прийомами педагогічного обстеження таких дітей. Вчитель вивчає медичні висновки обстеження і складає свій конкретний план педагогічного аналізу особливостей дитини (дані про розвиток дитини, причина виникнення хвороби, як слух вплинув на мовлення, особливості нервової системи). Роблячи висновки зі свого аналізу вчитель повинен відшукувати шляхи впливу на дитину з метою покращення її всебічного розвитку. Ці шляхи звичайно залежатимуть від вікового стану дитини, ступеня хвороби, рівня її мислення. Так діти початкових класів цікавляться різноманітними малюнками. Малюнки повинні бути підібрані з таким розрахунком, щоб дитина могла об'єднати їх в окремі групи (ягоди, фрукти, риби...).

Вчитель-реабілітатор, який працює з хворими дітьми повинен вміти зацікавити дитину, виявити її інтереси, допомогти проявити себе, повірити в свої сили.

Розвиток інтересів у глухих дітей (у дошкільнят)

На нашу думку справжній педагог повинен вміти викликати, виявити в дітей цікавість, до тих чи інших предметів. Спостереження вихователів, сурдопедагогів показують, що глухі діти 3–4 років, які приходять у дитячий садок, не проявляють цікавості до нових речей, людей. Вони нічого не роздивляються, не показують жестами. Під впливом педагога діти починають знайомитися з предметами, особливо приваблюють дітей яркі іграшки. До кінця першого року перебування у дитячому садку у дітей 4–5 років виникає багато самостійних питань ("Що?", "Що це?", "Який?").

Таким чином у дітей починають формуватись пізнавальні інтереси. Якісно змінюються інтереси глухих дошкільнят до 6 7 років. Помітно розширюється круг інтересів.

Книга починає займати все більше місця в житті старших дошкільнят. Ігри все більше з роками відіграють роль у житті дітей. Діти входять в свої ролі; добре, коли в ігри вводять фізичні вправи.

Інтереси глухих дітей суттєво розвивають за час перебування у дитячому садку. Разом з тим педагогам і вихователям слід спеціально піклуватися про розвиток у дітей різноманітних пізнавальних інтересів.

У школярів

На основі спостережень за діяльністю глухих школярів, яку вони вибирають самі, а також на основі бесід і творів учнів стає ясно, що в них перше місце в ПІЇУ класах займають ігри і спортивні заняття (ковзани, лижі, спортивна гімнастика). В V VI класах майже на одному рівні зі спортом іде кіно, театр, танці. В VII VIII класах перше місце посідають трудова і спортивна діяльність. В IX X класах читання виступає на перший план.

Необхідно створювати для дітей позитивне емоційне відношення до педагога, до учбової та інших видів діяльності. Глухим дітям слід пред'явити самостійність з великою тактовністю. При виникненні труднощів необхідно знайти шляхи їх усунення. Постійна допомога з боку вчителя і постійний розвиток самостійності потребує особливої розробки плану дії і індивідуального підходу до кожного учня.

Таким чином, інтерес сприяє компенсації відхилень в розвитку, змушує переборювати негаразди, труднощі, допомагає здобувати знання, необхідні для отримання освіти, а в подальшому і професій, які доступні для глухих людей.

Фізичний розвиток і загартування дітей з вадами слуху

Фізичне виховання дітей з порушеннями слуху один з важливих напрямків корекційно-недагогічної роботи — знаходиться в тісному зв'язку з усіма іншими сторонами виховання і навчання. Правильно організоване фізичне виховання створює основу для зміцнення здоров'я дітей, розвиває активність, підвищує працездатність, стає базою для успішного проведення корекційно-виховної роботи.

Мета роботи узагальнення даних про зміст, задачі, форми, методи, засоби фізичного виховання дітей з вадами слуху.

Дослідження фізичного і моторного розвитку дітей раннього і дошкільного віку з порушеннями слуху (Р.Д, Бабенкова, А.А. Катаева, А.А. Коржова, Н.А. Рау, Л.В. Рябова, Г.В. Трофимова й ін.) виявили деякі особливості, обумовлені зниженням слуху і порушенням діяльності вестибулярного апарату, що виникли в результаті важких захворювань. У слабочуючих і глухих дітей з рано придбаними чи уродженими недоліками слуху статичні і локомоторні функції відстають у своєму розвитку. На першому році життя в глухих дітей відзначається відставання в термінах утримання голови, запізнювання в оволодінні ходьбою. Діти часто не володіють тим руховим досвідом, що є до цього часу в дітей, що чують: не вміють швидко бігати, стрибати, повзати, робити найпростіші рухи, наслідуючи дорослих. Сформовані рухи характеризуються порушенням координації, орієнтування в просторі, острахом висоти, сповільненістю і скутістю. Найбільша своєрідність у розвитку рухових якостей у дошкільників з порушеннями слуху відзначається в рівнях швидкісних якостей і рівноваги. Слабочуючі діти трирічного віку не виконують завдання на збереження статичної рівноваги, з якими справляються однолітки, що чують. Хоча в дошкільному віці в дітей з порушеннями слуху починається процес поліпшення стану рівноваги, різких змін не відбувається. Глухі діти за показниками якості рівноваги поступаються не тільки чуючим, але і сліпим, слабозорим і розумово відсталим дітям.

Багатьом слабочуючим і глухим дітям притаманні порушення дрібної моторики (рухів пальців, артикуляційного апарата), що відбивається надалі на формуванні різних видів дитячої діяльності. При виконанні багатьох рухів, у тому числі і побутових, діти з вадами слуху створюють зайвий шум, неритмічні уповільнені рухи. Це виявляється в хибкій ході, човганні ногами некоординованих і неспритних рухах. Спостерігається асиметрія кроків, похитування корпусу, підвищена різкість рухів. Відсутність вербального спілкування в процесі формування рухів також є однією з причин, що знижують якість рухів. Серед дітей з порушеннями слуху виділяються ті, у кого є залишкові явища ДЦП, що зв'язано з паралічами і парезами тулуба, різко обмежуючи пересування дітей у просторі. Негативний вплив на моторний розвиток дошкільників з порушеннями слуху створює великий обсяг статичних навантажень, пов'язаний з безліччю занять у дитячому саду і будинку. Гіподинамія, на думку Г.В. Трофимової, є однією з причин недостатнього розвитку деяких рухових якостей, викликає і збільшує порушення постави, плоскостопість у глухих і слабочуючих дошкільників. Фізичний розвиток глухих і слабочуючих дошкільників має деяку своєрідність, причинами якого є перенесені дитиною захворювання, соматичне ослаблення. У цих дітей відзначаються більш низькі в порівнянні з дітьми, що чують, показники росту, маси тіла, окружності грудної клітки, м'язова слабкість, зниження тонусу м'язів, вегетативні розлади. У групі дітей з порушеннями слуху відзначаються великі індивідуальні розходження усередині однієї вікової групи. Разом з тим, у фізичному і моторному розвитку таких дошкільників відзначаються тенденції, характерні для дітей, що чують.

Фізичне виховання дітей з порушеннями слуху спрямовано на охорону і зміцнення здоров'я, гармонійний фізичний розвиток, загартовування дитячого організму, розвиток потреби в руховій активності, формування основних рухів і рухових якостей, корекцію і профілактику порушень фізичного розвитку. У процесі роботи з, фїжчного виховання реалізуються як загальні з масовими дошкільними завдання, так і специфічні, обумовлені наявністю своєрідності у фізичному і моторному розвитку дітей з порушеннями слуху. Рішення оздоровчих завдань — зміцнення здоров'я дітей, сприяння їх фізичному розвитку і загартовування організму припускають систематичний контроль за здоров'ям дїтєй з боку педагогів і лікарів, проведення постійних медичних оглядів, правильну організацію режиму дня в дитячому саду і будинку. Чергування різних видів діяльності, занять і відпочинку сприяє чіткій роботі організму. Режим кожної вікової групи побудований з урахуванням психофізичних особливостей дітей, у ньому регламентований час сну (11-годинний нічний сон і 1,5—2 години вдень), чотириразове харчування, ранкові і вечірні прогулянки (у цілому 3–4 години), вільні ігри дітей (близько 1,5 години), заняття. З огляду на більше (в порівнянні з масовим дитячим садком) число занять і значні статичні навантаження, особливого значення набуває контроль з боку сурдопедагога і вихователів за зміною видів діяльності на заняттях, включення в них рухливих ігор, фізкультурних хвилинок, фонетичної ритміки. Зміцненню організму дітей, підвищенню стійкості до просгудних і інфекційних захворювань сприяє загартовування. Його проводять з першого року перебування в дитячому садку дітей шляхом систематичних повітряних і водних процедур, обтирання й обливання ніг водою. Загартовуванню також сприяють перебування в добре провітрюваних приміщеннях і сон при відкритих фрамугах. Процедури, що гартують, проводяться з урахуванням стану здоров'я дітей, перенесених захворювань, індивідуальних особливостей. Формування основних рухів і рухових, якостей одна з основних завдань фізичного виховання дітей з порушеннями слуху. Навчання дітей правильній ходьбі, бігу, лазінню, стрибкам, метанню впливає на розвиток всього оргавіізму. Сформованість основних рухів забезпечує можливості розширення рухового досвіду, створює необхідну базу для оволодіння більш складними рухами. Для формування основних рухів використовуються вправи, що спрощують деякі умови їх виконання. У єдності з формуванням основних рухів розвиваються рухові якості: швидкісні, швидкісно-силові, удосконалюються просторово-часові орієнтування, рівновага, виховуються спритність, витривалість.

Рішення корекційних завдань пов'язано з розвитком і тренуванням функції рівноваги, формуванням правильної постави, корекцією і профілактикою плоскостопості, розвитком дихання, координації рухів. Одним з важливих ксрекційних завдань фізичного виховання глухих і слабочуючих дошкільників є розвиток їхнього орієнтування в просторі. Для цього використовуються вправи, пов'язані зі зміною місцезнаходження дітей і розміщення інвентарю в залі, зміною напрямку й умов руху. Дітей необхідно тренувати у швидкому виконанні ряду рухів, розвивати їхню рухову реакцію в іграх, змінювати умови застосування сформованих навичок і умінь. Використання звукового супроводу та заняттях, з фізичного виховання допомагає розвитку відчуття ритму, вібраційній чутливості, розрізненню повільних і швидких звучань, що, таким чином, сприяє розвитку слухового сприйняття.

Фізичне виховання слабочуючих дітей

Фізичне виховання дітей пов'язане з розвитком мови і мовного спілкування. Виконання рухів супроводжується використанням мовних інструкцій вихователем. У залежності від віку дітей і етапу навчання вони пред'являються усно і письмово (на табличках), усно-дактильно (у дитячому саду для глухих). Відповідно до ступеню оволодіння дітьми значень слів і інструкцій, мовний матеріал пред'являється усно. Діти засвоюють слова, що позначають рухи, фізкультурні знаряддя, іграшки, вчаться застосовувати ці слова в спілкуванні з іншими дітьми і педагогом у процесі рухливих ігор, виконання вправ. Використання мовного матеріалу повинне бути обгрунтовано і регламентовано вихователем для того, щоб не знижувати моторної щільності занять.

У процесі фізичного виховання в дітей розвивається довільна увага, уміння діяти по наслідуванню дорослому і по наочному зразку, а потім і самостійно виконувати вправи, орієнтуючись на словесні інструкції. Діти вчаться діяти в колективі, погоджуючи свої дії з діями інших дітей, допомагати їм, виявляти ініціативу, самостійність, витримку в іграх і вправах. Досягнення успіху у виконанні завдань і вправ сприяє формуванню в старших дошкільників оцінки власних можливостей, позитивно відбивається на особистісному розвитку дитини. Важливе значення для подальшого фізичного розвитку здобуває формування в дошкільників інтересу до занять фізкультурою, участі в іграх, змаганнях.

Отже, фізичне виховання здійснюється в процесі всієї корекційно-виховної роботи. На нашу думку, основними формами фізичного виховання є: ранкова гімнастика, рухливі ігри на прогулянках і в перерві між заняттями, фізкультурні хвилинки, фонетична ритміка, музичні заняття, заняття по фізичному вихованню.

Ранкова гімнастика сприяє переходу організму дитини від сну до бадьорості, готує до активної діяльності протягом дня, створює необхідний тонус. Ранкова гімнастика проводиться у всіх вікових групах під наглядом вихователя. Комплекс вправ відповідає віку, індивідуальним можливостям дітей і включає відпрацьовані вправи на розвиток і координацію основних рухів, розвиток рівноваги, формування правильної постави. Перед початком виконання вправ важливо створити в дітей гарний настрій, можна використовувати звукові сигнали (музичні інструменти) чи музичний супровід (аудіозаписи). Зарядка проводиться в приміщенні, де заздалегідь готуються необхідне знаряддя (м'ячі, прапорці й ін.). Зазвичай при проведенні ранкової гімнастики дотримується наступна послідовність: ходьба, біг, що поліпшують кровообіг і дихання, загальнорозвиваючі вправи, стрибки, дихальні вправи.

Рухливі ігри проводяться на прогулянках і в перервах між заняттями. Вони дозволяють дітам змінити характер діяльності, відпочити після активної роботи на заняттях. Ігри між заняттями повинні бути добре знайомі дітям, прості і доступні для участі. Організація ігор на прогулянці залежить від пори року і погоди. Необхідно також враховувати характер попередньої діяльності дітей.

Вільна діяльність дітей у денний і вечірній час створює гарні можливості для рухової активності, коли діти займаються іграми, малюванням, читанням, вправами на гімнастичних знаряддях, їхньою руховою активністю необхідно керувати і стежити, щоб активні рухи чергувалися з заняттями за столом, спокійними іграми, не допускати перезбудження в процесі колективних ігор.

Фізкультурні хвилинки забезпечують зміну діяльності дітей на заняттях, створюють можливості для короткочасного відпочинку. Фізкультурні хвилинки проводяться, як правило, у середині заняття, після появи ознак стомлення. Тривалість фізкультурних хвилинок 35 хвилин, до них включаються декілька вправ, що звичайно носять характер гри , чи рухлива гра. Доцільно пов'язувати рух зі змістом заняття: наприклад, імітувати катання на ковзанах чи лижах, кидання сніжків у процесі заняття по темі «Зима», наслідувати рухи тварин при вивченні відповідної теми.

У деяких випадках, за бажанням сурдопедагога, замість фізкультхвилинки може бути проведена фонетична ритміка, у якій різні рухи сполучаються з проголошенням мовного матеріалу (звуків, складів, слів, фраз), відпрацьовуванням ритміко-інтонаційної сторони мови.

Музичні заняття — також одна з форм фізичного виховання дошкільників з порушеннями слуху. Вони спрямовані на сприйняття музики, розвиток голосу, розвиток відчуття ритму рухів. На музичних заняттях діти багато рухаються: танцюють, грають, виконують вправи, беруть участь у рухливих іграх. У зміст музичних занять включаються прості рухи (ходьба, біг, стрибки, удари, притупування) і більш складні (елементи танцю). У процесі музичних занять у дітей формується почуття ритму, що позитивно впливає на рухи дітей, робить їх більш координованими, ритмічними. У процесі танців, співу нормалізується дихання і пов'язана з цим злитість мови. Заняття з фізичної культури проводяться в різних вікових групах 34 рази на тиждень. Частина з них проходить із групою дітей у спеціально обладнаному залі, інші на ділянці з групою чи в кімнаті. Структура занять по фізичному вихованню в спеціальних садках, як і в масових включає три частини: вступну, основну і заключну. В вступній частині важливо підготувати дітей до основного фізичного навантаження. Вступна частина містить у собі побудову, пояснення задач, ходьбу, короткочасний біг і нескладні вправи, які підготовлюють до виконання основного навантаження. В основну частину входять загальнорозвиваючі вправи, розвиток основних рухів і рухлива гра. Комплекс загальнорозвиваючих вправ складається з вправ для різних груп м'язів: вправи для м'язів шиї, плечового поясу і рук., для мя'зів тулуба, ніг. У заключній частині пропонується легкий біг, спокійна ходьба, вправи на увагу, координацію рухів, підводяться підсумки.

Структурні частини заняття чітко виділяються в старшій і підготовчій групах, а в молодших групах виділення частин заняття досить відносно. Моторна щільність занять залежить від способів організації дітей. На заняттях з фізичного виховання використовуються фронтальний, поточний, почерговий і індивідуальний способи організації дітей. Діти переддошкільного і молодшого дошкільного віку найчастіше виконують рухи разом (фронтально) чи індивідуально; старші дошкільники поточно чи по підгрупах. Усі способи організації повинні здійснюватися таким чином, щоб фізичне навантаження на кожну дитину було рівномірним, а моторна щільність занять — високою. Під час проведення занять використовується наявне устаткування залу: гімнастична стінка, ослони, драбини, дошки, місток-гойдалка, стійки для стрибків, м'ячі, обручі, канат і ін. На заняттях у всіх вікових групах використовується звуковий супровід: удари в бубон чи барабан, що служать сигналом для початку і закінчення рухів, їх зміни, регулювання швидкості ходьби, бігу, частоти стрибків.

Зміст фізичного виховання дошкільників з порушеннями слуху у всіх вікових групах визначається загальними завданнями і необхідністю корекції недоліків у фізичному і моторному розвитку і їхньому попередженні.

Основну увагу в роботі з дітьми переддошкільного і молодшого дошкільного віку необхідно приділити розвитку рухової активності, формуванню довільної уваги, умінню наслідувати дій дорослого, формуванню навичок поводження в залі, розвитку емоційно-вольової сфери. Формування основних рухів відбувається шляхом включення їх у доступній формі в зміст занять.

Навчання ходьбі, бігу проводиться із включенням цікавих дітям ігрових моментів. Діти опановують різними видами стрибків (на місці, з поворотом, перестрибувати через мотузку, зістрибувати з дошки). Дітей також навчають повзанню, лазінню, перелізанню.

У середній групі підвищується ступінь складності вправ і змінюються умови їхнього виконання. Підвищуються вимоги до якості основних рухів: діти повинні вміти зстрибувати на напівзігнуті ноги, правильно координувати рухи рук і ніг у ходьбі і бігу, самостійно лазити. Важливо навчити дітей правильно поводитися в колективних іграх, витримувати свою роль, погоджувати свої рухи з діями інших дітей. Розвивається уміння реагувати на звукові сигнали. У старшій групі важливо вчити дітей самостійно виконувати вправи не тільки за зразком, але і за словесною інструкцією. Рухові навіички закріплюються в процесі підвищення складності вправ, збільшення темпу. У процесі корекційної роботи особлива увага приділяється ускладненню вправ для розвитку рівноваги, а також розвитку просторового орієнтування в процесі підбору спеціальних вправ і рухливих ігор. На цьому етапі навчання з метою досягнення високої моторної щільності занять найчастіше використовуються фронтальний, потоковий чи груповий способи організації дітей.

Діти підготовчої групи повинні вміти володіти основними рухами, самостійно виконувати серію послідовних рухів у ходьбі один за одним, вміти орієнтуватися в просторових умовах, що ускладнюються. Вимоги пред'являються також до поводження в колективі, умінню погоджувати свої дії з діями інших дітей у рухливих іграх, естафетах. На різних етапах навчання використовуються такі методи, як показ, допомога, страховка, дії за словесною інструкцією, однак їх обсяг на різних роках навчання розрізняється. Показ як метод навчання використовується в роботі і з молодшими дошкільниками, і на заняттях зі старшими дітьми. У процесі показу дітям надається образ руху в його цілісному вигляді, без акцентування уваги на окремих елементах. Правильність показу, його точність одне з важливих умов навчання. Недбала, неточна демонстрація рухів може спричинити неправильне відтворення дітьми. Для старших дітей рух може бути запропонований в розчленованому вигляді з метою навчання елементам техніки. Спостерігаючи за рухом, діти повинні добре його бачити, а також спостерігати за виконанням руху іншими дітьми. У роботі з молодшими дітьми, а також з дошкільниками, що мають порушення рівноваги і просторового орієнтування, важлива допомога дорослого. Страховка використовується на всіх роках навчання при виконанні координаційне важких вправ, а також для запобігання можливих травм. Відповідно до засвоєння дітьми рухів, що демонструвалися спочатку педагогом, діти починають відтворювати їх за словесною інструкцією. У залежності від віку дітей, їхнього рухового досвіду, стану слуху і мови вихователь використовує різні форми мови. У ясельній і молодшій групах назви предметів, дій, надаються усно і для кращого сприйняття і засвоєння демонструються наочно В міру засвоєння слів вони надаються усно, до табличок вихователь звертається при пред'явленні нових чи недостатньо засвоєних дітьми слів. У дитячих садах для глухих у середній групі нові слова можуть пред'являтися усно-дактильно, а після засвоєння усна. Інструкції повинні бути короткими зрозумілими дітям. У випадках нерозуміння дітьми значення слів вихователь використовує показ у сполученні зі словесною інструкцією, а потім знову надає інструкцію. Таким чином проблема повязана з порушенням слуху є достатньо складної та потрібує значни зусиль з боку держави, сім'ї, педагогів, вихователей і складається з:

1. Зниження слуху соціальна проблема. Тому наша держава повинна постійно вести роботу, спрямовану на покращення життєвої діяльності глухих і слабочуючих людей, зокрема дітей. Для цього в Україні потрібно будувати спеціальні школи, в масових школах запроваджувати уроки для хворих дітей, які вестимуть вчителі відповідного фаху. Навчальні заклади, де отримують освіту люди з вадами слуху повинні бути забезпечені якісною звукопідсилюючою технікою.

2. Роль вчителя у вихованні дітей, які мають враження слуху інколи є вирішальною. Тому вчитель повинен увібрати в себе найгуманніші якості: терпіння (в першу чергу) наполегливість, доброту; бути медично-обізнаним (з даного питання), мати навики педагога-дефектолога, а також бажання зробити з хворої дитину людину гідну для нашого суспільства.

3. Фізичне виховання дітей з порушенням слуху один із найважливіших напрямків корекційно-педагогічної роботи. Правильно організоване фізичне виховання створює основу для зміцнення здоров'я дітей, розвиває активність, підвищує працездатність, приводить до потреби у спілкуванні, яке виражається за допомогою жестів.

Роблячи висновки стає зрозуміло, для того щоб правильно організувати розвиток дітей, які мають враження слуху, потрібне комплексне втручання в їх долю медичних працівників, педагогів, батьків та підтримка держави. Звичайно, вчитель відіграє велику роль в організації занять з хворими дітьми адже це цілий педагогічний процес, направлений на удосконалення особистості, озброєння її знаннями для досягнення найкращих результатів. Фізичне виховання в свою чергу, може здійснюватись по мірі росту дитини, формуючи її фізіологічні дані. Тому потрібна ефективна розробка занять з дітьми для того, щоб виросла не тільки ерудована, а й здорова людина.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   19


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка