Міністерство транспорту та зв’язку україни дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка в. Лазаряна




Сторінка2/2
Дата конвертації13.04.2017
Розмір1,03 Mb.
1   2

НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЮ ЛІТЕРАТУРОЮ

Бібліотека університету сьогодні має сприяти забезпеченню якісного рівня сучасної освіти і підготовки майбутніх спеціалістів. Сучасна бібліотека ВНЗ не може обмежуватися лише функціями надання читачам бібліотечних фондів. Вона є провідником нових інформаційних технологій, які активно використовуються у наданні максимально повної інформаційної підтримки різним категоріям читачів і сприяють підвищенню якості освіти в університеті.

Науково-технічна бібліотека нашого університету активно впроваджує інноваційні форми роботи з читачами. На основі затвердженої «Концепції розвитку НТБ університету на 2007-2010 рр.» та завдяки інтегруванню локальної комп’ютерної мережі бібліотеки в мережу університету, що дало можливість виходу в Інтернет, у відділі обслуговування науковою літературою другий рік функціонує новий сектор – медіа-зал на 13 місць.

Основними завданнями сектору є – оперативне й повне бібліотечно-бібліографічне обслуговування користувачів, формування фонду медіа-залу; резервне копіювання документів електронної бібліотеки; формування інформаційної культури користувачів, участь у впровадженні інноваційних технологій, надання допомоги у навчальному, науковому та виховному процесах.

На порталі університету співробітниками медІа-залу створений веб-сайт НТБ, який є невід’ємною частиною сучасної бібліотеки і тому сприймається як її «обличчя» в інформаційному просторі. Сайт подає всі аспекти бібліотечної діяльності. Читач знайомиться зі структурою бібліотеки, її історією, правилами користування, новим у роботі НТБ, віртуальною галереєю творчості.

Користувач будь-якого сайту завжди хоче знати свої можливості, тому пошук і місцезнаходження потрібної інформації на сайті повинно бути чітко позначено. Для цього був розроблений Інтернет-навігатор, який пропонує користувачам посилання на пошукові системи (Google, Yandex та ін.). Тематичні сайти Інтернет-навігатора допоможуть знайти інформацію з багатьох питань. Відповідно до профілю нашого університету виділені посилання на залізничні сайти України, Росії та інших країн. Для тих, хто вивчає мови, пропонується сайт «Філологія. Іноземні мови». Тут представлений портал української мови «Мова-інфо», російський філологічний портал, віртуальні журнали для викладачів англійської мови. Можна ознайомитися із сайтами наукових журналів, таких як «Вестник ВНИИЖТ», «Вагоны и вагонное хозяйство», «Вісник Придніпровської Державної Академії архітектури и будівництва», «Статистика України» та ін., а також їх архівами, в яких відображена ретроспектива видань за минулі роки тощо. На веб-сайті є рубрика «Актуальне послання», де знаходиться найбільш актуальна інформація. Рубрика «Новини медіа-залу» надасть інформацію про нові надходження на сервер бібліотеки електронних версій монографій, підручників, методичних рекомендацій, авторефератів дисертацій. Також дається підбір тематичних посилань до знаменних дат. До ювілею академіка В. А. Лазаряна у жовтні 2009 року на веб-сайті НТБ була створена актуальна виставка його наукових робіт, літератури про його життя та діяльність фотогалерея. У 2010 році до ювілею відомого вченого, спеціаліста в галузі мостобудування та електрозварювання Є. О. Патона створена віртуальна виставка, де увазі читачів пропонуються книги вченого, видані на початку ХХ ст., що збереглися у фонді нашої бібліотеки. Користувачам бібліотеки пропонується «Календар знаменних дат», де можна знайти інформацію про пам’ятні дати місяця.

Відвідувачі медіа-залу мають доступ до вітчизняних і зарубіжних ресурсів мережі Інтернет та Інтранет. Для них організовано онлайнове довідково-бібліографічне обслуговування. Користувачі можуть звернутися до інформаційно-довідкових баз даних: «Ліга-Закон» – із питань права та законності, «Зодчий» – із питань будівництва, архітектури і дизайну, «EBSCO» – представлені електронні періодичні видання повнотекстових журналів у галузі бізнесу, гуманітарних і технічних наук; ліцензійних довідників.

Проводиться робота із заповнення повнотекстової бази даних ресурсами Інтернет, пов’язаних із профілем університету, а також власними електронними ресурсами. Постійно поповнюється база даних іноземних журналів залізничної тематики і суміжних дисциплін; дисертацій та авторефератів дисертацій; методичних вказівок. Фонд електронних посібників також збільшується. У цьому також беруть участь викладачі та вчені нашого університету Арестов А. П., Безрученко В. Н., Власова Т. І., Долина Л. Ф., Костін М. А., Купрій В. П.

Звіти про науково-дослідні роботи університету, виконані за рахунок держбюджету, подані у фонді відділу як у друкованому, так і електронному вигляді. Основою передачі всієї електронної інформації став Авторський договір, який регламентує умови отримання, зберігання та використання документа на електронних носіях. Для написання наукової роботи читач може скористатися цією інформацією, якщо не заперечує автор та є дозвіл проректора з наукової роботи. На сьогодні розроблена інструкція, підписана адміністрацією нашого університету, згідно з якою викладачі та наукові співробітники, які мають електронні версії своїх публікацій, повинні передавати їх у НТБ з метою розміщення на сайті бібліотеки.

Користувачі мають можливість працювати з електронним каталогом бібліотеки (кількість записів складає понад 70 тис.). Тут подана інформація про нові надходження до бібліотеки, видання минулих років, електронна картотека статей, бази даних «Праці вчених ДІІТу», конвертованих документів. Співробітники та читачі відділу користуються інформаційними ресурсами НТБ. Щомісячно збільшується кількість довідок, які виконуються в електронному вигляді. Відвідувачам пропонується широкий спектр сервісних послуг – допомога в пошуку інформації, копіювання інформації на електронні носії, друкування.

Частина виділеного фонду рідкісних та цінних видань залізничної тематики була об’єднана у проекті «Залізнична україніка». Цей проект присвячений 200-річчю створення залізниць на території царської Російської імперії. 20 листопада 1809 року імператор Олександр І видав указ про заснування Інституту корпусу інженерів шляхів сполучень. Це поклало початок залізничній освіті та підготовці спеціалістів для розвитку галузі. Перші 46 книг із нашого фонду, з метою збереження, вивчення та подальшого використання таких видань, були оцифровані, і деякі з них знайшли відображення на перших двох «Ретро дисках». Це видання ХІХ – початку ХХ ст. з історії розвитку залізниць західних країн, Російської імперії та на Катеринославщині. Серед них – підручники Гордієнка «Железные дороги» (1895) та Карейші «Курс железных дорог» (1913), Доповідь начальника вагонного відділу служби тяги Катеринославської залізниці інженера Хлєбникова «О мероприятиях для снижения процента больных вагонов на железных дорогах» (1914) та ін.

ВНЗ нашого профілю та бібліотеки Управління залізниці України приєдналися до проекту «Залізнична україніка». Так, бібліотека Придніпровської залізниці передала нам частину своїх рідкісних видань для сканування. Для тих, хто вивчає історію розвитку залізничної справи, цікавими є підшивки «Вісника» Міністерства шляхів сполучення з 1896 по 1902 рр., журналу «Инженер» Міністерства шляхів сполучень з 1882 по 1900 рр. та інші видання.

Восени 2009 року за результатами конкурсу, оголошеного Укрзалізницею, були визначені лідери та переможці рейтингу «Видатні залізничники України». Були названі 10 кращих представників цієї галузі промисловості. У бібліотеці представлена виставка, що розповідає про переможців конкурсу.

Для сучасного читача важливим є вміння працювати з інформацією, аналізувати її та відбирати необхідне. Бібліотека університету активізує роботу з формування інформаційної культури студентів. З цією метою для наших студентів регулярно проводяться групові заняття за рахунок кураторських годин, популярними є індивідуальні консультації за програмою «Основи інформаційної культури». Читачі знайомляться з роботою бібліотеки, отримують знання щодо користування як традиційними друкованими каталогами, так і електронними ресурсами бібліотеки, фондами відділів та вміння працювати з інформацією.

З використанням мультимедіа проводяться всі культурно-масові заходи, зокрема презентації книг вчених нашого університету. З цього року був задіяний ще один спосіб збереження та подання інформації – створення відеофільмів. У фонді медіа-залу представлені перші три фільми із циклу класичних лекцій «Лекції професорів університету». Це зйомки лекцій професорів Блохіна Євгена Петровича, Барбаса Іосифа Гдалійовича та Куліша Артема Івановича. Увазі читачів пропонується також відеофільм «Електронні посібники бібліотеки».

У читальному залі відділу створені постійно діючі виставки «Праці вчених ДІІТу», де представлені наукові роботи наших викладачів та Вісники університету, газети «ДІІТ сьогодні», яка відображає життя нашого університету, «Залізничний транспорт – дорога в майбутнє», яка знайомить читачів з літературою щодо різних напрямів розвитку залізниць, а також виставки, присвячені різним датам. Щоквартально проводиться День інформації, де протягом трьох днів читачі можуть ознайомитися зі всіма новинками літератури, які надійшли у фонд бібліотеки. Водночас на великому екрані можна ознайомитися і з віртуальною виставкою новинок.

На абонементі обслуговування науково-технічною літературою продовжується робота зі створення електронного формуляра читача та ведеться підготовка до автоматизованої видачі книг. Для цього створюється і постійно редагується база даних «Читач». В основу цієї бази покладені конвертовані дані обчислювального центру університету про співробітників, професорсько-викладацький склад. Частина літератури відділу пройшла штрих-кодування.

Реформування вищої освіти, упровадження нових освітніх технологій значно зростає роль бібліотеки вищого навчального закладу в інформаційному забезпеченні та супроводженні навчально-педагогічної та наукової діяльності. Виконуючи це завдання , бібліотека має максимально використовувати інтелектуальні інформаційні технології для забезпечення своєї діяльності, стати центром, де будуть створені оптимальні умови доступу до інформації – інформаційним інтелект-центром ВНЗ.


Шітікова Т.Н. – зав. відділу

обслуговування

науково-технічною

літературою НТБ



ЗГАДАЙМО ЦІ ДАТИ
16 травня

НЕСТОР КИЇВСЬКИХ ІСТОРИКІВ

До 160-річчя від дня народження В. І. Щербини (1850-1936)




В. Щербина був найбільшим авторитетом у вивченні Києва та Київщини, ґрунтував свої студії на строгому документалізмі.

О. Юркова

Серед регіональних історичних досліджень, зокрема Києва і Правобережної України, визначне місце належить науковим працям історика, археографа, архівіста, джерелознавця, педагога, члена-кореспондента ВУАН Володимира Івановича Щербини, який залишив помітний слід в історії вивчення української минувшини.

Народився Володимир Іванович у Києві, у сім’ї лікаря.

У 1862 році хлопчик пішов навчатися до Київської чоловічої гімназії. Після її закінчення юнак вступив на історико-філологічний факультет Університету Св. Володимира у Києві (1868) (тепер – Київський національний університет ім. Т. Шевченка). Лекції В. Антоновича, М. Драгоманова, В. Іконнікова з української історіографії, історії Великого Князівства Литовського, козаччини, історичної географії поступово сформували у ньому українського історика, розкрили хист дослідника, збагатили знаннями, розширили творчий світогляд та спрямували на вивчення минулого України. В. Антонович прищепив юнаку любов до української історії, зокрема історії Києва та Київщини, яка стала улюбленою темою усього його життя. Під керівництвом В. Антоновича захистив кандидатську дисертацію «Гетьманство К. Г. Розумовського у зв’язку з попередньою історією Малоросії» (написана російською мовою (1873)).

Після закінчення університету, з метою вдосконалення знання у галузі педагогіки, В. Щербина поїхав до Петербурга, де з 1876 року викладав російську мову та історію.

З поверненням на батьківщину Володимир Іванович зосередився на науковій роботі в архівах міста: ретельно вивчав історію Києва і Київщини, досліджував актуальні і маловивчені аспекти історії України. Результатом цієї праці стала стаття «Київські воєводи, губернатори і генерал-губернатори (1654-1775)» (1892), у якій автор висвітлив цікавий матеріал з історії російської адміністрації в Україні, зазначив особливість її стану в Києві, охарактеризував дві сили: козаків і міщан, котрі чинили опір запровадженню інституту воєвод.

Наукову діяльність Володимира Щербини можна поділити на дві частини: дослідження історії Правобережної України та Києва. Оскільки його праці базувалися на багатому документальному матеріалі, який сьогодні частково втрачений, їх можна вважати першоджерелом.

За дорученням Історичного товариства Нестора-Літописця (членом якого він був) і Московського археологічного товариства Володимир Іванович здійснив наукову подорож на Правобережжя (Бердичівський, Уманський, Васильківський повіти) для збирання стародруків і рукописів, обстеження територій та фіксації історичних пам’яток. У цій експедиції було оглянуто і сфотографовано 34 об’єкти церков, костьолів і монастирів. Серед праць ученого, присвячених історії Правобережної України, на особливу увагу заслуговують: «Українські староства по люстраціям ХУПІ ст.», «Питання про староства на чотирирічному сеймі (1788-1792)», що доповнюють одна одну і являють собою цілісне дослідження. Автор на основі статистичних даних Київських повітів (за період 1765-1789) проаналізував кількість населення, його соціальний стан, доходи, права і обов’язки. Чимало своїх робіт Володимир Іванович присвятив козацтву Правобережної України, гайдамацькому руху, Коліївщині.

Понад п’ятдесят років учений вивчав історію Києва і Київщини. Підсумовуючи власні дослідження, видав працю «Боротьба Києва за автономію» (1925), в якій висвітлив важливі історичні періоди: Київ за литовських та польських часів; за часів Руїни; за часів Московської, а згодом і Російської держави. Цінним джерелом інформації для дослідників стала його добірка архівних документів з історії Києва за 1494-1835 рр. (1926) та велика кількість публікацій у журналі «Україна».

Не можна оминути увагою і «Нариси з історії Києва 1654-1914», що складаються з 13 наукових статей, у яких автор дослідив історію міста починаючи з другої половини XVII ст. і закінчуючи початком XX ст.

Нарис «Головні будівлі Печерської лаври» (1926) – змістовна праця, в якій подається опис історичної споруди до пожежі (1718) з планом та ілюстраціями, простежується процес відбудови церкви з прізвищами реставраторів, які сприяли відродженню святині. Перу Щербини належить і низка статей, присвячених історії та походженню назв окремих місцевостей і вулиць Києва. У науковому доробку В. Щербини праці, присвячені вченим-дослідникам Правобережної України і Києва – В. Антоновичу, Я. Шульгіну, І. Каманіну, Л. Добровольському. Загалом творча спадщина історика налічує більше сотні наукових робіт і монографій.

Водночас В. Щербина був одним із фундаторів Київського художньо-промислового і наукового музею (тепер – Національний художній музей України). Вчений співпрацював із редакцією журналу «Київська Старина», який і нині поправу називають історично-філологічною школою українознавства.



3а ініціативою Михайла Грушевського Володимир Іванович очолив Комісію історії Києва та Правобережжя (1924), члени якої досліджували київські некрополі та топоніміку. Під його керівництвом було складено збірник «"Старий Київ», а згодом видано збірку «Київ та його околиці в історії та пам’ятках». Важливим проектом Комісії стала підготовка довідника «Київ. Провідник» (1930), який і досі залишається найкращим путівником по старому Києву. В. Щербина був найбільш авторитетним і ерудованим дослідником історії Києва, за що М. Грушевський назвав його «Нестором київських істориків».

У 1925 році Володимира Щербину обрали членом-кореспондентом ВУАН, а через деякий час він став одним із засновників наукового напряму Академії наук – києвознавства. П’ятдесятиліття літературної і наукової діяльності шанованого історика урочисто відзначили у ВУАН. З цієї нагоди Комісія історії Києва і Правобережної України та науково-дослідницька кафедра історії України видали збірку «Нові студії з історії Києва В. І. Щербини» з бібліографією його праць (1926).

Наукову і педагогічну роботу Володимир Іванович завжди поєднував із громадською діяльністю. Зокрема, він мріяв про заснування у Києві просвітньої установи на кшталт заборонених недільних шкіл, і коли такий заклад відкрився, науковець працював самовіддано на громадських засадах, не шкодуючи ні сил, ні часу для розвитку народної просвіти.

Вершиною публічної діяльності, якій В. Щербина присвятив майже півстоліття, стала робота у Київському товаристві сприяння початковій освіті (КТСПО), яке ще називали Народною аудиторією. Основною метою організації було сприяння розвитку української культури і науки серед широких народних мас, формування їхньої національної свідомості. Особливого розквіту КТСПО досягло за часів головування Володимира Щербини.

Просвітницький заклад складався з шести комісій: народних читань, розваг (літературно-музична), завідування складом світлин та брошур, видавничої, господарчої, ревізійної. Спілкування з аудиторією велося у формі зачитування рефератів, бесід на різні теми, виставок світлин, прослуховування концертів. Відбувалися і виїзні лекції у різні міста України. Велику увагу В. Щербина приділяв освіті дітей: навчав грамоті, влаштовував для них вечорниці, організовував виїзд бригад у гімназії та початкові школи, до яких запрошувались відомі лірники, кобзарі та артисти.

3 початком Першої світової війни товариство поступово припинило свою діяльність, але завдяки видатному вченому виконало історичну місію щодо просвітництва народу і пробудження національної державницької свідомості.

Заслугою Володимира Івановича було і його керівництво Видавничою комісією, що займалась популяризацією серед простих людей творів на українську тематику. Комісія випустила велику кількість брошур, доступних за своїм змістом широкій аудиторії.

Помер Володимир Щербина у 1936 році. Творчість талановитого ученого, педагога та дослідника, який довгі роки працював на благо України – вагома сторінка нашої національної історії.



18 травня

ВИДАТНИЙ ГУМАНІСТ XX СТОЛІТТЯ

До 90-річчя від дня народження Папи Римського

Івана Павла II (Кароля Юзефа Войтили) (1920-2005)




Ще більше як у сотворенні, Бог говорить в історії людства. Він об’являє свою присутність в подіях світу, постійно відкриваючи діалог з людьми, створеними на Його образ, щоб з кожним творити сопричастя життя і любові. Таким чином, історія стає дорогою взаємного пізнання між Творцем і людською істотою, діалогом, остаточною метою якого є вести нас від рабства гріха до свободи любові.

Іван Павло II
Папа Римський Іван Павло II був найавторитетнішим світовим лідером XX століття. Так вважають мільйони людей, незалежно від віросповідання. Завдяки йому наприкінці XX століття Ватикан повернув собі провідну роль у світовій політиці.

«Єпископ Римський, вікарій Ісуса Христа, наступник святого Петра, князь апостолів, найвищий первосвященик Вселенської церкви (Роntіfех Махіmus), патріарх Заходу, примас Італії, архієпископ-митрополит Римської провінції, глава Ватиканської держави і раб рабів Божих Папа Римський Іван Павло II» – такий повний титул найвищого посадовця католицької церкви, який отримав Кароль Йозеф Войтила – 264-й Папа Римський. В історії римо-католицької церкви це другий первосвященик, який займав святий престол понад 26 років (після Пія IX (1846-1878). І чи не вперше за історію релігії всіх конфесій служіння Папи Богові не суперечило його служінню людині й людству.

Кароль Йозеф Войтала прийняв найвищий у римо-католицькій церкві сан досить молодим – у 58 років. Перший слов'янин на папському престолі (до Івана Павла Другого упродовж 455 років Ватикан очолювали вихідці з Італії), він увів Церкву в III тисячоліття, ввів, зміцнивши внутріцерковну дисципліну, припинивши деструктивні дискусії богословів, чим зачарував і Церкву, і світ. Понтифік створив при ООН представництво Ватикану, завдяки чому католицька церква посилила вплив на міжнародну політику. Публічні виступи на підтримку прав і свобод людини зробили його символом боротьби з авторитаризмом у всьому світі.

Мільйони віруючих він привернув до лона церкви, зробивши досить несподіваний для багатьох крок: духовний пастир від імені церкви покаявся перед людством за провини високопоставлених католицьких священиків на перехрестях історії. У серпні 1997 року Іван Павло II визнав провину церкви у масовому знищенні гуґенотів у Франції під час Варфоломіївської ночі 24 серпня 1572 року. Не побоявся говорити про помилки, що їх припускалася Церква, втім це не відбилося негативно на її авторитеті, адже дії понтифіка були переконливими.

Завдяки Папі Івану Павлу II в 1992 році римо-католицька церква реабілітувала Ґалілео Ґалілея (через 350 років після смерті вченого), у 1993-му – Миколу Коперника і, як тепер стало відомо, одного з найкращих учнів Краківської та Булонської академій, сина карпатського солевара Юрія Дрогобича.

У січні 1998 року Папа Римський вирішив відкрити архіви Святої інквізиції, які, безперечно, стали надзвичайно цінним джерелом знань для вчених усіх напрямів, особливо істориків і філософів.

Традиційна недільна меса в соборі Святого Петра 12 березня 2000 року стала однією із знаменних подій в історії католицизму і не тільки. Цього дня Іван Павло II публічно покаявся у гріхах католицької церкви й попросив прощення у людства за розкол церкви і релігійні війни, хрестові походи і теологічні догмати, які виправдовують війни, презирство до меншин і бідних, переслідування євреїв та виправдання рабства.

Іван Павло II визнав звинувачення на адресу католицької церкви, зокрема, за мовчання під час кривавих подій Другої світової війни і Голокосту, коли католицькі священики та єпископи обмежилися порятунком переслідуваних нацистами людей.

Навіть буденні сторінки життя Кароля Войтили слугують людству взірцем для наслідування й гідні подиву. Скажімо, звичка починати робочий день о 5.30 ранку, а закінчувати його вечірньою молитвою о 23.30. Всі 26 з лишком років свого понтифікату він прожив у скромних, якщо не аскетичних умовах у кімнаті Апостольського палацу у Ватикані.
Кароль Юзеф Войтила народився у м. Вадовіце (на півдні Польщі) у сім ї колишнього офіцера австрійської армії Кароля Войтили-старшого та Емілії Качоровської, русинки, тобто українки. Двадцятирічний Кароль втратив батьків, брата і залишився наодинці зі світом, який своїми страшними реаліями не дарував райдужних надій. Навпаки, вперто наближався до катастрофи, якою й стала Друга світова війна. Життєві випробування загартували юнака, привчили стійко витримувати випробування. Крім того, страждання, як відомо, наближають до Бога. Надзвичайно працьовитий, він сам увів себе в рамки жорсткої дисципліни, але не поривав зв’язків із зовнішнім світом, не став аскетом-страждальцем.

Студент філософського факультету Яґеллонського університету, драматург-початківець і поет, актор-аматор Кароль Войтила пережив Другу світову війну і німецьку окупацію Польщі. У 1942 році вступив до Краківської підпільної семінарії, яку організував кардинал Адам Сапеха. Кароль Войтила не сумнівався щодо обраного шляху. У листопаді 1946 року він прийняв посвяту в священики й невдовзі відправився до Італії, студіювати теологію в Римі. Минуло два роки, і в папському університеті Ангелікум він захистив докторську дисертацію, а згодом повернувся до Польщі. Академічний сенат Яґеллонського університету в Кракові визнав диплом і удостоїв Войтилу докторського звання.

У 1953 році майбутній понтифік захистив на богословському факультеті Яґеллонського університету ще одну дисертацію – про християнську етику. Невдовзі став професором у Краківській духовній семінарії та на богословському факультеті Люблінського університету.

У 1958 році був рукопокладений у єпископи. Між 1962 та 1964 роками брав участь в усіх чотирьох сесіях Другого Ватиканського Собору й став архієпископом, митрополитом Краківським, а в 1967 році – кардиналом.

16 жовтня 1978 року на засіданні конклаву в Римі 99 голосами, що значно більше, ніж необхідний мінімум, Кароля Войтилу обрали Папою Римським. І світ жодного разу не пожалкував, що сталося саме так.

До влади прийшов реформатор. Він почав встановлювати контакти із релігійними діячами різних конфесій. Закликав до миру і єдності між народами, що живуть на Землі і становлять єдину спільноту.

У 1980 році, на запрошення Папи, Ватикан з державним візитом відвідала англійська королева Єлизавета II (вона є главою англіканської церкви). Упродовж кількох століть британські монархи і римські понтифіки були непримиренними ворогами – через розкол католицької церкви. Така толерантність – намагання об’єднати всі церкви і релігії навколо спільних загальнолюдських цінностей.

Чимало містичного траплялось у житті Кароля Войтили. Він замолоду знав, що стане Папою. Одне з джерел цього знання – пророкування відомого падре Піо з кляштору капуцинів у Сан-Джовані, почуте 1947 року: "Ти станеш Папою! Але я бачу кров на церемоніальній сутані". Отже, сходячи на папський престол в апостольській столиці, Войтила знав, що його чекає, і віддався на волю Божу. За понад 26 років правління Іван Павло II зазнав 23 замахи на життя. Більшості з них вдалося запобігти. Але три кулі, випущені 13 травня 1981 року турецьким терористом Махмудом Алі Аґджою, поранили Папу, Одна з них пройшла буквально в міліметрі від головної аорти. Понтифік побачив у порятунку знак Божий. Зцілення Папи стало ще одним дивом – дивом медицини, доброти і всепрощення. Одужавши після замаху, Іван Павло II відвідав убивцю в тюремній камері, і той розкаявся у скоєному. Розмова, яка відбулася між ними наодинці, залишилась таємницею.

Папа Римський не припиняв дивувати світ. Своєю видатною діяльністю він окреслив цілком нову модель керівництва католицькою церквою. Мало не кожне його діяння руйнувало сталі уявлення про папство. У 1985-му виступив у Марокко перед п’ятдесятитисячною аудиторією мусульман. Для цього треба було мати неабиякі волю, сміливість, особливо після пострілу на головній площі Ватикану. Іван Павло II говорив про тисячолітню ворожнечу між християнами і мусульманами і закликав до взаємопримирення.

Наступного 1986-го року Папа відвідав синагогу, де також прочитав проповідь про те, що настав час для порозуміння. І вже у жовтні відбулася перша у світі міжрелігійна зустріч, на якій проблеми злагоди у світовій політиці обговорювали 47 делегацій від різних християнських конфесій, а також представники 13 інших релігій.

У 2001 році Іван Павло II відвідав Грецію. То був перший візит глави римо-католицької церкви з 1054 року, відколи вона розкололася на католицьку і православну. Того ж року понтифік відвідав Україну. Цей візит Його Святості – без перебільшення епохальна подія початку третього тисячоліття. Йдеться не про релігійне значення цього паломництва до своїх вірних візантійського та латинського обрядів. Йдеться про добру волю визначної постаті XX століття, котра перед усім світом засвідчила, що не бачить майбутньої історії цивілізації без участі в ній нашої держави.

Під час зустрічей Святійшого Отця з Президентом України, з відомими вітчизняними політиками, діячами науки і культури, промисловцями, його слова просто і виразно спрямовували думку в центр суспільних інтересів, чітко визначивши причину багатьох наших негараздів: „Ігнорування Бога не вчинило людину вільнішою. Скоріше навпаки – наразило її на різні форми зневолення, перетворило політичну владу у брутальну і пригноблюючу силу. Політики! Не забувайте цього серйозного уроку, який дала історія! Вашим завданням є обов’язок служити людям і забезпечити їм мир та рівні права. Не піддайтеся спокусі використання влади для особистих або групових інтересів. Завжди будьте зацікавлені потребами бідних і завжди працюйте над тим, щоб у відповідності із законом створити для кожної особи можливість справедливого доступу до добробуту».

У проповіді, виголошеній під час Божественної Літургії в Києві, Папа звернув увагу вірних на особливу роль і місію Києва, де з моменту хрещення у водах Дніпра почався розквіт християнського життя: „Сьогодні, відправляючи Службу латинського обряду, з великою вдячністю згадуємо нашу спільність із візантійською традицією. Чинимо це із вдячністю і прагненням, аби пам’ять про єдине хресне омовіння сприяла тій єдності, у котрій різноманітність традицій не перешкоджала б єдності віри і церковного життя».

Кожна думка, кожне слово Папи падало живим зерном і проростало в наших серцях: „У школі Христа, йдучи слідами Іоана Хрестителя, святих і мучеників цієї землі, також і ви, дорогі брати і сестри, завжди з відвагою ставте цінності духовні на перше місце».

Особливо відверто і щиро Святійший Отець звертався до молоді: „Ти, дорога молодь, будь сильною і вільною, не дай себе одурити примарними міражами дешевого щастя”. Понтифік закликав молодих людей усвідомити, що майбутнє України великою мірою залежить від тієї відповідальності, яку вони зуміють узяти на себе. „Бог не забариться, щоб благословити ваші зусилля, якщо спрямуєте своє життя на великодушне служіння родині й суспільству, ставлячи цільне добро вище від особистих інтересів», – запевняв Іван Павло II.

Запам’ятався його проникливий і мудрий виступ на засіданні Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. Понтифік одразу поставив перед присутніми майже риторичне запитання: чи держава, яка насправді хоче бути демократичною, може ігнорувати релігійну свободу громадян, замість того, щоб уповні шанувати цю свободу? І, звертаючись до чільних діячів релігії і держави, наголосив: "Нині маєте перед собою термінове завдання – суспільного і морального відродження нації».

У Києві і Львові Папа неодноразово закликав до єдності, "щоб всі були готові ставити вище те, що об’єднує, ніж те, що поділяє», щоб разом будувати майбутнє, яке спирається на взаємну повагу, братерську співпрацю і справжню солідарність. Прощальний виступ він закінчив словами: "Молю Всемогутнього Бога, щоб благословив тебе, український народе, і щоб зцілив усі твої рани. Його велика любов нехай наповнить твоє серце і нехай провадить тебе у третє тисячоліття християнства до нового майбутнього. В ім’я Отця і Сина і Святого Духа!» Чи можна забути його слова, сказані перед усім світом?! Адже це слова не тільки любові й поваги, а й щирої віри у наше майбутнє.

Понтифік завжди говорив правду президентам і королям, хоч би якою гіркою вона була. Скажімо, засудив війну США в Іраку і скерував у Білий Дім посланця, який переказав американському президентові точку зору Ватикану на "війну з невірними».

Попри неприйняття комуністичного режиму, Іван Павло II зустрічався з Михайлом Горбачовим і встановив дипломатичні відносини з СРСР, наслідком чого стало відновлення католицької церкви на окремих територіях Радянського Союзу.

Широко відомий вислів, що мірилом людини є результати її праці. Якщо оцінювати результати зусиль Папи за понад 26 років його понтифікату, то найважливішим здобутком його діяльності можна вважати зрослий міжнародний авторитет папства, який він здобув невтомною працею, долаючи, навіть попри нездоров’я, тисячі кілометрів до нових і нових країн, до нових і нових народів, навіть якщо вони і не сповідують католицизм. І скрізь до нього йшли багатотисячні натовпи. Люди, які бачили і чули Папу, а таких у світі десятки мільйонів, ніколи не забудуть його. Його поява мала ту ауру, яку не здатен був генерувати жоден із сучасників.

Понтифік відвідав з візитами понад 120 країн, де проповідував вічні цінності, взаєморозуміння і взаємоповагу. Спілкуватися йому допомагало знання багатьох мов (окрім польської, вільно володів словацькою, російською, італійською, французькою, іспанською, португальською, українською, німецькою та англійською мовами, і, зрозуміло, знад латину).

Іван Павло II – автор 120 філософських та богословських праць, 14 енциклік і п’яти збірників поетичних і драматичних творів ("Веслуючи в небо», "Святиня», "Любов сама врівноважує долю», "Перед воскресінням», "Пам’ять та ідентичність»), остання з яких побачила світ незадовго до смерті понтифіка у 2005 році. Найпопулярніший його твір "Переступити поріг надії» розійшовся накладом у 10 млн. примірників.

Аура любові незримо супроводжувала кожен крок Кароля Войтили. Її випромінюють його промови, проповіді й медитації, поеми й ліричні мініатюри, монологи й псалми, сповнені щирого переживання за долю людства, нації, окремої людини.

2 квітня 2005 року Іван Павло ІІ у віці 84 років завершив свій земний шлях. Його похорон став не лише свідченням неоціненних заслуг цієї людини перед світом, а й спробою об’єднати людство навколо вічних цінностей. Високі слова скорботи висловили представники всіх релігій і конфесій.

Так закінчився понад чвертьстолітній понтифікат Івана Павла II, який став одним із найсвітліших періодів у історії католицької церкви. І все це завдяки Папі-просвітнику, Папі-мандрівнику, Папі-миротворцю.

Лицарем свободи назвав його президент США Джордж Буш. Далай Лама, інший моральний авторитет нашого світу, сказав про Івана Павла II: "Він дійсно має волю та рішучість допомагати людству через духовність». А відомий американський проповідник Біллі Ґрем висловився найвлучніше: "Він був моральним еталоном усього християнського світу».

Нині триває процес беатифікації, тобто зарахування Кароля Йозефа Войтили як праведника до лику святих.

До уваги студентів!

Згідно з наказом ректора університету № 147 від 15.03.2010 з 23 березня розпочався загальноуніверситетський конкурс


«СТУДЕНТИ, ЧИТАЙТЕ КНИЖКИ!»
Місце проведення : відділ обслуговування гуманітарною та економічною літературою (кім. 166, 167).

Мета конкурсу: заохочення студентів до всебічного інтелектуального розвитку, популяризація ідеї «Книга – це життя» серед студентства, збільшення інтересу студентів до книги як первинного джерела знань та натхнення, ознайомлення студентів перших років навчання з бібліотечно-бібліографічною базою університету, розвиток навичок самостійного (безелектронного) пошуку інформації як ефективної інтелект-праці, формування незалежного наукового мислення серед студентів університету.
Номінації:

– перший читач книги

– неможливий вибір

– краща сучасна українська книга



– мій добрий друг – підручник
Приходьте та вигравайте!

ПРИХОДЬТЕ ТА ВИГРАВАЙТЕ!

Шановні куратори!
Календар знаменних дат на 2010 рік та інформацію про ювілярів року в повному обсязі, Ви маєте змогу отримати через університетську мережу або у медіа- залі (к. 262).




1   2


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2016
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка