Моя мала Батьківщина (виховна година)



Скачати 44,14 Kb.
Дата конвертації24.08.2017
Розмір44,14 Kb.
Моя мала Батьківщина

(виховна година)


Учитель.

Кожна людина завжди з великою любов'ю і душевним тре­петом згадує місця, де народилася, де минуло її дитинство. То родинне вогнище маленька батьківщина кожної людини, де живуть мама, тато, бабуся, дідусь, сестри, брати. І якщо скласти маленькі батьківщини кожного з нас — вийде велика держава Україна.

Україна - наша земля, рідний край. Наша країна з багато­віковою історією, мальовничою природою, чарівною піснею і мудрими талановитими людьми.

Це велика держава, і живуть в ній різні народи, Крім укра­їнців, нашу землю заселяють люди інших національностей, се­ред них росіяни, білоруси, поляки, чехи, молдавани та інші. І всі вони знайшли в нашому краї свою батьківщину, нази­вають матір'ю соборну і суверенну Україну.

Отже, сьогодні ми поведемо мову на тему «Моя мала ба­тьківщина», про чарівну золоту сторону всіх людей наших.

Послухайте легенду.

Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу таланта­ми. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок. Діти Росії - владність, Польщі - здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики...

Обдарувавши всіх, підвівся Господь бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дівчину. Фона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини.

- Хто ти? Чого плачеш? - запитав Господь.

- Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові і пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги зну­щаються з вдів та сиріт, у своїй хаті нема правди й волі.

- Чого ж ти не підійшла до ллєш скоріш? Я всі таланти вже пороздавав. Як же зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла вже йти, та Господь бог, піднявши прави­цю, зупинив її:

- Є у мне найцінніший дар, який уславить тебе на цілий світ. Це - пісня.

Узяла дівчина Україна дарунок і міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому із ясним облич­чям і вірою понесла пісню в народ.



Пісня «Моя Україна»

Золотавий вечір

Впав на тихі верби,

Солов'їна пісня в'ється вдалині,

І дрімлива річка

Між гаями в'ється.

Все це - Україна,

Все це я і ти.

Моя Україна - червона калина,

Журба журавлина - це земля моя.

Моя Україна - червона калина,

Надія єдина - це любов моя.

Золотаве плесо,

Найгарніші квіти,

Доле ж моя, доле,

Що то принести,

Щоб моя родина,

Вся моя країна

В мирі та єднанні
Довіку жили,

Приспів:

Це моя Вкраїна,

Тут моє коріння,

Моя мова рідна,

Золоті лани.

В світі все минає

Тільки зостається

Молоде кохання

І любов землі



Учитель.

- А з чого для вас починається Україна?



Учні

1. Це та стежина, що йду я ранком в школу нею. Це вулиці і будинки мого рідного села, це береги річки Гірський Тікич, це голубе плесо ставків, і всі ті кущики і дерева, що разом зі мною співають пісню мого дитинства.

2. Це мама рідна — найближчий порадник, вишитий рушник, а на тім рушникові - святая святих кожної сім’ї – хліб свіжий. Бо, як мовлять народні вуста, коли черст­віє хліб, то і душі черствіють.

3. Діалог «Наш рід»

Мама вишиває на білому полотні зелений барвінок, чорно­бривці, сині волошки. Навіть маленьку качечку-вутінку вишила.

- Щo це буде, матусю?- питає Івасик.

- Українська святкова сорочечка.

- Чому українська? - допитується Івасик.

— Бо вишиваю такі квіти, які ростуть на нашій землі. А земля наша зветься Україною. І ти - маленький українець.

- А ви, мамо?

- 1 я українка, і татко, й бабуся, й дідусь. Ми - українсь­кого роду і любимо нашу землю, нашу мову, наші квіти.

Вишиванку я візьму,

швидко одягнуся

і піду обніму

я свою матусю.

Учитель.

Щасливі ми, що народишся і живемо у такій чудовій, ба­гатій, мальовничій землі у нашій славній Україні. Тут жи­ли наші прадіди, тут живуть наші батьки, тут корінь ро­ду українського, що сягає сивої давнини. Де б ми не були, скрізь відчуваємо поклик рідної землі, хвилюючись аж до сліз, зачувши рідне слово.

Кожен народ в своєму образі уособлює якогось птаха. Таким птахом для України є лелека. Українці, які роз’їха­лись по всьому світі, створюють українські діаспори, об'єд­нуються, зберігають прадавні звичаї, обряди, традиції. А скільки українців кожен день покидає нашу нужденну Украї­ну.

І білокрилими птахами хоч подумки летять у свої оселі до своїх рідних.

Про нашу славну Україну народ склав прислів'я, вислов­люючи свою любов до рідної землі, своє зачарування, тугу. Давайте послухаємо прислів'я.

1. Кожному мила своя сторона,

2. Всюди добре, а дома найліпше.

3. Який рід, такий і плід.

4. Рідна земля і в жмені мила.

5. Кожному птаху своє гніздо миле.

6. Мій мир, мій рай, мій рід, Україна, то мій рідний край.

Україна! Країна волі і краси, радощів і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над якою сяють яскраві зорі щасливо­го майбутнього. Ви - майбутнє України, То ж своїми знан­нями, працею, здобутками підносьте її культуру, будьте гід­ними своїх предків, любіть рідну землю так, як заповідав Великий Тарас, бережіть волю і незалежність України, поважай­те свій народ і нашу мелодійну мову. Шануймо себе і свою гід­ність і шановані будемо іншими

Я все люблю в своїм краю –

Криницю, звідки воду п'ю,

та повні гомоном ліси

та дзвони срібної роси .

Я все люблю в своїм краю.

Найбільше матінку свою,



Ласкаву, радісну, єдину,

Люблю, як сонце, батьківщину.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©uchika.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка